Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №904/7374/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 904/7374/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючого), Булгакової І. В., Власова Ю. Л.,

за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,

представників учасників справи:

позивача - Руденко Д. В. (самопредставництво),

відповідача - Солодухін М. В. (самопредставництво),

розглянув у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції

касаційну скаргу Комунального підприємства "Водоканал"

на рішення Господарського Дніпропетровської області від 31.03.2026 та

постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.06.2026

у справі за позовом Комунального підприємства "Водоканал"

до Південно-Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним рішення.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Комунальне підприємство "Водоканал" (далі - КП "Водоканал", Підприємство, позивач, скаржник) звернулося до суду з позовом до Південно-Східного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Відділення АМК, Комітет, відповідач) про визнання недійсним та скасування пунктів 3, 7 рішення адміністративної колегії Відділення АМК "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" від 27.10.2025 № 54/126-р/к (далі - Рішення АМК) за результатами розгляду справи № 54/96-25.

1.2. Позовні вимоги мотивовано тим, що Рішення АМК прийнято за неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи та при недоведеності обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, що відповідно до статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон № 2210) є підставами для визнання пунктів 3, 4, 5, 6, 7 резолютивної частини цього Рішення недійсним.

1.3. За твердженням позивача, Комітет безпідставно визнав дії Підприємства порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 1 частини другої статті та пунктом 2 статті 50 Закону № 2210, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги з централізованого водопостачання в межах території: в період січень 2022 року липень 2022 року - м. Запоріжжя, сел. Балабіне, сел. Кушугум, сел. Малокатеринівка, с. Нижня Хортиця, с. Бабурка, с. Володимирівське, с. Сонячне, ст. Ростуща, ст. Дніпробуд ІІ, у період серпень 2023 року жовтень 2025 року - м. Запоріжжя, с. Нижня Хортиця, с. Бабурка, с. Володимирівське, с. Сонячне, ст. Ростуща, ст. Дніпробуд ІІ, де розташовані водопровідні мережі, що перебувають у господарському віданні Підприємства. Підприємство вважає, що за відсутності встановленої законом прямої заборони або імперативного обмеження, його дії щодо включення прибутку та податку на прибуток до складу плати за абонентське обслуговування не можуть бути кваліфіковані як правопорушення. Позивач наголошує, що положення постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення граничного розміру плати за абонентське обслуговування у розрахунку на одного абонента для комунальних послуг, що надаються споживачам за індивідуальними договорами про надання комунальних послуг або за індивідуальними договорами з обслуговуванням внутрішньо-будинкових систем про надання комунальних послуг" від 21.08.2019 № 808 (далі - постанова КМУ № 808) встановлює виключно граничний розмір плати за абонентське обслуговування, не обмежуючи при цьому структуру такої плати.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 31.03.2026 (суддя Васильєв О. Ю.), яке залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.06.2026 (колегія суддів: Кошля А. О., Дечина Т. Ю., Кучеренко О. І.) відмовлено у задоволенні позовних вимог.

2.2. Судові рішення мотивовані необґрунтованістю позовних вимог та відсутністю передбачених Законом № 2210 підстав для визнання недійсними оспорюваних пунктів Рішення АМК. Суди визнали обґрунтованими висновки відповідача про те, що включення до структури плати за абонентське обслуговування планового прибутку та податку на прибуток суперечить вимогам Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та положенням постанови КМУ № 808, що, свідчить про обґрунтованість висновків Комітету про наявність у діях Підприємства ознак зловживання монопольним (домінуючим) становищем на визначеному ринку послуг. Підприємство, включивши до структури плати за абонентське обслуговування прибуток та податок на прибуток, встановило економічно необґрунтований розмір плати за абонентське обслуговування індивідуальних споживачів послуг з централізованого водопостачання та водовідведення у розрахунку на одного абонента на місяць.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі Підприємство, із посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1.1. Касаційна скарга (з урахуванням усунення недоліків та додаткових пояснень) подана на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.1.2. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, Підприємство зазначає про необхідність формування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема, щодо застосування положень пункту 11 частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та підпункту 2 пункту 2 постанови КМУ № 808 (стосовно порядку формування плати за абонентське обслуговування, її складових, зокрема, за відсутності законодавчо-визначеної заборони на включення суб`єктом природної монополії у сфері централізованого водопостачання та водовідведення (виконавця послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення) до складу плати за абонентське обслуговування прибутку та податку на прибуток, за умов дотримання ним граничного розміру такої плати).

4.1.3. За твердженням позивача, суди у вирішені цього спору неправильно застосовані норми пункту 11 частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та підпункту 2 пункту 2 постанови КМУ № 808. Суди в оскаржуваних судових рішення ґрунтують свої висновки про незаконне включення Підприємством до складу плати за абонентське обслуговування прибутку та податку на прибуток, базуючися лише виключно на дефініції терміну "плата за абонентське обслуговування", не враховуючи, зокрема, що наведене визначення містить лише поняття, а не вичерпний перелік елементів, які мають бути включені до її складу.

4.1.4. Позивач наголошує на тому, що положення Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та постанови КМУ № 808 не містять прямої вказівки щодо виключності та/або обмежень стосовно переліку витрат, які можуть включатися до розрахунку цієї послуги - плати за абонентське обслуговування. Натомість суд апеляційної інстанції безпідставно ототожнив семантичне визначення самого терміну "плата за абонентське обслуговування" із фінансово-економічним механізмом її ціноутворення. Поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що на законодавчому рівні відсутня будь-яка затверджена методика та/або порядок, та/або чіткий алгоритм формування плати за абонентське обслуговування, як і перелік складових, які мають входити до вартості цієї послуги.

4.1.5. На відміну від тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, процедура формування яких детально регламентована Порядком формування тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 10.03.2016 року № 302 (далі - Порядок № 302) та ліцензійними умовами, законодавство у сфері житлово-комунальних послуг не містить нормативно закріплених вимог до структури плати за абонентське обслуговування, а також не визначає переліку складових, які дозволено та/або навпаки заборонено включати до її структури. Отже, за відсутності спеціальної нормативної заборони, а також враховуючи відсутність затвердженої методики розрахунку абонентської плати, позивач вважає, що ним вірно застосовано аналогію закону щодо формування структури плати. Зокрема, плата за абонентське обслуговування розрахована позивачем за методологією, визначеною у пункті 2.9 Порядку № 302, відповідно до положень якого, плановий прибуток є необхідною складовою, що спрямовується на інвестиційну діяльність, погашення запозичень, відшкодування витрат з податку на прибуток та забезпечення обігових коштів.

