Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №234/8327/21 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/57/26 Справа № 234/8327/21 Головуючий у першій інстанції: Кіблицька Д. А. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого – Красвітної Т.П.,

суддів: Агєєва О.В., Городничої В.С.,

за участю секретаря Сахарова Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська у складі судді Кіблицької Д.А. від 21 травня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу, –

ВСТАНОВИВ:

У червні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 08.06.2018 року ОСОБА_4 надала у борг грошові кошти в сумі 200000,00 грн. ОСОБА_1 з вимогою про повернення вказаних грошових коштів в строк до 22.06.2018 року, що підтверджується відповідною розпискою. 23.06.2021 року ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_4 договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого остання передала позивачу право вимоги до відповідача. До теперішнього часу відповідач свої зобов`язання належним чином не виконала. Тому позивач просив стягнути на свою користь з відповідачки вказану заборгованість за договором позики у розмірі 200000,00 грн.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2024 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 28 листопада 2024 року про виправлення описки, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у сумі 200000,00 грн, а також витрати по сплаті судового збору в сумі 2000,00 грн (а.с. 66-67, 160 т.1).

В апеляційній скарзі представникОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що на підтвердження позовних вимог позивачем надано оригінал боргової розписки від 08.06.2018, складеної від імені ОСОБА_1 у простій письмовій формі, відповідно до якої ОСОБА_1 бере у борг суму (200.000) грн у ОСОБА_4 зобов`язується повернути до 22.06.2018 (а.с. 7 т.1, 33 т.2).

22.06.2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого остання відступила, а позивач набуває право вимоги, належне ОСОБА_4 в сумі 200000,00 грн, відповідно до розписки (а.с. 10-11 т.1).

Згідно з пунктом 1.2 договору про відступлення права вимоги від 22.06.2021, за цим договором новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошових коштів у розмірі, визначеному в п. 2.1 цього договору.

За змістом пункту 2.1 вказаного вище договору, право вимоги, що відступається за цим договором, оцінене сторонами в сумі 200000,00 грн.

Укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договір про відступлення права вимоги від 22.06.2021 року не містить умов щодо розміру, строків чи порядку оплати за відступлене право вимоги від нового кредитора до первісного. Позивачем не надано також відповідного платіжного документу.

Відповідно до висновку за результатами проведення комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи документів №1684-25, складеного 26.05.2026 експертами Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз:

рукописний літерний запис «200.000» у тексті розписки ОСОБА_1 від 08.06.2018 – виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою;

рукописні записи та запис «200.000» у тексті розписки ОСОБА_1 від 08.06.2018 виконані пастами для кулькових ручок чорного кольору;

у реквізитах досліджуваного документа розписки ОСОБА_1 від 08.06.2018 відсутні ознаки штучного зістарювання документа (термічного, світлового або хімічного впливу), що не властиві звичайним умовам зберігання;

у текст розписки ОСОБА_1 від 08.06.2018 вносилися зміни шляхом дописки запису «200.000» іншою пастою чорного кольору для кулькових ручок у вільному місці між дужками, а основний зміст тексту не змінювався;

встановити періоди виконання досліджуваних штрихів рукописних літерних записів та штрихів рукописного цифрового запису «200.000» на лицьовій стороні розписки від 08.06.2018, з подальшим порівнянням досліджуваних періодів між собою для встановлення: «Чи виконано рукописний запис «200.000» у тексті розписки ОСОБА_1 від 08.06.2018 у різний час по відношенню до іншого тексту цієї розписки», не надається можливим із причини відсутності наданих зразків порівняння із штрихами такої ж рецептури, як і у досліджуваних записах;

у тексті розписки від 08.06.2018 об`єкти дослідження, а саме штрихи рукописного запису «200.000» та інші штрихи рукописного тексту - не є порівнювальними: відрізняються за складом барвних речовин між собою і тому визначити: «Чи виконано рукописний запис «200.000» у тексті розписки ОСОБА_1 від 08.06.2018 у різний час по відношенню до іншого тексту цієї розписки» - не надається можливим;

рукописний цифровий запис «200.000» та рукописні літерні записи у тексті розписки ОСОБА_1 від 08.06.2018 виконані пастами кулькових ручок, які мають різну групову належність - вони виконані пастами різних рецептур (а.с. 79-104 т.2).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Згідно частини другої статті 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Частиною 2 вказаної вище статті встановлено, що якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Договір позики є реальним, одностороннім договором (оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі щодо повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права).

Розписка про отримання в борг грошових коштів за своєю суттю є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Такі висновки викладені у правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України слід встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

За таких обставин, договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі за №6-1967цс15, від 18 жовтня 2017 року у справі за №6-1662цс17, від 13 грудня 2017 року у справі за №6-996цс17, в постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі за №61-953св18.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

За правилами ч. 2 ст. 640 ЦК України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії. У разі встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі №629/5364/13-ц, від 26 лютого 2020 року у справі №205/5292/15-ц, від 14 травня 2025 року у справі №334/7308/20.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Висновком комплексної судової почеркознавчої та технічної експертизи документів №1684-25, складеним 26.05.2026 експертами Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз, встановлено, зокрема, що:

рукописний літерний запис «200.000» у тексті розписки ОСОБА_1 від 08.06.2018 – виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою;

у текст розписки ОСОБА_1 від 08.06.2018 вносилися зміни шляхом дописки запису «200.000» іншою пастою чорного кольору для кулькових ручок у вільному місці між дужками, а основний зміст тексту не змінювався;

рукописний цифровий запис «200.000» та рукописні літерні записи у тексті розписки ОСОБА_1 від 08.06.2018 виконані пастами кулькових ручок, які мають різну групову належність - вони виконані пастами різних рецептур (а.с. 79-104 т.2).

Крім того, у вищевказаній письмовій розписці вказана грошова сума «200.000» без подальшого визначення суми прописом, що може означати як двісті тисяч так і двісті гривень нуль копійок.

У відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі ОСОБА_1 заперечувала щодо отримання у борг від ОСОБА_4 грошових коштів в розмірі 200000,00 грн. Відповідачка зазначала, що грошей у борг у ОСОБА_4 в сумі 200000,0 грн не брала, грошову суму не отримувала. 08.06.2018 відповідачка не бачилась з ОСОБА_4 , ніяких грошей ОСОБА_4 не передавала відповідачці; проєкт даної розписки складався 06.06.2018, коли вона дійсно мала намір позичити гроші у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , однак внаслідок їх противоправних дій вона підписала договір купівлі-продажу квартири, який визнаний частково недійсним рішенням від 16.03.2020 по справі №234/19276/18. Також зазначала, що розписка у наданому до позову вигляді не складалась, сума в дужках написана не її рукою та після складання самої розписки без її участі (а.с. 14, 129-136 т.1).

Послідовність та обґрунтованість заперечень відповідачки також відповідає змісту рішення Краматорського міського суду від 16 березня 2020 року в справі №234/19276/18, залишеного без змін постановою Донецького апеляційного суду від 29 липня 2020 року, яким задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , треті особи: Перша краматорська державна нотаріальна контора, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання договору недійсним. Визнано частково недійсним договір купівлі-продажу квартири в частині продажу 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 , яка діяла за себе особисто та на підставі довіреності, посвідченої 19.05.2018 року Першою краматорською державною нотаріальною конторою по реєстру №2-1704 за ОСОБА_8 , та ОСОБА_4 , посвідчений державним нотаріусом Першої краматорської нотаріальної контори Фареник О.О., реєстровий номер № 2-1960 від 06.06.2018 року (а.с. 16-21, 22-24 т.1).

У вказаній вище справі встановлено, зокрема, що згідно висновку судово-психіатричного експерта №90, ОСОБА_1 на момент укладання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 06.06.2018 за своїм психічним станом не могла усвідомлювати свої дії та керувати ними, не осмислювала загрозу втрати житла через шахрайство з боку відповідачів та інших осіб. На момент укладання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 06.06.2018 р., ОСОБА_1 страждала хронічним психічним захворюванням – шизофренією параноїдною, безперервним типом перебігу, з наростаючим дефектом особистості по емоційно-вольовому типу.

Отже, позивачем не доведено факт укладення між ОСОБА_1 таОСОБА_4 договору позики від 08.06.2018 з погодженням його істотної умови - суми позики та, відповідно, не доведено факту отримання позичальником будь-якої суми грошових коштів.

Встановлені судом обставини свідчать не лише про недоведеність передачі відповідачці грошових коштів, а й про відсутність належного письмового підтвердження погодження сторонами суми позики. Розписка містить запис про отримання коштів у борг без зазначення їх суми у первісному тексті, а зазначення «200.000», яким позивач обґрунтовує розмір заявленої до стягнення заборгованості, як установлено висновком судової експертизи, виконане іншою особою та внесене до тексту розписки іншою пастою після її складання. Отже, цей запис не може підтверджувати волевиявлення ОСОБА_1 щодо отримання саме 200000,00 грн.

Будь-яких інших належних та допустимих доказів факту погодження, передачі ОСОБА_4 та отримання ОСОБА_1 грошових коштів у позику – позивачем не представлено; клопотання про витребування відповідних доказів судом – не заявлено, що підтверджується матеріалами справи, протоколами судових засідань апеляційного суду. Клопотання про призначення додаткової чи повторної судової експертизи також не подані.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Отже, набуття ОСОБА_3 права вимоги за договором про відступлення права вимоги не звільняє позивача від обов`язку довести існування самого зобов`язання ОСОБА_1 перед ОСОБА_4 та його зміст. Оскільки належними та допустимими доказами не підтверджено виникнення у ОСОБА_1 обов`язку повернути ОСОБА_4 саме 200000,00 грн, у позивача не виникло права вимоги до відповідачки у зазначеному розмірі.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, колегія дійшла висновку про відсутність підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики у сумі 200000,00 грн.

На викладене вище місцевий суд увагу не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, залишив поза увагою, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Тому оскаржуване заочне рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

За положеннями частини 3 статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За змістом ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача (п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат ( ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Приймаючи до уваги відмову в задоволенні позову, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати у вигляді витрат на проведення експертизи в сумі 66037,95 грн, що підтверджується актом здачі-приймання висновку експертів №1684-25 від 26.05.2026, згідно якого остаточна вартість проведення експертизи - 66037,95 грн (а.с. 77 т.2), а також копією квитанції АТ "ПУМБ" №256205380 від 31.07.2025 про сплату відповідачкою 66156,48 грн попереднього розрахунку вартості проведення експертизи.

За змістом ч. 6 .ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, якщо його також не звільнено від сплати цих витрат (п. 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 №10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах").

Оскільки відповідачку звільнено від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" (а.с. 137 т.1), з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3000,00 грн (ціна позову 200000,00 грн / 100 х 150%).

Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, заочне рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 – задовольнити.

Заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 21 травня 2024 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 66037 (шістдесят шість тисяч тридцять сім) грн 95 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в дохід держави судовий збір у розмірі 3000 (три тисячі) грн 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді О.В. Агєєв

В.С. Городнича