Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №583/4600/26 — Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/4600/26

3/583/1499/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 вересня 2026 року суддя Охтирського міськрайонного суду Сумської області Яценко Н.Г., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні протокол про адміністративне правопорушення разом з матеріалами, що надійшли від Охтирського РВП ГУНП в Сумській області, про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , пенсіонерки

за ч. 2 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

встановив:

08.09.2026 до Охтирського міськрайонного суду Сумської області надійшов протокол про адміністративне правопорушення серії ВБА №001268 від 02.09.2026, відповідно до якого 29.08.2026 близько 06.30 год. за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 ухилилася від виконання батьківських обов`язків щодо свого онука ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який пішов з дому та нікому про це не повідомив, чим вчинила ті самі дії повторно протягом року. Такі дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 2 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У судовому засіданні ОСОБА_1 вину не визнала, пояснила, що вона не ухилялася від виконання батьківських обов`язків щодо свого неповнолітнього онука та після того як онук перестав виходити на зв`язок одразу звернулася до поліції з метою його розшуку.

Дослідивши матеріали справи та наявні у ній докази, врахувавши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, доходжу наступного висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановленому законом.

Статтею 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

В ст. 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно зі ст. 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні; чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, чи заподіяно матеріальну шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідальність за ч. 1 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення настає у разі ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

Диспозицією ч. 2 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення.

Об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП проявляється у різних формах бездіяльності, пов`язаної з незабезпеченням батьками або особами, які їх замінюють, необхідних умов життя, належного виховання, навчання неповнолітніх дітей, а саме залишення впродовж тривалого строку дитини без будь-якого нагляду, ухилення від виховання дітей (у тому числі незабезпечення відвідування ними школи, контролю за дозвіллям), незабезпечення безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці, невжиття заходів щодо їх лікування, безпідставне обмеження в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності, штучне створення незадовільних побутових умов, тощо.

Неналежне виконання обов`язків щодо виховання дітей означає бездіяльність, у результаті якої обов`язки по вихованню виконуються неякісно, не в повному обсязі. Таке ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, пов`язаної з незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання та навчання неповнолітніх дітей.

Суб`єктивна сторона цього правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу, вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Диспозиція даної норми закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки батьків або осіб, які їх замінюють щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. При цьому ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей, передбачає бездіяльність, внаслідок якої обов`язки по вихованню виконуються тривалий час неякісно та не в повному обсязі. Таке ухилення може полягати у різних формах бездіяльності, пов`язаної з незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання, навчання неповнолітніх дітей: залишення впродовж тривалого строку дитини без будь-якого нагляду, ухилення від виховання дітей (у тому числі незабезпечення відвідування ними школи, контролю за дозвіллям), незабезпечення безпечних умов перебування за місцем проживання чи в іншому місці, невжиття заходів щодо їх лікування, безпідставне обмеження в харчуванні, одязі, інших предметах першої необхідності, штучне створення незадовільних побутових умов, тощо.

За приписами ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно зі ст. 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Надаючи оцінку наявним у справі доказам, доходжу до того, що у справі відсутні належні та допустимі докази на підтвердження винуватості ОСОБА_1 в інкримінованому їй адміністративному правопорушенні.

Так з матеріалів справ вбачається, що саме ОСОБА_1 , виявивши відсутність свого 17-річного онука, через незначний проміжок часу сама зателефонувала на лінію «102» та повідомила, що її онук протягом дня не виходить на зв`язок.

Вказаний факт, на переконання судді, свідчить про те, що ОСОБА_1 належним чином виконала свій обов`язок опікуна щодо свого неповнолітнього онука ОСОБА_3 і будь-яких доказів того, що ОСОБА_1 умисно не приділяла уваги своєму онуку або ж не цікавилась його дозвіллям, матеріали справи не містять.

Водночас, положеннями ст. 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Слід також зауважити, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Разом з тим, протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належним доказом по даній справі в розумінні ст. 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійними беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягається до адміністративної відповідальності поза розумним сумнівом.

При цьому суддя наголошує, що суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, не може перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що призведе до порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Презумпція невинуватості є конституційною гарантією, яка закріплена ст. 62 Основного закону України та передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин - відсутність події і складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи вищенаведене, проаналізувавши та оцінивши всі докази в їх сукупності, вирішуючи справу в межах складеного протоколу у відповідності до положень ст.ст. 254, 279 КУпАП доходжу висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 184 КУпАП, а тому провадження у справі підлягає закриттю за відсутністю складу і події правопорушення.

Керуючись ст.ст. 184, 247, 283, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя

ПОСТАНОВИЛА:

Провадження у справі закрити за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду через Охтирський міськрайонний суд Сумської області протягом 10 днів з дня її винесення.

Суддя Охтирського міськрайонного суду

Сумської області Н.Г. Яценко