Рішення від 17 вересня 2026 р. у справі №280/5537/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 вересня 2026 року Справа № 280/5537/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого Стрельнікової Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_2

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі – третя особа), в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесенні (неактуалізації) до Єдиного Державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів достовірних відомостей про виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі його письмової заяви від 11.04.2026 та на підставі ч. 4 статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (в редакції Закот № 3597-1V від 04.04.2006, що діяла на момент виключення), що був чинний станом на 02.01.2013 та повторного постановлення на військовий облік 28.05.2025 на підставі Постанови КУ1У від 16 серпня 2024 року № 932 «Про реалізацію експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів»;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 внести до Єдиного державного реєстру призовників військовозобов`язаних та резервістів достовірні відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі ч. 4 статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» в редакції Закону № З597-1V від 04.04.2006, що діяла на момент виключення, що був чинний станом на 02.01.2013 у зв`язку із настанням граничного віку перебування в запасі другого розряду, без вимоги особистої явки та проходження військово-лікарської комісії (ВЛК).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що згідно з офіційною відповіддю від 09.03.2026, ІНФОРМАЦІЯ_3 відмовився визнавати юридичний факт виключення позивача з військового обліку, ретроспективно пославшись на чинні норми ст. 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (граничний вік перебування в запасі - 60 років). У листі зазначено: «згідно діючих законодавчих актів Ви не можете бути виключеним з військового обліку за статтею вказаною у Вашій заяві». Зазначеним листом ІНФОРМАЦІЯ_3 письмово підтвердив факт автоматичного втручання в облікові дані позивача, вказавши, що інформацію про його перебування на військовому обліку було автоматично внесено до реєстру «Оберіг» 28 травня 2025 року на підставі Постанови КМУ від 16.08.2024 № 932. При цьому ІНФОРМАЦІЯ_3 безпідставно послався на норми Законів 2014 року (якими граничний вік було збільшено до 60 років), здійснивши спробу ретроспективного (зворотного) застосування нових законів до подій 2013 року та повністю проігнорувавши історичний та юридичний факт законного виключення позивача з обліку. Отже, на момент звернення до суду з цією позовною заявою позивач протиправно перебуває в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг». Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою судді від 09.06.2026 відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Від третьої особи надійшли письмові пояснення, відповідно до яких зазначено, що пунктом 4 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (в редакції від 05.12.2012 року, чинній станом на 02.01.2013 року) - виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов`язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України) підлягають громадяни України, які: досягли граничного віку перебування в запасі. У відповідності до записів у військовому квитку позивача та до приписів п.2 ч.2 ст.28 Закону (в редакції від 05.12.2012 року), військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: другий розряд: рядовий склад - до 40 років. Однак Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"» від 22 липня 2014 року № 1604-VII було внесено зміни до його статті 28 і термін перебування військовозобов`язаних у запасі було збільшено до 60 років. При цьому позивач абсолютно необґрунтовано посилається на дію Законів у часі і абсолютно безпідставно стверджує, що з огляду на досягнення ним 40-річчя в межах дії Закону у старій його редакції – незаконним є його поновлення на військовому обліку, в межах дії Закону у редакції його новій, з огляду на наступне. У Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов до висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, фактично застосовується той закон, або інший нормативно правовий акт, під час дії якого вони настали, або мали місце. Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 22.06.2026 задоволено клопотання позивача про витребування доказів у справі №280/5537/26.

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначено, що згідно Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів АІТС «Оберіг» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 був взятий на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_5 06.03.2009. Оглядом копії воєнного квитка НОМЕР_1 встановлено що на сторінці 33 міститься запис про виключення з військового обліку але не завірений гербовою печаткою районного військового комісаріату, що робить даний запис нікчемним, з усіма правовими наслідками які із цього випливають. Відповідно до ч.2 ст. 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: перший розряд - до 35 років; другий розряд - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років. Граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві. Законом України «Про внесення змін до ст. 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №1604-VII від 22.07.2014 граничний вік перебування у запасі для осіб рядового складу, сержантського і старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу встановлено у 60 років. У зв`язку із внесенням змін до Закону №2232-ХІІ підвищено граничний вік перебування військовозобов`язаних в запасі, з метою розширення кола осіб щодо яких діє військовий обов`язок і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані доукомплектування Збройних Сил України, тобто, збільшення мобілізаційного ресурсу держави. Таким чином дія вказаного Закону у новій редакції поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі, ОСОБА_1 не досяг граничного віку перебування в запасі та вважається військовозобов`язаним. Відповідно до правил військового обліку ОСОБА_1 був зобов`язаний з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_6 , поновитися на військовому обліку та надати свій військовий квиток для внесення відповідних відміток. Але в порушення правил військового обліку він цього не зробив. Також відповідно до вимог “Порядку реалізації експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.2024 р. № 932 внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів і взяття на військовий облік громадян України чоловічої статі віком від 25 до 60 років, які на такому обліку не перебувають, здійснюється шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного демографічного реєстру, відомчої інформаційної системи ДМС, інших інформаційних систем, реєстрів та баз (банків) даних та Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Крім того згідно п. 2 ч. 1 ст. 37, вище зазначеного Закону України, взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку. Вище зазначені норми Закону не звужують та не зачіпають права та інтереси громадян, не погіршують їхнє становище, а навпаки - розширюють можливості та підвищує соціальний статус. Враховуючи викладене, відсутні підстави для внесення даних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо виключення з військового обліку ОСОБА_1 . Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої зазначено, що жоден закон України ніколи не наділяв ТЦК та СП повноваженнями «поновлювати» на обліку громадян, які вже були виключені з нього за віком. Намагання Відповідача трактувати Позивача через норму статті 37 як особу, яка «раніше не перебувала на військовому обліку», є юридичним абсурдом, оскільки Відповідач сам письмово визнав наявність у Позивача історії обліку щонайменше з 2009 року. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 03.08.2026 відмовлено у задоволенні заяви позивача про залишення відзиву на позовну заяву без розгляду.

Ухвалою суду від 03.08.2026 відмовлено у задоволенні заяви позивача про витребування доказів.

Судом враховано надані позивачем додаткові пояснення по справі.

Суддя Стрельнікова Н.В. з 01.07.2026 по 02.08.2026 перебувала у відпустці.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, установив наявність достатніх підстав для прийняття рішення у справі.

Відповідно до військового квитка серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 02.01.2013 був виключений з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі.

З листа ІНФОРМАЦІЯ_7 від 09.03.2026 №1737 вбачається, що граничний вік перебування в запасі становить 60 років для усіх категорій, окрім вищого офіцерського складу (65 років). Виходячи з вищезазначеного, згідно діючих законодавчих актів позивач не може бути виключеним з військового обліку.

З листа ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16.04.2026 №2013 вбачається, що відповідно до правил військового обліку позивач був зобов`язаний з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_6 , поновитися на військовому обліку та надати свій військовий квиток для внесення відповідних відміток.

Вважаючи протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесенні (неактуалізації) до Єдиного Державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів достовірних відомостей про виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі його письмової заяви від 11.04.2026 та на підставі ч. 4 статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (в редакції Закот № 3597-1V від 04.04.2006, що діяла на момент виключення), що був чинний станом на 02.01.2013 та повторного постановлення на військовий облік 28.05.2025 на підставі Постанови КУ1У від 16 серпня 2024 року № 932 «Про реалізацію експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів», позивач звернувся до суду із вказаною позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в подальшому строк дії режиму воєнного стану продовжувався та діє і на час розгляду справи.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

У свою чергу, правове регулювання відносин між Державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до ст. 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до ч. 8 статті 2 Закону № 2232-XII виконання військового обов`язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов`язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов`язків військової служби в особливий період.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону № 2232-XII у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров`я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань.

Запас військовозобов`язаних згідно з ч. 1 ст. 28 Закону № 2232-XII у редакції, яка діяла у 2011 році, поділявся на два розряди, що встановлювалися залежно від віку військовозобов`язаних.

Відповідно до ч.2 ст.28 Закону №2232-XII військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років.

Граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві (ч. 4 ст. 28 Закону №2232-XII).

При цьому, норми Закону № 2232-XII в частині, що стосується граничного віку перебування військовозобов`язаних осіб в запасі, в подальшому зазнавали змін.

Законами України від 27.03.2014 № 1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» (далі - Закон № 1169-VII) та від 22.07.2014 № 1604-VII «Про внесення змін до статті 28 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 1604-VII) до ст. 28 Закону № 2232-XII внесено зміни, за якими з 27.03.2014 граничний вік військовозобов`язаних, які перебувають в запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу другого розряду збільшено з 40 років до 50 років, а з 22.07.2014 та станом на теперішній час з 50 років до 60 років.

Положення ч. 4 ст. 28 Закону № 2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі, станом на теперішній час змін не зазнало. Отже, з набранням чинності змінами до ч. 2 ст. 28 Закону № 2232-XII позивач є таким, що підпадає під дію цього Закону і вважається військовозобов`язаним, як особа, яка ще не досягла передбаченого цим Законом граничного віку перебування в запасі військовозобов`язаних другого розряду.

Таким чином, у зв`язку із продовженням граничного віку перебування у запасі позивач підлягає поновленню в запасі, оскільки позивач не досягнув 60-річного віку, тобто повинен згідно з чинним законодавством України перебувати на військовому обліку військовозобов`язаних.

Оскільки за нормами статті 28 Закону № 2232-XII, чинними на дату розгляду справи, позивач не досяг граничного віку перебування у запасі, який дає право на виключення з військового обліку (60 років), у відповідача відсутні підстави для внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення позивача з військового обліку.

Щодо незворотності дії нормативно-правового акта, суд зазначає наступне.

Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у Рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України: випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Тобто дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили.

За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (винятки із загальних і спеціальних).

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами правовідносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.

Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (стаття 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроактивну дію закону.

Однак, у цьому випадку йдеться не про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності, а ведення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством.

Законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає національним інтересам держави.

У зв`язку із внесенням змін до Закону № 2232-XII звужено коло підстав для виключення з військового обліку.

Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.

З часу набрання чинності змін до Закону № 2232-XII він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.

Таким чином, оскільки за чинними нормами статті 28 Закону № 2232-XII позивач не досяг граничного віку перебування у запасі та є військовозобов`язаним, тому на законних підставах перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних.

Законне взяття позивача на військовий облік не може вважатися звуженням змісту та обсягу його конституційних прав і свобод.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 09 квітня 2026 року у справі № 280/6524/24.

Суд відхиляє посилання позивача на адміністративну справу №320/31215/25, оскільки, позивача взято на військовий облік відповідача унаслідок первинного наповнення (формування) Реєстру відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», Постанови Кабінету Міністрів № 932 від 16 серпня 2024 «Про реалізацію експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів».

Відтак, фактично жодних дій відповідач (його посадові особи) не вчиняли, а відповідні відомості внесено на виконання законодавчих приписів, які переслідували легітимну мету - сформувати Реєстр.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позивач правомірно перебуває на обліку військовозобов`язаних та відповідно відсутні підстави для внесення відповідачем до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про виключення позивача з військового обліку.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

Приписами частини першої статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).

На підставі системного аналізу положень законодавства України та доказів наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 72, 77, 241, 243-246, 255 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, – відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Стрельнікова