Рішення від 02 вересня 2026 р. у справі №370/4408/25 — Макарівський районний суд Київської області

МАКАРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Д. Ростовського, 35, смт Макарів, Київська область, 08001, тел/факс (04578)5-13-39, e-mail inbox@mk.ko.court.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2026 р. Справа №370/4408/25

Провадження № 2/370/1542/25

Макарівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Косенко А.В.,

із секретарем судового засідання Зозулею Я.А.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Грибової І.В. ,

представника відповідача Богдан І.І. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження у залі суду в селищі Макарів Київської області справу за позовом

ОСОБА_1 до Макарівської селищної ради про визнання незаконним та скасування рішення, визнання права користування житловим приміщенням,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Макарівського районного суду Київської області із позовом до Макарівської селищної ради (далі - відповідач) про визнання незаконним та скасування рішення, визнання права користування житловим приміщенням, в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати пункт 2 рішення виконавчого комітету Макарівської селищної ради від 21.10.2025 №907 «Про виселення з службових приміщень без надання іншого жилого приміщення» в частині виселення його разом із сім?єю у складі: дружина - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з службового жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення, у зв?язку із звільненням з займаної посади;

- визнати за ним право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що він до вересня 2014 року проживав у м. Донецьку, звідки переїхав на підконтрольну Україні територію у зв?язку із агресією російської федерації і окупацією міста. Його житло залишилося на тимчасово окупованій території, іншого житла на підконтрольній частині території України не має. З 03.02.2021 працював завідуючим сектором містобудування, архітектури та просторового планування Макарівської селищної ради. Згідно із Розпорядженням селищного голови від 04.01.2022 №01-к переведений на посаду начальника відділу містобудування, архітектури та просторового планування Макарівської селищної ради.

17.08.2021 виконавчим комітетом Макарівської селищної ради було прийнято рішення №140 «Про видачу спеціальних ордерів на службові жилі приміщення», відповідно до пункту 1.2 якого вирішено видати спеціальний ордер №24/2021 від 03.09.2021 на вселення у службове жиле приміщення - двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , завідувачу сектору містобудування, архітектури та просторового планування Макарівської селищної ради ОСОБА_1 разом із сім?єю у складі: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - дружина, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - син. Також, 01.02.2022 між ним і Макарівською селищною радою було укладено договір найму вищевказаного житлового приміщення та підписаний акт приймання-передачі житлового приміщення.

Позивач стверджує, що передане селищною радою жиле приміщення було в жахливому стані, непридатному для житла і потребувало капітального ремонту, про що зазначено в акті приймання-передачі. В квартирі були відсутні електромережі, мережі водопроводу та каналізації, газопостачання, відсутні батареї опалення, труби і котел для опалення і гарячого водопостачання. На стелях були тріщини, враження грибком, частково розпущена шпаклівка і частково відсутня штукатурка, шпалери пошкоджені, потрухлі і почорніли від чорної плісняви. На підлозі замість утеплювача та бетонної стяжки пісок змішаний з побутовим сміттям. Вікна частково відсутні, частково забиті будівельними піддонами. Вхідні двері без замків та ручок. Міжкімнатні двері частково зламані, частково відсутні. В санвузлі та ванній кімнаті санітарні прибори та ванна пошкоджені та в непридатному для використання стані. Труби, крани, змішувачі, каналізаційні зливи відсутні. Облицювання керамічною плиткою відсутнє. На підлозі відсутнє будь-яке покриття.

З метою приведення приміщення у стан, придатний для житла, мною було виконано власними силами і за власний рахунок капітальний ремонт, а саме: зроблено демонтаж 100 відсотків штукатурки стін до плит перекриття, залишків вікон та дверних коробок, старих вхідних дверей, вивезено сміття та залишки стяжки підлоги і пісок; встановлені нові вхідні двері, три металопластикових вікна і балконні двері; встановлені нові електричні мережі, відновлено штукатурний шар всіх стін квартири, шпаклівка по сітчастій основі та шліфування всіх стін; встановлені натяжні стелі; на підлозі по всій квартирі зроблено утеплення стіродуром товщиною 50мм, бетонна стяжка по металевій сітці, встановлена самовирівнююча підлога по всій квартирі, підлога коридору та кухні облицьована керамогранітною плиткою, на підлозі житлових кімнат укладено ламінат по підстилаючій основі; на стінах житлових кімнат, кухні, коридору поклеєні шпалери; в ванній кімнаті і санвузлі стіни та підлога облицьовані керамічною плиткою, на стелі натяжна; робоча зона кухні облицьована керамічною плиткою; змонтовані нові ванна, унітаз, умивальник, змішувачі води; на моє замовлення виготовлено проект газопостачання квартири; змонтовано система опалення квартири, придбаний і змонтований газовий котел для опалення і гарячого водопостачання; змонтовані електричний розподільчий щіток, 34 електричні точки (розетки, вимикачі).

