Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №300/8370/25 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2026 р. справа № 300/8370/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Главача І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі, також – позивачка, ОСОБА_1 ), в інтересах якої діє адвокат Юрчук Світлана Василівна (надалі, також – представниця позивачки), звернулася в суд з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області (надалі, також – відповідач, Управління соцзахисту Верховинської РДА Івано-Франківської області) в якій просить:

– визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Верховинської районної державної адміністрації в наданні ОСОБА_1 статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту та у видачі посвідчення встановленого зразка;

– зобов`язати Управління соціального захисту населення Верховинської районної державної адміністрації видати ОСОБА_1 посвідчення громадянина, який проживає на території гірського населеного пункту, відповідно до Закону України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" та Положення про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту , затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 345 від 19.03.1996.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка більше 6 місяців постійно проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського. Зважаючи на наявність у неї довідки про перебування на обліку внутрішньо-переміщених осіб та відсутність у Положенні № 345 заборони щодо видачі такого посвідчення на основі довідки про взяття на облік внутрішньо-переміщених осіб, то вважає що в неї наявне право на отримання посвідчення особи, яка проживає на території населеного пункту, якому надано статус гірського. Зважаючи на те, що відповідач протиправно відмовив їй у видачі такого посвідчення, просила позов задовольнити (а.с. 1-18).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.11.2025 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 20-21).

16.12.2025 на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач зазначає, що оскаржуване позивачем рішення було прийнято, оскільки позивачка не долучила до заяви про надання їй статусу особи, яка проживає на території гірського населеного пункту документу, передбаченого Положенням № 345. У зв`язку з цим, просить у задоволенні позову відмовити (а.с. 25-37).

22.12.2025 до Івано-Франківського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний суд" від позивачки надійшла відповідь на відзив, у якій позивачка заперечила проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву з мотивів, наведених у позовній заяві (а.с. 38-41).

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 19.01.2026 по 30.01.2026, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк періоду непрацездатності.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 17.03.2026 по 20.03.2026 згідно наказу від 11.03.2026 № 19-В, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував на лікарняному з 18.05.2026 по 22.05.2026, у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк періоду непрацездатності.

Головуючий суддя Главач І.А. по даній адміністративній справі перебував у відпустці з 14.08.2026 по 28.08.2026 згідно наказу від 27.07.2026 № 153-В, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання (а.с. 42), у зв`язку з чим строки, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України продовжуються на строк такої відпустки.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася Управління соціального захисту населення Верховинської РДА із заявою від 15.09.2025 про встановлення статусу громадянина, який проживає (працює, навчається) на території гірського населеного пункту, на підставі наданих нею документів (а.с. 28). До даної заяви позивачка долучила копії паспорта громадянина України, довідки про присвоєння реєстраційного номеру облікової картки платника податків, пенсійного посвідчення, витягу про реєстрацію місця проживання та довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 2605-5002179425 від 27.09.2022 (а.с. 29-34).

Управління соціального захисту населення Верховинської районної державної адміністрації, розглянувши вказану заяву, надіслало позивачці лист № Г-123 від 19.09.2025, в якому зазначило, що для видачі посвідчення громадянина, який проживає у гірському населеному пункті відсутні правові підстави, оскільки в реєстрі постійного місця проживання відсутні відомості про проживання у гірському населеному пункті та відповідного документа позивачкою не надано (а.с. 16).

Вважаючи вказану відмову відповідача протиправною, з метою зобов`язання відповідача видати посвідчення особи, яка проживає на території гірського населеного пункту, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд встановив таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовано, зокрема, Законом України "Про статус гірських населених пунктів в Україні" № 56/95-ВР (надалі, також – Закон № 56/95-ВР) та Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (надалі, також – Закон № 1706-VII).

Критерії, за якими населені пункти набувають статусу гірських, основні засади державної політики щодо розвитку гірських населених пунктів та гарантії соціального захисту громадян, що у них проживають, працюють або навчаються, встановлено Законом № 56/95-ВР.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 56/95-ВР до гірських населених пунктів належать міста, селища міського типу, селища, сільські населені пункти, які розташовані у гірській місцевості, мають недостатньо розвинуті сферу застосування праці та систему соціально-побутового обслуговування, обмежену транспортну доступність.

Згідно з статтею 2 Закону № 56/95-ВР перелік населених пунктів, яким надається статус гірських, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частинами 1, 3 статті 5 Закону № 56/95-ВР статус особи, яка проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, надається громадянам, що постійно проживають, постійно працюють або навчаються на денних відділеннях навчальних закладів у цьому населеному пункті, про що громадянам виконавчим органом відповідної місцевої ради видається посвідчення встановленого зразка.

