Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №570/1623/26 — Рівненський районний суд Рівненської області

Справа № 570/1623/26

Номер провадження 2/570/1705/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 року м.Рівне

Рівненський районний суд Рівненської області в особі судді Гладишевої Х.В.,

за участю секретаря судового засідання Ярошик І.Р.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

02.04.2026 до Рівненського районного суду Рівненської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» (далі - позивач) із позовною заявою до ОСОБА_1 (далі — відповідачка, ОСОБА_1 ), в якій просить стягнути з останньої на користь позивача заборгованість за кредитним договором №5501952 від 30.04.2025 року у розмірі 149 340,00 грн та покласти на відповідачку понесені судові витрати.

Короткий зміст заяв по суті справи.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 30.04.2025 між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачкою укладено договір на умовах споживчого кредиту №5501952, відповідно до умов якого ТОВ «Лінеура Україна» надало відповідачці грошові кошти у сумі 40 000,00 грн, на строк 360 днів, зі сплатою процентів за користування кредитом, стандартна процентна ставка становить 0.95%, знижена процента ставка 0,3325 % та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені Кредитним договором. Відповідно до графіку сплати кредитних коштів платіж повернення кредиту та сплати комісії і процентів мав бути внесений відповідачем 24.04.2026.

ТОВ «Лінеура Україна» умови Кредитного договору виконало в повному обсязі, надавши відповідачці кредит на потрібну їй суму. Відповідачка зі свого боку не виконала умови Кредитного договору, лише частково здійснила оплату за кредитом, в розмірі 10 990,00 грн, таким чином не виконувала передбачені умови кредитного договору на повернення отриманих коштів, також сплату процентів за користування кредитом.

У зв`язку із неналежним виконанням умов договору, відсутністю здійснення передбачених платежів на виконання умов кредитного договору у відповідачки утворилася заборгованість за кредитним договором, яка становить 149 340,00 грн, з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту — 40 000,00 грн, прострочена заборгованість за сумою відсотків — 89 340,00 грн, штраф — 20 000,00 грн.

27.01.2026 ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Новий Колектор» уклали Договір факторингу №С7-270126-1та позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором ТОВ "Лінеура Україна" № 5501952 від 30.04.2025 року, у зв`язку з чим представник позивача звернувся до суду з вказаним позовом.

Відзив на позовну заяву до суду не надходив.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 04.05.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 06.07.2026 року продовжено строк розгляду справи на 30 днів.

Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 06.08.2026 року продовжено строк розгляду справи на 30 днів.

Клопотань від сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, тому відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на вказане, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

30.04.2025 року між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачкою за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку передбаченому Законом України "Про електронну комерцію" було укладено договір №5501952 про надання споживчого кредиту, за умовами якого товариство надає споживачу кредит у гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а остання зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Сума кредиту складає 4 000,00 грн, строк кредитування 360 днів, стандартна процентна ставка становить 0,95% в день, знижена процентна ставка становить 0,3325% в день (п.п.1.2-1.4.2 Договору).

Згідно п.2.1. договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 .

Договір №5501952 підписаний 30.04.2025 року директором ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачкою шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Разом з тим, усі інші матеріали долучені до позовної заяви, зокрема Паспорт споживчого кредиту від 30.04.2025 року, платіжні документи, що засвідчують факт перерахування ТОВ «Пейтек» суми кредиту в розмірі 40 000,00 грн, розрахунок заборгованості, документи по Договору факторингу, матеріали позовної заяви та інші докази, свідчать про те, що відповідачці надано кредит саме в розмірі 40 000,00 грн, а не 4 000,00 грн, що також не було спростовано відповідачкою у справі.

Так, ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання за Договором виконало та надало відповідачці грошові кошти в розмірі 40 000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 , що підтверджується листом ТОВ "Пейтек Україна" про переказ грошових коштів директора ТОВ «Пейтек» за Вих.№20260127-399 від 27.01.2026.

27.01.2026 ТОВ "Лінеура Україна" та ТОВ «Новий Колектор» уклали Договір факторингу №С7-270126-1 та позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором ТОВ «Лінеура Україна» № 5501952 від 30.04.2025 року

Разом з тим, згідно Реєстру боржників згідно Договору факторингу № С7-270126-1 за яким первісний кредитор ТОВ «Лінеура Україна» відступив товариству «Новий Колектор» право вимоги до Боржників за кредитними договорами, в тому числі кредитним договором щодо ОСОБА_1 №5501952 від 30.04.2025 року, заборгованість відповідачки за вказаним кредитним договором становить 149 340,00 грн.

Згідно розрахунку заборгованості за договором №5501952 від 30.04.2025 року за відповідачкою станом на 27.01.2026 року утворилася заборгованість в сумі 149 340,00 грн, з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту — 40 000,00 грн, прострочена заборгованість за сумою відсотків — 89 340,00 грн, штраф — 20 000,00 грн.

Доказів погашення заборгованості ані перед первісним кредитором, ані перед ТОВ «Новий Колектор» відповідачка не надала.

Крім того, відповідачкою не надано жодних доказів на спростування укладення кредитного договору, визнання його недійсним чи контррозрахунку заборгованості за вказаним кредитним договором.

Норми права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору та мотиви їх застосування.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до приписів ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За ч 2. ст. 638 ЦК України передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною, тому акцентуючи пропозицію товариства відповідач електронним підписом одноразовим ідентифікатором, визнає та погоджується на запропоновані позивачем умови користування та порядок надання товариством грошових коштів.

Отже, підписання кредитного договору № 5501952 від 30.04.2025 року свідчить про те, що відповідачка усі умови цілком зрозуміла і своїм підписом письмово підтвердила та закріпила те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, вільні у виборі контрагента та умов договору.

Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Закон України "Про електронну комерцію" визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції. Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч. 7, 12 ст. 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного суду від 12 січня 2021 р. у справі № 524/5556/19).

Вищевказаний кредитний договір №5501952 від 30.04.2025 року підписаний відповідачкою електронним підписом, а наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх. Отже, вказаний кредитний договір, підписаний сторонами, є чинним, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, сторони визначили всі істотні умови договору, а тому, саме з 30.04.2025 між сторонами виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами.

При цьому, матеріали долучені до позовної заяви, зокрема Паспорт споживчого кредиту від 30.04.2025 року, платіжні документи, що засвідчують факт перерахування ТОВ «Пейтек» суми кредиту в розмірі 40 000,00 грн, розрахунок заборгованості, документи по Договору факторингу, матеріали позовної заяви та інші докази, свідчать про те, що відповідачці надано кредит саме в розмірі 40 000,00 грн, а не 4 000,00 грн, що також не було спростовано відповідачкою у справі.

Таким чином, такі надані суду докази свідчать про надання відповідачці кредиту саме в розмірі 40 000,00 грн.

Згідно зі ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлюється договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Стаття 1049 ЦК України передбачає, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строків користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

На підставі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

З розрахунку заборгованості за договором № 5501952 від 30.04.2025 року за відповідачкою станом на 27.01.2026 року утворилася заборгованість в сумі 149 340,00 грн, з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту — 40 000,00 грн, прострочена заборгованість за сумою відсотків — 89 340,00 грн, штраф — 20 000,00 грн.

Згідно правового висновку Великої Палатою Верховного Суду №202/4494/16-ц від 31.10.2018 право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України невиконання зобов`язання є порушенням зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Згідно із частиною першою ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідачка відзив з відповідними доказами із запереченнями проти позову та в спростування доводів позивача до суду не подавала. Розрахунок заборгованості відповідачкою жодним чином не спростований. Умови договору також не оспорюються.

Таким чином, позивачем доведено факт укладення кредитного договору, факт отримання відповідачкою грошових коштів в розмірі 40 000,00 грн та порушення останньою зобов`язання щодо їх повернення, тому суд вважає доведеною та такою що підлягає до стягнення з відповідачки заборгованості за тілом кредиту в сумі 40 000,00 грн та заборгованість по несплачених відсотках в розмірі 89 340,00 грн.

При цьому, суд вважає за доцільне перерахувати розмір відсотків, які підлягають стягненню з відповідачки та відрахувати від суми несплачених відповідачкою відсотків 4 000,00 грн комісії, яка була нарахована первісним кредитором та при оплаті відповідачкою зарахована в якості сплати комісії, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункти 29-31).

Відтак, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Оскільки сплата позичальником винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є платою за послуги, що супроводжують кредит в даному випадку, тому пункти договору, які передбачають сплату такої винагороди є нікчемними, у зв`язку з чим підстави для нарахування банком комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставними і вказані кошти не підлягають сплаті позичальником.

Такі висновки викладені Верховним Судом в постанові від 07 червня 2023 року у справі №686/14530/15.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 06 листопада 2023 року в справі №204/224/21, якщо в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), та не узгоджено їх зі споживачем, то такі умови є нікчемними відповідно до частин першої та другої ст.11, частини п`ятої ст.12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Верховного Суду від 31.07.2025 у справі №199/441/21 зазначено, що положення договору про надання споживчого кредиту, які передбачають здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів», є нікчемними і окреме рішення суду про визнання їх недійсними не вимагається.

Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягає до стягнення заборгованість за відсотками за кредитним договором №5501952 від 30.04.2025 року в розмірі 85 340,00 грн, з урахуванням сплаченого відповідачкою розміру відсотків, що відображено в розрахунку заборгованості.

Разом з тим, щодо стягнення з відповідачки штрафу в розмірі 20 000,00 грн за кредитним договором №5501952 від 30.04.2025 року, суд звертає увагу на наступне.

Так, згідно з п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 на всій території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався і який безперервно триває з 24.02.2022 до теперішнього часу.

Кредитний договір укладено під час дії воєнного стану, отже на правовідносини, які склались між сторонами поширюється дія п. 18 Перехідних положень ЦК України.

Також, Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2024 року №183/7850/22(61-14740св23) зазначив тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Таким чином, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні вимог в частині стягнення з відповідачки штрафу в розмірі 20 000,00 грн, які мають бути списані кредитодавцем (позикодавцем) без стягнення із відповідачки ОСОБА_1 .

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст.12, ч.ч. 1, 3 ст.13, ч.ч. 1, 5, 6 ст.81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи наведене, керуючись вимогами законодавства, здійснивши перевірку розрахунку заборгованості, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, а саме стягненню з відповідачки на користь позивача підлягає заборгованість у розмірі 125 340,00 грн, з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту — 40 000,00 грн, прострочена заборгованість за сумою відсотків 85 340,00 — грн.

Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Як вбачається з платіжної інструкції №3720477355 від 31.03.2026 року, позивач сплатив за подання даного позову 2 662,40 грн. судового збору.

Таким чином, стягненню з відповідачки на користь позивача підлягає судовий збір у пропорційному до задоволених позовних вимог розмірі, а саме 2 234,53 грн (2 662,40 грн.*125 340,00 грн./149 340,00 грн.); в іншій частині сплачений судовий збір покладається на позивача та відшкодуванню не підлягає.

Що стосується стягнення з відповідачки на користь позивача витрат понесених позивачем внаслідок відправлення копії позовної заяви з додатками відповідачці в розмірі 252,18 грн, то слід зазначити, що такий вид судових витрат не передбачений ст.133 ЦПК України, крім того, у відповідності до ч.1 ст.177 ЦПК України та ч.7 ст.43 ЦПК України, учасник справи зобов`язаний надати доказ надсилання матеріалів, зокрема, в тому числі, і позовної заяви, іншим учасникам процесу та у разі відсутності в учасника електронного кабінету документи надсилаються у паперовій формі листом з описом вкладення.

Таким чином, з урахуванням наведеного, направлення позивачем позовної заяви з документами на її обгрунтування, є процесуальним обов`язком позивача, як учасника процесу, та за здійснення таких процесуальних дій стягнення плати чинним законодавством не передбачено.

На підставі статтей 525, 526, 527, 530, 610, 634, 639, 1048, 1054 ЦК України, керуючись статтями 12, 81, 89, 141, 247, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором — задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» заборгованість за кредитним договором №5501952 від 30.04.2025 року в розмірі 125 340,00 грн, з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту — 40 000,00 грн, прострочена заборгованість за сумою відсотків — 85 340,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» судовий збір у розмірі 2 234,53 грн.

На рішення може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Сторони справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Новий колектор», код за ЄДРПОУ 43170298, адреса місцезнаходження: вул.Генерала Алмазова, буд.13, офіс 601, м.Київ, 01133;

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серія НОМЕР_2 виданий Рівненським РВ УДМС України в Рівненській області 28.09.2018 року, РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Гладишева Х.В.