Рішення від 28 липня 2026 р. у справі №758/5181/26 — Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/5181/26

Категорія 65

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

29 липня 2026 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Войтенко Т. В.,

за участю секретаря судового засідання - Вигівська В. В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Панової І.Ю., звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 27 вересня 1980 року між позивачем та відповідачем було зареєстровано шлюб. Після чого подружжя почало проживати у квартирі АДРЕСА_1 . Вказана квартира не приватизована; ордер на неї виданий у 1963 році ОСОБА_3 - батьку відповідача, який у квартирі не зареєстрований та є померлим. Позивачка була зареєстрована в квартирі АДРЕСА_2 з 8 лютого 1985 року, відповідач також зареєстрований за вказаною адресою, обоє залишаються зареєстрованими за цією адресою дотепер.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 1 лютого 2022 року у справі №758/16375/21 шлюб між сторонами розірвано.

Починаючи з 1997 року і дотепер відповідач у спірній квартирі не проживає, не підтримує зв`язку з позивачем, не бере участі в утриманні житла та оплаті житлово-комунальних послуг, які самостійно сплачує позивач, у тому числі за укладеними нею договорами про розстрочення та реструктуризацію заборгованості.

У 2024 році позивач зверталася до органів Національної поліції з метою розшуку відповідача; за результатами звернення поліція повідомила, що відповідач відмовився надати будь-які відомості про себе та повідомив про намір самостійно прибути за адресою реєстрації для вирішення питань щодо житла, однак цього не зробив.

Крім позивача та відповідача, у квартирі раніше були зареєстровані син сторін - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , яка знята з реєстрації. Згідно з витягом з Реєстру територіальної громади м. Києва від 18 березня 2026 року, станом на зазначену дату за вказаною адресою зареєстровані лише ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 2 квітня 2026 року відкрито провадження у цивільній справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Копію позовної заяви з додатками та копію ухвали про відкриття провадження у справі направлено відповідачу за адресою його реєстрації, яка одночасно є адресою спірної квартири. Відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, проте відзиву на позовну заяву чи заперечень проти позову до суду не подав та в жодне судове засідання не з`являвся.

15 квітня 2026 року представником позивача подано клопотання про долучення до матеріалів справи письмового доказу - Акта № 28 від 26 березня 2026 року про встановлення факту непроживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 , який позивач отримала вже після подання позовної заяви до суду. Зазначений доказ судом досліджено та долучено до матеріалів справи.

12 травня 2026 року представником позивача подано заяву про проведення судового засідання без участі позивача та її представника.

20 липня 2026 року представником позивача подано заяву, в якій позивач та її представник просили суд провести судове засідання 29 липня 2026 року без їхньої участі, зазначили про відсутність заперечень щодо ухвалення заочного рішення, а позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Оскільки відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи за адресою його реєстрації, в судові засідання не з`являвся, відзиву на позовну заяву не подав, а представник позивача не заперечувала проти заочного розгляду справи, суд, керуючись ст. 280 Цивільного процесуального кодексу України, ухвалив розглянути справу в порядку заочного розгляду за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, у їх сукупності, суд встановив такі обставини.

Судом досліджено копію рішення Подільського районного суду м. Києва від 1 лютого 2022 року у справі № 758/16375/21, яким шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 27 вересня 1980 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Подільського районного управління юстиції у м. Києві (актовий запис № 938), розірвано; копію ордера № 105897 від 13 вересня 1963 року, виданого на ім`я ОСОБА_3 ; копію свідоцтва про смерть ОСОБА_6 ; довідки про зареєстрованих у квартирі осіб за 2012 та 2017 роки та витяг з Реєстру територіальної громади м. Києва № 147739522 від 18 березня 2026 року, згідно з яким за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстровані відповідач з 16 травня 1980 року та позивач з 8 лютого 1985 року; копії актів про непроживання відповідача та ОСОБА_5 за 2011-2013 роки, а також Акт № 28 від 26 березня 2026 року; копію заяви позивача до органів Національної поліції від 4 липня 2024 року та копію відповіді поліції від 6 липня 2024 року; квитанції про оплату житлово-комунальних послуг, договір № 106 про надання розстрочки по сплаті заборгованості від 18 січня 2017 року та договір про реструктуризацію заборгованості від 29 вересня 2017 року.

На підставі зазначених доказів суд установив, що спірна квартира АДРЕСА_1 , не приватизована; відповідач зареєстрований за цією адресою з 16 травня 1980 року, позивач - з 8 лютого 1985 року, обоє залишаються зареєстрованими дотепер; позивач фактично проживає у квартирі, тоді як відповідач, будучи зареєстрованим за цією ж адресою, не проживає у квартирі з 1997 року, тобто понад двадцять п`ять років, що послідовно підтверджується актами про непроживання, складеними у 2011-2013 роках та у 2026 році, зі слів та в присутності сусідів за вказаною адресою.

Судом також встановлено, що відповідач протягом усього періоду відсутності не здійснював жодних дій, спрямованих на реалізацію чи збереження свого права користування житлом: не сплачував житлово-комунальні послуги, не брав участі в погашенні заборгованості та реструктуризації боргу, не здійснював технічного обслуговування та повірки приладів обліку, не підтримував зв`язку з позивачем.

Із матеріалів справи вбачається, що навіть після звернення позивача до органів Національної поліції у 2024 році з метою розшуку відповідача, останній відмовився надати про себе будь-які відомості та не вчинив жодних подальших дій щодо житла, попри повідомлений намір це зробити, про що наявний лист Подільського УП ГУП в м.Києві від 06.07.2024 р.

Оцінюючи наведені докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд вважає доведеним, що тривала, понад встановлені законом строки, відсутність відповідача за місцем реєстрації не викликана поважними причинами та не є тимчасовою, а натомість свідчить про фактичну відмову відповідача від здійснення прав та виконання обов`язків, пов`язаних із користуванням спірним житловим приміщенням.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло; ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з п. 1 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла; втручання у це право можливе лише з підстав, передбачених пунктом 2 цієї статті.

Відповідно до ст. 9 Житлового кодексу України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбачених законом.

Статтею 71 Житлового кодексу України передбачено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців; цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а разі спору - судом.

Відповідно до ст. 72 Житлового кодексу України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз`яснено, що на підтвердження вибуття особи з жилого приміщення на інше постійне місце проживання судом можуть враховуватися будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання цією особою іншого постійного місця проживання.

Враховуючи встановлені у справі обставини - безперервної відсутності відповідача за місцем реєстрації понад двадцять п`ять років, що підтверджуються актами про непроживання, повної відсутності зі сторони відповідача будь-якої участі в утриманні житла та оплаті комунальних послуг, суд дійшов висновку, що така відсутність не є тимчасовою у розумінні ст. 71 Житлового кодексу України, а свідчить про фактичну відмову відповідача від реалізації належного йому права користування спірним житловим приміщенням.

За таких обставин суд вважає позовні вимоги в частині визнання Відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, обґрунтованими, підтвердженими належними і допустимими доказами, а тому такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-83, 89, 259, 263-265, 280-282 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 9, 71, 72 Житлового кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратив право користування житловим приміщенням, - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) таким, що втратив право користування житловим приміщенням, - квартирою АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивачем рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Т. В. Войтенко