Рішення від 09 вересня 2026 р. у справі №361/12374/24 — Броварський міськрайонний суд Київської області

УКРАЇНА

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 361/12374/24

провадження № 2/361/6340/24

10.09.2026

РІШЕННЯ

(Заочне)

Іменем України

10 вересня 2026 року м. Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого суддіПетришин Н.М.,

за участю секретаряГриценко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави російська федерація про відшкодування шкоди, -

в с т а н о в и в :

Стислий виклад позиції позивача

У грудні 2024 року до Броварського міськрайонного суду Київської області надійшла вищевказана позовна заява ОСОБА_1 до держави російська федерація про відшкодування шкоди. В обґрунтування позову позивач зазначає, що він проживав та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України затвердило наказом № 309 від 22.12.2022 перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Відповідний наказ розроблено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією». Відповідно до такої постанови, зокрема місто Луганськ, відноситься до територій, які тимчасово окуповані російською федерацією території України. Оскільки територія міста, де позивач проживав опинилася під окупацією рф, він зазнав обмежень у доступі до води, газу, світла, медицини, був позбавлений будь-якого зв`язку та не мав права на вільне переміщення. З наведених підстав, позивач із сім`єю був вимушений покинути дім та ризикуючи життям, під загрозою смерті, виїхати до м. Бровари, де він оформив статус внутрішньо переміщеної особи. Протягом всього часу окупації рф міста позивача, він кожного дня зазнає душевних страждань, оскільки не має можливості повернутися додому, побачити своїх рідних, які залишилися в окупації. Усі ці події в житті, що спричинені збройною агресією відповідача, значно вплинули на якість життя ОСОБА_1 , котра суттєво знизилася, стала страждати пам`ять, у спілкуванні з іншими часто помічається підвищена емоційність. Позивач щодня вживає додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушено права. Його моральні страждання внаслідок стресу викликані через постійні повітряні тривоги та необхідність перебувати тривалий час в укритті, бомбардування об`єктів критичної інфраструктури, в зв`язку з цим він зобов`язаний докладати додаткових зусиль для організації свого життя, забезпечення безпеки та захисту порушених прав. Просить суд стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 35 000,00 євро, що складає еквівалент 1 527 862 грн.

Заяви, інші процесуальні дії у справі

Ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області Дутчака І.М. від 17 грудня 2024 року відкрито провадження у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Відповідно до розпорядження керівника апарату суду Овдієнко Л.П. від 31.07.2025 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2025 вищевказану цивільну справу передано на розгляд судді Петришин Н.М.

Ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області Петришин Н.М. від 06 жовтня 2025 року справу прийнято до провадження судді та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 лютого 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. У прохальній частині позовних вимог просив розглядати справу за його відсутності.

Відповідно до роз`яснень Міністерство закордонних справ, у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України МЗС України 24.02.2022 нотифікувало МЗС рф про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з росією, які були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між країнами від 14.02.1992. відтак, діяльність дипломатичних представництв України в росії та росії в Україні, а також будь яке дипломатичне спілкування припинені відповідно до Віденської конвенції 1961 року.

Отже, подальше отримання згоди рф на відмову від судового імунітету, а також подача будь-яких судових документів у даній категорії справ до російської сторони дипломатичними каналами унеможливлюється.

Відповідача, російську федерацію, суд повідомляв про розгляд справи через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України. Відзив на позов відповідач не надав.

Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи згідно із положеннями ст. 280 ЦПК України.

Обставини справи, що встановлені судом

Згідно копії паспорта громадянина України № НОМЕР_1 від 07.02.2017, позивач ОСОБА_1 є уродженцем міста м. Ровеньки Луганської області, Україна.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , видана Довідка від 26 січня 2017 № 0000098900 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, згідно якої його зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ; фактичне місце проживання / перебування: АДРЕСА_3 .

Відповідно до Довідки про реєстрацію місця проживання особи № 1-1/1878 від 02.02.2019, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .

Мотиви, з яких виходить суд, та застосування норм права, що регулюють дані правовідносини

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У статті 5 ЦПК України закріплено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 10 статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

За вимогами частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 Цивільного кодексу України (далі ? ЦК України)).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року в справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

У статті 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.

З 2014 року Російська Федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 14.12.1974, як акт збройної агресії.

Згідно заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21.04.2015 №33 7-VIII, збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20.02.2014 з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).

Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07.04.2014) та «Луганської народної республіки» (27.04.2014).

Третя фаза збройної агресії Російської Федерації розпочалася 27.08.2014 масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації.

24 лютого 2022 року Російська Федерація здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення на території України з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 воєнного стану, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Дана обставина не підлягає доказуванню згідно частини 3 статті 82 ЦПК України.

02 березня 2022 року збройну агресію РФ проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від РФ негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

15 березня 2022 року Парламентська Асамблея ухвалила Висновок 300 (2022) щодо наслідків російської агресії проти України, в якому зазначила, що, продовжуючи агресивну війну, яку РФ веде проти України з 20 лютого 2014 року, станом на 24 лютого 2022 року РФ ескалувала свою військову діяльність проти України до безпрецедентного рівня, спричинивши тисячі жертв серед цивільного населення, переміщення мільйонів людей та спустошення країни.

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що російська агресія проти України є безпрецедентним актом як сама собою, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами РФ та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Здійснивши збройну агресію відносно України, РФ порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземними судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.

Аналогічну позицію щодо непоширення на РФ судового імунітету при розгляді справ щодо відшкодування шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України, викладено в постанові Верховного Суд від 14.04.2022 року у справі №308/9708/19, а також постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2022 року у справі № 635/6172/17.

Звернення позивача до українського суду визнано розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права (подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19, від 12 жовтня 2022 року у справі № 463/14366/21, від 12 листопада 2025 року в справі № 211/2449/24).

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» (далі - Закон № 2709-IV) права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Згідно зі статтею 48 Закону № 2709-IV до зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.

Відповідно до частини 2 статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Завдання моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини 2 статті 11 ЦК України).

За приписами пункту 9 частини 2 статті 16 ЦК України, відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що ця норма поширюється на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться у залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22).

Як убачається зі змісту статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17.

У вищенаведеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Проте, не усі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.12.2020 року в справі №752/17832/14-ц вказала, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Під час визначення розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України).

Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок між протиправною поведінкою та її результатом, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20).

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При визначенні грошової компенсації моральної шкоди, завданої внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України, слід враховувати те, що:

- дійсно внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України особа може зазнавати (зазнала) моральної шкоди;

- законодавець в статті 23 ЦК передбачив відкритий перелік обставин, які враховуються судом при визначенні розміру грошової компенсації (характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості);

- розмір грошової компенсації моральної шкоди завданій особі внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України може відрізнятися, залежно від того, на які обставини завдання моральної шкоди посилається позивач та які обставини враховані судом при визначенні розміру грошової компенсації моральної шкоди;

- такими обставинами може бути, зокрема: смерть близьких осіб, каліцтво особи чи близьких осіб; місце проживання особи (різняться відчуття осіб, що проживають на території проведення бойових дій чи осіб далеко від цієї території); пошкодження або знищення рухомого майна; права, які порушені внаслідок військової агресії російської федерації проти України тощо.

До таких висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 20 червня 2024 року у справі №216/5657/22.

Усі справи про моральну шкоду, спричинену із війною, можна розподілити на декілька категорій: (а) справи, де моральна шкода пов`язана із втратою близької людини; (б) справи, де моральна шкода пов`язана із каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я позивача; (в) справи, де моральна шкода пов`язана зі знищенням, пошкодженням, втратою майна або втратою доступу до майна; (г) справи, де моральна шкода пов`язана із внутрішнім переміщенням, або необхідністю покинути країну; (д) справи, де моральна шкода пов`язана із фактом війни як таким.

Що стосується категорій (а), (б) і (в), то в цих випадках наявність моральної шкоди, зазвичай, не викликає сумнівів, і єдиним проблемним питанням залишається питання обчислення розміру компенсації. Натомість, у категоріях (г) і (д) судами висловлюються різні позиції.

Суд вважає, що війна дійсно позначилася на кожному українці, навіть люди, котрі не зазнали гірких утрат близьких, каліцтва чи іншого тілесного болю і не втратили власність, переживають непростий у психологічному плані досвід та моральні страждання.

Разом із тим, сам по собі факт війни не означає, що всі особи зазнають однакового обсягу моральної шкоди, а тому визначення її наявності та розміру має здійснюватися судом з урахуванням конкретних обставин кожної справи, характеру порушеного права, інтенсивності та тривалості страждань, індивідуальних особливостей потерпілої особи, а також доказів, поданих на їх підтвердження.

Так, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є уродженцем Луганської області, Україна, зареєстрованим мешканцем міста Луганськ, яке з 2014 року перебуває під тимчасовою окупацією Російської Федерації. Надалі він був вимушений залишити місце свого проживання, набув статусу внутрішньо переміщеної особи.

Наведені обставини підтверджуються наявними у справі письмовими доказами, зокрема даними паспорту громадянина України, даними довідки внутрішньо переміщеної особи.

Суд звертає увагу, що моральна шкода може підтверджуватися будь-якими належними та допустимими доказами, які у своїй сукупності дають можливість суду встановити характер, обсяг та тривалість моральних страждань особи.

При цьому, документи, що підтверджують вимушене переміщення, втрату можливості користуватися житлом, перебування на тимчасово окупованих територіях, разом із загальновідомими обставинами військової агресії Російської Федерації є доказами, які підлягають оцінці у сукупності.

Разом з цим, суд вважає, що сам лише факт проживання особи на тимчасово окупованій території або факт ведення бойових дій автоматично породжує право на стягнення моральної шкоди у заявленому розмірі.

Із позовною заявою позивачем надано копію паспорта громадянина України та довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, які підтверджують відповідно місце його реєстрації та факт набуття статусу внутрішньо переміщеної особи.

Суд звертає увагу, що загальновідомість обставин військової агресії Російської Федерації відповідно до частини 3 статті 82 ЦПК України звільняє позивача лише від обов`язку доводити сам факт агресії, окупації чи ведення бойових дій, однак не звільняє від необхідності довести індивідуальний характер порушення його прав, обсяг моральних страждань та їх причинний зв`язок із протиправними діями відповідача.

У цій справі такі обставини підтверджуються не лише самим фактом війни, а й установленими судом конкретними наслідками для позивача, а саме: тривалим позбавленням можливості користуватися місцем свого постійного проживання, вимушеним переселенням, перебуванням в окупації, необхідністю евакуації, постійним відчуттям небезпеки для власного життя та життя членів сім`ї.

Таким чином, суд вважає, що заявлені позивачем вимоги про відшкодування з боку агресора моральної шкоди є обґрунтованими.

Водночас суд не може погодитися із заявленим позивачем розміром відшкодування моральної шкоди.

У частині 3 статті 23 ЦК України передбачено, що визначення розміру грошової компенсації здійснюється судом із дотриманням принципів розумності, справедливості та співмірності.

При визначенні розміру відшкодування суд враховує тривалість та характер порушення прав позивача, його вимушене переселення, втрату можливості користуватися житлом, перебування на тимчасово окупованій території, погіршення психоемоційного стану, а також характер правопорушення, вчиненого державою-агресором.

Визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає відшкодуванню суд також враховує, що заявлені позивачем вимоги мотивовані його переживаннями, викликаними війною як такою, вимушеним переміщенням, перебуванням на території проведення бойових дій, повітряними тривогами, постійним відчуттям небезпеки та загальною зміною умов життя внаслідок збройної агресії Російської Федерації.

Суд також враховує, що звертаючись до суду із даним позовом, позивач не заявляв вимог про відшкодування матеріальної шкоди, завданої пошкодженням житлового будинку чи іншого рухомого/нерухомого майна, а також не обґрунтовував вимоги про компенсацію моральної шкоди саме фактом пошкодження чи втрати можливості користування конкретним майном.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що справедливим, розумним та співмірним способом захисту порушеного права є стягнення з держави російська федерація на користь позивача ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 100 000 гривень.

Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 до держави російська федерація про відшкодування шкоди підлягають частковому задоволенню, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає моральна шкода у розмірі 100 000 гривень.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76, 81, 141, 259, 263-265, 273, 280-284 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100 000 (сто тисяч) гривень.

Стягнути з держави російська федерація на користь держави судовий збір у 15 140 гривень.

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо заяву про перегляд заочного рішення або апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП – НОМЕР_2 , адреса фактичного місця проживання/перебування: АДРЕСА_4 .

Відповідач: держава російська федерація (119991, рф, м. Москва, вул. Житня, буд. № 14).

Суддя Наталія ПЕТРИШИН