4.1.6. За наведеного скаржник наголошує на тому, що розрахунок плати за абонентське обслуговування проведений у межах наданих Підприємству повноважень та з дотриманням вимог законодавства, зокрема, єдиного встановленого постановою КМУ № 808 обмеження - граничного розміру плати.

4.1.7. На переконання Підприємства, суди оцінки наведеному не надали та фактично погодилися з висновками Відділення АМК про наявність підстав для притягнення до відповідальності за відсутності у його діях ознак зловживання монопольним становищем.

4.1.8. Позивач вважає, що суди у вирішенні цього спору не дотрималися обов`язку щодо здійснення перевірки повноти встановлення АМК фактичних обставин, належності та достатності доказів, послідовності їх оцінки, відповідності застосованої санкції принципам пропорційності та рівності, а також не перевірили, належність дотримання АМК своїх дискреційних повноважень у спосіб, визначений Законом № 2210. Наведене, на думку скаржника, фактично означає відмову суду від здійснення судового контролю за законністю реалізації дискреційних повноважень органу державної влади.

4.2. Доводи інших учасників справи

4.2.1. У відзиві на касаційну скаргу Відділення АМК заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу позивача - без задоволення.

5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

5.1. Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, рішенням від 27.10.2025 № 54/126-р/к у справі № 54/96-25:

- визнано, що КП "Водоканал" у період січень 2022 року липень 2022 року, займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуги з централізованого водопостачання в межах території: м. Запоріжжя, сел. Балабіне, сел. Кушугум, сел. Малокатеринівка, с. Нижня Хортиця, с. Бабурка, с. Володимирівське, с. Сонячне, ст. Ростуща, ст.Дніпробуд ІІ, в період серпень 2023 року жовтень 2025 року - м. Запоріжжя, с. Нижня Хортиця, с. Бабурка, с. Володимирівське, с. Сонячне, ст. Ростуща, ст. Дніпробуд ІІ, де розташовані водопровідні мережі, що перебувають у господарському віданні КП "Водоканал", як таке що не має жодного конкурента;

- визнано, що КП "Водоканал" у період 2022-2024 років та січня жовтня 2025 року займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуги з централізованого водовідведення в межах території м. Запоріжжя, сел. Балабіне, с. Володимирівське, с. Сонячне, де розташовані мережі водовідведення, що перебувають у господарському віданні КП "Водоканал", як таке що не має жодного конкурента;

- визнано дії КП "Водоканал", які полягають у встановленні наказами від 06.04.2022 № 135/д, від 29.04.2022 № 151/д, від 31.05.2022 № 188/д, від 30.06.2022 № 258/д, від 29.07.20222 № 337/д, від 30.12.2022 № 622/д, від 28.07.2022 № 414/д, від 29.12.2023 № 754/д та від 30.09.2024 № 672/д та застосуванні у період дії цих наказів економічно необґрунтованого розміру плати за абонентське обслуговування індивідуальних споживачів комунальної послуги з централізованого водопостачання, у розрахунку на одного абонента на місяць, внаслідок включення до структури абонентської плати прибутку та податку на прибуток, порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону № 2210, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги з централізованого водопостачання, шляхом вчинення дій, що призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку;

- визнано дії КП "Водоканал", які полягають у встановленні наказами від 06.04.2022 № 135/д, від 29.04.2022 № 151/д, від 31.05.2022 № 188/д, від 30.06.2022 № 258/д, від 29.07.20222 № 337/д, від 30.12.2022 № 622/д, від 28.07.2022 № 414/д, від 29.12.2023 № 754/д та від 30.09.2024 № 672/д та застосуванні у період дії цих наказів економічно необґрунтованого розміру плати за абонентське обслуговування індивідуальних споживачів комунальної послуги з централізованого водовідведення, у розрахунку на одного абонента на місяць, внаслідок включення до структури абонентської плати прибутку та податку на прибуток, порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону № 2210, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуги з централізованого водовідведення, шляхом вчинення дій, що призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку;

- за порушення , вказане в пункті 3 резолютивної частини, накладено на КП "Водоканал" штраф у розмірі 68 000,00 грн;

- за порушення , вказане в пункті 4 резолютивної частини, накладено на КП "Водоканал" штраф у розмірі 68 000,00 грн;

- зобов`язано КП "Водоканал" припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, вказані у пунктах 3 та 4 резолютивної частини, та усунути наслідки цих порушень у двомісячний термін.

5.2. Під час розгляду справи № 54/96-25 Відділення АМК встановило, зокрема, таке:

- КП "Водоканал" займає монопольне (домінуюче) становище на ринках централізованого водопостачання та централізованого водовідведення у межах відповідних територій м. Запоріжжя та прилеглих населених пунктів, де розташовані мережі, що перебувають у його господарському віданні, та за відсутності конкурентів;

- дії КП "Водоканал", які полягали у встановленні та застосуванні економічно необґрунтованого розміру плати за абонентське обслуговування індивідуальних споживачів послуг централізованого водопостачання та водовідведення, зокрема шляхом включення до її структури прибутку та податку на прибуток, визнані зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, що призвело до ущемлення інтересів споживачів і є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та частиною першою статті 13 Закону № 2210;

- відносини між КП "Водоканал" та індивідуальними споживачами послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення врегульовані Індивідуальним договором про надання відповідних послуг, текст якого розміщений на офіційному веб-сайті Підприємства;

- відповідно до умов Індивідуального договору плата, що вноситься споживачем, складається з: плати за комунальну послугу; плати за абонентське обслуговування;

- плата за абонентське обслуговування є окремою складовою платежу споживача, порядок формування якої повинен відповідати вимогам законодавства у сфері житлово-комунальних послуг;

- КП "Водоканал" при формуванні плати за абонентське обслуговування включило до її структури прибуток та податок на прибуток, що призвело до встановлення економічно необґрунтованого розміру такої плати;

- відповідно до пункту 11 частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та підпункту 2 пункту 2 постанови КМУ № 808 складовими плати за абонентське обслуговування є: планові витрати виконавця житлово-комунальної послуги, пов`язані з обслуговуванням абонентів за індивідуальними договорами та податок на додану вартість;

