Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №260/4483/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

22 вересня 2026 року м. Ужгород№ 260/4483/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гаврилка С.Є., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника адвоката – Лучинця Олександра Вацлавовича до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

24 червня 2026 року до Закарпатського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) в особі представника адвоката – Лучинця Олександра Вацлавовича до НОМЕР_3 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), яким просить суд: "1. Прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі. 2. Розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). 3. Витребувати від ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) належним чином засвідчену копію (або витяг) наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону від 16 травня 2024 року № 363-ОС в частині, що стосується ОСОБА_1 , встановивши Відповідачу строк для його надання разом із відзивом на позовну заяву. 4. Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) від 16.05.2024 № 363-ОС в частині продовження дії Контракту про проходження військової служби майору ОСОБА_1 на період дії воєнного стану. 5. Визнати протиправною відмову (рішення) начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , викладену в листі від 11.06.2026 №08/10107-26-Вих, щодо відмови у задоволенні рапорту про звільнення ОСОБА_1 з військової служби. 6. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військову частину НОМЕР_1 ) прийняти рішення про звільнення майора ОСОБА_1 з військової служби у запас на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII (у зв`язку із закінченням строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану), з урахуванням правових висновків суду».

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 червня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 в особі представника адвоката – Лучинця Олександра Вацлавовича про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову було відмовлено.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 червня 2026 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній адміністративній справі.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 липня 2026 року у задоволенні клопотання про залучення до участі в даній справі в якості третьої особи Адміністрації Державної прикордонної служби України було відмовлено.

В обґрунтування позову указано, що у січні 2024 року уклав контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах офіцерського складу, строком на один рік, а саме з 27 квітня 2024 року по 26 квітня 2025 року. Після закінчення строку дії зазначеного контракту та у зв`язку з його закінченням – подав відповідний рапорт начальнику ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо його звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану. Листом про надання інформації за №08/110107-26-Вих від 25 вересня 2025 року відповідач відмовив у задоволенні рапорту позивача, зазначивши, що контракт було не утворює наявність підстав для звільнення військовослужбовця за підпунктом «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оскільки наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 16 травня 2024 року за № 363-ОС термін контракту про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах офіцерського складу продовжений з 27 квітня 2024 року на період дії воєнного стану.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти позову у повному обсязі. В обґрунтування заперечень на позовну заяву вказує на правомірність сво\ї поведінки.

Згідно із статтею 262 частиною 5 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані сторонами докази, (заслухавши сторони та їх представників) всебічно і повно оцінивши всі фактичні обставини (факти), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що 26 січня 2024 року позивач звернувся з рапортом за № 0.5/5874/24-Вн щодо укладення із ним контракту про проходження військової служби в Державній прикордонній службі України строком на 1 (один) рік (а.с. 63).

Між позивачем та Державною прикордонною службою України в особі в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі НОМЕР_3 прикордонний загін) було укладено Контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб офіцерського складу (далі по тексту – Контракт) (а.с.а.с. 11, 12).

Наказом в.о. начальника НОМЕР_3 прикордонного загону від 29 січня 2024 року за № 59-ОС на підставі рапорту від 26 січня 2024 року за № 0.5/5874/24-Вн та контракту про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України було продовжено військову службу за новим контрактом ОСОБА_1 строком на один рік, з 27 квітня 2024 року (а.с. 51).

Відповідно до пункту 3 Контракту – такий був укладений строком на 1 (один) рік, а саме з 27 квітня 2024 року по 26 квітня 2025 року. Контракт набрав чинності 27 квітня 2024 року.

Наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону від 16 травня 2024 року за № 363-ОС були внесені зміни до наказу начальника НОМЕР_3 прикордонного загону від 02 січня 2024 року № 5-ОС та продовжено ОСОБА_1 строк дії контракту понад встановлені цим контрактом строки, а саме з 27 квітня 2024 року на період дії воєнного стану (а.с. 50).

18 травня 2026 року позивач звернувся до начальника НОМЕР_3 прикордонного загону із рапортом № 0.9/32456/26-Вн про звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України № 2232-XII у зв`язку із закінченням строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану (а.с. 16).

