Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №640/4423/22 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 року м. Київ справа №640/4423/22

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції у місті Києві

третя особа Святошинське управління поліції Головного управління Національної

поліції в м. Києві

про визнання протиправним та скасування наказу від 22.12.2021 № 1513,

звільнення з посади, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог.

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції у місті Києві, третя особа - Святошинське управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві від 22.12.2021 № 1513 про звільнення його зі служби в поліції;

- звільнити його з посади поліцейського з обліку та збереження речових доказів і озброєння сектору логістики та матеріально-технічного забезпечення Святошинського управління поліції з 08.10.2021;

- стягнути з відповідача середній заробіток за весь час несвоєчасного розрахунку, починаючи з 11.10.2021 по 01.02.2022 та по дату ухвалення судового рішення, визначивши заявлену станом на день подання позову суму у розмірі 66 951,13 грн;

- допустити негайне виконання рішення у частині стягнення середньомісячного грошового забезпечення в межах суми за один місяць;

- стягнути моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 23.09.2021 позивач подав рапорт про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням з 08.10.2021 у зв`язку з переїздом на інше місце проживання. На переконання позивача, до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 38 Кодексу законів про працю України, а тому після спливу двотижневого строку він мав право припинити виконання службових обов`язків.

Позивач зазначає, що відповідач безпідставно не звільнив його у визначену в рапорті дату, а згодом незаконно притягнув до дисциплінарної відповідальності за невихід на службу. Вважає, що акти про його відсутність не підтверджують дисциплінарного проступку, а службове розслідування проведене без забезпечення можливості надати пояснення. З цих підстав просить скасувати наказ № 1513, оформити звільнення з 08.10.2021 та стягнути пов`язані з цим виплати і моральну шкоду.

Головне управління Національної поліції у м. Києві проти позову заперечило. Відповідач указав, що проходження служби в поліції врегульовано спеціальним законодавством, за яким поліцейський повинен попередити прямого начальника про звільнення за власним бажанням не пізніше ніж за три місяці. Звільнення у більш короткий строк можливе лише за згодою сторін, якої в цьому випадку досягнуто не було.

Відповідач послався на те, що листом від 04.10.2021 позивачу було повідомлено про відсутність правових підстав для звільнення з 08.10.2021, однак із 20.10.2021 він без поважних причин не виходив на службу. Ці обставини зафіксовані актами, перевірені під час службового розслідування та стали підставою для застосування дисциплінарного стягнення. Позивача викликали для надання пояснень, але він від їх надання відмовився.

У відповіді на відзив позивач підтримав позов та додатково зазначив, що відзив і додані до нього матеріали не були своєчасно надіслані позивачу, а повноваження представника відповідача належно не підтверджені. Надалі відповідач надав докази надсилання процесуальних документів учасникам справи та додаткові пояснення по суті спору.

У додаткових поясненнях позивач наполягав, що після 08.10.2021 на службу не виходив, оскільки вважав трудові відносини припиненими, та повторив доводи щодо неналежного проведення службового розслідування.

Святошинське управління поліції повідомило суд, що є територіальним підрозділом Головного управління Національної поліції у м. Києві та не має статусу окремої юридичної особи.

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2022 поновлено позивачу строк звернення до адміністративного суду, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Після ліквідації Окружного адміністративного суду міста Києва матеріали справи передано до Київського окружного адміністративного суду. Ухвалою від 11.09.2024 справу прийнято до провадження та вирішено розгляд справи здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач подав клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду, мотивоване пропуском місячного строку звернення до суду. Відповідач наголосив, що про непогодження звільнення з 08.10.2021 позивач знав щонайменше 05.10.2021, коли отримав лист від 04.10.2021.

Надаючи оцінку цьому клопотанню, суд ураховує, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.02.2022 питання дотримання позивачем строку звернення до суду вже було вирішено: строк звернення з цим адміністративним позовом поновлено та відкрито провадження за заявленими вимогами. Інших обставин, які після відкриття провадження могли б утворювати самостійну підставу для залишення позову без розгляду, судом не встановлено.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно частини другої статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини другої статті 262 КАС України наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.

