Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №922/3157/25 — Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

(додаткове)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року м. ХарківСправа № 922/3157/25

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

розглянувши заяву керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "БМВ Лізинг" Ахрамєєва І.О. (вх.№21766 від 04.09.2026) про долучення доказів та стягнення понесених судових витрат по справі

за позовом Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7; код ЄДРПОУ: 04059243)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БМВ Лізинг" (61037, м. Харків, вул. Морозова, 2/4; код ЄДРПОУ: 31643019)

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Харківська міська рада звернулася до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "БМВ Лізинг", в якій просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 1 978 042,68 грн за використання земельної ділянки по просп. Олександрівському, 99 у м. Харкові з кадастровим номером 6310138200:03:027:0044 за період з 18.03.2021 по 28.02.2022, а також покласти на відповідача витрати зі сплати судового збору у сумі 29 670,64 грн.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 02.09.2026 відмовлено у задоволені позову Харківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "БМВ Лізинг" про стягнення заборгованості.

04.09.2026 до суду надійшла заяву керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "БМВ Лізинг" Ахрамєєва І.О. (вх.№21766 від 04.09.2026) про долучення доказів та стягнення понесених судових витрат, в якій просить суд залучити до матеріалів справи письмові докази понесених відповідачем судових витрат та постановити додаткове рішення суду у справі №922/3157/25 про стягнення з позивача суми судових витрат у розмірі 35 614,00 грн за надання професійної правничої (правової) допомоги адвокатом Лазебник А.Ю.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.09.2026 заяву керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "БМВ Лізинг" Ахрамєєва І.О. (вх.№21766 від 04.09.2026) про долучення доказів та стягнення понесених судових витрат прийнято до розгляду.

15.09.2026 через кабінет Електронного суду від представника позивача надійшло заперечення на заяву позивача про ухвалення додаткового рішення (вх.№22654 від 15.09.2026). Документ сформований в системі «Електронний суд» та надіслано до суду 14.09.2026.

Відповідно до ч.3 ст.244 ГПК України додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.

Розглянувши заяву керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "БМВ Лізинг" Ахрамєєва І.О. (вх.№21766 від 04.09.2026) про долучення доказів та стягнення понесених судових витрат, суд виходить з наступного.

Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективного захисту своїх прав в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина 1 статті 16 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ст.244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, як зазначено у частині 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частинами 2, 3 статті 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно вимог частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частиною 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Також, суд зазначає, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно з частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, а також розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відносно обґрунтованості розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу та його (розміру) пропорційності предмету спору, суд приймає до уваги, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, п.95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п.п.34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п.80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п.88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 та п.268 рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Враховуючи вищевикладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Аналогічна правова позиція також викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі №910/2170/18.

Суд також враховує позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, де зазначено, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати: консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо.

Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, з означених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

За змістом пункту 4 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до частин третьої, четвертої та шостої статті 28 Правил адвокатської етики розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

У своїх рішеннях у справах "Баришевський проти України" від 26.02.2015, "Гімадуліна та інші проти України" від 10.12.2009, "Двойних проти України" від 12.10.2006, "Меріт проти України" від 30.03.2004, "East/West Jinnee Limited" проти України" від 23.01.2014 ЄСПЛ указував, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат за умови, що буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

Сформована практика Європейського суду з прав людини заснована на тому, що заявник має право на відшкодування витрат в розмірі, який був необхідний та розумний і дійсно понесений. Зокрема, у справі "Неймайстер проти Австрії" було вирішено, що витрати на правову допомогу присуджуються в тому випадку, якщо вони були здійснені фактично, були необхідними і розумними в кількісному відношенні (пункт 43 рішення "Неймайстер проти Австрії").

Дослідивши матеріали справи суд констатує, що правовідносини між відповідачем та адвокатом Лазебник А.Ю. на момент розгляду справи Господарським судом Харківської області підтверджуються договором про надання правової допомоги б/н від 01.09.2025 та додатковими угодами №4 від 08.06.2026 та №5 від 28.08.2026 до нього.

На підтвердження понесення позивачем витрат на правову допомогу адвоката у розмір 35 614,00 грн позивача надав суду акт наданих послуг №4 від 02.09.2026.

Суд зазначає, що надані відповідачем документи на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно акту наданих послуг №4 від 02.09.2026 відповідачу була надано адвокатом наступні послуги:

1. Складання адвокатом процесуальних документів у справі №922/3157/25, а саме: письмових пояснень та заяви про стягнення витрат на надання правової допомоги на загальну суму 16967,00 грн.

2. Участь адвоката 24 червня 2026 року у першому судовому засіданні Господарського суду Харківської області у справі №922/3157/25 на загальну суму 8647,00 грн.

3. Участь адвоката 05 серпня 2026 року у судовому засіданні Господарського суду Харківської області у справі №922/3157/25 на загальну суму та 5000,00 грн.

4. Участь адвоката 02 вересня 2026 року у судовому засіданні Господарського суду Харківської області у справі №922/3157/25 на загальну суму та 5000,00 грн.

Усього адвокатом надано послуги на суму 35 614,00 грн, без ПДВ.

Пунктом 1 частини 4 статті 129 ГПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

В силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Відповідно до положень частин п`ятої, шостої статті 126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Виходячи зі змісту наведених вище положень статті 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.

Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи. Такий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Харківська міська рада заперечує проти заяви ТОВ «БМВ Лізинг» про стягнення 35 614,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на неспівмірність заявленої суми зі складністю справи, обсягом і характером виконаних адвокатом робіт, критеріями реальності, необхідності та розумності таких витрат. При цьому міська рада зазначає, що договірні домовленості між адвокатом і клієнтом, у тому числі щодо «гонорару успіху», не є обов`язковими для суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат, а відшкодування витрат на професійну правничу допомогу не може становити для сторони спосіб надмірного збагачення. З огляду на наведене міська рада просить відмовити у задоволенні заяви, а у разі встановлення судом підстав для компенсації витрат – зменшити їх розмір.

Суд частково погоджується з доводами Харківської міської ради щодо необґрунтованості та неспівмірності заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу, з огляду на наступне.

Як встановлено судом, відповідно до акта наданих послуг №4 від 02.09.2026 до складу заявлених відповідачем витрат у загальному розмірі 35 614,00 грн включено, зокрема, вартість складання процесуальних документів у справі №922/3157/25, а саме письмових пояснень та заяви про стягнення витрат на надання правової допомоги, у розмірі 16 967,00 грн.

При цьому суд враховує правову позицію, викладену Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.02.2024 у справі №910/9714/22, відповідно до якої, в силу приписів наведених вище положень законодавства, заява сторони про розподіл судових витрат фактично є дією спрямованою на реалізацію стороною свого права лише на подання доказів щодо витрат, які вже понесені такою стороною. З огляду на, що подання стороною заяви про розподіл судових витрат не може бути ототожнено з витратами на професійну правничу допомогу, які пов`язані з розглядом справи по суті спору.

Ураховуючи наведене вище, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду погодився з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №914/1564/20 та у додаткових постановах від 20.09.2023 у справі №922/838/22, від 14.09.2023 у справі №911/3076/21, від 06.09.2023 у справі №914/131/22, від 30.08.2023 у справі №911/3586/21, від 25.07.2023 у справі №914/4092/21, від 07.02.2023 у справі №922/4022/20, від 23.08.2022 у справі №909/328/18, від 05.07.2022 у справі №910/10507/21 щодо застосування статей 123, 126 ГПК України, про те, що заява сторони про розподіл судових витрат є фактично заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.

Отже, витрати, пов`язані з підготовкою заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, не можуть бути включені до складу витрат, що підлягають розподілу між сторонами у справі.

Разом з тим, із зазначеного в акті формулювання неможливо встановити окремий розмір вартості підготовки письмових пояснень та окремий розмір вартості підготовки заяви про стягнення судових витрат, оскільки такі послуги об`єднані відповідачем в одну позицію загальною вартістю 16 967,00 грн. Належних доказів, які б дозволяли суду визначити вартість саме письмових пояснень, без урахування вартості підготовки заяви про стягнення судових витрат, відповідачем не надано.

Водночас відповідачем не надано детального опису робіт, передбаченого частиною третьою статті 126 ГПК України, з якого можливо було б встановити зміст, обсяг та вартість кожної окремої процесуальної дії, що була виконана адвокатом, а також не зазначено, який саме час було витрачено адвокатом на підготовку письмових пояснень та який час - на підготовку заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання щодо можливості покладення на відповідачів усієї заявленої до відшкодування суми, суд також враховує, що відповідно до частини третьої статті 126 Господарського процесуального кодексу України саме учасник справи, який заявляє вимогу про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, повинен надати детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, а також здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Наведена норма покликана забезпечити можливість суду та інших учасників процесу перевірити реальність виконаних адвокатом робіт, їх зв`язок із розглядом конкретної справи та співмірність заявленої до відшкодування суми.

Суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21, згідно якої подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Однак суд за таких обставин не може надати обґрунтовану оцінку співмірності витрат на оплату послуг адвоката із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг).

Крім того, відповідно до акта наданих послуг №4 від 02.09.2026 відповідачем заявлено до відшкодування 8 647,00 грн за участь адвоката у судовому засіданні 24.06.2026, 5 000,00 грн за участь у судовому засіданні 05.08.2026 та 5 000,00 грн за участь у судовому засіданні 02.09.2026.

Оцінюючи зазначені витрати на предмет їх співмірності, суд враховує фактичну тривалість відповідних судових засідань.

Так, судове засідання 24.06.2026 у справі №922/3157/25 тривало з 10:05 до 10:09, тобто 4 хвилини. При цьому вартість участі адвоката у вказаному судовому засіданні визначена в акті у розмірі 8 647,00 грн.

Судове засідання 05.08.2026 тривало з 11:30 до 11:52, тобто 22 хвилини, а вартість участі адвоката визначена у розмірі 5 000,00 грн.

Судове засідання 02.09.2026 тривало з 10:57 до 11:07, тобто 10 хвилин, а вартість участі адвоката визначена у розмірі 5 000,00 грн.

При визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають відшкодуванню, суд бере до уваги не лише факт участі адвоката у судових засіданнях, але й обсяг фактично наданої правничої допомоги, тривалість судових засідань, складність відповідних процесуальних дій, а також співмірність заявлених витрат із характером та обсягом виконаної роботи.

Водночас суд не ставить під сумнів право сторін договору самостійно визначати порядок обчислення адвокатського гонорару, оскільки це відповідає принципу свободи договору та положенням статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Разом із тим під час вирішення питання про розподіл судових витрат між сторонами суд не пов`язаний способом визначення винагороди, погодженим адвокатом і клієнтом.

Однак, компенсації за рахунок іншої сторони підлягають лише ті витрати, які доведені належними доказами та відповідають критеріям необхідності, реальності і розумності. Саме такий підхід неодноразово сформульований Великою Палатою Верховного Суду, яка звертала увагу, що суд при розподілі судових витрат має оцінювати не лише факт їх понесення, а й їх обґрунтованість та співмірність.

Таким чином, суд доходить висновку, що заявлені витрати підлягають зменшенню до розміру, який відповідає критеріям реальності, необхідності, співмірності та розумності, а тому заява про ухвалення додаткового рішення підлягає частковому задоволенню.

Суд не ставить під сумнів право сторін договору визначити будь-який розмір адвокатської винагороди. Однак при вирішенні питання про її компенсацію за рахунок іншої сторони суд повинен оцінити не лише факт сплати коштів, а й їх необхідність, документальне підтвердження та співмірність. Саме позивач повинен надати суду можливість перевірити відповідність заявленої суми фактично виконаній роботі. Якщо така можливість відсутня через неподання детального розрахунку, неподільність заявленої винагороди або включення до неї складових, які не можуть бути перевірені судом, негативні наслідки недостатності доказування покладаються саме на заявника, а не на іншу сторону спору.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

У частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку / дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 ГПК України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов`язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України.

Такий обов`язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування/заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 ГПК України, суд і ухвалює рішення в цій частині.

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладено в пунктах 33-34, 37 додаткової постанови від 07.07.2021 у справі №910/12876/19, зокрема, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 15 та 2 ГПК України має обов`язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

У контексті наведеного вище, суд наголошує на тому, що подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 ГПК України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі №910/9714/22.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, суд вважає за доцільне додатково звернутися до практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішення від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п.77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.

Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому ЄСПЛ у зазначеній вище справі, присудивши 2550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення.

Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" Європейський суд з прав людини у п.41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.

З огляду на викладене, враховуючи результат розгляду справи, документальне підтвердження витрат, їх пов`язаність із розглядом справи, а також заперечення позивача щодо їх розміру та співмірності, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви керівника Товариства з обмеженою відповідальністю «БМВ Лізинг» Ахрамєєва І.О. (вх.№21766 від 04.09.2026) та стягнення з Харківської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БМВ Лізинг» 18 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Суд зазначає, що заява про ухвалення додаткового судового рішення розглянута поза межами строку, встановленого частиною 3 статті 244 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої додаткове судове рішення ухвалюється протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Водночас недотримання зазначеного строку зумовлено об`єктивними обставинами, а саме перебуванням судді, яка розглядає дану справу, у щорічній відпустці, що унеможливлювало здійснення нею процесуальних дій у справі у відповідний період. Після виходу судді з відпустки розгляд заяви здійснено у найкоротший можливий строк з урахуванням вимог процесуального законодавства та необхідності належного вирішення питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 123, 126, 129, 237, 238, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "БМВ Лізинг" Ахрамєєва І.О. (вх.№21766 від 04.09.2026) про долучення доказів та стягнення понесених судових витрат – задовольнити частково.

Стягнути з Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7; код ЄДРПОУ: 04059243) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БМВ Лізинг" (61037, м. Харків, вул. Морозова, 2/4; код ЄДРПОУ: 31643019) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 18 000 (вісімнадцять тисяч) грн 00 коп.

В іншій частині - відмовити.

Видати наказ після набрання додатковим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне додаткове рішення складено 21.09.2026.

Суддя Т.О. Пономаренко