Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №160/33664/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 рокуСправа №160/33664/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Міністерство оборони України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

26 листопада 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла вказана позовна заява, в якій позивач просить:

- визнати протиправною діяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану» за весь час затримки виплати грошового забезпечення у повному обсязі за період з 26.11.2022 р. по 02.09.2023 р.;

- зобов`язати Військову частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану» за весь час затримки виплати грошового забезпечення у повному обсязі за період 26.11.2022 р. по 02.09.2023 р.;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на його користь моральну шкоду в розмірі 100000,00 грн;

- визнати протиправною діяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану» за весь час затримки виплати грошового забезпечення у повному обсязі за період з 04.09.2023 р. по 09.07.2024 р.;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану» за весь час затримки виплати грошового забезпечення у повному обсязі за період з 04.09.2023 р. по 09.07.2024 .;

- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на його користь моральну шкоду в розмірі 100000,00 грн.

Позовна заява обґрунтована тим, що під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 , він 29.12.2022 р. отримав поранення (травму) під час захисту Батьківщини, що підтверджується довідкою про обставини травми (поранення контузії, каліцтва) №1083 від 21.02.2023 р., виданою військовою частиною НОМЕР_1 . Внаслідок зазначеної травми та її наслідків, перебував на лікуванні. На виконання заяви про нарахування та виплату додаткової винагороди здійснено повне нарахування та виплата додаткової грошової винагороди позивачу в розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів. Вважаючи протиправним не нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.11.2025 р. прийнято до розгляду та відкрито провадження в цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, цією ухвалою суду витребувано у відповідачів наступні документи:

1) від Військової частини НОМЕР_1 усі наявні докази, що стосуються позовних вимог для підтвердження, а саме: відомості про нараховане грошове забезпечення за період служби військовослужбовця ОСОБА_1 за період з 26.11.2022 року по 02.09.2023 року, здійснення виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану» та накази про відпустки для лікування за зазначений період.

2) від ІНФОРМАЦІЯ_1 , усі наявні докази, що стосуються позовних вимог для підтвердження, а саме: відомості про нараховане грошове забезпечення за період служби військовослужбовця ОСОБА_1 за період з 04.09.2023 року по 09.07.2024 року, здійснення виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час воєнного стану» та накази про відпустки для лікування за зазначений період.

23 грудня 2025 року від Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивач по завершені лікування медичної документації до військової частини НОМЕР_1 своєчасно не подав, тому додаткова винагорода за час лікування йому не нараховувалася і не виплачувалася. Після звернення позивача та наданням необхідної медичної документації, яка засвідчувала право на отримання додаткової винагороди за час перебування на лікуванні, відповідачем одразу було здійснено донарахування і виплату належного позивачу грошового забезпечення (додається карта особового рахунку працівника за 2022-2023 рр. та письмові пояснення щодо здійснення нарахувань).

19 грудня 2025 року від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року по справі № 240/186/20. Однак, в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача про виплату додаткової винагороди з нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходу. Тобто, позивачем не дотримано визначеної Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» умови щодо звернення до відповідача із заявою про виплату відповідної компенсації. Позивач відповідно до наданих документів проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_2 , зарахований до списків особового складу наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 04.09.2023 № 269 та виключений зі списків особового складу наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 09.07.2024 №193. Під час проходження служби з 02.12.2023 по 31.12.2023 наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 02.12.2023 № 367 позивачу надавалася відпустка для лікування у зв`язку з хворобою.тДовідка про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва), яка визначена додатком 5, позивачем до ІНФОРМАЦІЯ_4 не подавалася. Також ОСОБА_1 не звертався до відповідача 2 щодо отримання виплати додаткової винагороди в розмірі 100000 грн. У зв`язку з чим наказ про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 грн. відповідно до Постанову КМУ №168 не видавався, питання щодо виплати додаткової винагороди ІНФОРМАЦІЯ_5 не розглядалося.

