Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №132/2752/26 — Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/2752/26

3/132/1143/26

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 вересня 2026 року місто Калинівка

Суддя Калинівського районного суду Вінницької області СЄЛІН Є.В., розглянувши питання щодо об`єднання в одне провадження справ про адміністративні правопорушення, які надійшли з батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ознаками вчинення ним адміністративних правопорушень, передбачених ч.3 ст.126, ч.1 ст.130 КУпАП, які перебувають у провадженні різних суддів Калинівського районного суду Вінницької області,

ВСТАНОВИВ:

07.08.2026 року на адресу Калинівського районного суду Вінницької області з батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України надійшли матеріали справи про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ознаками вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП (єдиний унікальний номер 132/2752/26, номер провадження 3/132/1143/26), які відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.08.2026 року передані на розгляд судді Сєліну Є.В.

01.09.2026 року на адресу Калинівського районного суду Вінницької області з батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України надійшли матеріали справи про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ознаками вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.126 КУпАП (єдиний унікальний номер 132/3061/26, номер провадження 3/132/1253/26), які відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.09.2026 року передані на розгляд судді Карнауху Н.П.

Постановою судді Калинівського районного суду Вінницької області Карнауха Н.П. від 15.09.2026 року, матеріали справи № 132/3061/26 (номер провадження 3/132/1253/26) за протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 753178 від 23.08.2026 року відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст.126 КУпАП, передані для вирішення питання про об`єднання в одне провадження з матеріалами справи № 132/2752/26 (номер провадження 3/132/1143/26) за протоколом про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП, яка знаходиться в провадженні судді Сєліна Є.В.

Дослідивши матеріали справи, доводи клопотання та положення законодавства, суд дійшов висновку, що підстав для його задоволення немає.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, а органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди, а делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Згідно зі статтею 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Однією з основних засад судочинства є визначення законом порядку здійснення судочинства та забезпечення розумних строків розгляду справи судом.

Зазначені конституційні положення мають безпосереднє значення для вирішення питання, що розглядається, оскільки суд при здійсненні правосуддя не може виходити виключно з міркувань процесуальної доцільності, якщо відповідна процесуальна дія не передбачена законом або її здійснення призводить до зміни встановленого законом порядку визначення судді.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною першою статті 6 зазначеного Закону встановлено, що здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.

Статтею 15 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що справи в судах розглядаються суддею одноособово, а у випадках, визначених процесуальним законом, колегією суддів. При цьому визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою у порядку, визначеному процесуальним законом. Справи розподіляються з урахуванням, зокрема, спеціалізації суддів, їх навантаження та інших передбачених законом обставин. Відомості про результати розподілу зберігаються в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі та мають бути захищені від несанкціонованого доступу та втручання.

Отже, законодавством встановлено спеціальний порядок визначення судді, уповноваженого розглядати конкретну судову справу. Цей порядок є складовою гарантій незалежності судді та права особи на розгляд її справи судом, визначеним законом.

У свою чергу, Кодекс України про адміністративні правопорушення не містить положень, які б передбачали можливість судді, у провадженні якого перебуває одна справа про адміністративне правопорушення, одноособово прийняти до свого провадження іншу справу, визначену автоматизованою системою для розгляду іншим суддею, виключно з мотивів доцільності їх спільного розгляду.

Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Таким чином, законодавець визначає предметом судового розгляду саме кожну конкретну справу про адміністративне правопорушення.

Згідно зі статтею 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до статті 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення орган (посадова особа) зобов`язаний з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Верховний Суд у постанові від 03 липня 2026 року у справі № 420/3078/25 наголосив, що предметом судового розгляду у провадженні про адміністративне правопорушення є встановлення наявності або відсутності в діях особи складу адміністративного правопорушення та вирішення питання про притягнення її до адміністративної відповідальності. Суд при цьому повинен перевірити фактичні обставини конкретного правопорушення, оцінити докази та встановити передбачені законом підстави для застосування адміністративної відповідальності.

Частиною першою статті 36 КУпАП встановлено, що при вчиненні однією особою двох або більше адміністративних правопорушень адміністративне стягнення накладається за кожне правопорушення окремо.

Частина друга статті 36 КУпАП передбачає, що якщо особа вчинила кілька адміністративних правопорушень, справи про які одночасно розглядаються одним і тим самим органом (посадовою особою), стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених.

Отже, зі змісту статті 36 КУпАП не випливає обов`язок суду об`єднувати всі справи про адміністративні правопорушення, вчинені однією особою.

Навпаки, частина перша цієї статті встановлює загальне правило про окреме накладення адміністративного стягнення за кожне правопорушення, тоді як частина друга визначає особливий порядок накладення стягнення лише у випадку, коли справи про кілька правопорушень одночасно розглядаються одним і тим самим органом (посадовою особою).

Таким чином, стаття 36 КУпАП не встановлює процесуального механізму передачі справи від одного судді іншому та не є правовою підставою для зміни судді, визначеного Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою.

Важливим у цьому контексті є також загальний підхід Верховного Суду до правової природи інституту об`єднання судових проваджень.

У постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 07 квітня 2026 року у справі № 755/18292/23 (провадження № 51-2855км25) Верховний Суд, застосовуючи положення статей 334, 217 КПК України, зазначив, що об`єднання проваджень у разі необхідності є правом, а не безумовним обов`язком суду. У цій справі Верховний Суд погодився з відмовою місцевого суду в об`єднанні кримінальних проваджень, оскільки їх спільний розгляд міг ускладнити судовий розгляд та призвести до порушення розумних строків.

При цьому суд враховує, що зазначена правова позиція сформульована у кримінальному провадженні та безпосередньо не стосується застосування статті 36 КУпАП. Водночас вона відображає загальний процесуальний підхід Верховного Суду: сам факт існування декількох пов`язаних судових проваджень не створює безумовного обов`язку суду здійснювати їх об`єднання, а питання доцільності спільного розгляду має вирішуватися з урахуванням конкретних обставин та процесуальних гарантій.

Подібний підхід Верховний Суд висловлював і в інших видах судочинства. Зокрема, у постанові від 15 лютого 2019 року у справі № 910/11811/18 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що об`єднання позовних вимог може мати негативні наслідки, оскільки спільний розгляд кількох вимог здатен розширити предмет доказування, збільшити коло учасників процесу та ускладнити розгляд і вирішення справи; у зв`язку з цим об`єднання позовів є правом, а не обов`язком суду.

З огляду на це саме по собі посилання заявника на те, що справи стосуються однієї особи, не є достатньою правовою підставою для їх об`єднання.

Більше того, у даному випадку існує принципова процесуальна обставина: справи перебувають у провадженні різних суддів, кожного з яких визначено для розгляду відповідної справи у встановленому законом порядку.

Об`єднання таких справ в одне провадження неминуче передбачало б визначення того, який саме суддя здійснюватиме подальший розгляд об`єднаної справи, а отже фактичну зміну визначеного законом складу суду стосовно однієї з них.

Такі дії не можуть здійснюватися лише на підставі розсуду судді або міркувань процесуальної економії.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що вимога «суду, встановленого законом», передбачена пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосується не лише правової основи існування суду та його юрисдикції, а й дотримання правил, які регулюють склад суду та його формування.

Зокрема, у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (Sokurenko and Strygun v. Ukraine, заяви № 29458/04 та № 29465/04, рішення від 20 липня 2006 року) ЄСПЛ зазначив, що поняття «суд, встановлений законом» охоплює не лише законодавство щодо створення та компетенції суду, але й дотримання цим судом конкретних правил, які регулюють його діяльність.

У справі «Якимчук проти України» (Yakymchuk v. Ukraine) Європейський суд з прав людини окремо розглядав питання процедури призначення судді замість іншого судді та наголосив, що вимоги щодо «суду, встановленого законом» охоплюють дотримання встановленої процедури визначення судді. Суд звернув увагу на те, що ігнорування правил автоматизованого (випадкового) розподілу справ та відсутність належного обґрунтування вибору іншого судді можуть мати наслідком порушення самої суті права на розгляд справи судом, встановленим відповідно до закону.

У свою чергу, у справі «DMD Group a.s. проти Словаччини» ЄСПЛ також пов`язував вимогу «суду, встановленого законом» із дотриманням правил, що регламентують склад суду.

Отже, визначення конкретного судді для розгляду конкретної справи не є виключно внутрішнім організаційним питанням суду. Воно становить елемент гарантії права особи на розгляд її справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За таких обставин можливість об`єднання справ не може використовуватися як спосіб зміни судді, якому справа була визначена у встановленому законом порядку.

Суд також враховує принцип незалежності судді. Відповідно до статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя здійснює правосуддя незалежно, а втручання у здійснення правосуддя забороняється.

Зміна судді, визначеного для розгляду конкретної справи, повинна мати належну нормативну підставу та здійснюватися у передбаченому законом порядку. Інакше виникає ризик порушення як принципу незалежності судді, так і принципу визначеного законом суду.

При цьому суд не заперечує того, що за певних обставин спільний розгляд декількох справ може відповідати інтересам процесуальної економії. Проте процесуальна економія не може сама по собі бути підставою для відступу від імперативних правил визначення судді та передачі справи іншому судді.

Суд звертає увагу також на те, що різні статті КУпАП передбачають різні склади адміністративних правопорушень, різні об`єктивні та суб`єктивні ознаки, а відтак у кожній справі підлягають встановленню самостійні обставини, передбачені статтею 280 КУпАП.

Сам факт того, що одна особа є суб`єктом декількох адміністративних проваджень, не означає тотожності предмета доказування в цих справах.

Відповідно до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

З огляду на це застосування процесуальної аналогії, яка фактично дозволила б одному судді перебрати на себе розгляд справи, автоматизовано визначеної іншому судді, не може вважатися допустимим, оскільки це суперечило б вимогам законності та встановленому законом порядку визначення судді.

Відсутність у КУпАП спеціальної норми, яка б передбачала процедуру об`єднання справ про адміністративні правопорушення, що перебувають у провадженні різних суддів, має принципове значення. Суд відповідно до частини другої статті 19 Конституції України не може самостійно створювати таку процедуру або розширювати власні повноваження шляхом застосування аналогії закону, якщо наслідком цього є зміна визначеного законом судді.

При цьому суд не вбачає підстав і для застосування аналогії положень кримінального, цивільного чи адміністративного процесуального законодавства щодо об`єднання справ, оскільки кожен вид судочинства має власний предмет правового регулювання, а КУпАП спеціально визначає порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Таким чином, із системного аналізу статей 7, 36, 245, 252, 280 КУпАП, статей 6, 15, 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також положень статей 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України вбачається, що:

по-перше, КУпАП не встановлює обов`язку суду об`єднувати справи про адміністративні правопорушення лише з тієї підстави, що вони стосуються однієї особи;

по-друге, частина друга статті 36 КУпАП не встановлює процедури об`єднання справ, а регулює порядок накладення адміністративного стягнення за умови одночасного розгляду декількох справ одним і тим самим органом (посадовою особою);

по-третє, об`єднання справ, які перебувають у провадженні різних суддів, не може здійснюватися шляхом простого приєднання однієї справи до іншої, оскільки це фактично означало б зміну визначеного автоматизованою системою судді;

по-четверте, об`єднання судових проваджень за своєю природою є процесуальним повноваженням суду, а не безумовним обов`язком, що відповідає загальному підходу Верховного Суду, сформульованому, зокрема, у постанові ККС ВС від 07 квітня 2026 року у справі № 755/18292/23;

по-п`яте, спільний розгляд справ сам по собі не може виправдовувати порушення правил визначення судді та гарантії права на розгляд справи судом, встановленим законом;

по-шосте, розгляд кожної справи окремим суддею забезпечує самостійне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин відповідного адміністративного правопорушення відповідно до статей 245, 252 та 280 КУпАП.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що клопотання про об`єднання справ про адміністративні правопорушення, які перебувають у провадженні різних суддів та стосуються різних складів адміністративних правопорушень, не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 7, 36, 245, 252, 280, 283, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення, статтями 6, 15, 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суддя

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання щодо об`єднання в одне провадження справ про адміністративні правопорушення, які надійшли з батальйону патрульної поліції з обслуговування Хмільницького району Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ознаками вчинення ним адміністративних правопорушень, передбачених ч.3 ст.126, ч.1 ст.130 КУпАП, які перебувають у провадженні різних суддів Калинівського районного суду Вінницької області – залишити без задоволення.

Матеріали справи про адміністративне правопорушення за протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 753178 від 23 серпня 2026 року, складеним відносно ОСОБА_1 за ознаками вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.126 КУпАП (єдиний унікальний номер 132/3061/26, номер провадження 3/132/1253/26) – повернути для продовження розгляду судді, за яким вказана справа визначена у встановленому законом порядку.

Постанова оскарженню не підлягає.

Суддя