Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №367/2968/25 — Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/2968/25

Провадження №2/367/160/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

21 вересня 2026 року місто Ірпінь

Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого судді Одарюка М.П.

за участю секретаря судового засідання Бобриш М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ірпінь цивільну справу №367/2968/25 за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення компенсації різниці вартості виділеного сторонам майна,

у с т а н о в и в:

Суть позовних вимог та їх обгрунтування, позиція відповідача.

В березні 2025 року позивачка звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому з урахуванням уточнених позовних вимог (том 1 а.с.59-67) просила суд:

1). Визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальної площею 55,8 кв.м., житловою площею 34,0 кв.м.;

2). Стягнути з ОСОБА_2 на її користь компенсацію частини дійсної ринкової вартості автомобіля MERCEDES-BENZ C180, 2011 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 в розмірі 273 700,00 грн;

3). Визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на грошові кошти в розмірі 52 540 дол. США, сплачені ОСОБА_3 , який діяв в інтересах ОСОБА_4 на виконання умов попереднього договору № 07/07/2020 від 07 липня 2020 року, укладеного між ОСОБА_4 в інтересах якого діяв ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а саме вартість квартири АДРЕСА_2 та стягнути з ОСОБА_2 на її користь понесені нею судові витрати.

В обґрунтування позову вказує, що 24 грудня 2010 року уклала шлюб з відповідачем. У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_5 . До 2017 року вина із відповідачем проживали в автономній Республіці Крим. З 2017 року вони виїхали на підконтрольну Україні територію та постійно проживали у м. Буча Київської області. 04 жовтня 2017 року відповідач на підставі договору купівлі – продажу придбав у власність квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , згоду на укладення вказаного договору нею було надано. 07 липня 2020 року ОСОБА_2 уклав попередній договір з ОСОБА_4 , від імені якого діяв за довіреністю ОСОБА_3 , за яким ОСОБА_4 зобов`язався в строк до 30.07.2021 року укласти з ОСОБА_2 в нотаріальній формі договір купівлі – продажу нерухомого майна на умовах і в порядку, визначених цим договором, але не раніше повного розрахунку за цим договором. Нерухомим майном за цим і основним договором є: секція № 4Д, квартира АДРЕСА_4 (проектний номер), що позначена сторонами на поверховому плані проекту будівництва, який додається до договору, загальною площею 74,0 кв.м., що знаходиться на п`ятому поверсі вказаного будинку (п. 2 договору). Відповідно до п. 3 попереднього договору загальна вартість квартири АДРЕСА_4 при вказаній площі складає 1 429 088, 00 грн, що згідно з комерційним курсом на день укладення договору еквівалентно 52 540 дол. США. Вона разом із відповідачем, із спільних коштів подружжя, на виконання умов попереднього договору №07/07/2020 від 07 липня 2020 року передали ОСОБА_3 07 липня 2020 року 15 000 дол. США; 13 жовтня 2020 року – 17 000 дол. США; 04 лютого 2021 року -5 975 дол. США; 24 травня 2021 року -7 000 дол. США; 14 червня 2021 року-5 600 дол. США; 02 грудня 2021 року -1 965 дол. США. Фактичне приймання квартири здійснювала ОСОБА_1 , що підтверджується Актом приймання – передачі від 01 лютого 2022 року. До 24 лютого 2022 року основний договір купівлі – продажу квартири АДРЕСА_2 , що підлягав нотаріальному посвідченню між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , який діє від імені ОСОБА_4 укладений не був. Крім придбаної нерухомості, вона із відповідачем і період шлюбу за спільні кошти придбали 01 грудня 2021 року автомобіль MERCEDES-BENZ C180, 2011 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 . 09 липня 2024 року на підставі договору купівлі – продажу № 6145/2024/2720508, укладеного в ТСЦ МВС № 615відповідач перереєстрував транспортний засіб MERCEDES-BENZ C180, 2011 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 на свою матір ОСОБА_7 . На відчуження транспортного засобу ( після припинення подружніх відносин) відповідач не отримував її згоди та дозволу, як співвласника транспортного засобу. Після повномасштабного вторгнення військ російської федерації на територію України вона покинула місце свого постійного проживання рятуючись від війни, вивезла дитину на Західну Україну, згодом вони як біженці виїхали до Республіки Болгарія, де із сином проживає і до сьогодні. В Республіці Болгарія до сім`ї доєднався і відповідач. Після притягнення відповідача до відповідальності Окружним судом м. Бургас за вчинення домашнього насилля та видачі охоронного припису, відповідач покинув ОСОБА_8 , забравши із сім`ї вказаний автомобіль і користується ним особисто. Подружні відносини між нею та відповідачем припинено з травня 2024 року. Отже, між нею та відповідачем існує спір про поділ спільного майна подружжя.

У відзиві на позов (том 1 а.с.147-150) представник відповідача вказує, що ОСОБА_2 не заперечує проти розподілу нерухомого майна та грошових коштів за варіантом запропонованим позивачкою. Більш того, після подачі позову про розірвання шлюбу він неодноразово пропонував позивачці саме такий варіант розподілу майна. Позивачка відмовлялась від пропозиції відповідача розподілити між ними майно в позасудовому порядку і звернулась до суду з даним позовом, де вказала той самий варіант розподілу, який пропонував їй відповідач. Відповідач погоджується із зазначеною позивачкою вартістю квартири у розмірі 2 709 793,59 грн. і враховуючи заявлені нею позовні вимоги щодо розподілу між ними майна, позивачка повинна сплатити відповідача компенсацію у розмірі 266 005,00 грн, як різницю між виділеним відповідачу майном (55 540 дол. США) та позивачці майном (2 709 793,59 грн). Щодо стягнення компенсації за автомобіль, то враховуючи те, що автомобіль відчужено до подачі позовної заяви про розірвання шлюбу, кошти від такого продажу використані в інтересах сім`ї, про що знала позивачка, а тому дане майно не підлягає поділу. Позивачка вказує, що подружні відносини були припинені з травня 2024 року, про те за специфікою роботи відповідача – моряк, він більшу частину року не проживав разом із сім`єю, а знаходився в рейсі. Остаточне рішення про розірвання шлюбу він для себе прийняв у жовтні 2024 року, коли ініціював процес розлучення. Враховуючи викладене, представник відповідача вказує, що відповідач не заперечує проти виділення в особисту приватну власність позивачки квартири АДРЕСА_5 , виділення відповідачу у особисту приватну власність грошових коштів у розмірі 52 540, дол. США, за умови сплати позивачкою відповідачу компенсації у розмірі 266005,00 грн, як різниці вартості розподіленого майна та заперечує проти стягнення з нього компенсації за відчужений автомобіль.

Зміст зустрічної позовної заяви.

09 травня 2025 року представником позивача було подано до суду зустрічну позовну (том 1 а.с.164-167) заяву до ОСОБА_1 про стягнення компенсації, як різниці вартості розподіленого майна, в якому останній просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 266 005,00 грн компенсації різниці у вартості виділеного сторонам майно за первісним позовом ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та судові витрати. В обґрунтування позову наводить обставини вказані у відзиві на позовну заяву.

Позиція сторін.

Представник позивача у судовому засіданні 04 серпня 2026 року підтримував позовні вимоги, в судові засідання 04 вересня 2006 року та 21 вересня 2026 року не прибула, надана суду письмову заяву, в якій просила суд відкласти судове засідання на більше пізнішу дату у зв`язку із її зайнятість в інших судових засіданнях.

Верховний Суд вже неодноразово у своїх рішеннях, зокрема у справах №802/562/18-а, №826/4504/17, звертав увагу на те, що повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними.

Та обставина, що відповідні повноваження суду є дискреційними не створює імунітету від перевірки належності застосування судом свого розсуду при касаційному розгляді справи на предмет відповідності такого цілям та завданням, які стоять перед адміністративним судом, та в аспекті відповідності таких дій принципу верховенства права як стримуючого фактору.

При цьому будь-який законодавчий припис, що встановлює певні межі розсуду, повинен бути оцінений на предмет дотримання фундаментальних вимог верховенства права, зокрема щодо співмірності (пропорційності) тій меті, за якою законом передбачене відповідне обмеження, або яке відбулось унаслідок застосування розсуду суду.

Пропорційність є загальною умовою для вирішення всіх процесуальних питань у межах дискреційних повноважень і повинна належно застосовуватись на кожній стадії правозастосування.

Оцінюючи дотримання принципу пропорційності, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

При цьому, судова дискреція щодо оцінки обставин, які не дають можливості особі прийняти участь у судовому засіданні, на предмет їх поважності чи неповажності для цілей відкладення судового розгляду не має абсолютних меж. Суд має враховувати конкретну ситуацію та обґрунтування особи, яка просить суд відкласти судовий розгляд, відповідне обґрунтування не має бути абстрактним, а обставини, наведені у ньому, повинні бути підтверджені належною доказовою базою. Тобто реалізація відповідної дискреції суду щодо кваліфікації наведених учасником судового процесу у клопотанні про відкладення судового розгляду обставин має здійснюватися індивідуально з урахуванням принципу верховенства права. Це зумовлено тим, що сама концепція верховенства права передбачає суд як найдієвіший інструмент її застосування, адже тільки суд може вийти за межі формального права та визначити доцільне та належне регулювання в кожній конкретній ситуації. При цьому для цілей дотримання принципу верховенства права суд повинен обирати такий варіант вирішення клопотання про відкладення судового засідання, який є максимально доцільним та справедливим у відповідній ситуації, а обраний ним процесуальний наслідок розгляду відповідного клопотання, як результат реалізації наданих йому дискреційних повноважень, завжди вимагає мотивації зробленого вибору.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України» національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

ВП ВС підтвердила усталену практику касаційних судів, відповідно до якої основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін за умови їх належного повідомлення про час та місце розгляду справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З урахуванням наведеного, а також конкретних обставин цієї справи, суд зазначає, що відсутність у судовому засіданні представника позивача не позбавить позивача розумної можливості ефективно представляти свою позицію, не поставить в істотно невигідне становище порівняно з відповідачем і не перешкодило встановленню фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже клопотання про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.

10 вересня 2026 року представник позивача подав клопотання про долучення доказів, а саме довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 20.03.2025р.

Суд звертає увагу, що відповідний доказ поданий на стадії судових дебатів.

Представник позивача посилається на те, що дана довідка була долучена до матеріалів справи, але з невідомих причин попереднім складом суду була видалена з матеріалів.

Даний склад суду отримав матеріали справи №367/2968/25 прошитими та пронумерованими попереднім складом суду, а саме опис було зроблено секретарем Шпильовим Р.О.

Представник позивача не скористався своїм правом на ознайомлення з матеріалами справи, а висловив позицію щодо попереднього долучення довідки після завершення дослідження письмових доказів.

При цьому будь - яких доказів того, що ця довідка була долучена раніше, але з технічних підстав не була дошита до матеріалів справи, до суду не надано.

Крім того, представник позивача у клопотанні не ставить на обговорення питання щодо поновлення строків на подачу доказів.

Отже, суд вважає, що підстави для задоволення клопотання представника позивача та долучення до матеріалів справи доказу відсутні.

Представник відповідача у судовому засіданні 04 серпня 2026 року позовні вимоги визнав частково, згідно із обставинами, викладеними у відзиві на позовну заяву, у судове засідання 21 вересня 2026 року надав заяву про розгляд справи за її відсутності.

Факти, встановлені судом та надання їм оцінки.

Суд, встановивши факти та відповідні їм правовідносини, оцінивши кожний доказ окремо та у їх сукупності та взаємозв`язку, приходить до наступного.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

За приписом ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 2 ст.13 та ч.1 ст.81 ЦПК України передбачено обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи. Кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст.12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п.2, п.4, п.6 - п.7 ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення ч.8 ст.279 ЦПК України, судом досліджуються письмові пояснення, викладені в заявах по суті і докази, надані до суду.

Судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що 24 грудня 2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_9 , зареєстрували шлюбу та після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_10 ( том 1 а.с.97).

У шлюбі у подружжя ОСОБА_10 народився син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( том 1 а.с.98).

29 вересня 2017 року ОСОБА_2 уклав попередній договір, згідно умов якого зобов`язався купити квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 ( том 1 а.с.13-14).

Із копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 зареєстровано право приватної власності на підставі договору купівлі – продажу від 04.10.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Веселовською А.Е. та зареєстрованого в реєстрі за № 666, на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 ( том 1 а.с.15).

07 липня 2020 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_4 попередній договір № 07/07/2020, згідно умов якого сторони зобов`язалися в строк до 30.07.2021 року укласти у нотаріальній формі договір купівлі – продажу нерухомого майна (в подальшому – Основний договір) на умовах і в порядку, визначених цим Договором, але не раніше повного розрахунку за цим договором (том 1 а.с.16-18).

Нерухомим майном за цим і Основним договором є: секція № 4Д, квартира АДРЕСА_4 (проектний номер), що позначена сторонами на поверховому плані проекту будівництва, який додається до договору, (надалі за текстом» Квартира»), загальною площею 74 кв.м.

Загальна вартість квартири АДРЕСА_4 при вказаній площі складає: 1 429 088,00 грн, що згідно з комерційним курсом на день укладення договору (27,20 грн. за 1 дол. США) еквівалентно 52 540 дол. США.

Згідно графіку здійснення оплати за попереднім договором 07/07/2020 від 07.07.2020 року ОСОБА_2 на виконання умов попереднього договору №07/07/2020 від 07 липня 2020 року передали ОСОБА_3 07 липня 2020 року 15 000 дол. США; 13 жовтня 2020 року – 17 000 дол. США; 04 лютого 2021 року -5 975 дол. США; 24 травня 2021 року -7 000 дол. США; 14 червня 2021 року-5 600 дол. США; 02 грудня 2021 року -1 965 дол. США. (том 1 а.с.20).

01 лютого 2022 року згідно Акту приймання – передачі квартири ОСОБА_6 передав ОСОБА_2 квартиру, за будівельною адресою: АДРЕСА_6 ; поштова адреса будинку: АДРЕСА_6 ; номер квартири АДРЕСА_4 , номер квартири згідно технічного паспорту 30; квартира розташована на 5 поверсі; загальна площа квартири ( кв.м.) 74,3 кв.м. (том 1 а.с.21).

Згідно інформації Територіального сервісного центру № 3246 ГСЦ в Київській та Чернігівській областях № 31/33-3246-4914 від 09.11.2024 року – транспортний засіб MERCEDES-BENZ C180, об`єм двигуна 1796 см. куб, 2011 року випуску, 01.12.2021 року в ТСЦ МВС № 8046 було зареєстровано за гр. ОСОБА_2 на підставі договору купівлі – продажу № 7296/21/1/034357 від 01.12.2021 року, укладеного суб`єкті господарювання ТОВ « СА ДРАЙВ».

09.07.2024 року в ТСЦ МВС № 6145 вказаний транспортний засіб перереєстровано на підставі договору купівлі – продажу № 6145/2024/4740508 від 09.07.2024 року, укладеного в ТСЦ МВС № 6145 на нового власника ОСОБА_7 ( том 1 а.с.29).

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 24 лютого 2025 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (том 1 а.с.159-160).

Згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості, сформованої 20 березня 2025 року вартість квартири за адресою: АДРЕСА_3 становить 2 709 793,59 грн ( том 1 а.с.68-69).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Також слід зазначити, що згідно зі ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Між сторонами у справі виник спір предметом якого є поділ спільного сумісного майна подружжя, що складається з Квартири та автомобілю у запропонований позивачкою спосіб. Проте у разі відсутності встановлених законом підстав для застосування запропонованого позивачкою способу поділу спільного сумісного майна подружжя, суд зобов`язаний вирішити спір відповідно до обставин справи та вимог закону.

Згідно з частинами першою, другою статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Частиною першою статті 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Законодавцем визначено, що право на поділ майна, яке перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Згідно з положеннями частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 71 СК України).

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 та від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц .

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведенню.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею у набутті майна. Застосовуючи положення статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Згідно з частиною 3 статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи ( ч.1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до статей 77-81, 89 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до частини другої статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Згідно з частиною четвертою статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

У постанові Верховного Суду від 09 січня 2020 року у справі № 367/7110/14 (провадження № 61-12957св19) зазначено, що спірне майно придбане за кредитні кошти, отримані подружжям за час шлюбу, відтак, право на це майно у рівних частках набули позивач і відповідач, при цьому боргові зобов`язання є спільними для обох із подружжя, незалежно від того, із ким із подружжя укладений кредитний договір. У зв`язку із зазначеним вище відсутні підстави для відступлення від засад рівності часток у спільному майні подружжя .

Судом встановлено та не заперечується сторонами що спірна квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , транспортний засіб MERCEDES-BENZ C180, об`єм двигуна 1796 см. куб, 2011 року випуску, 01.12.2021 року грошові кошти, які сплачено за попереднім договором 07/07/2020 року від 07.07.2020 року були набуті в період шлюбу та підлягають розподілу між подружжям.

Тому підстави для відступу від засад рівності часток подружжя при поділі майна відповідно до частини третьої статті 70 СК України відсутні.

Відповідач не заперечує проти поділу спільного майна подружжя в запропонований позивачем спосіб та визнає позовні вимоги в частині визнання за позивачкою права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_5 , загальної площею 55,8 кв.м., житловою площею 34,0 кв.м. та визнання за ним права особистої приватної власності на грошові кошти в розмірі 52 540 дол. США, сплачені ОСОБА_3 , який діяв в інтересах ОСОБА_4 на виконання умов попереднього договору № 07/07/2020 від 07 липня 2020 року, укладеного між ОСОБА_4 в інтересах якого діяв ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а саме вартість квартири АДРЕСА_2 та стягнути з ОСОБА_2 .

Враховуючи викладене з позивача на користь відповідача підлягають стягненню грошові кошти у сумі 266 005,00 грн компенсації, як різницю між виділеним майном позивачці та відповідачу.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

У статті 68 СК України закріплено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

Наведені правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

У разі, коли під час розгляду вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим неможливістю встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно.

Судом встановлено, що відповідач продав автомобіль MERCEDES-BENZ C180, об`єм двигуна 1796 см. куб, 2011 року випуску, 01.12.2021 рокуі 09.07.2024 він був перереєстрований на нового власника.

Доказів того, що позивачка надавала згоду, підписувала або отримала грошові кошти від продажу автомобілю відповідач не надав.

Посилання на отримання позивачем грошових коштів у розмірі 3200 євро від продажу автомобіля судом відхиляється, оскільки з наданих платіжних інструкцій вбачається що призначення переказу є "допомога", платником є ОСОБА_11 , отже будь - якого зв`язку цих коштів з грошима, отриманими від продажу автомобіля не вбачається.

Згідно звіту про оцінку транспортного засобу – легкового автомобіля MERCEDES-BENZ C180, 2011 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 становить 547 400,00 грн ( том 1 а.с.71-90).

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що продаж майна було здійснено власній матері за 7000 євро, тому суд приймає до увагу при розподілі майна та визначення компенсації за майно, виходячи не з суми грошових коштів, вказаних у договорі купівлі - продажу рухомого майна, а зі звіту про оцінку транспортного засобу.

Тому з відповідача на користь позивачки належить стягнути 273 700 грн (547400 грн : 2).

Загалом з урахуванням первісних та зустрічних позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 273 700 грн - 266 005,00 = 7695 грн.

Щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог підлягає стягненню з відповідача судовий збір у розмірі 15 143,76 грн, та з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача за зустрічним позовом підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 666,05 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 10-13, 43, 44, 76-82, 83, 133-141, 259, 263, 265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Первісні позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити.

1) Визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_5 , загальної площею 55,8 кв.м., житловою площею 34,0 кв.м.;

3) Визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на грошові кошти в розмірі 52 540 дол. США, сплачені ОСОБА_3 , який діяв в інтересах ОСОБА_4 на виконання умов попереднього договору № 07/07/2020 від 07 липня 2020 року, укладеного між ОСОБА_4 в інтересах якого діяв ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а саме вартість квартири АДРЕСА_2 та стягнути з ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 15 143,76 грн.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення компенсації різниці вартості виділеного сторонам майна задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7695,00 грн. компенсації різниці вартості виділеного сторонам майна.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 2 666,05 гривень.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 :

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_3 .

Суддя М.П. Одарюк