ІV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 із 30.06.2017 проходив службу в Національній поліції України, а з 17.09.2018 обіймав посаду поліцейського з обліку та збереження речових доказів і озброєння сектору логістики та матеріально-технічного забезпечення Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві.

23.09.2021 позивач подав рапорт, у якому просив звільнити його зі служби в поліції за власним бажанням з 08.10.2021 у зв`язку з переїздом на інше місце проживання. У рапорті позивач послався на статтю 38 Кодексу законів про працю України та зазначив, що в разі неоформлення звільнення після 08.10.2021 на службу не виходитиме.

Листом від 04.10.2021 № 9984/125/26/01-2021 Головне управління Національної поліції у м. Києві повідомило позивачу про відсутність підстав для звільнення у зазначену ним дату. Відповідач указав на необхідність дотримання тримісячного строку попередження, передбаченого пунктом 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114, та на відсутність згоди уповноваженого керівника на дострокове звільнення. На примірнику рапорту міститься власноручна відмітка позивача про отримання цієї відповіді 05.10.2021.

Матеріали справи містять акти про відсутність позивача на службі 20, 21, 22, 23, 25, 26, 27, 28 жовтня та 1, 2, 3 листопада 2021 року. Кожен акт складений працівниками поліції та зареєстрований у секторі документального забезпечення Святошинського управління поліції.

На підставі рапорту від 25.10.2021 наказом Головного управління Національної поліції у м. Києві від 18.11.2021 № 2280 призначено службове розслідування за фактом порушення позивачем службової дисципліни.

Для отримання пояснень позивачу направлено лист від 19.11.2021 із запрошенням прибути 23.11.2021 та лист від 24.11.2021 із повторним запрошенням прибути 30.11.2021 до Святошинського управління поліції. Рапортом працівника відділу кадрового забезпечення зафіксовано також надсилання позивачу SMS-повідомлення про проведення розслідування і необхідність з`явитися для надання пояснень.

23.11.2021 та 30.11.2021 працівниками поліції складено акти про відмову позивача надати письмові пояснення та його неявку. Доказів того, що позивач намагався надати дисциплінарній комісії пояснення, документи або повідомити про поважні причини відсутності, матеріали справи не містять.

КНП «Консультативно-діагностичний центр» Голосіївського району м. Києва листом від 30.11.2021 № 3641 та ДУ «Територіальне медичне об`єднання МВС України по місту Києву» листом від 01.12.2021 № 33/31-1651 повідомили, що з 20.10.2021 позивач до цих установ за медичною допомогою не звертався та на амбулаторному або стаціонарному лікуванні не перебував.

17.12.2021 дисциплінарна комісія затвердила висновок службового розслідування, яким установила відсутність позивача на службі без поважних причин протягом одинадцяти днів, порушення ним підпунктів 2, 6 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» та пункту 8 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України й запропонувала застосувати дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.

Наказом Головного управління Національної поліції у м. Києві від 22.12.2021 № 1513 за вчинення зазначеного дисциплінарного проступку до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції.

На реалізацію цього дисциплінарного стягнення наказом Головного управління Національної поліції у м. Києві від 29.12.2021 № 2191 о/с позивача звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію». Наказ № 2191 о/с позивач у межах цієї справи не оскаржує та вимоги про поновлення на службі не заявляє.

Вважаючи не звільнення за його рапортом з 08.10.2021 та звільнення наказом Головного управління Національної поліції у м. Києві від 22.12.2021 № 1513 протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та аргументам учасників справи, суд виходить із такого.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. За частиною першою статті 60 цього Закону проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.

Пунктом 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 № 114, передбачено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт.

У постанові від 11.08.2021 у справі № 826/7075/16 Верховний Суд зазначив, що (п. 46) звільнення поліцейського за власним бажанням у більш стислий строк, ніж через три місяці від дати подання рапорту, можливе за наявності обопільної згоди особи, яка подала рапорт, та уповноваженого органу, який приймає рішення про звільнення. За відсутності такої домовленості звільнення за власним бажанням, хоч і на підставі рапорту, не може вважатися правомірним.

Стаття 38 Кодексу законів про працю України регулює загальний порядок розірвання трудового договору з ініціативи працівника. Натомість порядок проходження і припинення служби поліцейськими врегульований спеціальним законодавством. Тому норми трудового законодавства можуть застосовуватися до цих відносин лише в частині, не врегульованій спеціальними нормами, та не можуть підміняти встановлений для поліцейських порядок звільнення.

У цій справі відповідач не погодив звільнення позивача з 08.10.2021. Навпаки, до настання визначеної в рапорті дати позивача письмово повідомлено про необхідність дотримання тримісячного строку та відсутність підстав для дострокового звільнення. Відповідь від 04.10.2021 він отримав 05.10.2021. Наказу про звільнення з 08.10.2021 не видавалося, а доказів досягнення між сторонами домовленості про припинення служби в цю дату не надано.

Отже, після 08.10.2021 позивач продовжував перебувати на службі в поліції та був зобов`язаний виконувати службові обов`язки до видання належного наказу про звільнення. Подання рапорту саме собою не припинило службу і не надавало позивачу права не виходити на роботу.

За таких обставин вимога про звільнення позивача з посади з 08.10.2021 є необґрунтованою. Крім того, суд не наділений повноваженнями замість керівника поліції оформлювати припинення публічної служби заднім числом за відсутності встановлених законом передумов для прийняття такого рішення.

За пунктами 2, 6 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов`язаний професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових обов`язків і наказів керівництва, а також інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють подальшу службу або перебування на займаній посаді.

Відповідно до частини першої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України службова дисципліна полягає у дотриманні поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського та наказів керівників. Пункт 8 частини третьої цієї статті зобов`язує поліцейського дотримуватися правил внутрішнього розпорядку.

Статтею 12 Дисциплінарного статуту визначено, що дисциплінарним проступком є протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, яка полягає в порушенні службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень і заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Відповідно до статті 13 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення є засобом підтримання службової дисципліни та має індивідуальний характер. Одним із видів дисциплінарного стягнення, визначених частиною третьою цієї статті, є звільнення зі служби в поліції.

За статтею 14 Дисциплінарного статуту службове розслідування проводиться для своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, причин і умов його вчинення, вини та ступеня тяжкості проступку. Стаття 18 Статуту гарантує поліцейському право на захист, зокрема можливість надати письмові пояснення та докази правомірності своїх дій, а також право відмовитися від надання пояснень.

Наявні у справі одинадцять актів про відсутність позивача на службі узгоджуються між собою, містять дати, підписи працівників поліції та реєстраційні номери. Позивач не надав доказів виходу на службу у зазначені дні. Більше того, у додаткових поясненнях він сам указав, що після 08.10.2021 на службу не виходив, оскільки вважав себе звільненим. Отже, його доводи не спростовують зафіксованої відсутності, а підтверджують її, розкриваючи мотив такої поведінки.

Посилання позивача на поданий рапорт не свідчить про поважність причин відсутності. На момент невиходу на службу йому було відомо, що рапорт у частині запропонованої дати звільнення не погоджений, а служба не припинена. Інших об`єктивних причин, які перешкоджали б виконанню службових обов`язків 20-23, 25-28 жовтня та 1-3 листопада 2021 року, позивач не назвав і документально не підтвердив.

Службове розслідування призначено письмовим наказом уповноваженого керівника та завершено в установлений строк. Дисциплінарна комісія дослідила акти про відсутність, рапорти працівників, службову характеристику та відомості медичних установ, а також ужила заходів для отримання пояснень позивача.

Матеріали містять два письмові запрошення, документ про направлення поштової кореспонденції, рапорт про надсилання SMS-повідомлення та акти від 23.11.2021 і 30.11.2021 про відмову надати пояснення і неявку. У своїх зверненнях до суду позивач не повідомив, які саме пояснення або докази, здатні вплинути на висновок про наявність дисциплінарного проступку, він був позбавлений можливості надати. У суді він також не навів поважної причини відсутності.

