Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №140/13081/25 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року ЛуцькСправа № 140/13081/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Ксензюка А.Я.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування наказів,

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Цімура Яромир Володимирович в інтересах ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач-1), Військової частини НОМЕР_1 (далі – В/ч НОМЕР_1 , відповідач-2) про:

- визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо мобілізації під час особливого періоду та скасування наказу «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час загальної мобілізації» в частині призову ОСОБА_1 ;

- визнання протиправним та скасування наказу командира ВЧ НОМЕР_1 в частині призначення та зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 та приступлення до виконання службових обов`язків за посадою.

Позовна заява обґрунтована тим, що позивач ще 30.01.2007 був визнаний непридатним до військової служби із виключенням з військового обліку на підставі гр. І статті 36а Розкладу хвороб за Наказом МО України від 1994 року №2. Вказані обставини підтверджуються його військовим квитком серії НОМЕР_2 та витягом з додатку «Резерв+».

Позивач зазначає, що працівники ІНФОРМАЦІЯ_4 після перевірки його документів затримали та примусово доставили до приміщення ТЦК, незважаючи на наявність у військовому квитку відомостей про його непридатність до військової служби та виключення з військового обліку. При цьому військовий квиток у нього був вилучений, а його повідомлення про те, що він не є військовозобов`язаним та був виключений з військового обліку, належної оцінки не отримали. Після цього позивача направили на ВЛК, за результатами якої його визнали придатним до військової служби та мобілізували до військової частини НОМЕР_1 .

Після доставлення до ТЦК позивача було повторно поставлено на військовий облік як військовозобов`язаного та направлено на військово-лікарську комісію. За результатами нового медичного огляду його було визнано придатним до військової служби, після чого його мобілізовано до військової частини НОМЕР_1 .

Позивач вважає незаконною саме повторну постановку його на військовий облік, оскільки до цього він був виключений з військового обліку у зв`язку з непридатністю до військової служби. На його думку, після такого виключення він не набував повторно статусу військовозобов`язаного, а тому не міг бути повторно поставлений на військовий облік та призваний на військову службу під час мобілізації.

Також позивач не погоджується з результатами повторного військово-лікарського огляду. Він зазначає, що повідомляв лікарів про попереднє рішення ВЛК від 30.01.2007 щодо визнання його непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. На його думку, під час нового огляду ця обставина належним чином не була перевірена та оцінена, а відповідачем не надано належних доказів того, що попереднє рішення про непридатність було скасовано або визнано таким, що втратило чинність.

Позивач також зазначає, що після мобілізації повідомив командування військової частини НОМЕР_1 про обставини свого попереднього виключення з військового обліку та подав відповідний рапорт із проханням направити його на повторний огляд до вищої військово-лікарської комісії.

З огляду на наведені обставини позивач вважає, що його мобілізація була проведена без належних правових підстав, оскільки на момент її проведення він не мав статусу військовозобов`язаного, а був раніше виключений з військового обліку як непридатний до військової служби, тому просить позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду Валюха В.М. від 11.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до частини другої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до наказу голови Волинського окружного адміністративного суду «Про відрахування зі штату Волинського окружного адміністративного суду судді Валюха В.М.» від 19.05.2026 №02-07/7/26 та на підставі розпорядженням керівника апарату суду від 25.05.2026 №01-87/473/26 призначено повторний автоматизований розподіл справи, за результатами якого згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Ксензюка А.Я. для розгляду вказаної справи.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду Ксензюка А.Я. від 26.05.2026 прийнято до провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування наказів.

Як слідує з додаткових пояснень у справі від 13.03.2026, В/ч НОМЕР_1 заперечує позовні вимоги ОСОБА_1 та вважає їх безпідставними.

Відповідач-2 зазначає, що позивач був направлений до військової частини ІНФОРМАЦІЯ_5 на підставі відповідних документів, у зв`язку з чим військова частина не здійснювала самостійної перевірки наявності підстав для відстрочки чи інших підстав, які перешкоджали призову. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12.10.2025 №299 позивача було зараховано до списків особового складу, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду курсанта для проходження базової та фахової підготовки.

Військова частина вважає, що її дії щодо зарахування позивача до списків особового складу були правомірними, оскільки вона діяла на підставі іменного списку, наданого ТЦК, а перевірка підстав для відстрочки та здійснення призову належать до компетенції територіального центру, а не військової частини.

Також відповідач зазначає, що наказ про зарахування позивача до військової частини вже був реалізований, а після фактичного призову та зарахування до списків особового складу виникли правовідносини щодо проходження військової служби. У зв`язку з цим, на думку військової частини, скасування наказу про зарахування саме по собі не припинило б проходження позивачем військової служби та не змінило б його статусу військовослужбовця.

Відповідач також вказує, що законодавством не передбачено звільнення військовослужбовця з військової служби шляхом скасування наказу про його призов або зарахування до військової частини. Для вирішення питання про звільнення військовослужбовець повинен звернутися з відповідним рапортом по команді із зазначенням передбачених законом підстав для звільнення. У матеріалах справи, за твердженням військової частини, відсутні докази звернення позивача до командира військової частини НОМЕР_1 із таким рапортом.

Окремо відповідач зазначає, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10.12.2025 №360 позивача, який проходив службу на посаді курсанта, було знято з усіх видів забезпечення у зв`язку із самовільним залишенням місця несення служби 10.12.2025.

З огляду на викладене військова частина НОМЕР_1 просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до військової частини в повному обсязі.

Позивач у відповіді на додаткові пояснення військової частини НОМЕР_1 від 20.03.2026 зазначає, що відповідачем не спростовано обставин, викладених у позовній заяві, зокрема щодо попереднього визнання ОСОБА_1 непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

Позивач повторно зазначає, що 30.01.2007 року був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі графи І статті 36а Розкладу хвороб, затвердженого наказом МО України №2 від 1994 року. На підтвердження цього посилається на запис у військовому квитку серії НОМЕР_2 та відомості з додатку «Резерв+».

Зазначає, що під час перевірки документів посадові особи ІНФОРМАЦІЯ_4 затримали його та, незважаючи на наявність у військовому квитку відомостей про непридатність і виключення з військового обліку, доставили до ТЦК. Військовий квиток у нього був вилучений, у зв`язку з чим позивач не мав можливості надати його як доказ свого статусу. При цьому, перебуваючи у ТЦК, він неодноразово повідомляв працівників про те, що був виключений з військового обліку у 2007 році.

Надалі позивача направили на медичний огляд до ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_4 . Позивач стверджує, що під час огляду його повідомлення про попереднє визнання непридатним до військової служби та виключення з військового обліку належним чином враховані не були, а медичний огляд фактично мав формальний характер. За результатами ВЛК його визнали придатним до військової служби, після чого було здійснено його мобілізацію до військової частини НОМЕР_1 .

Позивач наголошує, що на момент його доставлення до ТЦК рішення про його непридатність до військової служби та виключення з військового обліку не було скасоване або змінене. Відтак, на його думку, воно залишалося чинним та підлягало врахуванню відповідачами.

Основним аргументом позивача є те, що виключення особи з військового обліку у зв`язку з визнанням непридатною до військової служби означає втрату статусу військовозобов`язаного. На його думку, закон не передбачає можливості повторного взяття на військовий облік особи, яка була виключена з нього з цієї підстави.

Щодо доводів військової частини НОМЕР_1 про те, що наказ про зарахування позивача до списків особового складу вже реалізований та його скасування не призведе до припинення військової служби, позивач зазначає, що такі висновки не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. На його думку, наведені відповідачем правові позиції Верховного Суду стосуються інших правовідносин і не вирішували питання мобілізації особи, яка до моменту призову була виключена з військового обліку як непридатна до військової служби.

Позивач також вважає, що визнання протиправним та скасування наказу військової частини НОМЕР_1 у частині його призначення та зарахування до списків особового складу є належним та достатнім способом захисту його порушених прав.

Отже, позивач наполягає, що відповідачами не спростовано факт його попереднього виключення з військового обліку, а тому повторна постановка його на військовий облік, проведення нового огляду ВЛК та подальша мобілізація були здійснені без належних правових підстав. У зв`язку з цим просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , 30.01.2007 за результатами медичного огляду був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі графи І статті 36 «а» Розкладу хвороб, що підтверджується відомостями військового квитка серії НОМЕР_2 та витягом з мобільного застосунку «Резерв+».

У подальшому, під час перевірки документів посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_7 , позивача було затримано та доставлено до приміщення територіального центру. Під час перевірки військового квитка посадовим особам було доступно відомості про попереднє визнання позивача непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

Після доставлення до ТЦК позивача було направлено на проходження військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_4 . За результатами медичного огляду його було визнано придатним до військової служби, після чого ОСОБА_1 було призвано на військову службу під час мобілізації та направлено до військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12.10.2025 №299 ОСОБА_1 було зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду курсанта для проходження базової та фахової підготовки. Військова частина зазначає, що позивач був направлений до неї ІНФОРМАЦІЯ_5 на підставі іменного списку.

Таким чином, спірні правовідносини виникли у зв`язку з тим, що після попереднього виключення позивача з військового обліку у 2007 році його було повторно взято на військовий облік, визнано придатним до військової служби та призвано під час мобілізації, після чого зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Крім того, встановлено, що після зарахування до списків особового складу наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10.12.2025 №360 позивача було знято з усіх видів забезпечення у зв`язку із самовільним залишенням місця несення служби 10.12.2025.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із положеннями статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Згідно із частиною першою статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частина друга статті 1 Закону №2232-XII передбачає, що військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини третьої статті 1 цього Закону військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За змістом частини дев`ятої статті 1 Закону №2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону №2232-ХІІ персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Згідно з частиною п`ятою статті 1 Закону №2232-XII від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

У зв`язку з введенням Указом Президента України №65/2022 від 24.02.2022 в Україні воєнного стану, з метою запровадженням та виконанням заходів вказаного правового режиму, направлених на забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та на виконання Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» здійснюється призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-ХІІ).

У статті 1 Закону №3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону №3543-ХІІ, з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.

Абзацом другим частини першої статті 22 Закону №3543-ХІІ визначено, що громадяни зобов`язані, зокрема, з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися: військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях; резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин; військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку; військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів; особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту (частина третя статті 22 Закону №3543-ХІІ).

Особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України (частина 5 статті 22 Закону №3543-ХІІ).

Наказом Міністра оборони України 14.08.2008 №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за №1109/15800 (далі - Положення №402).

Пунктом 1.2 розділу І Положення №402 передбачено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії. ВЛК приймають постанови у тому числі на виїзних засіданнях та, в окремих випадках (лікування за кордоном) - дистанційно. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання (пункт 2.1 розділу І Положення №402).

Пункт 1.1 розділу ІІ Положення №402 визначає, що медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону (далі - інші військові формування), у мирний час та під час дії особливого періоду. При встановленні діагнозу насамперед враховуються результати фізикального обстеження та спеціальних досліджень. Якщо дані попередньої медичної документації не співпадають з результатами актуального обстеження, проводиться спільний огляд (консиліум) за участі провідних (головних) медичних фахівців, під час якого може прийматись рішення про неврахування контраверсійних результатів попередніх досліджень (документів, виписок, заключень тощо) та госпіталізацій при винесенні експертного рішення.

Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності: до військової служби призовників, військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); військовослужбовців до військової служби; військовослужбовців до військової служби за військовою спеціальністю; військовослужбовців, призовників, військовозобов`язаних та резервістів до служби в Десантно-штурмових військах, на підводних човнах, надводних кораблях, у морській піхоті, підрозділах спеціального призначення; кандидатів на навчання у ВВНЗ, ліцеїстів; кандидатів до військової служби за контрактом; кандидатів до участі у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки (далі - МО) та у складі національного персоналу; військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів для роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), компонентами ракетного палива (далі - КРП), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ) та мікроорганізмами I-II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами; військовослужбовців до служби у спеціальних спорудах; а також з метою визначення: можливості проходження військової служби військовослужбовцями та проживання членів їх сімей за кордоном; необхідності в тривалому спеціалізованому лікуванні, медичному спостереженні або в навчанні (вихованні) у спеціалізованих навчальних закладах членів сімей військовослужбовців, транспортабельності їх за станом здоров`я; потреби у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва); потреби у тривалому лікуванні.

Згідно абзацу 1 пункту 3.8 глави 3 розділу II Положення №402 постанови ВЛК ТЦК та СП щодо військовозобов`язаних приймаються згідно з главою 20 цього розділу.

Так, абзацом 2 підпункту «б» пункту 20.3 глави 20 розділу II Положення №402 передбачено, що при медичному огляді військовослужбовців та інших осіб ВЛК приймається постанова, в тому числі, такого змісту: «Непридатний до військової служби».

Як уже встановлено судом, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , 30.01.2007 за результатами медичного огляду був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі графи І статті 36 «а» Розкладу хвороб, що підтверджується відомостями військового квитка серії НОМЕР_2 та витягом з мобільного застосунку «Резерв+».

Суд зазначає, що питання виключення осіб з військового обліку врегульовано положеннями статті 37 Закону №2232-XII.

Так, відповідно до пункту 3 частини шостої статі 37 Закону №2232-XII (в редакції на час проходження позивачем первинної лікарської-експертної комісії 30.01.2007) виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни України, які визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку.

Відповідно до чинної на сьогодні редакції частини шостої статті 37 Закону №2233-XII виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які визнані непридатними до військової служби.

Отже, підстава «визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку» в чинній редакції для виключення з військового обліку має формулювання «визнані непридатними до військової служби», що суті не змінює.

Аналіз наведених вище норм Закону №2233-XII в контексті спірних правовідносин дозволяє зробити висновок про те, що виключення громадянина України з військового обліку як такого, що визнаний непридатним до військової служби, свідчить про те, що держава в особі компетентного органу (ТЦК та СП) прийняла рішення про визнання особи непридатною до проходження військової служби та на підставі Закону №2232-XII звільнила цю особу від виконання військового обов`язку.

Процедурно рішення про виключення громадянина України з військового обліку означає, що ця особа більше не перебуває на військовому обліку та втрачає статус військовозобов`язаного, а отже не може бути призваною на військову службу за мобілізацією під час дії правового режиму воєнного стану.

Суд враховує правову позицію, викладену у пунктах 37-39 постанови Верховного Суду від 21.05.2025 у справі №280/2880/24, відповідно до якої законодавець виокремлює поняття «зняття з військового обліку» та «виключення з військового обліку». При цьому, при знятті з військового обліку Законом передбачено можливість повторного взяття військово-зобов`язаного на такий облік. Отже, різними є як підстави, так і правові наслідки зняття або виключення з військового обліку. З аналізу положень Закону №2232-XII слідує, що громадяни, які підлягають виключенню з військового обліку, втрачають статус військовозобов`язаного, в той же час зняті з військового обліку продовжують перебувати в статусі військовозобов`язаних.

Водночас, як встановлено судом вище, відповідач-1 проігнорував ту обставину, що позивач більше не є військовозобов`язаним та, відповідно, не має обов`язку проходити військово-лікарську комісію та не може бути призваний на військову службу під час мобілізації внаслідок того, що він виключений з військового обліку.

На переконання суду, після отримання повідомлення від позивача про його виключення з військового з обліку за станом здоров`я, відповідач-1 був зобов`язаний вжити належних заходів для перевірки цієї інформації та врахування її при проведенні подальших мобілізаційних заходів позивача.

Також суд звертає увагу, що відповідно до приписів пункту 3.3 розділу II Положення №402, особи, звільнені з військової служби, визнані непридатними до військової служби, можуть повторно оглядатися ВЛК районних, міських ТЦК та СП за місцем перебування на військовому обліку після обов`язкового обстеження у спеціалізованих закладах охорони здоров`я з метою підтвердження або зміни встановленого діагнозу. Лікар - член ВЛК районного, міського ТЦК та СП формує електронне направлення в ЕСОЗ для проведення додаткових обстежень. Медичний огляд цієї категорії громадян проводиться за графою II додатка 1 до цього Положення, а тих, які мають офіцерські звання,- за графою III додатка 1 до цього Положення.

Доказів обстеження позивача у спеціалізованих закладах охорони здоров`я з метою підтвердження або зміни встановленого діагнозу, наявності електронних направлень в ЕСОЗ для проведення додаткових обстежень позивача (як того вимагає пункту 3.3 розділу II Положення №402) відповідачами до суду не надано, судом під час розгляду даної справи не отримано.

Також матеріали справи не містять доказів того, що рішення ВЛК від 30.01.2007, якими позивач був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі на підставі статті 36 «а» графи І Розкладу хвороб, згідно з встановленим Положенням №402 порядком переглянуто, скасовано чи змінено.

При вирішенні спору суд також зауважує, що пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 21.03.2024 №3621-IX (з наступними змінами) установлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 05.06.2025 пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Отже, законодавець передбачив обов`язок громадян України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби.

Як вбачається, з пункту 3.4 розділу ІІ Положення №402 перед оглядом військовозобов`язаних їм проводиться загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, серологічний аналіз крові на: антитіла до вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ), поверхневий антиген до вірусу гепатиту «В» (HbsAg), загальні антитіла до вірусу гепатиту «С» (anti-HCV), реакція мікропреципітації з кардіоліпіновим антигеном або загальні антитіла до блідої трепонеми (RW); визначається група крові та резус-належність, проводяться рентгенологічне обстеження органів грудної клітки, ЕКГ. Особам старшим 40 років обов`язково проводиться вимір внутрішньоочного тиску, дослідження крові на цукор. Інші дослідження проводяться за показаннями.

Однак, доказів того, що позивачу ІНФОРМАЦІЯ_8 було проведено медичний огляд ВЛК з дотриманням вимог Положення №402, ні відповідачем-1, ні відповідачем-2 суду не надано.

При цьому, обов`язок проходити повторний медичний огляд щодо громадян, визнаних непридатними до військової служби, законодавець не встановив.

Суд зазначає, що поняття «зняття з військового обліку» та «виключення з військового обліку» не є тотожними. Різними є як підстави, так і правові наслідки зняття або виключення з військового обліку. Аналіз змісту відповідних положень статті 37 Закону №2232-XII свідчить про те, що громадяни які підлягають виключенню з військового обліку втрачають статус військовозобов`язаного, в той же час зняті з військового обліку продовжують перебувати в статусі військовозобов`язаних.

З огляду на наведене, відповідач-1 володів інформацією про проходження позивачем медичного огляду 31.01.2007 та визнання його непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 .

Щодо визнання протиправним та скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_3 в частині призову позивача на військову службу під час мобілізації та відправки до в/ч НОМЕР_1 , то суд зазначає наступне.

Згідно із пунктом 2 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (в редакції на час спірних правовідносин), на військову службу під час мобілізації, на особливий період призиваються резервісти та військовозобов`язані, які придатні до військової служби за станом здоров`я та не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», для комплектування (доукомплектування) з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, навчальних частин (центрів) (далі - військові частини) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями (далі - Збройні Сили та інші військові формування).

Згідно із пунктом 811 цього ж Порядку, за результатами визначення ступеня придатності військовозобов`язаного та резервіста до проходження військової служби за станом здоров`я та професійно-психологічного відбору командир військової частини, керівник відповідного підрозділу розвідувальних органів, керівник Центрального управління або регіонального органу СБУ приймає рішення про призов військовозобов`язаного та резервіста на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

У разі невідповідності військовозобов`язаного та резервіста вимогам щодо проходження військової служби за станом здоров`я або професійно-психологічним характеристикам командир військової частини, керівник відповідного підрозділу розвідувальних органів, керівник Центрального управління або регіонального органу СБУ відмовляє військовозобов`язаному та резервісту, який подав відповідну заяву, в призові на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період до вибраної ним військової частини.

Згідно із пунктом 94 цього ж Порядку, до складу військових команд включаються резервісти та військовозобов`язані, які придатні до військової служби за станом здоров`я, не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації та за результатами професійно-психологічного відбору відповідають вимогам проходження військової служби у визначеному виді, окремому роді військ (сил).

Суд вважає, що тягар настання несприятливих наслідків через невиконання (неналежне виконання) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки своїх обов`язків не може покладатися на позивача та створювати для нього додаткових обов`язків щодо повторного постановлення на військовий облік військовозобов`язаного за відсутності законодавчо визначених для цього підстав та проходження військово-лікарської комісії з метою підтвердження раніше встановленої непридатності до військової служби за станом здоров`я.

В контексті спірних правовідносин, що склались між сторонами, суд вважає за необхідне вказати, що у постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №826/13000/18 зазначено, що складовою принципу законності та принципу верховенства права є «правова процедура» («fair procedure» - справедлива процедура), яка передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.

Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.

Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права.

Натомість, на переконання суду, як повторний медичний огляд, так і призов на військову службу під час мобілізації позивача, визнаного непридатного до військової служби з виключенням з військового обліку, не пов`язане з жодною передбаченою Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» підставою.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, рішенням суду у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їх власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

На думку суду, питання мобілізації та призову на військову службу є надзвичайно важливими та чутливими темами в умовах введеного на території України воєнного стану та браку мобілізаційних ресурсів, проте зазначені обставини не можуть бути виправданням порушень, які відбулися в спірних правовідносинах.

Разом з тим, зарахування до штату військової частини та виключення з нього здійснюється наказами по стройовій частині відповідної військової частини. Таке зарахуванням здійснюється не на власний розсуд, а на підставі іменних списків команд, які надходять від ТЦК та СП, а в разі переміщення військовослужбовця до нового місця служби на підставі іменних списків або припису, виданих військовою частиною звідки вибув військовослужбовець.

Тобто для громадян України, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період їх правовий статус військовозобов`язаного змінюється на правовий статус військовослужбовця з дня відправлення громадянина у військову частину з відповідного районного (міського) ТЦК та СП, тобто з дня, який встановлений у наказі про їх призов на військову службу.

Визнання протиправним та скасування наказу про призов громадянина України на військову службу під час мобілізації має своїми правовими наслідками: зміну правового статусу з військовослужбовця на військовозобов`язаного; протиправність решти актів індивідуальної дії (наказів), які пов`язані з проходженням ним військової служби, оскільки вони є похідними від відповідного наказу про призов.

Зазначений підхід передбачає автоматичну оцінку наступних рішень суб`єктів по всьому ланцюгу правовідносин безпосередньо пов`язаних між собою, як похідних від первинного рішення, з якого слідують всі наступні, незважаючи навіть на правомірну поведінку учасників відносин, залучених на реалізацію такого протиправного рішення.

Юридичні наслідки порушень прав особи, допущені внаслідок протиправності рішення чи дій суб`єкта владних повноважень, породжують необхідність виправлення таких помилок як необхідний захід, який поверне сторін в правовий стан, що мав місце до моменту порушення.

В контексті наведеного слід звернути увагу і на доктрину «плодів отруйного дерева» (Fruit of the Poisonous Tree), яка була сформована у судовій практиці США та у подальшому знайшла своє втілення у практиці ЄСПЛ, зокрема у справах «Gаfgen v. Germany», «Teixeira de Castro v. Portugal», «Шабельник проти України (№2)», «Балицький проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України».

Суть доктрини «плодів отруйного дерева» полягає у тому, що, якщо доказове «дерево» є отруйним, то те ж саме стосується і його «плода». Зазначена доктрина передбачає оцінку не лише кожного засобу доказування автономно, а і всього ланцюга безпосередньо пов`язаних між собою доказів, з яких одні випливають з інших та є похідними від них.

Іншими словами, неправомірні діяння, не можуть породжувати правомірний результат.

Матеріалами справи підтверджується, що саме протиправні дії ІНФОРМАЦІЯ_3 стали наслідком взяття позивача на військовий облік, мобілізації позивача, винесення наказу щодо призову позивача на військову службу та включення його до наказу командира військової частини щодо зарахування до списків особового складу В/ч НОМЕР_1 .

Таким чином, спірний наказ відповідача-1 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та відправлення його до В/ч НОМЕР_1 , є протиправним та таким, шо підлягає скасуванню.

Щодо визнання протиправним та скасування наказу командира В/ч НОМЕР_1 в частині призначення та зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу В/ч НОМЕР_1 , суд зазначає наступне.

Підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, визначені пунктом 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII. Ним встановлені ті випадки та підстави для звільнення військовослужбовців з військової служби, які виникають після призову громадян на військову службу, а сам призов особи на військову службу під час мобілізації проведено відповідно до вимог закону (інакше кажучи, процедура призову не ставиться під сумнів на предмет її законності та легітимності).

На переконання суду, відсутність у статті 26 Закону №2232-XII такої підстави для звільнення з військової служби як скасування наказів на призов особи на військову службу та зарахування до складу військової частини є виключно свідченням того, що законодавець при прийнятті зазначених норм не допускав можливості проходження військової служби особою, яка мобілізована до складу Збройних Сил України з порушенням вимог законодавства.

У розглядуваному випадку позивач звернувся до суду через незаконність призову на військову службу під час мобілізації. Зарахування особи до списків особового складу військової частини стало наслідком незаконної мобілізації, а тому збереження юридичного статусу військовослужбовця за позивачем унеможливлює фактичне відновлення порушеного права та залишає його у стані правової невизначеності. Отже, позов у цій частині необхідно також задовольнити.

При цьому суд враховує, що Верховним Судом в постанові 11 квітня 2024 року у справі №520/7954/22 підтверджено можливість звільнення особи з військової служби, у зв`язку із визнанням протиправним та скасуванням наказів про мобілізацію і зарахування до списків особового складу військової частини.

Протилежні ж висновки призвели б до неможливості відновлення порушеного права незаконно мобілізованих осіб.

Суд не позбавлений можливості відновити порушені права та захистити інтереси особи, послуговуючись принципом верховенства права та спираючись на статтю 129 Конституції України, яка визначає, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Обираючи такий спосіб захисту прав позивача, суду враховує, що відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 5 КАС України регламентовано, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права та принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Будь-який інший спосіб захисту, на переконання суду, не буде ефективним та справедливим, оскільки фактично допущені суб`єктом владних повноважень порушення будуть виправлятися за рахунок особи, щодо якої допущено порушення процедури.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Судовий захист повинен бути реальним та практичним, а не ілюзорним. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Конституційний Суд України в Рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Вищевказаний спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об`єкту порушеного права й у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним та в повній мірі забезпечить повне припинення порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

З урахуванням встановлених у справі фактичних обставин, наведених вище норм законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Відповідно до вимог статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На переконання суду, судові витрати у цій справі підлягають стягненню саме з ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки саме цим суб`єктом владних повноважень прийнято рішення про призов позивача на військову службу під час мобілізації, оформлене відповідним наказом. Саме зазначене рішення стало первинною підставою для виникнення подальших правовідносин, у тому числі направлення позивача до військової частини НОМЕР_1 та його зарахування до списків особового складу.

Відтак, за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь позивача необхідно стягнути 968,96 грн. судового збору, сплаченого відповідно до квитанції від 06.11.2025.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо мобілізації під час особливого періоду та скасування наказу «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час загальної мобілізації» в частині призову ОСОБА_1 на військову службу.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 в частині призначення та зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та приступлення до виконання службових обов`язків за посадою.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір в розмірі 968,96 грн. (дев`ятсот шістдесят вісім гривень дев`яносто шість копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач-1: ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Відповідач-2: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).

Суддя А.Я. Ксензюк