Посвідчення видається також окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів, умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону, а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, обсерваторіях, інших об`єктах, що розташовані поза межами населених пунктів в місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 цього Закону.

Пільги громадянам, яким надано статус особи, що проживає і працює (навчається) на території населеного пункту, якому надано статус гірського, визначені статтею 6 Закону № 56/95-ВР.

Відповідно до Закону № 56/95-ВР Кабінет Міністрів України постановою від 19.03.1996 затвердив "Положення про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту" № 345 (надалі, також – Положення № 345).

Відповідно до пунктів 4, 7 Положення № 345 посвідчення видаються відповідними місцевими державними адміністраціями та виконавчими органами місцевої ради таким категоріям громадян:

а) особам, які постійно проживають на території населених пунктів, яким надано статус гірських;

б) особам, які постійно працюють на території населених пунктів, яким надано статус гірських (у тому числі працівникам, які постійно працюють у філіях, представництвах, відділеннях, інших відокремлених підрозділах і на робочих місцях в населених пунктах, що мають статус гірських, у разі коли підприємство, установа, організація розташовані за межами населеного пункту, якому надано статус гірського);

в) особам, які навчаються на денних відділеннях навчальних закладів, розташованих у населених пунктах, яким надано статус гірських;

г) окремим громадянам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів і умови проживання яких відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні», а також громадянам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометеорологічних станціях, заставах, в обсерваторіях та на інших об`єктах, розташованих поза межами населених пунктів у місцевостях, що відповідають критеріям, передбаченим у статті 1 зазначеного Закону.

Відповідно до пункту 8 Положення № 345 посвідчення видаються на підставі паспорта громадянина України, свідоцтва про народження (для осіб у віці до 16 років), посвідки на проживання в Україні (для іноземних громадян та осіб без громадянства), і таких документів:

а) громадянам, які постійно проживають у гірському населеному пункті (у тому числі дітям), – витягу з реєстру територіальної громади;

б) громадянам, які постійно працюють у гірському населеному пункті, – довідки з місця роботи;

в) громадянам, які навчаються на денних відділеннях навчальних закладів, розташованих у гірському населеному пункті, – довідки навчального закладу.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлено Законом № 1706-VII.

Згідно з статтею 1 цього Закону внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення. Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Згідно з частинами першою, другою статті 5 Закону № 1706-VII довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Адресою фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи може бути адреса відповідного місця компактного поселення внутрішньо переміщених осіб (адреса містечка із збірних модулів, гуртожитку, оздоровчого табору, будинку відпочинку, санаторію, пансіонату, готелю тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, при зверненні до відповідача з заявою позивачка надала серед документів довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Суд зазначає, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення особи та містить відомості про фактичне місце проживання.

За правилами частини першої статті 5 Закону № 1706-VII довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону, тобто носить тимчасовий характер (видається на період наявності певних обставин). Отже, не є підтвердженням факту постійного проживання у гірському населеному пункті.

Оскільки позивачка звернулася із заявою 15.09.2025, застосуванню підлягає пункт 8 Положення № 345 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.05.2024 № 593 "Деякі питання щодо порядку призначення та виплати соціальної допомоги, виготовлення бланків посвідчень і забезпечення виконання рішень суду".

Так, пунктом 8 передбачено, що посвідчення громадянам, які постійно проживають, працюють (навчаються) у гірському населеному пункті, видається, зокрема, на підставі витягу з реєстру територіальної громади/довідки з місця роботи/довідки навчального закладу.

Позивачкою не надано доказів про наявність у неї чи подання відповідачу витягу з реєстру територіальної громади, як і інших документів, визначених у пункті 8 Положення № 345, які б підтверджували факт постійного проживання на території гірського населеного пункту.

Положенням № 345 визначено підстави для відмови у видачі посвідчення, серед яких відсутність документів або відомостей, зазначених у пункті 8 Положення № 345.

Змін, які врегульовували б можливість надання статусу осіб, які проживають, працюють (навчаються) на території населеного пункту на підставі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, до Положення № 345 не внесено.

Враховуючи викладене, суд робить висновок про наявність підстав у відповідача для відмови у видачі позивачці відповідного посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про необґрунтованість позовних вимог, з огляду на що у задоволенні позову необхідно відмовити.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову відмовити.

Копію цього рішення надіслати учасникам справи.

Позивачці копію цього рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивачка – ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );

відповідач – Управління соціального захисту населення Верховинської районної державної адміністрації Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ 03193293, вул. Івана Франка, буд. 20, с-ще Верховина, Верховинський район, Івано-Франківська область, 78700).

Суддя Главач І.А.