Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №148/897/26 — Тульчинський районний суд Вінницької області

Справа № 148/897/26

Провадження №2/148/1042/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2026 року Тульчинський районний суд Вінницької області

в складі: судді Штифурко Л.А.

секретаря Лиженко Є.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тульчина в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення недоплаченої заробітної плати,-

встановив:

У березні 2026 року адвокат Черніков Д.Ю. в інтересах ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення недоплаченої заробітної плати. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 з 25.11.2021 по 10.02.2025 включно проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.

У зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704», пунктом 2 якої викладено в новій редакції п. 4 Постанови КМУ №704, який застосовувався вищевказаними військовими частинами при розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців, та був скасований (визнаний протиправним та нечинним) постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24 (постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року залишено без змін), Позивачу була завдана шкода у вигляді недоотриманого грошового забезпечення за період служби з 20.05.2023 по 09.07.2024.

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (Постанова № 704).

Пунктом 4 Постанови № 704 у первинній редакції було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

В подальшому пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (надалі - Постанова № 103) до Постанови № 704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови № 704 було викладено у новій редакції, а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Постанова № 103 набрала чинності 24.02.2018. А Постанова № 704 набрала чинності 01.03.2018.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі № 826/6453/18 зміни до п. 4 Постанови № 704 (в редакції Постанови № 103) скасовано та визнано протиправними. Зокрема, визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови № 103, згідно з якою було внесено зміни до п. 4 Постанови № 704. Вказана постанова Шостого апеляційного адміністративного суду залишена без змін Верховним Судом постановою від 20.10.2022.

Таким чином, на думку позивача, з дня набрання законної сили постановою у справі № 826/6453/18 застосовується редакція п. 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін.

Отже, з 29.01.2020 з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18 була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року, на відміну від правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.

Разом з тим, 12 травня 2023 року Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (надалі - Постанова №481).

Постановою №481 внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” виклавши абзац перший в такій редакції:

"4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. "

Тобто, замість «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), знову визначено фіксовану суму в розмірі 1762 грн. (прожитковий мінімум 2018 року).

Постанова КМУ № 481 набрала чинності 20 травня 2023 року. Таким чином, починаючи з 20 травня 2023 року розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням позивача визначався шляхом множення не розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), а фіксованої суми в розмірі 1762 грн. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, до Постанови № 704.

Однак Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24 (постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року залишено без змін) визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481.

Таким чином, оскільки в період служби Позивача при розрахунку його грошового забезпечення військовою частиною застосувався нормативно - правовий акт (п. 2 Постанова КМУ № 481), який через невідповідність актам вищої юридичної сили був скасований (визнаний протиправним та нечинним) 18.06.2025, позивач має право на відшкодування завданої шкоди в розмірі недоплаченого грошового забезпечення за період служби з 20.05.2023 по 04.09.2024, яка за його розрахунками складає 493 471,03 грн. (за 2023 рік служби в сумі 122 437,29 грн. + за 2024 рік служби в сумі 260 952,91 грн. + за 2025 рік служби в сумі 110 080,83 грн.).

Вказані обставини стали причиною звернення позивача до суду з даним позовом, у якому він просить стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України невиплачене грошове забезпечення (заробітну плату) за період служби з 20.05.2023 - 10.02.2025 включно у розмірі 493 471,03 грн., як матеріальну шкоду заподіяну в результаті застосування пункту 2 постанови КМУ № 481 від 12 травня 2023 року, що був визнаний протиправним та нечинним.

01.04.2026 відкрито провадження у даній справі за правилами загального позовного провадження (а.с. 22).

07.05.2026 від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 59-61). Заперечуючи проти позову, представник відповідача зазначив, що 30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності 01 березня 2018 року (надалі - Постанова № 704). Зазначеною постановою затверджені, зокрема, тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схема тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Пунктом 4 Постанови № 704 установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Однак дана норма у своїй первинній редакції застосованою не була та діяла до 24 лютого 2018 року, оскільки пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" від 21 лютого 2018 року № 103 (яка набрала чинності 24 лютого 2018 року) до Постанови № 704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 постанови № 704 викладено у новій редакції: " 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

Отже, на момент набрання чинності постановою №704 (01 березня 2018 року) пункт 4 зазначеної постанови викладений у редакції згідно з пунктом 6 постанови № 103, а саме: " 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

З 29 січня 2020 року пункт 6 Постанови № 103 (яким пункт 4 постанови № 704 викладено у новій редакції, про що зазначено судом вище) втратив чинність у зв`язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".