24 лютого 2026 року від Міністерство оборони України надійшли пояснення, в яких зазначено, що відповідачами вимоги п. 242 Положення № 1153/2008 виконано, та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 16 травня 2022 року № 166 Позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, що в свою чергу є виключенням із правил відповідальності передбачених ст. 117 КЗпП України та п. 55 Позиції судової палати у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 (провадження № К/9901/5696/20). Відповідно до п. 1 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.09.2023 року № 251 Позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку із призначенням його на посаду головного сержанта-командира відділення охорони взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_6 , вважати таким, що справи та посаду здав та вибув до нового місця служби – м. Харків. (Копія витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.09.2023 року № 251 – наявна в матеріалах справи). Частиною 3 ст. 24 Закону України ‘‘Про військовий обов`язок і військову службу’’ передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. В нашому випадку, Позивач не закінчував проходження військової служби, а просунувся по службі (п. 81-1 Положення), у з в`язку із чим служба в нього не призупинялась, та приписи пункту 242 вказаного Положення до нього не застосовувались. Таким чином до Відповідача не можливо застосувати відповідальність передбачену ст. 117 КЗпП України у зв`язку із відсутністю самого факту звільнення Позивача. Матеріали справи не містять доказів факту заподіяння позивачу моральних страждань оскаржуваними діями, позивачем не надано належних та допустимих доказів заподіяння йому такої шкоди, а також не наведено належних мотивувань, з яких він виходив при визначенні розміру цієї шкоди.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 та 29.12.2022 р. отримав поранення (травму) під час захисту Батьківщини, що підтверджується довідкою про обставини травми (поранення контузії, каліцтва) № 1083 від 21.02.2023, виданою військовою частиною НОМЕР_1 .

Внаслідок зазначеної травми та її наслідків, позивач перебував на лікуванні.

За обставин 29.12.2022 р. під час виконання бойового завдання внаслідок ворожого мінометного та артилерійського обстрілу поблизу населеного пункту Красна Гора Донецької області отримав травму (поранення) при проходженні військової служби, яка пов?язана з виконанням обов?язків військової служби та захистом Батьківщини, в районі проведення бойових дій на території Донецької області не перебуваючи в стані алкогольного чи наркотичного сп?яніння. Підстава:наказ командира військової частини НОМЕР_1 №1235 від 12.02.2023 р.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 №1083 від 21.02.2023 р. про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), отримане поранення пов?язане з захистом Батьківщини.

29 грудня 2022 року об 10 год 35 хв., ОСОБА_1 доставлено до польового госпіталя в м. Краматорськ, згідно Первинної медичної карти (Форма 100).

30 грудня 2022 року ОСОБА_1 госпіталізований до Міської клінічної лікарні №4 м. Дніпро для подальшого лікування, де проходив лікування до 01.01.2023 р. згідно Виписки №33699 від 01.01.2023 р.

02.01.2023 р. ОСОБА_1 направлений до КП «Лікарня №l» м. Житомир для подальшого лікування де перебував по 05.01.2023 р.

05.01.2023 р. ОСОБА_1 госпіталізований до КНП «Лікарня» Пулинської селищної ради, де проходив лікування по 08.02.2023 р., відповідно до виписки №27

Відповідно до довідки №2103 військово-лікарської комісії комунального некомерційного підприємства «Лікарня» Пулинської селищної ради, за наслідками проведеного 08.02.2023 р. медичного огляду встановлено, що травма пов?язана з проходженням військової служби; військовослужбовець потребує відпустки за станом здоров?я на тридцять календарних днів.

Після відпустки за станом здоров?я на тридцять календарних днів, проходив подальше лікування в Криворізькій міській лікарні Nє5 в період з 13.03.2023 року по 7 квітня 2023 року.

Відповідно до довідки №76/4586 військово-лікарської комісії Криворізької міської лікарня №5, за наслідками проведеного 07.04.2023 р. медичного огляду встановлено, що травма тяжкого ступеню; травма пов`язана з захистом Батьківщини; військовослужбовець потребує відпустки за станом здоров?я на тридцять календарних днів.

Після відпустки за станом здоров?я на тридцять календарних днів, 11.05.2023 р. ОСОБА_1 пройшов повторний медичний огляд, проведений військово-лікарською комісією державної лікарні МВС України в м. Кривий Piг, згідно довідки №765 якою встановлено, що травма тяжка; травма пов?язана із захистом Батьківщини; потребує реабілітації.

Після проходження реабілітації в Криворізькій міській лікарня №11, ОСОБА_1 відповідно до довідки №152/7094 військово-лікарської Криворізької міської лікарня №11, за наслідками проведеного 01.06.2023 р. медичного огляду встановлено, що травма тяжкого ступеню; травма пов?язана з захистом Батьківщини; військовослужбовець потребує відпустки за станом здоров?я на тридцять календарних днів.

Відповідно до довідки №8888 військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_3 , за наслідками проведеного 25.07.2023 р. медичного огляду встановлено, що травма тяжкого ступеню; травма пов`язана з захистом Батьківщини; військовослужбовець обмежено придатний до військової служби.

30.08.2023 р. за результатом проходження огляду медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_1 встановлено 3 групу інвалідності строком до 10.08.2024 р., травма так пов?язана із захистом Батьківщини.

Згідно із наказом №251 від 03.09.2023 р. командира військової частини НОМЕР_1 з посиланням на наказ №249-PС від 15.08.2023 р. військовослужбовця ОСОБА_1 знято з посади та забезпечення у військовій частині НОМЕР_1 і переведено для подальшого проходження військової служби до ІНФОРМАЦІЯ_7 .

04.09.2023 р. ОСОБА_1 за наказом №269 начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 призначений на посаду головного сержанта-командира відділення роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_8 із зарахуванням на всі види забезпечення.

Відповідно до довідки №766 від 28.11.2023 р., знаходився на лікуванні в державній установі «Інститут нейрохірургії ім. акад. А.П.Ромоданова НАМН України» з 13.11.2023 р. по 28.11.2023 р., оперований за наслідками травми (поранення) отриманого 29.12.2022 р.

Відповідно до довідки №10033 гарнізонної військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_4 , за наслідками проведеного 02.12.2023 р. медичного огляду встановлено, причинний зв`язок захворювання – вибухова травма 29.12.2022 р., травма важка, травма пов?язана із захистом Батьківщини, військовослужбовець потребує відпустки для лікування після травми на тридцять календарних днів.

За актом огляду медико-соціальною експертною комісією, довідка №088559 від 05.09.2024 р. ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності - безстроково, причина інвалідності - травма, так, пов?язана із захистом Батьківщини.

09.07.2024 р. за наказом №193 начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідно до наказу №37-рс від 25.06.2024 р. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 звільнений з військової служби у запас за ст.26 ЗУ «Про військовий обов?язок і військову службу» (за наявності інвалідності).

На виконання заяви про нарахування та виплату додаткової винагороди, Військова частина НОМЕР_1 здійснила виплату додаткової грошової винагороди позивачу в розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів.

Після виплати додаткової грошової винагороди позивачу в розмірі, збільшеному до 100 000 гривень, відповідач не здійснив виплату компенсації втрати частини доходу.

Позивач не погоджується із такими діями відповідача щодо невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової грошової винагороди позивачу в розмірі, збільшеному до 100 000 гривень, що і стало підставою для звернення із цим позовом до суду.

Отже, предметом спору у цій справі є наявність у позивача права на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди військовослужбовцю на період дії воєнного стану у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, за час перебування на лікуванні.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 за № 2050-III (далі Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі Порядок №159).

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зміст цієї норми свідчить, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ установлено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру:

- пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);

- соціальні виплати;

- стипендії;

- заробітна плата (грошове забезпечення);

- сума індексації грошових доходів громадян;

- суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

- суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» затвердив відповідний Порядок.

Згідно норми пункту 3 Порядку № 159 компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

- пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством);

- соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);

- стипендії;

- заробітна плата (грошове забезпечення);

- сума індексації грошових доходів громадян;

- суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

- суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Таким чином, Порядок № 159 порівняно із Законом № 2050-III деталізував види соціальних виплат як доходів громадян.

У контексті спірних правовідносин та видів грошових доходів, які підлягають компенсації відповідно до наведених нормативно-правових актів, варто виділити заробітну плату (грошове забезпечення) та зазначити, що це схожі за функцією виплати (винагорода за службу / роботу), але різні за юридичною природою.

Так, заробітна плата регулюється нормами Кодексу законів про працю України та Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці».

Вона є винагородою, обчисленою у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу згідно з трудовим договором.

У свою чергу, грошове забезпечення регулюється спеціальним законодавством, зокрема нормами Закону № 2011-ХІІ, профільними постановами Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства оборони України. Це не оплата за «роботу» в класичному розумінні, а засіб стимулювання та забезпечення життєдіяльності особи, яка виконує державну функцію з оборони країни.

Необхідно зазначити, що однією з умов для порушення особою питання про виплату їй компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є проведення з нею повного розрахунку (тобто хоча і не своєчасне, але фактичне отримання тих доходів, про компенсацію втрати частини яких просить особа).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 серпня 2023 року у справі № 380/103/22, згідно якої виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Так, особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом №2050-ІІІ, за сукупності таких умов:

1) строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць

2) такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер;

3) дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий.

Водночас не виключається пред`явлення в межах одного провадження як вимог про стягнення нарахованого, проте не виплаченого доходу, так і вимог про стягнення відповідної компенсації.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці.

За висновком Конституційного Суду України, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Отже, положення Закону № 2050-III та Порядку № 159 вказують на те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, зокрема, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами і зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Так, в абзаці першому частини другої статті 2 Закону № 2050-III законодавець визначив одним із видів доходів, за порушення строків виплати якого передбачає компенсацію громадянам втрати частини доходів, - заробітну плату (грошове забезпечення).

Отже, в контексті спірних правовідносин, для їх правильного вирішення, необхідно встановити, чи є наведена додаткова винагорода військовослужбовцю складовою його грошового забезпечення.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон № 2011-XII, який установлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 9 Закону № 2011-XII урегульовано питання грошового забезпечення військовослужбовців.

Так, відповідно до частин першої - четвертої вказаної статті держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять:

- посадовий оклад, оклад за військовим званням;

- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

- одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинне забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», окрім тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та розмірів надбавки за вислугу років, також затверджено додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 2 цієї постанови установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок № 260.

Пунктом 2 розділу І Порядку № 260 встановлено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать:

- винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану;

- допомоги.

Законом України від 28 червня 2023 року № 3161-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану» доповнено Закон № 2011-XII статтею 92, відповідно до якої на період дії воєнного стану (особливого періоду) військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

На виконання указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України 28 лютого 2022 року Постановою № 168 установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Згідно статті 9 Закону № 2011-XII, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та Постановою № 168 наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 44 затверджено зміни до Порядку № 260, а саме доповнено його новим розділом XXXIV, який врегульовує питання виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану (застосовується з 01 лютого 2023 року).

Відповідно до пункту 10 розділу XXXIV Порядку № 260 у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які, зокрема, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.

Отже, одним із видів додаткової винагороди на період дії воєнного стану є додаткова винагорода військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я або у відпустці для лікування після тяжкого поранення.

Зі змісту наведених положень Закону № 2011-XII, Постанови № 168 та Порядку № 260 суд доходить висновку, що додаткова винагорода військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я або у відпустці для лікування, як вид доходу (виплат) військовослужбовцям є частиною їх грошового забезпечення.

Разом з цим, суд зауважує, що відповідно до норми частини другої статті 2 Закону №2050-ІІІ як дохід у цьому Законі слід розуміти не будь-які грошові доходи громадян, а ті, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру.

Отже, норми Закону № 2050-ІІІ пов`язують можливість компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, з одержанням таких доходів на території України і з тим, що вони не мають разового характеру.

Стосовно питання систематичності (разового / постійного характеру) виплати додаткової винагороди, суд зазначає наступне.

Так, у пункті 2 розділу І Порядку № 260 зазначено, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану є саме одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.

При цьому, одним із видів додаткової винагороди на період дії воєнного стану є додаткова винагорода військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я або у відпустці для лікування після тяжкого поранення.

Таким чином, додаткова грошова винагорода, у зв`язку із несвоєчасністю виплати якої позивач звернувся до суду із цим позовом та вважає, що військова частина має нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів, відноситься до одноразового додаткового виду грошового забезпечення.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, не викликають сумніву щодо розуміння характеру такої винагороди, як одноразового, а не регулярного / постійного / періодичного доходу, за критерієм систематичності її виплати.

Разом із цим, законодавець розрізняє винагороди, які мають постійний характер, тобто такі, що є загальними і не залежать від конкретних обставин об`єктивної дійсності чи особистих характеристик військовослужбовця, та одноразові винагороди, пов`язані з певними особливостями бойових завдань (виконаної військовослужбовцем роботи; територією, на якій такі завдання / робота виконувались, тощо), фізичним станом військовослужбовця.

Вочевидь, призначення та виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану у зв`язку з пораненням відбувається за настання особливого та єдиного юридичного факту - поранення під час захисту Батьківщини, що надалі зумовлює лікування, яке своєю тривалістю може відрізнятися залежно від тяжкості поранення.

Водночас та обставина, що лікування може тривати протягом певного періоду часу і за весь цей період військовослужбовець має право отримати додаткову винагороду, не змінює одноразовий характер цієї виплати, яка пов`язана з одним юридичним фактом - пораненням, а здійснення такої виплати декількома платежами протягом кількох місяців поспіль свідчить лише про виплату одного і того ж разового доходу (додаткової винагороди) частинами. Така виплата відбувається до вичерпання юридичного факту поранення військовослужбовця внаслідок закінчення його лікування / звільнення у запас тощо.

Оскільки пунктом 2 розділу І Порядку № 260 чітко визначено, що виплачена позивачу додаткова грошова винагорода має одноразовий характер, то немає підстав для застосування у цій справі приписів Закону № 2050-ІІІ та стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою відповідної додаткової винагороди.

З огляду на вище викладене, суд доходить висновку, що додаткова винагорода, встановлена Постановою № 168 на період дії воєнного стану у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення, є різновидом одноразового додаткового грошового забезпечення військовослужбовця, тобто є доходом, що має разовий характер, у зв`язку із чим приписи Закону № 2050-III на спірні правовідносини не поширюються, а компенсація втрати частини таких доходів у разі затримки їх виплати стягненню не підлягає.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Велика Палата Верховного Суду від 07.05.2026 у зразковій адміністративній справі № 280/8933/24.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що відповідач у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з дотриманням норм чинного законодавства.

Таким чином, доводи позовної заяви не знайшли свого нормативного та документального підтвердження, спростовуються дослідженими матеріалами справи та висновками суду, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають залишенню без задоволення.

Разом з цим, суд зазначає, що позивач звернувся до суду виключно з вимогою про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а не з вимогою про нарахування та виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168.

Водночас з довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з 04.09.2023 р. по 09.07.2024 р., яка видана ІНФОРМАЦІЯ_9 від 15.12.2025 р. №1311/ВФ, не вбачається нарахування позивачу додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн.

Крім того, як зазначає відповідач-2, довідка про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва), визначена додатком 5, позивачем до ІНФОРМАЦІЯ_4 не подавалася. Позивач також не звертався до відповідача щодо отримання додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн, у зв`язку з чим відповідний наказ про її виплату не видавався, а питання щодо виплати такої винагороди відповідачем не розглядалося.

Отже, матеріалами справи не підтверджується факт нарахування позивачу зазначеної додаткової винагороди та, відповідно, факт порушення строків її виплати. За таких обставин відсутні підстави для нарахування компенсації втрати частини доходів, а заявлена позивачем вимога є передчасною та задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги про стягнення з військової частини та ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн., суд зазначає наступне.

Оскільки судом не встановлено протиправності дій чи бездіяльності відповідачів щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів, відсутні правові підстави для покладення на відповідачів обов`язку з відшкодування моральної шкоди, яка, за твердженням позивача, заподіяна такими діями (бездіяльністю).

Саме по собі посилання позивача на заподіяння йому моральної шкоди не є достатнім для її відшкодування. Позивачем також не надано належних та достатніх доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди, її характеру, обсягу та причинного зв`язку між такою шкодою і діями чи бездіяльністю відповідачів.

За таких обставин вимога про стягнення моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн. є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Позивач у справі звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тому судовий збір останнім сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат.

Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Міністерство оборони України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко