Постанова від 31 серпня 2026 р. у справі №596/1754/23 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 596/1754/23Головуючий у 1-й інстанції Лисюк І.О.

Провадження № 22-ц/817/622/26 Доповідач - Гірський Б.О.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 вересня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого — Гірського Б.О.,

суддів — Хоми М.В., Костіва О.З.

за участю секретаря - Ліщак І.С.

представників сторін

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №596/1754/23 за апеляційними скаргами Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 16 березня 2026 року та додаткове рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 01 квітня 2026 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2023 року Акціонерне товариство комерційний банк “ПриватБанк” (далі АТ КБ “ПриватБанк”) звернулось до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначали, що між АТ КБ “ПриватБанк” та ОСОБА_1 25.07.2007 року укладено кредитний договір № TEMLGK00520056 (надалі - Договір).

Згідно умов договору банк зобов`язався надати відповідачу кредит у розмірі 36 750 Євро терміном до 24.07.2027 року, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором.

Відповідно до умов договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, Відповідач повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору.

Стверджували, що відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором № TEMLGK00520056.

Вважали, що таким чином, у порушення умов кредитного договору, а також ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, відповідач зобов`язання за вказаним Договором не виконав.

Посилались на те, що у зв`язку із зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 17.10.2023 року має заборгованість — 20 114, 47 Євро, яка складається з наступного: 14 596 Євро - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 2 443, 35 Євро - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 2 920, 72 Євро - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 154, 40 Євро - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

На підставі наведеного, просили стягнути з відповідачки на свою користь вищезазначену заборгованість за кредитним договором №TEMLGK00520056 від 25.07.2007 року.

Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 16 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 01 квітня 2026 року заяву представника відповідача адвоката Редько О.В. та заяву представника відповідача адвоката Бордюженко Е.Р. про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат задоволено.

Стягнуто з АТ КБ “ПриватБанк” на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000 грн. та 42 408 грн. витрат, пов`язаних з проведенням судово-економічної експертизи.

В апеляційній скарзі на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 16 березня 2026 року АТ КБ “ПриватБанк” просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Вважає, що рішення суду прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права.

Вказує на безпідставність посилань суду першої інстанції щодо “порушення позивачем визначеного кредитним договором порядку направлення юридично значимих повідомлень, факт отримання яких не встановлено, не може мати наслідком покладення на відповідача тягаря дострокового погашення заборгованості за кредитним договором”, оскільки в обґрунтування наведеної позиції судом першої інстанції не вказано пункт кредитного договору, який передбачає такий порядок.

Вважає, що місцевий суд прийшов до помилкового висновку про пропущення строку позовної давності.

Вказує на те, що враховуючи, що відповідачкою не здійснювалась самостійна сплата страхових платежів та відбувались неодноразові порушення виконання умов договору щодо внесення місячних платежів, то відповідно до наведених умов Кредитного договору АТ КБ “ПриватБанк” змушений був нараховувати додаткові оплати у вигляді пені, збільшеної відсоткової ставки погашення яких, в тому числі і страхових платежів, відбулось за рахунок внесених коштів в порядку передбаченому договору, що відповідно було підставою для зміни остаточного погашення заборгованості в порівнянні від суми щомісячного платежу у розмірі 335 Євро (п.3.3 Кредитного договору).

Вважає, що проігнорувавши умови договору та докази, які свідчать про неодноразове їх порушення відповідачкою, суд першої інстанції прийшов до необґрунтованого висновку, що борг погашений у повному обсязі, оскільки ОСОБА_1 внесена сума в розмірі 50 250,00 Євро (335 Євро*150 місяців в періоді) + 1 816,96 Євро (кредит на оплату за договором страхування), що разом складає 52 066,96 Євро.

Звертає увагу на те, що кредитний договір укладений 25.07.2007 року і в силу ст. 256 ЦК України відповідачка реалізувала своє право шляхом пред`явлення позову про визнання недійсним як кредитного договору в цілому, так і,зокрема пункт 7.1. щодо обов`язку сплачувати винагороду за надання фінансового інструменту в розмірі 0,20% від суми виданого кредиту.

Звертає увагу на те, що постановою Верховного Суду від 28.09.2022 року у справі № 596/177/17 частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 та постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року змінено, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Зокрема, в мотивувальній частині Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд, зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову, але частково помилився у мотивах такого рішення, оскільки вимоги про визнання недійсним положень кредитного договору щодо встановлення комісії підлягають задоволенню, проте позивач пропустила позовну давність на звернення до суду з таким позовом, оскільки порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» допущено саме в момент укладення кредитного договору від 25 липня 2007 року, умови якого оспорюються, саме з цього моменту позивач була обізнана про такі умови договору, однак з позовом звернулася у лютому 2017 року. Тому позовна давність за вимогами у цій справі є пропущеною, що є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.

Підсумовуючи наведене зазначає, що Верховний Суд у постанові від 28.09.2022 року чітко визначив позовні вимоги у справі 596/177/17, а саме, визнання недійсним положень кредитного договору щодо встановлення комісії, з яким звернулась ОСОБА_1 до АТ КБ “ПриватБанк” у цій справі.

Звертає увагу на те, що , суд першої інстанції визнаючи нікчемними умови договору в частині нарахування та стягнення комісії проігнорував преюдиційність рішення суду у справі 596/177/17.

Вважає, що проігнорувавши умови договору та докази, які свідчать про існування заборгованості по кредитному договору (розрахунок заборгованості, виписки по рахунку, висновок експерта та пояснення сторони позивача від 10.07.2025 року, суд першої інстанції прийшов до необґрунтованого висновку, що борг погашений у повному обсязі, оскільки ОСОБА_1 внесена сума в розмірі 50 250,00 Євро (335 Євро * 150 місяців в періоді) + 1 816,96 Євро (кредит на оплату за договором страхування), що разом складає 52 066,96 Євро, прийнявши, без будь-яких обґрунтувань, за основу лише розрахунок заборгованості наданий стороною відповідачки.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 01 квітня 2026 року АТ КБ “ПриватБанк” просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяв про стягнення судових витрат.

Вважає, що заявником не доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, як і не доведено доцільності представлення інтересів відповідачки у справі № 596/1754/23 одночасно двома адвокатами, як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_3 що є самостійною підставою для відмови у стягненні таких витрат.

Вважає, що суд помилково оцінив співмірність витрат, стягнувши з банку кошти за дубльовану роботу двох представників, які надали ідентичні розрахунки на суму по 20 000 грн. кожен, де перелік послуг (кількість засідань, аналіз практики) повністю збігається.

Звертає увагу на те, що у даній справі експертиза № 25-569-Е була проведена за ініціативою відповідачки, а її висновок не став підставою для відмови у позові, оскільки суд відмовив через застосування контррозрахунку адвоката, а не висновків експерта, відтак вважає, що витрати на нього не підлягають стягненню з позивача.

Відзивів на апеляційні скарги не надходило.

В судовому засіданні представник позивача — ОСОБА_4 просить задовольнити вимоги апеляційних скарг з мотивів, викладених у них.

В судовому засіданні представники відповідача — адвокати Бордюженко Е.Р., Редько О.В. просять відмовити у задоволенні апеляційних скарг.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судових рішень в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного.

За ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вказаним вимогам основне судове рішення відповідає в повній мірі.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

25 липня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № TEMLGK00520056.

Згідно пункту 7.1 кредитного договору позичальник отримав кредит на термін з 25 липня 2007 року по 24 липня 2027 року включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 36750,00 євро на наступні цілі: придбання житла у розмірі 30 000,00 євро, а також у розмірі 6750,00 євро на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених підпунктами 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,875% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту, відсотків за дострокове погашення кредиту згідно пункту 3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно пункту 6.2 даного договору.

За умовами договору, періодом сплати слід вважати період з «26» по «30» число кожного місяця.

У разі порушення вищевказаних термінів оплати (зокрема оплати заборгованості не в повному обсязі) на 120 календарних днів, - позичальник зобов`язаний повернути (сплатити) суму кредиту (залишок заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені в повному обсязі в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.

Для виконання кредитного договору, банк відкриває позичальникові рахунок № НОМЕР_1 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості по кредиту, відсотках, винагороді та інших платежах (п.7.2 Договору).

Відповідно до п.5.1 Договору договір у частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту набуває чинності з моменту його підписання сторонами, в інших частинах – з моменту надання позичальником розрахункових документів або оформлення касових документів з метою використання кредиту в межах зазначених у них сум і діє в обсязі виданих позичальникові коштів до повного виконання сторонами зобов`язань за даним договором.

Відповідно до п.2.1.1 договору банк зобов`язується надати кредит шляхом й у межах сум, зазначених у п.7.1 договору, а також за умови виконання позичальником умов передбачених п. 2.2.7 договору.

Погашення заборгованості за Договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється щомісячно в період сплати з 26 по 30 число кожного місяця у сумі 335,00 євро для погашення заборгованості за Договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсотках, винагороди, комісії.

Пунктом 6.2 договору передбачено, що при невиконанні позичальником умов, передбачених п.2.2.11 договору, банк зобов`язаний здійснити додатковий моніторинг погашення кредиту по рахунку. При цьому позичальник сплачує банку винагороду, що дорівнює сумі залишку коштів між сплаченими позичальником на день здійснення моніторингу коштами і нарахованими банком на останній термін сплати.

Пунктами 6.4, 6.5 Договору передбачено, що розмір річної відсоткової ставки дорівнює дванадцяти місячним відсотковим ставкам. Детальний опис загальної вартості кредиту вказаний у п.п. 6.2, 7.1 договору: сума кредиту, відсотки, винагороди, комісії, неустойки, затрати, збитки.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №TEMLGK00520056 від 25 липня 2007 року, станом на 17.10.2023 року відповідач ОСОБА_1 має заборгованість - 20114.47 (Євро), яка складається з наступного: - 14596,00 Євро - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); - 2443,35 Євро - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; - 2920,72 Євро - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; - 154,40 (Євро) - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Пунктом 2.3.3 а) договору регламентовано, що при виникненні кожного з наступних подій (п.2.3.3), банк, зокрема, має право вимоги дострокового повернення кредиту у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення.

Пунктом 7.1 договору №TEMLGK00520056 від 25 липня 2007 року сторони, зокрема, погодили, що у разі порушення термінів оплати (зокрема оплати заборгованості не в повному обсязі) на 120 календарних днів, - позичальник зобов`язаний повернути (сплатити) суму кредиту (залишок заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені в повному обсязі в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати на 120 календарних днів.

Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 10 червня 2020 року, ухваленому в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» про визнання недійсним кредитного договору, позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору, задоволено. Визнано недійсним кредитний договір №TEMLGK00520056 від 25 липня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк».

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року, за наслідками розгляду цивільної справи №596/177/17 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 10 червня 2020 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про визнання недійсним кредитного договору, апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" задоволено. Рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 10 червня 2020 року скасовано. Постановлено нове рішення, яким в позові ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про визнання недійсним кредитного договору відмовлено. З мотивувальної частині рішення слідує, що колегія суддів прийшла до висновку, що оспорюваний позичальником кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; на момент укладення спірного договору позичальник не заявляв додаткових вимог щодо надання додаткової інформації відносно умов договорів та у подальшому виконував їх; зміст кредитного договору містить повну інформацію щодо умов кредитування, вартості кредиту, процентної ставки, не встановлено обставин, які б свідчили про невідповідність умов кредитного договору вимогам законодавства та про несправедливість його умов позивачем не доведено, що спірний договір укладений нею під впливом обману, а тому суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог і наявності підстав для визнання кредитного договору недійсними у повному обсязі, тому рішення суду слід скасувати та постановити нове рішення, яким в позові відмовити.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року у справі № 596/177/17 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» про визнання недійсним кредитного договору, касаційну скаргу, підписану адвокатом Лучком Романом Михайловичем, задоволено частково. Постанову Тернопільського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року змінено, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Зокрема, в мотивувальній частині Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд, зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позову, але частково помилився у мотивах такого рішення, оскільки вимоги про визнання недійсним положень кредитного договору щодо встановлення комісії підлягають задоволенню, проте позивач пропустила позовну давність на звернення до суду з таким позовом, оскільки порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» допущено саме в момент укладення кредитного договору від 25 липня 2007 року, умови якого оспорюються, саме з цього моменту позивач була обізнана про такі умови договору, однак з позовом звернулася у лютому 2017 року. Тому позовна давність за вимогами у цій справі є пропущеною, що є підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.

Згідно резолютивної частини висновку експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи Волинського відділення Львівського НДІСЕ від 28.05.2025 року №569-Е вбачається, що внесення позичальником за кредитним договором №TEMLGK00520056 від 25 липня 2007 року щомісячних платежів у розмірі 335 Євро відповідно до умов кредитного договору за період з 25.07.2007 року та до строку, передбаченого п.7.1 Розділу 7 Договору підтверджується представленими на дослідження обліковими регістрами (виписками по рахунках) на загальну суму 61 298, 90 Євро.

Також, в мотивувальній частині висновку судово-економічної експертизи Волинського відділення Львівського НДІСЕ від 28.05.2025 №569-Е, експерт звернув увагу на суперечливість Розрахунку заборгованості за договором №TEMLGK00520056 від 25.07.2007, укладеного між ПриватБанком та клієнтом - ОСОБА_1 , станом на 17.10.2023р.», в якому «Процентна ставка (поточна)», зазначена у розмірі 9,00% - з 30.07.2007 по 30.10.2008; 10,08% - з 31.10.2008 по 21.07.2010; 9,58% - з 22.07.2010 по 17.10.2023.

Зокрема, в висновку експертом встановлено, що загальний залишок заборгованості за процентами - 2 443,35 ЄВРО, в т.ч. залишок заборгованості за простроченими процентами - 2381,60 ЄВРО.

Зазначений Банком у розрахунку заборгованості розмір відсоткової ставки не відповідає розміру відсоткової ставки встановленої умовами Кредитного договору №TEMLGK00520056 від 25 липня 2007 - 0,875% в місяць, що складає 10,5% річних (0,875*12).

У представленому на дослідження «Розрахунку заборгованості за договором №TEMLGK00520056 від 25 липня 2007, укладеного між ПриватБанком та клієнтом - ОСОБА_1 , станом на 17.10.2023р.», зазначено «Загальна сума нарахованої пені» - 154,40 ЄВРО; «Погашено пені в т.ч. списано - 81,72 ЄВРО». т.1, а.с.17.

Слід зазначити, що «Загальна сума нарахованої пені» у розмірі 154,40 ЄВРО та «Погашено пені в т.ч. списано - 81,72 ЄВРО», не відповідає наданим на дослідження документам, оскільки відповідно до наданих облікових регістрів, загальна сума списаних Банком коштів на погашення пені складає 777,96 ЄВРО, що потребує уточнення в частині підставності списання даної суми (777,96 ЄВРО) з транзитного рахунка № НОМЕР_1 Позичальника за період з липня 2007 по жовтень 2023 рік.

За наслідками проведеної експертизи експертом надано висновок про те, що в поданих на дослідження документах відсутній Графік погашення, необхідний відповідно до вимог Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 № 168 зареєстрованих в Міністерстві юстиції України від 25.05.2007 № 541/13808 розрізі погашення сум основного боргу, відсотків, комісії, тощо, а суми щомісячного погашення платежу в частині застосування Банком розміру процентної ставки при щомісячному списанні Банком сум нарахованих процентів, унеможливлює підтвердити документально обґрунтованість суми несплачених (прострочених) платежів за кожний день прострочення, відображених у наданих облікових реєстрах та розрахунку заборгованості АТ КБ «Приватбанк» на 17.10.2023 року, оскільки, потребує надання правової оцінки в частині підставності застосування Банком розміру процентної ставки при нарахування процентів, відмінної від передбаченої п. 7.1 Кредитного договору та, відповідно, в частині підставності стягнення Банком суми заборгованості, зазначеної у Позовній заяві від 31.10.2023 року у сумі 20 114,47 ЄВРО.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виснував про те, що згідно умов договору, у зв`язку із порушенням термінів оплати пені на 120 календарних днів, який сплив 10.01.2020 року, позичальник зобов`язаний повернути (сплатити) суму кредиту (залишок заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені в повному обсязі в останній день місяця, в якому відбулося порушення термінів оплати - 31.01.2020 року. Тобто після зміни строку виконання зобов`язання (31.01.2020 року) усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення, оскільки за вимогою п.п. 7.1. договору позичальник був зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі до вказаної дати, й усі наступні щомісячні платежі за графіком після 31 січня 2020 року не підлягали виконанню.

Також суд вважав, що за період з 25.07.2007 року по 31.01.2020 року позичальником (відповідачем ОСОБА_1 ) підлягала до внесення сума в розмірі 50 250,00 Євро (335 Євро*150 місяців в періоді) + 1 816,96 Євро (кредит на оплату за договором страхування), що разом складає 52 066,96 Євро.

Водночас суд першої інстанції звернув увагу на те, що згідно наданої на виписки по рахунку № НОМЕР_1 за період з 26.07.2007 року по 01.02.2024 року, задокументовано зарахування банком коштів внесених позичальником ОСОБА_1 на загальну суму 61 298,90 Євро, що також підтверджується висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи Волинського відділення Львівського НДІСЕ від 28.05.2025 №569-Е, а також даними облікових регістрів банку (виписками по рахунках) за період з 25.07.2007 року по 17.10.2023 року, якими задокументовано внесення коштів позичальником ОСОБА_1 на транзитний рахунок, зокрема на рахунок № НОМЕР_1 .

Відповідно суд першої інстанції виснував, що матеріалами справи підтверджено, що за кредитним договором №TEMLGK00520056 від 25 липня 2007 року, з врахуванням неправомірно нарахованої комісії за надання фінансового інструменту (суд вважав в цій частині нікчемним пункт 7.1 договору), заборгованість відповідачем погашена в повному обсязі.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною 1 статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

На час укладення банком із ОСОБА_1 25.07.2007 року кредитного договору Закон України «Про захист прав споживачів» (далі також Закон № 1023-XII) діяв у редакції Закону № 3161-IV, який набрав чинності 13 січня 2006 року.

Правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків (частина 1 статті 202 ЦК України).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1 статті 203 ЦК України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 – 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу (частина 1 статті 215 ЦК України).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (абзац 1 частини 2 статті 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 ЦК України).

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

У пункті 138 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 квітня 2025 року у справі № 924/971/23 (провадження № 12-25гс24) зазначено, що якщо правочин є оспорюваним, то такий правочин визнається недійсним судом (якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом). Натомість нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом, такий правочин не породжує будь-яких прав та обов`язків. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його вчинення, не потребує окремого судового рішення про визнання його недійсним. Суд констатує нікчемність правочину у межах розгляду конкретної справи та застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Визнання недійсним нікчемного правочину чи встановлення нікчемності правочину не є належним способом захисту права чи інтересу. За наявності спору щодо юридичних наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує нікчемність правочину (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17).

Щодо нікчемності пункту 7.1. кредитного договору в частині встановлення сплати винагороди за надання фінансового інструменту та проведення додаткового фінансового моніторингу.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15, викладені такі висновки: “Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконання прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

У відповідності до частин першої-третьої 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, чинній момент укладення спірного кредитного договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Положення спірного кредитного договору № PLRPGK0000000002 від 28 травня 2008 року про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за додатковий моніторинг погашення кредиту та за резервування ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок”.

З урахуванням вищезазначеного, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що положення споживчого кредитного договору №TEMLGK00520056 від 25.07.2007 року (пункт 7.1), які передбачають сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за надання фінансового інструменту та за проведення додаткового фінансового моніторингу є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» і пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення спірного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок.

Практика правозастосування положень статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а також положень статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у редакціях, які набрали чинності з 13 січня 2006 року, зокрема в частині визнання нікчемними положень кредитного договору про сплату винагороди за надання фінансового інструменту є усталеною (постанова Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц; постанови Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 677/1535/15, від 15 грудня 2021 року у справі № 209/789/15, від 12 квітня 2022 року у справі № 640/14229/15, від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц, від 19 квітня 2023 року у справі № 335/4991/16-ц, від 07 червня 2023 року у справі № 234/3840/15-ц, від 06 грудня 2023 року у справі № 755/15848/20, від 24 квітня 2024 року у справі № 161/5741/21, від 11 вересня 2024 року у справі № 274/7675/21, від 16 вересня 2024 року у справі № 479/191/17, від 04 грудня 2024 року у справі № 308/628/16-ц, від 04 квітня 2025 року у справі № 757/2965/15-ц, від 30 липня 2025 року у справі № 161/5741/21).

Колегія суддів звертає увагу на те, що висновки щодо оспорюваності таких положень, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, стосуються практики застосування приписів законодавства щодо недійсності (оспорюваності, нікчемності) умови про плату (комісію) за управління кредитом (за обслуговування кредиту), інші подібні платежі у договорах про споживчий кредит, укладених до 13 січня 2006 року, тоді як у цій справі кредитний договір був укладений 25 липня 2007 року.

Отже, положення кредитного договору, що встановлюють сплату винагороди за надання фінансового інструменту та проведення додаткового фінансового моніторингу, є не оспорюваними, а нікчемними.

Доводи апеляційної скарги з посиланням на преюдиційність судових рішень у справі №596/177/17, не спростовують вищезазначених висновків апеляційного суду.

Щодо висновків суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Так, в позовній заяві АТ КБ “ПриватБанк” посилались на те, що відповідач станом на 17.10.2023 року має заборгованість — 20 114, 47 Євро, яка складається з наступного: 14 596 Євро - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 2 443, 35 Євро - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 2 920, 72 Євро - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 154, 40 Євро - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Відповідно просили стягнути з відповідачки на свою користь вищезазначену заборгованість за кредитним договором №TEMLGK00520056 від 25.07.2007 року.

Разом з тим, встановивши, що відповідно до висновку експерта станом на 27 жовтня 2023 року відповідач зобов`язаний здійснити погашення кредитних коштів на загальну суму 66 806,96 Євро, з яких 11 640 Євро становить щомісячна комісія, нарахована за період із серпня 2007 року по вересень 2023 року (по 60 Євро щомісячно), а також те, що за період з 26 липня 2007 року по 09 лютого 2022 року відповідачем сплачено 61 298,90 Євро, суд першої інстанції, врахувавши нікчемність положення кредитного договору про сплату комісії за надання фінансового інструменту, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки зазначені обставини дають підстави для висновку про повне погашення відповідачем заборгованості за кредитним договором № TEMLGK00520056 від 25.07.2007 року.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

З урахуванням зазначеного, основне рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, порушень норм матеріального чи процесуального права судом першої інстанції не допущено. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги в апеляційного суду відсутні.

Щодо додаткового рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 01 квітня 2026 року.

Відповідно до ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено статті 15 ЦПК України.

Відповідно до частини першої, пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною п`ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2022 року в справі №910/12876/19 суд зауважив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Разом з тим, чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Статтею 139 ЦПК України регулюється питання витрат, пов`язаних із залученням (викликом) свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, проведенням експертиз.

Частинами 3-9 вказаної статті встановлено, що експерт, спеціаліст чи перекладач отримують винагороду за виконану роботу, пов`язану зі справою, якщо це не входить до їхніх службових обов`язків.

Суми, що підлягають виплаті залученому судом експерту, спеціалісту, перекладачу або особі, яка надала доказ на вимогу суду, сплачуються особою, на яку суд поклав такий обов`язок, або судом за рахунок суми коштів, внесених для забезпечення судових витрат.

У випадках, коли сума витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, або витрат особи, яка надала доказ на вимогу суду, повністю не була сплачена учасниками справи попередньо або в порядку забезпечення судових витрат, суд стягує ці суми на користь спеціаліста, перекладача, експерта чи експертної установи зі сторони, визначеної судом відповідно до правил про розподіл судових витрат, встановлених цим Кодексом. Суд має право накласти арешт на грошові кошти чи майно такої сторони в межах сум, присуджених до стягнення, в порядку, встановленому цим Кодексом для забезпечення позову.

Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Розмір витрат на оплату робіт залученого стороною експерта, спеціаліста, перекладача має бути співмірним зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

За ст. 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Згідно з ч. 1, 5, 6 ст. 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Експертиза проводиться у судовому засіданні або поза межами суду, якщо це потрібно у зв`язку з характером досліджень, або якщо об`єкт досліджень неможливо доставити до суду, або якщо експертиза проводиться на замовлення учасника справи (ч. 1 ст. 108 ЦПК України).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Так, 20.03.2026 року представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Редько О.В. через систему «Електронний суд» було подано заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, зокрема витрат на оплату професійної правничої допомоги в сумі 20 000 грн. та 42 408 грн. витрат, пов`язаних з проведенням експертизи.

Також 20.03.2026 року представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Бордюженко Е.Р. через систему «Електронний суд» було подано заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, зокрема витрат на оплату професійної правничої допомоги в сумі 20 000 грн.

Судом встановлено, що між відповідачем ОСОБА_1 та адвокатським бюро «Елли Бордюженко» укладено Договір про надання правової допомоги від 12 грудня 2023 року. У пункті 1.1. зазначеного Договору регламентовано, що 1.1 Адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання по паданню правничої допомоги Клієнту щодо представництва прав і законних інтересів Клієнта в судах усіх інстанцій, в правоохоронних органах України, в державних підприємствах, установах і організаціях усіх форм власності щодо справи № 596/1754/23 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. У пункті 4.1.1 Договору зазначено, що вартість послуг за даним договором становить 20 000 грн. (а.с.87, т.4).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничої допомоги надано копію акту про виконання робіт від 19.03.2026 року за Договором про надання правничої допомоги б/н від 12.12.2023 року, згідно яких вартість наданих послуг складають 20 000 грн.

Відповідно до розрахунку від 19.03.2026 року витрат надання правничої допомоги та сума гонорару адвоката Бордюженко Е.Р., у справі №596/1754/23, нею надано наступні послуги: пошук та аналіз актуальної судової практики з питань застосування законодавства у відповідних правовідносинах – 1000 грн.; аналіз положень законодавства, яке регулює відповідні правовідносини – 1000 грн.; участь в судових засіданнях (15) – 10000 грн.; підготовка заяв, клопотань, пояснень – 8000 грн.. (а.с.88, т.4). У вказаному розрахунку - звіті вказано всі дії, що були вчинені адвокатом, в тому числі підготовка позовної заяви, а також участь у судових засіданнях.

Між відповідачем ОСОБА_1 та адвокатським бюро «Олександра Редька» укладено Договір про надання правової допомоги від 25 січня 2024 року. У пункті 1.1. зазначеного Договору регламентовано, що 1.1 Адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання по паданню правничої допомоги Клієнту щодо представництва прав і законних інтересів Клієнта в судах усіх інстанцій, в правоохоронних органах України, в державних підприємствах, установах і організаціях усіх форм власності щодо справи № 596/1754/23 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. У пункті 4.1.1 Договору зазначено, що вартість послуг за даним договором становить 20 000 гривень. (а.с.79, т.4).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничої допомоги надано копію акту про виконання робіт від 19.03.2026 року за Договором про надання правничої допомоги б/н від 25.01.2024 року, згідно яких вартість наданих послуг складають 20 000 грн.

Відповідно до розрахунку від 19.03.2026 року витрат надання правничої допомоги та сума гонорару адвоката Редька О.В. у справі №596/1754/23, ним надано наступні послуги: робота з клієнтом з приводу надання необхідних документів по справі, правової позиції у справі, обговорення позовних вимог, надання консультацій щодо супроводу судової справи – 1000 грн.; пошук та аналіз актуальної судової практики з питань застосування законодавства у відповідних правовідносинах – 1000 грн.; аналіз положень законодавства, яке регулює відповідні правовідносини – 1000 грн.; участь в судових засіданнях (15) – 10000 грн.; підготовка заяв, клопотань, пояснень – 7000 грн.. (а.с.82, т.4). У вказаному розрахунку - звіті вказано всі дії, що були вчинені адвокатом, в тому числі підготовка позовної заяви, а також участь у судових засіданнях.

Із змісту договорів про надання правничої допомоги від від 12 грудня 2023 року та від 25 січня 2024 року вбачається, що адвокатами Редько О.В. Бордюженко Е.Р. надається ОСОБА_1 правнича допомога в питанні щодо стягнення заборгованості за кредитним договором.

Представниками відповідачки Гричан Л.В. до закінчення судових дебатів у справі в суді першої інстанції було зроблено відповідну заяву про подання доказів (договору, звіту, тощо) щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, що підтверджується протоколом судового зсідання від 09.03.2026 року.

Стороною відповідача подано, протягом п`яти днів після ухвалення рішення судом клопотання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, витрат пов`язаних з проведенням експертизи та надано докази направлення такої заяви разом із додатками стороні позивача, а також надано докази, що підтверджують обсяг наданих адвокатами послуг.

Під час розгляду вищевказаної справи за заявою представника відповідача адвоката Редько О.В. ухвалою Гусятинського районного суду Тернопільської області від 26.12.2024 року призначено економічну експертизу.

Судовим експертом Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз (ЛНДІСЕ) Міністерства юстиції України наданий висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи №25-569-Е від 10.02.2025 року за проведення якої відповідачем ОСОБА_1 були сплачені кошти у розмірі 42 408 грн.

На підтвердження сплати судових витрат за проведення судової експертизи представником відповідачки ОСОБА_1 – адвокатом Редько О.В. надано квитанцію від 24.03.2025 року на суму 42 408 грн.

Дослідивши заяви представників відповідача про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, додані до них документи та вирішуючи чи є розмір витрат на правничу допомогу обґрунтованим і пропорційним до предмета спору в цій справі, колегія суддів вважає, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу на загальну суму 40 000 грн., які суд першої інстанції вважав обґрунтованими, не відповідають критерію розумності їхнього розміру, такі витрати не мають характеру необхідних, неминучих, а також не відповідають складності даної справи.

Беручи до уваги характер правовідносин у цій справі та складність даної справи, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що відшкодуванню на користь відповідача підлягають витрати на правову допомогу у розмірі 20 000 грн.

Водночас доводи апеляційної скарги про те, що у даній справі експертиза № 25-569-Е була проведена за ініціативою відповідачки, а її висновок не став підставою для відмови у позові, колегія суддів відхиляє, оскільки вказаний висновок експерта був врахований судом першої інстанції під час вирішення спору та оцінений в сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи.

Таким чином, додаткове рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 01 квітня 2026 року в частині стягнення з АТ КБ “ПриватБанк” на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000 грн. слід змінити, зменшивши їх розмір з 40 000 грн. до 20 000 грн. В решті додаткове рішення суду слід залишити без змін.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Щодо судових витрат.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ураховуючи, що за результатами апеляційного перегляду справи, результат вирішення справи залишився незмінним, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 16 березня 2026 року — залишити без задоволення.

Рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 16 березня 2026 року — залишити без змін.

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” на додаткове рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 01 квітня 2026 року — задовольнити частково.

Додаткове рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 01 квітня 2026 року в частині стягнення з АТ КБ “ПриватБанк” на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40 000 грн. - змінити, зменшивши їх розмір з 40 000 грн. до 20 000 грн.

В решті додаткове рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 11 вересня 2026 року.

Головуючий Гірський Б.О.

Судді: Костів О.З.

Хома М.В.