Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №340/2019/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/2019/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , що полягає у не розгляді рапорту від 16.01.2026 ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту “Б” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” за станом здоров`я;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути та надати відповідь на рапорт від 16.01.2026 ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту “Б” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” за станом здоров`я.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що позивач проходить військову службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні Військової частини НОМЕР_1 . Вказує, що позивач має ряд захворювань та ІІІ групу інвалідності та за станом здоров`я позивач не бажає продовжувати військову службу, адже має певні обмеження, що ускладнює проходження ним військової служби. Вищенаведені фактичні обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до командування Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту “Б” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” за станом здоров`я від 16.01.2026 р. Також ОСОБА_1 направив рапорт від 16.01.2026 та додані до нього документи на електронну адресу Міністерства оборони України, Генерального штабу ЗСУ та Оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ”, а також до ІНФОРМАЦІЯ_2 з проханням направити рапорт за належністю до командування військової частини НОМЕР_1 , зокрема, за допомогою засобів СЕДО. Однак, направлений ОСОБА_1 рапорт від 16.01.2026 не розглянуто командуванням військової частини НОМЕР_1 та не було звільнено з військової служби. Представник позивача зауважує, що протиправна бездіяльність військової частини НОМЕР_3 є триваючою та триває до теперішнього часу.

Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.04.2026 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. (а.с.63). Даною ухвалою витребувано докази у відповідача.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 повторно витребувано докази у відповідача (а.с.66-67).

Представником відповідача надано до суду відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував (а.с.69-71). В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що рапорт від 16.01.2026, який надійшов на адресу НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби 28.01.2026 та 06.02.2026, розглянутий керівництвом прикордонного загону. Зазначає, що наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 04.08.2025 №723-ОС позивача знято зі всіх видів забезпечення як такого, що самовільно залишив військову частину, з 01.08.2025, наказом від 11.08.2025 №756-ОС позивача зараховано у розпорядження начальника НОМЕР_2 прикордонного загону на підставі підпункту 8 пункту 127 “Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України” (коли більше десяти днів відсутні відомості про місцезнаходження військовослужбовця – до повернення військовослужбовця до органу Держприкордонслужби). Відповідно до абзацу 15 частини другої статті 24 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” військовослужбовцям, які під час дії воєнного стану самовільно залишили військові частини або місця проходження служби чи дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань, період з дня самовільного залишення військової частини (місця проходження військової служби) або вчинення дезертирства до дня повернення до виконання військового обов`язку не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. Таким військовослужбовцям упродовж цього періоду виплата грошового, здійснення продовольчого, речового, інших 2 видів забезпечення та поширення на них пільг і соціальних гарантій, встановлених законодавством для військовослужбовців, не здійснюються. У зв`язку з цим, вважає, що на позивача не поширюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців, а тому рапорт по суті не розглядався. З цих підстав просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши докази і письмові пояснення позивача, викладені у заяві по суті справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, судом встановлено наступні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Позивачем направлено рапорт, адресований командиру військової частини НОМЕР_1 від 16.01.2026 про звільнення його з військової служби на підставі підпункту “Б” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” за станом здоров`я (а.с.26-28).

Вказаний рапорт отримано відповідачем 22.01.2026, про що свідчить трекінг поштового відправлення Укрпошти (а.с.13-15).

Позивач вважаючи, що вказаний рапорт не розглянуто, не погодившись з бездіяльністю відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Проте, за результатами розгляду рапорту позивачу 17.02.2026 надана відповідь листом за №08/К-112/122, у якій зазначено, що наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 04.08.2025 №723-ОС його знято зі всіх видів забезпечення як такого, що самовільно залишив військову частину, з 01.08.2025, наказом від 11.08.2025 №756-ОС його зараховано у розпорядження начальника НОМЕР_2 прикордонного загону на підставі підпункту 8 пункту 127 “Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України” (коли більше десяти днів відсутні відомості про місцезнаходження військовослужбовця – до повернення військовослужбовця до органу Держприкордонслужби). У зв`язку з тим, що на нього не поширюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців, його рапорт по суті не розглядався (а.с.89).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов`язки людини і громадянина. Зокрема, статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Статтею 1 Закону України від 06.12.1991 року №1932-XII "Про оборону України" (далі - Закон №1932-XII), передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 "Про введення воєнного стану в Україні", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 “Про загальну мобілізацію” постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

На час розгляду вказаної адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частини перша-друга статті 1 Закону 2232-XII).

