Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №320/4599/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 року Київ справа № 320/4599/26

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Сас Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Національного агентства з питань запобігання корупції

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи.

Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з вимогами:

1. Визнати протиправною бездіяльність НАЗК, що полягає у непроведенні перевірки фактів, викладених у скарзі від 27.12.2025.

2. Зобов`язати НАЗК провести перевірку викладених у скарзі обставин щодо наявності реального або потенційного конфлікту інтересів у діях суддів.

3. Зобов`язати надати мотивоване рішення за результатами перевірки.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 27 грудня 2025 року звернувся до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі – НАЗК) щодо наявності реального та потенційного конфлікту інтересів у діях суддів під час розгляду скарг на бездіяльність Державного бюро розслідувань. У скарзі від 27.12.2025 позивачем наведено конкретні обставини, які, на його думку, могли свідчити про наявність обставин, здатних впливати на неупередженість суддів, зокрема: системну та постійну процесуальну взаємодію суддів із ДБР; особливості процесуальної поведінки суду під час розгляду відповідних скарг; вихід суду за межі судового контролю, передбаченого статтею 303 КПК України; надання процесуальної переваги стороні ДБР; а також ознаки інституційної лояльності, які в сукупності могли створювати ризик виникнення реального або потенційного конфлікту інтересів. 27 січня 2026 року НАЗК надало відповідь № 204-01/4914-26, якою фактично відмовилося від проведення належної перевірки наведених у зверненні обставин. При цьому, НАЗК послалося, зокрема, на відсутність приватного інтересу, компетенцію Ради суддів України та можливість вирішення питання неупередженості суддів шляхом заявлення відводу в порядку КПК України.

Водночас, така відповідь не містить належної оцінки конкретних фактів, викладених у скарзі від 27.12.2025. НАЗК не здійснило аналізу процесуальної поведінки суддів, характеру їхньої взаємодії з ДБР, наведених обставин можливого виходу за межі судового контролю та можливого створення процесуальної переваги для сторони ДБР. Також не було встановлено, чи можуть зазначені обставини в їх сукупності створювати об`єктивний ризик впливу на неупередженість суддів.

Таким чином, на думку позивача, НАЗК фактично звело питання потенційного конфлікту інтересів виключно до встановлення наявності приватного інтересу, не надавши оцінки самим обставинам, які були наведені у скарзі, як підстава для проведення відповідної перевірки.

Крім того, посилання НАЗК на компетенцію Ради суддів України, Вищої ради правосуддя та можливість заявлення відводу в порядку КПК України саме по собі не усуває необхідності надати належну оцінку питанням, що стосуються запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у розумінні Закону України «Про запобігання корупції». Зазначені механізми мають інше правове призначення та не можуть автоматично підміняти перевірку конкретних обставин, викладених у зверненні до НАЗК.

Отже, протиправність бездіяльності НАЗК полягає у тому, що відповідач не здійснив належного розгляду та перевірки конкретних обставин, наведених у скарзі від 27.12.2025, і не надало їм належної правової оцінки. За таких обставин відповідь НАЗК від 27.01.2026 № 204-01/4914-26 не може вважатися належним та повним розглядом скарги від 27.12.2025, оскільки в ній відсутній аналіз ключових фактичних обставин та мотивований висновок щодо наявності або відсутності підстав для проведення відповідної перевірки.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, протягом десяти днів, з дня отримання копії ухвали суду.

Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 06.03.2026 відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог зазначає, що 27.12.2025 ОСОБА_1 направив до НАЗК скаргу щодо можливого порушення суддями Вінницького міського суду Вінницької області та Вінницького апеляційного суду вимог ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції» під час розгляду судової справи № 127/37302/25.

27.01.2026 НАЗК листом № 204-01/4914-26 повідомило, що у поданій скарзі не наведено, у чому саме полягає приватний інтерес суддів, який є обов`язковою складовою конфлікту інтересів. У зв`язку з цим НАЗК зазначило про відсутність підстав для вжиття заходів реагування відповідно до статей 11, 12 Закону.

Обґрунтовуючи свою позицію, НАЗК виходило з того, що для наявності конфлікту інтересів необхідна сукупність таких складових: наявність у особи приватного інтересу; наявність службових повноважень, під час реалізації яких особа може діяти або приймати рішення щодо питання, у якому існує приватний інтерес; а також дискреційний характер таких повноважень. За відсутності хоча б однієї з цих складових конфлікт інтересів, на думку НАЗК, не виникає.

При цьому НАЗК зазначило, що наявність приватного інтересу має встановлюватися на підставі конкретних та об`єктивних фактів, які є передумовою його виникнення, а не на припущеннях. Оскільки таких фактичних даних щодо приватного інтересу суддів у повідомленні не наведено, НАЗК дійшло висновку про відсутність правових підстав для проведення заходів реагування.

Водночас НАЗК послалося на положення статей 11, 12 та 53-2 Закону, зазначивши, що не кожне звернення автоматично є повідомленням про можливе корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення, яке зобов`язує НАЗК вживати заходів реагування. На думку НАЗК, таке повідомлення повинно містити конкретні фактичні дані про можливе порушення вимог Закону, які можуть бути перевірені.

У відповіді на відзив позивач зазначає, що предметом спору є не встановлення наявності чи відсутності конфлікту інтересів у діях суддів, а перевірка того, чи здійснило НАЗК належний та повний розгляд скарги від 27.12.2025 у межах своїх повноважень.

Сам факт надання НАЗК листа від 27.01.2026 № 204-01/4914-26 не свідчить про належне виконання повноважень, оскільки НАЗК не дослідило конкретні обставини, наведені у скарзі, а фактично обмежилося посиланням на відсутність опису приватного інтересу суддів. НАЗК фактично вимагало від заявника вже доведеного факту приватного інтересу, хоча скарга стосувалася саме можливого порушення та містило обставини, які могли свідчити про реальний або потенційний конфлікт інтересів. Саме НАЗК мало надати цим обставинам належну правову оцінку та визначити наявність підстав для реагування.

Посилання на ВРП, Раду суддів України чи можливість відводу за КПК України не звільняє НАЗК від виконання власних повноважень у сфері запобігання та врегулювання конфлікту інтересів.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач заперечує факт бездіяльності та зазначає, що скарга від 27.12.2025 була розглянута в межах наданих законом повноважень, а за результатами її розгляду позивачу надано обґрунтовану відповідь від 27.01.2026 № 204-01/4914-26. НАЗК вказує, що у скарзі не наведено конкретних фактів, які б дозволяли встановити наявність приватного інтересу у суддів, що є обов`язковою складовою конфлікту інтересів. Тому, на думку НАЗК, правові підстави для вжиття заходів реагування були відсутні.

Відповідач наголошує, що бездіяльність може мати місце лише тоді, коли суб`єкт владних повноважень безпідставно не вчиняє дій, які він зобов`язаний вчинити в межах своєї компетенції. Оскільки НАЗК не мало правових підстав для проведення відповідних заходів реагування, невчинення таких дій, на його думку, не може вважатися протиправною бездіяльністю.

Також НАЗК зазначає, що позивач не довів, які саме обов`язкові дії мало вчинити НАЗК, у чому конкретно полягала бездіяльність та які негативні наслідки настали для нього внаслідок дій або бездіяльності відповідача.

Обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

27.12.2025 ОСОБА_1 направив до НАЗК скаргу щодо можливого порушення вимог ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції» суддею Вінницького міського суду Вінницької області Гриневичем В.С. та суддями Вінницького апеляційного суду Рупаком А.А., Медвецьким С.К. і Ковальською І.А. під час розгляду судової справи № 127/37302/25.

У скарзі до НАЗК від 27.12.2025 ОСОБА_1 посилався на обставини, які, на його думку, могли свідчити про реальний або потенційний конфлікт інтересів суддів під час розгляду скарги на бездіяльність ДБР, зокрема:

- постійну процесуальну взаємодію суддів із ДБР та пов`язані з цим ризики інституційної лояльності;

- вихід судів, на думку заявника, за межі судового контролю, передбаченого ст. 303 КПК України;

- використання судом листа ДБР, який, за твердженням скаржника, не є процесуальним актом, передбаченим КПК України;

- надання ДБР процесуальної переваги та створення умов для уникнення ним обов`язку, передбаченого ст. 214 КПК України.

Скаргою позивач просив НАЗК перевірити наведені обставини та, у разі встановлення порушень вимог Закону, вжити відповідних заходів реагування.

27.01.2026 НАЗК надало відповідь № 204-01/4914-26, у якій зазначило, що у повідомленні не наведено інформації, яка дозволяла б встановити, у чому саме полягає приватний інтерес названих суддів.

У відповіді на скаргу НАЗК виходило з того, що приватний інтерес є обов`язковою складовою конфлікту інтересів, а його наявність повинна підтверджуватися конкретними об`єктивними фактами, а не припущеннями.

У зв`язку з відсутністю, на думку НАЗК, таких даних у повідомленні, відповідач дійшов висновку про відсутність правових підстав для вжиття заходів реагування в межах повноважень, передбачених статтями 11, 12 Закону України «Про запобігання корупції».

Не погоджуючись з наданою відповіддю, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Норми права, які застосував суд та мотиви їх застосування.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказана норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

«На підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

За змістом статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР (далі – Закон № 393/96-ВР).

Статтею 1 Закону № 393/96-ВР визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до ст. 3 Закону № 393/96-ВР скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону № 393/96-ВР органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, медіа, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані:

об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;

у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;

на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;

скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень;

письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;

вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина;

у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;

не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;

особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII (далі - Закон № 1700-VII), визначено слідуюче, зокрема:

потенційний конфлікт інтересів - наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об`єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень;

приватний інтерес - будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв`язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях;

реальний конфлікт інтересів - суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень;

спеціально уповноважені суб`єкти у сфері протидії корупції - органи прокуратури, Національної поліції, Національне антикорупційне бюро України, Національне агентство з питань запобігання корупції;

Розділ ІІ Закону № 1700-VII закріплює правовий статус, організацію діяльності та повноваження Національного агентства з питань запобігання корупції.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 4 Закону № 1700-VII Національне агентство з питань запобігання корупції є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.

Правову основу діяльності Національного агентства становлять Конституція України, міжнародні договори, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, цей та інші закони України, а також прийняті відповідно до них інші нормативно-правові акти.

Статтею 11 Закону № 1700-VII закріплено повноваження Національного агентства з питань запобігання корупції.

До повноважень НАЗК належать: отримання та розгляд повідомлень, здійснення співпраці з викривачами, участь у забезпеченні їх правового та іншого захисту, перевірка дотримання законодавства з питань захисту викривачів, внесення приписів з вимогою про усунення порушень трудових (звільнення, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова у призначенні на вищу посаду, зменшення заробітної плати тощо) та інших прав викривачів і притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні їхніх прав, у зв`язку з такими повідомленнями (п. 13 ч. 1 ст. 11 Закону № 1700-VII).

Здійснення моніторингу та контролю за виконанням актів законодавства з питань етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у діяльності осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та прирівняних до них осіб (п. 6-1 ч. 1 ст. 11 Закону № 1700-VII).

Відповідно до ч. 1 ст. 12 закону № 1700-VII НАЗК з метою виконання покладених на нього повноважень має такі права:

Отримувати заяви фізичних та юридичних осіб про порушення вимог цього Закону, проводити за власною ініціативою перевірку можливих фактів порушення вимог цього Закону (п. 5-1 ч. 1 ст. 12 Закону № 1700-VII).

Вносити приписи про порушення вимог законодавства щодо етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, інших вимог та обмежень, передбачених цим Законом, захисту викривачів (п. 5-3 ч. 1 ст. 12 Закону № 1700-VII).

Отримувати від осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання незалежно від форми власності, їх посадових осіб, громадян та їх об`єднань письмові пояснення з приводу обставин, що можуть свідчити про порушення правил етичної поведінки, запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, інших вимог та обмежень, передбачених цим Законом, щодо достовірності відомостей, зазначених у деклараціях осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (п. 5-4 ч. 1 ст. 12 Закону № 1700-VII).

Розділ V Закону № 1700-VII закріплює правові норми, правила та механізми щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону № 1700-VII особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані:

1) вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів;

2) повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно;

3) не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів;

4) вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.

Частиною 1 статті 35-1 Закону № 1700-VII встановлено, що правила врегулювання конфлікту інтересів у діяльності Президента України, народних депутатів України, членів Кабінету Міністрів України, керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, суддів, суддів Конституційного Суду України, голів, заступників голів обласних та районних рад, міських, сільських, селищних голів, секретарів міських, сільських, селищних рад, депутатів місцевих рад визначаються законами, які регулюють статус відповідних осіб та засади організації відповідних органів.

Відповідно до ст. 41 Закону № 1700-VII особи, зазначені у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, діють неупереджено, незважаючи на приватні інтереси, особисте ставлення до будь-яких осіб, на свої політичні погляди, ідеологічні, релігійні або інші особисті погляди чи переконання.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зокрема, в силу ч. 2 ст. 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 3 статті 2 КАС визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

За ч. 1 ст. 9 КАС розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Оцінка аргументів учасників справи та висновки суду.

Ключовою обставиною, яка підлягає оцінці судом у цій справі, є з`ясування того, чи містила скарга позивача від 27.12.2025 достатні та конкретні відомості про можливі порушення вимог законодавства у сфері запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, які давали б НАЗК правові підстави для здійснення перевірки, а також чи виконало НАЗК покладені на нього законом повноваження щодо належного розгляду та оцінки наведених у повідомленні обставин.

Як встановлено судом, 27.12.2025 ОСОБА_1 звернувся до НАЗК із скаргою про можливе порушення вимог статті 28 Закону України «Про запобігання корупції» суддею Вінницького міського суду Вінницької області Гриневичем В.С. та суддями Вінницького апеляційного суду Рупаком А.А., Медвецьким С.К. і Ковальською І.А. під час розгляду судової справи № 127/37302/25.

На обґрунтування своїх доводів заявник послався на обставини, які, на його думку, могли свідчити про існування у відповідних суддів реального або потенційного конфлікту інтересів, зокрема на характер та тривалість процесуальної взаємодії судів із Державним бюро розслідувань, дії судів під час розгляду його скарги на бездіяльність ДБР, вихід суду, за твердженням заявника, за межі судового контролю, визначеного статтею 303 КПК України, використання судом листа ДБР, який, на думку скаржника, не є процесуальним рішенням чи іншим процесуальним документом, передбаченим КПК України, а також надання органу досудового розслідування, як вважав заявник, процесуальної переваги, наслідком чого могло стати уникнення ДБР виконання обов`язку, передбаченого статтею 214 КПК України.

При цьому ОСОБА_1 пов`язував наведені обставини з можливістю існування у суддів певної інституційної або корпоративної лояльності до Державного бюро розслідувань та вважав, що така лояльність могла впливати на об`єктивність і неупередженість суддів під час здійснення ними повноважень.

Дослідивши подану скаргу, суд дійшов висновку, що позивач фактично ставив під сумнів безсторонність суддів, виходячи з характеру їхньої професійної взаємодії з органом досудового розслідування та з оцінки процесуальних дій, вчинених судом під час розгляду відповідної скарги.

Разом з тим, відповідно до положень Закону № 1700-VII, для кваліфікації відповідної ситуації як потенційного або реального конфлікту інтересів необхідною передумовою є наявність у особи приватного інтересу, який у передбачених законом випадках може впливати або вже вплинув на об`єктивність чи неупередженість прийняття нею рішення, вчинення дії чи бездіяльності.

Таким чином, суд зазначає, що саме по собі посилання на можливу інституційну, професійну чи корпоративну лояльність до певного державного органу не є достатнім для висновку про наявність конфлікту інтересів, якщо при цьому не зазначено, у чому конкретно полягає приватний інтерес відповідної особи, які обставини зумовили його виникнення, а також яким чином такий інтерес може впливати на об`єктивність або неупередженість судді.

Як убачається зі змісту скарги ОСОБА_1 , у ній не наведено конкретних фактичних обставин, які б свідчили про існування у окремих суддів особистого майнового чи немайнового інтересу, пов`язаного з розглядом судової справи № 127/37302/25.

Зокрема, у скарзі не зазначено про наявність у відповідних суддів особистих, сімейних, дружніх, майнових, корпоративних, чи інших подібних відносин з посадовими особами ДБР або іншими особами, які могли б створювати приватний інтерес та впливати на прийняття відповідних процесуальних рішень.

Наведені скаржником обставини щодо характеру взаємодії судів із ДБР, а також твердження про неправомірність або процесуальну необґрунтованість окремих дій суду, використання листа ДБР та можливе створення умов для невиконання органом досудового розслідування вимог статті 214 КПК України, суд розцінює, як незгоду з постановленими у справі № 127/37302/25 рішеннями.

Так само покликання скаржника на можливу інституційну або корпоративну лояльність суддів до ДБР носить характер необґрунтованого припущення, а особиста безсторонність судді презюмується, доки не встановлена на підставі доказів наявність виправданих побоювань щодо його неупередженості.

Відтак, наведені обставини не розкривають змісту приватного інтересу конкретного судді та не свідчать про наявність визначеної законом передумови конфлікту інтересів.

Водночас, суд враховує, що НАЗК відповідно до покладених на нього законом завдань наділене спеціальними повноваженнями у сфері запобігання та врегулювання конфлікту інтересів. Зокрема, до повноважень НАЗК належить отримання та розгляд повідомлень про можливі порушення вимог Закону № 1700-VII, отримання заяв фізичних та юридичних осіб про порушення вимог цього Закону, а також проведення за власною ініціативою перевірок можливих фактів таких порушень у межах визначених законом повноважень.

Разом з тим, суд звертає увагу, що наявність у НАЗК відповідних контрольних повноважень не звільняє особу, яка повідомляє про можливе порушення вимог законодавства про конфлікт інтересів, від обов`язку повідомити відомі їй конкретні обставини, які дають підстави припускати існування такого порушення.

Звернення до уповноваженого органу має містити не лише незгоду заявника з процесуальними рішеннями чи діями відповідних посадових осіб, а й фактичні дані, з яких можна встановити можливу наявність передбачених законом ознак конфлікту інтересів.

Таким чином, сам факт того, що НАЗК має повноваження проводити перевірку можливих порушень вимог Закону України «Про запобігання корупції», не означає автоматичного виникнення обов`язку проводити таку перевірку за будь-яким зверненням, у якому заявник пов`язує небажаний для нього результат розгляду справи з можливим конфліктом інтересів.

Для здійснення відповідної перевірки повідомлення має містити достатні конкретні відомості, які дозволяють ідентифікувати можливий приватний інтерес, його носія, характер такого інтересу та його зв`язок із виконанням службових чи представницьких повноважень відповідною особою.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що НАЗК, надавши відповідь від 27.01.2026 № 204-01/4914-26, обґрунтовано виходило з того, що наведені у повідомленні відомості не дозволяють встановити, у чому саме полягає приватний інтерес відповідних суддів, а відтак не містять достатніх даних для висновку про можливе порушення ними вимог статті 28 Закону № 1700-VII.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що доводи позивача не свідчать про те, що НАЗК безпідставно не здійснило перевірку або неналежно реалізувало надані йому законом повноваження.

З урахуванням викладеного, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд робить висновок, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат.

Беручи до уваги результати судового розгляду, розподіл судових витрат відповідно до статті 139 КАС судом не здійснюється.

Керуючись статтями 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

У Х В А Л И В:

1. У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

2. Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення та набирає законної сили в порядку встановленому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач: Національне агенство з питань запобігання корупції, місцезнаходження: м. Київ, бульв. Миколи Міхновського, буд. 28; код ЄДРПОУ 40381452.

Суддя Сас Є.В.