Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №320/37711/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 року Київ справа №320/37711/25

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, Генерального штабу Збройних Сил України, про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 у липні 2025 року звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (відповідач 1).

Просив суд:

- визнати протиправними дії командування військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу»;

- зобов`язати командування військової частини НОМЕР_1 звільнити з військової служби офіцера відділення поточних бойових дій командного пункту військової частини НОМЕР_1 - позивача.

Ухвалою суду від 22.08.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

На підставі ухвали суду від 31.12.2025 до участі у справі залучено в якості співвідповідача Кадровий центр Збройних Сил України (Кадровий центр, Кадровий центр ЗСУ, відповідач 2).

У подальшому, ухвалою від 16.07.2026, залучено до участі у справі в якості співвідповідача Генеральний штаб Збройних Сил України (відповідач 3, Генеральний штаб, Генеральний штаб ЗСУ)

В обґрунтування позовних вимог позивач наголошував на протиправній бездіяльності відповідачів щодо незвільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Пояснив, що матір позивача, ОСОБА_2 , має другу групу інвалідності та потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується необхідними медичними документи та довідками, тому, керуючись статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», а також пунктами 225, 233, 242 Положення «Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», просив звільнити його з військової служби. Вказує про безпідставність тверджень відповідачів про те, що у позивача є батько та рідна сестра, які можуть здійснювати постійний догляд за матір`ю, оскільки до рапорта було додано документи, в яких міститься інформація про те, що ні батько позивача, ні його сестра не можуть доглядати за матір`ю, так як батько позивача - ОСОБА_3 є особою з ІІІ групою інвалідності та за висновком ЛКК є невиліковно хворим, а рідна сестра не має фізичної та матеріальної можливості утримувати та здійснювати догляд за своєю матір`ю, так як має трьох неповнолітніх дітей, проживає за іншою адресою, ніж матір, та на цей час доглядає новонароджену дитину.

Від відповідача 1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого військова частина заперечує проти задоволення позовних вимог. Вказали, що рапорт позивача за вх. №65/17451 від 13.06.2025, де він просив командира військової частини НОМЕР_1 клопотати перед вищим командуванням про його звільнення зі Збройних Сил України у запас за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» було направлено вищому штабу для розгляду по суті та прийняття рішення, оскільки командир військової частини як командир бригади не наділений відповідними владними повноваженнями для прийняття рішення про звільнення військовослужбовця молодшого офіцерського складу - старшого лейтенанта ОСОБА_1 із військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період. Враховуючи зазначене, відповідач 1 переконаний, що командир військової частини НОМЕР_1 діяв у межах наданих повноважень, в порядку та в спосіб встановлений законом, а відповідно позовні вимоги про визнання дій командування військової частини НОМЕР_1 протиправними щодо відмови у звільненні є безпідставними та необґрунтованими, і не підлягають задоволенню.

Відповідач 2 надіслав до суду письмові пояснення. Вважають, що прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 належить до повноважень начальника Генерального штабу Збройних Сил України, а Кадровим центром Збройних Сил України, як службою персоналу підпорядкованою цій посадовій особі, здійснювався лише попередній розгляд матеріалів про звільнення. Зазначали, що під час попереднього розгляду було виявлено, що підстави для підготовки проєкту наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби були відсутні, в зв`язку з наявністю у його матері члена сім`ї першого ступеня споріднення (повнолітньої доньки). З цих підстав відповідачем 2 повернуто без реалізації матеріали на звільнення ОСОБА_1 .

Відповідач 3 наголосив, що позивачу було відмовлено у його звільненні з військової служби саме Кадровим центром Збройних Сил України, що підтверджується листами від 26.06.2025 № 388/22882 та 05.07.2025 № 388/9395, а не Генеральним штабом, якому навіть не було відомо про вказане подання на звільнення позивача з військової служби. Вказали, що ними не було прийнято жодного рішення та не було вчинено жодних дій, які б могли порушити права, свободи або законні інтереси ОСОБА_1 , оскільки відповідачем 3 ще не було розглянуто питання щодо звільнення позивача з військової служби, оскільки відповідні документи не надходили на розгляд.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

12.06.2025 офіцером відділення поточних бойових дій командного пункту військової частини НОМЕР_1 старшим лейтенантом ОСОБА_1 подано рапорт про звільнення зі Збройних Сил України у запас за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», - під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини.

