Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №344/8962/26 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/8962/26

Провадження № 2/344/5456/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої Кіндратишин Л.Р.,

за участю секретаря судового засідання Комуніцької Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Комунального некомерційного підприємства « Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради» до ОСОБА_1 про відшкодування збитків в порядку регресу ,-

ВСТАНОВИВ:

08.05.2026 представник позивача – адвокат Федів І.І. звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до відповідача, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача : 400 000 грн. матеріального збитку ( моральної шкоди), 6 000 грн. витрат за надання правничої допомоги та 7 570 грн. судового збору. В обґрунтування позову, зокрема зазначено, що 09.07.2024 ухвалою Івано-Франківського міського суду ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальність за ст. 140 КК України за строками давності. В подальшому рішення суду з урахуванням постанови апеляційного суду від 07.04.2026 позов ОСОБА_2 до КНП « Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради», третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог : ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди внаслідок кримінального правопорушення задоволено частково стягнуто з КНП « Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради» 400 000 грн. моральної шкоди, 6 000 грн. витрат за надання правничої допомоги та 7 570 грн. судового збору. При цьому, моральну шкоду ОСОБА_2 спричинила лікар-терапевт ОСОБА_4 , а тому враховуючи, що цивільним процесуальним законодавством України не передбачено відшкодування збитків ОСОБА_2 , які виразились у спричинені моральної шкоди безпосередньо працівником ОСОБА_1 , таку було стягнуто із КНП « Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради». Відповідно звертаються до боржника з регресною вимогою.

12.05.2026 – ухвалою суду прийнято позовну заяву, відкрито спрощене позовне провадження.

01.06.2026 від представника відповідача – адвоката Марчук С.В. надійшов відзив на позов. В обґрунтування такого, зокрема зазначено, що в даному конкретному випадку немає доказів протиправності поведінки ОСОБА_1 та причинно-наслідкового зв`язку між її діями і смертю ОСОБА_5 . Звертає увагу на те, що в межах цивільної справи жодної експертизи про причинно-наслідковий зв`язок між діями лікарів ( і конкретно ОСОБА_1 ) та смертю ОСОБА_5 не проводилось. На підставі якого твердження сторона позивача вважає винною саме ОСОБА_1 не зрозуміло, однак, припущення не можуть бути підставою обвинувачення особи, в даному випадку, лікаря ОСОБА_1 у спричиненні смерті ОСОБА_5 , та, як наслідок, стягнення з неї моральної шкоди в порядку регресу. Крім того, стороною позивача не подано суду з позовом договору про надання медичних послуг (медичної допомоги). Оскільки суд розглядає справу в межах поданих доказів, у цьому випадку вбачається логічним висновок, що має місце саме деліктна (позадоговірна) відповідальність, адже пацієнту неналежно надана медична допомога, завдана шкода у виді смерті, але договір про надання медичних послуг укладено з ним не було. Наявність лише наказу про призначення ОСОБА_1 на посаду, факт її чергування в день коли поступила ОСОБА_5 , аналогічно- як і надання їй медичної допомоги не свідчить автоматично про вину ОСОБА_1 у настанні смерті ОСОБА_5 . У позові просять відмовити. У даному випадку Позивач не вказав суду у позовній заяві, та не надав відповідних доказів на підтвердження факту виплати коштів ОСОБА_6 , згідно постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 07.04.2026, якою змінено рішення Івано-Франківського міського суду від 06.02.2026. Таким чином, вбачається висновок, що позивач не відшкодував моральну шкоду ОСОБА_6 . Разом з тим, позовна вимога до ОСОБА_1 про стягнення коштів на правничу допомогу та судовий збір, які понесла ОСОБА_6 при зверненні до суду з позовом, є необгрунтованою та безпідставною крізь призму регресного позову зі сторони КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради».

17.08.2026- від позивача надійшли додаткові пояснення. В обґрунтування таких, зокрема зазначено позивач не просить суд визнати, що фактична виплата відбулася раніше, ніж вона була реально здійснена, та не наполягає на штучному перенесенні моменту виникнення права регресної вимоги на 08.05.2026. Натомість Позивач звертає увагу суду на те, що обставина, яка могла б свідчити про передчасність вимоги на момент звернення до суду, припинила існувати під час судового розгляду та до ухвалення кінцевого рішення у справі.

У вступному слові представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, що викладені письмово. Позов просив задоволити.

Відповідач та представник відповідача заперечили проти задоволення позову, зокрема з підстав, що викладені письмово. У позові просили відмовити.

Суд, вислухавши вступне слово сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків:

Ухвалою Івано-Франкіського міського суду головуючим суддею Хоростіль Р.В. від 09.07.2024 у справі №344/12166/24 на підставі ст.49 КК України було звільнено обвинувачену ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 140 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження щодо неї відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України – закрито. З такої ухвали суду вбачається, що в обвинувальному акті зазначено, що ОСОБА_1 відповідно до наказу № 385 від 06 вересня 2018 року головного лікаря КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради» з 07 вересня 2018 року перебувала на посаді лікаря-терапевта приймального відділення КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради», що за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Федьковича, 91, володіючи вищою кваліфікаційною категорією за спеціальністю «лікувальна справа», є медичним працівником. ОСОБА_1 перебувала на посаді лікаря-терапевта відділення невідкладної (екстреної) медичної допомоги КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради», яка відповідно до ст. 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (в частині понять і термінів, що вживаються в законодавстві про охорону здоров`я) є закладом охорони здоров`я, основним завданням якого є забезпечення медичного обслуговування населення (Наказ № 150/1 від 08 жовтня 1996 року), надаючи медичну допомогу - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику та лікування у зв`язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами (ст. З Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»). Зокрема, згідно ст.ст. 6,58, п. а ч. 1 ст. 78 «Основи законодавства України про охорону здоров`я», згідно з яким медичні працівники зобов`язані своєчасно надавати кваліфіковану медичну, лікарську та реабілітаційну допомогу. 23 травня 2019 року о 15год. 25хв. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , доставлена каретою швидкої медичної допомоги на приймальний покій, відділення невідкладної (екстреної) медичної допомоги до КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради», що за адресою: м. Івано-Франківськ вул. Федьковича, 91, оскільки остання отримала травми в результаті дорожньо-транспортної пригоди по вул. Довженка в м. Івано-Франківську. Лікарем бригади швидкої медичної допомоги ОСОБА_7 встановлений попередній діагноз: ЗЧМТ, забій головного мозку, забійні рани чола, перенісся, забої м`яких тканин обличчя, закрита травма живота. Відповідно до затвердженого на травень 2019 року Генеральним директором КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради» графіку робочого часу відділення невідкладної (екстреної) допомоги, КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради», огляд ОСОБА_5 проводила лікар-терапевт ОСОБА_1 . Будучи відповідальним черговим лікарем-терапевтом відділення невідкладної (екстреної) медичної допомоги КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради» на виконання своїх професійних обов`язків ОСОБА_1 оглянула ОСОБА_5 , встановивши їй діагноз: струс головного мозку, забій м`яких тканин голови, травма носа, рвана рана спинки носа, перелом кісток тазу (лонних) справа, закрита травма черевної порожнини, забій передньої черевної стінки. Володіючи інформацією про те, що ОСОБА_5 діагностовано ушкодження двох і більше анатомічних ділянок і життєво важливих систем, що дозволяє медичному працівнику класифікувати цю патологію як політравму і те, що при зазначених вище тілесних ушкодженнях згідно п.14.10 Додатку №1 наказу ДОЗ ОДА від 09 жовтня 2018 року №297 «Про внесення змін до наказу Департаменту охорони здоров`я від 04 листопада 2015 року №291» ОСОБА_5 підлягає госпіталізації тільки до КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради», в подальшому, 23 травня 2019 року в період з 15год. 25хв. по 17год. 10хв. лікар-терапевт відділення невідкладної (екстреної) медичної допомоги ОСОБА_1 (у межах графіку робочого часу), перебуваючи в КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради», не належно виконала свої професійні обов`язки внаслідок недбалого до них ставлення, надаючи медичну допомогу ОСОБА_5 не забезпечила належного обстеження, а саме - не провела рентгенографію, КТ органів грудної клітки, не провела в повній мірі лабораторні дослідження – аналіз крові, повторний огляд хірурга, що не дозволило вчасно встановити правильний діагноз та забезпечити відповідне лікування, в тому числі протишокову терапію, а прийняла рішення про транспортування ОСОБА_5 на подальше проведення лікування в КНП «Міська клінічна лікарня № 1 Івано-Франківської міської ради», маючи об`єктивні підстави госпіталізувати її. У зв`язку із недостатнім об`ємом необхідних у вказаному випадку обстежень лікар-терапевт відділення невідкладної (екстреної) медичної допомоги ОСОБА_1 неправильно обрала лікувальну тактику, не провела оцінки результатів обстеження, що призвело до передчасного припинення та перебування в приймальному відділенні медичного закладу ОСОБА_5 в умовах цілодобового спостереження, що забезпечувало вчасне виявлення, настання ускладнень від отриманих травм внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. ОСОБА_1 , будучи згідно з ст. 74 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» від 19 листопада 1992 року, медичним працівником зі спеціальною освітою, порушуючи вимоги кваліфікаційної характеристики лікаря-терапевта затвердженої наказом МОЗ України та порушила пункт «а» частини 1 статті 78 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» №2801-XII від 19 листопада 1992 року (в редакції статті на час проведення нею огляду), який зобов`язував медичного працівника сприяти охороні та зміцненню здоров`я людей, запобіганню і лікуванню захворювань, своєчасно надавати кваліфіковану медичну, лікарську та реабілітаційну допомогу. Крім того, ОСОБА_1 порушила посадову інструкцію лікаря-терапевта відділення невідкладної (екстреної) медичної допомоги в частині п.1.4. Розділу І «Загальні положення» Посадової інструкції лікаря-терапевта відділення невідкладної (екстреної) медичної допомоги, затвердженої директором КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради» від 02 січня 2019 року (далі – посадова інструкція лікаря), з якою ОСОБА_1 була ознайомлена 02 січня 2019 року, про що свідчить її підпис, згідно якого «лікар - ординатор зобов`язаний неухильно дотримуватись вимог посадової інструкції; пунктів Розділу II «Кваліфікаційні вимоги до лікаря» Посадової інструкції про те, що вона у своїй роботі повинна знати та вміти: надавати швидку та невідкладну медичну допомогу на до госпітальному етапі; обґрунтовувати встановлений діагноз; визначити необхідність проведення спеціальних методів обстеження, показання до госпіталізації хворого та потерпілого. Згідно загальних навиків Посадової інструкції лікаря-терапевт, повинна знати та вміти: оцінити важкість стану хворого; визначити необхідність проведення спеціальних методів обстеження. Також лікар відділення невідкладної (екстреної) допомоги повинен знати накази МОЗ, ДОЗ, ОКЛ, постанови рішення, які є необхідними для виконання посадових обов`язків; п.3.4 Розділу III «Функції» Посадової інструкції лікаря-терпевта, оглядає всіх хворих, які поступили в лікарню в ургентному порядку, призначає необхідні обстеження та консультації вузьких спеціалістів; п. 4.5. Розділу IV «Функціональні обов`язки» Посадової інструкції лікаря-терапевта, вона чітко повинна вести медичну документацію (фіксувати час огляду хворого), вносити запис про стан хворого, дані проведеного обстеження, зроблені маніпуляції, в кінці розбірливо ставити своє прізвище, контролювати записи лікарів. ОСОБА_1 володіючи достатнім кваліфікаційним рівнем та не використавши ці знання та навички при наданні медичної допомоги останній, неналежно виконала свої професійні обов`язки внаслідок недбалого до них ставлення, що призвело до настання тяжких наслідків для ОСОБА_5 у вигляді її смерті, за таких обставин. Також ОСОБА_1 порушила, чинні вимоги станом на 23 травня 2019 року п.14.10 Додатку №1 наказу ДОЗ ОДА від 09 жовтня 2018 року №297 «Про внесення змін до наказу департаменту охорони здоров`я від 04 листопада 2015 року №291», згідно якого пацієнти з діагнозом «політравма» у місті Івано-Франківську госпіталізуються тільки до КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради». 23 травня 2019 року о 17год. 45хв. ОСОБА_5 була доставлена каретою швидкої допомоги із КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради» до КНП «Міська клінічна лікарня № 1 Івано-Франківської міської ради», у важкому (агональному) стані з діагнозом: політравма, закрита черепно-мозкова травма, забій головного мозку, множинні переломи кісток тазу зі зміщенням, закрита тупа травма ОЧП, забій передньої черевної стінки, забій ОГК, перелом стінки носа, забійні рани спинки носа, множинні підшкірні гематоми верхніх та нижніх кінцівок, травматичний шок ІІІ, кома І, агонуючий стан. Незважаючи на вчасно у повному об`ємі проведені лікарями КНП «Міська клінічна лікарня №1 Івано-Франківської міської ради» реанімаційні заходи – о 17год. 50хв. було діагностовано клінічну смерть, а о 18год. 41хв. констатовано біологічну смерть ОСОБА_5 . Безпосередньою причиною смерті ОСОБА_5 згідно висновку експерта, є поєднана закрита травма грудної клітки, живота, тазу, їх органів, верхніх та нижніх кінцівок з переломом кісток скелету, забоями та розривами внутрішніх органів, яка ускладнилась тяжким травматичним шоком, що є тяжкими тілесними ушкодженнями, небезпечними для життя в момент спричинення. Згідно висновку експерта, при своєчасному кваліфікованому наданні медичної допомоги, а саме госпіталізації до КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської ради» та надання їй відповідної медичної допомоги, прогноз для збереження життя останньої міг би бути позитивним.

З вироку Івано-Франківського міського суд Івано-Франківської області у справі № 344/3440/22, який є в загальному доступі в ЄДРСР, за яким визнано винним водія ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 286 КК України, від 03.11.2023, та який набрав законної сили 20.03.2024, вбачається, що відповідно до відповідно до висновку експерта №63 від 14.11.2019 (експертиза за матеріалами справи, проведена на виконання ухвали слідчого судді Івано-Франківського міського суду від 12.07.2019), смерть ОСОБА_5 настала від поєднання закритої тупої травми грудної клітки, живота, тазу, їх органів, верхніх та нижніх кінцівок з переломами кісток скелету, забоями та розривами внутрішніх органів, яка ускладнилась тяжким травматичним шоком і мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень як таких, що є небезпечними для життя в момент спричинення. Враховуючи дані догоспітального клінічного протоколу Івано-Франківської ОКЛ №3242, обстеження ОСОБА_5 під час поступлення на приймальний покій Івано-Франківської ОКЛ, проведено не в повному обсязі, а саме: відсутня консультація торакального хірурга, не проведено рентгенологічне (чи КТ) обстеження грудної клітки, не проведено лабораторні обстеження в повному об`ємі при підозрі на політравму. Беручи до уваги діагнози, виставлені на приймальному покої Івано-Франківської ОКЛ: «Перелом кісток тазу», «Закрита травма черевної порожнини, забій передньої черевної стінки», а також результати КТ дослідження кісток тазу, запис консультацій хірурга, травматолога та рекомендації травматолога при повторній консультації, ОСОБА_5 необхідно було госпіталізувати у відділення травматології або інтенсивної терапії ОКЛ для подальшого спостереження та надання медичної допомоги. Враховуючи характер і тяжкість тілесних ушкоджень, виявлених у ОСОБА_5 , вчасність госпіталізації в ОКЛ та наданням відповідної медичної допомоги, ймовірно можна було уникнути летального наслідку.

Разом з тим, за висновком експерта №133/20 від 01.09.2021 ( справа №344/3440/22) «якщо припустити, що «Догоспітальний клінічний протокол №3242» складено у приймальному відділенні саме Івано-Франківської обласної клінічної лікарні, то можна вказати наступне: обстеження у даному медичному закладі було неповним, а саме: не було проведено рентгенографію чи КТ органів грудної клітки, аналізи крові, повторний огляд хірурга, що не дозволило вчасно встановити правильний діагноз та забезпечити відповідне лікування, в тому числі і протишокову терапію. Прийняте рішення щодо транспортування пацієнтки в інший лікувальний заклад було необґрунтованим та недоцільним. Тобто, за умови вчасної, відразу після доставлення ОСОБА_5 каретою швидкої медичної допомоги з місця ДТП до приймального відділення, госпіталізації до Івано-Франківської ОКЛ та надання їй відповідної медичної допомоги, прогноз для збереження життя пацієнтки міг бути позитивним. Отже, між «…прийняттям рішення лікарями (або лікарем) про направлення ОСОБА_5 на проведення лікування з Івано-Франківської ОКЛ до Івано-Франківського МКЛ №1» та настанням смерті ОСОБА_5 вбачається причинний зв`язок»

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду у справі №344/4148/25 від 07.04.2026, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06.02.2026 змінено в частині розміру стягнутої моральної шкоди і судових витрат. А саме : стягнуто з КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у сумі 400 000 грн.; витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції у сумі 6000 грн. та 7570 грн. судового збору в дохід держави.

Встановлено, що медична допомога ОСОБА_5 надавалася лікарем КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради» ОСОБА_1 .

Так, наказом від 06.09.2018 за №385 головного лікаря Обласної клінічної лікарні Івано-Франківської обласної державної адміністрації Департаменту охорони здоров`я ОСОБА_1 прийнято на 0,5 посади лікаря з 07.09.2018.

Зокрема, апеляційним судом у справі №344/4148/25, зазначено, що «тілесні ушкодження, отримані ОСОБА_5 , мали ознаки тяжких тілесних ушкоджень, а бездіяльність лікаря КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради» ОСОБА_1 стосовно своїх посадових обов`язків та надання некваліфікованої медичної допомоги ОСОБА_1 , прийняття рішення про направлення ОСОБА_5 на лікування в іншу лікарню, між яким і смертю ОСОБА_5 є причинний зв`язок, до судом правильно встановлено, що позивач як дочка померлої ОСОБА_5 зазнала, зазнає і буде зазнавати глибоких моральних страждань через втрату близької людини, що вказує на наявність підстав для відшкодування моральної шкоди».

03.06.2026 державним виконавцем Івано-Франківського відділу ДВС в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Козловою М.О. відкрито виконавче провадження ВП №81174300 в ході виконання виконавчого листа в справі №344/4148/25, а 10.06.2026 таке закінчено у зв`язку із сплатою боргу у повному обсязі.

Згідно з платіжною інструкцією №Q68C0D67E8 від 08.06.2026 АТ КБ « Приватбанк» КНП «ОКЛ ІФ ОР» сплатило кошти в сумі 440 347 грн., призначення платежу «стягнення 440 347 UAH; за ВП № 81174366; з виконання виконавчого документу; виконавчий лист № 344/4148/25 виданий 30.04.2026».

Відповідно до платіжної інструкції №Q69C0NZ2E7 від 09.06.2026 АТ КБ « Приватбанк» КНП «ОКЛ ІФ ОР» сплатило кошти в сумі 6 947 грн., призначення платежу «стягнення 6 947 UAH; за ВП № 81174300; з виконання виконавчого документу; виконавчий лист № 344/4148/25 виданий 30.04.2026».

Також за платіжною інструкцією №1789 від 04.05.2026 АТ КБ « Приватбанк» КНП «ОКЛ ІФ ОР» сплатило судовий збір в сумі 7 570 грн. в дохід держави.

Згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Відповідну правову позицію викладено у постанові Верховного суду від 12.07.2023 у справі № 663/1169/20.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/14 зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, установленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Між сторонами існує спір щодо порядку відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок дій працівника, який регулюється нормами Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.

За положеннями ст. 22, 1166 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно із ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Згідно ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої ст. 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.

Правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25.11.2020 року у справі № 760/28302/18-ц, від 02.11.2020 року у справі № 133/1238/17.

Згідно із ч. 1 ст. 130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

Згідно ч. 2 ст. 130 КЗпП України, умовами настання матеріальної відповідальності працівника є пряма дійсна шкода; протиправна поведінка працівника; вина в діях чи бездіяльності працівника; прямий причинний зв`язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала.

Пряма дійсна шкода, завдана діями відповідача, виявилась у виплаті відшкодування моральної та матеріальної шкоди на користь ОСОБА_2 , оскільки КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради», відповідає за шкоду, заподіяну діями її працівника.

Згідно із п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» від 23.12.2005 року №12, звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави від застосування до особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених КК України, у порядку, встановленому КПК України.

При вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд повинен переконатися у тому, що діяння, яке поставлено особі у провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину, особа винувата у вчиненні останнього, а також, що умовами та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені КК України та лише після цього має бути постановлено (ухвалено) відповідне судове рішення у визначеному КПК України.

Отже, звільнення від кримінальної відповідальності не є виправданням особи, про визнання її невинуватою у злочині, а передбачені законом підстави звільнення від кримінальної відповідальності, зокрема у зв`язку із закінченням строків давності, визнаються нереабілітуючими. З урахуванням того, що від кримінальної відповідальності може звільнятись лише та особа, яка зобов`язана її нести, вирішенню питання про звільнення від кримінальної відповідальності має передувати і точне встановлення фактичних обставин, і правильна кваліфікація вчиненого злочину.

Відповідні висновки, також викладені Верховним Судом в постановах від 19.11.2019 у справі №345/2618/16 -к провадження №51-1491 км19, від 17.11.2020 у справі №333/6733/16-к провадження №51-4179км20, ухвалах від 02.12.2020 у справі №509/4247/17 провадження №51-5696ск20, від 27.01.2021 у справі №140/1547/15-к провадження №51-336ск 21, від 19.03.2021 у справі №451/1380/17 провадження №51-1253ск21.

ОСОБА_1 погоджуючись на звільнення її від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 140 КК України, у зв`язку з закінченням строків давності та на закриття кримінального провадження, відповідно до вимог ст. 49 КК України, що є нереабілітуючими підставами, погодилася, що судом встановлені фактичні обставини справи та дана правильна кваліфікація вчиненого ним злочину.

Разом з тим, висновками експертів, рішеннями суду встановлено бездіяльність лікаря КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради» ОСОБА_1 стосовно своїх посадових обов`язків та надання некваліфікованої медичної допомоги ОСОБА_1 , прийняття рішення про направлення ОСОБА_5 на лікування в іншу лікарню, і смертю ОСОБА_5 є причинний зв`язок.

Наявний причинний зв`язок між протиправною та винною дією і шкодою, яка настала; при цьому шкода, завдана внаслідок неналежного виконання своїх посадових обов`язків та ненаданням належної медичної допомоги лікарем ОСОБА_1 , відшкодована КНП «Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради», як роботодавцем за шкоду, яку наніс працівник під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків, що безпосередньо нанесло майнову шкоду позивачу, за рахунок якого відшкодована вказана шкода.

Це положення законодавства передбачає перехід права вимоги регресу від однієї особи до іншої при виникненні деліктного (позадоговірного) зобов`язання, а саме із заподіяння шкоди. Регрес регулюється загальними нормами цивільного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються також до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

За змістом ч. 1 ст. 3 КЗпП України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

За збиток, заподіяний підприємству під час виконання трудових обов`язків, працівники (крім посадових осіб), з вини яких його заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямого дійсного збитку, але не більше ніж їхній середній місячний заробіток. Матеріальну відповідальність понад середній місячний заробіток допускають лише у випадках, визначених у законодавстві (ст. 132 КЗпП).

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 134 КЗпП, працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» роз`яснено, що судам слід мати на увазі, що до позовних заяв про матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку (п.3 ст.134 КЗпП), повинні додаватись докази, які підтверджують, що вчинення працівником таких діянь встановлено у порядку кримінального судочинства. Матеріальна відповідальність у повному розмірі шкоди покладається і в тих випадках, коли шкода заподіяна діями працівника, що мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, але він був звільнений від кримінальної відповідальності у зв`язку зі спливом строку давності для притягнення до кримінальної відповідальності, або з інших підстав, передбачених законом.

КНП « Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради», як відповідальна особа за шкоду, завдану їх працівником - відповідачем у справі під час виконання ним трудових обов`язків, сплатило на користь третьої особи в якості відшкодування за рішенням суду у справі №344/4148/25, а саме 400 000 грн. моральної шкоди, завданої внаслідок як бездіяльності, так і дій відповідача, які мали ознаки кримінального правопорушення, а отже позивач зазнав збитків на таку суму коштів.

Право регресної вимоги у позивача до відповідача виникло з дня виплати відшкодування, хоч таке відшкодування і було здійснено уже під час розгляду справи, однак не може бути підставою для відмови у позові.

Так, відповідно до ст. 509 ЦК зобов`язання виникають із підстав, установлених ст. 11 ЦК України.

Згідно з ст.11 ЦК підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема й факту завдання майнової шкоди іншій особі.

В силу вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ним Кодексом.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у спразі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене в своїй сукупності та з огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відшкодована шкода позивачем підлягає стягненню з відповідача в порядку регресу в сумі відшкодованої моральної шкоди третій особі, а саме в сумі 400 000 грн.

Що стосується віднесення сплачених : 6 000 грн. витрат за надання правничої допомоги та 7 570 грн. судового збору за рішенням суду у справі № 344/4148/25 та віднесення таких витрат позивачем до регресних, слід зазначити наступне :

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно зі ст.ст.141, 142 ЦПК України питання щодо судових витрат вирішується судом у рішенні або ухвалі.

Судові витрати можна визначити як законодавчо врегульовану сплату грошових коштів за рахунок сторін по справі, що пов`язана з вимушеними матеріальними втратами, які особа зазнала у зв`язку зі зверненням за судовим захистом, необхідністю розгляду та вирішення певного спору в суді. За змістом зазначених норм, за своєю правовою природою судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу можуть бути відшкодовані виключно у спосіб, передбачений процесуальним законодавством.

Так, суд відзначає, що витрати, зокрема, пов`язані зі сплатою судового збору та з оплатою правничої допомоги, є такими, що понесені особою у зв`язку з реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи в суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат і вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом. Їх не можна визнати збитками чи шкодою в розумінні положень цивільного чи трудового законодавства України і вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.

У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №925/1196/18 зазначено, що процесуальні витрати, понесені в судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством.

Отже, витрати, пов`язані зі сплатою судового збору та з наданням правничої допомоги не є тотожними завданню матеріальної шкоди та не набувають відповідних ознак. Законодавством не передбачено можливості стягнення судових витрат за позовною вимогою в іншому провадженні, як і відсутні правові підстави для ототожнення таких витрат і шкоди в розумінні положень чинного законодавства.

Відтак, у вимозі про стягнення з відповідача в користь позивача6 000 грн. витрат за надання правничої допомоги та 7 570 грн. судового збору слід відмовити.

З урахуванням ст. 141 ЦПК України, так як позов задоволено, судом при відкритті провадження було відстрочено сплату судового збору, з відповідача у дохід держави слід стягнути 4000 грн. виходячи із задоволених вимог на суму 400 000 грн.

На підставі керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 223, 247, 259, 263, 265, 268, 273, 354-355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального некомерційного підприємства « Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради» 400 000 ( чотириста тисяч ) гривень в порядку регресу.

У іншій частині вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави 4 000 (чотири тисячі ) судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: Комунальне некомерційне підприємство « Обласна клінічна лікарня Івано-Франківської обласної ради», ЄДРПОУ :01993150 : адреса : вул. Федьковича, 91, м. Івано-Франківськ;

Відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: : НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення –21.09.2026.

Суддя

Івано-Франківського міського суду Кіндратишин Л.Р.