Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №638/6430/24 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 638/6430/24

провадження № 51-373км26

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2025 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 06 листопада 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024221070000056, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 лютого 2025 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України і призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.

Визначено рахувати ОСОБА_7 строк відбуття покарання із 12 січня 2024 року, а запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено у виді тримання під вартою.

Вирішено питання про долю речових доказів.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 06 листопада 2025 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 скасовано, кримінальне провадження закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку із відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Запобіжний захід щодо ОСОБА_7 у виді тримання під вартою скасовано і звільнено останнього з-під варти.

Органом досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у тому, що він 12 січня 2024 року, приблизно о 08:00, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись за місцем свого проживання на АДРЕСА_1 , під час конфлікту, який виник на ґрунті неприязних відносин, діючи умисно з метою протиправного заподіяння смерті, завдав ОСОБА_8 лезом кухонного ножа по одному удару в ліве та праве стегно.

Після цього, продовжуючи реалізовувати злочинний умисел, ОСОБА_7 завдав ОСОБА_8 ножом один удар в ліве стегно та один удар в ділянку живота, чим спричинив потерпілому тілесні ушкодження від яких той помер на місці події через масивну крововтрату внаслідок пошкодження стінки черевного відділу аорти.

Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, зазначаючи про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд в суді першої інстанції.

Аргументуючи свою позицію, стверджує, що суди порушили вимоги статей 370, 412, 413 та 419 КПК України щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості рішень.

Так, на думку сторони обвинувачення, суд першої інстанції лише перерахував досліджені докази, однак не зазначив, які саме обставини вони підтверджують чи спростовують.

Апеляційний суд, у свою чергу не врахував належним чином доводи апеляційної скарги прокурора з приводу цього та надав свою оцінку вказаним доказам без їх безпосереднього дослідження.

Крім цього, сторона обвинувачення стверджує про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність судом апеляційної інстанції.

На переконання прокурора, із встановлених фактичних обставин не вбачається у діях ОСОБА_8 такого суспільно небезпечного посягання, яке б вимагало від ОСОБА_7 заподіяння смерті потерпілому з метою припинити напад.

Вважає, що апеляційний суд не перевірив, чи були дії ОСОБА_7 спрямовані на негайне відвернення насильницького вторгнення у його житло, або ж мала місце сварка між двома раніше знайомими людьми.

Також стверджує про те, що без оцінки залишився факт зміни показань ОСОБА_7 , наявність у них суперечностей, а версія про захист від нападу взагалі з`явилася лише наприкінці судового розгляду.

Крім цього, звертає увагу, що виявлені у ОСОБА_7 тілесні ушкодження (забійна рана голови, садно на лобі справа, синець на лобі зліва, а також аналогічного характеру синець у проекції лівої вилочної кістки), не можуть категорично вказувати про наявність такої загрози його життю від дій ОСОБА_8 і не виправдовують нанесення потерпілому ударів ножем для припинення конфлікту.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 частково підтримала доводи касаційної скарги, просила скасувати тільки ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Захисник ОСОБА_6 вважав касаційну скаргу сторони обвинувачення необґрунтованою та просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

За змістом ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, при цьому він перевіряє правильність застосування цими судами норм матеріального і процесуального права та правової оцінки з огляду на ті фактичні обставини справи, які встановлені й визнані доведеними судами першої та апеляційної інстанцій (судами факту).

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК України є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Під час вирішення питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу.

Перевіряючи доводи, наведені у скарзі, касаційний суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог закону; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно із ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Суд апеляційної інстанції, виконуючи приписи ст. 94 КПК України, провів повторне судове слідство, ретельно перевірив зібрані під час досудового розслідування та надані прокурором фактичні дані, на підставі яких ОСОБА_7 було пред`явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку.

При цьому констатував, що у діях ОСОБА_7 відсутній склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 115 КК України, а тому обвинувальний вирок суду першої інстанції є необґрунтованим і суперечить фактичним даним цього кримінального провадження.

Колегія суддів апеляційного суду навела переконливі аргументи на обґрунтування такого висновку, тому Верховний Суд вважає доводи касаційної скарги прокурора такими, що не ґрунтуються на матеріалах справи, виходячи з наступного.

Так, постановляючи рішення про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку із встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення, суд послався на показання самого ОСОБА_7 , який вказав, що вранці 12 січня 2024 року ОСОБА_8 незаконно, попри зачинені двері, проник до його житла, де він спав, застосував фізичне насильство - наніс декілька ударів йому по голові. Після цього він фактично перебуваючи в лежачому положенні, вхопив кухонний ніж, яким ударив нападника з метою захиститися і відвернути незаконне насильницьке вторгнення до його помешкання. Крім цього, ОСОБА_7 наголосив на тому, що напередодні, а саме вночі з 11 на 12 січня 2024 року, ОСОБА_8 вдарив його обухом сокири по голові ззаду, від чого він упав на підлогу.

За висновком додаткової судово - медичної експертизи №12-23/8Брт/24 від 30 березня 2024 року отримані ОСОБА_8 тілесні ушкодження утворилися при обставинах, на які вказує ОСОБА_7 .

Указані фактичні дані також узгоджуються із показаннями поліцейських ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які після першого конфлікту прибули за викликом на місце події та бачили у ОСОБА_7 тілесне ушкодження від удару сокирою по голові, а також даними висновку судово-медичної експертизи №12-14/5Бр/24 від 12 січня 2024 року.

При цьому апеляційний суд умотивовано зазначив, що показання свідка ОСОБА_11 , який зайшов до будинку ОСОБА_7 і бачив, як той бив ОСОБА_8 не спростовують цю версію, оскільки під час описаних свідком подій ОСОБА_7 змушений був захищатися від нападника і вимагав від останнього покинути його житло.

Також суд узяв до уваги: дані протоколу огляду місця події від 12 січня 2024 року, з яких убачається, що на дверях помешкання ОСОБА_7 є механічні пошкодження, тріщини та порізи, зірвані кільця, на які вішається навісний замок; дані висновку судово-медичної експертизи №12-14/5Бр/24 від 12 січня 2024 року, за якими у ОСОБА_7 виявлені і інші тілесні ушкодження: забійна рана, садно на лобі справа та синець зліва, а також синець в проекції лівої вилочної кістки.

Таким чином колегія суддів встановила, що вночі з 11 на 12 січня 2024 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_8 виник конфлікт, у ході якого останній вдарив ОСОБА_7 обухом сокири по голові та втік. Через кілька годин після цього інциденту, близько 08:00 12 січня 2024 року, ОСОБА_8 повернувся до будинку та без дозволу і всупереч волі господаря протиправно проник у житло, де знову наніс ОСОБА_7 декілька ударів по голові. Після цих дій ОСОБА_7 намагався видворити ОСОБА_8 із житла, однак останній його не слухав і продовжував бити, тому ОСОБА_7 змушений був завдати нападнику ударів кухонним ножем який лежав поряд на столику.

Ураховуючи обставини, за яких ОСОБА_7 отримав тілесне ушкодження голови нанесене ОСОБА_8 сокирою, подальшу втечу останнього з місця вчинення цього протиправного діяння, а потім його повернення та незаконне насильницьке вторгнення до чужого житла, колегія суддів апеляційного суду дійшла обґрунтованого висновку, що обвинувачений небезпідставно побоювався за своє життя та здоров`я і тому, перебуваючи у стані необхідної оборони, мав законні підстави для самозахисту та негайного відвернення протиправного насильницького вторгнення до його житла. Дії ОСОБА_7 узгоджуються з приписами ч. 5 ст. 36 КК України, а склад злочину, передбачений ч.1 ст.115 КК України, - відсутній.

Закріплене у ст. 36 КК України невід`ємне право кожної особи на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань (ч. 3 ст. 27 Конституції України).

Згідно з ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК України).

Отже, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

Разом із тим, згідно з ч. 5 ст. 36 КК України незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає, не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення.

Усупереч доводам касаційної скарги прокурора, апеляційний суд навів аргументи, з яких підстав визнав обґрунтованими твердження сторони захисту про те, що за наведених обставин саме дії ОСОБА_8 є протиправним насильницьким вторгненням у житло, а відтак застосування ОСОБА_7 ножа як засобу самозахисту не виходило за межі необхідної оборони і останній діяв з метою захисту від нападу.

Крім цього, Суд не приймає аргументи сторони обвинувачення про залишення без уваги доводів апеляційної скарги, оскільки як убачається зі змісту оскаржуваної ухвали такі були предметом детальної перевірки в ході перегляду вироку місцевого суду.

Щодо тверджень прокурора про зміну показів обвинуваченим та їх недостовірність, то колегія суддів вмотивовано вказала про те, що наведені стороною обвинувачення розбіжності є «незначними» і не впливають на загальну послідовність та логічність пояснень ОСОБА_7 щодо протиправного проникнення потерпілого до житла.

Слід вказати, що описану в судовому засіданні версію подій ОСОБА_7 показав і під час проведення 23 лютого 2024 року слідчого експерименту, в ході якого детально відобразив як відбувався конфлікт між ним та ОСОБА_8 у ніч з 11 на 12 січня 2024 року, і як пізніше потерпілий незаконно проник до його житла та вчинив насильницькі дії.

Поміж цього, апеляційний суд спростував доводи про те, що висновки експертизи не підтверджують наявність у ОСОБА_7 нових тілесних ушкоджень під час конфлікту (о 08:00 ранку 12 січня 2024 року), оскільки за даними досліджень крім рани на голові від сокири, було зафіксовано ще декілька ушкоджень (синці та садна), що беззаперечно підтверджує показання обвинуваченого про насильство з боку потерпілого після проникнення його до житла.

Переконливих доводів, які б ставили під сумнів законність і умотивованість указаних висновків прокурор не наводить.

Таким чином, за результатами кримінального провадження у суді касаційної інстанції встановлено, що матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування оскаржуваної ухвали.

Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

у х в а л и в:

Ухвалу Харківського апеляційного суду від 06 листопада 2025 року щодо ОСОБА_7 залишитибез зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3