За сукупністю цих обставин суд дійшов висновку, що позивачу була надана реальна можливість узяти участь у службовому розслідуванні, а відсутність його письмових пояснень стала наслідком обраної ним поведінки. Тому підстав уважати, що недоліки повідомлення істотно обмежили право позивача на захист та вплинули на результат розслідування, немає.

За частиною третьою статті 19 Дисциплінарного статуту при визначенні виду дисциплінарного стягнення враховуються характер проступку, обставини, за яких його вчинено, особа порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, а також попередня поведінка поліцейського та його ставлення до служби.

Вирішуючи питання про пропорційність дисциплінарного стягнення, суд ураховує, що на час розслідування позивач не мав діючих дисциплінарних стягнень. Водночас його відсутність не була одноразовою або нетривалою, а охопила одинадцять зафіксованих днів. Позивач заздалегідь повідомив, що після обраної ним дати на службу не виходитиме, хоча знав про відсутність наказу про звільнення, і не надав жодної поважної причини такої відсутності.

Тривале свідоме невиконання основного обов`язку поліцейського з`являтися на службу становить істотне порушення службової дисципліни. З огляду на характер проступку, його тривалість, форму вини, попередню поведінку позивача та відсутність обставин, що пом`якшують відповідальність, застосоване стягнення не є явно надмірним або свавільним.

Таким чином, наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві від 22.12.2021 № 1513 прийнято на підставі належно встановленого дисциплінарного проступку, в межах повноважень відповідача, з дотриманням мети дисциплінарної відповідальності та принципу пропорційності. Підстав для визнання його протиправним і скасування суд не встановив.

Суд також звертає увагу, що наказ № 1513 є наказом про застосування дисциплінарного стягнення, тоді як безпосереднє звільнення позивача зі служби оформлено наказом по особовому складу від 29.12.2021 № 2191 о/с. Останній наказ не є предметом оскарження в цій справі, а вимоги про поновлення на службі позивач не заявляє.

Щодо вимог про стягнення середнього заробітку та моральної шкоди суд зазначає наступне.

Статтею 116 Кодексу законів про працю України передбачено обов`язок роботодавця провести з працівником розрахунок при звільненні. Стаття 117 цього Кодексу у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, пов`язувала виплату середнього заробітку за час затримки з невиплатою з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу.

Вимогу про стягнення середнього заробітку позивач пов`язує з тим, що відповідач мав звільнити його з 08.10.2021 та провести у цю дату остаточний розрахунок. Однак обов`язку відповідача звільнити позивача з 08.10.2021 судом не встановлено.

Також матеріали справи не містять належних доказів існування станом на дату фактичного звільнення заборгованості за конкретними належними позивачу виплатами та дати погашення такої заборгованості. Розрахунок позивача ґрунтується на помилковому припущенні про припинення служби 08.10.2021. Тому правові та фактичні підстави для стягнення середнього заробітку відсутні.

За статтями 23, 1167 Цивільного кодексу України відшкодування моральної шкоди можливе за умови доведення протиправної поведінки відповідача, наявності моральної шкоди, причинного зв`язку між такою поведінкою і шкодою та обґрунтованості її розміру. Оскільки протиправності оскаржуваного наказу чи інших дій відповідача суд не встановив вимога про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає.

З огляду на відмову в задоволенні позову відсутні також підстави для допущення негайного виконання рішення у частині стягнення виплат.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач надав достатні та взаємно узгоджені докази правомірності оскаржуваного наказу, тоді як доводи позивача цих доказів не спростовують.

Відтак, з наведених вище мотивів та підстав, з урахуванням повноважень, наданих суду статтею 245 КАС України суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

VІ. Судові витрати.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у разі задоволення позову.

Згідно з частинами першою та другою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено, понесені позивачем судові витрати, у тому числі заявлені витрати на правничу допомогу, розподілу на його користь не підлягають. У зв`язку з цим окреме визначення розміру витрат на правничу допомогу та їх зменшення не впливає на результат розгляду справи.

Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жук Р.В.