Так, звертаючись із названим рапортом, позивач посилався на абзац 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 названого Закону: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Судом установлено, що у рапорті від 12.06.2025 позивачем стверджено: «Моя мати, ОСОБА_2 55 років (1970 року народження), є особою з інвалідністю ІІ групи (за загальним захворюванням, як невиліковно хвора особа, яка через порушення функцій організму не може самостійно пересуватись та самообслуговуватись). Тому вона потребує постійного догляду, що підтверджується відповідними медичними документами (довідка до акта огляду МСЕК серія 12ААД №075809 від 11.09.2024 року, довідка ЛКК №300 від 30.05.2025 року), які додаються. Відсутність інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд підтверджується актом сімейного стану».

Також судом з`ясовано, що за наслідками розгляду рапорта відповідно до пунктів 12, 225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, командиром військової частини НОМЕР_1 18.06.2025 за вих. №609/4551 такий рапорт з поданням до звільнення з військової служби було направлено вищому штабу для розгляду його по суті та прийняття рішення. Такі дії зумовлені тим, що командир військової частини як командир бригади не наділений повноваженнями для прийняття рішення про звільнення військовослужбовця молодшого офіцерського складу - старшого лейтенанта ОСОБА_1 , із військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.

У листах від 26.06.2025 та від 05.07.2025 з ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшла відповідь про відсутність підстав для звільнення, так як у матері позивача є рідна сестра ОСОБА_4 , 1990 року народження, яка відповідно може здійснювати за матір`ю ОСОБА_2 постійний догляд. Підсумовано необхідність повернення матеріалів на старшого лейтенанта ОСОБА_1 без реалізації.

Разом із супровідним листом від 10.07.2025 №390/10/3368 Головний командний цент Збройних Сил України повернув документи на звільнення у запас ОСОБА_1 військовій частині НОМЕР_1 .

Вважаючи протиправною відмову у звільненні його з військової служби, позивач звернувся до адміністративного суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить із наступного.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частин першої, другої статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

За визначенням у статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-ХІІ передбачені такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Статтею 24 Закону № 2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби. Відповідно до частини третьої цієї статті закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII, а у частині четвертій цієї статті наведені підстави звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 (Положення № 1153/2008).

У відповідності до пункту 2 Положення № 1153/2008 громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України в добровільному порядку або за призовом. За призовом громадяни проходять: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Згідно із абзацем 2 пункту 12 Положення № 1153/2008 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах, за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

За приписами пункту 233 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

На виконання положень Закону № 2232-XII та Указу Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009 затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (Інструкція № 170), яка визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

За положеннями пункту 1.5 Інструкції № 170 для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об`єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, (далі - військові частини), оформляються: подання (додаток 1), рішення колегіальних органів, утворених і діючих відповідно до законодавчих актів і актів Міністерства оборони України, Резерв кандидатів для просування по службі (додаток 2), План переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад (далі - План переміщення на посади) (додаток 16) на військовослужбовців крім тих, які проходять строкову військову службу, зокрема щодо звільнення з військової служби.

Абзацом 2 пункту 14.10 Інструкції № 170 визначено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Аналіз наведених законодавчих норм свідчить про те, що розгляд рапорту про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин щодо дотримання абзацу 3 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції № 170 уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Проект наказу про звільнення зі служби до подання їх на підпис командирам перевіряється безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов`язків за цією посадою та проходить правову експертизу в юридичній службі.

Як вже зазначалося, 12.06.2025 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Однак, за результатом розгляду рапорту Кадровим центром ЗСУ двічі відмовлено у його реалізації, посилаючись на те, що установлена наявність інших осіб споріднення, які можуть здійснювати догляд за матір`ю.

За нормами частини сьомої статті 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Так, за положеннями пункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

У відповідності до частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі, зокрема, необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

З конструкції цієї норми вбачається, що законодавством передбачено три умови, за наявності яких позивача може бути звільнено з військової служби:

- один із батьків військовослужбовця чи батьків дружини (чоловіка) є особою з інвалідністю І чи ІІ групи;

- така особа з інвалідністю потребує постійного догляду;

- відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

У випадку, що розглядається, приналежність матері позивача до осіб з інвалідністю ІІ групи та потреба у постійному догляді підтверджуються матеріалами справи, а саме - висновком лікарсько-консультативної комісії №300 від 30.05.2025 та довідкою до акта огляду МСЕК № 075809 від 11.09.2025.

Суд також враховує, що батько позивача - ОСОБА_3 згідно з Висновком ЛКК від 23.05.2025 визнаний особою, яка потребує постійного стороннього догляду.

Рідна сестра позивача - ОСОБА_4 проживає за іншою адресою, що убачається з Витягу з реєстру територіальної громади та є матір`ю трьох неповнолітніх дітей.

Матеріали справи також містять Виписку із медичної карти амбулаторного хворого - ОСОБА_4 , згідно заключення якої, остання не може доглядати за важкохворою особою.

Як уже зазначалося, абзац тринадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII регламентує можливість звільнення військовослужбовця з військової служби через необхідність постійного догляду за одним із батьків - у цьому випадку особою з інвалідністю ІІ групи. При цьому, така підстава є правомірною за умови, якщо інший член сім`ї першого або другого ступеня споріднення через об`єктивні причини не може виконувати відповідні обов`язки (такі обставини встановлюються і враховуються в кожному конкретному випадку).

Тобто вказану норму слід тлумачити не лише як їх юридичну чи фізичну відсутність, але й як об`єктивну неможливість виконання такими членами сім`ї, зокрема другого ступеня споріднення обов`язків по здійсненню постійного догляду за особою, з певних об`єктивно існуючих причин.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.02.2025 у справі № 380/16966/24 виснував, що «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону.

Надалі зазначену правову позицію було підтверджено та розвинуто Верховним Судом у постанові від 29.04.2026 у справі № 520/14746/25, відповідно до якої суди зобов`язані досліджувати реальний стан речей, враховуючи сукупність обставин: де проживає потенційний доглядач, чи має він фізичну та матеріальну можливість здійснювати догляд, чи наявні у нього малолітні діти або інші об`єктивні обставини, що унеможливлюють виконання функцій доглядача. Зазначений підхід є загальнообов`язковим при тлумаченні абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII.

За нормами статей 1261, 1262 Цивільного кодексу України першу чергу спадкоємців за законом особи становлять її батьки, чоловік або дружина, а також діти такої особи, у тому числі усиновлені; другу чергу - рідні брати та сестри, баба та дід, як з боку батька, так і з боку матері, а також її онуки.

У відповідності до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Таким чином, законодавством визначені критерії, за наявності яких особи складають сім`ю, яким є, зокрема спільне проживання.

Відтак, фізична наявність доньки, яка не проживає з матір`ю однією сім`єю і не вважається членом її сім`ї та має на утримані малолітніх та неповнолітню дитину, вказує на ту обставину, що з об`єктивних причин донька не має змоги і можливості здійснювати відповідний догляд за матір`ю позивача.

Тому суд вважає наведене достатньою та юридично доведеною підставою для звільнення позивача з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Щодо заперечень відповідачів стосовно неналежності їх визначення у справі суд зазначає таке.

Частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII закріплено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з абзацом 2 пункту 12 Положення №1153 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах, за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Відповідно до пункту 233 Положення №1153 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

З системного аналізу вказаних норм права суд дійшов висновку, що наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби командир військової частини зобов`язаний видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.

Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті. Лише у разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.

Організацію і порядок обліку військовослужбовців та працівників (далі - особовий склад), зокрема, в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти (далі - військовий навчальний заклад), установах та організаціях Збройних Сил України (далі - Збройні Сили); завдання і види обліку, призначення облікових документів, порядок їх складання і ведення; обов`язки посадових осіб, відповідальних за організацію і ведення обліку особового складу; порядок обліку загальних (безповоротних та тимчасових) втрат особового складу; порядок видання, обліку, зберігання, розсилки наказів по особовому складу та витягів із них визначає Інструкція з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 № 280 (Інструкція № 280).

Відповідно до пункту 5 розділу І зазначеної Інструкції № 280 командири (керівники) зобов`язані забезпечити належну організацію обліку особового складу в підпорядкованих органах військового управління та органі управління Держспецтрансслужби, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях, у тому числі у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, в управліннях, відділах, службах, відділеннях та групах персоналу (далі - служба персоналу), Кадровому центрі Збройних Сил України (далі - Кадровий центр Збройних Сил) та кадрових центрах видів Збройних Сил (далі - кадровий центр), на кораблях (суднах) та в підрозділах військових частин, створювати для посадових осіб, які ведуть облік особового складу, усі умови для своєчасного, якісного і повного виконання ними вимог цієї Інструкції.

Організація обліку особового складу покладається, в тому числі, у підрозділах військових частин - на командирів цих підрозділів.

Згідно з пунктами 1, 2 розділу Х Інструкції № 280 накази по особовому складу є основними документами, які встановлюють, змінюють або припиняють правові відносини військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу. Вони видаються посадовими особами, яким Положенням надано право присвоєння, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення (поновлення) контракту та військової служби тощо на підставі відповідних документів, установлених Міноборони.

Наказами по особовому складу оформлюються такі зміни в службовому становищі військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу, зокрема, призов (прийняття) на військову службу; звільнення, призупинення, поновлення та продовження військовослужбовцю військової служби.

08.08.2024 набрав чинності Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затверджений Наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року № 531 (далі по тексту - Порядок №531), який визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту (пункт 1 розділу І).

Пунктом 2 розділу І Порядку №531 встановлено, що з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника).

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку №531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації.

Пунктами 2-5 розділу ІІІ Порядку №531 передбачено, що командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).

Вимоги до оформлення резолюції (рішення) до рапорту військовослужбовця встановлені Додатком 1 до Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України:

ПОГОДЖЕНО або НЕ ПОГОДЖЕНО (зазначається правова підстава та обґрунтування)

посада безпосереднього командира (начальника)

військове звання підпис Ім`я ПРІЗВИЩЕ (для рапорту, поданого в паперовій формі)

Пунктом 7 розділу ІІІ Порядку №531 встановлено заборону: 1) встановлювати будь-які інші вимоги щодо форми та змісту паперового рапорту, що не передбачені цим Порядком, у тому числі стосовно: подання рапортів з окремих питань виключно написаними власноруч або друкованим способом; недотримання вимог щодо розміру полів, відступів, шрифтів, кольору чорнила чи друку, розміру та якості паперу тощо, які не передбачені цим Порядком; наявності граматичних, синтаксичних чи інших помилок, які не впливають на суть рапорту; 2) відмовляти у розгляді рапорту у разі відсутності доданих документів або інформації, які є або повинні бути в наявності у розпорядженні командира (начальника), створюються/формуються/видаються самим підрозділом та/або можуть бути витребувані підрозділом в іншого підрозділу та/або відповідного закладу охорони здоров`я тощо; 3) вимагати від військовослужбовця попереднього усного погодження паперового або електронного рапорту із безпосереднім або прямим командиром (начальником) перед його фактичним поданням відповідно до положень цього Порядку; 4) відмовляти у прийнятті (реєстрації) власноруч написаних рапортів військовослужбовців.

Згідно з пунктами 8, 9 розділу ІІІ Порядку №531 початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства. Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу. У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється: 1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин; 2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

Таким чином, командири (начальники) здійснюють розгляд паперового рапорту військовослужбовця у встановлений Порядком №531 строк та надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції, яка повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку, при цьому відмова у задоволенні рапорту повинна бути вмотивованою.

У той же час, доказами, наявними у матеріалах справи підтверджено належне звернення позивача із рапортом та доведеність ним обставин, які дають йому право на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Разом із тим, суд враховує, що відповідно до частини сьомої статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, визначеному положеннями про проходження військової служби, а рішення про видання наказу про звільнення належить до компетенції уповноваженої посадової особи військового управління.

Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 після подання військовослужбовцем рапорту та документів, що підтверджують підстави звільнення, такі документи підлягають розгляду командуванням із прийняттям відповідного рішення.

За приписами підпункту 2 пункту 225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється:

під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»:

у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;

у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;

у військових званнях до полковника (капітана 1 рангу) включно за всіма підставами - командувачами видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, керівником розвідувального органу Міністерства оборони України, начальником Генерального штабу Збройних Сил України, керівником служби персоналу Міністерства оборони України, начальником Національного університету оборони України імені Івана Черняховського;

у військових званнях до бригадного генерала (коммодора) та прирівняних до них згідно із пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців» військових звань включно за всіма підставами - Головнокомандувачем Збройних Сил України;

у військових званнях до генерал-лейтенанта (віце-адмірала) та прирівняних до них згідно із пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців» військових звань включно за всіма підставами - Міністром оборони України;

у військових званнях генерала (адмірала) та прирівняному до них згідно із пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців» військовому званні - Президентом України.

За правилами пункту 12.9 Інструкції № 170 документи на звільнення військовослужбовця з військової служби надсилаються безпосередньо до служби персоналу, підпорядкованій посадовій особі, яка має право на звільнення такого військовослужбовця з військової служби.

За змістом пункту 12 Положення 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, (зокрема, звільнення з військової служби) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються відповідно до Номенклатури посад для призначення військовослужбовців наказами по особовому складу, затвердженому наказом Міністерства оборони України від 04.04.2016 року № 238 (зі змінами), а саме, Таблицею 3 визначено Перелік військових посад для призначення військовослужбовців у воєнний час (протягом періоду дії воєнного стану в Україні чи перебування у стані війни), яким передбачено, що посадовою особою, яка призначає на посади в підпорядкованих Генеральному штабу Збройних Сил України органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, установах, закладах є начальник Генерального штабу Збройних Сил України.

Таким чином, що у тому числі підтверджено відповідачами, рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби належить до повноважень начальника Генерального штабу Збройних Сил України, а Кадровим центром Збройних Сил України, як службою персоналу підпорядкованою такій посадовій особі, здійснювався попередній розгляд матеріалів про звільнення.

За змістом частин другої та четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише за умови, якщо виконано всі передбачені законом умови та таке рішення не передбачає реалізації дискреційних повноважень. Якщо ж суб`єкт владних повноважень при розгляді звернення повинен оцінити обставини та здійснити перевірку поданих документів, належним способом захисту є зобов`язання повторно розглянути відповідне звернення з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

За результатами судового розгляду, з`ясовано, що саме Кадровим центром Збройних Сил України рапорт і документи на звільнення були повернуті без реалізації до відповідної військової частини.

Таким чином, відповідач 2 не дослідив належним чином усі обставини, які мають значення для правильного вирішення питання. При цьому, у спірному випадку юридично значущого рішення за результатом розгляду рапорту не прийнято.

За правилами частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У той же час, зважаючи на особливості процедури звільнення у випадку, який розглядається, належним та ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача 2 та відповідача 3 (кожного у межах повноважень) розглянути рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» старшого лейтенанта ОСОБА_1 , із прийняттям рішення за результатами такого розгляду, з урахуванням висновків суду.

При цьому, протиправних дій військової частини НОМЕР_1 у спірних відносинах судом не встановлено, тому суд не вбачає підстав для задоволення вимог стосовно відповідача 1.

Враховуючи викладене у сукупності, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

За правилами частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У відповідності до частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджено факт порушення прав позивача, у зв`язку з чим позов слід задовольнити у відповідній частині.

З огляду на приписи статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, сплачений судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 173-183, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

в и р і ш и в:

адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо розгляду рапорта ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Зобов`язати Кадровий центр Збройних Сил України та Генеральний штаб Збройних Сил України (кожного у межах повноважень) розглянути рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» старшого лейтенанта ОСОБА_1 , із прийняттям рішення за результатами такого розгляду, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_3; місцезнаходження: АДРЕСА_2) судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Скрипка І.М.