Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №320/25665/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 року м. Київ справа №320/25665/25

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

доГоловного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області

провизнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі – Позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (надалі – ГУ ПФУ в Івано-Франківській області/Відповідач-1) та Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (надалі – ГУ ПФУ у Київській області/Відповідач-2), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії №104350010279 від 11.04.2025 р., прийняте ГУ ПФУ в Івано-Франківській області;

- зобов`язати ГУ ПФУ у Київській області призначити ОСОБА_1 пільгову пенсію із зниженням пенсійного віку відповідно до вимог Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з часу звернення із заявою про призначення пенсії, а саме з 11.04.2025 р.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що ГУ ПФУ в Івано-Франківській області під час розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення дострокової пенсії за віком безпідставно не враховано період його проживання у зоні посиленого радіологічного контролю (2 роки 1 місяць 29 днів), внаслідок чого оскаржуване рішення про відмову в призначенні пенсії №104350010279 від 11.04.2025 р. (надалі – Рішення №104350010279) прийняте неправомірно, а тому підлягає скасуванню.

Після усунення недоліків позовної заяви ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.06.2025 р. позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, а також вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

На виконання вимог ухвали суду ГУ ПФУ в Івано-Франківській області подало до Київського окружного адміністративного суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що оскаржуване Рішення прийняте Відповідачем-1 правомірно, оскільки підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт її постійного (а не періодичного) проживання та/або роботи (а не реєстрації) станом на 01.01.1993 р. в зоні радіоактивного забруднення не менше 4 років. При цьому вимога про зобов`язання судом суб`єктів владних повноважень призначити Позивачу пенсію на даній стадії є втручанням у дискреційні повноваження, адже суд не може перебирати на себе компетенцію пенсійного органу та досліджувати документи, яким не надавалась оцінка, а також встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на призначення пенсії.

Також на виконання вимог ухвали суду до Київського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву від ГУ ПФУ у Київській області, де зазначено про правомірність Рішення №104350010279, адже за наданими ОСОБА_1 разом із заявою документами встановлено факт проживання ним станом на 01.01.1993 р. у зоні посиленого радіоактивного забруднення 2 роки 06 місяців 24 дні, що не дає право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.

Згідно із цим, ОСОБА_1 надані до Київського окружного адміністративного суду відповіді на відзиви Відповідачів, в яких вказує про помилковість тлумачення ними норм чинного законодавства, що не спростовує обґрунтованість позовних вимог, адже загальний період проживання Позивача в с. Глібівка Вишгородського району Київської області, яке відносилося до зони радіологічного контролю, становить 4 роки 8 місяців 22 дні, починаючи з 26.04.1986 р. по 01.01.1993 р.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з позовної заяви, що не спростовується Відповідачами, 02.04.2025 р. ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ у Київській області із заявою про призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку (надалі – Заява) відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» разом із доданими до неї копіями, зокрема: паспорта громадянина України, картки платника податків, трудової книжки, військового квитка, дипломів бакалавра та спеціаліста, довідки щодо проживання та реєстрації у зоні посиленого радіологічного контролю, будинкової книги.

11.04.2025 р. за результатом розгляду Заяви та додатків до неї за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Івано-Франківській області було прийняте Рішення №104350010279, яким у призначенні дострокової пенсії за віком відмовлено у зв`язку із наступним:

на день звернення страховий стаж ОСОБА_1 становить 33 роки 11 місяців 10 днів, до якого не зараховано періоди навчання з 22.07.1991 р. по 18.11.1994 р. та з 01.01.1993 р. по 20.06.1998 р.;

станом на 01.01.1993 р. термін проживання ОСОБА_1 у зоні посиленого радіологічного контролю становить 2 роки 6 місяців 24 дні, за виключенням періоду навчання в м. Прилуки.

Вважаючи, що під час розгляду Заяви та прийняття ГУ ПФУ в Івано-Франківській області Рішення №104350010279 були порушені права та охоронювані законом інтереси в частині розрахунку терміну проживання ОСОБА_1 у зоні посиленого радіологічного контролю та відсутності у нього права на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку у зв`язку із цим, Позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішенню спору по суті, і в залежності від встановленого суд приймає рішення з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (ч.2 ст.46 Конституції України).

