Окрема думка від 15 вересня 2026 р. у справі №752/26502/17 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ОКРЕМА ДУМКА

16 вересня 2026 року м. Київ

справа № 752/26502/17

провадження № 61-15502св25

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив суд у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором позики від 19 грудня 2011 року у розмірі 6 808 993,56 грн звернути стягнення на предмет іпотеки у вигляді квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 , шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності - незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Голосіївський районний суд м. Києва рішенням від 26 червня 2020 року позов задовольнив. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором позики від 19 грудня 2011 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хоменко В. В. за реєстровим № 76, у розмірі 6 808 993,56 грн, з яких 2 077 400 грн - розмір основного боргу; 2 239 571,23 грн - проценти; 186 112,27 грн - 3% річних за основним боргом; 97 819,65 грн - 3% річних за процентами; 1 687 406,83 грн - інфляційні нарахування за основною сумою позики та 520 683,58 грн - інфляційні нарахування за процентами, звернуто стягнення на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_2 , яка складається з трьох жилих кімнат, загальною площею 135,90 кв.м., жилою 73,60 кв.м. та належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 24 червня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Брагіною Н. В. за реєстровим № 5078, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 8 000,00 грн.

Київський апеляційний суд постановою від 15 квітня 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_3 задовольнив частково. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 червня 2020 року скасував і ухвалив нове, яким позов задовольнив частково. У рахунок погашення богу ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором позики від 19 грудня 2011 року у розмірі 4 067 659,99 грн, з яких неповернута сума позики - 2 077 400 грн, нараховані на позику 3% річних - 186 112,27 грн, інфляційні втрати на позику - 1 687 406,83 грн, проценти - 62 322 грн, інфляційні втрати на проценти - 48 835,52 грн та нараховані 3% річних - 5 583,37 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки у вигляді квартири АДРЕСА_2 , яка є предметом договору іпотеки від 19 грудня 2011 року і перебуває у власності іпотекодавця ОСОБА_2 , шляхом проведення прилюдних торгів за ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид мана, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Верховний Суд постановою від 30 вересня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення. Постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року залишив без змін.

Верховний Суд постановою від 22 грудня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив частково. Постанову Київського апеляційного суду від 15 квітня 2021 року та постанову Верховного Суду від 30 вересня 2021 року скасував. Справу передав на новий апеляційний розгляд.

Київський апеляційний суд постановою від 12 листопада 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задовольнив. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 26 червня 2020 року скасував та ухвалив нове судове рішення про відмову в позові.

Верховний Суд постановою від 16 вересня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Постанову апеляційного суду скасував, справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, всупереч вимогам статті 417 ЦПК України повністю не виконав вказівки Верховного Суду, викладені в постанові від 22 грудня 2021 року, так і не визначив дійсність нотаріально посвідченої заяви від 15 лютого 2019 року про підтвердження повернення грошових коштів, оскільки її існування впливає на вирішення цієї справи та на необхідність встановлення, чи є заява від 15 лютого 2019 року про підтвердження повернення грошових коштів належним доказом у цій справі.

Однак з висновками Верховного Суду погодитися не можемо з таких підстав.

Статтею 204 ЦК України встановлюється презумпція правомірності правочину, яка означає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Отже у разі не спростування правомірності договору, передбаченої у статті 204 ЦК України, всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Апеляційним судом обґрунтовано прийнято як належний доказ, нотаріально посвідчену заяву позивача ОСОБА_1 про повернення йому боргу ОСОБА_3 , оскільки ця заява є одностороннім правочином, презумпція правомірності якого не спростована.

Апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що призначення та проведення судової почеркознавчої та судової технічної експертизи не є можливим через відсутність оригіналу предмета дослідження, а саме заяви ОСОБА_1 від 15 лютого 2019 року, яка є речовим доказом в кримінальному провадженні, та неможливості її отримання апеляційним судом в межах наданих ЦПК повноважень.

З огляду на те, що сторона, яка заперечує правочин, не спростувала його презумпцію (стаття 204 ЦПК України), апеляційний суд правильно виходив з того, що наданими доказами підтверджено виконання зобов`язання за договором. При цьому апеляційний суд врахував і правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 05 березня 2024 року, у справі № 910/3374/23, відповідно до якої: «…встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі відповідно до пункту 2 частини другої статті 320 ГПК України є підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами».

З огляду на викладене, у Верховного Суду не було підстав для скасування постанови апеляційного суду з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Судді:М. Є. Червинська

І. А. Воробйова