Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №320/1086/21 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 року Київ № 320/1086/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

у с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату підвищення до пенсії, як пенсіонеру, яка не працює і проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному положеннями статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 р. № 796-XII;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області з 04.11.2020 здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату підвищення до пенсії, як пенсіонеру, яка не працює і проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, встановленої законами України про Державний бюджет України на відповідний рік, відповідно до положень статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 р. № 796-XII.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона є непрацюючим пенсіонером та перебуває на обліку у відповідача. Позивач вказує, що постійно проживає в с. Сукачі, Київська область, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 № 106, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Позивач зазначає, що вона звернулась до відповідача із заявою, в якій просила здійснити нарахування пенсії та виплатити підвищення до пенсії відповідно до ст. 39 Закону № 796 з розрахунку однієї мінімальної заробітної плати. Проте відповідач відмовив позивачу у перерахунку його пенсії.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача у ненарахуванні та невиплаті позивачу доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення (зона посиленого радіоекологічного контролю), у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з розрахунку однієї мінімальної заробітної плати в місяць, позивач звернулася до суду з позовом у цій справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.02.2021 (суддя ОСОБА_2 ) позовну заяву ОСОБА_1 , зазначено недоліки позовної заяви, встановлено спосіб їх усунення та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.03.2021 (суддя Харченко С.В.) відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні)

Рішенням Вищої ради правосуддя від 13.02.2024 № 411/0/15-24 звільнено ОСОБА_2 з посади судді Київського окружного адміністративного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею, який буде розглядати адміністративну справу № 320/1086/21 визначено Балаклицького А.І .

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 (суддя Балаклицький А.І.) адміністративну справу № 320/2817/22 прийнято до провадження та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

На підставі розпорядження Київського окружного адміністративного суду, у зв`язку з перебуванням судді Балаклицького А.І. у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, проведено повторний автоматизований розподіл справи № 320/1086/21.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею, який буде розглядати адміністративну справу № 320/1086/21 визначено Басая О.В.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 4 листопада 2024 року Прийняти до провадження адміністративну справу № 320/1086/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії і здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач проти позову заперечував. Зазначав, що на момент подання позовної заяви зміни, внесені Законом України № 987-VII від 04.02.2016 "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" Конституційним Судом неконституційними не визнавались, такі підлягали виконанню на всій території України. Діючою з 01.01.2016 нормою ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено право на доплату лише громадянам, які працюють у зоні відчуження, проте позивач до такої категорії осіб не належить.

Окрім того, відповідач зазначив, що відповідно до пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата з 01 січня 2017 року не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року. З огляду на вказане, Головне управління Пенсійного фонду України просило відмовити в задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх необґрунтованістю та безпідставністю.

Відповідно до частини п`ятої та шостої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши позовну заяву, відзив на позов, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, суд встановив таке.

ОСОБА_1 має статус особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_1 і проживає в с. Сукачі, Київської області, що підтверджується відміткою в паспорті на 11 аркуші, Довідкою від 30.11.2020 № 1067.

Позивач зареєстрована та проживає в с. Сукачі Київської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, належить до зони посиленого радіоекологічного контролю. Також позивач є пенсіонером, яка непрацює.

17 липня 2018 року Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2018 зміни, відповідно до яких з 01 січня 2015 року виключено статтю 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи № 796-ХІІ, було визнано неконституційними.

За таких обставин, позивач вважає, що має право на виплату підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, яка проживає на території посиленого радіоекологічного контролю, відповідно до статті 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи № 796-ХІІ у розмірі однієї мінімальної заробітної плати.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати такого підвищення до пенсії у розмірі, визначеному ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України № 796-XII від 28.02.91 "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (надалі Закон № 796-XII).

Стаття 39 Закону № 796-XII у редакції, чинній до 01.01.2015, передбачала:

"Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.".

01.01.2015 набрав чинності Закон України № 76-VIII від 28.12.2014 "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (надалі - Закон № 76-VIII), підпунктом 7 п. 4 розділу І якого внесені зміни до Закону № 796-XII шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

01.01.2016 набрав чинності Закон України № 987-VIII "Про внесення зміни до Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", яким до Закону № 796-XII включено статтю 39 такого змісту:

"Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".

Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VIII. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VIII визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

За змістом ч. ч. 2 і 3 ст. 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Закон № 796-XII не регламентує питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково-дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо.

Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони, врегульовано Законом України № 791а-XII від 27.02.91 "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" (надалі - Закон № 791а-XII), стаття 2 якого визначає категорії зон радіоактивного забруднення.

Частина перша цієї статті у редакції, чинній до 01.01.2015, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов`язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 2 Закону № 791а-XII повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів /КМ/ України.

Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затверджено постановою КМ Української РСР № 106 від 23.07.91, за якою с. Сукачі Київської області, де проживає позивач, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона).

На підставі п. 2 розділу І Закону № 76-VIII виключений абзац 5 ч. 2 ст. 2 Закону N791а-XII. Зазначені зміни набрали законної сили з 01.01.2015 р.

Отже, з 01.01.2015 стаття 2 Закону № 791а-XII визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій:

1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;

2) зона безумовного (обов`язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 м3в (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;

3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.

Тому, з 01.01.2015 зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом № 791а-XII.

На підставі Закону № 76-VIII виключено також ст. 23 Закону № 796-XII, яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4.

Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018, яке стало однією із підстав звернення позивача до суду із цим позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII.

Водночас зміни, внесені Законом № 76-VIII до Закону № 791а-XII, неконституційними не визнавались. Отже, чинна на час виникнення спірних правовідносин редакція ст. 2 Закону № 791а-XII не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною.

До Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затвердженого постановою КМ Української РСР № 106 від 23.07.91, зміни щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю не вносилися.

Відтак, станом на час звернення до суду із зазначеним позовом с. Сукачі Київської області згідно з указаним Переліком відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, яка, передусім, виключена із визначених Законом № 791а-XII зон радіоактивного забруднення територій.

Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 03.10.97 № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше".

Отже, у разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами, застосовується акт, прийнятий вищим органом, як такий, що має більшу юридичну силу. Тому Закон № 791а-XII має вищу юридичну силу порівняно з постановою Уряду № 106 і, незважаючи на відсутність змін у цій постанові щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю із зон радіоактивного забруднення, застосуванню підлягає саме Закон № 791а-XII в редакції зі змінами, внесеними Законом № 76-VIII.

Зі змісту ч. ч. 2 та 3 ст. 2 Закону № 791а-XII випливає, що повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані КМ України, однак при цьому Уряд не наділений повноваженнями визначати додаткові зони радіоактивного забруднення інші, ніж ті, що визначені Законом № 791а-XII.

За такого правового регулювання відновлення дії ст. 39 Закону № 796-XII, у редакції чинній до 01.01.2015, не надає права на отримання підвищення пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території, що відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, однак за законом не відноситься до зони радіоактивного забруднення.

Отже, підвищення пенсії, передбачене ст. 39 Закону № 796-XII, є доплатою, яка встановлена за проживання на території радіоактивного забруднення, водночас станом на день звернення до суду із цим позовом, с. Сукачі Київської області не відноситься до території радіоактивного забруднення, а позивач, відповідно, не є особою, яка проживає на такій території.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у правовідносинах, що склалися у цій справі, викладена у постанові Касаційного адміністративного суду від 23.09.2020, залишеній без змін постановою Великої Палати Верховного суду від 31.03.2021, у зразковій справі № 580/2371/20, та постанові Верхового Суду від 09.02.2022 у справі № 500/1811/20.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що підвищення пенсії, передбачене ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", є соціальною пільгою, яка встановлена для осіб потерпілих від Чорнобильської, які продовжують проживати чи працювати на території зони гарантованого добровільного відселення.

У свою чергу позивач не належить до вказаної категорії потерпілих, через що не має права на відповідну пільгу.

До відповідного висновку також прийшов Верховний Суд, зокрема, у постанові від 21 січня 2025 року у справі № 300/4596/22, який є обов`язковим для врахування судом під час розгляду цієї справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Басай О.В.