- включення до структури плати за абонентське обслуговування таких складових як плановий прибуток та податок на прибуток нормативними актами не передбачено;

- у додатках № 1 до наказів, якими КП "Водоканал" затверджено плату за абонентське обслуговування (від 06.04.2022 № 135/д, від 29.04.2022 № 151/д, від 1.05.2022 № 188д, від 30.06.2022 № 258/д, від 29.07.2022 № 337/д, від 30.12.2022 № 622д, від 28.07.2023 № 414/д, від 29.12.2023 № 754/д, від 30.09.2024 № 672/д) наведено "Структуру плати за абонентське обслуговування з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення" (далі - Калькуляції);

- деталізовану інформацію щодо планових витрат, врахованих в Калькуляціях, наведено в Додатку до Рішення АМК (абзац 107 Рішення);

- із аналізу структури плати за абонентське обслуговування вбачається, що до складу планових витрат КП "Водоканал" включено: витрати на енергоносії, витрати на матеріали, витрати на оплату праці, витрати на ЄСВ, амортизаційні відрахування, ремонти (крім ремонтів ВКО), витрати на охорону праці, витрати на послуги сторонніх організацій, податок на землю, адміністративні витрати; до складу адміністративних витрат КП "Водоканал" включено: плановий прибуток 2 % та податок на прибуток 18 % від суми запланованого прибутку;

- в обґрунтування підстав для нарахування в розрахунку (Калькуляції) планового прибутку Підприємство вказувало, зокрема, що згідно з положеннями Статуту, метою діяльності Підприємства є отримання прибутку за рахунок здійснення підприємницької діяльності; діючим законодавством не передбачений порядок формування плати за абонентське обслуговування, зокрема, і прибутку (його розміру та напрямків використання), а тому його розмір враховувався Підприємством у структурі плати за абонентське обслуговування за аналогією з методологією формування планового прибутку відповідно до абзацу 1.3 пункту 2.9 Порядку формування тарифів на централізоване водопостачання та централізоване водовідведення, затвердженого постановою НКРЕКП від 10.03.2016 № 302.

5.3. АМК мотивував свої висновки тим, що включення до структури плати за абонентське обслуговування планового прибутку та податку на прибуток суперечить вимогам Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та положенням постанови КМУ № 808.

5.4. Положеннями абзацу 9 частини п`ятої статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що плата виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальної послуги складається з плати: за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін / тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу послуг, визначеного відповідно до законодавства; за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.

5.5. Відділення АМК зазначило, що плата за абонентське обслуговування, як визначено у пункті 11 частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" є нормативно-виокремленим платежем, що відшкодовує витрати виконавця пов`язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача) тощо. Тобто є складовою плати виконавцю за отриману комунальну послугу (у спірному випадку - складовою плати за послугу з централізованого водопостачання або за послугу централізованого водовідведення).

5.6. Підпунктом 2 пункту 2 постанови КМУ № 808 визначено, що плата за абонентське обслуговування (з урахуванням податку на додану вартість), визначена відповідно до планованих витрат виконавця (витрат, пов`язаних з укладенням договору про надання комунальної послуги, із здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), а також за виконання інших функцій, пов`язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньо-будинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води), не повинна перевищувати граничного розміру платим за абонентське обслуговування, визначеного відповідно до цієї постанови.

5.7. Отже, за висновками Комітету, нормами чинного законодавства регламентовано, що до структури плати за абонентське обслуговування включаються, визначенні чинним законодавством складові, зокрема: планові витрати виконавця житлово-комунальної послуги, пов`язані з обслуговуванням абонентів за індивідуальними договорами, та податок на додану вартість. Натомість включення до структури плати за абонентське обслуговування таких складових, як плановий прибуток та податок на прибуток нормативними актами не передбачено.

5.8. Тобто, плата за абонентське обслуговування за індивідуальними договорами про надання відповідних послуг не є окремим видом підприємницької діяльності, окремою самостійною послугою Підприємства, а виконується останнім (у складі з іншими технологічними процесами) при здійснення ліцензованої діяльності з надання (виробництва) послуги з централізованого водопостачання та/або централізованого водовідведення.

5.9. Також, за висновками Відділення АМК, норми Господарського кодексу України та Податкового кодексу України (в частині забезпечення рентабельності підприємства при формуванні цін та товари та послуги), не можуть розповсюджуватися на відносини щодо формування плати за абонентське обслуговування споживачів комунальної послуги за індивідуальними договорами, оскільки таке обслуговування не є самостійним товаром (продукцією, роботою, послугою, матеріально-технічним ресурсом, майновим (або немайновим) правом), призначеним для ринкового обміну, що підлягає продажу (реалізації) за певною ціною, як окремий предмет господарського обороту на який об`єктивно існує окремий попит з боку споживачів.

5.10. У свою чергу, до складу тарифів КП "Водоканал" на послугу централізованого водопостачання та послугу централізованого водовідведення, затверджених НКРЕКП вже включено прибуток (на забезпечення обігових коштів) та податок на прибуток. Виокремлення Підприємством в Індивідуальному договорі плати за абонентське обслуговування в окремий платіж не є доказом здійснення виконавцем комунальної послуги окремого виду діяльності (надання комунальної послуги з абонентського обслуговування споживача) у складі ліцензованої діяльності.

5.11. Розмір цих витрат визначається КП "Водоканал" самостійно, а отже останнє має можливість планувати ці витрати у такий спосіб, який забезпечать йому беззбитковість абонентського обслуговування споживачів. Плата за абонентське обслуговування розраховується Підприємством (виконавцем комунальної послуги) на плановий період (12 місяців), виходячи з його витрат, які у свою чергу, визначаються з урахуванням завдань та функцій, визначених статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги, у розрахунку на одного абонента.

5.12. За висновками Відділення АМК, означене також узгоджується з роз`ясненнями Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, які викладені у листі від 16.04.2024 № 4980/25/14-24. У роз`ясненні також зазначено, що плата за абонентське обслуговування у розумінні статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" є окремим обов`язковим платежем, який не входить до складу тарифу на комунальну послугу та включає витрати виконавця, пов`язані з організацією надання послуги, зокрема укладенням договорів, здійсненням обліку та нарахуванням платежів, обслуговуванням вузлів комерційного обліку та іншими функціями, пов`язаними з обслуговуванням споживачів. Перелік витрат, які можуть включатися до складу плати за абонентське обслуговування, визначається виконавцем комунальної послуги виходячи з фактичних умов діяльності, при цьому такі витрати є плановими постійними витратами, що розраховуються на одного абонента на плановий період та затверджуються відповідним організаційно-розпорядчим актом. Плата за абонентське обслуговування встановлюється виконавцем комунальної послуги, але її розмір обмежується граничним рівнем, визначеним Кабінетом Міністрів України, та не може включатися до складу тарифів на комунальні послуги, які підлягають державному регулюванню. У разі неможливості фактичного виконання окремих функцій виконавцем, пов`язаних із обслуговуванням абонентів, розмір плати за абонентське обслуговування підлягає коригуванню (зменшенню) відповідно до фактично понесених витрат.

5.13. Отже, включення до структури плати за абонентське обслуговування планового прибутку та податку на прибуток суперечить вимогам Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та положенням постанови Кабінету Міністрів України № 808, а споживачі які отримують послуги від Підприємства відповідно до укладених індивідуальних договорів сплачують, зокрема, нараховану плату за абонентське обслуговування, з урахуванням наведених та непередбачених чинним законодавством витрат.

5.14. За умов наявності конкуренції на ринку така поведінка КП "Водоканал" була би неможлива, а споживачі мали б можливість обрати іншого виконавця послуг, який би дотримування вимог законодавства. Натомість Підприємство, конкуруючи з іншими виконавцями таких послуг конкурувало би з ними і не встановило би у розмірі плати за абонентське обслуговування завищеного розміру витрат.

5.15. З огляду на наведене, Комітет і дійшов висновків, про наявність в діях КП "Водоканал" порушень вимог законодавства про захист економічної конкуренції, у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринках централізованого водопостачання та централізованого водовідведення у межах відповідних територій м. Запоріжжя та прилеглих населених пунктів, де розташовані мережі, що перебувають у його господарському віданні, шляхом встановлення та застосуванні економічно необґрунтованого розміру плати за абонентське обслуговування індивідуальних споживачів послуг централізованого водопостачання та водовідведення, зокрема, шляхом включення до її структури прибутку та податку на прибуток, що призвело до ущемлення інтересів споживачів і є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та частиною першою статті 13 Закону № 2210.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

7.1. Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсними та скасування рішення АМК, за яким дії позивача кваліфіковано за ознаками пункту 1 частини другої статті 13 та пункту 2 статті 50 Закону № 2210.

7.2. Предметом касаційного оскарження є рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог Підприємства.

7.3. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

7.4. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

7.5. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

7.6. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

7.7. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

7.8. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

7.9. У вирішенні доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" (тут і надалі в редакції чинній станом на час виникнення спірних відносин) Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері публічних закупівель.

7.10. Згідно з приписами статті 3 названого Закону основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики, зокрема, в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

7.11. Як унормовано пунктом 11 частини першої статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має, зокрема, повноваження проводити дослідження ринку, визначати межі товарного ринку, а також становище, в тому числі монопольне (домінуюче), суб`єктів господарювання на цьому ринку та приймати відповідні рішення (розпорядження).

7.12. Згідно з частинами першою та другою статті 12 Закону № 2210 (тут і надалі в редакції чинній станом на час виникнення спірних відносин) суб`єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; монопольним (домінуючим) вважається становище суб`єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

7.13. За приписами частини першої статті 13 Закону № 2210 зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб`єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

7.14. Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 13 Закону № 2210, зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається: встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.

7.15. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 50 Закону № 2210 порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є зловживання монопольним (домінуючим) становищем.

7.16. Підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (частина перша статті 59 Закону № 2210).

7.17. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди виходили із того, що оскаржуване Рішення АМК прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права та є обґрунтованим.

7.18. За висновками судів, позивачем не спростовано обставин покладених відповідачем в основу оскаржуваного Рішення АМК, зокрема, щодо зайняття КП "Водоканал" монопольного (домінуючого) становища на ринках централізованого водопостачання та централізованого водовідведення у межах відповідних територій м. Запоріжжя та прилеглих населених пунктів, де розташовані мережі, що перебувають у його господарському віданні - за відсутності конкурентів (із часткою 100 %), як і не спростовано обставин покладених в основу висновків Комітету, що дії КП "Водоканал", як монополіста, які полягали у встановленні та застосуванні економічно необґрунтованого розміру плати за абонентське обслуговування індивідуальних споживачів послуг централізованого водопостачання та водовідведення, зокрема, шляхом включення до її структури прибутку та податку на прибуток, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 частини другої статті 13 та пункту 2 статті 50 Закону № 2210 (встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку).

7.19. Судами встановлено, що при дослідженні товарного ринку з надання послуг централізованого водопостачання та централізованого водовідведення у межах відповідних територій м. Запоріжжя та прилеглих населених пунктів, де розташовані мережі, що перебувають у господарському віданні КП "Водоканал" у означених територіальних межах Відділенням АМК дотримано вимоги Методики, зокрема, визначено: об`єкт аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища; товарні межі ринку та територіальні (географічні) межі ринку комплексних послуг; споживачів послуг Підприємства; часові межі ринку, а також визначено потенційних конкурентів і бар`єри вступу на ринок.

7.20. Суди зазначили про недоведеність позивачем обставин існування у нього значної конкуренції на досліджуваному ринку послуг та дійшли висновку про доведеність Відділенням АМК заняття позивачем протягом досліджуваного періоду монопольного (домінуючого) становища на товарному ринку з надання послуг централізованого водопостачання та централізованого водовідведення у межах відповідних територій м. Запоріжжя та прилеглих населених пунктів, де розташовані мережі, що перебувають у господарському віданні КП "Водоканал" у територіальних межах, внаслідок чого Підприємство, користуючись монопольним (домінуючим) становищем, мало змогу встановлювати та застосовувати економічно необґрунтований розмір плати за абонентське обслуговування індивідуальних споживачів послуг централізованого водопостачання та водовідведення, зокрема, шляхом включення до її структури прибутку та податку на прибуток.

7.21. У касаційній скарзі Підприємство вказує про неправильне застосування судами норм матеріального права з огляду на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень пункту 11 частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та підпункту 2 пункту 2 постанови КМУ № 808.