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.

Так, відповідно до підпункту "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану, за станом здоров`я за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до абзаців 1 та 2 пункту 1 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року № 1115/2009 (далі - Положення № 1115), цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період. Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням в органах Держприкордонслужби кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.

Пунктом 7 Положення №1115 визначено, що закінченням проходження громадянином військової служби вважається день, зазначений у наказі про виключення військовослужбовця зі списків особового складу Адміністрації Держприкордонслужби чи її розвідувального органу, регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних закладів, науково-дослідних установ або органів (підрозділів) забезпечення Держприкордонслужби (далі - органи Держприкордонслужби) у зв`язку з його звільненням з військової служби в запас або у відставку, загибеллю (смертю), визнанням судом безвісно відсутнім або оголошенням померлим.

Згідно з п.п.12, 13 Положення № 1115 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців з державою, зокрема включення їх до списків особового складу органів Держприкордонслужби або виключення з таких списків, присвоєння військових звань, пониження у військових званнях, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо, оформлюється письмовими наказами на підставі документів, види та форма яких установлюються наказом Міністерства внутрішніх справ України.

Право видавати накази по особовому складу мають Голова Державної прикордонної служби України та згідно з визначеними ним повноваженнями посадові особи з числа його заступників, керівник розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби, начальники (командири) регіональних управлінь, органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, керівники закладів фахової передвищої військової освіти, вищого військового навчального закладу Держприкордонслужби, начальники навчальних центрів, науково-дослідних установ та органів забезпечення, які утримуються на окремих штатах і за посадами яких штатом передбачено військове звання підполковника (капітана 2 рангу) і вище (далі - начальники).

Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється наказом Міністерства внутрішніх справ України.

У відповідності до підпункту 1 пункту 270 Положення №1115 звільнення військовослужбовців з військової служби з підстав, передбачених частинами другою - шостою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", здійснюється начальниками органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних центрів, науково-дослідних установ, а також органів забезпечення, які мають право видання наказів по особовому складу, - усіх військовослужбовців, у військових званнях до майора (капітана 3 рангу) включно, які проходять військову службу в цих органах Держприкордонслужби.

Згідно пункту 279 Положення №1115 військовослужбовець може бути звільнений за сімейними обставинами або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Звільнення військовослужбовців з цих підстав здійснюється згідно з письмовими документами, які підтверджують наявність у них відповідних сімейних обставин або інших поважних причин.

Відповідно до п.288 Положення № 1115 у разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення. У разі звільнення військовослужбовця з військової служби за рішенням командування за розпорядженням начальника органу Держприкордонслужби, в якому проходить службу військовослужбовець, кадровий підрозділ органу забезпечує підготовку подання про його звільнення. Форма та порядок подання про звільнення військовослужбовців з військової служби та перелік документів, які додаються до нього у випадках, передбачених абзацами першим і другим цього пункту, визначаються наказом Міністерства внутрішніх справ України.

Відповідно до п.п.291, 292 Положення № 1115 військовослужбовці за наявності кількох підстав, передбачених пунктами "а", "б" та "в" частини другої, пунктами "а", "б", "в", "д" та "є" частини третьої, підпунктами "а", "б", "в", "г", "е" та "є" пункту 1, підпунктами "а", "б", "г" та "д" пункту 2 частини четвертої, підпунктами "а", "б", "в", "ґ", "ж" "к" та "р" пункту 1, підпунктами "а", "б", "в", "ґ", "й", "к", "ї", "п" та "р" пункту 2, підпунктами "а", "б", "г", "д" та "ж" пункту 3 частини п`ятої, підпунктами "а", "б", "в", "ґ" та "й" пункту 1, підпунктами "а", "б", "г", "і" та "й" пункту 2, підпунктами "а", "б", "г" та "ґ" пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", для звільнення можуть обрати за бажанням одну з них.

Наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби видається відповідною посадовою особою. Перебування військовослужбовця у відпустці чи його тимчасова непрацездатність не є підставою для затримки видання такого наказу.

