Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №134/665/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 134/665/26

Провадження № 22-ц/801/2143/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Кантониста О. О.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 рокуСправа № 134/665/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Оніщука В. В. (суддя-доповідач),

суддів: Ковальчука О. В., Панасюка О. С.,

учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на заочне рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 22 червня 2026 року, ухвалене у складі судді Кантонистої О. О. у залі суду,

встановив:

Короткий зміст вимог

У квітні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20 грудня 2024 року між ТОВ «Оптимальні кредити», правонаступником якого є ТОВ «Таліон Плюс», та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № LM975947302, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит в сумі 3 800 грн, який зобов`язався повернути у визначений договором строк, а також сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитними коштами.

Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису відповідно до вимог ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач підписав кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора.

На виконання умов договору 20 грудня 2024 року ТОВ «Оптимальні кредити» перерахувало грошові кошти в сумі 3 800 грн на банківську карту відповідача № 4149-49XX-XXXX-0705, вказану ним у договорі.

21 липня 2025 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № 21/0725-01, за умовами якого відбулося відступлення права вимоги, зокрема до ОСОБА_1 за кредитним договором № LM975947302 від 20 грудня 2024 року.

Відповідачу було направлено досудову вимогу про погашення кредитної заборгованості, яка залишилась без виконання.

Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем на момент подання позовної заяви за кредитним договором, становить 13 822,12 грн, з яких 3 800 грн – заборгованість по тілу кредиту; 7 932,12 грн – заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом; 1 900 грн – заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи); 190 грн – заборгованість за комісією.

Посилаючись на викладене, позивач у заявленому позові просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 13 822,12 грн, а також стягнути судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 22 червня 2026 року у задоволенні позову було відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено факту переходу права грошової вимоги за вказаним кредитним договором від первісного кредитора ТОВ «Оптимальні кредити» до ТОВ «Таліон Плюс», відповідно, не доведено і наявності у ТОВ «Таліон Плюс» права відступати це право вимоги ТОВ «ФК «Кредит-Капітал». Недоведеність переходу права вимоги до ТОВ «Таліон Плюс» свідчить про необґрунтованість наявності у позивача права вимоги до відповідача, що є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись із таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 20 липня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя – Оніщук В. В., судді: Ковальчук О. В., Панасюк О. С.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 24 липня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 серпня 2026 року задоволено клопотання ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» та долучено до матеріалів справи копію договору факторингу № ОК-ТП/26 від 12 березня 2025 року.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 серпня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що оскаржуване рішення обмежує фактичну можливість стягнення заборгованості за кредитним договором правонаступником кредитора.

Подання разом із позовною заявою копії договору факторингу № ОК-ТП/28 від 26 березня 2025 року, укладеного між ТОВ «Оптимальні кредити» та ТОВ «Таліон Плюс», замість належного договору факторингу № ОК-ТП/26 від 12 березня 2025 року зумовило, на думку суду першої інстанції, відсутність підстав набуття останнім права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором. Зазначена розбіжність, обумовлена технічною помилкою, між фактичними обставинами справи та помилково наданим текстом іншого правочину стала підставою для відмови в задоволенні позову.

Таким чином, ухвалення оскаржуваного судового рішення за відсутність належного документа призвело до позбавлення кредитора права на захист порушеного права, тоді як інші докази в сукупності чітко вказували на правомірність переходу права вимоги до позивача.

Саме 12 березня 2025 року первинний кредитор та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу № ОК-ТП/26 та підписали Реєстр прав вимоги, відповідно до якого останній набув право вимоги до Відповідача на загальну суму 8 943,68 грн, з яких: 3 800 грн – заборгованість за тілом кредиту; 3 053,68 грн – заборгованість за процентами; 190 грн – заборгованість за комісією; 1 900 грн – неустойка.

21 липня 2025 року ТОВ «Таліон Плюс та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено Договір факторингу № 21/0725-01.

Відповідно до витягу з Реєстру прав вимоги від 21 липня 2025 року до договору факторингу № 21/0725-01 до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором на загальну суму 13 822,12 грн, з яких: 3 800 грн – заборгованість за тілом кредиту; 7 932,12 грн – заборгованість за процентами; 190 грн – заборгованість за комісією; 1 900 грн – неустойка.

10 квітня 2026 року позивач надіслав на адресу ОСОБА_1 досудову вимогу, якою повідомив останнього про укладення договору факторингу та про необхідність сплатити заборгованість за кредитним договором на користь позивача у зв`язку з неналежним виконання умов договору.

Таким чином, скаржник довів перехід права вимоги за договорами факторингу.

Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

20 грудня 2024 року між ТОВ «Оптимальні кредити» та ОСОБА_2 було укладено договір № LM975947302, відповідно до умов якого Кредитодавець зобов`язується надати Позичальникові Кредит у формі Кредитної лінії на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом та комісію за надання кредиту, відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання коштів та банківських металів у кредит Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптимальні кредити» (далі – Правила).

2.2. Загальний розмір кредиту за цим Договором становить 3 800 грн. Разом із тим Позичальнику на умовах та в у порядку, що передбачені цим Договором, можуть бути надані додаткові грошові кошти у Кредит шляхом надання додаткових траншів.

2.3. Кредитодавець надає позичальнику перший Транш за Договором у розмірі, що дорівнює Загальному розміру Кредиту 20.12.2024 (що є датою надання Кредиту).

2.4. Другий та решта Траншів за Договором можуть бути надані Позичальнику протягом Дисконтного періоду кредитування на умовах, передбачених цим Договором. Надання кожного додаткового Траншу за Договором збільшує Загальний розмір Кредиту на суму такого Траншу.

3.2. Сторони погодили, що встановлений в п. 3.1. Договору строк Дисконтного періоду може бути продовжено Позичальником шляхом здійснення протягом Дисконтного та Пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів та інших нарахувань, строк оплати яких настав (зокрема неустойки), за умови якщо Позичальником в Особистому кабінеті активовано функцію продовження строку Дисконтного періоду. Кількість продовжень Дисконтного періоду, на умовах описаних в цьому пункті, не обмежена. На умовах цього пункту Договору, строк продовження Дисконтного періоду кожен раз розраховується за наступною формулою:

Z = 30 – (Х – Y), де:

Z – кількість днів, на які продовжується Дисконтний період;

Х – поточна дата (день місяця) закінчення Дисконтного періоду, з врахуванням всіх попередніх продовжень Дисконтного періоду;

Y – дата ініціації (день місяця) продовження Дисконтного періоду (зарахування платежу на рахунок Кредитодавця).

При цьому Сторони узгоджують що у випадку, якщо Y > X, то кількість днів, на які продовжується Дисконтний період дорівнює 30 днів.

7.1. Рекомендована (не обов`язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми Кредиту за всіма наданими Траншами є дата закінчення Дисконтного періоду кредитування 03.02.2025, а саме протягом 45 днів від дати отримання першого Траншу Позичальником. У разі пролонгації чи поновлення Дисконтного періоду рекомендована (не обов`язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми Кредиту зміщується на відповідну дату закінчення Дисконтного періоду, визначену за правилами цього Договору.

7.2. В обов`язковому порядку сума Кредиту має бути повернена Позичальником не пізніше ніж протягом 30 днів після настання однієї з наступних обставин: закінчення строку дії Договору в порядку, передбаченому п. 11.1 Договору; дострокового припинення дії Договору в порядку, передбаченому п. 9.1.1.2 або п. 9.1.1.7 Договору.

7.3. Кінцева дата повернення кредиту 19.01.2030.

7.4. Проценти сплачуються в наступному порядку:

7.4.1. протягом Дисконтного періоду кредитування Позичальник зобов`язаний сплатити Кредитодавцю проценти не пізніше останнього дня Дисконтного періоду кредитування. У разі продовження Позичальником Дисконтного періоду кредитування чи поновлення Дисконтного періоду, Позичальник кожен раз сплачує всі нараховані проценти не пізніше нової дати закінчення Дисконтного періоду кредитування, вирахуваної відповідно до правил цього Договору;

7.4.2. після закінчення Дисконтного періоду кредитування, Позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти щоденно.

8.1. За користування Кредитом Позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти за користування Кредитом та Комісію за надання кредиту у розмірі та порядку, що встановлені цим Договором. Інших витрат Позичальника не передбачено.

8.3. Базова процентна ставка складає 0,98 % в день від суми залишку Кредиту, яка знаходиться у Позичальника за кожний день користування ним, що становить 357,70 % річних.

8.5. Розмір Комісії, що нараховується за надання першого Траншу за цим Договором становить 190 грн.

11.1. Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом 5 років або до його дострокового розірвання, а в частині розрахунків – до повного та належного їх виконання.

На а. с. 7 паспорт споживчого кредиту із аналогічними умовами.

На а. с. 22 заявка на отримання кредиту із зазначенням паспортних даних ОСОБА_1 , номеру банківської картки, телефону, електронної пошти.

На а. с. 25 довідка на підтвердження ініціювання платіжної операції шляхом подання надавачу фінансових платіжних послуг.

Відповідно до платіжного доручення від 20 грудня 2024 року, довідки ТОВ «Оптимальні кредити» від 20 грудня 2024 року на картку ОСОБА_1 № 4149-49ХХ-ХХХХ-0705 20 грудня 2024 року о 12 год 42 хв перераховано кошти у розмірі 3 800 грн (а. с. 28).

Згідно із довідкою АТ КБ «Приватбанк» ОСОБА_1 емітовано карту № НОМЕР_1 та 20 грудня 2024 року зараховано кошти в сумі 3 800 грн (а. с. 72).

12 березня 2025 року ТОВ «Оптимальні кредити» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали Договір факторингу № ОК-ТП/26, за умовами якого Клієнт зобов`язується відступити Фактору Права вимоги за переліком в Реєстрі прав вимоги (а. с. 102-104, 117-119).

Відповідно до витягу з Реєстру прав боржників від 12 березня 2025 року ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 (№ з/п у Реєстрі 40) на загальну суму 8 943,68 грн, з яких тіло кредиту – 3 800 грн, відсотки – 12 625 грн, комісія – 190 грн, неустойка – 1 900 грн (а. с. 32-33).

Відповідно до розрахунку заборгованості, здійсненого ТОВ «Таліон Плюс», заборгованість відповідача за кредитним договором станом на 21 липня 2025 року становить: тіло кредиту – 3 800 грн, відсотки – 7 932,12 грн, комісія – 190 грн, неустойка – 1 900 грн (а. с. 26).

21 липня 2025 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено Договір факторингу № 21/0725-01, відповідно до умов якого позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, зазначеними у Реєстрі прав вимоги (а. с. 34-39).

Відповідно до витягу з Реєстру прав вимоги від 21 липня 2025 року до договору факторингу № 21/0725-01 від 21 липня 2025 року до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 (№ з/п у Реєстрі 64) за кредитним договором № LM975947302 від 20 грудня 2024 року в розмірі 13 822,12 грн, з яких: 3 800 грн – заборгованість за тілом кредиту; 7 932,12 грн – заборгованість за процентами; 190 грн – заборгованість за комісією; 1 900 грн – неустойка (а. с. 40).

10 квітня 2026 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» надіслав на адресу відповідача досудову вимогу № 24519830, якою повідомив останнього про укладення договору факторингу № 21/0725-01 від 21 липня 2025 року, за яким відступлено право вимоги за кредитним договором № LM975947302 від 20 грудня 2024 року на загальну суму 13 822,12 грн, а також про необхідність її сплати на користь позивача у зв`язку з неналежним виконанням умов договору (а. с. 42).

Позиція суду апеляційної інстанції

Справа розглядається в порядку частини першої статті 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно із ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що кредитний договір № LM975947302 від 20 грудня 2024 року між первісним кредитором ТОВ «Оптимальні кредити» та ОСОБА_1 укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису.

У договорі сторони обумовили усі його істотні умови, зокрема, розмір кредиту, процентну ставку за користування ним, розмір комісії, строк надання кредиту тощо, тому підписавши його, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов`язання виконувати умови.

Доказів, які б спростовували факт укладення кредитного договору, перерахування кредитних коштів або ненадходження кредитних коштів, суду не надано.

Розмір процентної ставки відповідає вимогам ЗУ «Про споживче кредитування».

Щодо факту переходу права грошової вимоги за кредитним договором від первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс» апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу. Майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення.

Верховний Суд у постанові від 07 січня 2026 року, яка відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України враховується судом, у справі № 727/2790/25 зауважив:

- допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені у виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги;

- наявна вимога – це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу;

- майбутня вимога – це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу;

- у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки);

- майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.

Судом апеляційної інстанції досліджено долучену до матеріалів справи копію договору факторингу № ОК-ТП/26 від 12 березня 2025 року та встановлено, що саме цей договір в сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи, є належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом на підтвердження обставин, які є предметом доказування у цій справі. Його зміст узгоджується з іншими письмовими доказами та відповідає фактичним обставинам справи. Договір безпосередньо стосується спірних правовідносин, адже саме за ним від первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги за переліком в Реєстрі прав вимоги.

Так, 12 березня 2025 року між ТОВ «Оптимальні кредити» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено договір факторингу № ОК-ТП/26. Сторони узгодили, що наявне право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту укладення Реєстру прав вимоги (пункт 4.1.).

Реєстр боржників за вказаним договором факторингу був підписаний 12 березня 2025 року.

ТОВ «Таліон Плюс» відступило право грошової вимоги до відповідача ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відповідно до укладеного договору факторингу № 21/0725-01 від 21 липня 2025 року.

Отже, внаслідок послідовного укладення договорів факторингу право вимоги за кредитним договором № LM975947302, укладеним між ТОВ «Оптимальні кредити» та ОСОБА_1 20 грудня 2024 року, перейшло до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал».

Водночас щодо вимог позивача про стягнення неустойки колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до п. 18 Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України з 24 лютого 2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на даний час.

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною другою статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Вказана правова позиція є сталою та неодноразово була застосована судами різних інстанцій при розгляді справ про стягнення кредитної заборгованості, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04 червня 2025 року у справі № 752/30967/21, 12 лютого 2025 року у справі № 758/5318/23, від 31 січня 2024 року № 183/7850/22.

Отже, до спірних правовідносин, які виникли у зв`язку із невиконанням ОСОБА_1 грошових зобов`язань, що випливають із кредитного договору, підлягають застосуванню вимоги п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а тому у задоволенні цієї частини позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки за кредитним договором у розмірі 1 900 слід відмовити.

Таким чином, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредит капітал» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором, розмір якої становить 11 922,12 грн, з яких 3 800 грн – заборгованість по тілу кредиту; 7 932,12 грн – заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом; 190 грн – заборгованість за комісією.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги задоволено на 86,3 % (11 922,12 грн х 100% : 13 822,12 грн), з відповідача на користь позивача слід пропорційно стягнути 5 744,13 грн сплаченого ним судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги (а. с. 6, 116).

Також у позовній заяві ТОВ «Кредит-Капітал» просило стягнути з ОСОБА_1 8 000 грн витрат на правничу допомогу.

Відповідно до статті 133 ЦПК України, витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно вимог ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У ч. 3 ст. 137 ЦПК України зазначено, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19 (провадження №61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц (провадження №61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18 (провадження №61-44217св18).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 №23рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу – це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/9476/19).

Із матеріалів справи вбачається, що інтереси позивача під час розгляду справи у місцевому суді представляв адвокат Усенко М. І. на підставі договору про надання правової(правничої) допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року.

На підтвердження понесених ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 8 000 грн адвокат надав акт наданих послуг № 324 від 10 квітня 2026 року та детальний опис робіт, відповідно до якого надано такі послуги: усна консультація Клієнта, щодо перспектив та порядку стягнення заборгованості за кредитним договором 0 год 30 хв; ознайомлення з матеріалами кредитної справи 2 год 00 хв; погодження правової позиції Клієнта у справі 0 год 30 хв; складення позовної заяви з урахування правової позиції Клієнта 3 год. 30хв.; подання заяви до суду від імені Клієнта 1 шт. Розмір гонорару – 8 000 грн.

За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Проте заперечень ОСОБА_1 проти заявленого розміру витрат на правничу допомогу матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене, керуючись у тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, складність справи, а також враховуючи критерій розумності розміру судових витрат на правничу допомогу, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про задоволення заяви про стягнення судових витрат на правничу допомогу пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 6 904 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» задовольнити частково.

Заочне рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 22 червня 2026 скасувати.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за договором № LM975947302 від 20 грудня 2024 року у розмірі 11 922,12 грн (одинадцять тисяч дев`ятсот двадцять дві грн 12 коп.), з яких заборгованість за тілом кредиту – 3 800 грн, заборгованість за відсотками – 7 932,12 грн, комісія – 190 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» 5 744,13 грн (п`ять тисяч сімсот сорок чотири грн 13 коп.) судових витрат зі сплати судового збору та 6 904 грн (шість тисяч дев`ятсот чотири грн) судових витрат на правничу допомогу, понесену ним у суді першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий В. В. Оніщук

Судді О. В. Ковальчук

О. С. Панасюк