В період активної фази бойових дій з 27.02.2022 по 05.04.2022 внаслідок повномасштабної збройної агресії російської федерації, обстрілів з ракетних систем залпового вогню та ствольної артилерії, житлове приміщення було пошкоджене та непридатне для проживання, що підтверджується довідкою Макарівської селищної ради від 26.09.2022. У зв?язку із цим, позивачу довелося другий раз за власний рахунок робити ремонт у житлі, оскільки він не є власником приміщення і не міг отримати компенсацію. Крім того, на момент передачі приміщення існували борги перед постачальниками житлово-комунальних послуг в сумі 21 853,23 грн.

Розпорядженням селищного голови від 06.08.2025 №309-к позивача було звільнено з посади начальника відділу містобудування, архітектури та просторового планування Макарівської селищної ради 10 серпня 2025 року у зв?язку з досягненням граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування.

Також позивач вказує, що 19.11.2025 отримав від Макарівської селищної ради повідомлення про виселення від 28.10.2025 №03-23/3148, в якому його повідомлено про необхідність звільнення у місячний строк разом із сім?єю службового житлового приміщення на виконання рішення виконавчого комітету селищної ради від 21.10.2025 №907. До вказаного повідомлення було додано рішення виконавчого комітету Макарівської селищної ради від 21.10.2025 №907 «Про виселення з службових приміщень без надання іншого жилого приміщення», пунктом 2 якого вирішено виселити його разом із сім?єю у складі: дружина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з службового жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого жилого приміщення, у зв?язку із звільненням з займаної посади.

Позивач, посилаючись на ст.ст. 124, 125 Житлового кодексу України, зазначає, що його не може бути виселено з службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення, оскільки належить до пенсіонерів по старості та іншого житла не має.

Тому, вважає вказане рішення виконавчого комітету Макарівської селищної ради таким, що суперечить вимогам чинного законодавства та порушує його житлові права, у зв?язку із цим змушений звернутися за захистом своїх прав з даним позовом до суду.

Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 02.01.2026 року (а.с.47-48) вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд цивільної справи постановлено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання, яке неодноразово було відкладено. Встановлено відповідачам 15-тиденний строк з дня вручення вказаної ухвали для подання відзиву на позовну заяву у порядку, передбаченому ст. 178 ЦПК України.

30.01.2026 року, у строк та у порядку встановленому судом, від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с.54-57), в якому підтвердив, що дійсно позивачу разом із сім?єю у складі: дружини - ОСОБА_4 та сина - ОСОБА_5 , було видано спеціальний ордер на вселення у службове жиле приміщення, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_3 . Однак, згодом, між сторонами було укладено договір найму житлового приміщення, в якому у п. 1.1 зазначалося, що ОСОБА_1 отримує у тимчасове користування службове житло на період роботи у відділі містобудування, архітектури та просторового планування Макарівської селищної ради. Розпорядженням селищного голови від 06.08.2025 №309-к позивача було звільнено з посади начальника відділу містобудування, архітектури та просторового планування Макарівської селищної ради з 10.08.2025 у зв?язку з досягненням граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування. Дане розпорядження є свідченням того, що період роботи позивача закінчився 10.08.2025, а також підставою для звільнення приміщення службової квартири ОСОБА_1 разом із членами його сім?ї на виконання п. 4.3 договору найму житлового приміщення, а саме, що після закінчення встановленого строку проживання наймач зобов?язується звільнити надане житлове приміщення, якщо інше рішення не буде прийнято Макарівською селищною радою або її виконавчими органами. Іншого рішення - не прийнято.