7.22. На переконання скаржника, суди у вирішенні питання обґрунтованості / необґрунтованості застосованого Підприємством порядку формування плати за абонентське обслуговування (її складових) неправильно застосували означені норми та не врахували відсутність законодавчо-визначеної заборони щодо включення суб`єктом природної монополії у сфері централізованого водопостачання та водовідведення (виконавця послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення) до складу плати за абонентське обслуговування прибутку та податку на прибуток. Як і не врахували, що єдині обмеження, зокрема, дотримання граничного розміру такої плати, Підприємством дотримані.

7.23. В силу приписів частини третьої статті 311 ГПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

7.24. У вирішенні означених вище доводів касаційної скарги колегія суддів враховує та зазначає, що частиною другою статті 12 Закону № 2210 визначено, що монопольним (домінуючим) вважається становище суб`єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він (суб`єкт господарювання) не доведе, що зазнає значної конкуренції.

7.25. Установлення монопольного (домінуючого) становища суб`єкта (суб`єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об`єкта аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку на підставі інформації, яка може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища.

7.26. Водночас Суд враховує, що згідно з доводами Підприємства, які викладені у позовній заяві, апеляційній скарзі та у касаційній скарзі останнє не ставить питання неправильного застосування Відділенням АМК частини другої статті 12 Закону № 2210. Тобто фактично позивач не заперечує факту зайняття монопольного (домінуючого) становища на визначеному відповідачем ринку послуг у територіальних та часових межах, які визначені Комітетом, а тому питання щодо правильності застосування Відділенням АМК частини другої статті 12 Закону № 2210 не є предметом судового перегляду в межах цього спору.

7.27. Згідно з частинами першою і другою статті 13 Закону № 2210 зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб`єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку. Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається, зокрема, встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку.

7.28. Відповідно до частини третьої статті 13 вказаного Закону зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом.

7.29. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 50 Закону №2210 зловживання монопольним (домінуючим) становищем є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

7.30. Відповідно до частини першої статті 48 наведеного Закону за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про: визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; визнання суб`єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку; накладення штрафу.

7.31. За порушення, передбачені, зокрема пунктом 2 статті 50 Закону № 2210 накладаються штрафи в розмірі, передбаченому абзацом другим частини другої статті 52 цього Закону.

7.32. Підставами для скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України, зокрема є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (частина перша статті 59 Закону №2210).

7.33. Верховний Суд неодноразово зазначав, що у розгляді справ зі спорів, пов`язаних із зловживанням монопольним становищем на ринку, господарським судам необхідно мати на увазі, що частина перша цієї статті містить кваліфікуючі ознаки зловживання монопольним (домінуючим) становищем стосовно необмеженого кола випадків такого зловживання, а частина друга - перелік деяких з числа відповідних випадків, причому цей перелік не є вичерпним. Отже, сама лише відсутність у згаданому переліку вказівки про ті чи інші дії (бездіяльність) суб`єкта господарювання не є перешкодою для кваліфікації таких дій (бездіяльності) за ознаками частини першої цієї статті.

7.34. Стаття 13 Закону № 2210 не містить положень стосовно мінімальної кількості фактів (подій), яка вважалася б достатньою для кваліфікації дій суб`єктів господарювання за ознаками зловживання монопольним (домінуючим) становищем. Отже, в принципі й одноразове відповідне порушення, належним чином встановлене й доведене, може бути підставою для здійснення такої кваліфікації.

7.35. Здійснення системної оцінки та кваліфікації дій (бездіяльності) суб`єкта господарювання, як і уточнення кваліфікації одних і тих самих дій (бездіяльності) суб`єкта господарювання в межах відповідних (тобто тих, що співвідносяться як загальні та спеціальні) приписів, що містяться в різних частинах статті 13 вказаного вище Закону, відноситься до виключних (дискреційних) повноважень органів АМК.

7.36. Як вже зазначено вище, у Рішенні АМК встановлено, що позивач займає монопольне (домінуюче) становище на ринках централізованого водопостачання та централізованого водовідведення у межах відповідних територій м. Запоріжжя та прилеглих населених пунктів, де розташовані мережі, що перебувають у його господарському віданні (за відсутності конкурентів із часткою 100 %).

7.37. За висновками АМК, дії позивача щодо встановлення та застосування економічно необґрунтованого розміру плати за абонентське обслуговування індивідуальних споживачів послуг централізованого водопостачання та водовідведення, зокрема, шляхом включення до її структури прибутку та податку на прибуток місять ознаки порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 13 та пункту 2 статті 50 Закону № 2210. Тобто встановлено невідповідність дій позивача вимогам законодавства у сфері водопостачання та водовідведення.

7.38. Суд у вирішенні доводів касаційної скарги виходить із того, що правовідносини, які виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг, зокрема, послуг із водопостачання та водовідведення між виробниками, виконавцями і споживачами, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги" (стаття 2 цього Закону), Законом України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", Законом України "Про водовідведення та очищення стічних вод", Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190 та Правилами надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.2019 № 690 (з урахуванням змін, внесених постановою від 02.02.2022 № 85) [далі - Правила № 690].

7.39. Так, за змістом статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин):

- житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг (пункт 5 цієї статті);

- індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 6 цієї статті);

- кількісний показник комунальних послуг - кількість одиниць виміру обсягу отриманої споживачем комунальної послуги, визначена відповідно до показань вузла обліку та/або вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством (пункт 7 цієї статті);

- норми споживання комунальних послуг - кількісні показники споживання комунальних послуг, які використовуються для розрахунків за спожиті комунальні послуги у випадках, передбачених законодавством (пункт 10 цієї статті).

7.40. Відповідно до положень статті 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах (частина 1). Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (частина 2).

7.41. Згідно з частиною п`ятою статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" публічні договори приєднання вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.

7.42. Плата виконавцю комунальної послуги за публічним договором приєднання, складається з: плати за послугу, що розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг, визначеного відповідно до законодавства; плати за абонентське обслуговування, яка не може перевищувати граничний розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.

7.43. У контексті доводів касаційної скарги та висновків судів у оскаржуваних судових рішення Суд враховує, що відповідно до змісту оскаржуваного Рішення АМК, а також вимог заявленого позову, спірним питанням у межах цього спору є законність / незаконність включення позивачем до складу плати за абонентське обслуговування прибутку та податку на прибуток.

7.44. Як встановив АМК у рішенні, відносини між позивачем та його споживачами послуг (з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення) врегульовані, зокрема, Індивідуальним договором про надання відповідних послуг, текст якого розміщений на офіційному веб-сайті Підприємства, а також Законом України "Про житлово-комунальні послуги" та положеннями постанови КМУ № 808.

7.45. Суди встановили, що відповідно до умов Індивідуального договору плата Підприємству, яка вноситься споживачами, складається з: плати за комунальну послугу та плати за абонентське обслуговування.

7.46. Відповідно до пункту 11 частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" плата за абонентське обслуговування - це платіж, який споживач сплачує виконавцю комунальної послуги за індивідуальним договором про надання комунальних послуг або за індивідуальним договором з обслуговуванням внутрішньо-будинкових систем про надання комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії), що включає витрати виконавця, пов`язані з укладенням договору про надання комунальної послуги, здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), крім випадків, визначених цим Законом, а також за виконання інших функцій, пов`язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньо-будинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води).

7.47. Як вже зазначено вище та встановлено АМК і судами першої та апеляційної інстанції, Підприємство у визначених у Рішенні АМК товарних та територіальних (географічних) межах ринку провадить ліцензовану господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення на підставі відповідної ліцензії, виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП). Тобто, є суб`єктом природної монополії на цьому ринку послуг і така ліцензована діяльність Підприємства на цьому товарному ринку в силу положень статей 4, 5, 6, 7 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" підлягає державному регулюванню та контролю.

7.48. Постановою НКРЕКП від 22.03.2017 № 307 затверджені Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення (далі - Ліцензійні умови).

7.49. Зокрема, відповідно до пункту 2.1. Ліцензійних умов суб`єкти господарювання, що здійснюють господарську діяльність з централізованого водопостачання та/або водовідведення, повинні дотримуватися вимог законів України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", "Про питну воду та питне водопостачання", інших актів законодавства, якими регулюється діяльність у сфері природних монополій та у сфері централізованого водопостачання та водовідведення.

7.50. У підпунктах 11, 12 пункту 2.2 Ліцензійних умов Підприємство (ліцензіат) при провадженні господарської діяльності з централізованого водопостачання та/або водовідведення повинно дотримуватися таких організаційних вимог, зокрема: відповідно до тарифів, встановлених уповноваженим органом, здійснювати реалізацію обсягів централізованого водопостачання та/або водовідведення та дотримуватися структури витрат згідно із статтями, затвердженими у тарифі на централізоване водопостачання та/або водовідведення, тощо.

7.51. У вирішенні спірних питань означених скаржником у касаційні скарзі Суд враховує та зазначає, що у пунктах 32, 33 Правил № 690 визначено, зокрема, що вартість послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення визначається за обсягом спожитих послуг та встановленими відповідно до законодавства тарифами. Плата за послуги розраховується виходячи з розмірів затверджених тарифів та обсягу спожитих послуг, визначеного та розподіленого відповідно до законодавства.

7.52. За приписами пункту 34 Правил № 690 плата виконавцю за індивідуальним договором про надання послуг з обслуговуванням внутрішньо-будинкових систем складається з: плати за послуги, визначеної відповідно до цих Правил та Методики розподілу, що розраховується виходячи з розміру затверджених уповноваженим органом тарифів та обсягу спожитих послуг або за нормами споживання, встановленими органом місцевого самоврядування, до встановлення вузла комерційного обліку; плати за абонентське обслуговування, визначеної виконавцем, розмір якої не може перевищувати граничного розміру, встановленого Кабінетом Міністрів України; плати за технічне обслуговування та поточний ремонт внутрішньо-будинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують надання відповідних послуг, яка визначається окремим договором між виконавцем та співвласниками багатоквартирного будинку.

7.53. Відповідно до пункту 35 Правил № 690 плата за послуги, абонентське обслуговування та плата за технічне обслуговування і поточний ремонт внутрішньо-будинкових систем централізованого водопостачання та водовідведення багатоквартирного будинку вноситься споживачем виконавцю щомісяця однією сумою в порядку та розмірах, визначених договором. При цьому виконавець забезпечує деталізацію інформації щодо структури плати у рахунках споживачів.

7.54. У пункті 36 Правил № 690 визначено, зокрема, що рахунок на оплату спожитих послуг надається споживачу щомісяця на безоплатній основі відповідно до статті 8 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання". Рахунки на оплату спожитих послуг формуються виконавцем або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, яка здійснює розподіл обсягів послуг, на основі показань вузлів комерційного обліку з урахуванням показань вузлів розподільного обліку відповідно до Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" та надаються споживачу (його представнику) не пізніше ніж за 10 календарних днів до граничного строку внесення плати за послуги, визначеного договором.

7.55. Споживач здійснює оплату спожитих послуг щомісяця в порядку та строки, визначені договором. Споживач не звільняється від оплати послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Споживач не звільняється від плати за абонентське обслуговування у разі відсутності фактичного споживання ним послуг (пункти 38, 39 Правил № 690).

7.56. Порядок розрахунку плати за абонентське обслуговування та її граничний розмір у розрахунку на одного абонента для комунальних послуг, що надаються споживачам за індивідуальними договорами про надання комунальних послуг або за індивідуальними договорами з обслуговуванням внутрішньо-будинкових систем про надання комунальних послуг, встановлений постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення граничного розміру плати за абонентське обслуговування у розрахунку на одного абонента для комунальних послуг, що надаються споживачам за індивідуальними договорами про надання комунальних послуг або за індивідуальними договорами з обслуговуванням внутрішньо-будинкових систем про надання комунальних послуг" від 21.08.2019 № 808 (далі - постанова КМУ № 808).

7.57. Пунктом 1 постанови КМУ № 808, зокрема, установлено граничний розмір плати за абонентське обслуговування у розрахунку на одного абонента для комунальних послуг, що надаються споживачам за індивідуальними договорами про надання комунальних послуг або за індивідуальними договорами з обслуговуванням внутрішньо-будинкових систем про надання комунальних послуг (далі - граничний розмір плати за абонентське обслуговування), який визначається за такою формулою: РПгрн = Пмін Ч СДсер Ч Кд Ч Кжкп Ч К,

де РПгрн - граничний розмір плати за абонентське обслуговування, гривень на місяць на одного абонента;

Пмін - законодавчо встановлений на відповідну дату розмір прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць, гривень;

СДсер - середній кількісний склад домогосподарства, що становить 2,58 особи;

Кд - коефіцієнт дохідності домогосподарства для розрахунку плати за абонентське обслуговування, що становить два прожиткових мінімуми на одну особу в розрахунку на місяць;

Кжкп - коефіцієнт середнього по Україні розміру витрат домогосподарств на оплату житлово-комунальних послуг, що становить 0,15;

К - коефіцієнт відшкодування домогосподарством витрат, здійснених виконавцем комунальних послуг під час їх надання за індивідуальними договорами про надання комунальних послуг або за індивідуальними договорами з обслуговуванням внутрішньо-будинкових систем про надання комунальних послуг та віднесених до плати за абонентське обслуговування, що становить, зокрема: 0,019 - для виконавців послуг з постачання теплової енергії та/або гарячої води, з централізованого водопостачання та/або централізованого водовідведення; 0,009 - для виконавців послуг з поводження з побутовими відходами.

Під абонентом слід розуміти споживача відповідної комунальної послуги (самостійні об`єкти нерухомого майна якого розташовані за однією поштовою адресою), з яким виконавець уклав індивідуальний договір про надання комунальних послуг або індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньо-будинкових систем про надання комунальних послуг.

7.58. Згідно з положеннями пункту 2 постанови КМУ № 808, зокрема, установлено, що:

1) граничний розмір плати за абонентське обслуговування, визначений відповідно до цієї постанови, застосовується окремо за кожною комунальною послугою (постачання теплової енергії; постачання гарячої води; централізоване водопостачання; централізоване водовідведення; поводження з побутовими відходами) виконавцями послуг, що нараховують плату за абонентське обслуговування згідно з відповідними договорами;

2) плата за абонентське обслуговування (з урахуванням податку на додану вартість), визначена відповідно до планованих витрат виконавця (витрат, пов`язаних з укладенням договору про надання комунальної послуги, із здійсненням розподілу обсягу спожитих послуг між споживачами, нарахуванням та стягненням плати за спожиті комунальні послуги, обслуговуванням та заміною вузлів комерційного обліку води і теплової енергії (у разі їх наявності у будівлі споживача), а також за виконання інших функцій, пов`язаних з обслуговуванням виконавцем абонентів за індивідуальними договорами (крім обслуговування та поточного ремонту внутрішньо-будинкових систем теплопостачання, водопостачання, водовідведення та постачання гарячої води), не повинна перевищувати граничного розміру плати за абонентське обслуговування, визначеного відповідно до цієї постанови.

7.59. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги та висновкам судів у оскаржуваних судових рішеннях Верховний Суд також враховує і зазначає, що у пункті 45 Правил № 690 визначені основні права споживача, зокрема право: без додаткової оплати одержувати від виконавця інформацію про ціни/тарифи, загальну вартість місячного платежу, структуру цін/тарифів, порядок оплати, норми споживання та порядок надання послуг, а також про їх споживчі властивості (підпункт 2); без додаткової оплати отримувати від виконавця або іншої особи, яка здійснює розподіл обсягів послуг, детальний розрахунок розподілу обсягу спожитих послуг (підпункт 11); без додаткової оплати отримувати інформацію про проведені виконавцем нарахування (з розподілом за періодами та видами нарахувань) та отримані від споживача платежі (підпункт 12).

7.60. За приписами підпункту 6 пункту 50 Правил № 690 виконавець має обов`язок без додаткової оплати надавати в установленому законодавством порядку необхідну інформацію про ціни/тарифи, загальний розмір місячного платежу, структуру цін/тарифів, норми споживання та порядок надання послуг, їх споживчі властивості, а також іншу інформацію, передбачену законодавством.

7.61. Отже, наведені вище положення чинного законодавства свідчать про те, що плата за абонентське обслуговування хоча і не є складовою частиною тарифу на послуги Підприємства з централізованого водопостачання та водовідведення, однак така плата є фіксованим щомісячним платежем, який за свою суттю є платежем, що покриває витрати Підприємства на укладання індивідуальних договорів із споживачами послуг (нарахування та стягнення плати за спожиті послуги, друк та доставку споживачам квитанцій, обслуговування загально-будинкових лічильників води [у разі якщо такі встановленні у будівлі], тощо). Обов`язок щодо її оплати споживачем на користь виконавця послуг з централізованого водопостачання та водовідведення законодавчо визначений Правилами № 690 та не залежить від фактичного споживання споживачами послуг (див. пункти 34, 35, 36, 39 Правил № 690). Тобто плата за абонентське обслуговування, є складовою частиною послуг, які отримують споживачі Підприємства за індивідуальними укладеними договорами і в силу положень Правил № 690 розмір якої не може перевищувати граничного розміру, встановленого Кабінетом Міністрів України (див. пункт 34 Правил № 690).

7.62. Разом із тим, як встановив Комітет позивач при формуванні плати за абонентське обслуговування включив до її структури прибуток та податок на прибуток, що мало наслідком встановлення для споживачів економічно необґрунтованого розміру такої плати.

7.63. Як вірно встановлено та зазначено судами, положеннями підпункту 2 пункту 2 Постанови КМУ № 808 визначено, зокрема, що до структури плати за абонентське обслуговування включаються планові витрати виконавця житлово-комунальної послуги, пов`язані з обслуговуванням абонентів за індивідуальними договорами, та податок на додану вартість.

7.64. Водночас положення пункту 2 Постанови КМУ № 808 не містять умов щодо можливості включення Підприємством до структури плати за абонентське обслуговування таких складових, як плановий прибуток та податок на прибуток.

7.65. Таким чином, з огляду на те, що по своїй суті плата за абонентське обслуговування є фактично складовою частиною ліцензованих послуг, які надає Підприємство своїм споживачам за індивідуальними договорами, то відповідно, і порядок формування її вартості також має відповідати вимогам законодавства у сфері житлово-комунальних послуг. При цьому, фактично абонентська плата покриває витрати виконавця послуги з централізованого водопостачання та водовідведення лише на технічні моменти, пов`язані безпосередньою з провадженням його основної ліцензованої діяльності, зокрема, щодо проведення належного інформування споживачів про вартість та обсяг спожитих ними послуг за індивідуальними договорами. З огляду на наведене, Суд вважає обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції в частині того, що виокремлення плати за абонентське обслуговування в окремий платіж не є доказом здійснення Підприємством, як виконавцем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення окремого виду діяльності, а тому включення до структури плати за абонентське обслуговування таких складових як плановий прибуток та податок на прибуток не може вважатися таким, що відповідає нормам чинного законодавства, зокрема, вимогам Закону № 2210, оскільки Підприємству вже надана законодавчо-визначена можливість включити ці витрати (плановий прибуток та податок на прибуток) до складу вартості його послуг із централізованого водопостачання та водовідведення.

7.66. За наведеного, а також ураховуючи зміст 36, 45, 50 Правил № 690, суди дійшли заснованого на вимогах Закону висновку, що виокремлення Підприємством у Індивідуальному договорі плати за абонентське обслуговування в окремий платіж не може бути доказом здійснення позивачем, як виконавцем комунальної послуги окремого виду діяльності (надання комунальної послуги з абонентського обслуговування споживача), який не пов`язаний із його основою ліцензованою діяльністю - надання послуг із централізованого водопостачання та водовідведення.

7.67. Суди також обґрунтовано врахувавши лист (роз`яснення) Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 16.04.2024 № 4980/25/14-24, виснували про те, що структура плати за абонентське обслуговування (як складова плати виконавцю комунальної послуги) в силу положень частини четвертої статті 9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначається у договорі та має відповідати вимогам цього Закону, а перелік витрат, які можуть включатися до складу плати за абонентське обслуговування має визначатися Підприємством, як виконавцем комунальної послуги, виходячи з фактичних умов діяльності. Тобто, згідно з положеннями чинного законодавства у сфері водопостачання та водовідведення Підприємство має включати до складу плати за абонентське обслуговування, як одної із складових плати за індивідуальним договором про надання послуг, лише економічно обґрунтовані витрати в межах чинних методик.

7.68. При цьому такі витрати є плановими постійними витратами, що розраховуються на одного абонента на плановий період (12 місяців), які розраховуються Підприємством самостійно. Тобто, останнє має можливість планувати ці витрати у такий спосіб, які забезпечать йому беззбитковість абонентського обслуговування споживачів, а тому суд апеляційної інстанції також слушно зауважив, що жодних обмежень з боку Комітету до розміру таких витрат, в оспорюваному Рішенні АМК не визначалося. У оспорюваному Рішенні Комітет лише встановив факт включення позивачем до складу таких витрат планового прибутку та податку на прибуток, за відсутності у положеннях пункту 2 постанови КМУ № 808 умов щодо можливості їх включення до структури плати за абонентське обслуговування.

7.69. Такі висновки судів узгоджуються із зазначеними вище в цій постанові положеннями чинного законодавства.

7.70. Попередні судові інстанції, з огляду на відповідні положення Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Правил № 690 та постанови КМУ № 808 з`ясувавши, що з боку Підприємства, яке відповідно до частини першої статті 12 Закону №2210 займало монопольне (домінуюче) становище з часткою 100 відсотків на ринку послуги з централізованого водопостачання в межах території: м. Запоріжжя, сел. Балабіне, сел. Кушугум, сел. Малокатеринівка, с. Нижня Хортиця, с. Бабурка, с. Володимирівське, с. Сонячне, ст. Ростуща, ст.Дніпробуд ІІ, в період серпень 2023 року жовтень 2025 року - м. Запоріжжя, с. Нижня Хортиця, с. Бабурка, с. Володимирівське, с. Сонячне, ст. Ростуща, ст. Дніпробуд ІІ, де розташовані водопровідні мережі, що перебувають у господарському віданні КП "Водоканал" (у період з січня 2022 року до липня 2022 року) та на ринку послуги з централізованого водовідведення в межах території м. Запоріжжя, сел. Балабіне, с. Володимирівське, с. Сонячне, де розташовані мережі водовідведення, що перебувають у господарському віданні КП "Водоканал" (у період 2022-2024 років та січня жовтня 2025 року), мало місце недотримання вимог чинного законодавства, а саме: встановлення економічно необґрунтованого розміру плати за абонентське обслуговування індивідуальних споживачів комунальної послуги з централізованого водовідведення, є порушенням, передбаченим пунктом 2 статті 50, частиною першою статті 13 Закону №2210, як зловживання монопольним (домінуючим) становищем на означеному ринку послуг, що призвело до ущемлення інтересів споживачів; недоведення позивачем наявності передбачених статтею 59 Закону №2210 підстав для визнання недійсним (скасування) Рішення АМК, дійшли вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

7.71. З огляду на наведене, суд касаційної інстанції відхиляє як необґрунтовані доводи скаржника про те, що його було притягнуто до відповідальності за дії, які не є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, так, як на законодавчому рівні відсутня будь-яка затверджена методика та/або порядок, та/або чіткий алгоритм формування плати за абонентське обслуговування, як і перелік складових, які мають входити до вартості цієї послуги, оскільки, як встановлено АМК у оспорюваному рішенні та судами попередніх інстанцій саме вказані вище дії Підприємства щодо включення до розрахунку структури плати за абонентське обслуговування, зокрема, прибутку та податку на прибуток і призвели до встановлення економічно необґрунтованого розміру такої плати та відповідно, до ущемлення інтересів споживачів Підприємства.

7.72. Отже, підстави касаційного оскарження, наведені скаржником у касаційній скарзі (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України), у цьому випадку, не отримали підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

7.73. Інші аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права в контексті повноти оцінки доказів та встановлення обставин справи підлягають відхиленню як такі, що зводяться до необхідності переоцінки доказів та обставин, та не свідчать про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та/або неправильне застосування норм матеріального права.

7.74. Доводи, викладені у відзиві, беруться до уваги Верховним Судом у тій частині, яка узгоджується з викладеними у цій постанові міркуваннями.

7.75. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicatа можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

7.76. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

8.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

8.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення.

9. Судові витрати

9.1. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу позивача залишає без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Водоканал" залишити без задоволення, а рішення Господарського Дніпропетровської області від 31.03.2026 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 16.06.2026 у справі № 904/7374/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова

Суддя Ю. Власов