Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №320/40222/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 року м. Київ справа №320/40222/24

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Білоноженко М.А.,

розглянувши у приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 )

доМіністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ 00034022)

провизнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

- ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив суд:

- скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов?язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , оформлене пунктом 11 протоколу від 03 листопада 2023 року №20/в;

- зобов?язати комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов?язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату йому одноразової грошової допомоги, в зв?язку з встановленням II групи інвалідності, причиною якої є виконання обов?язків військової служби та виплатити одноразової грошової допомоги у розмірі 744 300 грн 00 коп.

Позивач позовні вимоги щодо предмету даного адміністративного позову обґрунтував тим, що йому 07.11.2022 встановлено ІІ груп інвалідності, внаслідок травми пов`язаної із захистом Батьківщини. У зв`язку з чим, звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням ІІ групи інвалідності. Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги. Відповідно до витягу з протоколу №20/в від 03.11.2023, відповідач вказав, що позивач не має права на одержання одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення інвалідності в 1990 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги і на цю дату прожитковий мінімум для працездатних осіб законодавством не встановлювався. Вважає пункт 11 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, яке оформлене протоколом № 20/в від 03 листопада 2023 року, протиправним та таким, що підлягає скасуванню, у зв`язку з чим звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити повністю, надав до суду письмовий відзив на позов, в якому останній зазначив, що у контексті обставин даної справи Позивачу інвалідність було вперше встановлено 05.06.1990, однак на цю дату прожитковий мінімум для працездатних осіб законодавством не встановлювався. Ураховуючи відсутність законодавчого акту, який визначає розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 05.06.1990, та який необхідний для обчислення розміру одноразової грошової допомоги (доплати за встановлення 07.11.2022 вищої групи інвалідності) – призначити таку допомогу ОСОБА_1 неможливо.

Представник третьої особи подав письмові пояснення щодо свого відношення до позову, в яких просив відмовити в задоволенні позову, з аналогічних підстав, які викладені у відзиві на позовну заяву.

Представником відповідача подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, в якій наголошував на пропуску позивачем строку звернення до суду.

Представник позивача подав заперечення щодо заявленого клопотання, в яких зазначив, що копію оскаржуваного рішення отримав лише після отримання листа від третьої особи від 18.06.2024 №13/5825/с.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову в задоволення клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, з тих підстав, що відповідачем не надано доказів на підтвердження факту направлення та отримання позивачем оскаржуваного рішення у строк до 18.06.2024 року, у зв`язку з чим, звернення до суду 24 серпня 2024 року здійснено у порядку та строки встановлені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши адміністративну справу, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проходив військову службу в період з 01.09.1975 по 16.03.1990, що підтверджується Витягом з наказу від 29.01.1990.

В період з 08.06.1986 по 29.06.1986 Позивач приймав участь у ліквідації. наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Під час здійснення аварійних робіт у Позивача різко погіршилося здоров`я ї він був госпіталізований та перебував на лікуванні в період з 30.06.1986 по 25.07.1986. Вищезазначене підтверджується випискою з наказу № 118, випискою з наказу №129, відповідним посвідченням та Довідкою від 05.12.1992 е 34/1, свідоцтвом про хворобу №1063-Х, свідоцтвом про хворобу № 1042-Х.

Через загострення хвороби Позивач був звільнений з військової служби по стану здоров`я, що підтверджується витягом з наказу Ле 21 від 29.01.1990, свідоцтвом про хворобу №1223-Х.

В 1990 році Позивач отримав Ш групу інвалідності внаслідок захворювання отриманого в період проходження військової служби, що підтверджується Довідкою лікарсько-трудової експертною комісії Міністерства соціального забезпечення Української РСР № 057039 від 05.06.1990.

В 1991 році після повторного обстеження Позивачу було підтверджено Ш трупу інвалідності, що підтверджується Довідкою лікарсько-трудової експертною комі Міністерства соціального забезпечення Української РСР №007051.

Після чергового медичного обстеження Позивачу було підтверджено ПТ трупу інвалідності безстроково, що підтверджується висновком Довідкою лікарсько трудової експертною комісії Міністерства соціального забезпечення Української РСР №008825 від 24.06.1992.

У 2021 році раніше отримані хвороби почали прогресувати та Позивач був вимушений лікуватися у період з 1.09.2021 по 30.09.2021, що підтверджується виписним епікризом №1546.

У лютому 2022 року Позивач звернувся до Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України із заявою щодо встановлення наявних у нього захворювань із виконанням обов`язків військової служби у зоні Чорнобильської АЕС.

Згідно Витягу з протоколу засідання військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України по встановленню причинного зв`язку захворювань від 10.08.2022 №895 захворювання Позивача станом на 2022 рік пов`язані з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Внаслідок огляду МСЕК Позивачу було встановлено ІІ групу інвалідності з 07.11.2022 довічно, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК №76550.

1502.2023 Позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із інвалідністю І групи пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

27.05.2023 ІНФОРМАЦІЯ_1 подав до Департаменту Соціального забезпечення Міністерства оборони України висновок щодо можливості виплати Позивачу грошової допомоги в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2022, як особі з інвалідністю ІІ групи. До висновку було додано підтверджуючі документи.

03.11.2023 комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних )із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум відмовило Позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги через встановлення інвалідності вперше у 1990 році та відсутність на цей час законодавчо встановленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Факт відмови підтверджується витягом з протоколу засідання комісії від 03.11.2023 №20/в.

Позивач, не погоджуючись з рішенням Міністерства оборони України, звернувся до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що предметом даного адміністративного позову є правомірність наявності підстав для призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок травми, поранення, контузії, пов`язаної із захистом Батьківщини, у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму.

Підставами звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом, є відмова відповідача у виплаті такої допомоги, оскільки на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності в 1990 році не існувало законодавчого акту, який визначав розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, необхідний для обчислення розміру одноразової грошової допомоги.

Вирішуючи спірні правовідносини в даній адміністративній справі, суд зазначає наступне.

20.12.1991 прийнято Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за № 2011-XII, дія якого поширюється на: військовослужбовців, які проходять службу на території України, і військовослужбовців - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України; членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли, пропали безвісти або стали інвалідами при проходженні військової служби; військовозобов`язаних, призваних на збори, та членів їх сімей (далі Закон № 2011-ХІІ в першій редакції).

Стаття 16 Закон № 2011-ХІІ (в першій редакції та в редакції, чинній на момент встановлення позивача групи інвалідності вперше) визначала державне обов`язкове особисте страхування, згідно якої військовослужбовці, а також військовозобов`язані, призвані на збори, підлягають державному обов`язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.

Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов`язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.

25.03.1992 прийнято Закону України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Кабінет Міністрів України, постановою від 19.08.1992 за № 488, затвердив Умови державного обов`язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов`язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про зміни, доповнення та визнання такими, що втратили чинність, деяких рішень Уряду України з питань державного обов`язкового страхування» за № 206 від 22.03.1995, затверджено зміни і доповнення, що вносяться до деяких рішень Уряду України з питань державного обов`язкового страхування, серед іншого, в Умовах державного обов`язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов`язаних, призваних на збори, і порядку виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 р. № 488: у пунктах 1, 2, 6, 7, 8, 11 і 12 слова "установами Української державної страхової комерційної організації (Укрдержстраху)", "правління Укрдержстраху", "установ Укрдержстраху" у відповідних відмінках замінити словами "Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" у відповідних відмінках: пункт 3 викладено у такій редакції:

"3. Розміри страхових платежів установлюються щорічно Національною акціонерною страховою компанією "ОРАНТА" за погодженням з Мінфіном під час формування державного бюджету на наступний рік"; в абзаці першому пункту 6 слово "виплачують" замінити словом "виплачує"; абзац четвертий пункту 7 викласти у такій редакції: "Спори між застрахованим (його спадкоємцями) і Національною акціонерною страховою компанією "ОРАНТА" щодо виплати страхових сум вирішуються в установленому законодавством порядку"; у додатку № 2 слово "Укрдержстраху" замінити словами "Національної акціонерної страхової компанії "ОРАНТА".

Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу" за №3597-IV від 04.04.2006 внесено зміни до Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу", виклавши його в такій редакції: Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Із внесенням змін до Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу" та набранням чинності нової редакції Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», частинами 3, 4 статті 41 встановлено, що у разі каліцтва, заподіяного військовослужбовцю під час виконання службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі від трирічного до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України, і призначається пенсія по інвалідності (частина 3).

Військовослужбовцям строкової військової служби, військовозобов`язаним та резервістам, призваним на збори, у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми, каліцтва) або захворювання чи інвалідності за умов, передбачених частиною третьою цієї статті, виплачується одноразова грошова допомога в порядку, визначеному Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" (частина 4).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» за № 328-V від 03.11.2006 внесено зміни у Законі України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтю 16 викладено в новій редакції, зокрема пункти 2, 6 встановлювали, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов`язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України (пункт 2 статті 16).

У разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті (пункт 6 статті 16).

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців» за № 5040-VI від 04.07.2012, який набрав чинності з 01.01.2014, у Законі України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" статтю 16 викладено в новій редакції та доповнено статтями 16-1 16-4, зокрема стаття 16-1 визначала осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги»; стаття 16-2 визначала розмір одноразової грошової допомоги; стаття 16-3 визначала призначення і виплату одноразової грошової допомоги; стаття 16-4 визначала підстави, за якими призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення рівня соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей» № 2004-VIII від 06.04.2017, внесено зміни у Законі України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей": текст статті 16-2 та пункт перший статті 16-3 викладено в новій редакції.

