Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №369/7764/25 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/7764/25

Провадження № 2/369/1097/26

РІШЕННЯ

Іменем України

21.09.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі: головуючого cудді Хацько Н.О., за участю секретарів судового засідання Погрєбної З.О., Шелковського Р.Р., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача Остапчука О.Ю. розглянувши в порядку загального позовного провадження в приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу № 369/7764/25 за позовом ОСОБА_1 до Приватного закладу «Міжнародний ліцей «Михаїл» с. Чайки про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного закладу «Міжнародний ліцей «Михаїл» с. Чайки про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, в обґрунтування позовних вимог зазначила, що перебувала на посаді заступника директора з розвитку Приватного закладу «Міжнародний ліцей «Михаїл» с. Чайки на підставі наказу № 26-к від 11.09.2012 року. В 2004 році за ініціативою позивача та за допомогою інших сімей було започатковано вальдорфський дитячий садок, який згодом трансформувався у повноцінний міжнародний ліцей. У 2008-2009 роках, перебуваючи на посаді генерального директора, позивач разом із її тодішнім чоловіком ОСОБА_3 придбали нові будівлі у житловому комплексі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресами вул. Лобановського, 6 та 8. Позивач особисто розробляла концепцію освітнього простору обох будівель, займалась благоустроєм прибудинкових територій ліцею, включно з ігровими майданчиками, спортивними зонами, просторами для відпочинку й дозвілля дітей. Також позивач відповідала за архітектуру та просторову організацію навчального середовища: проектувала внутрішній простір класів, ігрових і навчальних кімнат, їдалень, майстерень, актових і спортивних залів, враховуючи кольорові рішення, ергономіку меблів, освітлення, в межах єдиної педагогічної концепції. Як педагог та доктор PhD у галузі освіти, позивач є авторкою альтернативних та білінгвальних програм для дошкільного віку, які впроваджувалися у дитячому садку та початковій школі. Отже, як керівник закладу, позивач координувала всі напрями діяльності ліцею: організаційно-адміністративний, педагогічний, кадровий, фінансовий та стратегічний. В 2015 році було змінено назву навчального закладу та зареєстровано Приватний заклад «Міжнародний ліцей «Михаїл» с. Чайки засновником якого в ЄДР зазначено на той час чоловіком позивача ОСОБА_3 . Тобто, позивач очолювала ліцей на різних керівних посадах протягом 20 років. На теперішній час, керівником ліцею є ОСОБА_4 , який не має педагогічної освіти, та працював в навчальному закладі завідуючим господарством. У навчальному закладі наразі відсутній будь-який фахівець із вальдорфської педагогіки, хоча саме ця методика є основою програми садочка. Щомісяця позивач розробляла, оновлювала, коригувала та погоджувала освітні програми. 17 лютого 2022 року позивач вилетіла до Флориди, США, відвідати свою неповнолітню доньку ОСОБА_5 , яка там навчається. Однак, через початок повномасштабної війни 24 лютого 2022 року, вона була змушена залишитися в США через сімейні обставини, оскільки позивач є єдиним опікуном доньки в США. Таким чином, позивач подала документи на тимчасовий захист, який отримала, але він не давав права залишати США. Протягом понад двох з половиною років позивач намагалася отримати дозвіл на виїзд, однак їй неодноразово відмовляли. В липні 2024 року позивач відвідала Україну, порушивши свій статус та втратила захист в США. Повернувшись за візою В2 (туристичний статус) позивач перебувала у Бостоні з дітьми до 31.03.2025 року. Однак, перебуваючи в США позивач увесь час вела справи ліцею дистанційно. Завдяки камерам у ліцеї (понад 40) позивач мала змогу бути присутньою на заняттях, щодня працювала з 4-ї ранку за часом США, координувала освітній процес, спілкувалася з вихователями, вчителями, адміністрацією. Крім того, в цей період позивач займалася проєктом модернізації 5 (понад 250 м2) приміщень загальною площею понад 250 кв.м. для нових перших класів, розробляла все від архітектурної частини до дизайнерської. Протягом всього часу позивач працюючи дистанційно регулярно отримувала заробітну плату. Однак, в кінці 2024 року та на початку 2025 року позивачу почались погрози з боку керівництва ліцею та її колишнього чоловіка ОСОБА_3 , який внесений в ЄДР як засновник. ОСОБА_3 погрожував позивачу, що якщо вона не повернеться в Україну, то її звільнять, а ліцей буде продано, та все, що вона створила, заберуть. У зв`язку з чим, позивач 31.03.2025 року повернулася в Україну, щоб захистити себе та дітей. Після повернення в Україну позивач дізналася, що її звільнено з посади заступника директора з розвитку Приватного закладу «Міжнародний ліцей «Михаїл» с. Чайки через відсутність на роботі та інформації з підтверджуючими документами про причини відсутності у період з 19 по 31 березня 2025 року, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Вважає, що таке звільнення є незаконним, з наступних причин. В березні 2024 року керівництво ліцею почало блокувати роботу позивача, блокувати камери відеоспостереження, зривали педагогічні конференції. Однак, позивач виконувала усі покладені на неї посадові обов`язки і як заступник генерального директора з розвитку ліцею, була зацікавлена у безперебійній, найкращій роботі ліцею та його прибутковості. Таким чином, жодних причин для її звільнення у відповідача не було. Крім того, жодних пропозицій щодо оптимізації роботи або щодо необхідності виконувати роботу безпосередньо в приміщенні ліцею до позивача також не надходило. Про її місце перебування та засоби зв`язку директору та всьому персоналу ліцею було достовірно відомі. Позивач весь час перебувала на зв`язку із вчителями та координувала роботу, тобто виконувала свої посадові обов`язки, оскільки жодним документом не встановлено для неї обмеження виконувати трудові обов`язки лише за адресою місцезнаходження ліцею. Фактично для позивача був встановлений ненормований робочий час та з 24.02.2022 року вона працювала на роботі дистанційному режимі. Підставою для звільнення у наказі були зазначені акти про відсутність працівника на робочому місці, однак вона отримала їх лише 08.04.2025 року і не мала змоги відреагувати на них та надати пояснення. Наказ про звільнення позивач отримала на свою електронну адресу 02.04.2025 року, а згодом 08.04.2025 року отримала вказаний наказ та акти про її начебто відсутність на робочому місці на пошті за своїм місцем проживання. Однак, жодних повідомлень на адресу позивача від відповідача про необхідність надати пояснення щодо причини відсутності її на роботі, зокрема, листів, вимог, телефонних дзвінків, тощо, її не надходило. Таким чином, незаконне звільнення позивача, що оформлено наказом від 31 березня 2025 року № 19 «Про звільнення ОСОБА_1 », призвело до порушення трудового права позивача. Відновлення порушеного права позивача, можливе шляхом поновлення позивача на раніше займаній посаді заступника директора з розвитку Приватного закладу «Міжнародний ліцей «Михаїл» с. Чайки з 01 квітня 2025 року, оскільки 31 березня 2025 року було останнім робочим днем позивача, та виплати середньої плати за час вимушеного прогулу. Також, незаконне звільнення з вищевказаної посади позивачу було завдані моральні страждання, оскільки без достатніх правових підстав вона була позбавлена можливості займатися улюбленою справою. Крім того, через незаконне звільнення у неї почалася депресія та погіршилося загальне самопочуття, оскільки вона змушена захищати свої законні права та інтереси в суді.

На підставі викладеного, просила суд визнати незаконним та скасувати наказ Приватного закладу «Міжнародний ліцей «Михаїл» с. Чайки № 19 від 31 березня 2025 року про звільнення позивача, поновити позивача на посаді заступника директора з розвитку Приватного закладу «Міжнародний ліцей «Михаїл» с. Чайки з 01 квітня 2025 року, стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, та стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 50000 грн. 00 коп.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.05.2025 року було відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02.12.2025 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06.01.2026 року було продовжено розгляд справи та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08.04.2026 року було закрито підготовче судове засідання та справу призначено до судового засідання.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримала свої вимоги, доповнила, що сповіщення про встановлення прогулу та надання пояснень вона не отримувала, оскільки на той час перебувала за кордоном, про що відомо було керівництву відповідачу. Посадова інструкція не передбачала безпосереднє перебування на робочому місці, протягом тривалого часу працювала дистанційно, заплата виплачувалася регулярно, тому вважає звільнення незаконним. Просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник позивача в судовому засідання позовні вимоги підтримала, просив їх задовольнити.

Представник відповідача – адвокат Остапчук О.Ю. у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав аналогічні пояснення викладені у відзиві на позовну заяву, в якому зазначив, що згідно наказу відповідача № 173-К від 04.08.2020 року, який прийнято на підставі заяви позивача про прийняття на роботу від 03.08.2020 року, ОСОБА_1 прийнято на посаду заступника генерального директора з питань розвитку з 04.08.2020 року з окладом 10000,00 грн. щомісяця. ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці тривалий час, однак з 19.03.2025 року по 31.05.2025 року відсутність позивача, підприємством було зафіксовано актами. При цьому, позивач заяви про переведення на дистанційну роботу або відпустку за власний рахунок не подавала, а відповідачем таких рішень не приймалось. Крім того, позивач підтверджує та не спростовує відомостей щодо її відсутності на робочому місці за вищевказаний період та перебування у США. Згідно наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75 «Про затвердження Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 10 грудня 2022 року, та наказу від 22.12.2022 № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих РФ, село Чайка Бучанського району Київської області та село Іванковичі Обухівського району Київської області не були населеними пунктами, де велись бойові дії або тимчасово окуповані, тому відповідач не приймав рішення про зміну режиму роботи. Таким чином, підстави для переведення ОСОБА_1 на дистанційну роботу відсутні, а спірним є період відсутності на робочому місці з 19.03.2025 року по 31.03.2025 року. Отже, у зв`язку з відсутністю ОСОБА_1 на робочому місці генеральним директором ОСОБА_4 у присутності свідків було складено Акт «1 про відсутність працівника на робочому місці від 19.03.2025 року, яким встановлено, що ОСОБА_1 19.03.2025 року була відсутня на робочому місці з 09 год. 00 хв. до 18 год. 00 хв. з невідомих причин та не виконувала обов`язків згідно посадової інструкції. Вищевказаний акт було скеровано засобами поштового зв`язку за адресою проживання позивача з пропозицією надати пояснення відсутності т а попередження, що вказані дії є підставою для звільнення згідно п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Також, аналогічні акти було складено 20.03.2025 року, 21.03.2025 року, 24.03.2025 року, 25.03.2025 року, 26.03.2025 року, 27.03.2025 року, 28.03.2025 року та 31.03.2025 року, які було скеровані ОСОБА_1 31 березня 2025 року наказом № 19 ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора з розвитку Ліцею «Михаїл» через відсутність на роботі за період з 19 по 31 березня 2025 року, відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України. 31.03.2025 року на адресу ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку були скеровані: наказ про звільнення, повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні. 03 квітня 2025 року ОСОБА_1 прибула до Ліцею «Михаїл» де отримала копію наказу про звільнення та оригінал трудової книжки. Вказав, що вищевказаний наказ про звільнення є обґрунтованим та законним, прийнятим згідно вимог чинного законодавства України, тому підстав для його скасування відсутні. Таким чином, у задоволені похідних вимог про відновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди відмовити. Просив суд в задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю, та стягнути на користь відповідача з позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що з вересня 2019 року працює у Приватному закладі «Міжнародний ліцей «Михаїл» та позивачку вона знає, відносини між ними трудові. До 24.02.2022 року позивач була присутня на роботі, після чого безпосередньо на робочому місця в Ліцеї позивач була відсуня. Акти про відсутність вона підписувала особисто.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що з липня 2023 року працює у Приватному закладі «Міжнародний ліцей «Михаїл», позивачку вона не знає і ніколи її не бачила. В 1 корпусі ліцею, є кабінет заступника помічника директора – позивача, Вона особисто підписувала Акти про відсутність на роботі позивачки. Дані акту були складені в кінці дня. В дні складання актів, позивач вона на роботі не бачила, тому і підписала вказані акти.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що з 2020 року працює у Приватному закладі «Міжнародний ліцей «Михаїл» викладачем початкових класів та позивачку вона знає. Дистанційно працювала з 24 лютого до червня 2022, за погодженням даної роботи з керівництвом закладу. Акти відсутності на роботі позивача, вона підписувала особисто, ввечері. В дні коли вона підписувала акті відсутності, позивач вона на роботі не бачила.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що з 2020 року по літо 2024 року працювала у Приватному закладі «Міжнародний ліцей «Михаїл» бухгалтером. З 2021 року знає позивачку. Поки вона працювала, то бачила викладачем, останній раз в січні 2022 року. Один раз бачила у школі літом 2024 року. З 19.03.2025 по 28.03.2025 вона позивачку на роботі не бачила. З цього приводу водна підписувала акти. Яку заробітну плату отримувала позивач не знає. До 2024 року вони з позивачкою спілкувалися смс, тоді вона не працювала в ліцей. Вона в цей період працювала ФОП у позивача.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснила, що з 2 вересня 2017 року працює у Приватному закладі «Міжнародний ліцей «Михаїл» викладачем та особисто знайомою з позивачкою не була. Вона бачила її в закладі до війни. Під час війни позивачку на роботі не бачила, тому з цього приводу вона підписала акти про відсутність на роботі позивача, в кінці робочого дня.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснив, що працює головним бухгалтером в Ліцеї. Позивача особисто знає. З початку війни 2022 року позивач була відсутні на робочому місці. Зарплата виплачувалася позивачу до 19.03.2025 року.. Після звільнення всі розрахунки були виплачені позивачу. З 24.02.2022 року декілька місяців не працювали, потім всі працівники вийшли на роботу. Дистанційна режим роботі в Ліцеї не було застосовано. Позивача бачив на роботі в літку 2024 року коли була реконструкція ліцею.

Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що наказу № 173-К від 04.08.2020 року «Про прийом на роботу ОСОБА_1 », виданого Навчально-виховним комплексом «Загальноосвітній Навчальний Заклад «Європейська школа «МИХАЇЛ» І-ІІІ ст. – ясла-садок», ОСОБА_1 прийнято на посаду заступника генерального директора з питань розвитку 04 серпня 2020 року з окладом 10000,00 грн.

Відповідно до посадової інструкції заступника генерального директора з розвитку №5 Приватного закладу «Міжнародний Ліцей «Михаїл» с.Чайки, затверджений 31.08.2024 року, позивач підпорядковується генеральному директору, виконує його накази, та вказівки. Обов`язки: 1.Розробка та пошук нових напрямків та напрацювань в освіті. 2.Позробка та пошук інноваційних освітніх програм, методів, методик та технологій; 3.Виконання наказів, доручень, та розпоряджень генерального директора закладу освіти. 4 Розробка рекомендацій, та розпоряджень щодо покращення освітніх програм, методів, методик, та технологій пізнання і подання цих рекомендацій на розгляд, коригування та узгодження генеральним директором закладу освіти. Вказану посадову інструкцію було отримано позивачем на електронну пошту, що не оспорюється ОСОБА_1 .

Згідно із скрінтошів електронної пошти «Gmail» ОСОБА_1 направляла Міжнародному ліцею «Михаїл» листи, офіційні повідомлення відповідачу у період 2024-2025 роках.

Згідно з виписки за картковим рахунком клієнта за період з 01.05.2024 року по 30.04.2025 року, ОСОБА_1 отримувала заробітну плату від Міжнародного ліцею «Михаїл». 01.04.2025 року здійснено остаточний розрахунок при звільненні від Міжнародного ліцею «Михаїл» у розмірі 31489,67 грн.

Відповідно до Актів № 1 від 19.03.2025 року, № 2 від 20.03.2025 року, № 3 від 21.03.2025 року, № 4 від 24.03.2025 року, № 5 від 25.03.2025 року, № 6 від 26.03.2025 року, № 7 від 27.03.2025 року, № 8 від 28.03.2025 року, № 9 від 31.03.2025 року генеральним директором Приватного закладу «Міжнародний ліцей «Михаїл» с. Чайки» ОСОБА_4 у присутності свідків встановлено, що ОСОБА_1 19.03.2025 року, 20.03.2025 року, 21.03.2025 року, 24.03.2025 року, 25.03.2025 року, 26.03.2025 року, 27.03.2025 року, 28.03.2025 року, 31.03.2025 року відсутня на робочому місці з 09 год.00 хв. до 18 год. 00 хв. з невідомих причин та не виконувала обов`язків згідно посадової інструкції.

Згідно з листів № 51 від 20.03.2025 року, № 52 від 20.03.2025 року, № 53 від 21.03.2025 року, № 55 від 24.03.2025 року, № 56 від 25.03.2025 року, № 57 від 26.03.2025 року, № 58 від 27.03.2025 року, № 59 від 28.03.2025 року та № 60 від 31.03.2025 року, Приватний заклад «Міжнародний ліцей «Михаїл» повідомив ОСОБА_1 , що 19.03.2025 року, 20.03.2025 року, 21.03.2025 року, 24.03.2025 року, 25.03.2025 року, 26.03.2025 року, 27.03.2025 року, 28.03.2025 року, 31.03.2025 року було встановлено її відсутність на робочому місці, у зв`язку з чим складено акти № 1 від 20.03.2025 року, № 2 від 20.03.2025 року, № 3 від 21.03.2025 року, № 4 від 24.03.2025 року, № 5 від 25.03.2025 року, № 6 від 26.03.2025 року, № 7 від 27.03.2025 року, № 8 від 28.03.2025 року, № 9 від 31.03.2025 року, запропоновано у строк до 25.03.2025 року, 26.03.2025 року, 27.03.2025 року, 31.03.2025 року, 01.04.2025 року, 02.04.2025 року, 03.04.2025 року, 04.04.2025 року, 07.04.2025 року надати пояснення відсутності на робочому місці.

Згідно наказу № 19 від 31 березня 2025 року ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора з розвитку Ліцею «Михаїл» через відсутність на роботі за період з 19 по 31 березня 2025 року, відповідно до п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Згідно з скріншота електронний пошти «Gmail», 02.04.2025 Приватний заклад «Міжнародний ліцей «Михаїл» с. Чайки» направив ОСОБА_1 наказ про звільнення.

Згідно з листа № 62 від 31.003.2025 року Приватного закладу «Міжнародний ліцей «Михаїл» с. Чайки», ОСОБА_1 у зв`язку із звільненням 31.03.2025 року, нараховано та виплачено суми: оклад у розмірі 5238,10 грн., компенсація за невикористану відпустку у розмірі 40895,68 грн., індексація зарплати у розмірі 345,19 грн., загальний розмірі 46478,97 грн., після всіх утримань виплачено сума складає 35788,81 грн.

Згідно поштових відправлень АТ «Укрпошта» від 20.03.2025, 21.03.2025, 25.03.2025, 26.03.2025, 27.03.2025, 28.03.2025, 01.04.2023 відповідач направив документи ОСОБА_1 , які вручено особисто 08.04.2025.

Відповідно до відомостей нарахування коштів № 388, № 386 (остаточний розрахунок при звільненні) березень 2025, ОСОБА_1 на картковий рахунок нараховано суми у розмірі 31489,67 грн. та 4299,14 грн.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

У статті 139 КЗпП України встановлено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення (частина перша статті 147 КЗпП України).

Відповідно до статей 147-149 КЗпП України роботодавець має право застосовувати до працівника дисциплінарне стягнення за винне невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків.

Частинами першою та другою статті 148 КЗпП України передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Верховний Суд у постановах від 04 вересня 2024 року в справі № 206/3355/19, від 28 лютого 2024 року в справі № 758/5941/21, від 10 січня 2024 року в справі № 522/142/20, від 25 січня 2023 року в справі № 734/2607/20 та інших виснував, що прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 частини першої статті 40, пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні керуватися тим, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Отже, визначальними факторами для вирішення питання про законність звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.

Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен враховувати конкретні обставини і будь-які докази з числа передбачених ЦПК України.

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають його вину.

Для встановлення допущення працівником прогулу необхідним є належне фіксування самого факту відсутності працівника на роботі та з`ясування поважності причини такої відсутності.

Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 20 червня 2024 року в справі № 643/1959/22, від 20 грудня 2023 року у справі № 757/45015/20-ц.

Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника. До поважних причин відсутності на робочому місці слід відносити такі обставини, як: стихійні лиха, хвороба працівника або членів його сім`ї, нерегулярна робота транспорту, участь працівника в порятунку людей або майна, відмова від незаконного переведення та невихід у зв`язку з цим на нову роботу. Не вважаються прогулом відсутність працівника не на підприємстві, а на робочому місці; відмова від незаконного переведення; відмова від роботи, протипоказаної за станом здоров`я, не обумовленої трудовим договором або в умовах, небезпечних для життя і здоров`я; невихід на роботу після закінчення строку попередження при розірвання трудового договору з ініціативи працівника».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 березня 2020 року у справі № 459/2618/17 вказано, що: «визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не існує, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі дається виходячи з конкретних обставин.

Відповідно до сталої судової практики причину відсутності працівника на роботі можна вважати поважною, якщо явці на роботу перешкоджали істотні обставини, які не можуть бути усунуті самим працівником, зокрема: пожежа, повінь (інші стихійні лиха); аварії або простій на транспорті; виконання громадянського обов`язку (надання допомоги особам, потерпілим від нещасного випадку, порятунок державного або приватного майна при пожежі, стихійному лиху); догляд за захворілим зненацька членом родини; відсутність на роботі з дозволу безпосереднього керівника; відсутність за станом здоров`я. Вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати всі надані сторонами докази».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20 зазначено, що: «прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Отже, визначальним для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності».

Варто зазначити, що пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника. Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року в справі 6-2801цс15 та постанові Верховного Суду 25.09.2019 справа №341/1825/16-ц.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 липня 2021 року у справі № 643/10816/17 (провадження № 61-188св21).

У трудових правовідносинах як працівник, так і роботодавець мають діяти добросовісно, не допускаючи дій, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Принцип добросовісності у трудовому праві характеризується прагненням суб`єктів належним чином, сумлінно здійснювати трудові права й виконувати обов`язки, передбачені трудовим законодавством та трудовим договором.

Реалізуючи права і виконуючи обов`язки, суб`єкти трудових правовідносин зобов`язані утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди працівнику, роботодавцю, довкіллю або державі.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд звертає увагу, що сам факт відсутності позивача в період з 19.03.2025 по 31.03.2025 безпосередньо на робочому місці ні позивачем, ні її представником не заперечується.

Посилання позивача та її представника на те, що відсутність безпосередньо на робочому місці не вважається прогулом, оскільки вона виконувала роботу дистанційно та отримувала заробітну плату не заслуговують на увагу з наступних підстав.

Кодекс законів про працю України був доповнений статтею 60-2 відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення правового регулювання дистанційної, надомної роботи та роботи із застосуванням гнучкого режиму робочого часу» № 1213-ІХ від 04.02.2021, який набрав чинності 27.02.2021.

За частиною першою вказаної статті дистанційна робота це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією власника або уповноваженого ним органу, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій.

З ч.2 ст.60-2 КЗпП України вбачається, що типова форма трудового договору про дистанційну роботу затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері трудових відносин.

Тобто, для виконання дистанційної роботи необхідно, щоб між сторонами було укладено відповідний трудовий договір.

Як виключення у ч. 11 ст. 60-2 КЗпП України зазначено випадки, коли дистанційну роботу можливо запроваджувати наказом або розпорядженням власника або уповноваженого ним органу без обов`язкового укладення трудового договору про дистанційну роботу у письмовій формі. Одним з таких випадків є загроза збройної агресії.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 24 лютого 2022 року в Україні був введений воєнний стан на 30 діб, який у подальшому також був продовжений з 26.03.2022 року відповідним Указом від 14 березня 2022 року 3133/2022.

Отже, суд приходить до висновку, що для здійснення ОСОБА_1 дистанційної роботи необхідно було укласти з нею відповідний трудовий договір у письмовій формі або видати наказ чи розпорядження. Однак, такий трудовий договір між позивачем та відповідачем укладено не було. Також відсутній і відповідний наказ чи розпорядження.

Надані стороною позивача скріншоти електронної пошти та мобільного застосунку не можуть бути прийняті судом як належні та допустимі докази на підтвердження здійснення позивачем дистанційної роботи, оскільки надані скріншоти відображають лише факт обміну повідомленнями, та не містять жодних відомостей щодо запровадження позивачу дистанційного режиму роботи. Крім того, покази свідків вказують на те, в Приватному закладі «Міжнародний ліцей «Михаїл» був наявний особистий кабінет позивач, що вказує на визначення робочого місця позивач під час виконання трудових відносин з відповідачем. Крім того, посилання позивача на те, що вона виконувала роботу дистанційно, суд не приймає до увагу, оскільки скріншоти мобільного застосунку, не містять в собі повідомлень щодо узгодження плану та завдань безпосередньо з керівником підприємства в режимі дистанційної роботи, що давало б суду підстави прийти до висновку про погодження сторін виконання роботи позивача в дистанційному режимі.

В свою чергу, посилання позивач на переписки з персоналом закладу у мобільному застосунку, як доказ належного виконання трудових обов`язку, суд не приймає до уваги та не надає оцінку вказаним обставинам, оскільки належне чи неналежне виконання позивачем своїх обов`язків не є підставою звільнення позивача, відповідно до оспорюваного наказу від 31.03.2025 року. Дана позиція узгоджується з практикою Верховного Суду, що вкладена постанова ВС №538/1991/23 від 07.08.2023 року.

Щодо отримання позивачем впродовж тривалого часу заробітної плати, суд розцінює лише, як добросовісне виконання відповідачем своїх обов`язків, до фіксації, згідно актів, відсутності на роботі позивача без поважних причин.

Враховуючи викладені вище обставини, оскільки жодних доказів на підтвердження поважності причин відсутності на робочому місті в період з 19 березня 2025 року по 31 березня 2025 року ОСОБА_1 не надала, тому суд доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання незаконним наказу Приватного закладу «Міжнародний ліцей «Михаїл» с. Чайки № 19 від 31 березня 2025 року про звільнення позивача, та про її поновлення на посаді заступника директора з розвитку Приватного закладу «Міжнародний ліцей «Михаїл» с. Чайки з 01.04.2025 року.

Щодо неналежного сповіщення позивача про надання пояснень щодо причин поважності відсутності на роботі суд не приймає до уваги, оскільки не отримання відповідачем від позивача письмових пояснення, в сукупності з обставинами та дослідженими доказами, що підтверджують відсутність позивача на робочому місці без поважних причин, не є підставою для скасування оспорюваного наказу про звільнення та поновлення на роботі.

Враховуючи, що решта позовних вимог є похідними від зазначених, вони теж задоволенню не підлягають.

Згідно ст. 141 ЦПК України у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог судові витрати слід покласти на позивача.

Щодо вимог представника відповідача про відшкодування витрат на правничу (правову) допомогу в розмірі 20 000 гривень, суд зазначає наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 3 статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

В ч. 8 статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

В свою чергу представником відповідач не надано жодних доказів визначення обсягу та вартості наданих послуг на правову допомогу, а саме договору про надання послуг та визначення їх вартості, акту виконаних робіт, тощо.

Враховуючи викладене, суд вважає що представником відповідача не доведено обсяг та вартість виконаних робіт, тому у задоволенні вимог про стягнення витрат на правову допомогу з позивача слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.40,139-142,147-149,235 КЗпП України, ст.ст.10,12,13,76-81,89,141,247, 259,263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного закладу «Міжнародний ліцей «Михаїл» с. Чайки про скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Приватний заклад «Міжнародний ліцей «Михаїл», ЄДРПУ 26409821, адреса: Київська область, Бучанський район, с.Чайки, вул. Лобановського Валерія, буд.8

Рішення складено 21.09.2026 року.

Суддя Н.О. Хацько