Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №910/11235/24 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/11235/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго»

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 (головуючий суддя Прядко О. В., судді Рим Т. Я., Манюк П. Т.)

у справі № 910/11235/24

за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго»

до Приватного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго»,

про визнання недійсними заяв про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог,

(у судовому засіданні взяли участь: представники відповідача - Пеняк І. В., Скоблик Х. В.)

Вступ

1. У цій справі перед Верховним Судом постало питання правомірності здійсненого відповідачем зарахування зустрічних однорідних вимог.

2. Ураховуючи наведені у постанові суду касаційної інстанції від 14.02.2024 у справі № 911/94/23 з подібними правовідносинами висновки, Верховний Суд у цій справі так само виснував про те, що наявність в договорі умови, що встановлює порядок припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, та її недотримання повністю відповідає випадку, передбаченого пунктом 5 частини першої статті 602 ЦК України, який виключає правомірність такого зарахування.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог, підстав заявленого позову

3. Державне підприємство зовнішньоекономічної діяльності «Укрінтеренерго» (далі - ДПЗД «Укрінтеренерго») звернулося до господарського суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго» (далі - ПрАТ «Закарпаттяобленерго»), у якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову просило визнати недійсними односторонні правочини про зарахування зустрічних однорідних вимог, вчинені відповідачем заявами від 16.08.2024 № 154-25/7715 та від 18.09.2024 № 154-25/8827.

4. Зазначений позов обґрунтовано тим, що ПрАТ «Закарпаттяобленерго» звернулося до позивача із заявою від 16.08.2024 № 154-25/7715 про припинення з 16.08.2024 зобов`язань щодо сплати заборгованості за спожиту електричну енергію у липні 2024 року за договором про постачання електричної енергії постачальником останньої надії від 17.06.2024 № 658/3 у розмірі 1 181 611,16 грн та із заявою від 18.09.2024 № 154-25/8827 про припинення з 18.09.2024 зобов`язань щодо сплати заборгованості за спожиту електричну енергію у серпні 2024 року за цим же договором у розмірі 249 502,49 грн у рахунок погашення боргу позивача перед відповідачем в розмірі 27 854 183,90 грн, присуджених до стягнення за рішеннями Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 у справі № 910/8696/19, від 17.02.2020 у справі №910/16069/19, від 06.09.2021 у справі №910/7713/21, від 01.12.2023 у справі №910/13097/23 та додатковими рішеннями Господарського суду міста Києва від 27.09.2021 у справі № 910/7713/21, від 02.02.2024 у справі № 910/13097/23, що набрали законної сили.

5. За твердженнями позивача такі дії ПрАТ «Закарпаттяобленерго» порушують нормативно-правові акти, що регулюють функціонування ринку електричної енергії (зокрема, статті 58, 75 Закону України «Про ринок електричної енергії», постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) «Про затвердження Порядку розподілу коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання електропостачальників» від 18.06.2019 № 1041 та внесені зміни до постанов НКРЕКП від 18.01.2019 № 26 та від 27.06.2019 № 1246 «Про алгоритм розподілу коштів»), а саме суперечать передбаченому ними алгоритму розподілу коштів у разі набуття споживачем статусу «дефолтного» та механізму розрахунків між споживачем та постачальником за договором про постачання електричної енергії постачальником останньої надії, у зв`язку з чим відповідні односторонні правочини про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог підлягають визнанню недійсними.

6. Водночас позивач зауважив, що у пункті 16.7 комерційної пропозиції від 07.11.2023 № 8 та пункті 16.8 комерційної пропозиції від 19.06.2024 № 9, які є додатком 1 до договору про постачання електричної енергії постачальником останньої, містяться умови, згідно з якими припинення грошових зобов`язань за цим договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог або у інший спосіб, не передбачений пунктом 4.1 цієї комерційної пропозиції та частиною другою статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії», здійснюється виключно за згодою сторін та у разі, якщо це не суперечить законодавству України.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

7. Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 27.01.2026 у справі № 910/11235/24 у задоволенні цього позову відмовлено.

8. Ухвалюючи зазначене рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач у встановленому законом порядку не підтвердив належними та допустимими доказами того, що сума заборгованості кожної зі сторін на дату вчинення одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог була іншою, ніж та, яку вказано у заявах ПрАТ «Закарпаттяобленерго» про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог, як і не надав доказів часткового чи повного погашення цієї заборгованості, що свідчить про безспірність вимог, які зараховуються.

9. Заразом Закон України «Про ринок електричної енергії» та умови укладених сторонами договору про постачання електричної енергії постачальником останньої надії і договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, за висновками місцевого господарського суду, не містять заборон щодо проведення зарахування зустрічних однорідних вимог. Натомість саме по собі формулювання у комерційній пропозиції, яка є додатком до договору про постачання електричної енергії постачальником останньої надії, положень про те, що зарахування здійснюється за згодою сторін, не може бути розцінене як законодавча заборона у розумінні статті 602 ЦК України. Тож право відповідача на одностороннє припинення зобов`язання у цьому разі є законним.

10. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 рішення Господарського суду Закарпатської області від 27.01.2026 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсними односторонні правочини про зарахування зустрічних однорідних вимог, вчинені відповідачем за заявами від 16.08.2024 № 154-25/7715 та від 18.09.2024 № 154-25/8827.

11. Ураховуючи, що матеріали справи не містять згоди ДПЗД «Укрінтеренерго» на проведення зарахування зустрічних однорідних вимог, про які йдеться в оспорюваних заявах, як того вимагають умови відповідних комерційних пропозицій, апеляційний господарський суд виснував, що це виключає правомірність такого зарахування.

Касаційна скарга

12. Не погодившись із постановою суду апеляційної інстанції, ПрАТ «Закарпаттяобленерго» звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить її скасувати, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 27.01.2026 залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарг

13. З посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) відповідач у поданій касаційній скарзі зазначає, зокрема, про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме частини другої статті 9, частини другої статті 215, частини першої, другої статті 228, пункту 5 частини першої статті 602 ЦК України, частини першої статті 1, частини другої статті 4, абзацу 4 частини четвертої статті 179, частини третьої статті 184, частини п`ятої статті 203 Господарського кодексу України (далі - ГК України), пункту 1 частини третьої статті 66 ЗУ «Про правотворчу діяльність», зумовлене відсутністю висновку Верховного Суду щодо застосування цих правових норм у подібних правовідносинах.

14. Обґрунтовуючи наведене, скаржник стверджує, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 215, 228 ЦК України, статей 179, 184 ГК України у контексті неможливості посилань на пункт комерційної пропозиції, як додатку до договору, що передбачає припинення грошових зобов`язань за цим договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог виключно за згодою сторін та у разі, якщо це не суперечить законодавству України, внаслідок нікчемності такого пункту.

15. Відповідач наполягає на необхідності врегулювання означеного питання, оскільки спірні пункти комерційних пропозицій, а саме пункт 16.7 комерційної пропозиції від 07.11.2023 № 8, пункт 16.8 комерційної пропозиції від 19.06.2024 № 9, за його твердженнями, не лише суперечать типовому та основному договорам, позбавляючи сторону права на зарахування зустрічних однорідних вимог, а й прямо порушують публічний порядок (частина перша статті 228 ЦК України), будучи спрямованими на протиправне заволодіння майном юридичної особи, а тому є нікчемними в силу положень частини другої статті 228 ЦК України.

16. Аргументуючи зазначене, ПрАТ «Закарпаттяобленерго» наводить доводи щодо неможливості виконання остаточних судових рішень, якими присуджено стягнення на його користь з ДПЗД «Укрінтеренерго» заборгованості, інакше ніж шляхом вчинення відповідного зарахування зустрічних вимог, а також доводи стосовно того, що сторони типового договору позбавлені можливості конкретизувати його умови шляхом викладення у комерційних пропозиціях положень відповідного змісту.

17. Крім того, відповідач зазначає, що у судових справах № 927/1644/23 та № 915/1041/24 за подібних до цієї справи правовідносин апеляційні господарські суди ухвалили протилежні судові рішення ніж оскаржувана постанова, якою позов про визнання недійсними відповідних односторонніх правочинів задоволено.

18. Також ПрАТ «Закарпаттяобленерго» стверджує, що наразі відсутній і висновок Верховного Суду щодо застосування норм права в контексті вирішення питання про співвідношення пункту 5 частини першої статті 602 ЦК України та частини п`ятої статті 203 ГК України, як загальної та спеціальної норм і відповідно - застосування до випадків припинення господарських зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог саме норм частини п`ятої статті 203 ГК України, а не пункту 5 частини першої статті 602 ЦК України.

19. При цьому, ураховуючи, що до відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються норми ГК України, а в статті 203 якого не зазначено про те, що зарахування зустрічних вимог не допускається у випадках, встановлених договором або у випадку внесення в комерційну пропозицію пункту про інші умови, за яких не допускається таке зарахування, скаржник зазначає про безпідставність посилань суду апеляційної інстанції на відповідні пункти комерційних пропозицій та на пункт 5 частини першої статті 602 ЦК України, як на підставу недійсності заяв ПрАТ «Закарпаттяобленерго» про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних вимог.

20. За твердженнями відповідача, це свідчить про помилкове застосування апеляційним господарським судом у даному випадку норми пункту 5 частини першої статті 602 ЦК України, яка не підлягала застосуванню до врегулювання спірних у цій справі правовідносин, а також норм частини другої статті 9 ЦК України, частини першої статті 1, частини другої статті 4, частини п`ятої статті 203 ГК України, які суд неправильно витлумачив, та пункту 1 частини третьої статті 66 ЗУ «Про правотворчу діяльність», які суд апеляційної інстанції безпідставно не застосував.

21. Посилання ж апеляційного господарського суду у оскаржуваній постанові на висновки, висловлені Верховним Судом у постанові від 14.02.2024 у справі № 911/94/23, скаржник вважає необґрунтованим, зазначаючи при цьому, що у вказаній справі на вирішення суду касаційної інстанції не ставилось питання про застосування норм частини п`ятої статті 203 ГК України та пункту 5 частини першої статті 602 ЦК України, як двох норм нормативно-правових актів рівної юридичної сили, одна з яких є загальною нормою, а інша - спеціальною. Натомість у постанові Верховного Суду від 31.01.2020 у справі № 1340/3649/18 зазначено, що випадки, у яких суб`єктам господарювання забороняється припиняти зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, мають бути визначені виключно в законах України.

22. Обґрунтовуючи свої доводи, відповідач посилається і на численну судову практику Верховного Суду, зокрема, щодо права сторін конкретизувати умови типового договору, визначення поняття «додаток до договору», співвідношення загальних та спеціальних правових норм, тлумачення норм права, поняття «висновок про застосування норми права», тощо.

Позиція інших учасників справи

23. У межах встановленого Верховним Судом строку ДПЗД «Укрінтеренерго» подало відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

24. У цьому відзиві позивача серед іншого наводить аргументи щодо безпідставності доводів скаржника про нікчемність відповідних пунктів комерційних пропозицій та щодо правильності здійсненого судом апеляційної інстанції правозастосування, а також стверджує, що доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до спонукання до переоцінки доказів.

25. Так, ДПЗД «Укрінтеренерго», зокрема, зазначає, що пунктом 5 частини першої статті 602 ЦК України прямо передбачено можливість встановлення у договорі випадків, коли зарахування зустрічних вимог не допускається, і у цьому разі сторони, реалізувавши принцип свободи договору, добровільно погодили відповідні умови, підписавши договір про постачання електричної енергії постачальником останньої надії та комерційні пропозиції, які є його невід`ємною частиною. Ухвалена ж з урахування наведеного у сукупності зі спеціальним законодавством, що регулює функціонування ринку електричної енергії, постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

26. Як з`ясували суди попередніх інстанцій, ДПЗД «Укрінтеренерго» (постачальник) та ПрАТ «Закарпаттяобленерго» (споживач) уклали договір про постачання електричної енергії постачальником останньої надії від 17.06.2024 № 658/3 (далі - договір) на умовах публічного договору постачання електричної енергії постачальником останньої надії та комерційної пропозиції, розроблених з урахуванням вимог ЦК України та відповідно до Закону України «Про ринок електричної енергії» та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 (далі - ПРРЕЕ).

27. Цей договір є типовим договором та містить, зокрема, такі умови:

- постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість спожитої (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору, що зазначені в додатку 1 до договору (комерційна пропозиція) (пункт 2.1);

- обов`язковою умовою для постачання електричної енергії споживачу є наявність у споживача укладеного в установленому порядку з оператором системи договору про надання послуг з розподілу/передачі електричної енергії, на підставі якого споживач набуває право отримувати послугу з розподілу/передачі електричної енергії (пункт 2.2);

- електрична енергія постачається до електроустановок споживача протягом строку, що не може перевищувати 90 днів. Якщо після закінчення зазначеного строку постачання електричної енергії споживач не розпочав процедуру зміни електропостачальником, постачання електричної енергії на об`єкт призупиняється (пункт 3.4);

- спосіб визначення ціни (тарифу) за електричну енергію зазначається в комерційній пропозиції постачальника (пункт 5.2).

28. Також у пункті 5.9 договору містяться умови, згідно з якими розрахунки споживача за цим договором здійснюються на поточний рахунок із спеціальним режимом використання (далі - спецрахунок). При цьому споживач не обмежується в праві здійснювати оплату за цим договором через банківську платіжну систему, он-лайн переказ, поштовий переказ, внесення готівки через касу постачальника та в інший, не заборонений законодавством, спосіб. Оплата вартості електричної енергії за цим договором здійснюється споживачем виключно шляхом перерахування коштів на спецрахунок постачальника. Оплата вважається здійсненою після того, як на спецрахунок постачальника надійшла вся сума коштів. Спецрахунок постачальника зазначається у платіжних документах постачальника, у тому числі у разі його зміни.

29. У відповідності до пункту 13.1 договору договір приєднання споживача набирає чинності за фактом споживання електричної енергії у перший день, наступний за останнім днем постачання електричної енергії попереднім електропостачальником, за відсутності факту відключення, передбаченого ПРРЕЕ, та діє в частині здійснення розрахунків між сторонами до повного їх здійснення, а в частині постачання електричної енергії його дія не може перевищувати 90 діб.

30. Додатком № 1 до договору є комерційна пропозиція для постачання електричної енергії споживачам постачальником останньої надії від 07.11.2023 № 8 (чинна з 01.12.2023), пунктом 4.1 якої передбачено, що оплата за електричну енергію здійснюється споживачем виключно на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання постачальника, зазначені у договорі або рахунку.

31. За змістом пункту 4.8 комерційної пропозиції від 07.11.2023 № 8 акт купівлі-продажу електричної енергії (надалі - акт купівлі-продажу) складається на підставі даних про фактичне споживання електричної енергії споживачем. Обсяг фактично спожитої електричної енергії споживачем визначається оператором системи (далі ОС), який виконує функції адміністратора комерційного обліку, в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії, а також Тимчасовим порядком визначення обсягів купівлі електричної енергії на ринку електричної енергії електропостачальниками та операторами систем розподілу на перехідний період, затверджений постановою НКРЕКП від 28.12.2018 № 2118. Після завершення розрахункового періоду та отримання даних від ОС постачальник надсилає на адресу електронної пошти споживача скановану версію акта купівлі-продажу, підписаного зі свого боку. Споживач в триденний термін після отримання сканованої версії акта купівлі-продажу зі свого боку підписує його та направляє скановану версію акта купівлі-продажу на адресу електронної пошти постачальника. Оригінал акта купівлі-продажу у двох примірниках надсилається поштою на поштову адресу споживача. Підписаний з боку споживача один екземпляр оригіналу акта купівлі-продажу в триденний термін повертається на поштову адресу постачальника. У разі наявності зауважень до акта купівлі-продажу, споживач оформлює протокол розбіжностей, в якому вказує обсяг електричної енергії, по якому є розбіжності. Уповноважені особи постачальника та споживача терміново проводять переговори з метою усунення розбіжностей, при цьому споживач або постачальник залучають ОС для врегулювання спірного питання. У разі якщо сторони не дійшли згоди у вирішенні суперечки, споживач вирішує спірне питання в порядку, що визначений Кодексом комерційного обліку електричної енергії та іншими актами законодавства, що регулюють зазначені спірні відносини. До усунення розбіжностей сторони керуються даними, що зазначені в акті купівлі-продажу, з подальшим коригуванням даних після врегулювання розбіжностей. У разі неповернення споживачем підписаного зі свого боку одного екземпляру оригіналу акта купівлі-продажу у встановлені строки або його непідписання з боку споживача у встановлений термін, документ вважається узгодженим та підтвердженим споживачем та приймається постачальником як узгоджений.

32. У пункті 16.7 комерційної пропозиції також зазначено, що сторони погоджуються, що припинення грошових зобов`язань за цим договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог або у інший спосіб, не передбачений пунктом 4.1 цієї комерційної пропозиції та частиною другою статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії», здійснюється виключно за згодою сторін та у разі, якщо це не суперечить законодавству України.

33. Аналогічні умови містяться у пунктах 4.1, 4.8, 16.8 комерційної пропозиції для постачання електричної енергії споживачам постачальником останньої надії від 19.06.2024 № 9 (чинна з 10.07.2024).

34. На виконання умов договору постачання електричної енергії постачальником останньої надії постачальник поставив споживачу у липні 2024 року електричну енергію на загальну суму 1 181 611,16 грн, що підтверджується рахунком № 000000131529/06/007/65111 від 12.08.2024 та актом купівлі-продажу електроенергії від 31.07.2024 № 057245, а у серпні 2024 року - на загальну суму 249 502,49 грн, що підтверджується рахунком № 000000131529/06/008/65552 від 10.09.2024 та актом купівлі-продажу електроенергії від 31.08.2024 № 057659.

35. Як встановлено судами попередніх інстанцій, залишок несплаченої споживачем спожитої електричної енергії, поставленої на виконання договору постачання електричної енергії постачальником останньої надії, становить 1 181 611,16 грн за липень 2024 року та 249 502,49 грн за серпень 2024 року.

36. Водночас рішенням Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 у справі № 910/8696/19 задоволено позов ПрАТ «Закарпаттяобленерго» та стягнуто з ДПЗД «Укрінтеренерго» на його користь 33 056,95 грн пені, 2 816,92 грн 3% річних, 5 367,15 грн інфляційних втрат, 1 921 грн судового збору та 30 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

37. Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.09.2021 у справі № 910/7713/21 задоволено позов ПрАТ «Закарпаттяобленерго» та стягнуто з ДПЗД «Укрінтеренерго» на його користь заборгованість у розмірі 20 824 585,21 грн, пеню у розмірі 232 544,86 грн, інфляційні втрати у розмірі 181 034,45 грн, 3% річних у розмірі 62 488,77 грн та витрати зі сплати судового збору у розмірі 319 509,80 грн.

38. Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 у справі № 910/16069/19 задоволено позов ПрАТ «Закарпаттяобленерго» та стягнуто з ДПЗД «Укрінтеренерго» на його користь 212 614,81 грн основного боргу, 15 855,09 грн пені, 1 441,12 грн 3% річних, 1 128,91 грн інфляційних втрат, 3 465,60 грн судового збору та 25 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

39. Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.12.2023 у справі №910/13097/23 задоволено позов ПрАТ «Закарпаттяобленерго» та стягнуто з ДПЗД «Укрінтеренерго» на його користь основну заборгованість у розмірі 1 098 870,33 грн, пеню у розмірі 44 720,48 грн, інфляційні втрати у розмірі 4 514 354,68 грн, 3% річних у розмірі 749 126,29 грн, судовий збір у розмірі 175 729,11 грн.

40. Вищевказаними судовими рішеннями встановлено факт порушення ДПЗД «Укрінтеренерго» зобов`язань з оплати наданих ПрАТ «Закарпаттяобленерго» послуг з розподілу електричної енергії за договором електропостачальника про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії у встановлений строк. Зазначені рішення набрали законної сили.

41. Крім того, додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 27.09.2021 у справі №910/7713/21 стягнуто з ДПЗД «Укрінтеренерго» на користь ПрАТ «Закарпаттяобленерго» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 100 000,00 грн, а додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 02.02.2024 у справі №910/13097/23 - в розмірі 75 000,00 грн.

42. За таких обставин, ПрАТ «Закарпаттяобленерго» звернулося до ДПЗД «Укрінтеренерго» із заявою від 16.08.2024 № 154-25/7715, у якій заявило про припинення з 16.08.2024 зобов`язань щодо сплати заборгованості за спожиту електричну енергію у липні 2024 року перед ДПЗД «Укрінтеренерго» за договором про постачання електричної енергії постачальником останньої надії від 17.06.2024 № 658/3 у розмірі 1 181 611,16 грн, та із заявою від 18.09.2024 № 154-25/8827, у якій заявило про припинення з 18.09.2024 зобов`язань щодо сплати заборгованості за спожиту електричну енергію у серпні 2024 року перед ДПЗД «Укрінтеренерго» за договором про постачання електричної енергії постачальником останньої надії від 17.06.2024 № 658/3 у сумі 249 502,49 грн у рахунок погашення боргу ДПЗД «Укрінтеренерго» перед ПрАТ «Закарпаттяобленерго» в сумі 27854183,90 грн на підставі рішень Господарського суду міста Києва від 09.09.2019 у справі № 910/8696/19, від 17.02.2020 у справі №910/16069/19, від 06.09.2021 у справі №910/7713/21, від 01.12.2023 у справі №910/13097/23 та додаткових рішень Господарського суду міста Києва від 27.09.2021 у справі № 910/7713/21 та від 02.02.2024 у справі № 910/13097/23, які набрали законної сили.

43. Листами від 20.08.2024 № 44/22-1501 та від 01.10.2024 № 44/22-1748 ДПЗД «Укрінтеренерго» надало відповідь на зазначені заяви ПрАТ «Закарпаттяобленерго», зазначаючи про відсутність правових підстав для задоволення заяв щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки такі дії ПрАТ «Закарпаттяобленерго» призведуть до недотримання правових актів, якими врегульовано функціонування ринку електричної енергії.

44. У подальшому незгода ДПЗД «Укрінтеренерго» зі здійсненим відповідачем зарахуванням зустрічних однорідних вимог згідно із заявами від 16.08.2024 № 154-25/7715 та від 18.09.2024 № 154-25/8827 стала підставою для звернення до суду із позовом, що і розглядався в межах цієї судової справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків апеляційного господарського суду

45. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 ГПК України).

46. Дослідивши в межах вимог касаційної скарги відповідача наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції чинних правових норм, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга ПрАТ «Закарпаттяобленерго» не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

47. Відповідно до частин першої - третьої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

48. За змістом частини п`ятої названої статті до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

49. Водночас, як унормовано в частині третій статті 203 ГК України (який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин), господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

50. Аналогічні норми містяться у статті 601 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

51. У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 викладено висновки щодо застосування норм статті 601 ЦК України, за змістом яких:

1) вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

- бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим);

- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);

- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги;

2) безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором;

3) саме поняття «кредитор» та суб`єктний склад у правовідносинах зарахування (кредитор/боржник) обумовлює необхідність встановлення судами і відповідно доведення кредитором наявності безумовного (безспірного) зустрічного зобов`язання особи, яку вона вважає боржником, вчинити на користь такої сторони певну дію.

52. Водночас щодо заборони зарахування у вказаній постанові об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що недопустимість зарахування зустрічних вимог визначено статтею 602 ЦК України, відповідно до положень якої не допускається зарахування зустрічних вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; в інших випадках, встановлених договором або законом.

53. У цій справі (№ 910/11235/24) ДПЗД «Укрінтеренерго» звернулося до господарського суду з позовом про визнання недійсними вчинених відповідачем односторонніх правочинів про зарахування зустрічних однорідних вимог, посилаючись на те, що вони суперечать вимогам нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, а також викладеним у комерційних пропозиціях (додаток 1 до договору про постачання електричної енергії постачальником останньої) умовам, відповідно до яких сторони погодили, що припинення грошових зобов`язань за цим договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог або у інший спосіб, не передбачений пунктом 4.1 цієї комерційної пропозиції та частиною другою статті 75 Закону України «Про ринок електричної енергії», здійснюється виключно за згодою сторін та у разі, якщо це не суперечить законодавству України.

54. Проаналізувавши наведені доводи позивача та зміст пункт 16.7 комерційної пропозиції від 07.11.2023 № 8, пункт 16.8 комерційної пропозиції від 19.06.2024 № 9, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що вчинені відповідачем правочини із зарахування зустрічних вимог підлягають визнанню недійсними, позаяк матеріали справи не містять згоди ДПЗД «Укрінтеренерго» на проведення відповідного зарахування, як того вимагають умови вказаних комерційних пропозицій, що виключає його правомірність.

55. При цьому, ухвалюючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції урахував висновки щодо застосування норм права, висловлені Верховним Судом у постанові від 14.02.2024 у справі № 911/94/23 з подібними до цієї справи (№ 910/11235/24) правовідносинами.

56. Узагальнений зміст цих висновків Верховного Суду зводиться до того, що згідно з пунктом 5 частини першої статті 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог, зокрема, у випадках, встановлених договором або законом. Наявність в договорі умови, що встановлює порядок припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог (наявність письмової згоди іншої сторони), та її недотримання повністю відповідає випадку, передбаченого пунктом 5 частини першої статті 602 ЦК України, який виключає правомірність такого зарахування. За таких обставин заява про зарахування зустрічних однорідних вимог суперечить вимогам законодавства, а тому наявні підстави для застосування приписів статей 203, 215 ЦК України та визнання заяви, як одностороннього правочину, недійсною.

57. З огляду на наведене, Верховний Суд доходить висновку, що здійснене апеляційним господарським судом правозастосування узгоджується із вищенаведеними висновками суду касаційної інстанції про застосування норм права у подібних правовідносинах та ґрунтується на встановлених ним фактичних обставинах цієї справи (№ 910/11235/24) щодо погодження сторонами у комерційних пропозиціях умов про здійснення зарахування зустрічних вимог виключно за згодою сторін і у разі, якщо це не суперечить законодавству України, та відсутності у даному випадку такої згоди позивача.

58. З урахування цього, стосовно доводів касаційної скарги відповідача, якими обґрунтовано визначену ним, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підставу касаційного оскарження, Верховний Суд зазначає таке.

59. У пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України унормовано, що підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

60. Зміст зазначеної процесуальної норми свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

61. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

62. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).

63. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

64. Керуючись у тому числі наведеним, щодо доводів скаржника про необхідність висловлення судом касаційної інстанції висновку про застосування норм права в контексті вирішення питання про співвідношення пункту 5 частини першої статті 602 ЦК України та частини п`ятої статті 203 ГК України, як загальної та спеціальної норм і відповідно - застосування до випадків припинення господарських зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог саме норм частини п`ятої статті 203 ГК України, а не пункту 5 частини першої статті 602 ЦК України, Верховний Суд вбачає за необхідне зауважити, що, зокрема, у вже згаданій справі № 911/94/23, спірні правовідносини у якій за змістовним, суб`єктним та об`єктним критеріями є подібними до правовідносин у справі № 910/11235/24, судом касаційної інстанції було застосовано до їх врегулювання пункт 5 частини першої статті 602 ЦК України.

65. Підстав для відступу від висновків щодо застосування зазначеної правової норми у подібних правовідносинах, наведених у постанові суду касаційної інстанції від 14.02.2024 у справі № 911/94/23, Верховний Суд не вбачає.

66. Зміст зазначеної постанови Верховного Суду свідчить про застосовність пункту 5 частини першої статті 602 ЦК України при вирішенні спорів у справах з подібними до справи № 910/11235/24 правовідносинами, що спростовує протилежні доводи скаржника щодо помилковості його застосування апеляційним господарським судом при вирішенні спору у цій справі.

67. Звідси слідує, що відповідачем у касаційній скарзі належним чином необґрунтовано неправильного застосування чи порушення судом апеляційної інстанції правових норм (зокрема, пункту 5 частини першої статті 602 ЦК України), як необхідної передумови для підтвердження передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження.

68. Посилання ПрАТ «Закарпаттяобленерго» у цьому контексті на висновки, висловлені судовою палатою з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 31.01.2020 у справі № 1340/3649/18, у якій, зокрема, зазначено, що випадки, коли суб`єктам господарювання забороняється припиняти зобов`язання шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, мають бути визначені виключно в законах України, є неприйнятними, позаяк у вказаній справі за позовом про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення вирішувалось питання щодо відповідальності резидента за ненадходження валютної виручки у разі припинення зобов`язання за зовнішньоекономічним договором зарахуванням зустрічних однорідних вимог, а наведений висновок Верховного Суду фактично стосується того, що сторони зовнішньоекономічних операцій, здійснюючи експортно-імпортні операції, обґрунтовано виходили з того, що закони України передбачають їхнє право на застосування такої форми розрахунків, як зарахування (залік) зустрічних однорідних (грошових) вимог, а також що таке право не може бути скасоване підзаконними актами. Тобто правовідносини у справах № 1340/3649/18 та № 910/11235/24 не є подібними, а питання наявності в договорі умови, що встановлює порядок припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, та її недотримання стороною при здійсненні такого зарахування у справі № 1340/3649/18 перед Верховним Судом не поставало та ним не вирішувалось.

69. Заразом колізії відповідних норм статті 203 ГК України та статті 602 ЦК України, про яку зазначає скаржник, Верховний Суд не вбачає, оскільки наведене у статті 203 ГК України не заперечує змісту статті 602 ЦК України та не призводить до ситуації, за якої правовідносини по-різному регулюються ними, чим також спростовуються і доводи відповідача про помилкове не застосування судом апеляційної інстанцій статті 9 ЦК України, частини першої статті 1, частини другої статті 4 ГК України та пункту 1 частини третьої статті 66 ЗУ «Про правотворчу діяльність».

70. Таким чином, Верховний Суд вважає відсутніми підстави для формулювання у цій справі висновку про застосування норм права в контексті вирішення питання про співвідношення пункту 5 частини першої статті 602 ЦК України та частини п`ятої статті 203 ГК України, позаяк помилковості здійсненого судом апеляційної інстанції правозастосування скаржник не обґрунтував. Застосування ним до врегулювання спірних у справі № 910/11235/24 правовідносин пункту 5 частини першої статті 602 ЦК України, як вже зазначалось, узгоджується із наведеним у постанові Верховного Суду від 14.02.2024 у справі № 911/94/23.

71. Стосовно ж тверджень скаржника про необхідність висловлення судом касаційної інстанції висновку щодо застосування статей 215, 228 ЦК України та статей 179, 184 ГК України Верховний Суд зауважує, що за своєю суттю ці доводи не стосуються безпосередньо питання застосування зазначених правових норм, а полягають у спонуканні до висловлення висновку про нікчемність відповідних пунктів комерційних пропозицій (зміст яких був досліджений та оцінений судом апеляційної інстанції у оскаржуваній постанові) задля ухваленні іншого судового рішення по суті спору, тобто рішення про відмову в позові.

72. Тому відповідь на це, порушене у касаційній скарзі питання, залежить від встановлених фактичних обставин конкретної судової справи та може бути різною, якщо відповідні обставини (зміст погоджених сторонами умов) не є однаковими, а тому вказане не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України (див. пункт 63 цієї постанови).

73. До того ж доводи скаржника про те, що наведене у пункті 16.7 комерційної пропозиції від 07.11.2023 № 8, пункті 16.8 комерційної пропозиції від 19.06.2024 № 9 порушує публічний порядок та суперечать умовам типового договору, Верховний Суд оцінює критично, позаяк відповідні обставини при розгляді справи № 910/11235/24 судами попередніх інстанцій встановлені не були.

74. Отже, Верховний Суд не вбачає підстав і для формулювання у справі, що переглядається, висновку про застосування статей 215, 228 ЦК України, статей 179, 184 ГК України. Помилки суду апеляційної інстанції щодо їх незастосування за встановлених фактичних обставин цієї справи (на підставі здійсненої оцінки доводів та вимог сторін) скаржником не підтверджено.

75. З усього викладеного слідує, що наведена заявником касаційної скарги підстава касаційного оскарження, передбачена пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження за відсутності її належного обґрунтування.

76. Заразом положення ГПК України покладають обов`язок з визначення та доведення підстав касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій, саме на скаржника. Верховний Суд здійснює касаційний перегляд виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги та не може доповнювати її, позаяк інакше це б було порушенням принципу диспозитивності та змагальності сторін у господарському судочинстві.

77. Інші доводи ПрАТ «Закарпаттяобленерго» не охоплюються визначеною ним підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.

78. Проте між іншим щодо цих доводів Верховний Суд вбачає за можливе зазначити, що відмінність між висновками, викладеними у постановах суду апеляційної інстанції, про яку також зазначає скаржник, не є підставою касаційного оскарження в розумінні норм статті 287 ГПК України.

79. Натомість стверджувана відповідачем неможливість виконання судових рішень, якими присуджено стягнення на його користь з ДПЗД «Укрінтеренерго» заборгованості, інакше ніж шляхом вчинення зарахування їх зустрічних вимог, не може бути підставою для легітимізації відповідного зарахування, вчиненого з недотримання умов договору (комерційних пропозицій, що є додатком до нього) та пункту 5 частини першої статті 602 ЦК України.

80. Не підтверджують визначену ПрАТ «Закарпаттяобленерго», передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підставу касаційного оскарження і його посилання на висновки, викладені у постановах Верховного Суду, зокрема, щодо змісту типового договору, додатку до договору, визначення грошових коштів, як майна, тлумачення правових норм, співвідношення загальних та спеціальних правових норм, відсутності підстав для скасування законного та обґрунтованого судового рішення (стосовно рішення місцевого господарського суду). Суперечності наведеного у оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції із такими висновками суду касаційної інстанції Верховний Суд не вбачає. Їх цитування скаржником не підтверджує застосування апеляційним господарським судом певної правової норми без урахування висновку Верховного Суду щодо її застосування у подібних до справи, що переглядається, правовідносинах. В свою чергу відповідач такого належним чином не обґрунтував, як і не визначив це підставою касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду у відповідності до норм ГПК України.

81. Підсумовуючи наведене, Верховний Суд ще раз констатує, що доводами касаційної скарги ПрАТ «Закарпаттяобленерго» не підтверджується визначена ним підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України.

82. Таким чином, ураховуючи, що відповідно до частини першої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не може вийти за межі доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та з огляду на те, що під час здійснення касаційного провадження у цій справі передбачених частиною четвертою названої статті випадків (тобто, порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 ГПК України або необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги) виявлено не було, встановлені процесуальним законодавством підстави для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення у цьому разі відсутні.

83. Оцінивши всі доводи, якими обґрунтовано визначену скаржником підставу касаційного оскарження, Верховний Суд водночас не вважає за необхідне надавати детальну відповідь на кожен інший аргумент касаційної скарги відповідача, звертаючись при цьому до позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформульованої, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01), «Проніна проти України» (заява № 63566/00) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) та згідно з якою принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A. 303-A).

84. Доводи поданого ДПЗД «Укрінтеренерго» відзиву на касаційну скаргу ураховуються Верховним Судом у тій мірі, що відповідає викладеному у цій постанові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

85. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

86. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

87. З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, не знайшла свого підтвердження під час здійснення касаційного провадження, касаційна скарга ПрАТ «Закарпаттяобленерго» не підлягає задоволенню, у зв`язку з чим постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 слід залишити без змін.

Розподіл судових витрат

88. Оскільки Суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго» залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 у справі № 910/11235/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил