Рішення від 23 серпня 2026 р. у справі №756/10325/26 — Оболонський районний суд міста Києва

Справа № 756/10325/26

Провадження № 2/756/8451/26

оболонський районний суд міста києва

РІШЕННЯ

іменем України

24 серпня 2026 року м. Київ

Оболонський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Пукала А.В.,

за участю

секретаря судового засідання Пегети І.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

У С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до Оболонського районного суду м. Києва із зазначеною позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики № 77211535 від 22.10.2021 у розмірі 55 115,98 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 22.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та відповідачем було укладено договір позики № 77211535, за умовами якого позичальнику надано грошові кошти у розмірі 16 268 грн строком на 30 днів зі сплатою процентів за користування позикою. Договір укладено дистанційно, в електронній формі, та підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Позикодавець свій обов`язок виконав, перерахувавши кошти на платіжну картку відповідача за посередництвом платіжної установи. У визначений договором строк позика та проценти повернуті не були, платежів у рахунок погашення заборгованості відповідач не здійснював, унаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 55 115,98 грн, з яких 16 268 грн становить заборгованість за основною сумою боргу та 38 847,98 грн - заборгованість за процентами.

Позивач зазначив, що право грошової вимоги до відповідача за наведеним договором позики набуте ним на підставі послідовно укладених договорів факторингу: 29.09.2022 таке право перейшло від первісного кредитора до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс», а 05.12.2025 - від останнього до позивача.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 16.06.2026 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідач проти позову заперечував. У відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 22.06.2026, зазначив, що доказів належного повідомлення його про відступлення права вимоги новому кредитору позивач не надав.

Відповідач послався на те, що кінцевий строк повернення позики настав у листопаді 2021 року, тоді як з позовом позивач звернувся у 2026 році, тобто після спливу загальної позовної давності, доказів переривання перебігу якої матеріали справи не містять, а тому просив застосувати наслідки її спливу.

Відповідач не погодився з розрахунком заборгованості в частині стягнення процентів у розмірі 38 847,98 грн та зазначив, що у 2022 році він мобілізований і проходить військову службу у Збройних Силах України. На підтвердження цього надав посвідчення офіцера, військове посвідчення, довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, а також витяги з наказів командирів військових частин. На переконання відповідача, з огляду на пільгу, встановлену для військовослужбовців, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, проценти за користування позикою нарахуванню не підлягають, а заявлена до стягнення сума процентів є необґрунтованою. За наведених мотивів просив у задоволенні позову відмовити повністю.

У відповіді на відзив, яка надійшла до суду 29.06.2026, позивач зазначив, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги, не звільняється від обов`язку погасити борг, а лише має право сплатити його первісному кредиторові; доказів такого виконання відповідач не надав, договори факторингу недійсними не визнавалися, а про заміну кредитора відповідач обізнаний із самого звернення до суду.

Щодо позовної давності позивач послався на продовження строків на час карантину та на зупинення їх перебігу на час воєнного стану і вказав, що пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключено лише з 04.09.2025, а тому на день звернення до суду позовна давність не сплинула.

Щодо пільги, встановленої для військовослужбовців, позивач наголосив на тому, що з наданих відповідачем документів неможливо встановити період проходження ним військової служби, зокрема в період нарахування процентів - з 22.10.2021 по 19.02.2022. Просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У запереченні на відповідь на відзив, яке надійшло до суду 02.07.2026, відповідач вказав, що повідомлення боржника про заміну кредитора мало бути здійснене до звернення до суду та у спосіб, який дозволяє достеменно знати належного кредитора, а сам факт подання позову такого повідомлення не замінює.

Відповідач зазначив, що доводи позивача про безперервне зупинення перебігу позовної давності є юридично некоректними, оскільки позивач ототожнює різні правові режими і не наводить чіткого розрахунку строків, а тому підстави для застосування наслідків спливу позовної давності є наявними.

Крім того, відповідач наполягав на тому, що подав належні докази проходження військової служби та участі у заходах з оборони України, які позивач не спростував, а нарахування процентів у період проходження військової служби є неправомірним. Поданий позивачем розрахунок відповідач вважав одностороннім внутрішнім документом, який без первинних документів не може вважатися достатнім доказом розміру заборгованості.

Позивач у судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи за відсутності його представника, позовні вимоги підтримав з мотивів, наведених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Відповідач у судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, у якій зазначив, що проходить військову службу у складі військової частини, яка виконує бойові завдання та перебуває в зоні бойових дій, позовні вимоги не визнав та заперечував проти їх задоволення.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом установлено, що 22.10.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 77211535 (на умовах повернення позики в кінці строку позики). Згідно з п. 12 договору його укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Підписання договору відповідачем підтверджується довідкою про ідентифікацію Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», згідно з якою клієнт ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ідентифікований шляхом використання одноразового ідентифікатора NUmxNP8Ud4, надісланого 22.10.2021 о 15:16:45 на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 Цей самий одноразовий ідентифікатор зазначено у розділі 20 договору позики як електронний підпис позичальника.

Відповідно до пп. 2.1 п. 2 договору сума позики становить 16 268 грн, згідно з пп. 2.2 п. 2 договору строк позики (строк договору) становить 30 днів, а за пп. 2.3 п. 2 договору процентна ставка (базова, фіксована) становить 1,99% за день. У таблиці основних параметрів п. 2 договору зазначено дату надання позики - 22.10.2021, дату повернення позики (останній день) - 21.11.2021, знижену процентну ставку 0,6965% за день, яка застосовується відповідно до умов програми лояльності, орієнтовну реальну річну процентну ставку 906,08% та орієнтовну загальну вартість позики 19 667,20 грн.

Тією самою таблицею п. 2 договору окремо визначено процентну ставку за понадстрокове користування позикою (її частиною) за день у розмірі 2,70% та пеню 2,70% за день, при цьому щодо кожної з цих величин прямо зазначено, що вона не застосовується в період карантину.

Згідно з п. 17 договору, якщо сума позики, зазначена у пп. 2.1 п. 2 договору, перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати, за користування позикою понад встановлений договором строк нараховується процентна ставка за понадстрокове користування позикою (її частиною) в розмірі, визначеному п. 2 договору, за кожен день такого користування. Розмір мінімальної заробітної плати станом на 22.10.2021 становив 6 000 грн.

Відповідно до п. 1 договору позикодавець зобов`язався передати позичальнику кошти шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника; у розділі 20 договору зазначено реквізити рахунку позичальника - НОМЕР_2 . Згідно з п. 4 договору проценти нараховуються щоденно, включаючи дати отримання та повернення, на залишок позики.

Як вбачається з додатка № 1 до договору позики - таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки, - кількість днів у розрахунковому періоді становить 30, а загальна вартість позики - 19 667,20 грн, з яких 16 268 грн становить сума кредиту та 3 399,20 грн - проценти за користування кредитом.

Відповідно до п. 19 договору інші умови цього правочину регулюються Правилами надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), затвердженими наказом Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» № 12/08/2021 від 12.08.2021, які згідно з п. 1.3 Правил є невід`ємною частиною договору позики.

Пунктом 6.5 Правил передбачено, що у разі неповернення, повернення не в повному розмірі або несвоєчасного повернення позики та процентів товариство має право нараховувати проценти у розмірі, передбаченому договором позики, за кожний день понадстрокового користування позикою, починаючи з першого дня такого користування та закінчуючи днем повернення позики і процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів.

Згідно з пп. 7.12-7.14 Правил у разі якщо на дату закінчення строку позики у позичальника наявна заборгованість і ним не оформлено пролонгацію, строк позики автоматично подовжується на один календарний день (автопролонгація), а проценти під час автопролонгації нараховуються за базовою процентною ставкою; відповідно до п. 7.16 Правил подовження строку позики на умовах автопролонгації припиняється, якщо протягом 90 автопролонгацій поспіль позичальником не погашено позику.

Відповідно до п. 9.7 Правил, якщо позичальником буде допущено порушення умов програми лояльності, особливі умови виконання договору позики для нього втрачають силу, а нараховані згідно з умовами договору проценти підлягають перерахуванню за базовою процентною ставкою за весь період дії договору.

Виконання позикодавцем обов`язку з надання позики підтверджується платіжною інструкцією № 1c66bd97-9e39-45f8-9af1-59db64a49787 від 22.10.2021, згідно з якою 22.10.2021 з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» № UA313220010000026504490000014 на платіжний інструмент № НОМЕР_2 перераховано 16 268 грн, а також довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінекспрес» № КД-000138494/ТНПП від 26.03.2026, якою підтверджено завершення 22.10.2021 платіжної операції № 1c66bd97-9e39-45f8-9af1-59db64a49787 на суму 16 268 грн з отримувачем «Паромський Олексій - ЕПЗ номер НОМЕР_2 ».

Судом установлено, що 29.09.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» укладено договір факторингу № 028-290922, за умовами якого право грошової вимоги до боржників відступлено фактору.

Як вбачається з реєстру прав вимог № 29/09/22 від 29.09.2022, підписаного обома сторонами договору факторингу, за позицією 12647 відступлено право вимоги до ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за договором № 77211535 від 22.10.2021 із заборгованістю за тілом 16 268 грн та за процентами 38 847,98 грн, а всього 55 115,98 грн. Здійснення оплати за цим договором факторингу підтверджується платіжними інструкціями Товариства з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» за період з 29.09.2022 по 30.11.2022 із призначенням платежу «Фінансування згідно реєстру, Договір Факторингу № 028-290922 від 29.09.2022».

Судом установлено, що 05.12.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко Фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» укладено договір факторингу № 05/12/25-01. Згідно з реєстром прав вимог № 19/03/26 від 19.03.2026, підписаним обома сторонами цього договору, за позицією 976 позивачу відступлено право вимоги до ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , за тим самим договором позики № 77211535 від 22.10.2021 із заборгованістю 16 268 грн за тілом та 38 847,98 грн за процентами. Здійснення оплати підтверджується платіжною інструкцією № 579945386.1 від 25.05.2026 на суму 1 114 690,33 грн із призначенням платежу «Оплата згідно договору факторингу № 05/12/25-01 від 05 грудня 2025 року, Реєстр прав вимог № 19/03/26 від 19.03.2026».

Як вбачається з розрахунку заборгованості, сформованого первісним кредитором 24.03.2026, проценти за договором позики нараховані за період з 22.10.2021 по 19.02.2022; заборгованість становить 55 115,98 грн, з яких 16 268 грн - тіло позики та 38 847,98 грн - проценти; платежів у рахунок погашення заборгованості відповідач не здійснював.

Судом установлено, що відповідач є військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації. Як вбачається з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 29.07.2025 № 210, старший лейтенант юстиції ОСОБА_1 проходив військову службу у цій військовій частині з 06.10.2022. Згідно з повідомленням про прийняття кадрових рішень наказом командира військової частини НОМЕР_4 від 28.04.2026 № 80 ОСОБА_1 , 1978 року народження, РНОКПП НОМЕР_1 , перебуває у Збройних Силах України з жовтня 2022 року.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_3 від 29.07.2025 № 1498/2253нт відповідач брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, у періоди з 23.10.2022 по 07.11.2022, з 09.11.2022 по 05.07.2024 та з 23.07.2024 по 29.07.2025. Відповідачу видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_5 від 20.04.2023 та посвідчення офіцера НОМЕР_6 від 17.05.2023.

Доказів повернення позики та сплати процентів відповідачем суду не надано.

Згідно зі ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Насамперед суд вважає за необхідне вирішити питання про наявність підстав для зупинення провадження у справі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.

Судом установлено, що відповідач перебуває у складі Збройних Сил України. Разом з тим, відповідач реалізував свої процесуальні права у повному обсязі: подав відзив на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив, у яких виклав правову позицію щодо кожної з позовних вимог і надав докази на її підтвердження, а заявою від 04.08.2026 прямо просив суд провести розгляд справи без його участі, зазначивши, що позовних вимог не визнає.

