Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №742/2013/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

21 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 742/2013/26

Головуючий у першій інстанції – Коваленко А. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1727/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - судді Стельмаха А.П.,

суддів: Любчика О.В., Разгуляєвої О.В.,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 05 червня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

У квітні 2026 року ТОВ «Коллект Центр» з використанням системи «Електронний суд» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованість за кредитним договором №0669180027 від 01.01.2020 року у розмірі 31 140 грн.

В обґрунтування посилалось на те, що 01.01.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфінанс» та відповідачем було укладено договір надання позики, в тому числі і надання фінансового кредиту №0669180027, підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, відповідно до умов якого товариство надало відповідачу кредит, а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені договором.

14.07.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт-Капітал» було укладено договір факторингу №14-07/21, відповідно до умов якого до ТОВ «Вердикт-Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором про надання позики, в тому числі і надання фінансового кредиту №0669180027 від 01 січня 2020 року. 10 січня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт-Капітал» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» укладено договір №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до умов якого до ТОВ «Вердикт-Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором про надання позики, в тому числі і надання фінансового кредиту №0669180027 від 01 січня 2020 року.

У зв`язку з неналежним виконанням умов договору кредиту утворилася заборгованість. Враховуючи принцип розумності, співмірності та пропорційності позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у сумі 31 140 грн, яку відповідач в добровільному порядку не повертає.

У позовній заяві ТОВ «Коллект Центр» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 0669180027 від 01.01.2020 у розмірі 31 140 грн, судовий збір та витрати на правову допомогу.

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 05 червня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за кредитним договором №0669180027 від 01.01.2020 у сумі 31 140 грн, із них: заборгованість за основним боргом 3 000 грн, заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги 28 140 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору утворилась заборгованість за кредитним договором №0669180027 від 01.01.2020 у загальному розмірі 59 280 грн, з яких 3 000 грн - заборгованість за основною сумою кредиту та 56 280 грн - заборгованість за процентами. Враховуючи, що позивач просив стягнути заборгованість у розмірі 31 140 грн, суд стягнув зазначену суму, з яких 3 000 грн – заборгованість за основною сумою кредиту та 28 140 грн - заборгованість за нарахованими процентами станом на дату відступлення права вимоги.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду, 25 червня 2026 року ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернулася з апеляційною скаргою. Скаржник просить скасувати рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 05 червня 2026 року і постановити у справі нове рішення, яким в задоволенні позову ТОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

В обґрунтування вказаних доводів заявник посилається, що за умовами кредитного договору максимальний строк користування конкретним траншем становив 30 календарних днів, з 26 січня 2020 року до 24 лютого 2020 року. Після спливу цього строку кредитодавець втратив право нараховувати передбачені договором відсотки.

Скаржник вказує, що після закінчення строку кредитування кредитор може вимагати застосування наслідків прострочення відповідно до статті 625 ЦК України, однак такі вимоги позивачем не заявлялися.

У відзиві ТОВ «Коллект Центр» вказує, що заборгованість нарахована відповідно до умов договору та просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Пунктами 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що 01.01.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання позики, в тому числі і надання фінансового кредиту №0669180027 (надалі кредитний договір), підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, відповідно до умов якого товариство надало відповідачу кредит у розмірі 20 000 грн, а відповідач зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти 1,75% за користування кредитом у строк 36 календарних місяців.

Згідно з п.8 кредитного договору, позичальником ОСОБА_1 підписано договір електронним підписом 0w4u6v(а.с.20-21).

26.01.2020 ОСОБА_1 звернулась до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфінанс» з заявою - анкетою на отримання кредиту (а.с.34).

26.01.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «Інфінанс» надіслало ОСОБА_1 пропозицію надання 2 траншу кредиту згідно з заявки-анкети №2628523497 від 26.01.2020 в рамках договору надання позики, в тому числі на умовах фінансового кредиту №0669180027 від 01.01.2020(оферта).

