Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №373/1920/26 — Переяславський міськрайонний суд Київської області

Справа № 373/1920/26

Провадження № 2/373/1595/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне рішення)

21 вересня 2026 року Переяславський міськрайонний суд Київської області

в складі:

головуючого судді Залеської А.О.

за участі секретаря судових засідань Руденко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за борговою розпискою,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, в якому просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 грошові кошти за борговою розпискою в сумі 3227,10 доларів США, з яких: 3200 доларів США – основний борг за позикою; 27,10 доларів США – 3 % річних. Також просив стягнути з відповідача сплачений судовий збір.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22.10.2025 ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 в позику під розписку 3200 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на дату надання коштів становило 140706,88 грн, з умовою повернення вищенаведеної суми до 30.01.2026. У визначену дату відповідач кошти не повернув та уникає спілкування з позивачем. Станом на день складання позову, 23.05.2026 розмір заборгованості по розписці становить: 3200,00 доларів США – основний борг; 27,10 доларів США – 3% річних за невиконання грошового зобов`язання у визначений строк (ст. 625 ЦК України).

29.05.2026 ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

В судові засідання 19.08.2026 та 07.09.2026 відповідач не з`явився. про, день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином: поштовою кореспонденцією та оголошенням на офіційному сайті Судової влади України

За таких обставин, суд за згодою представника позивача ухвалив проводити заочний розгляд справи відповідно до положень ч.4 ст. 223, ст.ст.280-281 ЦПК України.

Представник позивача ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав, пояснивши, що між позивачем та відповідачем склались відносини притаманні договору позики. Так, відповідач 22.10.2025 борговою розпискою визнав, що має отримав від позивача 3200 доларів США, які зобов`язався повернути до 30.01.2026, однак прострочив виконання грошового зобов`язання. Тому позивач вимагає від відповідача повернення суми позики та сплати 3% річних порядку ст. 625 УК України, що в сумі складає 3227,10 дол. США.

За змістом боргової розписки від 22.10.2025 відповідач ОСОБА_2 (боржник) отримав від ОСОБА_1 (кредитора) в позику грошові кошти в сумі 3200,00 доларів США, які зобов`язався повернути до 31 січня 2026 року.

Оригінал цієї розписки до дня звернення з позовом до суду зберігався у позивача та наданий суду, як підтвердження невиконаного грошового зобов`язанням (а.с.19).

Оскільки кошти, отримані в позику відповідач не повернув позивачу, він має невиконане (прострочене) грошове зобов`язання на суму 3200 доларів США.

Таким чином, суд встановив, що між сторонами існує спір, що виник з договірних відносин, притаманних договору позики, які регулюються нормами Цивільного кодексу України в частині позики (§1.Позика Глави 71), а також загальними положеннями про зобов`язання та договір.

Пункт 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлює, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є зокрема договори та інші правочини.

За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В силу ч.1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, за правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона – позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона – позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно абз.1 ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилами ч.ч.1-3 ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

За правилом частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень частини першої та третьої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Надана суду розписка ОСОБА_2 про отримання від позивача грошових коштів під зобов`язання повернути їх у визначену дату (термін) є документом, яким підтверджуються договірні відносини сторін притаманні договору позики та засвідчується наявність грошового зобов`язання у боржника – ОСОБА_2 перед його кредитором – позивачем ОСОБА_1 .

Наявність у позивача оригіналу боргової розписки дає підстави для висновку, що відповідач має прострочене (невиконане) грошове зобов`язання перед позивачем у сумі – 3200 доларів США, що є позикою, отриманою 22.10.2025, яка підлягала поверненню до 30.01.2026.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Такі випадки передбачені статтею 193, частиною 4 статті 524 ЦК України, Законом України від 16.04.1991 № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Законом України від 23.09 1994 № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц наголошено, що в національному законодавстві відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду у згадані постанові зробила правовий висновок стосовно того, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц, від 04 липня 2018 року в справі761//2665/14-ц.

Отже, внаслідок невиконання відповідачем взятого на себе грошового зобов`язання перед позивачем у визначений строк з відповідача на користь позивача підлягає стягненню основний борг в сумі 3200,00 доларів США, як неповернута позика.

У той же час, суд відмовляє в задоволенні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних від суми неповернутої позики за період прострочення: з 31.01.2026 по 13.05.2026 (103 день) в розмірі 27,10 доларів США, яка ґрунтується на відповідальності боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, згідно положень ст. 625 ЦК України, виходячи з наступного.

Відповідно до п.18 «Прикінцеві та Перехідні положення ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості підлягають частковому задоволенню на суму позики 3200 доларів США.

За правилами ч.ч.1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір та інші судові витрати покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ціна позову визначена позивачем сумою позики в перерахунку на гривні по курсу НБУ станом на день надання коштів в позику - 22.10.2025 (43,97 грн за 1 долар США) та становить 140706,88 грн ( 3200 доларів США х 43,97 грн)

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1407,07 грн, тобто 1% від ціни позову, як передбачено у ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

Оскільки суд задовольняє позов в частині стягнення основного боргу повністю, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачена сума судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за борговою розпискою задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість за позикою в розмірі 3200,00 (три тисячі двісті) доларів США та судовий збір в розмірі 1407,07 грн (одна тисяча чотириста сім гривень 07 коп.).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути позивачем подано до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення, а відповідачем у той же строк після постановлення судом ухвали про відмову в перегляді заочного рішення.

Суддя А.О. Залеська