З 12 травня 2023 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481, якою внесені зміни до пункту 4 Постанови №704. Відповідно до цих змін, абзац перший пункту 4 викладено в новій редакції, яка імперативно встановлює: «Розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт...»

Так, за змістом п. 4 постанова КМУ № 704 в первинній редакції (до набрання цією постановою чинності) розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12,13,14.

Тобто, п. 4 постанови КМУ № 704 визначено граничну нижню величину, яка береться для розрахунку розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями, що складає 50% мінімальної заробітної плати станом на 1 січня відповідного року, отже у випадку, коли у календарному році, в якому застосовуються положення пункту 4 постанови КМУ № 704 в такій редакції, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року є меншим 50% розміру мінімальної заробітної плати, то розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року як розрахункова величина не застосовується.

При цьому, вважає безпідставними посилання позивача на те, що відповідно до п. 4 постанови КМУ № 704 в первинній редакції єдиною розрахунковою величиною для визначення розміру окладу за посадою та військовим званням повинен бути саме прожитковий мінімум для працездатних осіб на 1 січня календарного року, оскільки норма права не може застосовуватись вибірково лише в певній частині, а повинна тлумачитись в цілому у сукупному взаємозв`язку.

З урахуванням положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-IX розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня відповідного року є меншим, ніж 50% розміру мінімальної заробітної плати, а тому не може бути застосований як розрахункова величина для обрахунку посадових окладів та окладу за військовими (спеціальними) званнями за пунктом 4 Постанови №704 в первинній редакції.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 11.12.2019 року у зразковій справі № 240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме п. 3 р. ІІ Закону № 1774-VIII, після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 10.09.2021 у справі № 480/5496/20, суд наголосив на тому, що при застосування положень пункту 4 постанови КМУ № 704, у редакції до внесення змін постановою КМУ № 103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 1 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Висновки Верховного Суду викладені в постановах від 11 лютого 2021 року справі №200/3757/20-а та справі №240/11952/19 щодо застосування положень пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103 та пункту 3 розділу ІІ Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-VIII, які полягають у тому, що згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 1 січня 2018 року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Таким чином, оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону України від 6 грудня 2016 року № 1774-Vm не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704, відсутні підстави для обчислення розміру посадового окладу, окладу за військове звання, процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, визначених шляхом множення 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня 2020 року та 1 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.

Враховуючи вищевикладене, представник відповідача просив у відзиві в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

11.05.2026 представником позивача подано відповідь на відзив, у якому викладено контраргументи позивача щодо заперечень представника відповідача проти позову, які порушені у відзиві (а.с. 64-67).

В підготовчому судовому засіданні представник позивача адвокат Черніков Д.Ю. позов підтримав у повному обсязі, посилаючись викладені в позовній заяві обставини. Просив задовольнити позов.

В підготовчому судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 позов не визнав. Зазначив, що заробітну плату ОСОБА_1 було нараховано правильно, відповідно до чинного законодавства. Просив в задоволенні позову відмовити.

03.06.2026 закрито підготовче провадення у справі та призначено справу до розгляду по суті.

В судові засідання 13.08.2026, 10.09.2026 позивач, його представник та представник відповідача не з`явилися. Від представника позивача до суду надійшла заява з проханням розглядати дану справу без його участі та участі позивача.

Оскільки неявка сторін не перешкоджала з`ясуванню обставин, суд розглянув справу у їх відсутність на підставі наявних у справі доказів.

Вивчивши доводи сторін щодо позовних вимог, дослідивши та оцінивши докази в їх сукупності, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно копії посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 01.05.2025, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи (а.с. 11).

Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого 19.12.2024 Головним управлінням Національної гвардії України, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с. 12).

Згідно копії листа №60/12-Г-2-Аз від 14.03.2025 командиром військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України адвоката ОСОБА_2 повідомлено, що станом на 07.03.2025 Військова частина має залишок бюджетних асигнування по КЕКВ 2800 «інші поточні видатки» у розмірі: 58 314.23 грн. Останній раз бюджетні асигнування вищим розпорядником коштів по КЕКВ 2800 «інші поточні видатки» військовій частині здійснювались 18.02.25 на суму 4 136.00 грн. (а.с. 8).

З копії Витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України №51 від 10.02.2025 судом встановлено, що зі старшим солдатом ОСОБА_1 (Г-068516), навідником- оператора 1-го відділення 3-го взводу оперативного призначення 2-ї роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) батальйону оперативного призначення, звільненого відповідно до підпункту „б” пункту З частини п`ятої статті 26 Закону України „Про військовий обов`язок і військову службу” з військової служби наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.01.2025 № 3 о/с у запас за станом здоров`я, без права носіння військової форми одягу, 10 лютого 2025 року, припинено (розірвано) контракт про проходження громадянами України військової служби в Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Згідно з Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом МВС від 15.03.2018 № 200, виплатити:

- щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби за період з 01 по 10 лютого 2025 року в розмірі 710 відсотків посадового окладу;

- грошову компенсацію за невикористані 25 (двадцять п`ять) календарних днів щорічної основної відпустки за 2024 рік;

- грошову компенсацію за невикористані 30 (тридцять) календарних днів щорічної основної відпустки за 2025 рік.

Згідно з розпорядженням командувача Національної гвардії України «Про грошове забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України» від 10.02.2023 № Р-16, виплатити надбавку за особливості проходження служби в розмірі 50 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років (а.с. 14).

З копії довідки про грошове забезпечення від 11.03.2025 № 68 військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України суд установив, що за період з жовтня 2022 року по лютий 2025 року ОСОБА_1 було нараховано: оклад – 16646,55 грн., надбавку за вислугу років – 24069,64 грн., надбавку за особливості проходження служби – 62411,79 грн., щомісячну премію – 465675,90 грн., допомогу для оздоровлення – 60879,50 грн., матеріальну допомогу для соц..-поб питань – 65471,75 грн., грошову компенсацію за невик.дні щорічної осн. відпустки – 49944,13 грн., грошову компенсацію за дні відпустки УБД – 25426,10 грн., одноразову грошову допомогу в/с, які звільняються зі служби – 40863,38 грн., одноразову винагороду – 210000 грн., додаткову винагороду – 842096,77 грн., індексацію – 4166,96 грн. (а.с. 15).

Згідно копії довідки про розмір грошового забезпечення від 14.03.2025 №77 військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (а.с. 16) станом на 01.01.2025 розмір грошового забезпечення за посадою помічника начальника військового наряду, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», складається у номінальних розмірах з:

- посадового окладу (6 тарифний розряд) - 2910,00 грн.;

- окладу за військовим званням (старший солдат) - 600,00 грн.;

- надбавки за вислугу років (у календарному обчисленні - 3 роки, 06 місяців, 01 день, 25%) - 877,50 грн.;

- надбавки за особливості проходження служби (50%) -2193,75 грн.;

- премії (710% від посадового окладу) -20661,00 грн.

Всього: 27242,25 грн.

Розмір премії та надбавки за особливості проходження служби встановлюється, враховуючи тарифний розряд за посадою відповідно до розпорядження Головного управління Національної гвардії України № Р-16 від 10.02.2023.

Отже, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 з 25.11.2021 по 10.02.2025 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_4 Національної гвардії України.

Також судом встановлено, що на виконання положень Постанови КМУ №481 військова частина розраховувала посадовий оклад та оклад за військове звання, а також інші елементи грошового забезпечення ОСОБА_1 , виходячи не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а з фіксованої суми в розмірі 1762 грн. Цього факту представником відповідача не заперечено ні в підготовчому судовому засіданні, ні у відзиві на позов.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 на відповідний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, передбачених п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Пунктом 4 Постанови № 704 у первинній редакції було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

12.05.2023 Кабінетом Міністрів України було прийнято Постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704», якою внесено зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Зокрема, абзац перший пункту 4 постанови № 704 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Тобто, замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запроваджено сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн.

Постанова КМУ № 481 набрала чинності 20.05.2023.

14.03.2025 рішенням Київського окружного адміністративного суду по справі №320/29450/24, зокрема, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

18.06.2025 постановою Шостого апеляційного адміністративного суду по справі №320/29450/24 апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України залишено без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 - без змін.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 по справі №320/29450/24 набрало законної сили 18.06.2025.

Відповідно до ч.1 п.1 та 2 ч.2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та не чинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно ч.1 ст.57 Закону України «Про правотворчу діяльність» від 24.08.2023 №3354-ІХ дія нормативно-правового акта у часі - це реалізація нормативно-правового акта щодо суспільних відносин, що виникли після набрання ним чинності або до набрання ним чинності і тривали станом на дату набрання актом чинності. Дія нормативно-правового акта поширюється на суспільні відносини, що виникли (тривають) після набрання ним чинності, якщо інше не передбачено Конституцією України чи законом.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що у разі якщо припинення дії нормативно-правового акта здійснюється на підставі рішення суду, дія нормативно-правового акта припиняється з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Крім того, за приписами ч. 2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Відповідно до абзаців 3, 4 пункту 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 р. № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» скасування акта суб`єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття. Визнання ж акта суб`єкта владних повноважень не чинним означає втрату ним чинності з моменту набрання відповідним судовим рішенням законної сили або з іншого, визначеного судом моменту.

Таким чином, рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24, залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, яким визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481, не має зворотної (ретроактивної) дії, змінює правове регулювання виключно для правовідносин, що виникають після набрання ним законної сили, та не підлягає застосуванню до правовідносин, які виникли до прийняття відповідного судового рішення.

Конституційний Суд України у Рішеннях від 13.05.1997 року № 1-зп, від 09.02.1999 року № 1-рп/99, від 05.04.2001 року № 3-рп/2001, від 13.03.2012 року № 6-рп/2012 та від 12.02.2019 року № 5-р(I)/2019 неодноразово тлумачив зміст статті 58 Конституції України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів; наголошував на тому, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Отже, нормативно-правові акти застосовуються виключно до тих правовідносин, які виникли в період їх дії, без можливості поширення їх впливу на правовідносини, що виникли до набрання ними чинності (ретроактивної дії). Виняток стосується лише випадків, коли нові норми пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Оскільки рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року набрало законної сили 18.06.2025 року, то відповідно наведений нормативно-правовий акт втратив чинність з 18.06.2025 року, що свідчить про правомірність його застосування відповідачем у спірних правовідносинах з 20.05.2023 року по 10.02.2025 року.

З огляду на викладене, суд дозодить висновку, що, обраховуючи грошове забезпечення на підставі приписів постанови Кабінету Міністрів №481, яка була чинною у період спірних правовідносин, відповідач діяв правомірно та не допустив порушення прав та інтересів позивача.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 30.06.2025 року у справі №280/8605/24 дійшов висновку, що визнання у судовому порядку пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року №481 нечинним не породжує для позивача юридичних наслідків, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні положення зазначеної постанови були чинними.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24.04.2025 року у справі №420/5584/24, від 21.01.2026 року у справі №280/12030/24.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За приписами, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За змістом ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, держави.

Відповідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.

Враховуючи, що позовні вимоги стосуються стягнення недоотриманого грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 10.02.2025, тоді як пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 визнано протиправним та нечинним з 18 червня 2025 року (дата ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду), суд не вбачає правових підстав для стягнення на користь впозивача матеріальної шкоди у вигляді недоотриманого грошового забезпечення за період, що передує даті визнання зазначеної норми протиправною та нечинною.

З огляду на викладене суд доходить висновку,що позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.245, 265 КАС України, ст.ст. 22, 1166, 1175 ЦК України, ст.ст. 4, 12, 13, 76- 81, 254, 354-355 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення недоплаченої заробітної плати - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Вінницького апеляційного суду.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене в день його проголошення, або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга на рішення суду подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено 21.09.2026.

Суддя Л.А. Штифурко