26.01.2020 підписано акцепт оферти на отримання 2 траншу кредиту згідно з заявки-анкети №2628523497 від 26.01.2020 в рамках договору надання позики, в тому числі на умовах фінансового кредиту №0669180027 від 01.01.2020. Електронний підпис 2r0v6w (а.с.43,44)

Згідно з довідки наданої ТОВ «Інфінанс» від 07.07.2025, ТОВ «Універсальні платіжні рішення» надано фінансову послугу, було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 26.01.2020 о 02:20 на суму 3 000 грн, маска картки № НОМЕР_1 , номер транзакції в системі iPay.ua -47267957, призначення платежу: зарахування 3 000 грн на картку № НОМЕР_1 (а.с.49,50)

14.07.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інфінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт-Капітал» було укладено договір факторингу №14-07/21, відповідно до умов якого до ТОВ «Вердикт-Капітал» перейшло право грошової вимоги за кредитними договорами вказаними в реєстрі боржників (а.с.9-11).

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №14-07/21 від 14.07.2021, ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором №0669180027 від 01.01.2020 у сумі 31 140 грн із них: заборгованість за основним боргом 3000 грн, заборгованість за відсотками 28 140 грн (а.с.19).

10 січня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт-Капітал» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» укладено договір №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до умов якого до ТОВ «Вердикт-Капітал» перейшло право грошової вимоги за кредитними договорами вказаними в реєстрі боржників (а.с.22,23).

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.01.2023, ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором №0669180027 від 01.01.2020 у сумі 59 280 грн, із них: заборгованість за основним боргом 3 000 грн, заборгованість за відсотками 56 280 грн (а.с.30).

Згідно з розрахунку заборгованості наданого ТОВ «Інфінанс» за кредитним договором №0669180027 від 01.01.2020, ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором №0669180027 від 01.01.2020 (а.с.51-53).

Згідно з розрахунку заборгованості наданого ТОВ «Вердикт Капітал» за кредитним договором №0669180027 від 01.01.2020, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №0669180027 від 01.01.2020 становить 59 280 грн, із них: заборгованість за основним боргом 3 000 грн, заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги 28 140 грн, нараховані відсотки за кредитним договором 28 140 грн (а.с.7).

Відповідно до розрахунку заборгованості наданого ТОВ «Коллект Центр» за кредитним договором №0669180027 від 01.01.2020, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №0669180027 від 01.01.2020 станом на 20.03.2026 становить 59 280 грн. Загальна заборгованість заявлена до стягнення за договором на 20.03.2026 складає 31 140 грн (а.с.8).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що між ОСОБА_1 та ТОВ «Коллект Центр» укладено кредитний договір № 0669180027 від 01.01.2020 в електронній формі, який відповідач підписала одноразовим ідентифікатором, отриманим у повідомленні. Суд зазначив, що за умовами кредитного договору строк кредитування становив 36 календарних місяців, а останнім днем повернення кредиту визначено 31.12.2022. Договором передбачено обов`язок позичальника повернути кредитодавцю кредит та сплатити проценти за користування кредитом до 31.12.2022, а також визначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу встановленого договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Виходячи з наведеного, суд визначив розмір заборгованості за процентами за період з 01.01.2020 по 31.12.2022 за процентною ставкою 1,75 % за один день користування кредитом у сумі 28 140 грн.

Проте, апеляційний суд не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1, ч. 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у т.ч. електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Статтею 3 ЗУ «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі ст. 11 ЗУ «Про електрону комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті.

Статтею 512 ЦК України визначені підстави заміни кредитора у зобов`язанні. За однією з таких підстав кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передавання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом. Крім того, статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено відповідним Договором або законом.

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Апеляційний суд враховує що відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону про фінансові послуги.

Крім того, у постанові від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 вказано, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

При цьому, вимог про визнання кредитного договору № 0669180027 від 01.01.2020 недійсним (неукладеним) не заявлено, договору щодо інших правовідносин між сторонами відповідачем не надано, в матеріалах справи наявна лише копія вказаного кредитного договору, наданого позивачем.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків). Водночас, згідно з приписами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Матеріалами справи підтверджується, що 01.01.20 між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0669180027, який підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором 0w4u6v.

В підписаній 26.01.2020 відповідачем заявці-анкеті на отримання кредиту в сумі 3 000 грн останній зазначив реквізити банківської картки НОМЕР_2 (а.с.34).

ТОВ «Інфінанс» свої зобов`язання за кредитним договором виконало та надало відповідачу кредит в сумі 3 000 грн., що підтверджується довідкою системи iPay.ua від 07.07.2025, згідно з якою 26.01.2020 о 02:20 год. здійснено перерахування коштів в сумі 3 000 грн. на маска картки НОМЕР_3 та довідкою ТОВ «Інфінанс» (а.с.49, 50).

У постанові від 06.05.2020 у справі № 372/223/17 Верховний Суд указав, що факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки тощо.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 заперечувала належність доказів укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, посилаючись, зокрема, на відсутність технічних даних щодо ідентифікації особи, доказів належності їй номера телефону та банківської картки, а також банківської виписки про зарахування коштів.

Водночас наведені заперечення не становлять самостійних доводів поданої ОСОБА_1 апеляційної скарги. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач виходить із того, що 01 січня 2020 року було укладено договір про надання позики у формі відновлювальної кредитної лінії, а щодо траншу у сумі 3 000 грн, наданого 26 січня 2020 року, сторонами було погоджено строк користування 30 календарних днів та процентну ставку 1,75 % за один день користування кредитом.

Отже, предметом апеляційного перегляду в цій частині є насамперед не факт існування кредитних правовідносин та одержання траншу, а визначення погодженого сторонами строку користування саме траншем у сумі 3 000 грн та періоду, протягом якого кредитодавець мав право нараховувати проценти за користування кредитом відповідно до статті 1048 ЦК України.

Крім того, матеріали справи містять договір № 0669180027 від 01 січня 2020 року, заявку-анкету № 2628523497 від 26 січня 2020 року, пропозицію (оферту) та акцепт оферти на отримання другого траншу, підписаний одноразовим ідентифікатором, а також документи щодо перерахування 26 січня 2020 року 3 000 грн.

З урахуванням установлених судом обставин справи та досліджених доказів колегія суддів вважає доведеним факт укладення між ОСОБА_1 та ТОВ «Інфінанс» кредитного договору № 0669180027 від 01.01.2020. На підтвердження укладення цього договору позивачем надано його копію, при цьому відповідач факт укладення договору не оспорював, вимог про визнання його недійсним чи неукладеним не заявляв та доказів існування інших правовідносин між сторонами не надав.

14.07.2021 року між ТОВ «Інфінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу №14-07/21, відповідно до якого до ТОВ «Вердикт Капітал» передано право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором (а.с.9-11).

Відповідно до п.6.1.4 договору право вимоги переходить до фактора після оплати фінансування з моменту підписання сторонами акту приймання-передавання реєстру Боржників (Додаток № 2) який с підтвердженням передачі фактору права грошової вимоги до Боржників, після чого фактор стає новим кредитором по відношенню до боржників стосовно переданого права вимоги.

14.07.2021 ТОВ «Інфінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал» підписано сторонами акт приймання-передавання реєстру Боржників (Додаток № 2) до договору факторингу №14-07/21 від 14.07.2021 (а.с.15).

Відповідно до реєстру боржників від 14.07.2021, ТОВ «Вердикт Капітал» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 31 140 грн, з яких: 3 000 грн. заборгованість за тілом кредиту, 28 140 грн. заборгованість за відсотками (а.с.16-18).

З платіжного доручення №М1 від 14.07.2021 вбачається, що ТОВ «Вердикт Капітал» сплачено ТОВ «Інфінанс» за договором №14-07/21 від 14.07.21 грошові кошти в розмірі 1 561 454,09 грн (а.с.14).

10.01.2023 між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» укладено договір №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, відповідно до якого до ТОВ «Коллект Центр» передано право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за договором (а.с.22-23).

Відповідно до п 5.2 договору право вимоги вважаються відступленими (переданими) первісним кредитором та набутими (прийнятими) новим кредитором в день належного підписання сторонами акту приймання передачі реєстру боржників в друкованому (підписаному) вигляді (Додаток №№ 4).

10.01.2023 ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» підписано сторонами акт прийому-передачі реєстру боржників до договору №10-01/2023 від 10.01.2023 (Додаток № 4) (а.с.26).

Відповідно до реєстру боржників від 10.01.2023 року ТОВ «Коллект Центр» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 59 280 грн., з яких: 3 000 грн. заборгованість за тілом кредиту, 56 280 грн. заборгованість за відсотками.

Таким чином, ТОВ «Коллект Центр» наділено правом грошової вимоги до відповідача.

Позивач, окрім заборгованості за тілом кредиту в розмірі 3 000 грн, просив стягнути з відповідача заборгованості за відсотками у розмірі 28 140 грн.

Відповідно до п. 1.2 кредитного договору кредит надасться у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) в межах строку дії договору 36 календарних місяців з дня підписання договору з остаточним терміном повернення кожного траншу кредиту не пізніше строку користування траншем, визначеного сторонами у Додатку №1 та Додатку №2 до договору при наданні (отриманні) першого траншу кредиту, та Додатку №3 та Додатку №4 до договору при наданні (отримання) другого та наступних траншів кредиту. Строк користування кожним траншем є окремим та визначається відповідно до умов Договору: Додатку №1 та Додатку №2 до Договору при наданні (отриманні) першого траншу кредиту, та Додатку №3 та Додатку №4 до Договору при наданні (отриманні) другого та наступних траншів кредиту.

Відповідно до п. 1.5 кредитного договору загальний (максимальний) розмір кредитної лінії - 20 000 грн.

Відповідно до п. 1.6 кредитного договору в рамках дії даного договору сторони погодили наступні загальні умови, а саме: до умов даного договору застосовуються фіксована процентна ставка. Порядок обчислення процентної ставки встановлюється цим пунктом договору та правилами. Максимальний строк (кількість календарних днів. користування кредитом (траншем) - 30 календарних днів. Діючий ліміт (сума) кредиту (в національній валюті) - 20 000 грн. Максимальна відсоткова ставка, нараховується за один календарний день на суму фактичного залишку заборгованості - 1,75%.

Відсотки за користування поточним кредитом (траншем) нараховується за один календарний день від фактичної суми грошових коштів, які Позичальник зобов`язаний повернути Товариству в рамках наданого кредиту (траншу) в день такого нарахування.

Відповідно до п. 1.7 кредитного договору протягом 36 календарних місяців з дня укладення договору позичальнику надасться право користуватися діючим лімітом кредиту, які позичальник зобов`язаний повернути товариству и рамках надання кредиту на умовах договору та правил.

Відповідно до п. 1.9 кредитного договору дія цього договору вважається продовженою на наступні 36 календарних місяців, якщо до закінчення строку дії договору жодна із сторін письмово не повідомила іншу сторону про його припинення у зв`язку з закінченням строку дії договору. Дія цього договору може бути достроково припинена за ініціативою будь-якої із сторін шляхом письмового повідомлення іншої сторони та при умові відсутності зобов`язань між сторонами. Якщо інше прямо не передбачено цим договором або законодавством, зміни у цей договір можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатком до цього договору. Зміни у цей договір набирають чинності з моменту належного оформлення сторонами відповідного додатку до цього Договору, якщо інше не встановлено у самому додатку до цього договору або у чинному законодавстві Україні.

Відповідно до п. 2.8 зазначеного договору позичальник має право на умовах, визначених у правилах, продовжити строк дії користування поточним кредитом (траншем).

