Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №280/6492/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2026 року Справа № 280/6492/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Богатинського Б.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

Визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС від 13.03.2024 про сплату пені з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Позивач сплатив судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що з 27.02.2002 по 06.02.2019 була зареєстрована як фізична особа — підприємець. Проте, у спірний період підприємницьку діяльність не здійснювала, оскільки у 2017-2018 роки працювала у ПАТ Укрпошта. Зазначає, що єдиний внесок за цей період сплачував роботодавець. Отже, позивач виконав свій обов`язок щодо сплати єдиного внеску, як найманий працівник, а тому відповідач неправомірно наклав на позивача штрафні санкції та пеню. Зважаючи на викладене вважає спірну вимогу протиправною та такою що підлягає скасуванню. Позивач просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 01 липня 2026 року відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

15 липня 2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що у спірний період позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, а тому мав обов`язок платити єдиний внесок незалежно від того чи отримував дохід. Оскільки, позивач, як фізична особа-підприємець за 2017-2018 роки єдиний внесок не сплачував, відповідач застосував до позивача штрафні санкції та пеню, які позивач не сплатив. Зважаючи на ці обставини, відповідач надіслав позивачу вимогу про сплату боргу. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

16 липня 2026 року представником позивача подана до суду відповідь на відзив, у якій позивач не погоджується з твердженнями відповідача, що викладені у відзиві, та вважає безпідставними прохання відповідача відмовити у задоволенні позовної заяви в повному обсязі. Зазначає, що у спірний період за який нараховано єдиний внесок та пеню, позивач працювала виключно як найманий працівник ПАТ «Укрпошта», що підтверджується трудовою книжкою та довідкою форми ОК-5, згідно з якою роботодавець сплачував за позивача єдиний внесок у повному обсязі. Крім того, зазначає, що сама по собі сплата коштів не свідчить про законність первинного нарахування, а також не позбавляє позивача права оскаржувати подальше нарахування штрафних санкцій і пені.

З 11.08.2026 по 06.09.2026 суддя Богатинський Б.В. перебував у щорічній основній відпустці.

На підставі матеріалів справи, судом встановлено наступні обставини.

Позивач з 27.02.2002 по 06.02.2019 була зареєстрована як фізична особа — підприємець та перебувала на обліку в Головному управлінні ДПС у Запорізькій області, Запорізька державна податкова інспекція, з 01.01.2012 по 31.03.2013 на спрощеній системі оподаткування, з 01.04.2013 по 06.02.2019 на загальній системі оподаткування. Вид діяльності – дiяльнiсть ресторанiв, надання послуг мобiльного харчування.

Головним управлінням ДПС у Запорізькій області прийнято рішення вiд 13.11.2023 №56262409/827 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальну суму 15 330,86 грн (в т.ч. штрафна санкція у сумі 3 655,36 грн та пеня 11675,50грн) за порушення позивачем ч.8 ст.9 Закону №2464 за період з 10.02.2018 по 29.02.2020.

13.03.2024 Головним управління ДПС у Запорізькій області була прийнята вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-1272-0801У з якої вбачається, що станом на 29.02.2024 у позивача наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 15330,86 грн, з яких штраф- 3655,36 грн, пеня -1675,50 грн.

Не погодившись з зазначеною вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернувся до суду з позовом про її скасування.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).

Згідно з абзацами четвертим - шостим частини четвертої статті 25 Закону, платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

У разі якщо згоди не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку (абзаци восьмий, дев`ятий частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI).

У частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

За визначенням, наведеним у пункті 6 частини першої статті 1 Закону № 2464, недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.

Стаття 25 Закону № 2464 встановлює заходи впливу та стягнення, відповідно до частини першої рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до частини другої статті 25 Закону № 2464 у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Положеннями частини третьої статті 25 Закону № 2464 встановлено, що суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Згідно з частиною четвертою статті 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов`язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку. У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки. У випадках, зазначених в абзаці дев`ятому цієї частини, орган доходів і зборів також має право звернутися до суду з позовом про стягнення недоїмки. При цьому заходи досудового врегулювання спорів, передбачені законом, не застосовуються.

Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) затверджено Інструкцію про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, яка врегульовує застосування окремих положень порядку нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та визначає процедуру нарахування і сплати фінансових санкцій та стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів податковими органами (далі - Інструкція № 449).

Розділ VI Інструкції № 449 визначає порядок стягнення заборгованості з платників.

Відповідно до абзаців 2-4 пункту 2 Розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Пункт 3 Розділу VI Інструкції № 449 встановлює, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

- дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

- платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

- платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційно-комунікаційних систем ДПС (далі - ІКС) на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки) крім загальних реквізитів має містити відомості про розмір боргу, в тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк. Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.

Відповідно до пункту 1 розділу VII Інструкції № 449, за порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із Законом покладено обов`язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до Закону.

У пункті 2 цього розділу зазначено, що податкові органи застосовують штрафні санкції, зокрема, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення у період до 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.

За несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення починаючи з 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

При цьому складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за формою згідно з додатком 12 до цієї Інструкції.

Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних ІКС.

При застосуванні штрафів, зазначених у цьому підпункті, приймається одне рішення на всю суму сплаченої (погашеної) недоїмки незалежно від періодів та кількості випадків сплати за зазначені періоди (при цьому недоїмка за кожен такий період повинна бути повністю сплачена (погашена)).

Для платників, зазначених у пунктах 1 та 16 частини першої статті 4 Закону, таким періодом є календарний місяць, для платників, зазначених у пунктах 4-5-1 частини першої статті 4 Закону,- календарний квартал;

Згідно з пунктом 5 цього розділу, на суму недоїмки платнику єдиного внеску нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка на суму фактично сплаченої недоїмки за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до пунктів 8-10 цього розділу Інструкції № 449, суми штрафів та пені, передбачені пунктами 2, 3, 5, 6 цього розділу, підлягають сплаті платником єдиного внеску чи банком, небанківським надавачем платіжних послуг протягом 10 календарних днів після надходження відповідного рішення або можуть бути оскаржені в цей самий строк до податкового вищого рівня або до суду з одночасним обов`язковим письмовим повідомленням про це відповідного податкового органу, посадовими особами якого прийнято це рішення.

Оскарження рішення податкового органу про застосування фінансових санкцій зупиняє перебіг строку їх сплати до винесення вищим податковим органом або судом рішення у справі.

Строк сплати фінансових санкцій також зупиняється до ухвалення судом рішення у разі оскарження платником єдиного внеску вимоги про сплату боргу (недоїмки), якщо застосування фінансових санкцій пов`язано з виникненням або несвоєчасною сплатою суми боргу (недоїмки).

Рішення податкового органу про нарахування пені та/або застосування штрафів є виконавчим документом.

Разом з тим, відповідно до пункту 12 цього розділу Інструкції 449, суми штрафів та нарахованої пені, застосовані за порушення порядку та строків нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску, стягуються в тому самому порядку, що і суми недоїмки зі сплати єдиного внеску.

Суми штрафів та нарахованої пені включаються до вимоги про сплату боргу (недоїмки), якщо їх застосування пов`язано з виникненням та сплатою недоїмки.

Проаналізувавши наведені вище норми, суд встановив, що недоїмка це несплачені вчасно страхові внески. Про необхідність сплати недоїмки податковий орган повідомляє платника шляхом надіслання вимоги про сплату боргу (недоїмки). Вимога про сплату боргу (недоїмки) також формується, якщо платник страхових внесків не сплатив фінансові санкції. Водночас, суд зауважує, що суми штрафів та нарахованої пені включаються до вимоги про сплату боргу (недоїмки), якщо їх застосування пов`язано з виникненням та сплатою недоїмки. Всі інші фінансові санкції (штрафи чи пеня) накладаються на платника податків шляхом прийняття окремого рішення з цього приводу.

Суд встановив, що штрафи та пеня, які вказані у вимозі про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1272-0801-У від 13.03.2024 року нараховані за несвоєчасну сплату страхового внеску, тобто пов`язані з виникненням та сплатою недоїмки. Однак, у вказаній вимозі відсутня інформація про суму недоїмки, як бази для нарахування штрафу та пені, що з нею пов`язані.

