Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №320/20503/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 року м.Київ № 320/20503/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Джонсон і Джонсон Україна» до Київської митниці про визнання протиправними і скасування рішення,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Джонсон і Джонсон Україна» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київської митниці, в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення відділу митного оформлення №1 митного посту «Чайки» Київської митниці Держмитслужби від 28 січня 2025 року, яким позивачеві відмовлено у внесенні до бази даних митниці ВМД, за якою ТОВ «Джонсон і Джонсон Україна» здійснювався імпорт лікарського засобу Нікоретте зі смаком свіжих фруктів (гумка жувальна лікувальна по 4 мг).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ «Джонсон і Джонсон Україна» не погоджується із рішення відділу митного оформлення №1 митного посту «Чайки» Київської митниці Держмитслужби від 28 січня 2025 року, яким Позивачеві відмовлено у внесенні до бази даних митниці ВМД, за якою ТОВ «Джонсон і Джонсон Україна» здійснювався імпорт лікарського засобу Нікоретте зі смаком свіжих фруктів (гумка жувальна лікувальна по 4 мг), вважає його протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідачем подано до суду письмовий відзив на позовну заяву, згідно якого позов не визнано. Зазначено, що автоматичне направлення АСМО такого повідомлення декларанту не є рішенням, яке приймається митним органом в межах дискреційних повноважень. Просить суд відмовити у задоволенні позову.

Відповідач також просить суд про заміну відповідача - Київської митниці Держмитслужби на належного відповідача - Київську митницю як відокремленого підрозділу Державної митної служби.

Суд зазначає, що у цій справі мова йде не про заміну відповідача на належного, а про процесуальне правонаступництво.

У зв`язку з чим суд здійснює процесуальне правонаступництво відповідача по справі: Київської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43337359) на правонаступника - Київську митницю (код ЄДРПОУ 43997555; місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульв. Вацлава Гавела, 8-А) як відокремлений підрозділ Державної митної служби України.

У силу статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Оскільки суд не проводив заміну відповідача на належного а лише здійснив процесуальне правонаступництво, підстав для розгляду справи з початку суд не вбачає.

У відповіді на відзив представник позивача зазначає, що жодних обмежень в оскарженні рішень митних органів, які прийняті посадовими особами або АСМО МК України не містить.

У запереченнях на відповідь представник Київської митниці зазначає, що Київська митниця не є суб`єктом владних повноважень, до повноважень якої належить право на технічну реалізацію типових алгоритмів виконання АСМО (автоматизована система митного оформлення) митних формальностей в автоматичному режимі. Київська митниця не могла створити юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення.

Розглянувши подані представниками сторін документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

28 січня 2025 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Джонсон і Джонсон Україна» до митного органу подано документи для декларування ввезення в Україну лікарського засобу Нікоретте зі смаком свіжих фруктів.

Відділом митного оформлення №1 митного посту «Чайки» Київської митниці Держмитслужби 28 січня 2025 року в автоматизованій системі митного оформлення декларанту позивача направлено повідомлення наступного змісту: «Відмова у внесенні до БД. У клієнта з графи 9, за даними ДПС, відсутній жоден з: Ліцензія на право оптової торгівлі тютюновими виробами, Ліцензія на право роздрібної торгівлі рідинами, що використовуються в електронних сигаретах. Відсутні діючі ліцензії в Єдиному реєстрі ліцензіатів з виробництва та обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, згідно з положеннями статті 24 Закону України від 18 червня 2024 року №3617-ІХ».

Вважаючи вказане повідомлення рішенням суб`єкта владних повноважень, що позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Так, відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту .

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Таким чином, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Порушення прав, свобод чи інтересів особи - це фактичний наслідок протиправного рішення, дії чи бездіяльності конкретної особи (або осіб) щодо неї. Моментом порушення є момент прийняття рішення, вчинення дій чи бездіяльності, які породжують негативні правові наслідки для особи у вигляді виникнення, зміни чи припинення певних правовідносин за її участю.

Згідно з абзацом десятим пункту 9 рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Пунктом 9 частини п`ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у позовній заяві у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень зазначається обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.

Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав/законних інтересів осіб у сфері публічно-правових відносин. Саме по собі порушення вимог закону дією/рішенням суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними/скасування судом, оскільки обов`язковою умовою для цього є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цим рішенням чи дією з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. Відсутність у позивача прав чи обов`язків у зв`язку із вчиненням оскаржуваних дій не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення з адміністративним позовом. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2023 у справі № 260/3380/21.

У відповідності до пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України).

Нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування (пункт 18 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України).

Таким чином, обов`язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення.

Наведені положення Кодексу адміністративного судочинства України не дозволяють скаржитися щодо певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважать начебто певні дії (рішення) суб`єкта владних повноважень такими, які впливають на їх правове становище.

При цьому, системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої його прийнято або прав, свобод та інтересів якої воно безпосередньо стосується.

Правовідносини, пов`язані зі справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Відповідно до частини другої статті 1 Митного кодексу України (далі - МК України) відносини, пов`язані із справлянням митних платежів регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Згідно пункту 51-1 частини першої статті 4 МК України рішення митного органу - акт митного органу (посадової особи або осіб митного органу), що стосується застосування законодавства України з питань митної справи у конкретному випадку та що має юридичні наслідки для заінтересованої особи чи заінтересованих осіб.

Митний орган приймає рішення, визначені цим Кодексом, а також виконує митні формальності протягом розумного строку (у найкоротший строк, достатній для їх прийняття/виконання), але не пізніше граничних строків, визначених законодавством України з питань митної справи (частина друга статті 8 МК України).

Митні органи приймають рішення: 1) за заявою підприємства; 2) під час виконання митних формальностей; 3) у справах про порушення митних правил; 4) під час розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність митних органів; 5) в інших випадках, передбачених законодавством України з питань митної справи. Рішення митних органів можуть бути оскаржені відповідно до глави 4 цього Кодексу (стаття 19 МК України).

Відповідно до статті 19-1 МК України митні органи приймають рішення у встановленій цим Кодексом формі (письмово, усно або шляхом вчинення дій). Письмові рішення оформлюються в паперовій або електронній формі. Рішення в електронній формі оформлюються як окремий електронний документ або шляхом внесення відміток, відомостей про прийняте рішення до відповідних систем, що забезпечують функціонування електронних інформаційних ресурсів митних органів.

Статтею 24 МК України передбачено право на оскарження. Будь-яка особа має право оскаржити рішення, дії або бездіяльність митних органів до митного органу вищого рівня або до суду, якщо вважає, що такими рішеннями, діями або бездіяльністю порушено її права, свободи чи інтереси, створено перешкоди для їх реалізації або на неї незаконно покладено будь-які обов`язки. Для цілей застосування цієї глави:1) предмет оскарження - рішення, дії або бездіяльність митних органів, які оскаржуються; 2) дії митних органів - вчинки посадових осіб та інших працівників митних органів, пов`язані з виконанням обов`язків, покладених на них відповідно до цього Кодексу та інших актів законодавства України; 3) бездіяльність митних органів - невиконання посадовими особами та іншими працівниками митних органів обов`язків, покладених на них відповідно до цього Кодексу та інших актів законодавства України, або неприйняття ними рішень з питань, віднесених до їхніх повноважень, протягом строку, визначеного законодавством; 4) митний орган вищого рівня - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику; 5) митний орган, якого стосується предмет оскарження, - митний орган, який прийняв оскаржуване рішення, вчинив оскаржувані дії або допустив бездіяльність.

Положення цієї глави застосовуються у всіх випадках оскарження підприємствами або громадянами рішень, дій або бездіяльності митних органів, крім випадків, якщо законом встановлено інший порядок оскарження таких рішень, дій або бездіяльності.

Положення цієї глави не застосовуються у випадках оскарження постанов у справах про порушення митних правил, податкових повідомлень - рішень митних органів.

Оскарження постанов у справах про порушення митних правил здійснюється в порядку, встановленому главою 72 цього Кодексу. Оскарження податкових повідомлень-рішень митних органів здійснюється в порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Під час оскарження громадянами рішень, дій або бездіяльності митних органів положення Закону України «Про звернення громадян» застосовуються в частині, що не суперечить цій главі.

Процедура оскарження, передбачена цією главою, вважається досудовим порядком вирішення спору.

Статтею 337 МК України регулюється питання перевірки документів та відомостей, які подаються митним органам під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України.

Перевірка документів та відомостей, які відповідно до статті 335 цього Кодексу подаються митним органам під час переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, здійснюється візуально, із застосуванням інформаційних технологій (шляхом проведення формато-логічного контролю, контролю співставлення, контролю із застосуванням системи управління ризиками) та в інші способи, передбачені цим Кодексом.

Формато-логічний контроль - це автоматизована перевірка правильності заповнення даних митних декларацій та повернення результатів перевірки; перевірка митних декларацій та інших документів на достовірність та законність; здійснення статистичного, валютного контролю, контролю нарахованих митних платежів, контролю правильності застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Контроль співставлення - це автоматизоване порівняння даних, які містяться в митних деклараціях або інших документах, поданих для митного контролю або митного оформлення, з даними, які містяться в електронних копіях митних декларацій та інших документах, що надходять з митних та правоохоронних органів суміжних держав; в уніфікованих електронних дозвільних документах, що надходять з інших державних органів, інших електронних документах, пов`язаних з перевіркою достовірності даних, що перевіряються.

Контроль із застосуванням системи управління ризиками - це оцінка ризику шляхом аналізу (у тому числі з використанням інформаційних технологій) поданих документів у конкретному випадку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України з метою обрання форм та обсягу митного контролю, достатніх для забезпечення додержання вимог законодавства України з питань митної справи.

Наказом Міністерства фінансів України від 30 травня 2012 року №631 затверджено «Порядок виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації за формою єдиного адміністративного документа» (далі - Порядок №631).

Порядок №631 розроблено відповідно до частини другої статті 246 МК України (далі - Кодекс) з метою визначення порядку виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення товарів із застосуванням митної декларації за формою єдиного адміністративного документа, що подається митному органу на паперовому носії або як електронний документ.

Згідно пункту 1.2 Порядку №631У цьому Порядку терміни та скорочення вживаються в таких значеннях:

АСМО - автоматизована система митного оформлення;

АСУР - автоматизована система управління ризиками;

ДМВ - декларація митної вартості;

ЕД - електронні документи, створені в електронній формі з дотриманням вимог законодавства щодо електронного документообігу та електронних довірчих послуг, або електронні копії паперових документів, які подаються митному органу разом з електронною митною декларацією;

ЕДМВ - електронна декларація митної вартості;

ЕК ДМВ - електронна копія декларації митної вартості на паперовому носії;

ЕК МД - електронна копія митної декларації на паперовому носії;

ЕМД - електронна митна декларація;

ЄАД - єдиний адміністративний документ;

ЄАІС митних органів України - єдина автоматизована інформаційна система митних органів України;

інформаційний термінал - програмно-технічний модуль, за допомогою якого декларант або уповноважена ним особою (далі - Декларант) відповідно до частини четвертої статті 264 Кодексу здійснює самостійне фіксування в електронній системі митного оформлення факту і часу подачі митному органу митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, на паперовому носії;

картка відмови - картка відмови у прийнятті митної декларації або митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення;

МД - митна декларація за формою ЄАД, що подається митному органу на паперовому носії або у вигляді електронного документа (у тому числі митна декларація, заповнена у звичайному порядку, попередня митна декларація, тимчасова митна декларація, періодична митна декларація, спрощена митна декларація, додаткова декларація);

ПМО - підрозділ митного оформлення митного органу (митний пост, відділ, сектор), посадові особи якого безпосередньо виконують митні формальності при здійсненні митного оформлення товарів, що декларуються шляхом подання МД;

підрозділ митних компетенцій - підрозділ митниці, посадові особи якого згідно з пунктом 4.7 розділу IV цього Порядку можуть виконувати митні формальності, передбачені підпунктами 4.5.5, 4.5.6 та 4.5.10 пункту 4.5 розділу IV цього Порядку, та/або митні формальності, передбачені пунктами 4.3-4.5 та 4.9 розділу IV цього Порядку, за МД, поданими, у тому числі, до інших митних органів;

спеціалізований підрозділ - підрозділ митниці, посадові особи якого виконують митні формальності згідно з пунктом 4.7 розділу IV цього Порядку;

СУР - система управління ризиками;

штамп ПМК - штамп «Під митним контролем».

Терміни «електронний підпис», «кваліфікований електронний підпис» та «удосконалений електронний підпис, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису» вживаються у значеннях, наведених у Законі України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

28.01.2025 декларантом (представником позивача в митних органах) Кваченюком Д.М. ТОВ «ЛОГІСТИК ПЛЮС Україна» з електронної пошти ed_denkv@ukr.net до відділу митного оформлення No1 митного поста «Чайки» Київської митниці на точку доступу митного посту «Чайки» А100.23 відправлено митну декларацію у складі електронного повідомлення No5722.imfx, на яке накладене кваліфікований або удосконалений електронний підпис.

Відповідно до частини першої статті 264 МК України, дане повідомлення вперше оброблене 28.01.2025 о 11:41:14 користувачем із ідентифікатором 917449, а саме головним державним інспектором Київської митниці Шульповою Ларисою Василівною.

Відповідно до другого абзацу п.3.10 Порядку № 631 перевірка ЕМД та ЕД, визначення необхідності участі у виконанні митних формальностей посадової особи митного органу та її призначення для виконання митних формальностей за відповідною МД проводяться з використанням АСМО (автоматизована система митного оформлення)в автоматичному режимі у порядку черговості їх надходження. АСМО в автоматичному режимі пересилає ЕМД та ЕД до відповідного ПМО митного органу для отримання посадовою особою ПМО, яка призначена для виконання митних формальностей за цією ЕМД.

Під час виконання митних формальностей за ЕМД Декларанту за допомогою АСМО надсилається інформація про: отримання митним органом ЕМД у складі електронного повідомлення, на яке накладено кваліфікований або удосконалений електронний підпис та/або печатку, що базуються на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа, Декларанта; результат проведення формато-логічного контролю правильності заповнення граф ЕМД; занесення ЕМД до ЄАІС митних органів України; реєстраційний номер, присвоєний ЕМД; прийняття ЕМД митним органом для оформлення; відмову в прийнятті ЕМД до оформлення; необхідність надання додаткових документів; необхідність пред`явлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення для митного огляду; відмову в митному оформленні товарів, задекларованих за ЕМД; завершення митного оформлення товарів за ЕМД; посадову особу ПМО, яка призначена для виконання митних формальностей за ЕМД; посадову особу підрозділу митних компетенцій, призначену для виконання окремих митних формальностей (за наявності); стан обробки МД; призупинення митного оформлення товарів згідно з пунктом 4.6 розділу IV цього Порядку.

Оформлена ЕМД, за якою здійснено випуск товарів у заявлений митний режим, перетворюється на візуальну форму, придатну для сприйняття її змісту людиною, у форматі*.pdf, на яку накладено кваліфікований електронний підпис посадової особи митного органу, яка завершила митне оформлення (у разі оформлення МД із залученням посадової особи митного органу), та направляється Декларанту.

В інших випадках на оформлену ЕМД накладається кваліфікований електронний підпис посадової особи митного органу, яка завершила митне оформлення, та направляється Декларанту в іншому форматі, установленому відповідно до пункту 13 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 року №450.

Повідомлення, передбачені цим пунктом, за зверненням Декларанта можуть повторно надсилатись посадовими особами відповідного підрозділу митного органу.

Отже під час здійснення митних формальностей посадова особа Київської митниці, відкрила надіслане декларантом електронне повідомлення (митну декларацію в електронному вигляді) та ідентифікувала себе, як посадова особа Київської митниці через АСМО (автоматизовану систему митного оформлення), після чого в автоматичному режимі без втручання посадової особи Київської митниці, автоматизованою системою митного оформлення після проведення формато-логічного контролю правильності заповнення граф ЕМД, сформовано протокол обробки електронного документа від декларанта та протокол перевірки повідомлення декларанта, де без будь-якої участі посадової особи Київської митниці, автоматизована система митного оформлення в автоматичному режимі направлено позивачеві електронне повідомлення де автоматизованою системою митного оформлення зазначена інформація про відмову у внесенні до бази даних митниці.

При цьому, як вказує відповідач, Київська митниця, як визначений позивачем відповідач у справі, в силу зазначених вище норм права, не впливає на технічну реалізацію типових алгоритмів виконання АСМО (автоматизована система митного оформлення) митних формальностей в автоматичному режимі.

Тобто, суд погоджується із твердженням відповідача, що Київська митниця не виносила жодного рішення, щодо відмови у внесенні до бази даних митної декларації позивача поданої 28.01.2025 в електронному вигляді.

Крім того, суд звертає увагу на той факт, що АСМО адмініструє не Київська митниця, а Держмитслужба, про що зазначалось в відзиві з посиланням на нормативні акти.

В адміністративному судочинстві України юридичну силу «рішення» має лише той акт, який безпосередньо породжує правові наслідки, змінює або припиняє права та обов`язки особи. Автоматизоване повідомлення в системі митниці - це лише елемент процедури або інформаційно-технічний етап.

Отже, направлене відповідачем позивачу повідомлення має виключно інформаційний характер, не є документом, який містить норми права, не може створювати нових правових норм, доповнювати чи змінювати чинне законодавство та не є остаточним документом, що зобов`язує його до вчинення будь-яких дій, а відтак не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідач довів суду відсутність з його боку протиправних дій чи неправомірно прийнятих рішень.

Інші доводи представників сторін не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позову Товариству з обмеженою відповідальністю «Джонсон і Джонсон Україна» відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Шевченко А.В.