Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №280/5669/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 вересня 2026 року Справа № 280/5669/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В, розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом – ОСОБА_1

до - Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

08.06.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі по тексту – відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області № 083850030147 від 15.05.2026 про відмову у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу період роботи ОСОБА_1 секретарем комітету комсомолу тресту громадського харчування з 29.06.1989 по 01.07.1992 р., та призначити пенсію за віком з 15.04.2026

- стягнути із Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області на користь ОСОБА_1 , за рахунок бюджетних асигнувань судові витрати та витрати на правничу допомогу.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач у травні 2026 року звернулась до органів пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до положень Закону України №1058 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058). Проте відповідачем безпідставно, на думку позивача, не зараховано до страхового стажу період роботи згідно записів трудової книжки серія НОМЕР_1 від 21.05.1986, оскільки відсутній номер наказу про звільнення та згідно довідки про заробітну плату від 22.04.2026р. № 05-07/А-872, оскільки ім`я зазначено не повністю. Позивач зазначає, що нею до органів пенсійного фонду надані документи, достатні для зарахування вищезазначених періодів до її страхового стажу. З огляду на вказане, позов просить задовольнити.

Ухвалою судді від 12 червня 2026 року відкрито провадження у справі, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін в порядку статті 262 КАС України. Крім того, вказаною ухвалою судді відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк на подання відзиву на позов з дня отримання даної ухвали судді.

25 червня 2026 року від представника ГУ ПФУ в Полтавській області на адресу суду надійшов відзив на позов, який містить заперечення проти задоволення позову з огляду не надання позивачем разом із заявою про призначення пенсії за віком документів, на підставі яких можливо було б здійснити зарахування заявлених позивачем періодів роботи. В задоволенні позову просить відмовити.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

08.05.2026 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в запорізькій області за призначенням пенсії за віком відповідно до пункту 1 статті 26 Закону України від 09 липня 2003 року №1058IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З урахуванням принципу екстериторіальності заява позивача про призначення пенсії за віком передана на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.

За результатами розгляду вищезазначеної заяви позивачу рішенням Головного управління Пенсійного фонду України № 083850030147 від 15.05.2026 відмовлено у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу.

Також, вказаним рішенням повідомлено, що до її страхового стажу, зокрема, не зараховано періоду роботи з 29.06.1989 по 15.07.1992р. згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 21.05.1986, оскільки відсутній номер наказу про звільнення та згідно довідки про заробітну плату від 22.04.2026р. № 05-07/А-872, оскільки ім`я зазначено не повністю.

Страховий стаж позивача становить 29 років 01 місяць 29 днів.

Позивач не погоджуючись із діями відповідача в частині відмови у призначені пенсії за віком та не зарахування до її страхового стажу періоду роботи з 29.06.1989 по 15.07.1992р. згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 21.05.1986, оскільки відсутній номер наказу про звільнення та згідно довідки про заробітну плату від 22.04.2026р. № 05-07/А-872, оскільки ім`я зазначено не повністю.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01 січня 2004 року (далі Закон № 1058-IV).

Згідно положень частини 1 статті 4 Закону № 1058-IV, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «;Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Відповідно до частини 1 статті 8 вказаного Закону, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Статтею 9 Закону № 1058-IV передбачено наступні види пенсійних виплат, що призначаються в солідарній системі: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За змістом частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років, з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років.

Частиною 3 вищезазначеної статті передбачено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років.

Отже, передумовою призначення пенсії за віком на підставі статті 26 Закону № 1058-IV є наявність двох складових: віку особи та відповідного страхового стажу.

Статтею 1 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Приписами частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).

У законодавстві, що діяло до 01 січня 2004 року, зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Частинами 1, 3 статті 44 Закону № 1058-IV встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Порядок підтвердження стажу також регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Статтею 62 Закону №1788-XII та пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Згідно з пунктами 17-18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. При цьому лише у разі відсутності трудової книжки або записів у ній органи Пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів. У разі сумніву органу, що призначає пенсію, у належності та обґрунтованості поданих заявником документів, в нього є право перевірити надані заявником документи шляхом звернення до установ, підприємств, організацій, де працював заявник, із відповідними запитами.

В ході розгляду справи судом встановлено, що 08 травня 2026 року позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення їй пенсії за віком згідно статті 26 Закону №1058-IV.

На момент звернення вік позивача становив 60 років.

За принципом екстериторіальності розгляд заяви здійснював відповідач.

Так, за результатами опрацювання заяви позивача і доданих до неї документів, відповідачем 15.05.2026 прийнято рішення № 083850030147 про відмову в призначенні пенсії.

Підставою для відмови слугувала відсутність у позивача необхідного страхового стажу.

Відповідачем до страхового стажу позивача не зараховано період роботи період роботи з 29.06.1989 по 15.07.1992р. згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 21.05.1986, оскільки відсутній номер наказу про звільнення та згідно довідки про заробітну плату від 22.04.2026р. № 05-07/А-872, оскільки ім`я зазначено не повністю.

Надаючи оцінку наведеним вище підставам прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, суд заважає на наступне.

Постановою Держкомпраці СРСР від 20 червня 1974 року №162 була затверджена "Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях", яка діяла на момент оформлення трудової книжки позивача (далі - Інструкція № 162).

Згідно із пунктами 2.2, 2.12 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше недільного терміну з дня прийому на роботу.

У трудову книжку вносяться відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність.

Зміни записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові та дату народження проводяться адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, імені, по батькові та ін.) та з посиланням на номер та дату цих документів.

Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище чи ім`я, по батькові, дата народження та записуються нові дані.

Посилання на відповідні документи записуються на внутрішній стороні обкладинки та засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Пунктом 10 Інструкції № 162 визначено, що відповідальність за організацію ведення трудових книжок покладається на керівника підприємства.

Безпосередньо відповідає за своєчасне заповнення, зберігання, облік і видачу працівникам трудових книжок, начальник відділу кадрів, або особа яка призначається наказом керівника підприємства.

Вказана Інструкція №162 перестала застосовуватися відповідно до наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, яким затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція № 58).

Однак, п. 2.13 Інструкції №58 викладено в аналогічній за змістом редакції що і пункт 2.12 Інструкції №162.

Зокрема, зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.

Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.

З аналізу вказаних норм слід дійти висновку, що як на момент оформлення трудової книжки позивача б/н від 13 липня 1982 року, так і на момент виникнення спірних правовідносин законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств.

Відтак, неналежне оформлення даних трудової книжки не може позбавити позивача права на включення періодів роботи, зазначених в такій трудовій книжці, до її страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням вказаних періодів.

Суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 301 від 27 квітня 1993 року "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, з наведеного слідує, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку особи здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем/іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів (заповнення) у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки.

Суд також звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Враховуючи сукупність інших поданих документів, які дозволяють однозначно ідентифікувати особу та підтвердити родинні зв`язки, вищевказані розбіжності не можуть бути перешкодою для реалізації права на пенсійне забезпечення.

Дослідивши долучену до матеріалів справи копію трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 суд встановив, що наявні записи про те, що позивач у період з 29.06.1989 по 15.07.1992 працювала секретарем комітету комсомолу тресту громадського харчування з.

Вказаний документ містить записи про трудову діяльність позивача, скріплені печатками роботодавців, здійснені у хронологічному порядку з посиланням на первинні документи.

Суд звертає увагу, що відомості про трудову діяльність позивача, у трудовій книжці позивача заповнені відповідно до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29 липня 1993 року та Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року "Про трудові книжки працівників".

Зважаючи на те, що відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено на роботодавця, а у позивача відсутній обов`язок нести відповідальність за правильність оформлення трудової книжки та внесення записів до неї, суд дійшов висновку, що наданий позивачем до заяви про призначення пенсії вкладиш до трудової книжки має бути розглянутий пенсійним органом при вирішенні питання про наявність чи відсутність підстав для зарахування періодів трудової діяльності до страхового та/або пільгового стажу позивача.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що не зарахування Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області позивачу до страхового стажу періоду роботи з 29.06.1989 по 15.07.1992 є протиправним.

Крім того, на переконання суду, відповідач, у разі незгоди з відомостями, зазначеними в документах позивача, має право на реалізацію повноважень, наданих йому частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV, зокрема, перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню. Однак, в матеріалах справи відсутні відомості про те, що відповідач як суб`єкт владних повноважень скористався таким правом.

У даному випадку позивач не може бути позбавлений права на пенсійне забезпечення через те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області не отримало (не витребувало) та не перевірило підтверджуючі документи про страховий стаж позивача. Відповідачем не доведено вжиття всіх передбачених законодавством заходів для повного, всебічного та об`єктивного розгляду заяви позивача.

За даних обставин відповідач фактично переклав відповідальність за належне оформлення документів на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження страхового стажу позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.

Незарахування спірного періоду стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в пункту 3.1 Рішення Конституційного Суду України у справі від 29 червня 2010 року № 1-25/2010 зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями. Тобто, обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.

Відтак, суд висновує, що відповідач приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу не врахував всіх обставин, які мають значення для прийняття рішення від 15.05.2026 № 083850030147.

Таким чином, у сукупності наведених обставин, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області без детального з`ясування обставин та документів поданих позивачем для призначення пенсії, прийняло спірне рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії, що у контексті частини другої статті 2 КАС України свідчить про його протиправність та необхідність скасування.

Вирішуючи даний спір по суті, суд звертає увагу на тому, що призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України.

Відповідно до частини першої статті 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який, зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій.

Питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

За таких обставин адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Отож, з метою належного захисту порушеного права позивача у спірному випадку слід визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області № 083850030147 від 15.05.2026; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу роботи з 29.06.1989 по 01.07.1992, у зв`язку із чим повторно розглянути заяву позивача від 28 січня 2026 року щодо призначення пенсії за віком, прийнявши відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

Сплачений судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єктів владних повноважень в порядку частини третьої статтею 139 КАС України.

Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин третьої-шостої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав: копію договору про надання правничої допомоги № б/ н від 01.06.2026 (далі Договір); копію акта прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 10.06.2026 до Договору; прибутковий кассовий ордер №14 від 01.07.2026 на суму 3 000,00.

Відповідно до умов договору про надання правничої допомоги, укладеному між Адвокатом Сухоруковою Н.М. та позивачем, предметом договору є здійснення Адвокатом представництва та надання інших видів правової допомоги Клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором (пункт 1.1). Договору встановлено, що клієнт оплачує Адвокату гонорар після підписання сторонами акта наданих послуг (виконаних робіт) шляхом перерахування вказаної в ньому суми на банківський рахунок Адвоката, або у готівковій формі зазначивши про це у Акті наданих послуг (пункт 4.2).

Згідно з актом прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) до договору загальна сума понесених позивачем витрат складає 3000,00 грн за підготування та подання позовної заяви до Запорізького окружного адміністративного суду.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 29.10.2020 у справі № 686/5064/20, від 05.03.2021 у справі №200/10801/19-а, від 16.03.2021 у справі №520/12065/19, постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, відповідно до якої відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішеннях від 12 жовтня 2006 у справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 26 лютого 2015 у справі «Баришевський проти України» зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у додатковій постанові у справі №755/9215/15-ц від 19.02.2020 саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Таким чином, суд не може на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає відшкодуванню.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах Верховного Суду від 09.03.2021 по справі № 200/10535/19-а, від 05.08.2020 у справі № 640/15803/19, від 09.05.2023 у справі № 340/9009/21, від 08.11.2023 у справі № 160/17970/21, від 16.05.2024 у справі № 320/4539/21, Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 у справі № 9901/459/21.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що на користь позивача підлягають відшкодуванню витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн, які стягується, відповідно до статті 139 КАС України, на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем по справі.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (36000, м. Полтава, вул.Гоголя, 34 ЄДРПОУ 13967927) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області № 083850030147 від 15.05.2026.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу період роботи ОСОБА_1 секретарем комітету комсомолу тресту громадського харчування з 29.06.1989 по 01.07.1992 згідно записів трудової книжки серія НОМЕР_1 від 21.05.1986, у зв`язку із чим повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.05.2026 щодо призначення пенсії за віком, прийнявши відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у сумі 3000,00 грн (три тисячі гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення виготовлено в повному обсязі та підписано 21 вересня 2026 року.

Суддя Р.В.Сацький