На момент встановлення 07.11.2022 позивачу ІІ групи інвалідності, причина: травма, поранення, контузія, так, пов`язані із захистом Батьківщини, норми статтей 16, 16-1, 16-2, 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачали наступне.

Згідно з підпунктами 4, 5 пункту 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті; встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.

Відповідно до підпункту «б» пункту 1 статті 16-2 даного Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року (пункт 2 статті 16-2 Закону).

Згідно з статтею 16-3 цього ж Закону у випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов`язаним або резервістам (пункт 2).

Встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров`я відповідно до законодавства (пункт 3).

Якщо військовослужбовцю, військовозобов`язаному, резервісту або особі, звільненій з військової служби, після первинного встановлення інвалідності під час наступного огляду (переогляду) буде встановлено вищу групу інвалідності або змінено її причинний зв`язок, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата здійснюється з урахуванням раніше виплачених сум (у тому числі внаслідок різних, не пов`язаних між собою, захворювань, поранень, травм, контузій, каліцтв) (пункт 4).

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (пункт 9 16-3 Закону).

Відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Кабінет Міністрів України, постановою за № 975 від 25.12.2013, затвердив Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі Порядок № 975, в редакції на момент встановлення позивача І групи інвалідності).

Цей Порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст).

Згідно з пунктом 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.

З аналізу положень статей 16, 16-2, 16-3 Закону № 2011-XII та Порядку № 975, підставою для призначення одноразової грошової допомоги є виключно встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності, які настали внаслідок ушкодження здоров`я під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби, у тому числі у зв`язку із захистом Батьківщини, оскільки зазначеними нормативними актами чітко визначено, що таке право виникає лише у випадках поранення, контузії, травми, каліцтва, отриманих під час проходження військової служби, або захворювання, прямо пов`язаного з її виконанням. Розмір одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язаний з днем встановлення інвалідності вперше. Сума одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановлення вищої групи інвалідності залежить від ступеня інвалідності та розміру прожиткового мінімуму станом на дату первинного встановлення інвалідності. Однакове визначення розрахункової величини прожиткового мінімуму на момент первинного встановлення групи інвалідності та зміни групи інвалідності законодавець пов`язує з однією подією первинне встановлення інвалідності. Визначення вищої групи інвалідності при повторному (черговому) огляді не змінює розрахункову величину прожиткового мінімуму.

Відтак лише встановлення інвалідності з вищенаведених вище причин, породжує у військовослужбовця або особи, звільненої з військової служби, право на отримання одноразової грошової допомоги.

Натомість випадки встановлення інвалідності з причин, що не мають зв`язку з виконанням військового обов`язку (побутова травма, загальне захворювання тощо), не підпадають під дію спеціального правового регулювання та не можуть визначати дату для обчислення розміру одноразової грошової допомоги. Інше тлумачення фактично розширювало б межі застосування Закону № 2011-XII та Порядку № 975 на категорії осіб, які не зазнали ушкоджень здоров`я у зв`язку з виконанням військового обов`язку, що суперечило б як їхній меті, так і соціальному призначенню.

Отже, для правильного застосування Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975 вирішальне значення має не будь-який факт встановлення інвалідності як такий, а саме той факт, який прямо пов`язаний із виконанням обов`язків військової служби чи захистом Батьківщини. Лише з цього моменту виникає право на призначення і виплату одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом № 2011-ХІІ, та визначається розмір такої допомоги.

Тобто, юридичне значення має саме факт первинного встановлення інвалідності у зв`язку з проходженням військової служби, адже він визначає момент виникнення права на виплату та прожитковий мінімум, з якого має обчислюватися її розмір.

При цьому, суд зазначає, що в даній адміністративній справі питання повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності в межах дворічного строку після первісного встановлення інвалідності не є спірним у цій справі, спірним питанням є лише розмір прожиткового мінімуму, який підлягає застосуванню при обчисленні розміру одноразової грошової допомоги у разі встановлення вищої групи інвалідності, що визнається відповідачем.

Як встановив суд, на момент встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності 05.06.1990, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України «Про загальний військовий обов`язок і військову службу», постановою Кабінету Міністрів України «Про умови державного обов`язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов`язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум» від 19.08.1992 за № 488, не передбачалося одноразової грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби. Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постановою Кабінету Міністрів України від 19.08.1992 за № 488 передбачалося обов`язкове особисте страхування військовослужбовців і військовозобов`язаних та виплата страхових сум, у зв`язку з настанням страхової події.

Вперше одноразову грошову допомогу запроваджено із набранням чинності нової редакції Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», внаслідок прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу" за №3597-IV від 04.04.2006.

Сам факт встановлення 05.06.1990 позивачу ІІІ групи інвалідності, внаслідок захворювання, отриманого в період проходження військової служби не підпадав під дію статей 16, 16-2, 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII та Порядку №975, так як ці норми прийняті значно пізніше, з моменту прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу" за №3597-IV від 04.04.2006, відповідно, не було такого поняття як одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності військовослужбовців, не визначалось осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, не було визначеного розміру одноразової грошової допомоги, а також не було механізму призначення і виплата одноразової грошової допомоги.

Враховуючи встановлені обставини, суд зазначає, що, оскільки, у випадку позивача вперше інвалідність ІІІ групи була встановлена 05.06.1990 з причин, що не підпадають під регулювання статей 16, 16-2, 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII та Порядку №975 і такий факт не породжував права на отримання одноразової грошової допомоги, то лише встановлення позивачу ІІ групи інвалідності 07.11.2022 у зв`язку з травмою, пораненням, контузією безпосередньо пов`язаною із захистом Батьківщини і, які позивач отримав в 1990 році, що не пов`язані із захворюванням, що було підставою для встановлення інвалідності в 2022 році, є первинним юридичним фактом у межах спеціального правового регулювання виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцю та визначає момент виникнення права на виплату одноразової грошової допомоги.

Таким чином, саме 2022 рік є відправною точкою для визначення позивачу розміру одноразової грошової допомоги, і вона має обчислюватися виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 01 січня 2022 року.

Як наслідок, твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву та у пункті 11 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, яке оформлене протоколом № 20/в від 03 листопада 2023 року, є необґрунтованими, оскільки той факт встановлення ІІІ групи інвалідності не підпадав під сферу дії спеціального законодавства, спрямованого на соціальний захист військовослужбовців.

Суд зазначає, що законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та інших нормативно-правових актів. Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що пункт 11 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, яке оформлене протоколом № 20/в від 13 листопада 2023 року про відмову у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи з 07.11.2022, є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу, у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини. суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Розгляд заяв щодо призначенні одноразово грошової допомоги у зв`язку із встановлення інвалідності внаслідок поранення (травми, контузії), отриманої під час виконання обов`язків військової служби та прийняти рішення належить до повноважень відповідача. Суд повинен уникати безпідставних втручань у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень. Натомість, суд наділений повноваженнями здійснювати перевірку правильності таких рішень у контексті застосування нормативно - правових приписів, що регулюють спірні правовідносини.

Застосовуючи механізм захисту права, порушеного суб`єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву позивача щодо призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки обставинам та висновків суду у даній справі.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 п. 1 частини 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до пункту 1 частини 3 вказаної статті для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частинами 4, 5 ст. 134 КАС України визначено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

До суду позивачем, для підтвердження витрат на правничу допомогу, було подано: договір про надання правничої допомоги; ордер про надання правничої (правової) допомоги; Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю; детальний опис робіт.

За правилами ч. 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно ч. 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат.

Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Вказане правило при вирішені питання про співмірність заявленої до присудження суми витрат на професійну правничу допомогу сформульовано Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17 (73021615) та від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16 (73356068).

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовуюсь при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява № 34884/97, п. 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції У справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

А у пункті 154 рішення Європейського суду із прав людини від 07.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» (заява № 58442/00) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Правова позиція Верховного Суду щодо необхідності доведення та врахуванням того чи були витрати на правничу допомогу фактичними, а їх розмір обґрунтованим та розумним викладена, зокрема у постанові від 05.05.2018 року у справі № 821/1594/17.

Верховним Судом у постанові від 19.02.2019 року у справі № 803/1032/18 підкреслюється, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`ємом наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Також, Верховний Суд у постанові від 17 серпня 2022 року у справі № 580/3324/19 дійшов висновку, що визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Крім того, Верховним Судом у додатковій постанові від 08 березня 2023 року у справі № 873/52/22 зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи не тільки те, чи були вони фактично понесені, але і оцінювати їх необхідність та неминучість.

Суд при вирішенні питання витрат на професійну правничу допомогу вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд також звертає увагу, що представником Позивача було подано до суду першої інстанції лише позовну заяву.

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та об`ємом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх обсягом, у зв`язку з чим понесені Позивачем витрати на правничу допомогу необхідно присудити в сумі 3000,00 грн, з урахування часткового задоволення позовних вимог.

Враховуючи предмет даного позову, а також те, що предметом спору є складові грошового забезпечення, відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, а тому підстави для розподілу судового збору відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

в и р і ш и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Міністерства оборони України (просп. Повітряних Сил, буд. 6, м. Київ, 03049; ІК в ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , оформлене пунктом 11 протоколу від 03 листопада 2023 року №20/в.

Зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) щодо призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки обставинам та висновків суду у даній справі.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) понесені судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України (просп. Повітряних Сил, буд. 6, м. Київ, 03049; ІК в ЄДРПОУ 00034022).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Білоноженко М.А.