Вирок від 20 вересня 2026 р. у справі №293/1044/25 — Черняхівський районний суд Житомирської області

Справа №293/1044/25

Провадження №1-кп/293/78/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 рокуселище Черняхів

Черняхівський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарі ОСОБА_2 ,

за участю прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №12025060610000349 по обвинуваченню ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у смт Черняхів Житомирської області, громадянина України, з середньою освітою, непрацюючого, неодруженого, на утриманні неповнолітніх дітей не має, особи з інвалідністю ІІ групи, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України не судимого, військовозобов`язаного,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, безпосередньо після закінчення судового розгляду, перебуваючи в нарадчій кімнаті, ухвалив вирок про наступне:

І. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

13.06.2025 близько 22 год. 00 хв. ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , які є співмешканцями, перебували у квартирі АДРЕСА_2 , де спільно вживали алкогольні напої.

В цей час та за вказаних обставин між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на ґрунті суперечки виник словесний конфлікт, під час якого у ОСОБА_4 виник злочинний умисел, направлений на умисне заподіяння тілесних ушкоджень своїй співмешканці ОСОБА_6 .

Реалізуючи свій злочинний умисел ОСОБА_4 у вказаний день, час та місці, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, ігноруючи загальноприйняті сімейні цінності та норми моралі, усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх дій та їх наслідків, бажаючи їх настання, діючи умисно, використовуючи свою фізичну перевагу, зі значною силою прикладання наніс один удар кулаком правої руки у ліву ділянку обличчя, в результаті чого ОСОБА_6 не втримала рівновагу та впала на підлогу.

Після того, як потерпіла ОСОБА_6 піднялась на ноги, ОСОБА_4 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, знову наблизився до неї та схопивши останню своєю правою рукою за волосся штовхнув, внаслідок чого ОСОБА_6 вдарилась головою об цегляну стіну та знову впала на підлогу. Перебуваючи у лежачому положення на підлозі, ОСОБА_4 спричинив декілька ударів своєю ногою по тулубу та голові ОСОБА_6 .

У подальшому 14.06.2025 близько 09 год. 00 хв. до місця проживання ОСОБА_6 прийшла ОСОБА_7 , яка виявила ОСОБА_6 без свідомості на ліжку в кімнаті квартири АДРЕСА_2 , та викликала бригаду карети швидкої медичної допомоги, по приїзду якої ОСОБА_4 не надав можливості працівникам ЕМД надати медичну допомогу та поводив себе агресивно.

Надалі, 14.06.2025 близько 17 год. 00 хв. ОСОБА_4 усвідомлюючи суспільну небезпеку наслідків своїх дій викликав бригаду карети швидкої медичної допомоги, яка госпіталізувала ОСОБА_6 до КНП « Черняхівське ТМО » Черняхівської селищної ради та у подальшому до КНП « Обласна клінічна лікарня ім. Гербачевського » Житомирської обласної ради.

В подальшому, ІНФОРМАЦІЯ_14 ОСОБА_6 від отриманих тілесних ушкоджень від ОСОБА_4 у вигляді закритої черепно-мозкової травми, а саме крововиливу під тверду мозкову оболонку правої гемісфери, зміщення серединних структур головного мозку ліворуч, синців повік правого ока, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя в момент їх спричинення, померла в КНП « Обласна клінічна лікарня ім. Гербачевського » Житомирської обласної ради.

II. Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

У ході судового розгляду справи ОСОБА_4 зазначив, що винним себе у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнає, дав показання, що 13.06.2025 близько 22 год. 00 хвилин у нього виник конфлікт зі співмешканкою ОСОБА_6 через те, що вона збрила йому брові коли він спав. Під час даного конфлікту обвинувачений наніс один удар долонею руки по обличчю потерпілої від якого остання впала на підлогу, можливо об щось вдарилась, після цього наніс один удар ногою по сідницям потерпілої. Надалі, ОСОБА_6 заспокоїлася, ОСОБА_4 підняв її і поклав спати на ліжко в спальні, а згодом і сам заснув. Вказаний конфлікт був в присутності ОСОБА_7 , але в будинку було темно. На наступний день ОСОБА_6 з ліжка не вставала, та обвинувачений викликав карету швидкої допомоги. Водночас, приїхавши до нього додому лікар відмовився госпіталізовувати потерпілу та дав їй якісь ліки. Разом з тим, в подальшому ОСОБА_6 ставало гірше та ввечері обвинувачений знову викликав карету швидкої медичної допомоги, якою ОСОБА_6 доставлено до Черняхівської лікарні . Надалі ОСОБА_4 пішов до лікарні, де від лікаря дізнався, що співмешканка не приходить до тями. Після цього, його затримали працівники поліції. Крім того, обвинувачений зазначив, що потерпіла зловживала спиртними напоями, раніше були випадки, що вона падала та вдарялася головою об сторонні предмети. 13.06.2025 ОСОБА_6 вживала спиртні напої разом із ОСОБА_7 . Водночас, з ними ОСОБА_4 алкогольні напої не вживав. Разом з тим, суду повідомив, що після того як він наніс тілесні ушкодження співмешканці і вона лягла відпочивати, до їх кімнати ніхто не заходив, в тому числі на наступний день, окрім лікарів.

ОСОБА_4 вказав, що визнає свою провину лише в нанесенні двох ударів ОСОБА_6 , але зазначив, що вони не могли спричинити смерть потерпілої, він не мав на меті вбивати ОСОБА_6 , тому відповідальність має нести за м`якшою статтею.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_5 просив визнати недопустимими доказами протокол слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_7 та похідні від нього докази, у звязку з чим виправдати обвинуваченого.

Суд дослідив версію подій обвинуваченого ОСОБА_4 , зокрема щодо заперечення нанесення ударів ногою по голові ОСОБА_6 , однак вказана версія спростовується іншими дослідженими в судовому засіданні доказами, тому суд вважає показання обвинуваченого, як форму захисту від пред`явленого обвинувачення, спрямовану на уникнення чи пом`якшення відповідальності за вчинене.

Згідно постанови слідчого від 28.08.2025 до справи залучено представником потерпілої сторони начальника юридичного відділу Черняхівської селищної ради ОСОБА_8 . Листом від 10.09.2025 представник потерпілої сторони просила розглядати справу без її участі.

Відповідно до ст.22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне відстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Вказаних вимог закону при розгляді даного кримінального провадження суд дотримався, створивши передбачені процесуальним законом умови для реалізації як стороною обвинувачення, так і стороною захисту їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. Зокрема, суд допитав свідка сторони обвинувачення та свідків сторони захисту.

Допитаний як свідок ОСОБА_9 повідомив, що працює лікарем-терапевтом в КНП « Черняхівське ТМО » Черняхівської селищної ради. Так, влітку 2025 року, точної дати останній не пам`ятає, до лікарні каретою швидкої медичної допомоги було доставлено жінку, яка була без свідомості. Після її огляду, ОСОБА_9 вирішив терміново її направити для лікування в обласну лікарню, оскільки стан її був вкрай важкий. Після цього каретою швидкої медичної допомоги потерпілу доставлено до обласної лікарні. Крім того, ОСОБА_9 пам`ятає, як до нього підходив чоловік, який повідомив, що він дав ляпаса цій жінці по обличчю. Після цього ОСОБА_9 викликав наряд поліції.

Від виклику в судове засідання свідків сторони обвинувачення ОСОБА_7 та ОСОБА_10 прокурор відмовився.

Будучи допитана в судовому засіданні за клопотанням захисника свідок парамедик КНП « Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф » Житомирської обласної ради ОСОБА_11 повідомила, що про подію виїзду на виклик 13.06.2025 до квартири АДРЕСА_2 , не пам`ятає. Водночас, зазначила, що картку виклику карети швидкої медичної допомоги остання особисто заповнювала і зміст останньої відповідає дійсності, зокрема в тому, що до потерпілої її не допустив співмешканець, він швидку не викликав, сказав, що дружина відпочиває і не треба її турбувати, поводив себе агресивно.

Допитаний судом за клопотанням захисника свідок ОСОБА_12 повідомив, що працює парамедиком КНП « Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф » Житомирської обласної ради, що точної дати виклику карети швидкої медичної допомоги не пам`ятає, однак ввечері він прибув на виклик до домоволодіння ОСОБА_4 , де оглянув без свідомості потерпілу, видимих тілесних ушкоджень у якої не було. Після цього, потерпілу каретою швидкої медичної допомоги було доставлено до КНП « Черняхівське ТМО » Черняхівської селищної ради. Крім того, свідок зазначив, що ОСОБА_4 йому повідомляв про те, що не знає чому потерпіла без свідомості.

Судом неодноразово вживались заходи через органи національної поліції для забезпечення прибуття свідка ОСОБА_7 в судове засідання для допиту за клопотанням сторони захисту, однак свідок не з`явилась в жодне судове засідання, в тому числі в режимі відеоконференцзв`язку.

Наведені у вироку показання свідків суд визнає послідовними, такими, що є належними та допустимими, адже вони прямо і непрямо вказують на існування обставин, які підлягають доказуванню, та інших обставин, що мають значення для кримінального провадження. Ці показання отримано в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом, і ними, як процесуальними джерелами доказів, в розумінні ст. 84 КПК України підтверджується час, місце та спосіб вчинення інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення.

Даних, передбачених ч. 2 ст. 96 КПК України, стороною захисту стосовно допитаних під час судового розгляду свідків для доведення недостовірності їх показань не надано. Клопотань про допит інших осіб в якості свідків сторони кримінального провадження не заявляли.

Прокурором на підтвердження вини ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, надано наступні документи та відомості про речові докази, які досліджено та проаналізовано судом, зокрема:

- протокол огляду місця події від 14.06.2025, згідно якого оглянуто територію домоволодіння, що за адресою: АДРЕСА_1 , у ході якого зафіксовано загальну обстановку на місці вчинення кримінального правопорушення, також у ході вказаного огляду вилучено змив з плями речовини бурого кольору на тумбі світло-коричневого кольору;

- постанову слідчого від 15.06.2025, якою змив з плями речовини бурого кольору на тумбі світло-коричневого кольору визнано речовим доказом;

- протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 14.06.2025, згідно якого ОСОБА_4 затримано, в порядку ст. 208 КПК України, 14.06.2025 о 22 год. 08 хв. за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України;

- протокол проведення слідчого експерименту за участі свідка ОСОБА_7 від 15.06.2025, згідно якого встановлено, що 13.06.2025 вдень вона перебувала у будинку своєї знайомої ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , з якими втрьох спільно вживали алкогольні напої. Свідок ОСОБА_7 показала з допомогою статиста, як ОСОБА_4 під час конфлікту підійшов до ОСОБА_6 , яка сиділа на дивані в кухні, взяв двома руками її за одяг, підняв і кинув в сторону міжкімнатних дверей. ОСОБА_6 впала та вдарилась головою і спиною об дверний отвір. Далі свідок ОСОБА_7 з допомогою статиста показала, як вона стояла між ОСОБА_6 і ОСОБА_4 , а він в цей час вдарив ОСОБА_6 по обличчю з лівої сторони долонею правої руки не менше шести разів, а також вдарив ОСОБА_6 не менше трьох разів правою ногою по лівій частині тулуба; також ОСОБА_7 зазначила, що до цього випадку між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 часто виникали конфлікти;

- протокол огляду місця події від 22.06.2025, згідно якого в КНП « Обласна клінічна лікарня ім. О.Ф. Гербачевського » Житомирської обласної ради оглянуто тіло померлої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 зі слідами насильницької смерті;

- висновок експерта №801 від 27.08.2025 за результатами проведення судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_6 , згідно якого встановлено, що ОСОБА_6 була доставлена каретою швидкої допомоги (далі КШД) та госпіталізована 14.06.2025 о 22 год. 04 хв. за електронним направленням КНП « Черняхівське територіальне медичне об`єднання » Черняхівської селищної ради в ОКЛ ( ОСОБА_6 , поступила до КНП Черняхівське ТМО 14.06.2025 о 17 год. 41 хв. з діагнозом: ЗЧМТ. Закритий перелом склепіння черепа справа. Забій головного мозку, Кома 2 ст. Скарги при госпіталізації: Доставлена КШД до приймального відділення без свідомості. Фельдшером ШД повідомлено, що виклик був від співмешканця пацієнтки, який повідомив, що вона спить від ранку і не прокидається. Зі слів співмешканця, 13.06.2025 він «дав ляпаса» пацієнтці, після чого, ще з нею розмовляв. Від ранку (9-10 година), пацієнтка не говорить, без свідомості. Викликав КШД 2 рази (2-й екіпаж доставив до приймального відділення). Згідно записів медичних документів біологічну смерть констатовано о 17 год. 50 хв. ІНФОРМАЦІЯ_14. При проведенні судово-медичної експертизи трупа та згідно медичних документів у ОСОБА_6 , виявлено тілесні ушкодження:

-- закрита черепно-мозкова травма: крововилив під тверду мозкову оболонку правої гемісфери, зміщення серединних структур головного мозку ліворуч, синці повік правого ока, які утворилися від дії тупого твердого предмету, не виключено в термін та за обставин вказаних в медичних документах, мають ознаки ТЯЖКИХ тілесних ушкоджень, за критерієм небезпеки для життя в момент їх спричинення та знаходяться в прямому причинному зв`язку з настанням смерті;

-- лінійна дугоподібна рана лівої скронево-тім`яно-потиличної ділянки, крововиливи в м`які тканини голови, трепанаційний отвір кісток склепіння черепу та ушкодження твердої мозкової оболонки в його проекції, синці та точкові рани верхніх кінцівок, за ступенем тяжкості не оцінюються, оскільки є слідами медичних маніпуляцій;

-- синці в ділянці обох гомілок, які утворилися від дії тупого(их) твердого(их) предмету(ів), в термін обчислюваний добами до моменту настання смерті, мають ознаки легких тілесних ушкоджень та в причинному зв`язку з настанням смерті не знаходяться;

-- смерть гр. ОСОБА_6 настала внаслідок закритої черепно-мозкової травми у вигляді крововиливу під тверду мозкову оболонку правої гемісфери, синців повік правого ока, яка ускладнилася розвитком дислокаційного синдрому в стадії грубої клінічної декомпенсації (клінічно; зміщення серединних структур головного мозку), гнійної двобічної пневмонії та набряком-набуханням головного мозку, що підтверджується записами представлених медичних документів, даними судово-медичного розтину та результатами судово-гістологічної експертизи шматочків внутрішніх органів;

-- при проведенні судово-токсикологічного дослідження крові від трупа ОСОБА_6 будь-яких спиртів виявлено не було;

-- морфологічних ознак захворювань, які б могли самостійно стати причиною смерті при судово-медичній експертизі трупа виявлено не було, однак виявлені морфологічні ознаки патологічних змін печінки у вигляді жирового гепатозу могли негативно впливати на перебіг отриманої травми (закрита черепно-мозкова травма);

- висновок експерта №940 від 08.07.2025 за результатами проведення судової імунологічної експертизи, згідно якого встановлено, що групову належність крові ОСОБА_6 в рідкому вигляді не встановлено через невиявлення групових антигенів. При неодноразовому дослідженні в сухому вигляді виявлено лише антиген В за ізосерологічною системою AB0 та антиген Н. У вирізці із ватного тампончика, що на дерев`яному аплікаторі об.№ 1, знайдена кров людини. В результаті серологічного дослідження в об.№1 виявлені антигени В і Н. Так як контрольний змив предмету-носія (змив з ділянки, що знаходиться, у безпосередній близькості від плями крові) у відділення не доставлений конкретно висловитись про походження крові в об.№1, неможливо. Однак, якщо вважати виявлені властивості достовірними, то кров в об.№1. походити від особи, організму якої властиві антигени В і Н. Такою особою може бути і потерпіла ОСОБА_6 ;

- висновок експерта №321-2025 від 22.07.2025 за результатами проведення судово-психіатричної експертизи, згідно якого встановлено, що ОСОБА_4 під час вчинення інкримінованого йому діяння виявляв клінічні ознаки розладу особистості та поведінки внаслідок вживання наркотичних речовин (опіоїдів), стан компенсації (F 11.71 МКХ-10). ОСОБА_4 в момент скоєння злочину міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. ОСОБА_4 в даний час виявляє клінічні ознаки розладу та поведінки внаслідок вживання наркотичних речовин (опіоїдів), стан компенсації (F 11.71 МКХ-10), здатний усвідомлювати свої дії та керувати ними. ОСОБА_4 застосування щодо нього примусових заходів медичного характеру - не потребує;

- карта виїзду швидкої медичної допомоги № 123 від 14.06.2025, згідно якої зазначені адреса виклику: АДРЕСА_3 , привід до виклику: хропе, пацієнт: ОСОБА_13 , попередній діагноз: від огляду та медичної допомоги відмовились, скарги: зі слів співмешканця швидку не викликав, дружина відпочиває і не треба її турбувати, чоловік поводить себе агресивно; фельдшер - ОСОБА_16;

- карта виїзду швидкої медичної допомоги № 252 від 14.06.2025, згідно якої зазначені адреса виклику: АДРЕСА_3 , привід до виклику: невідома причина, пацієнт: ОСОБА_6 , попередній діагноз: кома невідомої етіології, скарги: без свідомості; доставлена до приймального відділення Черняхівської ТМО ; фельдшер - ОСОБА_15;

- протокол огляду предметів від 01.08.2025, згідно якого проведено огляд оптичного носія інформації DVD-диска з написом «тимчасовий доступ ЕМД», який вилучений 29.07.2025 на підставі ухвали слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 16.07.2025 в справі № 295/9562/25. В ході огляду вказаного диску виявлено файли, зокрема: файл з карткою виклику швидкої медичної допомоги де зазначено, що 09:29:56 год. на абонентський номер « 103 » здійснювався виклик з абонентського номеру « НОМЕР_2 », дзвінок здійснювала свідок ОСОБА_7 , місце виклику - АДРЕСА_3 ; аудіофайл вказаної розмови згідно записів якої свідок ОСОБА_7 повідомила, що її подруга ОСОБА_13 побита (побите обличчя, синці, опухлі очі), лежить на ліжку вдома в АДРЕСА_3 та хрипить; файл з карткою виклику швидкої медичної допомоги де зазначено, що 16:57:48 год. на абонентський номер « 103 » здійснювався виклик з абонентського номеру « НОМЕР_3 », дзвінок здійснював ОСОБА_4 , місце виклику - с-ще АДРЕСА_3 , до « ОСОБА_6 »; аудіофайл вказаної розмови згідно записів якої ОСОБА_4 повідомив, що його знайома ОСОБА_6 зранку погано себе почуває, лежить та не піднімається цілий день, не реагує, вживала алкогольні напої, просить приїхати працівників ШМД в с-ще Черняхів;

- постанову від 29.07.2025, якою DVD-диск з із інформацією отриманою під час тимчасового доступу від КНП « Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф » ЖОР визнано речовим доказом;

- висновок експерта № 1582/18 від 28.08.2025 за результатами проведення судово-медичної експертизи, згідно якого встановлено, що враховуючи характер та локалізацію виявлених тілесних ушкоджень у ОСОБА_6 , а також відсутність будь яких специфічних та видових ознак, по яким можливо було б ідентифікувати предмет, яким вони могли бути заподіяні, можливість їх утворення за обставин вказаних у слідчому експерименті за участі свідка ОСОБА_7 не виключається;

- протокол проведення слідчого експерименту за участі підозрюваного ОСОБА_4 від 25.07.2025, згідно якого ОСОБА_4 показав на місці події за місцем свого проживання, як 13.06.2025 під час конфлікту з співмешканкою ОСОБА_6 , він підійшов до неї, своєю лівою рукою взяв її за руку та піднявши її з дивану повів до іншої кімнати. Коли він її вів, ОСОБА_6 двома руками вперлася в каркас міжкімнатних дерев`яних дверей. Тоді ОСОБА_4 показав всім учасникам слідчого експерименту, як він штовхнув ОСОБА_6 уперед, долонею своєї руки вдарив її один раз по лівій щоці, в результаті чого ОСОБА_6 впала і вдарилася в дерев`яну кухонну тумбу, ймовірно головою. ОСОБА_4 показав, що коли ОСОБА_6 лежала на підлозі, ОСОБА_4 завдав їй один удар своєю правою ногою в ділянку сідниць;

- висновок експерта № 1733/21 від 28.08.2025 за результатами проведення судово-медичної експертизи, яким встановлено, що враховуючи характер та локалізацію виявлених тілесних ушкоджень у ОСОБА_6 , а також відсутність будь яких специфічних та видових ознак, по яким можливо було б ідентифікувати предмет, яким вони могли бути заподіяні, можливість їх утворення за обставин вказаних у слідчому експерименті за участі підозрюваного ОСОБА_4 , малоймовірно.

Положеннями ст. 84 КПК України передбачено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Кожен доказ, яким суд обґрунтовує своє рішення, має бути належним та допустимим.

Відповідно до ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Захисник просив визнати недопустимими доказами протокол слідчого експерименту від 15.06.2025 зі свідком ОСОБА_7 та похідні від нього докази - висновок експерта за результатом проведення додаткової судово-медичної експертизи № 1582/18 від 28.08.2025, оскільки судом ОСОБА_7 не допитувалася безпосередньо під час судового слідства даного кримінального провадження.

За змістом ч. 1 ст. 240 КПК України метою слідчого експерименту є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Проведення за участю підозрюваного, потерпілого, свідка слідчого експерименту з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, на відміну від допиту, крім отримання відомостей, передбачає також здійснення учасниками слідчого експерименту певних дій, спрямованих на досягнення мети цієї слідчої (розшукової) дії.

Нормативна модель слідчого експерименту передбачає безпосередню участь підозрюваного, потерпілого, свідка у проведенні дій, спрямованих на досягнення легітимної мети цієї слідчої дії, а саме у відтворенні дій, обстановки, обставин певної події, проведенні необхідних дослідів чи випробувань. Шляхами досягнення мети слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК України є проведення слідчим, прокурором відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.

Отримання відомостей від підозрюваного, потерпілого, свідка під час проведення слідчого експерименту (з дотриманням установленого законом порядку) є складовою належної правової процедури цієї процесуальної дії, що разом з іншими її сутнісними компонентами дозволяє досягнути її мети і вирішити поставлені завдання. Водночас відомості, які надаються під час слідчої (розшукової) дії - слідчого експерименту, фіксуються у процесуальному документі - протоколі цієї слідчої дії та надалі досліджуються й оцінюються судом.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК України протоколи слідчих експериментів належать до документів та в розумінні ст. 84 КПК України є самостійним джерелом доказів, під час проведення цієї слідчої дії слідчий, прокурор не допитує особу, а лише перевіряє або уточнює певні відомості, що мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.

Зі свого боку показання особи є також самостійним джерелом доказів, порядок отримання яких установлено в ч. 1 ст. 95 КПК України. Отже, зафіксовані в документі (протоколі) результати слідчого експерименту не є тотожними наданим слідчому, прокурору показанням, про які йдеться в частинах 1 та 4 ст. 95 КПК України.

Якщо відомості повідомлено підозрюваним, потерпілим, свідком під час проведення інших процесуальних дій, то вони є складовим компонентом змісту документа як іншого окремого процесуального джерела доказів, зокрема протоколу слідчого експерименту, де фіксуються його хід та результати.

Таким чином, із системного аналізу статей 23, 84, 95, 99, 103 - 105, 240 КПК України випливає, що показання і протокол слідчого експерименту є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів, які суд оцінює за правилами ст. 94 КПК України.

Така позиція суду узгоджується з висновком, викладеним у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14 вересня 2020 року у провадженні № 51-6070кмо19 (справа № 740/3597/17).

За кримінальним процесуальним законом процедура проведення слідчого експерименту містить низку процесуальних гарантій, дотримання яких виключає обґрунтовані сумніви щодо правомірного отримання відомостей від суб`єкта за відсутності протиправного тиску на учасника кримінального провадження, за його волею та вільним волевиявленням, за умов усвідомлення ним права мовчати і не свідчити проти себе, забезпечення права на захист і правову допомогу, справедливості кримінального провадження в цілому. До системи таких гарантій належить також участь понятих, здійснення безперервного відеозапису слідчої (розшукової) дії як складові судового контролю за дотриманням засад кримінального провадження, детальне і ґрунтовне роз`яснення прав та процесуальних наслідків участі особи в проведенні слідчого експерименту тощо.

Незважаючи на те, що обвинувачений та його захисник заперечує проти відомостей, що були отримані в ході слідчого експерименту, це не призводить до недопустимості протоколу слідчого експерименту як доказу в кримінальному провадженні через те, що він є похідним від показань свідка ОСОБА_7 , яка не була допитана в судовому засіданні.

Суд проаналізував форму проведення цієї слідчої дії та встановив, що даний слідчий експеримент має ознаки відтворення дій і обставин події, які безпосередньо бачила та сприймала свідок ОСОБА_7 щодо механізму нанесення ударів ОСОБА_4 по голові та тілу ОСОБА_6 , а не зводиться виключно до проголошення свідком показань. Та обставина, що свідок не допитана в суді, автоматично не може свідчити про недопустимість протоколу слідчої дії, який є окремим самостійним джерелом доказів.

Оскільки зазначену слідчу (розшукову) дію було проведено 15.06.2025 з метою перевірки й уточнення відомостей про подію, що сталася 13.06.2025 року в присутності свідка ОСОБА_7 , останній було роз`яснено її права та обов`язки, попереджено про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України за відмову від дачі показань та за дачу завідомо неправдивих показань.

У слідчому експерименті брали участь статист і два понятих, яким відповідно до вимог статей 11, 13, 15 та 223 КПК було роз`яснено їхні права та обов`язки. Фіксування процесуальної дії здійснювалося за допомогою фотоапарату шляхом безперервного відеозапису, про що зазначено у протоколі слідчого експерименту, до протоколу долучені відеозапис. Протокол слідчого експерименту підписали учасники процесуальної дії та поняті, зазначивши про відсутність зауважень і доповнень.

Матеріали кримінального провадження містять достатні підстави для висновку про те, що протокол слідчого експерименту від 15.06.2025 відповідає вимогам кримінального процесуального закону, зокрема статей 104, 105 КПК України, а саму слідчу дію проведено за правилами та в порядку, передбаченими ст.240 цього Кодексу, з дотриманням встановленої кримінальним процесуальним законом процедури проведення слідчого експерименту за участю свідка, та процесуальних гарантій, що виключає обґрунтовані сумніви щодо правомірного отримання відомостей від свідка ОСОБА_7 у ході слідчого експерименту.

Вказаний доказ отриманий у порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом, відповідно до ст.86 КПК України є допустимим. У той же час у матеріалах провадження відсутні підстави, визначені ст. 87 цього Кодексу, для визнання протоколу слідчого експерименту недопустимим доказом.

Посилання захисника не неодноразове притягнення ОСОБА_7 до адміністративної відповідальності за статтями 173-2, 184 КУпАП за вчинення домашнього насильства та невиконання батьківських обовязків не впливає у даній справі на доказовість протоколу слідчого експерименту з участю свідка ОСОБА_7 .

Таким чином, наданий стороною обвинувачення як доказ протокол слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_7 є належним і допустимим доказом, перебуває у взаємозв`язку з іншими дослідженими доказами, зокрема з висновками судово-медичних та інших експертиз, показаннями допитаних як свідків працівників медичних установ, даними протоколів інших слідчих (розшукових) дій.

З урахуванням вказаного, відсутні підстави для визнання недопустимим похідного від нього доказу - висновку експерта за результатом проведення додаткової судово-медичної експертизи № 1582/18 від 28.08.2025. Судом враховано, що експерт дійшов висновку, що враховуючи характер та локалізацію виявлених тілесних ушкоджень у ОСОБА_6 , а також відсутність будь яких специфічних та видових ознак, по яким можливо було б ідентифікувати предмет, яким вони могли бути заподіяні, можливість їх утворення за обставин вказаних у слідчому експерименті за участі свідка ОСОБА_7 не виключається.

Суд критично ставиться до показань обвинуваченого ОСОБА_4 щодо того, що останній заподіяв лише один удар відкритою долонею руки по обличчю потерпілої та один удар ногою по сідницям останньої, а також те, що ОСОБА_4 двічі самостійно викликав карету швидкої медичної допомоги ОСОБА_6 та не перешкоджав парамедикам у наданні їй допомоги, оскільки вказані обставини спростовуються показаннями парамедика, карткою виклику карети швидкої медичної допомоги, висновками судово-медичних експертиз, протоколом проведення слідчого експерименту за участі свідка ОСОБА_7 , речовими доказами, матеріалами кримінального провадження, зібраними в ході досудового розслідування, оголошеними та дослідженими в судовому засіданні, які суд вважає належними та допустимими доказами в розумінні ст. 87 КПК України. Будь-яких даних на підтвердження наведеної обвинуваченим позиції судом не здобуто та сторонами не надано. Натомість таку позицію обвинуваченого ОСОБА_4 суд вважає такою, яка направлена на введення суду в оману та уникнення останнім належного покарання за вчинене.

Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб передбачених КПК України, враховуючи, що суд зберігаючи об`єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, надано не було.

Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 06.12.1998, де наголошено про те, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь - яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою» (п. 150, п. 253).

З дотриманням вимог ст. 363 КПК України, після з`ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами головуючий у судовому засіданні з`ясував в учасників судового провадження, чи бажають вони доповнити судовий розгляд і чим саме. Після вирішення заявлених клопотань про виклик свідка ОСОБА_7 , у зв`язку з відсутністю інших клопотань про доповнення судового розгляду, суд постановив ухвалу про закінчення з`ясування обставин та перевірку їх доказами і перейшов до судових дебатів.

ІІІ. Стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

Аналізуючи наявність складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 121 КК України умисне тяжке тілесне ушкодження - це умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров`я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя.

Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, має місце тоді, коли в результаті описаного у ч. 1 ст. 121 КК України діяння настає смерть потерпілого. Особливістю цього кваліфікованого виду умисного тяжкого тілесного ушкодження є те, що у ньому присутні два суспільно небезпечні наслідки (первинний тяжкі тілесні ушкодження і похідний смерть), психічне ставлення до яких з боку винного є різним. До заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження він ставиться умисно, а до настання смерті потерпілого від такого ушкодження необережно. При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного.

Відповідно до п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 07.02.2003 року «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи» відповідальність за ч. 2 ст. 121 КК України може наставати у тому разі, коли тяжкий характер ушкодження охоплювався наміром винного і коли цей наслідок ним передбачався. Така відповідальність настає за умови, що при вчиненні діяння винний передбачав заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а також передбачав можливість настання смерті, але легковажно розраховував на її відвернення, або якщо не передбачав можливості настання смерті потерпілого, хоча повинен був і міг їх передбачити.

Усталеною судовою практикою визначено, що розмежування складів злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121 та ч. 1 ст. 119 КК, здебільшого здійснюється за їх суб`єктивною стороною, з огляду на фактичні підстави кваліфікації конкретного суспільно небезпечного діяння, зокрема способу, знаряддя злочину, кількості, характеру і локалізації тілесних ушкоджень.

У цьому контексті необхідно ретельно аналізувати не тільки об`єктивні, а й суб`єктивні ознаки складу злочину, оскільки саме суб`єктивна сторона складу злочину становить основний критерій розмежування вбивства через необережність (ст. 119 КК) та умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК).

Так, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до категорії складних злочинів. З об`єктивної сторони цей злочин характеризується суспільно небезпечним, протиправним діянням та суспільно небезпечними наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у виді спричинення тяжких тілесних ушкоджень, а також смерті. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв`язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням. Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами вини - умислом (прямим/непрямим) щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки). Водночас винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного.

Специфіка вбивства з необережності полягає в його суб`єктивній стороні: воно відбувається лише за необережної форми вини, яка може бути у виді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості. Необережність є формою вини, для якої характерне поєднання усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків такого діяння.

Надаючи оцінку фактичним обставинам кримінального провадження, суд виходить із того, що стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не є тотожним абсолютній впевненості. Відповідний стандарт доказування спрямований не на пізнання істинності факту, а на встановлення його доведеності стороною обвинувачення.

Суд не може встановлювати заздалегідь недосяжний стандарт доказування для сторін, зокрема, щодо суб`єктивної сторони злочину, яка за своєю суттю уособлює когнітивні аспекти діяльності людини, котрі винна особа може ретельно приховати від органів досудового розслідування, діючи розсудливо та ретельно. При цьому розсудливість і кмітливість правопорушника не може бути перепоною для притягнення його до кримінальної відповідальності. Усвідомлення, мотиви, намір і мета особи щодо вчинення злочину може доводитися сукупністю непрямих доказів.

Характер, хронологія і послідовність дій обвинуваченого, малозначний привід, а також об`єктивна спроможність дорослої осудної людини оцінювати життєву ситуацію, на думку суду, дає підстави вважати, що ОСОБА_4 при нанесені ударів рукою та ногою в область голови та тулубу ОСОБА_6 усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій та розраховував на такі можливі наслідки, як шкода здоров`ю потерпілої. При чому тяжкості цих наслідків у його свідомості не було конкретизовано, тобто він діяв з невизначеним умислом, а тому відповідальність має бути за фактичними наслідками, які настали, - умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження. Щодо спричинення смерті потерпілого, то в діях обвинуваченого має місце необережна форма вини у вигляді злочинної недбалості.

При цьому суд враховує кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій внаслікок перешкоджання ОСОБА_4 свідком ОСОБА_7 , поведінку винного і потерпілої, що передували подіям.

Судом також встановлено, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 були фактичні сімейні відносини, між ними часто виникали конфлікти. В день події, 13.06.2025 ОСОБА_4 та ОСОБА_6 перебували у стані алкогольного сп`яніння, остання опір не здійснювала.

Ретельно проаналізувавши усі надані сторонами кримінального провадження докази та аргументи з точки зору доведеності ознак складу злочину, інкримінованого обвинуваченому, суд вважає, що сукупність встановлених під час судового розгляду обставин виключає будь-яке інше розуміння подій, викладених в обвинувальному акті, і вказана версія обвинувачення не містить сумнівів в її обґрунтованості та не спростовується доводами сторони захисту.

Надавши оцінку встановленим обставинам події, зокрема доказам, які свідчать про спосіб вчинення злочину, причини виникнення конфлікту, його тривалість, характер, локалізацію та механізм утворення тілесних ушкоджень, суд, відповідно до стандарту доказування «поза розумним сумнівом», на підставі сукупності належних і допустимих доказів, дійшов висновку про те, що діяння ОСОБА_4 правильно кваліфіковано за ч. 2 ст. 121 КК України, а не за ч. 1 ст. 119 КК України.

У цьому контексті, суд зауважує, що згідно з усталеною судовою практикою, якщо цілеспрямовано завдаючи удари, особа не конкретизує у своїй свідомості, яку саме шкоду здоров`ю (тяжкість тілесних ушкоджень) буде фактично спричинено ним потерпілому, то в цьому випадку така особа діє з неконкретизованим умислом, за якого вона хоча і бажає спричинити або свідомо припускає спричинення шкоди здоров`ю потерпілого, але при цьому не конкретизує точними межами у своїй свідомості тяжкість цієї шкоди. У таких випадках винувата особа має відповідати за той результат (шкоду), який фактично було заподіяно. Що стосується смерті потерпілого, то в її настанні є лише необережна форма вини, бо хоча особа і не бажала цього настання і навіть свідомо не допускала його, але повинна була і могла передбачити, що внаслідок її злочинних дій може настати і такий наслідок, як смерть потерпілого.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для кваліфікації діяння ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 119 КК України.

Суд кваліфікує дії ОСОБА_4 за ч.2 ст.121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.

Аналіз досліджених в судовому засіданні доказів в їх сукупності, які суд оцінює як достатні та взаємопов`язані, дають суду підстави зробити висновок, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, є доведеною, що відповідає стандартам доказування «поза розумним сумнівом», який знайшов своє втілення як в положеннях ч.3 та ч.4 ст.17 КПК України, так і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні у справі «Коробов проти України» від 21.10.2011 року.

З огляду на вік обвинуваченого, а також відсутність будь-яких фактичних даних, які б вказували на неосудність (обмежену осудність) обвинуваченого або перебування його у такому стані до постановлення вироку, суд вважає, що ОСОБА_4 є суб`єктом цього злочину.

Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.

ІV. Мотиви призначення відповідного покарання.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Обставин, що пом`якшують покарання, згідно ст. 66 КК України, судом не встановлено.

Обставинами, які обтяжують покарання, згідно ст. 67 КК України, суд визнає вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах, а також вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.

Судом також враховано, що обвинувачений ОСОБА_4 на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, не працює, не судимий в силу ст. 89 КК України, за місцем проживання характеризується посередньо; відношення обвинуваченого до вчиненого, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно класифікації за ст. 12 КК України є тяжким злочином, особливості й обставини вчинення злочину: форму вини, мотив і мету, спосіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій.

Підстав для застосування ст. 69, 75 КК України, судом не встановлено.

Таким чином, суд вважає за необхідне призначити покарання ОСОБА_4 у межах санкції ч.2 ст. 121 КК України, ближче до нижньої межі.

Дане покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

V. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Відповідно до протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, в межах даного кримінального провадження ОСОБА_4 затриманий слідчим 14.06.2025 о 22 год. 08 хв. в порядку ст. 208 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 16.06.2025, до ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 12.08.2025, який в подальшому неодноразово продовжувався, останній раз ухвалою Черняхівського районного суду Житомирської області від 03.08.2026 продовжено обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 02.10.2026.

Оскільки обвинуваченому ОСОБА_4 судом призначається покарання у виді позбавлення волі, яке він повинен відбувати реально, зважаючи на дані про особу обвинуваченого, суд дійшов висновку про продовження існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК, зокрема, ризику переховування від відбування покарання, який не зможе відвернути застосування менш суворого запобіжного заходу, тому вважає за необхідне продовжити дію обраного раніше стосовно ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в умовах СІЗО Державної установи « Житомирська УВП (№8) » до набрання вироком законної сили, але не довше ніж 60 днів із дня ухвалення вироку суду.

Згідно ч. 5 ст. 72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

З огляду на наведене, у строк покарання обвинуваченого необхідно зарахувати попереднє ув`язнення у період із 14.06.2025 з моменту його фактичного затримання, до набрання вироком законної сили з розрахунку, що один день попереднього ув`язнення відповідає одному дню позбавлення волі відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України.

Арешт на майно не накладався.

Цивільний позов не заявлявся.

Процесуальні витрати у кримінальному проваджені відсутні.

Питання речових доказів у кримінальному проваджені вирішено згідно положень ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 368,370,373,374,376 КПК України,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 обчислювати з моменту набрання даним вироком законної сили.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_4 у строк відбування покарання його попереднє ув`язнення з 14.06.2025 з моменту його фактичного затримання по дату набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення відповідає одному дню позбавлення волі.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили залишити попередній - тримання під вартою, продовживши його дію до набрання вироком суду законної сили, але не довше ніж 60 днів із дня ухвалення вироку, тобто до 20.11.2026 включно.

Речові докази у кримінальному провадженні, після набрання вироком законної сили: змив з плями речовини бурого кольору, який зберігається в кімнаті зберігання речових доказів ВП №1 Житомирського РУП № 1 ГУНП в Житомирській області , - знищити; DVD-диск з інформацією отриманою під час тимчасового доступу від КНП « Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф » ЖОР, - залишити в матеріалах справи.

Вирок, якщо інше не передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок можуть бути подані апеляції до Житомирського апеляційного суду через Черняхівський районний суд Житомирської області протягом 30 днів з дня його проголошення, а для особи яка перебуває під вартою, з моменту вручення їй копії вироку.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Головуючий суддя ОСОБА_14