Окремо суд звертає увагу на те, що Розділом XIV Положення №1115 особливості проходження військової служби та деякі питання виконання військового обов`язку в особливий період.

Так, згідно пункту 305 Положення №1115 в особливий період військовослужбовці проходять військову службу в порядку, передбаченому цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, що визначають порядок проходження військової служби в особливий період.

Підпунктом 1 пункту 307 Положення №1115 визначено, що з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації військовослужбовці Держприкордонслужби звільненню не підлягають, крім випадків, визначених статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а строк військової служби (дія контракту) продовжуються на строки, визначені статтею 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Накази про звільнення з військової служби військовослужбовців, не виключених із списків особового складу військових частин, підлягають скасуванню, крім наказів про звільнення військовослужбовців у відставку у зв`язку із визнанням їх за станом здоров`я непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку, та наказів про звільнення військовослужбовців в запас на підставах, визначених статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»

Відповідно до пунктів 1, 4 розділу 11 Інструкції з організації обліку особового складу Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом МВС України від 06.06.2017 №468, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16.08.2017 за № 1011/30879 (далі - Інструкція № 468) накази по особовому складу (з кадрових питань), зразки яких наведено в додатку 26, готуються відповідно до вимог законодавства з питань документування управлінської інформації в електронній формі, з урахуванням особливостей, які визначаються законодавством з питань проходження військової служби.

Наказами по особовому складу оформлюються такі зміни в службовому становищі особового складу органу Держприкордонслужби, зокрема призначення на посади (у тому числі при зміні найменування посади, військово-облікової спеціальності, військового звання за штатом, посадового окладу), переміщення по службі, зарахування в розпорядження, продовження строків перебування на посадах; призупинення, поновлення та продовження військовослужбовцю військової служби; звільнення з військової служби.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи на звільнення, які підтверджують підстави звільнення та які в подальшому направляються безпосередньо до посадових осіб, що мають право на звільнення військовослужбовців з військової служби.

Водночас, вищевказаними нормативно-правовими актами не встановлено чітких строків розгляду рапорту про звільнення з військової служби, тому суд враховує Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального Штабу Збройних Сил України № 40 від 31 січня 2024 року (далі - Інструкція № 40).

Пунктом 2.1.6 Інструкції № 40 визначено, що у Збройних Силах України створюються такі види документів (далі - документи): наказ, директива, розпорядження, бойовий наказ, бойове розпорядження, окреме доручення (доручення), рішення, протокол, положення, постанова, інструкція, історичний формуляр, формуляр, правила, план, звіт, доповідь, донесення, доручення, акт, звуко- та відеозаписи, програма, алгоритм, рапорт, заява, телеграма, телефонограма, факсограма, службовий лист, довідка, методичні рекомендації, доповідна та пояснювальна записки, протокол, припис, посвідчення про відрядження, відпускний квиток, графік відпусток, обхідний лист та інші документи, розроблені в установленому порядку.

Рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ (пункт 3.11.6. Інструкції № 40).

Згідно пунктом 5 розділу ІІІ Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 № 735 (далі - Інструкція № 735) звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання.

Якщо в місячний термін розв`язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов`язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.

За змістом пункту 6 розділу ІІІ Інструкції № 735 звернення вважається вирішеним, якщо розглянуто всі поставлені в ньому питання, прийнято обґрунтоване рішення та вжито потрібних заходів щодо його виконання і заявника повідомлено про результати розгляду звернення і прийняте рішення.

Згідно з пунктом 6 розділу І Інструкції № 735 усі звернення громадян, що надходять до Міністерства оборони України, органів військового управління, військових частин, підлягають обов`язковій класифікації за встановленими статтею 3 Закону України “Про звернення громадян” їх видами, а саме: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги. Подальший розгляд пропозицій, заяв та скарг громадян проводиться з урахуванням особливостей, установлених статтями 14,15 та 16 зазначеного Закону.

У відповідності до пункту 2 розділу ІІ Інструкції № 735 письмові звернення громадян, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю, первинному розгляду та реєстрації з метою визначення їх належності до компетенції відповідного органу військового управління та призначення за ними конкретного виконавця.

Також, наказом Міністерства оборони від 06.08.2024 № 531 затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерстві оборони України (далі - Порядок №531).

Цей Порядок визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту. (п.1 розділ І Порядку №531)

Пунктом 2 розділу І Порядку №531 передбачено, що з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника).

Рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації. (п.1 розділу ІІ Порядку №531).

Розділом III Порядку №531 визначені особливості подання та розгляду рапортів у паперовій формі.

У паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок «Рапорт»; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис.

Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).

Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства.

Забороняється:

1) встановлювати будь-які інші вимоги щодо форми та змісту паперового рапорту, що не передбачені цим Порядком, у тому числі стосовно: подання рапортів з окремих питань виключно написаними власноруч або друкованим способом; недотримання вимог щодо розміру полів, відступів, шрифтів, кольору чорнила чи друку, розміру та якості паперу тощо, які не передбачені цим Порядком; наявності граматичних, синтаксичних чи інших помилок, які не впливають на суть рапорту;

2) відмовляти у розгляді рапорту у разі відсутності доданих документів або інформації, які є або повинні бути в наявності у розпорядженні командира (начальника), створюються/формуються/видаються самим підрозділом та/або можуть бути витребувані підрозділом в іншого підрозділу та/або відповідного закладу охорони здоров`я тощо;

3) вимагати від військовослужбовця попереднього усного погодження паперового або електронного рапорту із безпосереднім або прямим командиром (начальником) перед його фактичним поданням відповідно до положень цього Порядку;

4) відмовляти у прийнятті (реєстрації) власноруч написаних рапортів військовослужбовців.

Початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства.

Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.

У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:

1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;

2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

У наведених судом вище нормативно-правових актах детально роз`яснено поняття “рапорт”, а також встановлено конкретні строки, протягом яких посадові особи зобов`язані здійснити розгляд відповідних документів.

Отже, рапорт військовослужбовця про звільнення з військової служби має бути розглянутий командиром військової частини протягом 14 днів з моменту його реєстрації в стройовій частині. Розглянутим вважається той рапорт, по якому прийнято рішення (наказ, відповідь на рапорт) та відповідне рішення доведене до військовослужбовця належним чином.

До того ж, суд зазначає, що ситуація, коли законодавче регулювання певного правового питання є неповним, неоднозначним чи суперечливим, створює нормативну невизначеність. Така невизначеність породжує ризики неналежного захисту прав, свобод і законних інтересів приватних осіб. В умовах нормативної невизначеності особливого значення набуває застосування загальних принципів права, закріплених Конституцією України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також усталених доктринальних та судових підходів до вирішення аналогічних ситуацій.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в державі визнається і діє принцип верховенства права, що передбачає пріоритет прав і свобод людини перед іншими інтересами, зокрема інтересами держави та її органів. Практика Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини послідовно деталізує цей принцип, наголошуючи на необхідності усунення негативних наслідків, спричинених неоднозначністю, суперечливістю чи прогалинами в законодавстві.

У публічно-правових відносинах, де одним із суб`єктів виступають органи публічної влади, особливого значення набуває принцип захисту особи від свавільних чи необґрунтовано обтяжливих дій державних органів. Відповідно до цього принципу будь-які сумніви, що виникають через нормативну невизначеність, не можуть трактуватись на шкоду приватній особі чи бути підставою для розширеного тлумачення повноважень державних органів або їх посадових осіб. Навпаки, усі сумніви мають вирішуватися на користь приватної особи.

В контексті цього підходу доцільно застосовувати принцип “найбільш сприятливого становища для особи” (favor libertatis). Його сутність полягає у виборі такого тлумачення та застосування норм права, яке найбільш ефективно забезпечує захист прав і свобод особи та мінімізує негативні наслідки для її правового статусу. Цей принцип є усталеним у доктрині та активно застосовується в судовій практиці адміністративних судів, які наполягають на неприпустимості надто широкого чи необґрунтовано суворого тлумачення норм права органами публічної влади на шкоду приватних осіб.

У випадках прогалин чи суперечностей законодавства належне правозастосування має здійснюватися з урахуванням презумпції на користь особи. Це відповідає базовим конституційним принципам, міжнародним стандартам захисту прав людини та виступає критерієм оцінки стану правової держави.

Таким чином, викладені принципи та підходи підтверджують необхідність своєчасного та належного розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби. Невиправдана затримка або необґрунтована відмова у розгляді такого звернення є порушенням права особи на належне адміністрування та права на звільнення з військової служби у визначеному законом порядку.

Крім цього, принцип правової визначеності передбачає не лише обов`язок своєчасного розгляду звернення, але й обов`язок інформування військовослужбовця про результати такого розгляду із належним обґрунтуванням рішення. Відмова у задоволенні рапорту має бути обґрунтована посиланням на конкретні обставини, які стали підставою для такого рішення.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 02.04.2025 у справі № 280/7446/24.

Як було встановлено судом, рапорт про звільнення з військової служби за станом здоров`я позивач подав до військової частини НОМЕР_1 , однак відповідне рішення командиром цієї військової частини прийнято не було, доказів на підтвердження протилежного учасниками справи суду не надано та судом в ході розгляду справи не здобуто.

У свою чергу, лист військової частини НОМЕР_1 від 17.02.2026 не може вважатися рішенням, яке прийняте за рапортом військовослужбовця, оскільки за наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби начальник зобов`язаний видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.

За змістом відзиву на позов та листа від 17.02.2026 вбачається, що рапорт позивача по суті не розглянуто, оскільки позивач самовільно залишив військову частину.

Відповідачем також надано витяг з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України №723-ОС від 04.08.2025 р., відповідно до якого позивача знято зі всіх видів забезпечення як такого, що самовільно залишив військову частину (а.с.90).

Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України №756-ОС від 11.08.2025 р. старшого солдата ОСОБА_1 зараховано в розпорядження начальника прикордонного загону на підставі підпункту 8 пункту 127 Положення (коли більше десяти днів відсутні відомості про місцезнаходження військовослужбовця – до повернення військовослужбовця до органу Держприкордонслужби (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ним військової служби) або до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання його безвісно відсутнім чи оголошення померлим) (а.с.92).

Так, згідно з ч.2 ст.24 Закону №2232-ХІІ військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством. Під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п`ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби.

Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Отже, положеннями ч.2 ст.24 Закону 2232-ХІІ передбачено, що початком призупинення військової служби є день внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей, зокрема, про самовільне залишення військовослужбовцем військової частини, відомості про що вносяться на підставі повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення.

Одночасно, підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення.

Видання командиром військової частини наказу, яким особа визнається такою, що самовільно залишила військову частину чи місце служби, чинним законодавством не передбачено.

Отже, за відсутності підтверджень внесення правоохоронними органами відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення військовослужбовцем кримінального правопорушення, зокрема, щодо самовільного залишення військової частини або місця служби, військове командування зобов`язане розглянути та вирішити по суті поданий з дотриманням вимог законодавства рапорт військовослужбовця.

Докази того, що станом на момент подання рапорту позивача про звільнення його з військової служби та надання відповіді листом №08/К-112/122 від 17.02.2026 р. відомості щодо вчинення позивачем кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, було внесено Державним бюро розслідувань до Єдиного реєстру досудових розслідувань відповідачем до матеріалів справи не надано.

Отже, сам факт самовільного залишення військової частини, не позбавляє особу права на звернення із рапортом та не усуває обов`язок уповноважених посадових осіб надати належну правову оцінку поданому рапорту та прийняти щодо нього відповідне рішення.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.04.2019 у справі № 342/158/17 суд касаційної інстанції зазначив, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Як вже зазначав суд, за наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби командир військової частини зобов`язаний видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту. Отже, остаточне рішення (позитивне чи негативне) за рапортом військовослужбовця про звільнення з військової служби має бути прийняте командиром військової частини НОМЕР_1 або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.

З огляду на те, що командиром військової частини НОМЕР_1 не розглядався рапорт позивача і ним не надавалася оцінка підставам для звільнення ОСОБА_1 з військової служби, то спір у цій справі стосується виключно питання не розгляду рапорту про звільнення зі служби (допущення протиправної бездіяльності).

Отже, суд доходить висновку, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача про звільнення з військової служби на підставі підпункту “б” пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” і прийняти за результатами його розгляду відповідне рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору та не поніс судових витрат, у зв`язку з чим суд не стягує судові витрати із відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за підпунктом "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 16.01.2026 р.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за підпунктом "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 16.01.2026 та прийняти за результатами його розгляду відповідне рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Т.М. КАРМАЗИНА