У той же час Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 р. №796-XII (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі – Закон №796) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

До потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема (але не виключно) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше 4 років (п.4 ч.1 ст.11 Закону №796).

Пунктом 4 ч.1 ст.14 передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема (але не виключно) особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше 4 років, - категорія 4.

Відповідно до ч.3 ст.15 Закону №796 підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, передбачаються у ст.55 Закону №796, згідно із абз.6 п.2 ч.1 якої особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, у т.ч.:

потерпілі від Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, надається зменшення віку на 2 роки* та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років. (*Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період).

Таким чином, обов`язковою умовою наявності у потерпілої від Чорнобильської катастрофи особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі п.2 ч.1 ст.55 Закону №796 є факт постійного проживання та/або роботи такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом 4 років до 01.01.1993 р., згідно із чим зменшення пенсійного віку такій особі застосовується без початкової величини зменшення пенсійного віку, а із загального розрахунку - 1 рік за 3 роки проживання/роботи, але не більше 5 років.

Лише потерпілим від Чорнобильської катастрофи особам, які додатково до зазначеної умови постійно проживали у зоні посиленого радіологічного контролю у період з 26.04.1986 р. (момент аварії) по 31.07.1986 р. ще встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку - 2 роки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 р. у справі №572/245/17, від 19.09.2024 р. у справі №460/23707/22.

Суд також вважає за належне звернути увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19.09.2024 р. (справа №460/23707/22), згідно із якою виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796, обов`язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986 р. Отже, щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом 4 років станом на 01.01.1993 р., то його необхідно обраховувати з 26.04.1986 р. по 01.01.1993 р.

Отже, виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв`язку із постійним проживанням, або у зв`язку із роботою в такій місцевості. При цьому, як вбачається зі змісту ст.55 вказаного Закону, зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

При цьому право на пільгове зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому Законом №796 порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та працювали або проживали визначену кількість років у зоні посиленого радіоекологічного контролю. Отже, для отримання пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до Закону №796 особа має відповідати певним вимогам.

Тотожний висновок викладений також у постановах Верховного Суду від 30.09.2020 р. у справі №572/1921/17, від 08.06.2022 р. у справі №380/7535/21, від 19.09.2019 р. у справі №556/1172/17.

Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону (ч.3 ст.55 Закону №796).

Так, відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, розроблений Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. №1058-IV (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі – Закон №1058), який визначає, у т.ч. принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема (але не виключно): з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років (ч.1 ст.26 Закону №1058).

За вимогами п.13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058 у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про прокуратуру» та цього Закону, призначається одна пенсія за вибором особи. Порядок фінансування пенсій, призначених відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», встановлюється зазначеними законами.

Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що у разі вибору потерпілою від Чорнобильської катастрофи особою пенсії у відповідності до спеціального Закону №796, призначення та виплата пенсі таким особам, які працювали або проживали в зоні посиленого радіологічного контролю, здійснюється згідно із нормами загального Закону №1058. Тобто норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх.

Поряд із цим, постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. №22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. за №1566/11846, був затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі – Порядок №22-1), у пп.7 п.2.1 розділу ІІ якого встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема (але не виключно): документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, а саме потерпілим від Чорнобильської катастрофи, у т.ч.:

для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;

для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у п.2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;

посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі ст.55 Закону №796).

Для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (п.2.22 розділу ІІ Порядку №22-1).

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовується сторонами, за результатами розгляду документів, доданих до Заяви, вік ОСОБА_1 на день звернення становив 55 років 10 місяців 12 днів, у той час як страховий стаж – 33 роки 11 місяців 10 днів.

При цьому з огляду на зміст оскаржуваного Рішення №104350010279 встановлено, що за результатами розгляду документів, доданих до Заяви, заявник проживав згідно із довідки №20/20-23 від 21.02.2025 р. (за виключенням періоду навчання в м. Прилуки) у зоні посиленого радіоактивного контролю станом на 01.01.1993 р. – 2 роки 6 місяців 24 дні.

Іншою обставиною для відмови Відповідачем-1 у призначенні ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком, що не оскаржується Позивачем, слугувало незарахування до страхового стажу періоди навчання з 22.07.1991 р. по 18.11.1994 р. та з 01.01.1993 р. по 20.06.1998 р.

Таким чином, ключовим питанням у цій справі є визначення наявності у Позивача права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог ч.1 ст.55 Закону №796.

Разом із тим ОСОБА_1 у позовній заяві та відповідях на відзиви вказує, що загальний період його проживання в с. Глібівка у період з 26.04.1986 р. (день аварії) по 01.01.1991 р. становить 4 роки 8 місяців 22 дні, що безумовно підтверджується довідкою №20/20-23 від 21.02.2025 р., однак ГУ ПФУ в Івано-Франківській області протиправно не зараховано період його проживання в с. Глібівка з 26.04.1986 р. по 23.06.1988 р. – 2 роки 1 місяць 29 днів, що слугувало підставою для відмови у призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку та прийняття Рішення №104350010279.

Так, згідно зі змістом доданої до позовної заяви копії довідки Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області №20/20-23 від 21.02.2025 р. щодо проживання та реєстрації у зоні посиленого радіологічного контролю (надалі – Довідка), яка також була додана да Заяви, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України УРСР від 23.07.1991 р. №106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (надалі – Постанова №106) с. Глібівка Вишгородського району Київської області до 31.12.2014 р. відносилося до 4-ї зони посиленого радіологічного контролю внаслідок аварії на ЧАЕС.

Також у Довідці вказано про те, що ОСОБА_1 дійсно фактично проживав та був зареєстрований в АДРЕСА_1 з 03.02.1973 р. по 08.07.1988 р. згідно із записів будинкової книги; з 09.07.1988 р. по 01.06.1990 р. – проходив службу в Збройних Силах; з 22.06.1990 р. по 10.01.1998 р. – зареєстрований в АДРЕСА_1 згідно із записів будинкової книги; з 18.09.1998 р. по 19.08.2021 р. – зареєстрований в АДРЕСА_2 згідно із записів будинкової книги; з 19.08.2021 р. по даний час - зареєстрований в АДРЕСА_1 згідно із записів будинкової книги.

Проте суд зауважує, що зазначені у Довідці відомості щодо реєстрації та проживання відображені виключно на підставі записів будинкової книги – документу, у якому обліковувалися всі громадяни, зареєстровані (прописані) за конкретною адресою житлового приміщення чи домоволодіння. Натомість факт реєстрації Позивача не свідчить про те, що вказана особа фактично проживала у с. Глібівка з 26.04.1986 р. по 01.01.1991 р.

Крім того, слід звернути увагу на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30.09.2020 р. (справа №572/1921/17), від 30.08.2022 р. (справа № 357/6372/17), від 25.11.2019 р. (справа №464/4150/17), у відповідності до яких довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо, є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Отже, оскільки підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання/роботи, а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення, враховуючи наведені висновки та встановлений Порядком №22-1 перелік документів, що подається особою для призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку, суд приймає до уваги посилання Позивача на те, що надання посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи разом із Заявою не є обов`язковим, проте подана Позивачем Довідка не може бути єдиним належним документом, який підтверджує періоди постійного саме фізичного проживання Позивача за місцем його реєстрації у с. Глібівка, тому не є безумовною та єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень п.2 ч.1 ст.55 Закону №796.

Аналогічна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 29.01.2020 р. у справі №572/245/17, від 17.06.2020 р. у справі №572/456/17.

Водночас згідно із даними трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 04.09.1990 р., копія якої додавалась до Заяви та наявна у матеріалах справи, на підставі диплома НОМЕР_2 був внесений запис про навчання у Прилуцькому педагогічному училищі ім. І.Я. Франка у період з 01.09.1984 р. по 23.06.1988 р., тобто у період з 26.04.1986 р. (день аварії) по 23.06.1988 р. Позивач постійно/тимчасово перебував у м. Прилуки, що виключає можливість його постійного проживання у с. Глібівка з 01.09.1984 р. по 23.06.1988 р.

При цьому суд приймає до уваги посилання Відповідачів, що у відповідності до Постанови №106 м. Прилуки не віднесено до зони посиленого радіологічного контролю, а тому період навчання у Прилуцькому педагогічному училищі (2 роки 1 місяць 29 днів) не може бути врахований пенсійним органом до періоду постійного фізичного проживання Позивача на території посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1991 р.

Крім того, суд також враховує викладений у постанові Верховного Суду від 11.11.2024 р. №460/19947/23 висновок про те, що оскільки військова служба та навчання зазвичай є тривалими періодами, протягом яких особа постійно перебуває (проживає) в певному місці, такі періоди можуть бути прирівняні до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і враховані під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, лише за умови, що останні безпосередньо проходили в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження Позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду (довідка з гуртожитку навчального закладу, в якому проживав позивач під час навчання; військовий квиток, довідка з військової частини про її місце дислокації або інші документи, з яких вбачається інформація про місце розташування військової частини).

Таким чином, оскільки факт навчання у Прилуцькому педагогічному училищі виключає можливість постійного проживання Позивача у с. Глібівка з 26.04.1986 р. по 23.06.1988 р., такий період навчання ОСОБА_1 може бути прирівняний до постійного проживання в зоні радіаційного забруднення і враховані під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, лише за умови належного документального підтвердження фізичного перебування Позивача в забрудненій зоні під час проходження навчання та у свою чергу беззаперечно свідчили про місцезнаходження Позивача у радіоактивній зоні з 26.04.1986 р. по 23.06.1988 р., зокрема (але не виключно): докази можливості Позивача щоденно діставатися з місця проживання (с. Глібівка) до місця навчання (м. Прилуки) різними видами транспорту міжміського сполучення та/або можливості проходження навчання (віддалено, дистанційно, заочно тощо) з місця проживання, що не передбачало тривалого перебування в м. Прилуки у вказаний період.

Проте матеріали справи не містять будь-яких документів, які б однозначно вказували на фізичне місцезнаходження Позивача у радіоактивній зоні (м. Глібівка) протягом відповідного періоду навчання у Прилуцькому педагогічному училищі – 2 роки 1 місяць 29 днів, у той час як наданими Позивачем та наявними в матеріалах справи доказами не спростовано доводів Відповідачів та не підтверджено фактичне проживання ОСОБА_1 . 4-річного терміну у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 р., тобто протягом періоду, визначеного ч.1 ст.55 Закону №796, що давало б право заявнику на зменшення пенсійного віку.

З огляду на вищенаведене, враховуючи не віднесення м. Прилуки до зони посиленого радіологічного контролю, суд вважає правомірним неврахування Відповідачем-1 періоду навчання ОСОБА_1 у Прилуцькому педагогічному училищі під час розгляду Заяви та доданих до неї документів та погоджується із висновком про те, що ОСОБА_1 не має права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону №796, оскільки станом на 01.01.1993 р. термін проживання ОСОБА_1 у зоні посиленого радіологічного контролю менше 4 років та становить 2 роки 6 місяців 24 дні.

Правову позицію аналогічного змісту викладено у постанові Верховного Суду від 19.09.2024 року у справі № 460/23707/22 та від 11.11.2024 р.. у справі №460/19947/23.

Згідно із цим, Рішення ГУ ПФУ в Івано-Франківській області №104350010279 є правомірним та не підлягає скасуванню.

Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Так, позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні) сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява №65518/01 від 06.09.2005 р., п.89), «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 18.07.2006 р., п.23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04 від 10.02.2010 р., п.58) принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) від 09.12.1994 р., п.29).

Відповідно до ч.5 та ч.8 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно із ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи вищевикладене, наведені у сукупності обставини та досліджені документальні докази суд вважає достатніми для висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, оскільки Відповідачі як суб`єкти владних повноважень довели правомірність прийнятого Рішення №104350010279.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що особі, яка не є суб`єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову - судовий збір відшкодуванню не підлягає.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

2. Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жукова Є.О.