Наведена норма спрямована на захист прав військовослужбовця, який через виконання військового обов`язку позбавлений можливості брати участь у розгляді справи та захищати свої інтереси. Зупинення провадження всупереч прямо висловленій волі самого військовослужбовця не відповідало б меті цієї норми, оскільки на невизначений строк відклало б вирішення спору, у якому позиція відповідача повно викладена та документально обґрунтована. За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у справі.

Особливості укладення договору в електронній формі визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами.

Згідно з ч. 12, 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

У постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 зазначено, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Оскільки договір позики № 77211535 від 22.10.2021 підписано відповідачем шляхом використання одноразового ідентифікатора NUmxNP8Ud4, що підтверджено довідкою про ідентифікацію, такий договір за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Обставин, які б свідчили про вади волевиявлення відповідача або про вчинення електронного підпису іншою особою, судом не встановлено; факту укладення договору та отримання коштів відповідач не заперечував.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України у редакції, чинній на час укладення договорів факторингу, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України у тій самій редакції предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Дослідивши подані позивачем докази, суд дійшов висновку, що перехід права грошової вимоги за договором позики № 77211535 від 22.10.2021 доведено на кожному етапі відступлення. У матеріалах справи наявні підписані сторонами договори факторингу № 028-290922 від 29.09.2022 та № 05/12/25-01 від 05.12.2025, а також витяги з реєстрів прав вимог до кожного з них, які містять індивідуальні дані саме цього договору позики - прізвище, ім`я, по батькові та РНОКПП відповідача, номер і дату договору та розмір відступленої заборгованості. Здійснення оплати за обома договорами факторингу підтверджено платіжними документами. Зазначені договори у встановленому законом порядку не оспорювалися та недійсними не визнавалися, а тому згідно зі ст. 204 ЦК України є правомірними. Отже, позивач набув право вимоги за договором позики і є належним кредитором у спірному зобов`язанні.

Щодо розміру заборгованості суд зазначає наступне.

Факт надання відповідачу позики у розмірі 16 268 грн доведений належними та допустимими доказами, доказів її повернення матеріали справи не містять, а тому заборгованість за основною сумою боргу в розмірі 16 268 грн підлягає стягненню.

Проценти за користування позикою нараховані за період з 22.10.2021 по 19.02.2022 у загальному розмірі 38 847,98 грн, що відповідає 120 дням користування позикою за базовою процентною ставкою 1,99% за день. З цих 120 днів 30 днів припадають на погоджений сторонами строк позики (з 22.10.2021 по 21.11.2021), а решта 90 днів - на період після його спливу.

Нарахування процентів у межах строку позики суд вважає обґрунтованим. Знижена процентна ставка 0,6965% за день, за якою проценти нараховувалися первісно, застосовувалася в межах програми лояльності, а згідно з п. 9.7 Правил у разі порушення позичальником її умов нараховані проценти підлягають перерахуванню за базовою процентною ставкою за весь період дії договору. Оскільки позику у визначений строк повернуто не було, перерахунок процентів за базовою процентною ставкою 1,99% за день відповідає умовам договору. За 30 днів строку позики розмір процентів становить 9 712 грн (16 268 грн ? 1,99% ? 30 днів).

Натомість підстав для стягнення процентів, нарахованих за 90 днів після спливу строку позики, суд не вбачає з огляду на наступне.

Нарахування процентів за цей період позивач обґрунтовує п. 6.5 Правил, який дозволяє нараховувати проценти у розмірі, передбаченому договором позики, за кожний день понадстрокового користування позикою, але не більше 90 календарних днів.

Разом з тим, питання про плату за користування позикою понад встановлений договором строк урегульоване безпосередньо самим договором. Пунктом 17 договору передбачено, що якщо сума позики перевищує розмір однієї мінімальної заробітної плати, за користування позикою понад встановлений договором строк нараховується саме процентна ставка за понадстрокове користування позикою в розмірі, визначеному п. 2 договору. Сума позики - 16 268 грн - перевищувала розмір мінімальної заробітної плати, який станом на 22.10.2021 становив 6 000 грн, а отже до понадстрокового користування підлягала застосуванню саме ця ставка.

Водночас у п. 2 договору сторони прямо застерегли, що процентна ставка за понадстрокове користування позикою (її частиною) у розмірі 2,70% за день не застосовується в період карантину. Карантин, установлений постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, діяв до 30.06.2023 та був відмінений постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651. Період, за який позивач нарахував проценти за понадстрокове користування позикою, - з 22.11.2021 по 19.02.2022 - повністю охоплюється строком дії карантину.

Отже, за умовами договору позики нарахування плати за понадстрокове користування позикою у спірний період не допускалося. Пункт 6.5 Правил, який регулює те саме питання інакше, переваги над умовами самого договору мати не може: за п. 19 договору Правилами регулюються інші умови правочину, тобто ті, які договором не врегульовані.

Крім того, наявність у договорі та Правилах суперечливих умов щодо плати за користування позикою після спливу її строку не може тлумачитися на користь сторони, яка ці умови сформулювала. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц зазначив, що особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови.

Не змінює цього висновку і посилання позивача на автопролонгацію. Відповідно до п. 7.12 Правил автопролонгація застосовується автоматично, за самим лише фактом наявності заборгованості, без вчинення позичальником будь-яких дій. Таке автоматичне подовження строку позики, що відбувається на шкоду позичальнику і збільшує його зобов`язання, не може вважатися погодженою сторонами зміною строку кредитування, з якою пов`язується збереження права нараховувати договірні проценти. Доказів вчинення відповідачем активних дій, спрямованих на пролонгацію, зокрема внесення платежів за її оформлення, матеріали справи не містять.

Наведене узгоджується і з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12, відповідно до якої після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, а права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вимог про стягнення неустойки, а також інфляційних втрат і трьох процентів річних на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач не заявляв, а тому, будучи зв`язаним межами заявлених вимог (ст. 13 ЦПК України), суд таких сум не нараховує. Водночас суд зазначає, що звільнення позичальника від відповідальності, передбачене п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, стосується неустойки та відповідальності за ст. 625 ЦК України за прострочення, допущене починаючи з 24.02.2022, і на проценти за користування позикою, нараховані за період до цієї дати, не поширюється.

Здійснивши власний розрахунок, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є розмір заборгованості 25 980 грн, з яких 16 268 грн становить заборгованість за основною сумою боргу та 9 712 грн - заборгованість за процентами за користування позикою в межах строку позики. У задоволенні вимог про стягнення процентів у розмірі 29 135,98 грн, нарахованих за період понадстрокового користування позикою, слід відмовити.

Щодо доводів відповідача про неповідомлення його про відступлення права вимоги суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ч. 2 цієї статті, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків; у цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Наведена норма не звільняє боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише визначає, кому таке виконання є належним. Доказів виконання зобов`язання первісному кредиторові або будь-кому з наступних кредиторів відповідач не надав, як не надав і доказів того, що неповідомлення спричинило для нього несприятливі наслідки. За таких обставин неповідомлення про відступлення права вимоги не є підставою для відмови у стягненні заборгованості, а доводи відповідача в цій частині є необґрунтованими.

Щодо заяви відповідача про застосування позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За приписами ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Строк повернення позики сплив 21.11.2021, а тому перебіг позовної давності розпочався 22.11.2021 і за загальним правилом мав би завершитися 22.11.2024.

Разом з тим, пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Карантин діяв до 30.06.2023.

Пунктом 19 того самого розділу, яким його доповнено Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX, у період дії воєнного стану перебіг позовної давності було продовжено, а в редакції Закону України від 30.01.2024 № 3450-IX - зупинено на строк дії воєнного стану. Зазначений пункт виключено на підставі Закону України від 14.05.2025 № 4434-IX, який набрав чинності 04.09.2025.