Зазначеним рапортом позивача вказав, що 26 квітня 2025 року закінчився строк дії контракту про проходження військової служби, що був укладений 26 січня 2024 року (під час дії воєнного стану). Також висловив про своє небажання продовжувати службу. До зазначеного рапорту позивачем було надано контракт.

Листом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону від 11 червня 2026 року за №08/10107-26-Вих відповідачем відмовлено позивачеві у звільненні з військової служби відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII (у зв`язку із закінченням строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану), оскільки відсутні підстави (а.с. 10)

Відповідачем зазначено, що термін контракту про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах офіцерського складу продовжений з 27 квітня 2024 року на період воєнного стану наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 16 травня 2024 року за № 363-ОС.

Не погоджуючись з такими рішеннями та діями відповідача позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У силу статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Також, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом. У подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався та триває на час вирішення спору.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ (далі по тексту – Закон України № 2232-ХІІ).

Визначення військової служби міститься у статті 2 частині 1 Закону України № 2232-ХІІ, яка є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

За приписами статті 2 частини 2 Закону України № 2232-ХІІ, проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Відповідно до статті 2 частини 4 Закону України № 2232-ХІІ, проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 3 Закону України № 2232-ХІІ визначає, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 4 частини 1 Закону України № 2232-ХІІ, Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Згідно зі статтею 19 Закону України № 2232-XII військовослужбовці, які проходять кадрову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни, які перебувають на військовому обліку та мають вищу, фахову передвищу, професійну (професійно-технічну), повну або базову загальну середню освіту і не проходили базову військову службу, військовозобов`язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку і вирішили вступити на військову службу за контрактом, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з дотриманням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Статтею 23 частиною 8 пунктом 2 Закону України № 2232-XII визначено, що для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки: на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону; до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України; на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини 5 статті 26 цього Закону.

Статті 23 частиною 8 абзацом 10 Закону України № 2232-XII визначено, що в особливий період, крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану, військова служба для військовослужбовців, строк контракту яких закінчився, може бути продовжена за новими контрактами на строки, визначені частиною четвертою цієї статті.

Отже, в умовах правового режиму воєнного стану, укладені контракти про проходження військової служби, строк дії яких сплинув, підлягають автоматичному продовженню понад установлену тривалість до завершення воєнного стану або до настання інших визначених законом підстав. Розірвання таких контрактів з підстави спливу строку не допускається, за винятком випадків, прямо передбачених статтею 26 частиною 5 пунктом Закону України № 2232-XII, що дозволяють припинення контракту під час дії воєнного стану.

До 18 травня 2024 року норми пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України № 2232-XII не містили норм, які під час проведення мобілізації та дії воєнного стану передбачали право військовослужбовця на звільнення з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Таку норму було введено у зв`язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» № 3633-ІХ від 11 квітня 2024 року (далі по тексту – Закон України № 3633-ІХ), який набрав чинності та застосовується з 18 травня 2024 року.

Так, внаслідок прийняття Закону України №3633-ІХ, до пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII введено в дію підпункт «ж», який передбачає припинення дії контракту та звільнення військовослужбовців з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану у зв`язку із закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Підпунктом «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України № 2232-XII визначено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах, зокрема під час проведення мобілізації та дії воєнного стану – у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Пунктом 2 частини восьмої статті 23 Закону України № 2232-XII визначено, що під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки: на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону; до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України; на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону. В особливий період, крім періодів проведення мобілізації та дії воєнного стану, військова служба для військовослужбовців, строк контракту яких закінчився, може бути продовжена за новими контрактами на строки, визначені частиною четвертою цієї статті.

З аналізу наведених норм судом встановлено, що право військовослужбовця на звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону виникає за наявності таких обставин: 1) укладання контракту під час дії воєнного стану; 2) закінчення строку дії такого контракту; 3) відсутність у військовослужбовця бажання продовжувати військову службу.

Проходження військової служби у Державній прикордонній службі врегульовано зокрема Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, що затверджене Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009 (далі по тексту – Положення №1115/2009).

Відповідно до пункту 17 Положення №1115/2009 з громадянином, який вступає на військову службу, укладається контракт - письмова угода, укладена відповідно до вимог, визначених цим Положенням, між громадянином і державою, від імені якої виступає уповноважений орган Держприкордонслужби, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби. З громадянином, який вступає на військову службу, можуть бути укладені такі види контрактів, зокрема, контракт про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб офіцерського складу.

Згідно з підпунктом 1 пункту 29 Положення №1115/2009 право на укладення контракту про проходження військової служби та внесення змін до нього надається, зокрема, начальнику органу Держприкордонслужби, який має право видавати накази по особовому складу, - з усіма військовослужбовцями рядового складу, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу, у військових званнях до майора (капітана 3 рангу) включно, які проходять військову службу в цьому органі, а також із громадянами, які приймаються на військову службу до цього органу на посади осіб рядового складу, сержантського і старшинського складу.

Відповідно до підпункту 1 пункту 270 Положення №1115/2009 звільнення військовослужбовців з військової служби з підстав, передбачених частинами другою шостою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», здійснюється, зокрема, начальниками органів охорони державного кордону, загонів Морської охорони, навчальних центрів, науково-дослідних установ, а також органів забезпечення, які мають право видання наказів по особовому складу, - усіх військовослужбовців, у військових званнях до майора (капітана 3 рангу) включно, які проходять військову службу в цих органах Держприкордонслужби.

Згідно з пунктом 273 Положення №1115/2009 начальники органів Держприкордонслужби відповідно до наданих їм прав зобов`язані звільнити з військової служби військовослужбовців, які досягли граничного віку перебування на військовій службі, або тих, що не виявили бажання укладати новий контракт.

Як встановлено судом вище, позивач 18 травня 2026 року звернувся до начальника НОМЕР_3 прикордонного загону із рапортом № 0.9/32456/26-Вн про звільнення з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України № 2232-XII у зв`язку із закінченням строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану (а.с. 16).

Зазначеним рапортом позивач вказав, що 26 квітня 2025 року закінчився строк дії контракту про проходження військової служби, що був укладений 26 січня 2024 року (під час дії воєнного стану). Також висловив про своє небажання продовжувати службу. До зазначеного рапорту позивачем було надано контракт.

Суд констатує, що спірні правовідносини у цій справі безпосередньо виникли саме у зв`язку із поданням позивачем рапорту про звільнення на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України№2232-XII, а не у зв`язку із укладенням контракту.

Верховний Суд у постанові від 19 вересня 2024 року у справі №120/10413/22 зазначив, що новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності; якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.

Застосування стосовно триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, допускається за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду «переживаючої» (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм. Адміністративні суди оцінюють законність рішень суб`єктів владних повноважень виключно з точки зору законодавства, яке діяло на момент прийняття таких рішень.

Отже, з огляду на викладене, до спірних правовідносин належить застосовувати пряму дію норми у часі, а саме у тій редакції, яка була чинною на момент розгляду відповідачем рапорту позивача від 18 травня 2026 року.

Підпункт «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII у редакції Закону України від 11 квітня 2024 року №3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку»: «контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах під час проведення мобілізації та дії воєнного стану у зв`язку з закінченням строку служби (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у разі закінчення строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану».

Згідно з пунктом 1 розділу II «Прикінцеві та перехідні» вказаного закону положення останнього набирають чинності через один місяць з дня, наступного за днем його опублікування, крім абзаців дванадцятого і тринадцятого підпункту 2 пункту 8 розділу I цього Закону (щодо внесення змін до частин четвертої і п`ятої статті 6 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), які набирають чинності через вісім місяців з дня, наступного за днем опублікування цього Закону.

Отже, станом на 18 травня 2026 року позивач мав право на звільнення зі служби за підпунктом «ж» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-XII (як такий, що уклав контракт під час дії воєнного стану), яке він й реалізував, звернувшись до керівництва ІНФОРМАЦІЯ_2 із дотриманням пункту 270 Положення № 1115/2009.

Більш того, зміни внесені до Закону України № 2232-XII Законом України № 3633-IX гармонізували між собою положення пункту 2 частини 8 та підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України № 2232-XII, а саме для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки: на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Враховуючи зазначене, суд висновує, що відмова ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) у задоволені рапорту позивача, викладена в листі від 11 червня 2026 року за № 08/10107-25-Вих, є протиправною.

Суд звертає увагу на те, що згідно з пунктом 4 контракту зміни та доповнення до контракту вносяться тільки за згодою сторін у письмовій формі та не можуть суперечити законодавству (а.с. 12).

Водночас, відповідачем не доведено, що позивачем надавалась така згода, жодних документів, які підтверджують вжиття відповідачем заходів узгодження з позивачем внесення змін та доповнень до контракту, а також досягнення між сторонами відповідної згоди, що засвідчується підписами сторін контракту, суду не надано.

Також, суд зауважує, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що позивача ознайомлено з прийнятим наказом від 16 травня 2024 року за 363-ОС щодо продовження дію контракту позивачеві понад встановлені строки.

Враховуючи наведені вище обставини, суд виснує, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 «Про особовий склад» № 363-ОС від 16 травня 2024 року, яким продовжено дію контракту понад встановлені строки капітану ОСОБА_1 , начальнику відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип В) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тип В), з 27 квітня 2024 року на період дії воєнного стану не відповідає нормам чинного законодавства, порушує права та охоронювані законом інтереси позивача, відтак, є протиправним та підлягає скасуванню.

Окрім того, суд зауважує що спірним наказом були внесені зміни у наказ відповідача від 02 січня 2024 року за № 5-ОС, який жодного стосунку до позивача не має, про що зазначив і сам відповідач ігноруючи ухвалу суду щодо надання наказу відповідача від 02 січня 2024 року за № 5-ОС (а.с. 61).

Суд також звертає увагу учасників справи, що в наказ в.о. начальника НОМЕР_3 прикордонного загону від 29 січня 2024 року за № 59-ОС, який був виданий на підставі рапорту від 26 січня 2024 року за № 0.5/5874/24-Вн та контракту про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України та яким було продовжено військову службу за новим контрактом ОСОБА_1 строком на один рік, з 27 квітня 2024 року до 26 квітня 2025 року жодних змін не було внесено (а.с. 51). Таким чином строк дії контракту позивача закінчився 26 квітня 2025 року.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09 грудня 1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27 вересня 2001).

Відповідно до статті 2 частини 2 пунктів 1-5, 9 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Поведінка відповідача у спірних правовідносинах не відповідає зазначеним критеріям.

Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року під дискреційним слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Комітет Міністрів Ради Європи сформулював принципи, які слугують змістовими гарантіями ухвалення справедливого рішення. Здійснюючи дискреційні повноваження, адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями; дотримується принципу об`єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою; приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.

У пункті 2.4 Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №3-рп/2016 ідеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.

Практика ЄСПЛ свідчить, що надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети цього заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (див. рішення від 02 листопада 2006 року у справі «Волохи проти України», від 02 серпня 1984 року у справі «Мелоун проти Сполученого Королівства»).

Враховуючи наведене, суд вважає, що не втручаючись у дискреційні повноваження відповідача, установивши достатність підстав, які підтверджуються відповідними доказами у справі, у даному випадку, наявні всі підстави для звільнення позивача з військової служби відповідно до підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», шляхом зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII (у зв`язку із закінченням строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану), з урахуванням правових висновків суду. При цьому необхідним є визнати протиправною відмову (рішення) начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , викладену в листі від 11 червня 2026 року за № 08/10107-26-Вих, щодо відмови у задоволенні рапорту про звільнення ОСОБА_1 з військової служби.

Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладено у постанові 25 червня 2020 року по справі №520/2261/19, згідно яких «обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги».

Суд зазначає, що всі інші аргументи сторін досліджені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки наведених висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову.

Керуючись статтями 242-246 КАС України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) до НОМЕР_3 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити дії – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) від 16 травня 2024 року № 363-ОС в частині продовження дії Контракту про проходження військової служби майору ОСОБА_1 на період дії воєнного стану.

Визнати протиправною відмову (рішення) начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , викладену в листі від 11 червня 2026 року за № 08/10107-26-Вих, щодо відмови у задоволенні рапорту про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII у зв`язку із закінченням строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військову частину НОМЕР_1 ) прийняти рішення про звільнення майора ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «ж» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII (у зв`язку із закінченням строку контракту, укладеного під час дії воєнного стану), з урахуванням правових висновків суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяС.Є. Гаврилко