З матеріалів справи судом встановлено, що згідно даних інтегрованої картки платника податків по коду бюджетної класифікації 71040000, за період з 2017 по 2018 рік позивачу нараховано єдиний внесок у сумі 18276,72 грн (за 2017 рік – 8448,00 грн по терміну 09.02.2018; за 2018 рік - 9828,72 грн по термінам 19.04.2018, 19.07.2018, 19.10.2018, 21.01.2019 в сумі 2457,18 грн за кожний квартал). Сплачено платником самостійно 24.11.2020 у розмірі 18276,72 грн.

Судом також встановлено, що позивач в період з 08.08.2014 по 01.04.2019 перебував у трудових відносинах та був найманим працівником у ПАТ Укрпошта, що підтверджується трудовою книжкою та довідкою за формою ОК-5.

Відповідач у відзиві на позов зазначає, що ЄСВ, у розмірі мінімального страхового внеску, є обов`язковим для платників внеску визначених у ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 без будь-яких виключень. Той факт, що можливо єдиний соціальний внесок за позивача, як за найманого працівника сплачувався його роботодавцем (платником внеску згідно законодавства) не впливає на обов`язок позивача платити ЄСВ, як платника даного внеску. В даному випадку є законодавчо визначені різні суб`єкти сплати єдиного внеску (роботодавець найманого працівника та підприємець ОСОБА_1 ) на кожному з яких, згідно вимог Закону № 2464, лежить обов`язок сплати єдиного соціального внеску у певних розмірах.

Суд не погоджується із такими твердженнями відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; а недоїмка - це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Зокрема, пунктом 1 частини 1 статті 4 вказаного Закону встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали загальну систему оподаткування.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з частини дванадцятої статті 9 Закону № 2464-VI єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Приписами пунктів 2, 3 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (у редакції, що діяла до 01.01.2017) було визначено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску

Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, зазначені положення у редакції, яка діяла до 01.01.2017 передбачали саме право, а не обов`язок платника на визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання платником доходу у звітному періоді.

Надалі ж, Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону №2464-VI, що діють з 01.01.2017, зокрема, щодо обов`язковості визначення бази нарахування ЄВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Фізичні особи - підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

В частині сьомій статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи (абзаци третій, п`ятий частини 8 статті 9 №2464-VI).

Відповідно до відомостей про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України форми ОК-5, судом встановлено, що позивач в період з 08.08.2014 по 01.04.2019 був найманим працівником та роботодавець сплачував за працівника ЄСВ.

Оцінюючи доводи контролюючого органу на необхідності сплати єдиного внеску позивачем ще й як фізичною особою - підприємцем, суд виходить з такого.

Дохід - це загальна кількість матеріальних цінностей, одержаних особою за певний проміжок часу.

Підприємницька діяльність за певних обставин може бути і збитковою, що виключає отримання особою доходу (прибутку).

Разом з цим, як дохід, так і збитки є результатом ведення такою особою підприємницької діяльності.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Таким чином, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 по справі № 440/2149/19 (№ в ЄДРСР 86203700).

Суд зазначає, що факт державної реєстрації фізичною особою індивідуальної підприємницької діяльності не зобов`язує таку особу до активного її ведення.

Зважаючи на те, що основоположним принципом збору єдиного внеску є обов`язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов`язку з його сплати.

Враховуючи вищевикладене, з огляду на відсутність у позивача обов`язку щодо самостійної сплати єдиного внеску за спірний період, суд приходить до висновку, що оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1272-0801-У від 13.03.2024 року на загальну суму 15330,86 грн (з яких штраф- 3655,36 грн, пеня -1675,50 грн), є протиправною та підлягає скасуванню.

В силу ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255, 262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -- задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1272-0801-У від 13.03.2024.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривні двадцять коп.).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядок та строки, передбачені ст.ст. 295, 297 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ),

Відповідач – Головне управління ДПС у Запорізькій області (просп. Соборний 166, м.Запоріжжя, 69107; код в ЄДРПОУ ВП 44118663).

Повне судове рішення складено 18.09.2026.

Суддя Б.В. Богатинський