Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №363/3775/26 — Вишгородський районний суд Київської області

21.09.26 363/3775/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року суддя Вишгородського районного суду Київської області Рудюк О.Д., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду через свого представника адвоката Середа А.П., з адміністративним позовом про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, посилаючись на те, що 17.07.2025 року винесено постанову № 749/1 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 17.07.2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 винесено постанову № 749/1 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП.

З вказаною постановою ОСОБА_1 не погоджується, вважає її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки відповідачем не доведено наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а сама постанова прийнята без належного встановлення всіх обставин справи та з істотним порушенням вимог чинного законодавства.

17.10.2022 року позивач пройшов військово-лікарську комісію, за результатами якої його було визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

Відповідні відомості були внесені до військово-облікового документа позивача, що підтверджує факт виключення його з військового обліку.

Таким чином, станом на момент нібито вчинення правопорушення 29.06.2025 року позивач не перебував на військовому обліку як військовозобов`язаний та не мав статусу особи, на яку поширюються відповідні військово-облікові обов`язки військовозобов`язаного.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 25.06.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

17.07.2026 року до суду надійшла заява представника позивача про розподіл судових витрат.

27.07.2026 року представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та вважає постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності законною і обґрунтованою. Також відповідач зазначає, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів позивач перебуває на військовому обліку як військовозобов`язаний у ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідач не погоджується з доводами позивача про те, що останній не є військовозобов`язаним, та зазначає, що надана ним довідка ВЛК від 17.10.2022 року не містить необхідного формулювання про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку. Крім того, на думку відповідача, зазначена довідка не була затверджена штатною ВЛК регіону, а тому не може підтверджувати факт належного виключення позивача з військового обліку.

Також відповідач посилається на те, що позивач був належним чином повідомлений про необхідність явки до РТЦК за повісткою, однак у визначений день не з`явився та не повідомив про поважні причини неприбуття. Також зазначив, що постанова винесена в межах повноважень та з дотриманням вимог законодавства.

Крім того, відповідач заперечує щодо стягнення на користь ОСОБА_1 витрати пов`язані із наданням правової допомоги, у розмірі 16 331,20грн. вважає, що заявлений розмір витрат на правову допомогу не є обґрунтованим та пропорційним до предмету спору.

29.07.2026 року від представника позивача до суду подано відповідь на відзив в якому представник заперечував проти доводів відповідача, та наголосив, що 17.10.2022 року ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, відповідний висновок ВЛК не скасований, а відповідач не має повноважень ставити його під сумнів. Також представник позивача зазначив, що відповідач не довів, які саме персональні дані необхідно було уточнити, не підтвердив неможливість їх отримання шляхом електронної інформаційної взаємодії та не довів належного вручення позивачу повістки. Оскільки ОСОБА_1 з 21.09.2023 року перебуває за межами України, надані відповідачем поштові документи, на думку представника, не підтверджують отримання повістки саме позивачем. У зв`язку з цим представник позивача вважає доводи відповідача необґрунтованими, та такими, що не спростовують позовних вимог, просить позов задовольнити повністю.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності усі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Положення ст. 5 КАС України є реалізацією ч. 1 ст. 55 Конституції України, яка визначає, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, у разі, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Статтею 235 КУпАП передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Частина перша ст. 210-1 КУпАП визначає адміністративним правопорушенням порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.3 ст.210-1 КУпАП).

17.07.2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 винесено постанову № 749/1 якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 25 500,00 грн.

Зі змісту вказаної постанови вбачається, що 17.07.2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 встановлено, що ОСОБА_1 не прибув за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_3 у строк, а саме 29.06.2025 року, зазначений в направленій через AT «Укрпошта» повістці від 19.06.2025 року № 4001488, для уточнення військово-облікових даних. Своїми діями ОСОБА_1 порушив ч.1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» відповідно 29.06.2025 року скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 cт. 210-1 КУпАП.

Відповідно до примітки до статті 210 КУпАП положення статей 210, 210 1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Отже, відповідач мав та має можливість отримати персональні позивача дані шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Будь-які докази про те, які саме відомості (персональні дані) не уточнено позивачем, які не могли бути одержані самостійно ІНФОРМАЦІЯ_4 по справі відповідачем суду не надано.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 69/22 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України оголошено загальну мобілізацію.

Крім того, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» указом Президента України від 24.02.2022 року, затвердженого Законом України № 2102 -IX від 24.02.2022 року введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжувався та продовжує діяти на даний час.

Відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий облік і військову службу» від 25.03.1992 р. №2232-ХІІ військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

Згідно п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий облік і військову службу» виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які визнані непридатними до військової служби.

Отже особи які виключені з військового обліку не є військовозобов`язаними.

Притягненню до адміністративної відповідальності за ст. 210-1 КУпАП підлягає не будь яка особа, а спеціальний суб`єкт - призовники, військовозобов`язані та резервісти.

Згідно копії довідки Міністерства оборони України ІНФОРМАЦІЯ_5 від 17.10.2022 року ОСОБА_1 визнаний непридатним до військової служби.

Відповідно до копії тимчасового посвідчення НОМЕР_1 від 17.10.2022 року виданого начальником ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_1 визнано не придатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

Стаття 7 КУпАП визначає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Таким чином, відповідач під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, повинен відповідно до вимог ст.ст. 245, 280 КУпАП, належним чином з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи по суті. Постанова, згідно ст. 283 КУпАП, має ґрунтуватися на обставинах, встановлених при розгляді справи, тобто на достатніх і незаперечних доказах.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

На підставі викладеного, беручи до уваги, що ОСОБА_1 не є військовозобов`язаним, призовником чи резервістом, оскільки виключений з військового обліку, як наслідок не є суб`єктом даного правопорушення та встановлені під час судового розгляду справи обставини, суд приходить до висновку, що постанова підлягає скасуванню, а провадження по справі закриттю.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частина 9 статті 139 КАС України передбачає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно ч.1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

ОСОБА_1 сплачено судовий збір в сумі 532,48грн, за подання позовної заяви, та сплачено судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у сумі 798,72 грн., таким чином у зв`язку із задоволенням позовних вимог на користь позивача слід стягнути витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 331,18грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд встановив наступне.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частина 9 статті 139 КАС України передбачає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно ч.1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.3 ст. 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно ч.2 ст.134 КАС України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ч.4,5 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

КАС ВС в постанові № 420/22020/23 від 20.08.2024 року вказав, що для вирішення питання про відшкодування витрат на правничу допомогу від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Європейський суд з прав людини в рішеннях від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited проти України», заява № 19336/04, зробив висновок, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права (постанова ВП ВС від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21).

КАС ВС в постанові від 04.06.2021 року у справі №380/887/20, зазначив, що витрати, понесені на професійну правничу допомогу, мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу є підставою для відмови в задоволенні вимог відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених судових витрат на оплату правничої допомоги позивачем до суду надано Договір про надання правової допомоги № 10 від 06.04.2026 року, укладений між адвокатом Середа А.П. та ОСОБА_1 .

Розмір гонорару, які виникли у зв`язку з виконанням даного Договору, узгоджується сторонами додатково та визначається в Додатковій угоді №2 до договору про надання правової допомоги №10 від 06.04.2026 року.

Відповідно до п. 3 Додаткової угоди №2 до договору про надання правової допомоги №10 від 06.04.2026 рокуоплату правничої допомоги, що передбачена п. 1 цієї Додаткової угоди, клієнт здійснює на підставі рахунку АДВОКАТСЬКОГО БЮРО наступному порядку:

- 10 000,00 грн. протягом 5 днів з моменту отримання рахунку на оплату за складення та подання позовної заяви, заяви про забезпечення позову, інших документів – за необхідністю;

- 5 000,00 грн. протягом 5 днів з моменту отримання рахунку на оплату після набрання законної сили рішенням у справі.

Як вбачається з платіжного доручення від 16.06.2026 року на виконання умов Додатковій угоді №2 до договору про надання правової допомоги №10 від 06.04.2026 року, ОСОБА_1 сплачено у сумі 10 000,00 грн. за надання правничої допомоги

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Великою Палатою Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/92/15/15-ц визначено, що пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076 VI).

Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до п. 169 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21: у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Тож суд може зменшити розмір понесених витрат на правничу допомогу, якщо обсяг робіт і час, витрачений на підготовку документів, є явно неспівмірним із складністю виконаних адвокатом робіт.

Таким чином, враховуючи встановлені судом під час судового розгляду обставини понесення витрат на правничу допомогу, беручи до уваги те, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, враховуючи складність справи та виконані роботи, звертаючи увагу на принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00грн.

Керуючись ст. ст. 5, 9, 72, 77, 80, 90, 94, 229, 242, 245, 246, 250, 255, 271, 286, 295 КАС України, суд,-

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності – задовольнити.

Скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення № 749/1 від 17.07.2025 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч.3 ст.210 -1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 331,18грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги на протязі десяти днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 АДРЕСА_1 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_7 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 АДРЕСА_2 ).

Суддя Рудюк О.Д.