Рішення від 15 липня 2020 р. у справі №758/6503/16-ц — Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/6503/16-ц

Категорія 26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2020 року місто Київ

Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого - судді Ларіонової Н. М.,

при секретарі судового засідання Волошиній А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі районного суду в місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» про визнання кредитного договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

У травні 2016 року позивач ОСОБА_1 звернулися до Подільського районного суду міста Києва із вказаним позовом, в якому просив визнати пункт 3.6 кредитного договору укладеного між позивачем та відповідачем № 37.3/АА-00014.08.2 від 01.04.2008 року недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.04.2008 р. ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 37.3/АА-00014.08.0, згідно умов якого банк відкриває позивачу не відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 32000,0 дол. США. Згідно відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, пошук яких здійснюється відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», ВАТ «Родовід Банк» реорганізоване шляхом перетворення у Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк". У змісті Кредитного договору міститься пункт 3.6, який передбачає, що за порушення строків повернення кредитів чи сплати процентів, сплачувати банку за кожен день прострочення пеню у розмірі 1,6 від суми простроченої заборгованості. Станом на момент укладення Кредитного договору діяв Цивільний кодекс України у редакції від 14.06.2007 року. Главою 49 ЦК України (у редакції від 14.06.2007 року) регламентовано забезпечення виконання зобов`язання. Так, відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, підставою, притриманням, завдатком. Параграфом 2 Глави 49 ЦК України (у редакції від 14.06.2007 року) передбачено визначення поняття неустойка. У п. 3.6 кредитного договору встановлений розмір пені, що обчислюється не у відсотках від суми несвоєчасного виконавчого грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання, що є порушенням ч. 3 ст. 549 ЦК України. Встановлений розмір пені у кредитному договорі суперечить ч. 3 ст. 549 ЦК України.

Ухвалою від 27.05.2016 р. відкрито провадження з призначенням розгляду справи (суддею Богінкевич С.М.).

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому сторона відповідача просила відмовити в задоволенні позову. Зазначає, що Кредитним договором п.3.6 передбачено за порушення строків повернення кредитів, процентів за кожен день прострочення розмір пені 1,6 % від суми простроченої заборгованості. Пеня - це різновид штрафних санкцій, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Правова природа пені має триваючий характер - нарахування пені за кожен день прострочення. Таким, чином чим довше боржник прострочує виконання зобов`язання, тим більшою стає сума, але при цьому умова договору встановлює вимогу розміру пені 1,6 %, що ніяк не може перевищувати 50%. Твердження позивача за про несправедливість умов договору, незбалансованість прав і обов`язків, жорсткість обов`язків є досить оціночними поняттями та суб`єктивними домислами та поглядами позивача. Позивач був вільним в як у виборі фінансових установ для отримання кредиту так і форм кредитування. Як на час укладання кредитного договору так і протягом дії договору позивач був згоден з умовами договору. Більш того, позивач виконував умови договору - здійснював погашення кредитної заборгованості. Згідно з ч. 2 ст. 1056 ЦК України, позивач мав право відмовитись від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця. Окрім того, позивач мав право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору. Однак протягом цього строку жодних заяв з приводу невідповідності умов Кредитного договору вимогам діючого законодавства України, як це передбачено Законом України «Про захист прав споживачів», позивачем заявлено не було. Кредитний договір був укладений та підписаний сторонами 01.04.2008 року, а в суд із позовом позичальник звернувся 18.05.2016 р., після пред`явлення позову про стягнення кредитної заборгованості.

Представником відповідача подано заяву про застосування строків позовної давності, в якому сторона відповідача просила зазначила, що кредитний договір був укладений та підписаний сторонами 01.04.2008 р. , а в суд з позовом позичальник звернувся 18.05.2016 р., тобто через 8 років після підписання.

Ухвалою від 09.02.2017 р. замінено відповідача на Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 09.11.2018 р. дана справа розподілена на суддю Ларіонову Н.М.

Відповідно п.9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України (2017 р.) застосуванню при розгляді даної справи підлягають норми чинного з 15.12.2017 р. ЦПК України (2017 р.). В зв`язку з чим розгляд справи проведений в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 23.09.2019 року залучено до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк».

В судове засідання позивач не з`явився, в матеріалах справи міститься клопотання, в якій просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач, будучи повідомленим про день, час та місце розгляду справи належним чином, в судове засідання повторно не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в повному обсязі.

Суд, встановивши обставини справи та перевіривши їх доказами, яким надана оцінка в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 01.04.2008 р. ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 37.3/АА-00014.08.0, згідно умов якого банк відкриває позивачу не відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 32000,0 дол. США.

Згідно відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, пошук яких здійснюється відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», ВАТ «Родовід Банк» реорганізоване шляхом перетворення у Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк".

У змісті Кредитного договору міститься пункт 3.6, який передбачає, що за порушення строків повернення кредитів чи сплати процентів, сплачувати банку за кожен день прострочення пеню у розмірі 1,6 від суми простроченої заборгованості.

Станом на момент укладення Кредитного договору діяв Цивільний кодекс України у редакції від 14.06.2007 року.

Главою 49 ЦК України (у редакції від 14.06.2007 року) регламентовано забезпечення виконання зобов`язання. Так, відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, підставою, притриманням, завдатком. Параграфом 2 Глави 49 ЦК України (у редакції від 14.06.2007 року) передбачено визначення поняття неустойка.

У п. 3.6 кредитного договору встановлений розмір пені, що обчислюється не у відсотках від суми несвоєчасного виконавчого грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання, що є порушенням ч. 3 ст. 549 ЦК України.

Кредитним договором п.3.6 передбачено за порушення строків повернення кредитів, процентів за кожен день прострочення розмір пені 1,6 % від суми простроченої заборгованості. Пеня - це різновид штрафних санкцій, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Правова природа пені має триваючий характер - нарахування пені за кожен день прострочення. Таким, чином чим довше боржник прострочує виконання зобов`язання, тим більшою стає сума, але при цьому умова договору встановлює вимогу розміру пені 1,6 %, що ніяк не може перевищувати 50%.

Твердження позивача за про несправедливість умов договору, незбалансованість прав і обов`язків, жорсткість обов`язків є досить оціночними поняттями та суб`єктивними домислами та поглядами позивача.

Відповідно до статті 627 Цивільного Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Позивач був вільним в як у виборі фінансових установ для отримання кредиту так і форм кредитування. Як на час укладання кредитного договору так і протягом дії договору позивач був згоден з умовами договору. Більш того, позивач виконував умови договору - здійснював погашення кредитної заборгованості.

Крім того, укладений між сторонами Кредитний договір є публічним, умови якого відповідно до ч. 2 ст. 633 ЦК України встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Згідно з ч. 2 ст. 1056 ЦК України, позивач мав право відмовитись від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця. Окрім того, позивач мав право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору. Однак протягом цього строку жодних заяв з приводу невідповідності умов Кредитного договору вимогам діючого законодавства України, як це передбачено Законом України «Про захист прав споживачів», позивачем заявлено не було.

Кредитний договір був укладений та підписаний сторонами 01.04.2008 року, а в суд із позовом позичальник звернувся 18.05.2016 р., після пред`явлення позову про стягнення кредитної заборгованості.

Вирішуючи обґрунтованість таких доводів позивача, суд виходить з такого.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина перша статті 628 ЦК України визначає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.

Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Попередній договір є одним з різновидів цивільних договорів, а тому йому властиві всі родові ознаки договорів. Так, попередній договір вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли угоди з усіх істотних умов договору. При цьому, для попереднього договору, наряду з іншими його умовами повинні бути визначені ті, які є суттєвими для основного договору.

Тобто у попередньому договорі, крім основного зобов`язання, може бути передбачена відповідальність сторін з того, чи іншого питання, в тому числі, за неналежне виконання зобов`язання у вигляді штрафних санкцій.

Вказаний висновок викладений також у постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі №551/980/19.

У постанові від 17.11.2021 у справі №172/1159/20 Верховний Суд дійшов висновку, що тлумачення положень частини першої статті 549 ЦК України дозволяє стверджувати, що за допомогою неустойки (штрафу, пені) допускається забезпечуватися виконання значної кількості зобов`язань. Зокрема, неустойка може забезпечувати виконання: договірних зобов`язань, що традиційно для цивільного обороту, оскільки в більшості випадків саме в договорі його сторони встановлюють неустойку (штраф або пеню). Причому це може відбуватися як під час укладення договору для забезпечення виконання зобов`язання, так і після, але до виконання тих зобов`язань, які виникли на його підставі. Не виключається забезпечення зобов`язань, які виникли на підставі організаційного договору (зокрема, попереднього); недоговірних зобов`язань, що не характерно, проте положеннями статті 549 ЦК не виключається; позитивних та негативних зобов`язань.

Отже, наведена практика Верховного Суду спростовує доводи позивача про те, що попередній договір не може бути забезпечений жодним видом забезпечення (іпотекою, порукою, неустойкою) тощо.

Відповідно до положень статті 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників. Зміст договору становлять умови як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові на підставі чинного законодавства.

Ураховуючи наведене, зважаючи на те, що станом на дату укладення попереднього договору законодавством не було передбачено обмежень встановлення у попередньому договорі обов`язку щодо сплати забезпечувальних авансових платежів, твердження позивача про те, що попередній договір не може містити обов`язку щодо сплати забезпечувальних авансових платежів є безпідставним.

Частиною 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Частиною 1 статті 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме:

-зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

-особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, шостою ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Підсумовуючи наведене вище, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 23, 81, 89, 247, 258, 259, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В позові ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ) до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (місцезнаходження за адресою: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17; ідентифікаційний код 21708016) третя особа: Публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» про визнання кредитного договору недійсним, - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Подільський районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому копія повного рішення суду не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано протягом встановленого законом строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Н. М. Ларіонова