Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №703/2096/26 — Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/2096/26

2/703/1798/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого - судді Овсієнка І.В.

за участю

секретаря судового засідання Батаргіної Т.М.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Геріх Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

встановив:

07.04.2026 позивач через представника, адвоката Геріх Н.А. звернувся із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 27.12.2024 між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладений договір позики у формі боргової розписки.

За умовами договору ОСОБА_2 отримав від нього в борг грошові кошти в розмірі 130000 доларів США, що зобов`язався повернути до 01.12.2025.

Позивач стверджує, що у погоджений, а також визначений законом строк відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання. У зв`язку з цим просив стягнути із ОСОБА_2 борг в сумі 130000 доларів США, а також розподілити судові витрати.

Ухвалою від 27.04.2026 відкрите провадження в справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, встановлений сторонам строк для подання письмових заяв по суті справи та призначене підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 06.07.2026 підготовче провадження закрите, справу призначено до судового розгляду на 17.08.2026, що в подальшому відкладений.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили задовольнити.

Позивач додатково показав, що 27.12.2024 за місцем власного проживання позичив у борг ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 130000 доларів США, про що останній в його присутності власноручно написав та підписав розписку, що її передав позивачеві. Дані грошові кошти походять із власних заощаджень, в тому числі кредитних коштів, а також 100000 доларів США, що їх позичив у знайомого на ім`я ОСОБА_3 . В обумовлений строк, а також після пред`явлення вимоги про повернення боргу усно, гроші не повернув, як повністю, так і частково. З часом відповідач перестав виходити на зв`язок, своїх дій ніяк не пояснював та не вживав заходів для повернення боргу.

Відповідач в судове засідання повторно не прибув, про поважні причини неявки суд не повідомив, будь-яких заяв чи клопотань до суду не направляв. У зв`язку із повідомленою інформацією про виїзд за кордон, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом публікації оголошення на офіційному веб-порталі Судової влади України, що відповідає вимогам ч. 10 ст. 187 ЦПК України. Відзиву на позов у встановлений судом строк до суду не подав.

У зв`язку з повторною неявкою в судове засідання відповідача, за наявності згоди позивача та його представника, розгляд справи проведено в порядку заочного розгляду, передбаченого главою 11 ЦПК України.

Суд, заслухавши представника позивача та його представника, дослідивши матеріали справи, доходить до наступного висновку.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як встановлено з наданої суду розписки, що датована 27.12.2024, ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_1 130000 доларів США. Борг відповідач зобов`язався повернути до 01.12.2025.

В судовому засіданні оглянуто оригінал розписки від 27.12.2024 від імені ОСОБА_2 , що його за клопотанням сторони позивача за ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, повернуто ОСОБА_1 , в матеріалах справи залишено копію відповідного документу, що подана представником позивача через систему «Електронний суд», як додаток до позовної заяви 07.04.2026.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до положень статті 11 ЦК України договір є основною підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який підтверджує укладення договору, визначає його умови, а також засвідчує отримання позичальником від кредитора певної грошової суми або речей.

Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передання грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.

Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.

У разі встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.

Такий правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі №629/5364/13-ц, від 26 лютого 2020 року у справі №205/5292/15-ц.

Суд зазначає, що наявність оригіналу розписки у позивача, який було безпосередньо досліджено судом в ході розгляду справи та приєднано до матеріалів справи, згідно з положеннями статті 545 ЦК України вказує на те, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано.

Втім, визначаючись із сумою, яка має бути стягнута з відповідача на користь позивача, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами було укладено договір позики, за яким кошти були передані в іноземній валюті – доларах США, у позовній заяві позивач просить стягнути суму боргу в іноземній валюті.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 1, 2 ст. 192 ЦК України).

Згідно зі статтею 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим, тлумачення абзацу 1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики і в іноземній валюті.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц зроблено висновок, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №723/304/16-ц зазначено, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто, таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. Водночас, з огляду на приписи частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України. Зазначення судом у рішенні двох грошових сум, які потрібно стягнути з боржника, внесло двозначність у розумінні суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривнях стягувачеві має бути перерахована зазначена у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривнях.

Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у поставах від 01 лютого 2023 року у справі №202/7130/20, від 15 листопада 2023 року у справі №369/8122/21.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі №500/5194/16 вказано: «…якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення». «Посилання відповідача на те, що сума, яка підлягає сплаті у гривнях, визначається на день подання позову, не ґрунтується на нормах матеріального права». «Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним/приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення» (пункти 60, 61, 64).

Подібні правові висновки також викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц.

У спірних правовідносинах відповідно до статті 1051 ЦК України боргова розписка, з огляду на реальний характер договору позики, є доказом факту його укладення (як дотримання письмової форми договору, так і факту передачі грошової суми позичальнику). При цьому саме на відповідача покладається обов`язок спростування презумпції правомірності правочину та/або факту його вчинення (постанова ВС від 06.04.2026 в справі № 368/1257/21).

Правом заперечувати проти позовних вимог, спростовувати правомірність даного правочину або факт отримання грошей у борг, відповідач не скористався

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 82 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У статті 89 ЦПК України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, щоб реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).

Відтак, суд приходить до висновку про необхідність стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 130000 доларів США у вказаній іноземній валюті, що підтверджується укладеним сторонами письмовим правочином, що презюмується правомірним, де домовленість про інші порядок чи спосіб повернення боргу - відсутні.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.

За змістом ч. 1, 2 наведеної статті судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до квитанції від 30.03.2026 ОСОБА_1 сплачено 13312,00 грн судового збору, що у зв`язку із задоволенням позову належить стягнути із відповідача.

Відомості про інші судові витрати сторін, що пов`язані із розглядом справи, в матеріалах відсутні.

На підставі наведеного, керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 141, 263, 265, 268, 280-282 ЦПК України суд,

ухвалив :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 130000 (сто тридцять тисяч) доларів США боргу за договором позики від 27.12.2024.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 13312,00 грн судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом цих строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складене 21.09.2026.

Суддя: І.В.Овсієнко