Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №761/40859/25 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/40859/25

Провадження № 2/761/4679/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Волошина В.О.

при секретарі: Бульбі К.В.,

за участі:

позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Фасулакі П.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Первинної профспілкової організації Поліграфічного комбінату «Україна», третя особа: Профспілка працівників державних установ м. Києва про визнання протиправною бездіяльності; зобов`язання вчинити дії; стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

У вересні 2025р. позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом (а.с. 1-7) до відповідача Первинної профспілкової організації Поліграфічного комбінату «Україна», третя особа: Профспілка працівників державних установ м. Києва, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача Первинної профспілкової організації Поліграфічного комбінату «Україна`за фактом несвоєчасного розгляду заяви позивача від 11 серпня 2025р. про вступ до Первинної профспілкової організації Поліграфічного комбінату «Україна» та неприйняття рішення за результатами її розгляду (далі по тексту - вимога № 1);

- зобов`язати відповідача Первинну профспілкову організацію Поліграфічного комбінату «Україна» невідкладно розглянути заяву позивача від 11 серпня 2025р. про вступ до Первинної профспілкової організації Поліграфічного комбінату «Україна» та поінформувати заявника про результати її розгляду письмово (далі по тексту - вимога № 2);

- стягнути з відповідача Первинної профспілкової організації Поліграфічного комбінату «Україна» на користь позивача суму моральної шкоди в розмірі 5000,0 грн. (далі по тексту - вимога № 3).

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він 11 серпня 2025р. особисто звернувся з заявою про вступ до Первинної профспілкової організації Поліграфічного комбінату «Україна», однак відповідач, в порушення п 2.1 Статуту Профспілки працівників державних установ м. Києва, не розглянув в місячний термін його заяву. На думку сторони позивача, зі сторони відповідача мала місце незаконна бездіяльність, щодо несвоєчасного розгляду його заяви, чим позбавлено позивача від участі у профспілковій організації, відповідачем грубо були порушені положення ст. ст. 15, 18, 20 Закону України «Про звернення громадян», що спричиняє позивачу моральну шкоду, яку він оцінює в 5000,0 грн.

Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо, з метою захисту своїх порушених прав позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 30 вересня 2025р. відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

16 січня 2026р. на адресу суду надійшли письмові пояснення відповідача (а.с. 44-46), в яких відповідач проти позову заперечив, зазначивши, що заявлені позовні вимоги є безпідставними, оскільки протиправної бездіяльності зі сторони відповідача щодо розгляду заяви позивача про вступ до профспілкової організації не було, у зв`язку з тим, що рішенням від 21 серпня 2025р. № 394 Профспілкового комітету Первинної профспілкової організації Поліграфічного комбінату «Україна» було призначено проведення звітно-виборчої конференції на 27 вересня 2025р., про що було повідомлено позивачу, та зазначено, що розгляд його заяви відбудеться після проведення звітно-виборчої конференції. 09 жовтня 2025р. позивача було повідомлено про розгляд його заяви від 11 серпня 2025р.

23 лютого 2026р. на адресу суду надійшли письмові пояснення на позов представника відповідача (а.с. 49-53), які за змістом є аналогічними вищезазначеним поясненням сторони відповідача. Крім того, представник відповідача звертав увагу суду, що стороною позивача не надані до суду докази, на підтвердження заявлених позовних вимог.

В судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав, наведених у позові, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав наведених у поясненнях на позов.

Третя особа, про час та місце розгляду справи оповіщалася, в установленому законом порядку, свого представника до суду не направила поважності причин неявки не повідомила, пояснення на позов третьою особою до суду не подавались.

В силу положень ст. ст. 211, 223 ЦПК України, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи у відсутність представника третьої особи.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. (ч. 2 ст. 15 ЦК України).

Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України від 01 грудня 2004р. № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024р. у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023р. в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023р. у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019р. в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018р. у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018р. у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019р. у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019р. у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020р. у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022р. в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21).

Приватно - правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023р. в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023р. в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22).

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, що 11 серпня 2025р. позивач звернувся до відповідача про вступ до членів Первинної профспілкової організації Поліграфічного комбінату «Україна».

На засіданні Профспілкового комітету Первинної профспілкової організації Поліграфічного комбінату «Україна» (протокол № 401) від 08 жовтня 2025р. було відмовлено в задоволенні заяви позивача від 11 серпня 2025р. про вступ до членів Первинної профспілкової організації Поліграфічного комбінату «Україна» (а.с. 93).

09 жовтня 2025р. листом за № 878/2025р. відповідач повідомив позивача про залишення без задоволення його заяви від 11 серпня 2025р. про вступ до членів Первинної профспілкової організації Поліграфічного комбінату «Україна».

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика (рішення) Європейського суду з прав людини є джерелом права в України.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950р. (далі по тексту - Конвенція), визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Звертаючись до суду з вимогами №№ 1, 2 позивач зазначав, що подана ним до відповідача заява від 11 серпня 2025р. розглянута не була, в порушення строків передбачених п. п 2.1 Статуту Профспілки працівників державних установ м. Києва, затвердженого Конференцією профспілкових організацій профспілки працівників державних установ м. Києва 16 листопада 1999р.

Так, в п. 52 постанови від 18 лютого 2021р. по справі № 160/6885/19, Верховний Суд зазначив, що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

В судовому засіданні представник відповідача зазначав, що рішенням від 21 серпня 2025р. № 394 Профспілкового комітету Первинної профспілкової організації Поліграфічного комбінату «Україна» було призначено проведення звітно-виборчої конференції на 27 вересня 2025р., про що було повідомлено позивачу, і тому розгляд заяви позивача від 11 серпня 2025р. було відтерміновано. Зазначені обставини стороною позивача, в судовому засіданні спростовано не було.

Крім того, суд звертає увагу, що Верховний Суд неодноразово наголошував, зокрема в постанові від 21 грудня 2018р. у справі 3813/4640/17 зазначав, що бездіяльність суб`єкта може бути визнана протиправною судом лише у випадку, якщо сторона ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій.

З урахуванням викладеного, беручи до уваги, що в позасудовому порядку відповідачем була розглянута заява сторони позивача від 11 серпня 2025р. про вступ до членів Первинної профспілкової організації Поліграфічного комбінату «Україна», про що було повідомлено позивачу, у суду відсутні правові підстави для задоволення вимоги № 1 і вимоги № 2, яка є похідною від вимоги № 1.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами ст. 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги сторона позивача посилалася на спричинення моральної шкоди, яка виявилась у порушенні права сторони позивача, зі сторони відповідача, щодо не розгляду його заяви від 11 серпня 2025р.

Так, Верховний Суд, у постановах від 15 грудня 2020р. по справі № 752/17832/14-ц зазначив, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові, внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (див. постанову Верховного Суду від 03 серпня 2020р. по справі № 817/48/18).

За змістом ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Стаття 1167 ЦК України передбачає підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, згідно якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 3, 5 Постанови за № 4 від 31 березня 1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правої відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Так, протягом всього часу розгляду справи в суді, стороною позивача не було надано до суду жодного належного і допустимого доказу, на підтвердження протиправності дій відповідача, причинно - наслідкового зв`язку між протиправними діями та наслідками.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що стороною позивача не доведено наявність моральної шкоди завданої відповідачем, та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Таким чином, у суду відсутні правові підстави для задоволення вимоги № 3.

Так, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

При прийнятті рішення суд також враховує, що відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову, то з відповідача не підлягає стягненню судові витрати.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 17-19, 76-82, 89, 110, 141, 142, 206, 258, 259, 263-266, 268, 274, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 36 Конституції України; ст. ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; ст. ст. 13, 15, 16, 23, 1167 ЦК України; ст.. ст.. 6, 7 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»; Постановою Пленуму Верховного Суду України за № 4 від 31 березня 1995р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», суд, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Первинної профспілкової організації Поліграфічного комбінату «Україна» (код ЄДРПОУ: 21711248, місцезнаходження: 04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 38-44), третя особа: Профспілка працівників державних установ м. Києва (код ЄДРПОУ: 02670696, місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Академіка Богомольца, буд. 7/14) про визнання протиправною бездіяльності; зобов`язання вчинити дії; стягнення моральної шкоди - залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: