Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №369/3392/25 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/3392/25

Провадження № 2/369/3136/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.09.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І.О.,

за участю секретаря Крикуна І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 369/3392/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2025 року представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Гімарі Ренат Ахмедович звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення коштів.

В обґрунтування позову представник позивача зазначив, що 18 січня 2019 року між ОСОБА_2 , як Продавцем, та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , як Покупцями, укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири у письмовій формі без нотаріального посвідчення.

Згідно п. 1 Договору у строк до 30 грудня 2019 року Продавець зобов`язався передати у власність Покупців, з укладенням договору купівлі-продажу (Основного договору), а Покупці зобов`язалися прийняти та оплатити квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 27,2 кв.м. у багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1010 га, кадастровий номер якої 3222486200:03:006:0032, що знаходиться в АДРЕСА_2 та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, електроенергія), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.

Абзац 1 п. 3 Договору зобов`язував Продавця збудувати вищевказаний житловий будинок до 30 грудня 2019 року. Також, установлено, що договір купівлі продажу квартири мав бути нотаріально посвідчений не пізніше 30 березня 2020 року.

Умовами п. 3 Договору визначено, що ціна продажу складає 362780 грн 00 коп., що на день укладення цього Договору еквівалентно 12 966,00 доларів США (ціна за 1 кв.м. квартири становить 13 338 грн 00 коп.).

Відповідно до п. 4 Договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін Покупці передали, а Продавець прийняв передоплату у вигляді авансу у розмірі 253 946 грн 00 коп., що на день укладення Договору еквівалентно 9 076,00 доларів США. Залишок суми у розмірі 108 834 грн 00 коп., що на день укладення договору еквівалентно 3 890 доларів США Покупці зобов`язались сплатити до 30 грудня 2019 року

Тобто, як зазначає представник позивача, на виконання умов договору, під час його укладення, відповідач прийняв від покупців грошову суму в розмірі 253 946,00 грн. Поряд з цим, сторони також домовились, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартири у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об`єкту будівництва незаконною забудовою, або наявності підстав для визнання забудови як об`єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, Продавець повинен повернути Покупцям одержану від них суму авансу у розмірі 253 946,00 грн, що на день укладення Договору еквівалентно 9 076,00 доларів США протягом одного місяця.

30 січня 2021 року ОСОБА_3 звернулася до ОСОБА_2 з листом, у якому просила, укласти нові попередні договори купівлі-продажу квартири, зокрема, щодо квартири АДРЕСА_3 , з новими реальними термінами (строками) здачі в експлуатацію вказаного об`єкту нерухомості з фіксацією попередньої ціни купівлі-продажу цієї квартири. При цьому, ОСОБА_3 просила в новому попередньому договорі покупцем зазначити одну особу - ОСОБА_1 . Вказана заява була прийнята 30 січня 2021 року менеджером забудовника ЖК «Данія». Ураховуючи ту обставину, що ніякої відповіді на вказаний лист ані ОСОБА_3 , ані ОСОБА_1 не отримали, останні, з метою вирішення особистих домовленостей, уклали між собою Договір відступлення права вимоги (цесії) від 01 березня 2022 року № 1. За цим Договором ОСОБА_3 (Цедент) відступила ОСОБА_1 ( ОСОБА_4 ), а Цесіонарій набув право вимоги, належне Цедентові (у відповідності до своєї частки), і став єдиним кредитором за Попереднім договором про укладення договору купівлі продажу квартири від 18 січня 2019 року.

Представник позивача звертає увагу суду на те, що станом на момент звернення з цим позовом, відповідач не збудував багатоквартирний житловий будинок та не передав позивачу у власність обумовлену договором квартиру, чим порушив взяті на себе зобов`язання.

На підставі викладеного, представник позивача звертається до суду із позовом та просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 основний борг за Попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 18 січня 2019 року у розмірі 253 946 грн 00 коп.; інфляційні втрати та 3 % річних за період з 30 січня 2020 року по день ухвалення судового рішення та вирішити питання щодо судових витрат/збору.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 травня 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано час на усунення недоліків.

22 травня 2025 року до суду надійшла заява представника позивача про усунення недоліків та усунуто недоліки зазначені в ухвалі суду від 13 травня 2025 року.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 травня 2025 року по справі відкрито провадження в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 лютого 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судове засідання позивач та його представник не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи сповіщені належним чином Представник позивача надав суду заяву, в якій просив проводити розгляд справи за їх відсутності, позов підтримав в повному обсязі та просив задовольнити. Проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

У судове засідання відповідач не з`явився, про дату час та місце слухання справи сповіщений належним чином, причини неявки не повідомив, судом вживалися заходи щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі «Судова влада України». Відповідач на адресу суду відзиву на позовну заяву не подав, ухвалу суду про відкриття провадження у справі не отримав, вказана кореспонденція повернулася на адресу суду з відміткою працівника поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою». Причини неможливості подати відзив суду не повідомив. Будь-яких заяв, клопотань станом на час прийняття рішення до суду не надходило.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв`язку з неподанням відповідачем відзиву, та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням п.п. 3,4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за №761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори, що укладаються між суб`єктами цивільних правовідносин.

Судом встановлено, що 18 січня 2019 року між ОСОБА_2 , як Продавцем, та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , як Покупцями, укладено Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири.

Згідно п. 1 Договору у строк 30 грудня 2019 року Продавець зобов`язується передати у власність Покупця, з укладенням договору купівлі-продажу (Основного договору), а Покупець зобов`язується прийняти та оплатити квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 27,2 кв.м. у багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1010 га, кадастровий номер якої 3222486200:03:006:0032, що знаходиться в АДРЕСА_2 та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, електроенергія), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором.

Відповідно до умов п. 3 Договору, Продавець зобов`язується збудувати вищевказаний житловий будинок до 30 грудня 2019 року.

Умовами п. 3 Договору визначено, що ціна продажу - 362780 грн 00 коп., що еквівалентно 12 966,00 доларів США (ціна за 1 кв.м. квартири становить 13 338 грн 00 коп.).

Відповідно до п. 4 Договору, при укладенні цього договору на підтвердження намірів сторін покупець передав, а продавець прийняв від покупця суму авансу в розмірі 253 946,00 грн., що еквівалентно 9 076 доларів США.

Відповідно до п. 5 Договору сторони домовилися, що у випадку відмови (ухилення) продавця від продажу квартир у строк, передбачений цим договором, або наявної заборони на продаж майна продавцем, або визнання об`єкту будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об`єкту будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, продавець повинен повернути покупцю одержану від нього суму авансу в розмірі 253 946,00 грн., що еквівалентно 9 076 доларів США. протягом одного місяця.

Відповідно до п. 6 Договору сторони домовилися, що на день укладення основного договору квартира не повинна бути заставлена, не перебувати у податковій заставі, у спорі та під забороною (арештом), щодо предмету договору має бути відсутня будь-яка заборгованість з оплати податків, комунальних послуг.

Відповідно до п. 11 Договору цей договір діє до моменту укладення основного договору.

Відповідно до п. 12 Договору зміни та доповнення до цього договору, а також його розірвання оформляється у вигляді окремого договору.

30 січня 2021 року ОСОБА_3 звернулася до ОСОБА_2 з листом, у якому просила, укласти нові попередні договори купівлі-продажу квартири, зокрема, щодо квартири АДРЕСА_3 , з новими реальними термінами (строками) здачі в експлуатацію вказаного об`єкту нерухомості з фіксацією попередньої ціни купівлі-продажу цієї квартири. При цьому, ОСОБА_3 просила в новому попередньому договорі покупцем зазначити одну особу - ОСОБА_1 . Вказана заява була прийнята 30 січня 2021 року менеджером забудовника ЖК «Данія».

01 березня 2022 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено Договір відступлення права вимоги (цесії) № 1.

Умовами п. 1 Договору визначено, що в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Цедент відступає Цесіонарієві, а Цесіонарій набуває право вимоги, належне Цедентові (у відповідності до своєї частки), і стає єдиним кредитором за Попереднім договором про укладення договору купівлі-продажу квартири від 18 січня 2019 року (надалі «Попередній договір»), укладеного між Цедентом, Цесіонарієм і ОСОБА_2 .

Відповідно до п 1.2. Договору, Цесіонарій набуває право вимагати від Боржника належного виконання наступних обов`язків:

а) укладення Основного договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 27.2 кв.м., збудованому на земельній ділянці площею 0.1010 га. кадастровий номер якої - 3222486200:03:006:0032, що знаходиться в АДРЕСА_2 , у порядку і на умовах, передбачених відповідно до Попереднього договору та основного договору;

б) у випадку відмови (ухилення) Боржника від продажу квартири у строк, передбачений Попереднім договором, або наявної заборони на продаж майна, або визнання об`єкта будівництва незаконною забудовою, або наявність підстав для визнання забудови як об`єкта будівництва, побудованого з порушенням чинних норм, що не дає можливості ввести його в експлуатацію, вимагати від Боржника повернути одержану від Цедента суму авансу (у відповідності до своєї частини), яка була передана Боржнику Цедентом під час підписання Попереднього договору, у тому числі, право на звернення до суду з позовом до Боржника щодо повернення коштів за Попереднім договором.

Підписанням цього Договору Сторони підтвердили передачу від Цедента до Цесіонарія усіх прав, які забезпечують виконання обов`язків Боржника (п. 2.1. Договору).

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст. 628 ЦК передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Інститут свободи договору передбачає можливість сторін вільно визначати зміст договору, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, які не суперечать законодавству, з врахуванням звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. При цьому сторони мають право врегулювати й ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства та не суперечать ним.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Попередній договір є одним з різновидів цивільних договорів, а тому йому властиві всі родові ознаки договорів. Так, попередній договір вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли угоди з усіх істотних умов договору. При цьому для попереднього договору, поряд з іншими його умовами, повинні бути визначені ті, які є суттєвими для основного договору.

Основним договором у правовідносинах сторін даної справи мав стати договір купівлі-продажу квартири.

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації (частини 3 та 4 ст. 334 ЦК).

У свою чергу, ст. 182 ЦК передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно п. 13 Постанови пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9, з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню.

Суд зауважує, що нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним» (постанова Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16). Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Нікчемний правочин (ч. 2 ст. 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанови Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 359/12165/14-ц, Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі № 398/1796/20).

Вимога про нотаріальне посвідчення має прямо бути передбачена в тій чи іншій нормі закону, а не слідувати із розширеного її тлумачення і мати імпліцитний характер. Тобто людина розумна і обачна внаслідок аналізу відповідної норми має усвідомлювати існування очевидного обов`язку вчинити відповідний договір в письмовій формі з нотаріальним посвідченням, недотримання якого призводить автоматично (ipso iure) до нікчемності (постанова Верховного Суду від 10 листопада 2023 року у справі № 755/12702/22).

Як нікчемний може бути кваліфікований лише договір, для якого імперативною нормою закону визначено обов`язковість вчинення відповідного договору в письмовій формі з нотаріальним посвідченням (статті 657, 745 ЦК України, постанова Верховного Суду від 23 травня 2024 року у справі № 518/520/20).

Таким чином, оскільки попередній договір купівлі-продажу квартири, укладений 18 січня 2019 року між ОСОБА_2 , як Продавцем, та ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , як Покупцями, без нотаріального посвідчення, він за правилами ч. 1 ст. 220 ЦК є нікчемним, тому не створює жодних юридичних наслідків.

Одночасно, ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним.

Згідно зі ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.

На відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов`язання.

Правила ст. 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.

Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише у разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12, а також висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 (провадження № 61-22682св19, від 13 січня 2021 року у справі № 686/6823/14-ц (провадження № 61-6475св20) та від 08 квітня 2021 року у справі № 640/19696/17 (провадження № 61-2624св20).

Оскільки договору, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства, між сторонами укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то передана позивачем грошова сума у загальному розмірі 253 946,00 грн., що еквівалентно 9 076 доларів США, який підлягає поверненню.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в п. п. 5, 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року, реституція як спосіб захисту цивільного права (частина 1 статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

Таким чином, оскільки укладений між сторонами правочин - попередній договір купівлі-продажу квартири є нікчемним, проте, на його виконання позивачем були сплачені грошові кошти у розмірі 253 946,00 грн. то відповідно до ст. 216 ЦК України до такого договору підлягають застосуванню наслідки нікчемного правочину шляхом стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 253 946,00 грн.

Що стосується стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Згідно із ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд України у постанові від 22 березня 2017 року у справі № 6-2311цс16 висловив правову позицію та зазначив, що за змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Наявність судового рішення про стягнення боргу не позбавляє позивача права на стягнення з відповідача інфляційних втрат за користування грошовими коштами на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

Відповідно до п. 1 попереднього договору купівлі-продажу квартири продавець (відповідач) у строк до 30 грудня 2019 року зобов`язувався передати у власність Покупцеві (позивачеві) з укладенням договору купівлі-продажу квартиру, а відповідно до п. 5 попереднього договору сторони домовилися про повернення Продавцем Покупцеві авансу в розмірі 253 946,00 грн. протягом одного місяця у випадку відмови (ухилення) Продавця від продажу квартири.

Таким чином, прострочення виконання зобов`язання розпочалось з 31 січня 2020 року.

Враховуючи те, що правовідносини, які склалися між сторонами є грошовими та містять зобов`язальний характер, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних з моменту прострочення зобов`язання 31 січня 2020 2020 року по 21 серпня 2026 року.

Три відсотки розраховується за формулою:

[Відсотки] = [Сума боргу] ? [Процентна ставка] / [Кількість днів] / 365 днів / 100%.

Таким чином, сума відсотків за користування грошовими коштами за період з 31 січня 2020 2020 року по 21 серпня 2026 року складає 49 949,06 грн.

Інфляційні втрати розраховується за формулою:

[Інфляційні нарахування] = [Сума боргу] ? [Сукупний індекс інфляції] ? [Сума боргу].

253 946,00 x 1.96604488 - 253 946,00 = 245 323,23 грн.

Всього сума інфляційних втрат за період з 31 січня 2020 року по 21 серпня 2026 року становить 245 323,23 грн.

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд приходить до висновку про задоволення позову.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, у зв`язку із задоволенням позову в повному обсязі, судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 3 740,03 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 141, 178, 247, 258, 259, 263-265, 268, 280-284, 289, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 253 946 (двісті п`ятдесят три тисячі дев`ятсот сорок шість) грн. 00 коп., інфляційні втрати у розмірі 245 323 (двісті сорок п`ять тисяч триста двадцять три) грн. 23 коп. та 3% річних у розмірі 49 949 (сорок дев`ять тисяч дев`ятсот сорок дев`ять) грн. 06 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 740 (три тисячі сімсот сорок) грн. 03 коп.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня винесення рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_4 , адреса місця проживання: АДРЕСА_5 .

Інформація про відповідача: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_6 .

Суддя Інна ФІНАГЕЄВА