Щодо тверджень позивача про виселення з службового жилого приміщення без надання іншого жилого приміщення, оскільки останній належить до пенсіонерів по старості, відповідач вказав, що позивач підписуючи договір найму житлового приміщення, знав та усвідомлював обмеження терміну проживання. Тобто, особа знала про тимчасовий характер житла і вона не може мати легітимних очікувань на довічне проживання. Ст. 125 Житлового кодексу не може використовуватись як інструмент довічного володіння комунальним майном, якщо особа добровільно взяла на себе зобов?язання звільнити приміщення після припинення трудових відносин. Припинення трудових відносин через настання певного віку - це законна підстава для звільнення зі служби. Службове житло надавалось працівникові для виконання ним конкретних посадових обов?язків, тобто має цільове призначення. Оскільки працівник вже не виконує трудових функцій, то така особа втрачає підставу для користування спецфондом. А утримування службового житла пенсіонером - є нецільовим використанням службового житла та заважає повноцінному функціонуванню апарату селищної ради, оскільки це житло наразі необхідне для іншого спеціаліста, який зараз реально працює. Зважаючи на вищевикладене, відповідач просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, з огляду на те, що позивач, знаючи та розуміючи умови, без примусу чи будь-якого тиску підписав договір найму житлового приміщення, погодившись тим самим з усіма його пунктами, в тому числі п. 1.1 та п. 4.3.

22.03.2026 року (сформовано в системі «Електронний суд» 17.03.2026) у строк та у порядку встановленому судом, від представника позивача, адвоката Грибової І.В., надійшла відповідь на відзив (а.с.71-72), в якій остання вказала, що у відзиві на позовну заяву, відповідач не пояснює, чому в порушення ст. 125 Житлового кодексу України, він вимагає виселення ОСОБА_1 зі спірної квартири. Трудові відносини ОСОБА_1 з відповідачем підтверджуються трудовою книжкою, де в записі під №28 відповідачем здійснено відповідний запис: «Звільнено з займаної посади у зв`язку з досягненням граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування, відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України», розпорядження від 06.08.2025 р. №309-к. Після звільнення з роботи, ОСОБА_1 було оформлено пенсію та отримано Пенсійне посвідчення № НОМЕР_1 , де зазначено вид пенсії: «За віком». Таким чином, відповідно до ст. 125 ЖК України, та Постанови Ради Міністрів УРСР від 04.02.1998 р. №37 «Про службові жилі приміщення», в якій також в п. 35 встановлено, що «Без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у пункті 34 цього Положення, не може бути виселено: пенсіонерів по старості …», пункт 2 Рішення Макарівської селищної ради від 21.10.2025року №907 прийнято з порушенням діючого законодавства, а тому підлягає скасуванню, як незаконне.

23.03.2026 року від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву (а.с.75-76), згідно яких останній, окрім того, що вже було відображено у відзиві на позовну заяву, зазначив, що на дату підписання договору позивач знав і розумів, що вже через пів року стане пенсіонером по старості, оскільки починаючи з 01.07.2022 року отримує пенсію за віком, а не після припинення діяльності в Макарівській селищній раді, як це зазначалося у відповіді на відзив. Також вказав, що сума коштів, яка була витрачена позивачем на ремонти та інше для створення покращених житлових умов для себе та своєї сім`ї не стосується предмету спору, адже це було правом наймача, а не його обов`язком.

Ухвалою суду від 20.05.2026 року (а.с.124-127) відмовлено у задоволенні заяви адвоката Грибової Ірини Вікторівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , про забезпечення позову у вказаній цивільній справі.

Ухвалою суду від 05.06.2026 року (а.с.132) закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні 02.09.2026 року.

В судовому засіданні позивач та його представник, адвокат Грибова І.В., позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили задовольнити з підстав, викладених у позові та з урахуванням відповіді на відзив.

Представник відповідача Богдан І.І. у судовому засіданні проти позову заперечувала та просила відмовити в його задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та з урахуванням заперечень на відповідь на відзив.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов наступного висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 3 ст. 12 ЦПК України врегульовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом.

Відповідно до положень, викладених у ст.ст. 13, 81 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; та докази на їх підтвердження.

В ст. 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З аналізу наведених норм процесуального та матеріального права можна дійти висновку, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Частинами 1 та 2 статті 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, судом встановлено, що територіальна громада Макарівської селищної ради є власником квартири АДРЕСА_3 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №477816169 від 19.05.2026 року (а.с.108-109).

Розпорядженням з особового складу Макарівської селищної ради від 04.01.2022 року №01-к ОСОБА_1 з 04.01.2022 року переведено на посаду начальника відділу містобудування, архітектури та просторового планування Макарівської селищної ради (а.с.27).

Рішенням виконавчого комітету Макарівської селищної ради №140 від 17.08.2021 року «Про видачу спеціальних ордерів на службові жилі приміщення» виконавчим комітетом Макарівської селищної ради видано спеціальний ордер на вселення у службове жиле приміщення - двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , завідувачу сектору містобудування, архітектури та просторового планування Макарівської селищної ради ОСОБА_1 разом із сім?єю у складі: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - дружина, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - син (а.с.28).

На підставі вказаного рішення виконавчого комітету Макарівської селищної ради №140 від 17.08.2021 року ОСОБА_1 був виданий ордер №04/2021 від 03.09.2021 року на право зайняття службового жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.29).

В подальшому, 01.02.2022 року між Макарівською селищною радою в особі заступника селищного голови Живаги Б.В. (наймодавцем) та ОСОБА_1 (наймачем) був укладений Договір найму житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.37-38).

На виконання умов вище вказаного договору, ОСОБА_1 було передано у тимчасове користування службове житло за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується актом приймання-передачі житлового приміщення від 01.02.2022 року (а.с.39).

Пунктом 1.1 Договору найму житлового приміщення від 01.02.2022 року передбачено, що наймодавець надає наймачу у тимчасове користування службове житло на період роботи наймача у відділі містобудування, архітектури та просторового планування Макарівської селищної ради за адресою: АДРЕСА_1 .

При цьому, після закінчення встановленого строку проживання наймач зобов`язаний звільнити надане житлове приміщення, якщо інше рішення не буде прийнято Макарівською селищною радою або її виконавчими органами (п. 4.3 Договору найму житлового приміщення від 01.02.2022 року).

Розпорядженням Макарівської селищної ради від 06.08.2025 року №309-к звільнено ОСОБА_1 з посади начальника відділу містобудування, архітектури та просторового планування Макарівської селищної ради у зв`язку з досягненням граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та п. 9 ст. 36 КзПП з 10.08.2025 року (а.с.42).

Рішенням виконавчого комітету Макарівської селищної ради №907 від 21.10.2025 року «Про виселення з службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення» виселено ОСОБА_1 разом із сім`єю у складі: дружина - ОСОБА_4 , син - ОСОБА_5 , з службового жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення у зв`язку із звільненням з займаної посади (а.с.44).

Листом від 28.10.2025 року №03-23/3148, Макарівська селищна рада на виконання вказаного вище рішення виконавчого комітету Макарівської селищної ради від 21.10.2025 року №907, повідомила ОСОБА_1 про необхідність в місячний строк з дня отримання даного повідомлення звільнити службове жиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.43).

Також судом встановлено, що позивач з 01.07.2022 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с.11, 45, 78, 79).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За частиною першою статті 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Можливість отримання особою службового житла прямо пов`язана з її перебуванням у трудових відносинах із підприємством, установою, організацією та наявною у зв`язку з цим потребою проживання за місцем роботи або поблизу нього ч. 1 ст. 118 Житлового Кодексу України. Незважаючи на те, що за чинним законодавством України службове житло не належить до житлових приміщень із фондів житла для тимчасового проживання, його використання не має постійного характеру, оскільки обмежується часом перебування особи, якій воно було надане, у трудових правовідносинах із роботодавцем. Відтак, той, хто користується службовим житловим приміщенням, усвідомлює свій обов`язок щодо його звільнення після припинення трудових правовідносин із підприємством, установою, організацією, яка є його власником.

Як передбачено ч. 2 ст. 121 ЖК України службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншого громадського об`єднання.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 122 ЖК України, на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті ради видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення. Форма ордера встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Правомірність вселення позивача разом із сім`єю у спірне приміщення сторонами у справі не заперечується.

Відповідно до частини четвертої статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно з частиною першою статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

Робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення (ст. 124 ЖК України).

Особливість права користування службовим житлом на підставі ордеру полягає, зокрема, у тому, що особа, яка користується службовим житлом, знає, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов`язана звільнити надане ним житлове приміщення.

Проживання у службовому житлі після припинення трудових правовідносин з роботодавцем не свідчить про законність його використання особою, якій воно було надане на час існування вказаних правовідносин.

Відповідно до ст. 125 ЖК України, без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено: осіб з інвалідністю внаслідок війни та інших осіб з інвалідністю з числа військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті чи при виконанні інших обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання, зв`язаного з перебуванням на фронті; учасників Другої світової війни, які перебували у складі діючої армії; сім`ї військовослужбовців і партизанів, які загинули або пропали безвісти при захисті чи при виконанні інших обов`язків військової служби; сім`ї військовослужбовців; осіб з інвалідністю з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов`язків; осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років; осіб, що звільнені з посади, у зв`язку з якою їм було надано жиле приміщення, але не припинили трудових відносин з підприємством, установою, організацією, які надали це приміщення; осіб, звільнених у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників; пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів; членів сім`ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення; осіб з інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання I і II груп, осіб з інвалідністю I і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб та осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України; одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Крім того, особливість права користування службовим житлом полягає, зокрема, у тому, що житло надається у зв`язку зі службовими відносинами, тимчасово, до настання певних умов. Особа, яка користується службовим житлом, усвідомлює, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов`язана звільнити надане ним житлове приміщення у відповідності до статті 124 ЖК України.

Службове житло надається особі тимчасово, допоки з роботодавцем, який надав це житло, її пов`язують трудові правовідносини. Після їх припинення службове житло має бути повернене роботодавцю для того, щоб у ньому мали можливість проживати інші працівники.

Верховний Суд у постанові від 30 жовтня 2024 року у справі №369/16644/20 (провадження №61-18229св23) зазначив, що оскільки відповідно до статті 125 ЖК України деякі категорії громадян, які проживають у службових жилих приміщеннях, не підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення, під час розгляду справ про виселення зі службових жилих приміщень необхідно з`ясовувати, чи користуються відповідачі зазначеною пільгою. Зокрема, особи, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жиле приміщення, не менше 10 років, користуються такою пільгою і в тому разі, коли цей стаж переривався, а також така пільга поширюється на осіб, які звільнені з роботи на відповідному підприємстві за скороченням чисельності чи штату працівників.

Згідно з частиною першою статті 126 ЖК України надаване громадянам у зв`язку з виселенням з службового жилого приміщення інше жиле приміщення має відповідати вимогам, передбаченим частиною другою статті 114 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 114 ЖК України надаване громадянам у зв`язку з виселенням інше жиле приміщення повинно знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.

За змістом наведених норм, зазначені у статті 125 ЖК України особи можуть бути виселеними виключно за умови надання іншого жилого приміщення, яке повинно знаходитись у межах того ж населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.

Верховний Суд України у постанові від 05.07.2017 року у справі №6-798цс17, зазначив, що аналізуючи статті 124, 125 ЖК України, потрібно зробити висновок, що зазначені норми права підлягають застосуванню до житлових правовідносин, одним із суб`єктів яких є особа, яка перебувала з підприємством, установою чи організацією у трудових відносинах. Тож закріплені в статтях 125 та 124 ЖК України гарантії не можуть бути застосовані при вирішенні спору про виселення зі службового приміщення громадян, які не перебували чи не перебувають з організацією у трудових відносинах. Право користування службовим приміщенням члена сім`ї (або колишнього члена сім`ї) є похідним від права особи, якій у встановленому законом порядку виданий спеціальний ордер для проживання на період її роботи.

Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року у справі №653/1096/16-ц (провадження №14-181цс18) зробила висновок, що навіть якщо власник службового житла не висловив вимогу звільнити це житло, проживання у ньому після припинення трудових правовідносин з роботодавцем не свідчить про законність його використання особою, якій воно було надане на час існування зазначених правовідносин. Власник нерухомого майна не втрачає права володіння ним навіть тоді, коли таке майно протиправно використовує інша особа.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування службовим житлом, особа, якій воно було надане, володіє ним незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення. Виселення особи зі службового житла після припинення трудових правовідносин із роботодавцем переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції.

Отже, за загальним правилом, особи втрачають право користування службовим жилим приміщенням та підлягають виселенню із нього без надання іншого житла після того, як припинили існувати підстави для вселення та проживання у службовому жилому приміщенні, зокрема, у разі припинення трудових відносин з підприємством, установою, організацією, переміщення військовослужбовців по службі, пов`язаного з переїздом в іншу місцевість, колишні члени сім`ї військовослужбовця, які проживають при ньому після розірвання шлюбу тощо.

Виключно у випадках, передбачених законодавством, такі особи можуть надалі проживати у такому приміщенні.

Втручання у право на повагу до житла має бути також «необхідним у демократичному суспільстві». Тобто, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності» та бути домірним переслідуваній легітимній меті (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» («Zehentnerv.Austria»), заява №20082/02, §56).

Вирішуючи питання про «необхідність у демократичному суспільстві» виселення осіб зі службового житла, суд має оцінити, чи існує нагальна суспільна потреба у застосуванні такого заходу та чи буде таке втручання у право особи на житло пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 9 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» («Stankova v. Slovakia»), заява №7205/02, § 60-63).

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

У даній справі судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , будучи з 01.07.2022 року пенсіонером за віком, припинив трудові відносини із відповідачем 10.08.2025 року у зв`язку із досягненням граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та п. 9 ст. 36 КзПП.

Виходячи із норм ст.ст. 124, 125 ЖК України, особу, що користується службовим житлом на підставі ордеру, та яка є пенсіонером по старості, без надання іншого жилого приміщення не може бути виселено.

Однак, в даному випадку, суд звертає увагу на те, що між сторонами 01.02.2022 року було підписано договір найму житлового приміщення, згідно умов якого відповідач надає позивачу у тимчасове користування службове житло на період роботи останнього у відділі містобудування, архітектури та просторового планування Макарівської селищної ради за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто, позивач детально ознайомившись із його умовами, підписуючи даний договір, знав та розумів, що йому надається право користування вказаним житловим приміщенням на період його роботи, тобто до припинення між ними трудових відносин. Також, позивач не міг не знати, що відповідно до ст. 20 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та п. 9 ст. 36 КзПП, служба в органах місцевого самоврядування припиняється також у разі досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування, тобто 65 років (ст. 18 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування»).

При цьому, слід зауважити, що протягом усього часу дії зазначеного договору найму, жодною його стороною не було висловлено заперечень щодо умов договору, оскільки це право було прямо передбачено п.п. 4.1, 4.2, 4.5.

З огляду на вище викладене, суд приходить до висновку, що виселення позивача та членів його сім`ї зі службового житла після припинення трудових відносин із відповідачем не порушує статтю 8 Конвенції. Визначаючи пропорційність втручання суду у мирне володіння майном, суд враховує, що у позивача не було правомірних очікувань, що його право користування спірним житлом зберігатиметься після припинення існування тих правових підстав, що існували на момент надання та вселення у це службове житло.

Службове житло надається особі тимчасово, допоки з роботодавцем, який надав це житло, її пов`язують трудові правовідносини. Після їх припинення службове житло має бути повернене роботодавцю для того, щоб у ньому мали можливість проживати інші працівники, що перебувають з ним у трудових відносинах і за характером роботи потребують надання такого житла.

Відтак, виселення особи зі службового житла після припинення трудових правовідносин із роботодавцем передбачене законом і переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції.

Разом з тим, доводи позивача щодо передачі квартири у непридатному для проживання стані, в якій в силу різних обставин необхідно було двічі здійснювати капітальний ремонт, суд відхиляє, оскільки в акті приймання-передачі житлового приміщення, який був підписаний сторонами, пунктом 2 передбачено, що житлове приміщення, яке передається у тимчасове користування згідно з умовами договору, потребує капітального ремонту, тому знав про стан квартири та не заявив про відмову від неї.

Таким чином, суд доходить до висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_1 до Макарівської селищної ради про визнання незаконним та скасування рішення, визнання права користування житловим приміщенням слід відмовити у повному обсязі.

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, у зв`язку із відмовою у задоволенні позову, судові витрати по справі, відповідно до ст. 141 ЦПК України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 5, 76-81, 83, 95, 141, 265, 354-355 ЦПК України суд,

у х в а л и в :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Макарівської селищної ради про визнання незаконним та скасування рішення, визнання права користування житловим приміщенням - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо воно не проголошувалося з дати складання повного його тексту.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 273 ЦПК України.

Повний текст рішення складено 11.09.2026 року.

Реквізити учасників справи:

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 ;

Макарівська селищна рада, код ЄДРПОУ 04362183, адреса: 08001, Київська область, Бучанський район, с-ще Макарів, вул. Димитрія Ростовського, 30; електронна пошта: іnfo@makariv-rada.gov.ua.

Суддя А.В. Косенко