Таким чином, перебіг позовної давності за вимогами позивача, розпочавшись 22.11.2021, послідовно продовжувався на час дії карантину, а надалі - на час дії воєнного стану, і відновився лише з 04.09.2025. Позовну заяву подано до суду 15.05.2026, тобто в межах позовної давності. За таких обставин підстав для застосування наслідків її спливу немає, а доводи відповідача та його заперечення проти розрахунку строків, наведеного позивачем, є необґрунтованими.

Щодо доводів відповідача про те, що проценти за користування позикою не підлягають нарахуванню у зв`язку з проходженням ним військової служби, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, зокрема у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Судом установлено, що відповідач дійсно є військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, і має статус учасника бойових дій.

Разом з тим, наведена пільга діє на весь час призову військовослужбовця та поширюється на нарахування, які здійснюються за період проходження ним військової служби.

Як установлено судом, відповідач перебуває у Збройних Силах України з жовтня 2022 року, зокрема з 06.10.2022 проходив службу у військовій частині НОМЕР_3 , а участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, брав починаючи з 23.10.2022. Натомість проценти за договором позики нараховані за період з 22.10.2021 по 19.02.2022, тобто повністю до набуття відповідачем статусу військовослужбовця. За період після початку військової служби відповідача проценти за договором не нараховувалися.

За таких обставин пільга, встановлена п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на спірні нарахування не поширюється, а доводи відповідача в цій частині є необґрунтованими.

Водночас суд відхиляє і доводи позивача про те, що з наданих відповідачем документів неможливо встановити період проходження ним військової служби. Витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_3 від 29.07.2025 № 210, повідомлення про прийняття кадрових рішень наказом командира військової частини НОМЕР_4 від 28.04.2026 № 80 та довідка військової частини НОМЕР_3 від 29.07.2025 № 1498/2253нт у сукупності дають змогу встановити і сам факт проходження відповідачем військової служби за призовом під час мобілізації, і її початок. Ці доводи спростовуються змістом наведених документів.

Щодо доводів відповідача про те, що поданий позивачем розрахунок є одностороннім внутрішнім документом і не може вважатися достатнім доказом розміру заборгованості, суд зазначає наступне.

Суд погоджується з тим, що розрахунок заборгованості сам по собі не є первинним документом і не підтверджує ані факту отримання позики, ані розміру заборгованості. Проте факт перерахування коштів відповідачу підтверджений не розрахунком, а платіжною інструкцією від 22.10.2021 та довідкою платіжної установи, і при цьому не спростовується відповідачем, а розмір процентів перевірений судом за умовами договору позики. Саме з огляду на це суд не поклав розрахунок позивача в основу рішення, а здійснив власний розрахунок і визначив ту суму, яка є доведеною. У цій частині доводи відповідача враховані судом при визначенні розміру заборгованості, що підлягає стягненню.

Інші доводи сторін висновків суду по суті спору не спростовують. Суд враховує, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини, викладеною, зокрема, у рішенні у справі «Проніна проти України» від 18.07.2006 (заява № 63566/00), пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте це не може розумітися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторони.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими частково та підлягають задоволенню в розмірі 25 980 грн; у задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони; за результатами розгляду справи такі витрати підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач надав договір про надання правничої допомоги № 22-08/25/ДІЛ від 22.08.2025, витяг з акта приймання-передачі справ на надання правничої допомоги, витяг з акта № 11-ДІЛ від 17.04.2026 приймання-передачі наданої правничої допомоги, згідно з яким вартість наданих у цій справі послуг становить 4 500 грн, а також платіжну інструкцію № 579945321.1 від 17.04.2026 про оплату наданої правничої допомоги.

Зважаючи на категорію справи, її незначну складність, обсяг фактично наданих послуг та часткове задоволення позовних вимог, суд вважає заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу співмірним, а відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову інші судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на це з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 121,14 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн; з огляду на часткове задоволення позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1 254,97 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 264, 265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» заборгованість за договором позики № 77211535 від 22.10.2021 у розмірі 25 980 грн, судовий збір у розмірі 1 254,97 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 121,14 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» (ЄДРПОУ 44280974, місцезнаходження: м. Ірпінь, вул. Садова, 31/33, офіс 40/3).

Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.

Суддя Андрій ПУКАЛО