На підставі заявки-анкети №2628523497 на умовах пропозиції (оферти) надання другого траншу кредиту в рамках договору надання позики в тому числі і на умовах фінансового кредиту №0669180027 від 01.01.2020, що 26.01.2020 акцептована відповідачем, шляхом підписання електронним підписом відповідача, вчиненим одноразовим ідентифікатором, було укладено договір про надання другого траншу кредиту у розмірі 3 000 грн строком на 30 днів, відсоткова ставка 1,75% за день користування кредитом (а.с.34, 43,44).

З розрахунку заборгованості за договором №0669180027 від 01.01.2020 складеного первісним кредитором вбачається, що ОСОБА_1 02.01.2020 року надано 1 400 грн тіла кредиту на які нараховувались відсотки за 21 день (02.01.2020 по 23.01.2020) у розмірі 539 грн, та 23.01.2020 відповідачкою сплачено на погашення відсотків та тіла кредиту 1 939 грн.

Потім, 26.01.2020 відповідачці видано 3 000 грн тіла кредиту, та нараховано відсотки за 535 днів у розмірі 28 087,5 грн (52,5 грн за день користування кредитом).

З розрахунку заборгованості за договором №0669180027 від 01.01.2020 складеного ТОВ «Вердикт Капітал» вбачається, що станом на 10.01.2023 заборгованість становить 59 280 грн, з яких: 3 000 – заборгованість за тілом кредиту, 28 140 грн. – заборгованість за відсотками на дату відступлення прав вимоги, 28 140 грн – нараховані відсотки за договором (а.с.7).

З розрахунку заборгованості за договором №0669180027 від 01.01.2020 складеного ТОВ «Коллект Центр» вбачається, що станом на 20.03.2026 заборгованість становить 59 280 грн, з яких: 3 000 – заборгованість за тілом кредиту, 56 280 грн. – заборгованість за відсотками (а.с.8).

Зі змісту наведених умов договору вбачається необхідність розмежування строку дії договору про відновлювальну кредитну лінію та строку користування окремим кредитом (траншем).

Строк у 36 календарних місяців визначав період дії рамкового договору, протягом якого позичальнику надавалося право користуватися встановленим кредитним лімітом та отримувати окремі транші. Водночас пунктом 1.2 договору прямо передбачено, що строк користування кожним траншем є окремим та визначається сторонами при його наданні.

Щодо другого траншу, отриманого 26 січня 2020 року, пропозицією (офертою) та її акцептом погоджено суму кредиту 3 000 грн, строк користування кредитом – 30 календарних днів та процентну ставку – 1,75 % за один день користування кредитом.

Отже, погоджений сторонами строк кредитування щодо цього траншу становив 30 календарних днів, а не 36 календарних місяців.

Матеріали справи містять Правила надання грошових коштів у позику, на положення яких посилається позивач та якими передбачено порядок зміни (продовження) строку користування кредитом.

Разом із тим сам по собі факт відсутності окремого власноручного підпису позичальника під Правилами не є достатнім для висновку, що їх положення за жодних умов не могли бути включені до електронного договору.

Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, застосовуючи положення Закону України «Про електронну комерцію», виходив із того, що умови, які містяться в іншому електронному документі, можуть бути включені до електронного договору шляхом відсилання до такого документа за умови, що особа мала можливість ознайомитися з його змістом.

Водночас відповідно до засад змагальності та статей 12, 81 ЦПК України саме позивач повинен довести як застосовність до спірних правовідносин конкретної редакції Правил, так і настання передбачених договором та Правилами юридичних фактів, з якими пов`язувалося продовження строку користування конкретним траншем.

Таких доказів щодо другого траншу від 26 січня 2020 року матеріали справи не містять.

Зокрема, платіж у сумі 1 939 грн, здійснений 23 січня 2020 року, був проведений до надання другого траншу 26 січня 2020 року та, як убачається з розрахунку первісного кредитора, стосувався погашення тіла та процентів за раніше наданим траншем у сумі 1 400 грн. Тому цей платіж не може підтверджувати продовження строку користування траншем у сумі 3 000 грн, який на той час ще не був наданий.

Доказів здійснення ОСОБА_1 після отримання 26 січня 2020 року другого траншу платежу чи іншої передбаченої договором дії, з якою пов`язувалося продовження 30-денного строку користування саме цим траншем, позивачем не надано.

За таких обставин підстав вважати, що погоджений сторонами 30-денний строк користування другим траншем був продовжений, немає.

Таким чином, загальний строк дії договору №0669180027 у 36 календарних місяців не є строком користування відповідачем отриманим 26.01.2020 траншем у розмірі 3 000 грн. Строк користування саме цим траншем відповідно до погоджених сторонами умов становив 30 календарних днів. Отже, право кредитодавця нараховувати договірні проценти за користування цим траншем припинилося зі спливом зазначеного строку.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України.

У постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду уточнила цей підхід, зазначивши, що в разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за користування кредитом (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором. Якщо умови кредитного договору передбачають можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування, судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, мали на увазі сторони встановлення нарахування процентів як міри відповідальності в певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. «verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem», тобто «слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав»).

Отже, саме по собі зазначення у договорі процентної ставки 1,75 % за день користування кредитом не означає автоматичного застосування цієї ставки після закінчення погодженого строку кредитування як міри відповідальності за статтею 625 ЦК України. Для цього зі змісту договору має випливати погодження сторонами відповідної ставки саме як наслідку прострочення виконання грошового зобов`язання.

У справі, що переглядається, ТОВ «Коллект Центр» заявило до стягнення 28 140 грн саме як заборгованість за процентами за користування кредитом. Самостійної вимоги про стягнення процентів відповідно до частини другої статті 625 ЦК України позивач не заявляв та окремого розрахунку таких процентів не надавав.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Тому зазначення певної суми в реєстрі боржників саме по собі не створює грошового зобов`язання в більшому обсязі, ніж той, який виник із первісного договору.

Оскільки погоджений сторонами строк користування другим траншем становив 30 календарних днів і доказів його продовження немає, проценти за користування кредитом відповідно до статті 1048 ЦК України могли бути нараховані лише в межах цього строку.

Їх розмір становить: 3 000 грн х 1,75 % х 30 календарних днів = 1 575 грн. Отже, за другим траншем обґрунтованою є заборгованість у сумі 4 575 грн, з яких 3 000 грн – основна сума кредиту та 1 575 грн – проценти за користування кредитом у межах погодженого сторонами 30-денного строку.

З урахуванням викладеного колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив наявність у відповідача невиконаного зобов`язання з повернення другого траншу кредиту в сумі 3 000 грн, однак неправильно ототожнив 36-місячний строк дії договору про відновлювальну кредитну лінію зі строком користування конкретним траншем та у зв`язку із цим безпідставно визнав правомірним нарахування процентів за ставкою 1,75 % за день поза межами погодженого сторонами 30-денного строку кредитування.

Матеріали справи не містять належних доказів продовження строку користування другим траншем, а вимоги про стягнення процентів як наслідку прострочення грошового зобов`язання відповідно до статті 625 ЦК України позивачем не заявлені.

Тому із заявлених до стягнення 31 140 грн обґрунтованими є вимоги в сумі 4 575 грн, з яких 3 000 грн – основний борг та 1 575 грн – проценти за користування кредитом у межах погодженого сторонами 30-денного строку.

Відповідно до пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права є підставами для зміни судового рішення.

За таких обставин рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 05 червня 2026 року в частині визначеного розміру кредитної заборгованості та розподілу судових витрат підлягає зміні.

Згідно з п.п. «б», «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Частиною 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу до матеріалів справи долучено: заявку на надання правової допомоги №1639 від 02.02.2026, договір про надання правової (правничої) допомоги №01-07/2024 від 01 липня 2025 року (а.с.39), витяг з акту №19 від 27.02.2026 до договору про надання правничої допомоги №01-07/2024 від 01 липня 2025, з яких вбачається, що між ТОВ «Коллект Центр» та Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до якої було надано послуги, а саме:усна консультація - 2 год, вартістю 4 000 грн; складання позовної заяви - 3 год, вартістю 9 000 грн, усього 13 000 грн (а.с.39-42).

З матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів позивача ТОВ «Коллект Центр» в суді першої та апеляційної інстанції здійснювало Адвокатським об`єднанням «Лігал Ассістанс» на підставі договору про надання правової допомоги 01-07/2024 від 01.07.2024 (а.с.39), заявки на надання правової допомоги №1639 від 02.02.2026 (а.с. 41).

Відповідно до умов договору про надання правничої допомоги адвокатське об`єднання, на підставі звернення клієнта, яке оформлень у формі заявки на надання правничої допомоги, приймає на себе зобов`язання з надання юридичної допомоги.

02.02.2026 ТОВ «Коллект Центр» подана заявка на надання правової допомоги №1639 щодо супроводу примусового стягнення заборгованості за кредитним договором №0669180027 з ОСОБА_1 (а.с. 41).

В позовній заяві ТОВ «Коллект Центр» просить стягнути витрати на правничу допомогу у розмірі 13 000 грн. та на підтвердження витрат на правничу допомогу надано витяг з акту №19 від 27.02.2026 (а.с.42) відповідно до якої було надано послуги, а саме: усна консультація з вивченням документів - 2 год, вартістю 4 000 грн; складання позовної заяви - 3 год, вартістю 9 000 грн, усього 13 000 грн (а.с. 42).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у частині третій статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24).

Загальна вартість таких послуг, пов`язаних з правничою допомогою адвоката у суді першої інстанції, оцінена стороною позивача в сумі 13 000 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначив, що заявлена сума витрат на правничу допомогу у розмірі 13 000 грн. є не співмірною з складністю справи.

Колегія суддів зазначає, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

З огляду на викладене вище в сукупності, дослідивши перелік наданих послуг та обсяг робіт, виконаних в межах договору про надання правової допомоги, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, критерії співмірності та реальності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, необхідних процесуальних дій сторони, беручи до уваги критерій співмірності адвокатських витрат та виходячи з конкретних обставин справи, а також її складності, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, у розмірі 5 000 грн.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, відповідно до загального правила розподілу судових витрат між сторонами, що передбачено частиною 2 статті 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог - частина 2 статті 141 ЦПК України.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За таких обставин, врахувавши результат розгляду справи (позов задоволено частково на 14,69%, колегія суддів апеляційного суду, керуючись критеріями, визначеними ч. 4 ст. 137 ЦПК України, дійшла висновку, що доведений позивачем розмір витрат на професійну правову допомогу в судах першої в сумі 5 000 грн підлягає частковому задоволенню та пропорційно розміру задоволених вимог позову позивача (14,69%), що становить, у загальному розмірі 734,5 грн, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Також з відповідача на користь ТОВ «Коллект Центр» слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 391,15 грн (4 575 / 31 140 х 2 662,4).

Також, з позивача на користь ОСОБА_1 слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 3 406,94 грн (85,31% х 3 993,6).

Керуючись ст. 141, 367, 374, 376, 381–384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 05 червня 2026 року в частині визначеного розміру заборгованості за кредитним договором та розподілу судових витрат змінити.

Зменшити розмір заборгованості за договором про надання позики, у тому числі на умовах фінансового кредиту № 0669180027 від 01 січня 2020 року, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», з 31 140 грн до 4 575 грн, з яких: 3 000 грн – заборгованість за основною сумою кредиту та 1 575 грн – заборгованість за процентами за користування кредитом.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» про стягнення процентів за користування кредитом у сумі, що перевищує 1 575 грн, відмовити.

Зменшити розмір судового збору, стягнутого з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» за розгляд справи судом першої інстанції, з 2 662 грн 40 коп. до 391 грн 15 коп.

Зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», з 6 000 грн до 734 грн 50 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» на користь ОСОБА_1 3 406 грн 87 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

В іншій частині рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 05 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 21 вересня 2026 року.

Головуючий: Судді: