Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №142/379/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 142/379/25

Провадження № 22-ц/801/1829/2026

Категорія: 72

Головуючий у суді 1-ї інстанції Нестерук В. В.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 рокуСправа № 142/379/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Берегового О. Ю., Ковальчука О. В.,

з участю секретаря судового засідання Куленко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Піщанської селищної ради Вінницької області, про позбавлення батьківських прав за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Зільберта О. Є. на заочне рішення Піщанського районного суду Вінницької області у складі судді Нестерука В. В. від 05 травня 2026 року (дата складання повного тексту судового рішення у справі відсутня),

встановив:

В червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, за яким просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтовування вимог позову покликався на те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 народилися у шлюбі з ОСОБА_2 , який розірвано рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 30 березня 2021 року.

Місце проживання дітей рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 19 вересня 2023 року визначено з ним. З вересня 2023 року діти проживають у с. Жабокрич Крижопільської селищної ради Тульчинського району Вінницької області в будинку ОСОБА_5 , з якою проживає однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Зазначав, що він забезпечив належні умови для проживання, виховання та навчання дітей; працевлаштований, має стабільний дохід; позитивно характеризується за місцем проживання; бере активну участь у житті дітей та співпрацює з навчальним закладом.

ОСОБА_2 повністю самоусунулася від виконання батьківських обов`язків: не спілкується з дітьми, не цікавиться їх духовним та фізичним розвитком, не забезпечує матеріально.

Заочним рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 05 травня 2026 року у позові відмовлено.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позбавлення батьківських прав є винятковим, крайнім заходом впливу, який застосовується лише за умов свідомого та умисного нехтування обов`язками, коли змінити поведінку особи неможливо. Суд установив, що відповідачка бере участь у вихованні дітей не в достатній мірі, проте не втратила до них інтересу – вона заперечувала проти позову, спілкувалася з дітьми по телефону та зустрічалася раніше. Оскільки органами опіки та іншими службами до матері раніше не застосовувалися заходи профілактичного впливу чи попередження, а висновок органу опіки визнано недостатньо обґрунтованим, суд першої інстанції прийшов до висновку про передчасність застосування такого крайнього заходу впливу. Заради забезпечення якнайкращих інтересів дітей та збереження сімейних зв`язків відповідачку попереджено про необхідність змінити ставлення до виховання синів та покладено контроль за виконанням нею обов`язків на службу у справах дітей.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Зільберт О. Є., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просив заочне рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 05 травня 2026 року скасувати і ухвалити нове – про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги покликався на ті ж обставини, що і в позовній заяві. Звертав увагу, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив чотирирічне самоусунення матері від виховання та утримання дітей із «недостатньою участю», ігноруючи при цьому правові позиції Верховного Суду щодо свідомого ухилення від батьківських обов`язків. Крім того суд першої інстанції неправильно застосував приписи статей 89, 19 Сімейного кодексу України (далі СК України) та статтю 89 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), тому що належним чином не мотивував відхилення висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав і формально поставився до зафіксованої в присутності психолога думки самих дітей. Зазначав, що суд надав перевагу інтересам відповідачки, нехтуючи сукупністю прямих доказів, зокрема нотаріальною заявою про відмову від виховання та показаннями свідків, та порушивши принцип забезпечення найкращих інтересів дітей, передбачений статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі – Конвенція про права дитини).

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Частинами першою – третьою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 30 березня 2021 року шлюб між сторонами розірвано.

19 вересня 2023 року Піщанський районний суд Вінницької області визначив місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з їхнім батьком ОСОБА_1 .

Відповідно до акта обстеження умов проживання від 01 травня 2025 року та довідки про фактичне місце проживання особи (осіб) на території Крижопільської селищної територіальної громади фактичним місцем проживання ОСОБА_1 та його неповнолітніх дітей є АДРЕСА_1 , спільно з ОСОБА_5 та її дітьми ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

З довідок Ліцею № 3 с. Жабокрич Крижопільської селищної ради № № 33/126, 34/127 від 01 травня 2025 року видно, що ОСОБА_4 з 05 вересня 2023 року, а ОСОБА_3 з 13 березня 2023 року і по теперішній час навчаються у ліцеї, проживають з батьком в АДРЕСА_1 . Мати ОСОБА_2 участі у вихованні дітей не приймає, не цікавиться їх життям та не співпрацює з батьківським та вчительським колективом.

Згідно з характеристикою Жабокрицького старостинського округу № 56 від 08 травня 2025 року ОСОБА_1 проживає з 2022 року у АДРЕСА_1 . За час проживання в селі до старостинського округу скарг та заяв стосовно нього не надходило. ОСОБА_1 вносить вагомий внесок у виховання дітей у сім`ї, створює сприятливі умови для здобуття дітьми освіти, розвитку їх творчих здібностей, формуванню високих моральних та духовних якостей. Здійснює підприємницьку діяльність. Повністю забезпечує потреби сім`ї. З жителями села не конфліктує. Не вживає алкогольні напої.

Річний дохід платника єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за 2024 рік становив 462 780 грн 76 к., що підтверджується податковою декларацією.

З витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» щодо ОСОБА_1 видно, що станом на 08 травня 2025 року відомості про наявність незнятої чи непогашеної судимості відсутні.

Відповідно до медичних довідок Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Піщанської селищної ради № 68-09 від 08 травня 2025 року та Комунального некомерційного підприємства «Піщанська районна лікарня» № 148 від 07 травня 2025 року ОСОБА_1 не перебуває на диспансерному обліку, у тому числі в нарколога та психіатра, та по медичну допомогу не звертався.

ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 . Разом із нею зареєстровані: чоловік – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , син – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; за роки проживання на території селища Піщанка ОСОБА_2 характеризується задовільно; скарг від сусідів на неї не надходило (довідка-характеристика Піщанської селищної ради № 667 від 20 травня 2025 року).

Згідно з висновком від 03 жовтня 2025 року № 1048 виконавчий комітет Піщанської селищної ради Вінницької області вважає, що ОСОБА_2 доцільно позбавити батьківських прав відносно малолітніх синів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

У висновку зазначено, що ОСОБА_2 свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо виховання та утримання малолітніх дітей. Зокрема рішенням суду місце проживання синів визначено з батьком, з яким вони фактично мешкають та навчаються в с. Жабокрич Тульчинського району Вінницької області. Мати не бере участі у вихованні та розвитку дітей, не цікавиться їхнім життям, не співпрацює з навчальним закладом і має низький батьківський потенціал. Заходи соціального впливу та надана послуга консультування позитивних наслідків не дали, у зв`язку з чим мати не забезпечує базових потреб дітей та належних умов для їхнього зростання.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини – дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та / або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) як джерело права.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

В оцінці обставин справи суд має виходити з того, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У постанові від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 (провадження № 61-10115св23) за таких самих правовідносин Верховний Суд застосував системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та враховуючи, що позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків, виснував, що позивач, звертаючись до суду з цим позовом, посилався на те, що відповідачка не бере участі у вихованні дитини, не цікавиться дитиною, тобто взагалі не виконує батьківські обов`язки, що є достатньою підставою для позбавлення матері батьківських прав та відповідатиме інтересам дитини.

Однак суди першої та апеляційної інстанцій критично оцінили довідки з навчального закладу, в якому навчається дитина, та інші письмові докази, подані позивачем, оскільки за їхнім внутрішнім переконанням ці докази не є достатніми доказами для позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки беззаперечно не підтверджують факт свідомого її ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини.

У справі, що переглядається, позивачем не надано належних, достатніх і допустимих доказів свідомого невиконання відповідачкою своїх батьківських обов`язків без поважних на це причин, не встановлено винної поведінки останньої щодо ухилення від виховання дітей і свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов`язками.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що позивач не довів, що поведінка відповідачки відносно дітей є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками, а також не довів наявність інших підстав передбачених пунктами 2 – 6 частини першої статті 164 СК України для позбавлення відповідачки батьківських прав.

Оцінку доказів щодо показань свідків та пояснень дітей, надану судом першої інстанції, апеляційний суд також вважає обґрунтованою.

Зокрема допитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підтвердили, що ОСОБА_2 не бере достатньої участі у вихованні та утриманні дітей. Разом з тим з показань свідка ОСОБА_5 видно, що за ініціативою та проханням матері дітей возили до неї для спілкування, а свідок ОСОБА_9 вказувала, що діти відвідували матір за місцем її проживання. Зазначені обставини у своїй сукупності, а також заперечення відповідачки проти позову у підготовчому судовому засіданні, свідчать про те, що ОСОБА_2 не втратила материнського інтересу до дітей та остаточно не самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків.

Оцінюючи пояснення неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які висловили бажання щодо позбавлення матері батьківських прав і зазначили, що не бачили її з 2022 року, суд апеляційної інстанції виходить з того, що відповідно до статті 171 СК України та статті 12 Конвенції про права дитини думка дитини має бути вислухана та врахована.

Разом з тим озвучена в судовому засіданні думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні спору, тому що думка дитини не заважди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу свого віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих елементів впливу на неї (постанова Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18).

Крім того суд першої інстанції правильно оцінив надані позивачем докази, а також висновок виконавчого комітету Піщанської селищної ради Вінницької області від 03 жовтня 2025 року № 1048 про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , як такі що не доводить умисного систематичного невиконання нею батьківських обов`язків.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер і суд може не погодитися з таким висновком, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України). У спірних правовідносинах зазначений висновок не містить належного обґрунтування щодо існування виключних обставин, які свідчили б про остаточне самоусунення матері від виховання або наявність з її боку реальної загрози для життя, здоров`я та психічного розвитку дітей.

Наполягаючи на позбавленні відповідачки батьківських прав ОСОБА_1 не вказав, у чому ж полягає доцільність і необхідність такого рішення для дітей, яким чином позбавлення батьківських прав відповідачки сприятиме захисту їхніх інтересів.

Враховуючи, що позивач не довів, та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення матері по відношенню до дітей батьківських прав та доказів, які б беззаперечно свідчили про умисне (свідоме) ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов`язків відносно дітей, приймаючи до уваги її заперечення проти позову, що свідчить про наявність інтересу до дітей, а також те, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою та крайнім заходом впливу на батьків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав та обґрунтовано обмежився попередженням відповідачки про необхідність змінити ставлення до виховання синів із покладенням контролю на орган опіки та піклування.

Такий висновок відповідатиме якнайкращим інтересам дитини з огляду на необхідність забезпечення їхніх прав на спілкування та збереження зав`язків з обома батьками.

Таким чином доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, що є підставами для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32.).

За змістом статті 374 ЦПК України апеляційний суд залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Зільберта О. Є. залишити без задоволення, а заочне рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 05 травня 2026 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

(Повний текст судового рішення виготовлено 21 вересня 2026 року).

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. Ю. Береговий

О. В. Ковальчук