Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №712/13508/12 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 712/13508/12

П О С Т А Н О В А

Іменем України

02 вересня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Собослоя Г.Г., Фазикош Г.В.

за участю секретаря судового засідання: Тайстри І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шпуганич Василь Петрович, на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 червня 2025 року, ухвалене головуючим суддею Придачук О.А., в справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення

встановив:

У липні 2012 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов мотивує тим, що відповідно до укладеного договору №MKMOGA0000000011 від 26.08.2008 ОСОБА_1 26.08.2008 отримав кредит у розмірі 64 874,48 дол. США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15% на рік, на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 26.08.2028.

Згідно умов зазначеного договору погашення заборгованості повинно здійснюватися в наступному порядку: щомісяця в період сплати, позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати.

Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

У порушення зазначених норм закону та умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, та станом на 08.06.2012 відповідач має заборгованість за кредитним договором у розмірі 72.065,32 дол. США, яка складається з наступного: 51 350,80 дол. США – заборгованість за кредитом тілом кредиту, 10 728,54 дол. США – заборгованість по процентам за користування кредитом; 2 639,28 дол. США – заборгованість по комісії за користування кредитом; 3 885,23 дол. США – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а також штрафи відповідно до договору: 31,28 дол. США – штраф (фіксована частина), 3 430,19 дол. США – штраф (процентна складова).

Позивач зазначає, що в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором АТ КБ «Приватбанк» та відповідач уклали договір іпотеки № MKMOGA0000000011, згідно з яким відповідач надав в іпотеку майно, а саме: домоволодіння загальною площею 103,00 кв.м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 28.04.2005.

А тому, посилаючись на те, що відповідно до ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України, наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту, а також на положення ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» якою передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Згідно уточнених позовних вимог від 06.07.2022, позивач просить в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №MKMOGA0000000011 від 26.08.2008, в розмірі 72 065,32 дол. США, що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 08.06.2012 складає суму 575 982,08 грн. (з яких: 51 350,80 дол. США – заборгованість за кредитом (тілом кредиту)), 10 728,54 дол. США – заборгованість по процентам за користування кредитом; 2 639,28 дол. США – заборгованість по комісії за користування кредитом; 3 885,23 дол. США – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, 31,28 дол. США – штраф (фіксована частина), 3.430,19 дол. США – штраф (процентна складова) звернути стягнення на житловий будинок загальною площею 103,00 кв. м., житловою площею – 62,80 кв.м., та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки на прилюдних торгах, виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані або проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), розташованому за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 червня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №MKMOGA0000000011 від 26.08.2008 в розмірі 68 603,82 дол. США, що за курсом 7,99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 08.06.2012 складає 548 144,52 грн., звернуто стягнення на будинок загальною площею 103,00 кв. м., житловою площею – 62,80 кв.м., та земельну ділянку, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки на електронному аукціоні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Зупинено виконання цього рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , мешканця АДРЕСА_1 , на користь АТ КБ «ПриватБанк», код ЄДРПОУ: 14360570, місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, судовий збір в розмірі 3 219,00 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шпуганич В.П., подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та в частині визначення розміру заборгованості за кредитним договором та ухвалити в цих частинах нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає законності та обґрунтованості.

Вказує, що позивач змінив предмет та підстави позову 06.07.2022, а суд першої інстанції в порушення ч. 5 ст. 49 ЦПК України під час нового розгляду даного факту не врахував та вирішив справу по суті з порушенням норм процесуального права.

Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

З урахуванням наведеного складові заборгованості а саме 10 728,54 дол. США заборгованість по процентам за користування кредитом; 2639,28 дол. США заборгованість по комісії за користування кредитом; 3885,23 дол. США пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором є необґрунтованими та недоведеними.

У письмових поясненнях АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції - законне та скасуванню не підлягає.

Вказує, що судом вірно встановлено, що зміна способу захисту не є тотожною зміні предмета позову, оскільки предмет позову залишився таким же - звернення стягнення на предмет іпотеки. Подаючи уточнену позовну заяву позивач не змінював ні підстав, ні предмету позову.

Крім цього, не погоджуються з твердженнями відповідача щодо необґрунтованості суми заборгованості та вважає, що судом першої інстанції вірно визначено всю суму заборгованості.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню, виходячи з наступних доводів.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Та ч. 1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Так з приписів ст. 76, ч.ч. 1, 2 ст. 77, ст.ст. 78, 79 і 80, ч.ч. 1, 4 ст. 81 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Протягом судового розгляду апеляційним судом встановлено, що 26.08.2008 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №MKMOGA0000000011, згідно якого останній отримав кредит в розмірі 64 874,48 дол. США із сплатою відсотків за його користування в розмірі 15% річних, з кінцевим терміном повернення 26.08.2028.

Також, 26.08.2008 між ПАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки №MKMOGA0000000011 згідно якого ОСОБА_1 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: домоволодіння загальною площею 103,00 м.кв., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 28.04.2005 року.

Проте, ОСОБА_1 не виконав взятих на себе зобов`язань в результаті чого станом на 08.06.2012 відповідач має заборгованість за кредитним договором у розмірі 72 065,32 дол. США, яка складається з наступного: 51 350,80 дол. США – заборгованість за кредитом тілом кредиту), 10 728,54 дол. США – заборгованість по процентам за користування кредитом; 2 639,28 дол. США – заборгованість по комісії за користування кредитом; 3 885,23 дол. США – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а також штрафи відповідно до договору: 31,28 дол. США – штраф (фіксована частина), 3 430,19 дол. США – штраф (процентна складова). Зазначена обставина доводиться розрахунком заборгованості за кредитним договором №MKMOGA0000000011 від 26.08.2008 року.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з наступного.

Подаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Шпуганич В.П. просив суд скасувати рішення суду в межах доводів, які стосуються звернення стягнення на предмет іпотеки та визначення розміру заборгованості за кредитним договором. В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується.

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ КБ «Приват Банк» звернулось у суд з даним позовом 20.07.2012 року, заявивши вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки в межах суми заборгованості у розмірі 72 065,32 долари США, яка утворилась станом на 08.06.2012 року, шляхом продажу предмету іпотеки з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншим покупцем. Виселення ОСОБА_1 з предмета іпотеки.

Та 06.07.2022 року ПАТ КБ «Приват Банк» уточнило свої позовні вимоги шляхом подання уточненої позовної заяви. Уточнення стосувались лише способу реалізації предмета іпотеки, а саме, не продажем предмету іпотеки від свого імені з іншим покупцем, а безпосередньо шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах.

У зв`язку з цим, колегія суддів зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частина 1 ст. 1048 ЦК України передбачає право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

За ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором установлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Частиною 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом (частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до частин першої, четвертої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки від 26 серпня 2008 року, сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Та згідно частини першої статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" 606-14, з дотриманням вимог цього Закону.

Виходячи зі змісту зазначених норм Закону України «Про іпотеку» іпотекодавцю належить право вибору способу реалізації предмета іпотеки у залежності від тих обставин, які останній намагається досягти при зверненні стягнення на предмет іпотеки.

Виходячи з умов підпункту 2.3.7. Кредитного договору №MKMOGA0000000011 від 26.08.2008р. банк має право стягнути кредит до настання дати, передбаченої п.8.1., 8.1.1., 8.1.2. даного Договору, у т.ч. шляхом звернення стягнення на заставлене майно, при настанні умов, передбачених п.2.3.3., а саме, у випадку: затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць; перевищення сумою заборгованості суми кредиту більше як на 10%; несплати позичальником більше однієї виплати, яка перевищує 5% суми кредиту; іншого істотного порушення умов даного Договору.

А відповідно до умов підп.18.8.1, п.18 Договору іпотеки від 26.08.2008 року, Іпотекодержатель має право: звернути стягнення на Предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання будь-якого із зобов`язань, передбачених Кредитним договором, вони не будуть виконані.

Також і ст. 589 ЦК України визначено, що у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, а також в інших випадках, встановлених законом, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

А звідси, зважуючи на те, що ОСОБА_1 не виконував у належний спосіб взяті на себе кредитні зобов`язання, що призвело до виникнення заборгованості, тому АТ КБ «ПриватБанк» набув правових підстав на звернення до суду із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості виниклої за кредитним договором.

Як вище уже було наведено, 20.07.2012 року АТ КБ «Приват Банк» звернулось у суд з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку із тим, що виникла кредитна заборгованість на загальну суму 72 065,32 доларів США, яка утворилась станом на 08.06.2012 року. АТ КБ «Приват Банк» як іпотекодержатель вирішило задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Розглядаючи дану позовну вимогу Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області було ухвалено рішення від 02 жовтня 2014 року, яким у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено, т.1., а.с.108-109.

А рішення апеляційного суду Закарпатської області від 02 лютого 2017 року, рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 жовтня 2014 року змінено в частині правового обґрунтування, т.2, а.с.17-22.

Проте, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року скасовано рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02 жовтня 2014 року та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 02 лютого 2017 року, а справу передано на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, т.2, а.с. 61-65.

Під час нового судового розгляду АТ КБ «ПриватБанк» подало 06.07.2022 року уточнену позовну заяву. Уточнення стосувались зміни способу реалізації предмета іпотеки, а саме, не шляхом продажем предмету іпотеки від свого імені будь-якому покупцю, а безпосередньо шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах.

З приводу подання АТ КБ «ПриватБанк» уточненої позовної заяви, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із частиною першою ст. 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 4, 5 ч. 2 ст. 175 ЦПК України).

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору (ч. 6 ст. 175 ЦПК України).

Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18).

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У ст. 49 ЦПК України унормовані процесуальні права та обов`язки сторін.

Так, відповідно до частин другої та третьої статті 49 ЦПК України, крім прав та обов`язків, визначених у ст. 43 цього Кодексу: позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу; позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Апеляційний суд зазначає, що в разі надходження до суду такої заяви суд виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Оскільки предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема, ст. 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Водночас як збільшення або зменшення розміру позовних вимог треба розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Збільшенням розміру позовних вимог не може бути заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені в тексті позовної заяви.

Заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.

У пунктах 6, 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані: виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

При цьому при поданні такої заяви позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

Виходячи із зазначеного, колегія суддів дійшла висновку з приводу того, що АТ КБ «ПриватБанк» подаючи 06.07.2022 року уточнену позовну заяву, яка стосувалась зміни способу реалізації предмета іпотеки із звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки від свого імені будь-якому покупцю на інший спосіб, а саме, шляхом продажу предмету іпотеки на прилюдних торгах не є свідченням того, що позивач змінив предмет чи підстави позову. Оскільки в такій АТ КБ «ПриватБанк» не заявлена самостійна матеріально-правова вимога та на її обґрунтування не наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які б позивач первісно не визначив підставою позову.

Щодо визначення розміру заборгованості.

Колегією суддів вище зазначалось, що 26.08.2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір за №MKMOGA0000000011. Згідно якого ОСОБА_1 отримав кредитні кошти у розмірі 64 874,48 долари США на строк до 26.08.2028 року.

Однак, станом на 08.06.2012 року в ОСОБА_1 утворилась кредитна заборгованість на загальну суму 72 065,32 доларів США, яка складається з наступного: 51 350,80 дол. США – заборгованість за кредитом тілом кредиту, 10 728,54 дол. США – заборгованість по процентам за користування кредитом; 2 639,28 дол. США – заборгованість по комісії за користування кредитом; 3 885,23 дол. США – пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, а також штрафи відповідно до договору: 31,28 дол. США – штраф (фіксована частина), 3 430,19 дол. США – штраф (процентна складова).

Зазначений розмір заборгованості доводиться долученим до позовної заяви Розрахунком заборгованості за кредитним договором за № MKMOGA0000000011 від 26.08.2008 року станом на 08.06.2012 року.

В спростування зазначеного розрахунку ОСОБА_1 не надав суду свого контррозрахунку або висновку належного спеціаліста чи судового експерта або належні докази про здійснення ним щомісячний постійних платежів, що вказувало б на належне виконання ним взятих на себе зобов`язань з повернення кредиту.

Виходячи з приписів статей 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Оскільки ОСОБА_1 зазначених норм закону не дотримувався, тому зобов`язаний погасити виниклу в нього кредитну заборгованість за кредитним договором за № MKMOGA0000000011 від 26.08.2008 року.

Тож, відсутні підстави для ствердження того факту, що в ОСОБА_1 відсутня кредитна заборгованість. А відтак, АТ КБ «ПриватБанк» в законний спосіб звернулось у суд з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості за основним зобов`язанням.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін, що перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів.

Та позаяк, інших доводів, які б давали підставу для висновків, що рішення суду першої інстанції ухвалене в супереч вимог норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не містить, то звідси, слід визнати, що така скарга є необґрунтованою.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини наголошував на тім, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Відтак, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Таким чином, дослідивши усі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, а тому постановив законне рішення.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права то у відповідності до приписів статті 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи наведене та керуючись приписами статей 141, 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України апеляційний суд

у х в а л и в:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Шпуганич Василь Петрович, залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12 червня 2025 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 14 вересня 2026 року.

Головуючий:

Судді: