Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №922/1822/26 — Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2026 р. Справа № 922/1822/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Селіверстовій Д.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1; код ЄДРПОУ 44907200) в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (адреса: 61109, м. Харків, вул. Безлюдівська, буд. 1; код ЄДРПОУ 45051254)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" (адреса: 63524, Харківська обл., Чугуївський р-н, смт. Есхар, вул. 152 Стрілецької Дивізії, буд. 16; код ЄДРПОУ 34181461)

про стягнення 103173186,20 грн

за участю представників сторін:

позивача - Василіу С.В. (довіреність № б/н від 18.12.2025);

відповідача - Джим О.В.(довіреність №ДВ/01-01 від 02.01.2026);

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" (далі - відповідач) 103173186,20 грн, з яких:

92905800,00 грн - основної заборгованості;

654149,54 грн - 3% річних;

3054244,72 грн - інфляційного збільшення;

6558991,94 грн - пені.

Позов обґрунтовано з посиланням на порушення відповідачем умов договору розподілу природного газу № 200104FT-1078-23 від 01.07.2023 щодо повного та своєчасного проведення розрахунків за надані послуги з розподілу природного газу за період з січня по квітень 2026 року.

Зокрема, позивач вказує, що відповідно до Акту приймання-передачі природного газу від 30.09.2025 позивачем за замовченням споживачу була встановлена величина річної замовленої потужності на 2026 рік в об`ємі 231 290 676,99 м3, відповідно, 19 274 223 м3 величина замовленої потужності на місяць. З огляду на вимоги п. 6.6. укладеного між сторонами договору (яким передбачено, що оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється Споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ), відповідачу надавались рахунки відповідно до умов Типового договору, тобто до початку звітного місяця, при цьому Акти наданих послуг за період з січня по квітень 2026 року підписані з боку відповідача без зауважень, однак відповідачем не погашено заборгованість за річну замовлену потужність за період з січня по квітень 2026 року яка складає 92 905 800,00 грн.

Також з огляду на прострочення відповідачем виконання своїх зобов`язань з оплати позивачем на підставі умов договору та положень ст. 625 ЦК України додатково нараховано відповідачу до стягнення 3% річних, інфляційні та пеня.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі відбудеться 24 червня 2026 року о 14:20; встановлено сторонам строк для подання заяв по суті спору.

Підготовче засідання неодноразово відкладалося.

В процесі розгляду справи на стадії підготовчого провадження відповідач надав суду відзив на позовну заяву (вх. № 13857/26 від 08.06.26) в якому просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову.

Позивач надав суду додаткові пояснення у справі (вх. № 15775/26 від 29.06.26) в яких позивач просить суд заявлений позов задовольнити.

В подальшому позивач звернувся до суду з заявою (вх. № 17418 від 16.07.2026) про зменшення розміру позовних вимог в якій просить суд за наслідками розгляду справи стягнути з відповідача на свою користь:

- суму основного боргу 34037348,29 грн. за період з січня по квітень 2026;

- штрафні санкції у розмірі 3761601,54 грн., з них: пеня – 2402979,07 грн.; 3% річних – 239656,90 грн., інфляційне збільшення – 1118965,57 грн.

Зазначена заява обґрунтована з посиланням на те, що 10.07.2026 відповідач на підставі п. 3 глави 6 розділу VI Кодексу ГРС звернувся до позивача з заявкою на коригування РЗП на 2026 р., де зазначив річну потужність 30444855,38 м3, що складає 2537071,28 м3 на місяць.

З огляду на викладене позивач вказує, що сума заборгованості підлягає зменшенню, із розрахунку діючих тарифів: за січень, лютий, березень сума заборгованості склала 24 203 660,01 грн., за квітень – 9 833 688,28 грн., загальна сума заборгованості становить 34 037 348,29 грн.

Також з огляду на прострочення відповідачем виконання своїх зобов`язань з оплати позивачем на підставі умов договору та положень ст. 625 ЦК України додатково нараховано відповідачу до стягнення 3% річних, інфляційні та пеня.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.07.2026 заяву позивача (вх. № 17418 від 16.07.2026) про зменшення розміру позовних вимог задоволено, та постановлено продовжити розгляд позовних вимог у даній справі з її урахуванням.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) (вх. № 19168/26 від 05.08.26) в якому просить суд позовні вимоги задовольнити частково, а саме:

- суму основного боргу в розмірі 34 037 348,29 грн. за період з січня по квітень 2026 та інфляційне збільшення в розмір 1 118 965,57 грн. – задовольнити повністю;

- в штрафних санкціях у розмірі: пеня – 2 402 979,07 грн. та 3% річних – 239 656,90 грн. – відмовити в задоволенні вимог повністю.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач, зокрема, вказує, що 10.07.2026 відповідач наслав позивачу листа-заявку на уточнення (зменшення) величини замовленої річної потужності сумарно по всіх його об`єктах у газорозподільній зоні відповідного Оператора ГРМ на поточний календарний рік. Згідно з цією заявкою РЗП на 2026р. склала 30 444 855,38 м.к. Позивач здійснив перерахунок вартості послуги з розподілу природного газу за період з початку поточного календарного року до місяця, у якому здійснюється уточнення (зменшення) величини замовленої річної потужності. Отже, за період з січня по квітень 2026р. сума основного боргу відповідача склала 34 037 348,29 грн.

Разом з тим, відповідач вважає наявними обставини, які зумовлюють необхідність зменшення нарахованих позивачем до стягнення пені та 3% річних, оскільки підприємство відповідача має критично важливе значення для всього Харківського регіону, та здійснює виробництво електроенергії та теплової енергії для населення. Разом з тим, в зв`язку з веденням воєнних дій, воно декілька разів зазнавало обстрілів з боку військ РФ, в результаті чого зазнавало колосальних пошкоджень, однак відповідач власним коштом відновлював ТЕЦ після кожного з обстрілів для відновлення генерації електричної енергії у Харківському енерговузлі, та в подальшому отримував сертифікати про наявність форс-мажорних обставин.

Відповідач вказує, що позивач ухиляється від виконання Рішення Господарського суду Харківської області від 06.04.2026 № 922/391/26 яким його було зобов`язано здійснити перерахунок розміру вартості послуг.

Відповідач зазначає, що з 03.04.2026 не приймає послуги з розподілу природного газу згідно з п.2.1. типового договору розподілу природного газу, та не здійснює експлуатацію власних газових мереж та не споживає природній газ з газорозподільної системи, оскільки на законодавчому рівні було прийнято відповідні рішення про те, що з 01.04.2026 ТЕЦ купують природний газ для виробництва електроенергії на вільному ринку за комерційними цінами, однак комерційні ціни фінансово покладають великий тягар на роботу ТЕЦ і призводять до колосальних збитків.

Вище зазначені обставини, на думку відповідача, підтверджують об`єктивну неможливість виконання зобов`язання вчасно та причино-наслідковий зв`язок між обставинами які виникли, відсутністю вини відповідача та об`єктивну неможливість виконання зобов`язань з оплати в строк.

Позивач надав суду відповідь на відзив (вх. № 19250/26 від 06.08.26) в якій спростовує доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, та наполягає на задоволенні заявленого позову.

Зокрема, відповідач вважає безпідставними посилання відповідача на наявність форс-мажорних обставин, оскільки всі обставини, на які посилається останній, відбулися у 2022, 2024, 2025 роках, тоді як предметом позову у даній справі є вимоги про стягнення боргу за період січень 2026 р. – квітень 2026 р., тобто в цей період будь які форс-мажорні обставини відсутні.

Щодо негативного впливу на діяльність відповідача воєнного стану, позивач повідомляє що всі негативні наслідки впливу воєнного стану, на які посилається відповідач, так само впливають і на підприємство позивача.

Позивач зазначає, що він виконує роботи, пов`язані з розподілом природного газу газорозподільною системою майже 450 000 споживачам, є підприємством критичної інфраструктури та єдиним Оператором ГРС на території Харківської області, від безперебійної роботи якого залежить можливість отримання природного газу побутовими споживачами, виробниками теплової енергії, медичними закладами, військовими частинами, рятувальними службами, правоохоронними органами, підприємствами, які забезпечують обороноздатність та продовольчу безпеку держави тощо, а також стале проходження опалювального періоду 2026/2027 років у Харківській області. Постійні обстріли Харківської області, є загальновідомим фактом і не потребує додаткового доказування, вся інформація міститься у повідомленнях засобів масової інформації. Внаслідок постійних обстрілів з боку країни-агресора підприємство позивача зазнає додаткові і непрогнозовані збитки, які обумовлені необхідністю термінової локалізації та ліквідації їх наслідків, проведення ремонтно- налагоджувальних робіт, які направлені на поновлення послуги розподілу природного газу, в першу чергу населенню – побутовим споживачам та медичним закладам.

Таким чином, на думку позивача, воєнний стан не є винятковою обставиною, оскільки і позивач, і відповідач здійснюють свою діяльність в ідентичних умовах.

Щодо посилання у відзиві на скрутний фінансовий стан, який суд повинен оцінити та зменшити штрафні санкції, позивач вважає, що зазначена обставина також не може бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.

З цього приводу позивач вказує, що відповідачем не надано жодного документу, який підтверджує скрутний фінансовий стан. Таким чином, не можливо достеменно встановити фінансовий стан відповідача.

Позивач зазначає, що відповідач надає послуги з постачання тепла переважно в опалювальний період (з 01 жовтня по 30 квітня), і саме у цей період відповідач має змогу сплачувати послуги з розподілу газу, оскільки саме в опалювальний період відповідач найбільший рівень оплат послуг від споживачів. Проте з 01 січня 2026 року відповідачем жодного разу не було хоча б частково сплачені послуги розподілу природнього газу. Не дивлячись не постійну заборгованість відповідача, позивач надавав послуги, здійснював необхідні заходи із підготовки до опалювального періоду 2025-2026 рр, що потребує значних матеріальних витрат на поточні та капітальні ремонти устаткування та обладнання, які постійно зростають внаслідок ворожих обстрілів з боку рф, в умовах дефіциту обігових коштів.

Відповідач своїм право на подання заперечень не скористався.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 10.08.2026 закрито підготовче провадження, та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.09.2026.

В судовому засіданні 07.09.2026 оголошено перерву до 21.09.2026.

На судове засідання 21.09.2026 прибули представники позивача та відповідача.

Представник позивача підтримує вимоги, викладені у позовній заяві та просить суд задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову частково заперечує, а саме в сумі нарахованих штрафних санкцій, та просить суд в його задоволенні в цій частині відмовити.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив.

Як свідчать матеріали справи, позивач (далі - Оператор ГРМ) - є суб`єктом господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників) на території Харківської області починаючи з 01.07.2023.

Зазначену діяльність позивач здійснює відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі – НКРЕКП, Регулятор) від 26.12.2022 №1839 «Про видачу ліцензії з розподілу природного газу ТОВ «Газорозподільні мережі України» із змінами, внесеними постановою НКРЕКП від 28.06.2023 №1131.

У спірних правовідносинах відповідач (далі споживач) має статус непобутового споживача природного газу згідно п. 4 глави 1 розділу І Кодексу ГРМ.

Зокрема, як свідчать матеріали справи, відповідачем підписано заяву-приєднання до умов договору розподілу природного газу № 200104FТ-1078-23 від 01.07.2023 (далі - договір).

Згідно з п. 2.1. договору Оператор ГРМ зобов`язується надати Споживачу послугу з розподілу природного газу, а Споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором.

Відповідно до п. 6.1. договору, оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється Споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем. Величина річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) Споживача на розрахунковий календарний рік визначається відповідно до Кодексу ГРМ. Споживач, що не є побутовим, оплачує замовлену потужність виходячи з наявних об`єктів, зазначених у заяві-приєднанні, що є додатком до договору розподілу природного газу.

Відповідно до п. 6.4 договору, розрахунковим періодом є календарний місяць.

Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності (п. 6.3. Договору).

Постановою НКРЕКП від 19.12.2025 № 2163 «Про встановлення тарифів на послуги розподілу природного газу для ТОВ «ГАЗОРОЗПОДІЛЬНІ МЕРЕЖІ УКРАЇНИ» для Харківської філії встановлені наступні тарифи на послуги розподілу природного газу:

- на період з 01 січня 2026 року до 31 березня 2026 року (включно) - у розмірі 2,65 грн за 1 м-3 на місяць (без урахування ПДВ), що відповідно складає 3,18 грн. (з урахуванням ПДВ).

- з 01 квітня 2026 р. - у розмірі 3,23 грн за 1 м-3 на місяць (без урахування ПДВ), що відповідно складає 3,876 грн. (з урахуванням ПДВ).

Відповідно до пунктів 1, 2 гл. 6 розд. VI Кодексу ГРМ розрахунки споживача за послугу розподілу природного газу, що надається Оператором ГРМ за договором розподілу природного газу, здійснюються виходячи з величини річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача та оплачуються споживачем рівномірними частками протягом календарного року. Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності. Річна замовлена потужність об`єкта (об`єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається Оператором ГРМ виходячи з фактичного обсягу споживання природного газу цим об`єктом за газовий рік, що передував розрахунковому календарному року, який визначається відповідно до вимог цього Кодексу, крім випадків, передбачених цією главою.

Відповідно до Акту приймання-передачі природного газу від 30.09.2025 позивачем за замовченням споживачу була встановлена величина річної замовленої потужності на 2026 рік в об`ємі 231 290 676,99 м3, відповідно 19 274 223 м3 величина замовленої потужності на місяць.

Відповідно до п. 6.6. договору, оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється Споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка Оператора ГРМ.

Відповідачу надавались рахунки відповідно до умов Типового договору, тобто до початку звітного місяця, що підтверджується квитанціями Укрпошти. Акти наданих послуг підписані з боку відповідача без зауважень, а саме:

- Акт наданих послуг № УХФ00001059 від 31.01.2026 на суму 22 021 500,00 грн.

- Акт наданих послуг № УХФ00002628 від 28.02.2026 на суму 22 021 500,00 грн.

- Акт наданих послуг № УХФ00004265 від 31.03.2026 на суму 22 021 500,00 грн.

- Акт наданих послуг № УХФ00006235 від 30.04.2026 на суму 26 841 300,00 грн.

Як зазначав позивач при зверненні до суду з позовом у даній справі, станом на дату подачі цього позову відповідачем не погашено заборгованість за річну замовлену потужність за період з січня по квітень 2026 року; таким чином, станом на 13.05.2026 р. заборгованість відповідача складає 92 905 800,00 грн.

Саме цю заборгованість було заявлено позивачем до стягнення при поданні позовної заяви. Додатково позивачем були заявлені до стягнення 654149,54 грн - 3% річних, 3054244,72 грн - інфляційного збільшення та 6558991,94 грн - пені.

Однак, відповідно до п.3 глави 6 розділу VI Кодексу ГРС, у разі здійснення споживачем, що не є побутовим, замовлення річної потужності відповідно до абзацу дванадцятого пункту 2 або абзацу другого пункту 5 цієї глави споживач, що не є побутовим, має право одноразово з 10 липня по 15 вересня розрахункового календарного року подати Оператору ГРМ заявку на уточнення (збільшення/зменшення) величини замовленої річної потужності сумарно по всіх його об`єктах у газорозподільній зоні відповідного Оператора ГРМ на поточний календарний рік, з урахуванням положень пункту 5 цієї глави. У такому випадку Оператор ГРМ здійснює перерахунок місячної вартості послуги розподілу природного газу відповідно до пункту 1 цієї глави за весь календарний рік.

Після подання позову по даній справі, а саме, 10 липня 2026 відповідач звернувся до позивача з заявкою на коригування РЗП на 2026 р., де зазначив річну потужність 30444855,38 м3, що складає 2537071,28 м3 на місяць.

Враховуючи зазначене вище, позивачем була зменшена сума заборгованості відповідача із розрахунку діючих тарифів: за січень, лютий, березень сума заборгованості склала - 24 203 660,01 грн., за квітень – 9 833 688,28 грн., загальна сума заборгованості склала - 34 037 348,29 грн.

Також з огляду на зменшення розміру заборгованості позивачем також було перераховано розмір санкцій, які підлягають оплаті відповідачем, а саме, нараховано до сплати пеня в сумі 2402979,07 грн.; 3% річних в сумі 239656,90 грн., та інфляційне збільшення в сумі 1118965,57 грн.

Обставини щодо стягнення цієї заборгованості є предметом розгляду суду в межах даної справи.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Статтею 6 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Статтею 628 ЦК України встановлено, що зміст договору станови умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статті 526 ЦК України, зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутні таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Правовідносини між споживачем та газорозподільною організацією врегульовані Законом України «Про ринок природного газу», Кодексом газорозподільних систем, затвердженим постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2494 (далі – Кодекс ГРМ), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1379/27824, постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2498 «Про затвердження Типового договору розподілу природного газу» тощо.

Закон України «Про ринок природного газу» визначає наступних суб`єктів ринку природного газу: оператор газотранспортної системи; оператор газорозподільної системи; оператор газосховища, оператор установки LNG, замовник, оптовий продавець, оптовий покупець, постачальник, споживач.

Як вже зазначалося, позивач у даній справі є суб`єктом господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників) на території Харківської області починаючи з 01.07.2023.

Зазначену діяльність позивач здійснює відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі – НКРЕКП, Регулятор) від 26.12.2022 №1839 «Про видачу ліцензії з розподілу природного газу ТОВ «Газорозподільні мережі України» із змінами, внесеними постановою НКРЕКП від 28.06.2023 №1131.

У спірних правовідносинах відповідач має статус непобутового споживача природного газу згідно п. 4 глави 1 розділу І Кодексу ГРМ.

Відповідно до п. 1 розділу 3 глави VI Кодексу ГРМ споживачі, у тому числі побутові споживачі, для здійснення ними санкціонованого відбору природного газу з ГРМ та можливості забезпечення постачання їм природного газу їх постачальниками зобов`язані укласти договір розподілу природного газу з Оператором ГРМ, до газорозподільної системи якого в установленому законодавством порядку підключений їх об`єкт.

Договір розподілу природного газу – правочин, укладений між оператором газорозподільної системи та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) відповідно до вимог цього Кодексу, згідно з яким оператор газорозподільної системи забезпечує цілодобовий доступ об`єкта споживача до газорозподільної системи для можливості розподілу природного газ (гл. І розділ 1 Кодексу ГРМ).

Відповідно до п. 3 глави 3 розділ VІ Кодексу ГРМ договір розподілу природного газу є публічним та укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного Кодексу України за формою Типового договору розподілу природного газу. Згідно з п. 4 глави 3 розділу VІ Кодекс ГРМ договір розподілу природного газу між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті Регулятора та Оператора ГРМ, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору.

В даному випадку, укладаючи з позивачем договір розподілу природного газу № 200104FТ-1078-23 від 01.07.2023 відповідач взяв на себе обов`язок оплачувати надані позивачем послуги з розподілу природного газу.

Відповідно до п. 6.1. договору, оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється Споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем. Величина річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) Споживача на розрахунковий календарний рік визначається відповідно до Кодексу ГРМ. Споживач, що не є побутовим, оплачує замовлену потужність виходячи з наявних об`єктів, зазначених у заяві-приєднанні, що є додатком до договору розподілу природного газу.

Відповідно до п.3 глави 6 розділу VI Кодексу ГРС, у разі здійснення споживачем, що не є побутовим, замовлення річної потужності відповідно до абзацу дванадцятого пункту 2 або абзацу другого пункту 5 цієї глави споживач, що не є побутовим, має право одноразово з 10 липня по 15 вересня розрахункового календарного року подати Оператору ГРМ заявку на уточнення (збільшення/зменшення) величини замовленої річної потужності сумарно по всіх його об`єктах у газорозподільній зоні відповідного Оператора ГРМ на поточний календарний рік, з урахуванням положень пункту 5 цієї глави. У такому випадку Оператор ГРМ здійснює перерахунок місячної вартості послуги розподілу природного газу відповідно до пункту 1 цієї глави за весь календарний рік.

Як свідчать матеріали справи, користуючись відповідним правом відповідач 10 липня 2026 звернувся до позивача з заявкою на коригування РЗП на 2026 р., де зазначив річну потужність 30444855,38 м3, що складає 2537071,28 м3 на місяць.

Враховуючи зазначене вище, позивачем з урахуванням діючих тарифів був здійснений розрахунок заборгованості, а саме, за січень, лютий, березень сума заборгованості склала - 24 203 660,01 грн., за квітень – 9 833 688,28 грн., загальна сума заборгованості склала - 34 037 348,29 грн.

Оскільки відповідач в процесі розгляду даної справи правильність здійсненого розрахунку не оспорює, а навпаки, фактично визнає розмір цієї заборгованості, суд за наслідками розгляду справи приходить до висновків про задоволення позову в даній частині вимог, та стягнення заборгованості в наведеній сумі з відповідача на користь позивача.

Щодо позову в частині стягнення інфляційних та 3% річних.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ч. 1-2 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

У даному випадку, відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання, оскільки не виконав його в строк, встановлений умовами укладеного між сторонами договору. Зазначене надає позивачу право на нарахування інфляційних та 3% річних за весь час прострочення.

З огляду на вказані обставини позивач на підставі ст. 625 ЦК України нарахував до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 239656,90 грн., та інфляційне збільшення в сумі 1118965,57 грн. за загальний період прострочення з 01.01.2026 по 13.05.2026.

Періоди прострочення грошових зобов`язань та суми таких зобов`язань відповідачем жодним чином не спростовуються, доказів протилежного матеріали справи не містять та останнім суду не надано.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних та річних, суд констатує, що його здійснено арифметично вірно. Перевірка розрахунку інфляційних та річних судом здійснювався за допомогою інструменту “Юридичний калькулятор” (https://calc.sitebuy.pro/).

За таких обставин, позов в зазначеній частині вимог також підлягає задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних в сумі 239656,90 грн., та інфляційне збільшення в сумі 1118965,57 грн. за наведений вище період прострочення.

Щодо позову в частині стягнення пені, суд зазначає.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як зазначалось, Відповідно до п. 8.2. Типового договору розподілу природного газу у разі порушення Споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим Договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу .

У даному випадку, як зазначалось, відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання, оскільки, не виконав його в строк, встановлений умовами договору.

Зазначене також надає позивачу право на нарахування пені за час прострочення, однак з урахуванням обмежень щодо розміру, визначеними Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань”.

Як свідчить здійснений позивачем розрахунок, ним за прострочення оплати кожного з щомісячних платежів нараховано пеню в сумі 2402979,07 грн. за загальний період прострочення з 01.01.2026 по 13.05.2026.

Періоди прострочення грошових зобов`язань та суми таких зобов`язань відповідачем жодним чином не спростовуються, доказів протилежного матеріали справи не містять та останнім суду не надано.

Перевіривши за допомогою інструменту “Юридичний калькулятор” (https://calc.sitebuy.pro/) складений позивачем розрахунок пені, суд також приходить до висновку про його обґрунтованість та арифметичну вірність.

За таких обставин, нарахування позивачем відповідачу пені в сумі 2402979,07 грн. є такими, що гуртуються на умовах договору, вимогах чинного законодавства.

Разом з тим, відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

Розглянувши зазначене клопотання суд зазначає наступне.

Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Однак, з огляду на правову природу інфляційних та трьох процентів річних за ст. 625 ЦК України як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора їх розмір не може бути зменшено судом у відповідності до положень ст. 551 ЦК України.

Зокрема, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (такий висновок викладений, зокрема, у пункті 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).

Разом з тим, інфляційні втрати за ст. 625 ЦК України мають компенсаційний характер та є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів. Вони входять до складу грошового зобов`язання, а не є мірою відповідальності як штраф чи пеня за ст. 549 ЦК України, а тому не можуть бути зменшені судом на підставі ст. 551 ЦК України.

При цьому суд під час визначення розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.

Розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), – це законодавчо встановлений і мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником, який не підлягає зменшенню судом (Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.07.2025 року у справі № 903/602/24.).

Отже, нараховані позивачем до стягнення в межах даної справи три проценти річних та інфляційні не підлягають зменшенню судом, тому позовні вимоги про їх стягнення є обґрунтованими.

Разом з тим, при вирішенні питання про зменшення розміру нарахованої позивачем пені за ст. 551 ЦК України суд зазначає наступне.

За змістом наведеної норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує у відповідності до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідженню конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

У постанові від 19.02.2020 у справі №910/1199/19 Верховний Суд, зокрема відзначив, що, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 ЦК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Частина 3 статті 551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України приймається до уваги, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними конкретизуються судом у кожному конкретному випадку.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (Рішення Конституційного суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013). Подібні висновки містяться і у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення штрафних санкцій є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Вирішуючи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання. Метою застосування неустойки є, в першу чергу, захист інтересів кредитора.

Разом з тим, відповідно до висновків, викладених в рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Таким чином, наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Конституційний суд України в наведеному рішенні зауважує, що захист від цих зловживань має базуватись на положеннях законодавства, зокрема ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення

Відтак, стягнення неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

В даному випадку, при вирішенні питання про зменшення розміру пені суд враховує, гідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, відповідач у даній справі –відноситься до підприємства яке здійснює виробництво електроенергії та здійснює постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.

Тобто, основною метою його діяльності є задоволення потреб населення та інших категорій споживачів в електроенергії та забезпеченні окремих населених пунктів Чугуївського району тепловою енергією. Таким чином, діяльність вказаного підприємства має надзвичайно важливе значення для життєзабезпечення регіону.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. В подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та станом на даний час триває.

Загальновідомо, що введення воєнного стану та постійні ворожі обстріли території України негативно вплинули на більшість суб`єктів господарювання: скоротилися обсяги товарообігу та продаж, підприємці зазнали збитків. У цьому контексті першочерговим завданням державних органів є вжиття відповідних заходів з метою мінімізування ризиків та втрат вітчизняного товаровиробника, захист населення держави і національних виробників продукції та послуг.

З початком повномасштабної війни з РФ 24.02.2022, зокрема і в Чугуївському районі Харківській області, де здійснює свою діяльність підприємство відповідача, були розпочаті та ведуться активні бойові дії. З огляду на ведення активних бойових дій були пошкоджені залізничні колії, що унеможливило надходження вугілля до ТЕЦ.

Багато підприємств вимушені зменшити споживання енергоносіїв, чи зовсім зупинитись. Розрахунок споживачів за теплоенергію або вкрай низький або припинився зовсім, оскільки значна частина населення стикнулося з втратою житла або з огляду на безпекову ситуацію були вимушені переселитися до інших населених пунктів.

Однак, працюючі в екстремальних умовах війни підприємство відповідача не припинило діяльність.

Як зазначає відповідач, у 2022р. було повністю припинено генерацію електричної енергії, оскільки Філія «Теплоелектроцентраль» отримала значні пошкодження майна внаслідок бойових дій, а саме 03.03.2022 під час обстрілу смт. Малинівка вибуховою хвилею було пошкоджено 1600 м2 скління (турбінного відділення, котельного відділення, та берегової насосної станції), що в свою чергу призвело до зниження температури повітря в машинних залах станції нижче нуля. Крім того, внаслідок активних бойових дій в Харківській області, 19.03.2022 було пошкоджено повітряні лінії електропостачання, на термін більше доби з від`ємними температурами зовнішнього повітря, було повністю знеструмлено м. Чугуїв, смт. Есхар, Філію «Теплоелектроцентраль», на Філії було повністю зупинено електричне обладнання, припинений проток води системами.

28.07.2022 відбувся обстріл станції касетними боєприпасами, внаслідок чого було пошкоджено енергетичне обладнання, в кабельних каналах зайнялась пожежа, що нанесло додаткові пошкодження.

Підприємство відновило роботу та генерацію електроенергії тільки наприкінці листопада 2023 року.

Окрім цього, 11 квітня 2024 р. внаслідок військових дій зі сторони російської федерації відбувся масований ракетний обстріл майнового комплексу «ТЕЦ-2 Есхар» Філії “Теплоелектроцентраль» ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна компанія». В ході проведення огляду місця події слідчим відділом Управління СБ України в Харківській області встановлено, що близько 05 год 17 хв 11.04.2024 мало місце порушення законів та звичаїв війни військовослужбовцями підрозділів збройних сил чи інших відомств російської федерації, що полягали у здійсненні обстрілів із використанням невстановленого типу озброєння снарядами дальньої дії ураження невстановленого калібру, попередньо 5В55 ЗРК С-300 (С-400) по території Філії «Теплоелектроцентраль» ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна компанія».

01 вересня 2024р. внаслідок військових дій зі сторони російської федерації відбувся черговий обстріл майнового комплексу «ТЕЦ-2 Есхар» Філії “Теплоелектроцентраль» ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна компанія». В ході проведення огляду місця події слідчим відділом Управління СБ України в Харківській області встановлено, що близько 13 год 13 хв 01.09.2024 мало місце порушення законів та звичаїв війни військовослужбовцями підрозділів збройних сил чи інших відомств російської федерації, що полягали у здійсненні обстрілів із використанням невстановленого типу озброєння снарядами дальньої дії ураження невстановленого калібру (вид боєприпасів встановлюється) по території Філії «Теплоелектроцентраль» ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна компанія» внаслідок чого виявлено одне влучання в турбінне відділення між колонами 24 та 25, ряд АВ, пошкоджено щит управління турбіни №5, статор генератора турбіни №6, пошкоджено вікна між колонами 11-24, ряду А турбінного відділення, пошкоджено трансформатор 18Т, масляний вимикач 110 Кв трансформатору 17Т, трансформатор 38Т, сталося загорання сухої трави, друге влучання відбулось в технологічну будівлю реагентного господарства, внаслідок пошкодження відбувся витік кислоти та лугу, сталася пожежа.

04.10.2025р. внаслідок військових дій зі сторони російської федерації відбувся обстріл майнового комплексу «ТЕЦ-2 Есхар» Філії “Теплоелектроцентраль» ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна компанія». В ході проведення огляду місця події слідчим відділом Управління СБ України в Харківській області встановлено, що у період з 21 год 35 хв 03.10.2025 по 00 год 25 хв 04.10.2025 мало місце порушення законів та звичаїв війни військовослужбовцями підрозділів збройних сил чи інших відомств російської федерації, що полягали у здійсненні обстрілу із невстановленого виду озброєння (ймовірно БПЛА типу «Герань-2») у кількості близько 16 одиниць по території ТЕЦ, внаслідок чого пошкоджено споруди, обладнання та трансформатори, що належать «ТЕЦ-2 Есхар» Філії “Теплоелектроцентраль» ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна компанія».

Відповідач отримав сертифікати ТПП про настання форс-мажорних обставин.

Внаслідок форс-мажорних обставин (військова агресія Російської Федерації проти України), незважаючи на колосальні пошкодження, відповідач власним коштом відновлював ТЕЦ після кожного з обстрілів для відновлення генерації електричної енергії у Харківському енерговузлі.

З 03.04.2026 р підприємство відповідача не приймає послуги з розподілу природного газу згідно з п.2.1. типового договору розподілу природного газу, та не здійснює експлуатацію власних газових мереж та не споживає природній газ з газорозподільної системи.

Як пояснює відповідач, Кабінет міністрів України на засіданні 30 березня 2026 р. ухвалив зміни до діючого механізму покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, та вніс зміни до Постанови Кабінету міністрів України №222 від 6 березня 2022р., якими скасував пільгові ціни на природний газ (ПСО) для всіх виробників електроенергії, в тому числі для ТЕЦ.

Відповідно, з 01.04.2026 р. ТЕЦ купують природний газ для виробництва електроенергії на вільному ринку за комерційними цінами. Оскільки комерційні ціни фінансово покладають великий тягар на роботу ТЕЦ і призводять до колосальних збитків, Відповідач зупинив роботу ТЕЦ і припинив генерацію електроенергії та відповідно споживання газу, про що повідомив Позивача.

Як пояснив в судовому засіданні представник відповідача, генерацію електроенергії та відповідно споживання газу підприємство відповідача відновило тільки нещодавно з огляду на необхідність забезпечення населення електроенергією та теплопостачанням в умовах повномасштабної війни.

Постановою НКРЕКП від 19.12.2025 № 2163 «Про встановлення тарифів на послуги розподілу природного газу для ТОВ «Газорозподільні мережі України» для Харківської філії були встановлені нові (збільшені) тарифи на послуги розподілу природного газу.

Як стверджує відповідач, зазначені обставини вкрай негативно впливають на діяльність підприємства відповідача та відповідно, на можливість вчасного виконання ним своїх зобов`язань з оплати послуг на користь позивача.

Окрім того, суд також враховує пояснення відповідача стосовно перебування підприємства відповідача в скрутному фінансовому становищі, оскільки систематичні неплатежі по зобов`язанням, зокрема, перед позивачем, є результатом цих обставин.

До того ж, як свідчать відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень, на розгляді Господарського суду Харківської області перебуває справа № 922/2240/26 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" про визнання банкрутом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія".

Згідно з ухвалою від 06.07.2026 по даній справі, заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" прийнято до розгляду, останній стверджує що його кредиторські вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" становлять 127 052 854,28 грн.

Станом на момент винесення даного рішення питання про відкриття провадження у справі про банкрутство у межах справи № 922/2240/26 ще не вирішено.

При цьому, суд також враховує, що матеріали справи не містять будь-яких доказів понесення позивачем збитків в результаті прострочення відповідачем взятих на себе зобов`язань. При цьому, в результаті допущеного прострочення, позивач отримує від відповідача нараховані ним інфляційні, а також 3% річних та пені в відповідних сумах, які стягуються згідно з даним судовим рішенням.

До того ж, стягнення з відповідача на користь позивача пені у всій заявленій до стягнення сумі в умовах воєнного стану перетворюється для критично важливого підприємства Харківського регіону на несправедливо непомірний тягар та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків.

За таких обставин, з урахуванням необхідності забезпечення балансу інтересів сторін, виходячи з загальних засад, встановлених ст. 3 ЦК України, суд вважає за необхідне зменшити суму пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, на 50%.

За таких обставин, позов у даній частині вимог підлягає задоволенню частково, а з відповідача на користь позивача підлягають стягненню пеня в сумі 1201489,535 грн.

У задоволенні іншої частини позову про стягнення та пені слід відмовити з наведених підстав та мотивів.

При прийнятті даного рішення суд також зазначає, що рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27.09.2001).

У наведеній справі Європейський суд з прав людини наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на викладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Здійснюючи розподіл судових витрат суд зазначає.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим, за приписами ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

З огляду на те, що спір у даній справі виник в зв`язку з порушенням відповідачем своїх зобов`язань за договором, а часткове задоволення позовних вимог обумовлене реалізацією судом свого права на зменшення неустойки, а не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, в даному випадку є підстави для покладення судових витрат на відповідача в повному обсязі.

Аналогічна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 03.04.2018 у справі № 902/339/16, від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 05.04.2018 у справі № 917/1006/16.

За таких обставин, з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню 453587,43 грн. - витрат по сплаті судового збору

Окрім того, позивачем заявлено клопотання про повернення надмірно сплаченого судового збору.

З цього приводу суд зазначає, що при зверненні до суду з позовом у даній справі позивачем платіжною інструкцією № 1032 від 21.05.2026 сплачено судовий збір в сумі 931840 грн.

В подальшому, позивачем було подано заяву про зменшення розміру позовних вимог. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.07.2026 заяву позивача (вх. № 17418 від 16.07.2026) про зменшення розміру позовних вимог задоволено, та постановлено продовжити розгляд позовних вимог у даній справі з її урахуванням.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З огляду на викладене, наявні підстави для задоволення клопотання позивача, та повернення йому з державного бюджету 478252,57 грн.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВ Нафтогазовидобувна компанія" (адреса: 63524, Харківська обл., Чугуївський р-н, смт. Есхар, вул. 152 Стрілецької Дивізії, буд. 16; код ЄДРПОУ 34181461) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1; код ЄДРПОУ: 44907200) в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (адреса: 61109, м. Харків, вул. Безлюдівська, буд. 1; код ЄДРПОУ: 45051254):

34037348,29 грн. - боргу за період з січня по квітень 2026;

1201489,535 грн. - пені;

239656,90 грн. - 3% річних;

1118965,57 грн. - інфляційного збільшення;

453587,43 грн. - витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" про повернення судового збору задовольнити.

Головному управлінню державної казначейської служби України у Харківській області повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1; код ЄДРПОУ 44907200) в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (адреса: 61109, м. Харків, вул. Безлюдівська, буд. 1; код ЄДРПОУ 45051254) з Державного бюджету 478252,57 грн. судового збору, сплаченого до Господарського суду Харківської області згідно з платіжною інструкцією № 1032 від 21.05.2026, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "22" вересня 2026 р.

СуддяО.І. Байбак