Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №136/1536/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 136/1536/26

Провадження № 22-ц/801/2261/2026

Категорія: 68

Головуючий у суді 1-ї інстанції Присяжний О. І.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 рокуСправа № 136/1536/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Ковальчука О. В., Оніщука В. В.,

з участю секретаря судового засідання Куленко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представниці ОСОБА_1 – адвокатки Слізяк М. М. на ухвалу Липовецького районного суду Вінницької області у складі судді Присяжного О. І. від 16 липня 2026 року (дата складання повного тексту судового рішення у справі відсутня) про забезпечення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 , Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, про перерозподіл частки грошової допомоги,

встановив:

У липні 2026 року ОСОБА_2 через свого представника – адвоката Кулю В. С. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 , Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, про перерозподіл частки грошової допомоги.

Одночасно з позовом ОСОБА_2 подав заяву про забезпечення позову, за якою просив накласти арешт на карткові рахунки ОСОБА_1 , відкриті у банках України у межах суми позовних вимог у розмірі 7 500 000 грн 00 к.

На обґрунтування вимог заяви покликався на те, що він звернувся до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із заявою про виплату одноразової грошової допомоги (далі ОГД) у зв`язку зі загибеллю батька – військовослужбовця ОСОБА_4 . Відповідно до відповіді Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 08 квітня 2025 року, за результатом розгляду вказаною заяви повідомлено, що 100 % ОГД призначено іншому сину загиблого ОСОБА_1 , виплата якої здійснюється поетапно, починаючи з вересня 2023 року. Водночас у зазначеній відповіді запропоновано вирішити питання щодо розподілу вже призначених сум ОГД за взаємною згодою або в судовому порядку.

З огляду на характер спірних правовідносин, вважав за необхідне вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на банківські рахунки ОСОБА_1 , з метою запобігання відчуженню або виведенню грошових коштів, отриманих останнім як ОГД у зв`язку із загибеллю батька. Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.

Також зазначав, що існує реальний ризик зняття чи переказу грошових коштів ОСОБА_1 з його карткових / банківських рахунків з метою ухилення від виконання судового рішення в частині можливого стягнення на його користь 7 500 000 грн 00 к.

Ухвалою Липовецького районного суду Вінницької області від 16 липня 2026 року заяву задоволено.

Забезпечено позов ОСОБА_2 шляхом накладення арешту на карткові рахунки ОСОБА_1 , відкриті у банках України у межах суми позовних вимог у розмірі 7 500 000 грн 00 к.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що між сторонами існує спір щодо права на отримання ОГД у розмірі 15 000 000 грн за загиблого військовослужбовця, яка в повному обсязі була виплачена ОСОБА_1 . Оскільки наданими доказами підтверджено факт виплати відповідачу спірних коштів, а позивач обґрунтував ризик їх відчуження, суд першої інстанції визнав співмірним та виправданим вжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, накладення арешту на карткові рахунки ОСОБА_1 у межах 7 500 000 грн 00 к. (частини позовних вимог) безпосередньо пов`язане з предметом спору та запобігає істотному ускладненню чи унеможливленню захисту порушених прав позивача.

В апеляційній скарзі представниця ОСОБА_1 – адвокатка Слізяк М. М., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду, обставинам справи, просила ухвалу Липовецького районного суду Вінницької області від 16 липня 2026 року скасувати та постановити нове судове рішення про відмову у забезпеченні позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги покликалася на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 вчиняє або має намір вчинити дії, спрямовані на ухилення від виконання можливого судового рішення, відчуження чи приховування майна. Застосований судом захід у вигляді арешту карткових рахунків є неспівмірним із заявленими позовними вимогами та фактично порушує право відповідача на мирне володіння належним йому майном. Позивач не довів наявності очевидної загрози порушення його законних прав чи інтересів у разі невжиття заходів забезпечення позову, а самі вимоги заяви ґрунтуються виключно на припущеннях.

Представник ОСОБА_2 – адвокат Куля В. С. та ОСОБА_3 подали відзиви на апеляційну скаргу, за якими просили залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, як таку, що постановлена з дотриманням норм процесуального права, відповідно до обставин справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Частиною першою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Згідно з частинами першою – другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Види забезпечення позову, які можуть застосовуватися судом, визначені частиною першою статті 150 ЦПК України.

Пунктом 1 частини першої статті 150 ЦПК України встановлено, що позов забезпечується, зокрема накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Як роз`яснено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 виснувала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, – навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті – це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Відповідність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності до конкретного випадку.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом неодноразово, зокрема в постанові від 26 квітня 2022 року у справі № 285/4519/21-ц.

Судом встановлено, що предметом спору у цій справі є право ОСОБА_2 на отримання 1/2 частини ОГД у розмірі 7 500 000 грн 00 к., передбаченої статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011 – ХІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги, затвердженим Наказом Міністерства внутрішніх справ України 09 серпня 2022 року № 484, у зв`язку із загибеллю батька – військовослужбовця ОСОБА_4 , та стягнення вказаних коштів із ОСОБА_1 .

Як видно з матеріалів справи ОГД у загальній сумі 15 000 000 грн 00 к. було призначено сину загиблого військовослужбовця ОСОБА_1 , і вказані кошти поетапно виплачуються йому починаючи з вересня 2023 року.

Таким чином є обґрунтованими доводи ОСОБА_2 про те, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до зняття чи виведення ОСОБА_1 коштів, що надходять йому як ОГД. У разі можливого задоволення позову ОСОБА_2 та стягнення на його користь 7 500 000 грн 00 к., відсутність коштів на карткових рахунках відповідача істотно ускладнить або зробить неефективним чи взагалі унеможливить виконання рішення суду, що покладе на позивача надмірний фінансовий та часовий тягар із розшуку та стягнення майна.

Враховуючи характер спору та обставини поетапного зарахування коштів на рахунки відповідача, обраний захід забезпечення позову у вигляді накладення арешту на карткові рахунки ОСОБА_1 , відкриті у банках України, у межах суми позовних вимог у розмірі 7 500 000 грн 00 к., є безпосередньо пов`язаним із предметом спору, співмірним із заявленими вимогами, а також достатнім та ефективним для запобігання ризику ухилення від виконання можливого судового рішення та безповоротної втрати спірних коштів.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність доказів того, що ОСОБА_1 вчиняє дії, спрямовані на ухилення від виконання можливого рішення, то апеляційний суд звертає увагу на таке.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Так у постанові від 03 березня 2023 року Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 905/448/22 вказав на таке:

«16. Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

17. Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

18. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, – навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).

19. Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

20. Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 910/9498/19, від 17.09.2020 у справі № 910/72/20, від 15.01.2021 у справі № 914/1939/20, від 16.02.2021 у справі № 910/16866/20, від 15.04.2021 у справі № 910/16370/20, від 24.06.2022 у справі № 904/3783/21, від 26.09.2022 у справі № 911/3208/21).

21. Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

22. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частини третя статті 13 ГПК України).

23. Верховний Суд звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін».

Тобто необмежена можливість ОСОБА_1 у будь-який час розпорядитись коштами на власних рахунках сама по собі є достатньою підставою для застосування забезпечення позову про стягнення коштів шляхом накладення арешту на такі рахунки в межах ціни позову.

Щодо доводів про те, що на арештовані рахунки могли зараховуватися кошти, на які заборонено звернення стягнення (заробітна плата, пенсія, стипендія та ін.) апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 157 ЦПК України ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 19 січня 2026 року у справі № 204/9551/18 виснував:

«31. Частиною першою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

32. Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України «Про теплопостачання», статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до пункту 1 частини другої статті 8 Закону України «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки», на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та / або звернення стягнення на які заборонено законом (частина друга статті 48 Закону України «Про виконавче провадження»).

33. Згідно зі статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

34. Відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

35. Статтею 68 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається у разі відсутності в боржника коштів / електронних грошей, що знаходяться на рахунках у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, а також у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів.

За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника – за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі – підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.

36. Зазначене правило визначає ті кошти, що складають заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника як особливий об`єкт, на який може бути звернуто стягнення на виконання виконавчого документа, та обмежує таке стягнення відсутністю інших коштів та / або об`єктів для стягнення, видами боргових зобов`язань (періодичні платежі) та сумою стягнення.

37. За змістом частини першої статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

38. Отже, згідно з наведеними приписами Закону України «Про виконавче провадження» кошти, що складають заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, можуть бути об`єктом звернення стягнення за виконавчим документом, а виконавець має повноваження звернути стягнення на такі кошти боржника, однак лише за певних умов: 1) якщо у боржника відсутні інші кошти та/або об`єкти для стягнення; 2) якщо стягнення за виконавчим документом має характер періодичних платежів; 3) якщо сума стягнення за виконавчим документом не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

39. Відповідно до статті 72 Закону України «Про виконавче провадження» на допомогу з державного соціального страхування, що виплачується в разі тимчасової непрацездатності та в інших випадках, допомогу по безробіттю та соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства, призначену відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», стягнення може бути звернено виключно за рішеннями про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також втратою годувальника.

40. Водночас 26.03.2022 набрав чинності Закон України №2129-IX «Про внесення зміни до розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», яким зазначений розділ Закону України «Про виконавче провадження» був доповнений, зокрема, пунктом 10-2.

41. Підпунктом 3 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, припиняється звернення стягнення на пенсію, стипендію (крім рішень про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок кримінального правопорушення, та рішень, боржниками за якими є громадяни російської федерації).

42. З огляду на наведені приписи розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» Верховний Суд зазначає, що в період дії воєнного стану з пенсійного / стипендійного рахунку боржника – громадянина України не можуть бути списані кошти, отримані боржником як пенсія / стипендія, при примусовому виконанні судових рішень, які не пов`язані зі стягнення аліментів, відшкодуванням шкоди заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок кримінального правопорушення.

43. При цьому, Верховний Суд звертає увагу, що накладення арешту на кошти (майно) боржника є стадією виконавчого провадження – першим етапом звернення стягнення на майно боржника, питання про накладення якого виконавець вирішує під час відкриття виконавчого провадження. Проте, з урахуванням викладеного, ті застереження, що містилися в абзаці 9 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», не можна тлумачити у такий спосіб, що під час воєнного стану на території України припиняються усі виконавчі дії, оскільки це нівелюватиме принцип обов`язковості судових рішень, що набрали законної сили, та призначення інституту виконавчого провадження.

44. Такому тлумаченню відповідає зміст абзаців 7, 8 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», оскільки наведеними нормами права фактично передбачається можливість накладення арешту виконавцем на кошти боржника. Приписи, які б забороняли накладати арешт на грошові кошти (доходи) боржника, згаданий пункт не містить.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.12.2023 у справі № 712/6304/23, від 24.01.2024 у справі № 338/1549/21, від 28.03.2024 у справі № 508/181/23, від 30.05.2024 у справі № 638/8943/21, від 26.09.2024 у справі № 338/1549/21, від 10.01.2025 у справі № 755/9274/23, від 29.01.2025 у справі № 279/809/24, від 19.06.2025 у справі № 922/2424/21

45. Разом з цим, у постанові від 19.05.2020 у справі № 905/361/19 Велика Палата Верховного Суду надала правовий висновок про те, що: «...виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». Отже, виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом».

46. У постанові від 20.04.2022 у справі № 756/8815/20 Велика Палата Верховного Суду надала правовий висновок, що «…державний та / або приватний виконавець перед накладанням арешту повинен з`ясувати суму та статус грошей, що знаходяться на рахунку боржника, і у постанові про накладання арешту серед інших відомостей вказати про суму коштів, на яку накладається арешт, або зазначити, що арешт поширюється на кошти на усіх рахунках, у тому числі, що будуть відкрити після накладення арешту. Виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». У випадку, коли на стадії накладення арешту на грошові кошти боржника-фізичної особи, що знаходяться на рахунку боржника та є заробітною платою боржника, виконавцю не вдалось виявити правову природу (статус) цих грошових коштів, як коштів на які накладення арешту заборонено законом, то арешт на такі грошові кошти підлягає зняттю на підставі відповідного повідомлення банку або заяви боржника з наданням ним відповідних документів на підтвердження цього та / або за результатами перевірки зазначених звітів».

47. Разом із тим, у випадках, коли рахунок боржника не має спеціального режиму використання та на нього зараховуються кошти з різним цільовим призначенням (не лише пенсійні / соціальні), банк може не мати інформації про характер таких надходжень і, відповідно, не знати, які саме кошти підлягають арешту, а які – ні. У такому разі арешт підлягає зняттю виконавцем на підставі поданих боржником документів із підтвердженням, що арештовані кошти є саме пенсійними коштами боржника (соціальними виплатами).

48. Суд зауважує, що зобов`язання виконавця зняти арешт на підставі повідомлення банку не виключає зняття такого арешту на підставі повідомлення боржника та за наслідками здійснення контролю за правильністю стягнення на підставі наданих звітів про стягнення, оскільки відповідно до підпункту 1 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з майна боржника або його частини є отримання ним документального підтвердження, що звернення стягнення на такі кошти боржника заборонено законом.

49. Для боржника надання вказаних підтверджуючих документів є процесуальною можливістю відновити свої права, порушені у зв`язку із накладенням незаконного арешту, а для виконавця зняття такого арешту є здійсненням повноважень для усунення спричинених негативних наслідків. Однак це не виключає зобов`язання банку при виконанні приписів державного та / або приватного виконавця окремо від боржника повідомити виконавця про неможливість накладення арешту на грошові кошти боржника у зв`язку з забороною, встановленою законом.

50. У разі, якщо банк не повідомив державного виконавця, що рахунок, на якому знаходяться кошти боржника, є рахунком зі спеціальним режимом використання, або боржник не довів належність арештованих коштів до пенсійних (або інших соціальних виплат), то дії державного виконавця щодо накладення арешту на кошти на цьому банківському рахунку та їх подальше списання не можна вважати протиправними. Помилковим є твердження, що саме на виконавця покладений обов`язок здобувати докази для з`ясування правового режиму арештованого банківського рахунку, водночас як роз`яснено Верховним Судом обов`язок державного виконавця полягає у знятті арешту з рахунку боржника саме за умови надання такої інформації про рахунок банком або боржником».

Отже саме банківська установа повинна повідомити державного чи приватного виконавця про спеціальний порядок відповідних коштів, а в разі відсутності такого повідомлення – сам ОСОБА_5 . Відповідно, якщо арешт на такі кошти (заробітна плата, пенсія, стипендія тощо) не буде знято, заявник може оскаржити дії (бездіяльність) виконавця у порядку встановленому Розділом VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України.

Таким чином доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, норми процесуального права судом застосовані правильно, а тому підстав для скасування оскаржуваної ухвали не має.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 384 ЦПК України апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представниці ОСОБА_1 – адвокатки Слізяк М. М. залишити без задоволення, а ухвалу Липовецького районного суду Вінницької області від 16 липня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

(Повний текст судового рішення виготовлено 21 вересня 2026 року).

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. В. Ковальчук

В. В. Оніщук