Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №211/3053/26 — Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/3053/26

Провадження № 2/211/3769/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

21 вересня 2026 року

Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Костенко Є.К.,

за участю секретаря судового засідання Гоєнко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 та просить стягнути з відповідача заборгованість за укладеним з ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» кредитним договором №2107772 від 19.02.2025 в сумі 53155,98 грн., з яких 11998,95 грн. заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту); 25557,87 грн. заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення прав вимоги; 9599,16 грн. заборгованість за нарахованими процентами, 6000,00 грн. заборгованість за штрафами. В обґрунтування вимог позивачем зазначено, що відповідно до умов кредитного договору №2107772 від 19.02.2025, відповідачу було надано кредиту сумі 12000,00 грн. 26.11.2025 між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та позивачем укладено договір факторингу №26-11/25, відповідно до якого позивачем набуто право вимоги до відповідача за кредитним договором №2107772 від 19.02.2025. Умови кредитних договорів відповідачем виконувались неналежним чином, кредит та відсотки у встановлені договором строки не сплачені, тому з метою захисту прав нового кредитора, позивач просить задовольнити вимоги та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором, судовий збір та витрати на правову допомогу.

Ухвалою суду від 09 квітня 2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Відповідачу надано строк для надання відзиву.

Відповідачем до суду було скеровано відзив на позовну заяву, в якому він заперечує проти позовних вимог посилаючись на те, що відсутні докази укладання кредитного договору, позивачем не доведено факт отримання відповідачем кредитних коштів, правомірність нарахування відсотків та штрафів. За вищезазначеним договором, відповідач коштів не отримував, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження факту отримання кредитних коштів за даним договором, зважаючи на зазначене, не надано належних доказів, які б підтверджували наявність заборгованості за даним кредитним договором. Також, зазначає, що за даним договором позивачем понадстроково нараховано відсотки, тобто за межами строку кредитування.

Представником позивача надано до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якій він зазначає, що кредитні договори укладені відповідно до вимог законодавства в електронній формі. Підписавши договір відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма істотними умовами, які були погоджені сторонами. На підтвердження факту перерахування коштів, за кредитним договором укладеним між сторонами, позивачем надано квитанцію. Відповідачем не надано доказів на підтвердження того, що зазначений ним картковий рахунок йому не належить. Стосовно нарахування відсотків, сторонами погоджено, що за користування кредитними коштами кредитором нараховуються відсотки за користування кредитом на весь період фактичного користування, в тому числі і у випадку прострочення виконання грошового зобов`язання. Також, заборгованість по штрафам, яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь є законною, оскільки відповідач в повному обсязі не виконав свої зобов`язання. Зважаючи на зазначене, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою суду від 09.04.2026 задоволено клопотання представника позивача та витребувано від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» докази.

На виконання ухвали суду 20.07.2026 від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надійшла виписка про рух коштів.

Представник позивача та відповідач у судове засідання не з`явилися.

Відповідно до ч. 2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, з`ясувавши фактичні обставини справи, повно та всебічно дослідивши матеріали справи та письмові докази у їх сукупності дійшов таких висновків.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 19.02.2025 між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 було укладено договір №2107772, відповідно до якого відповідач отримав кредит шляхом перерахування кредитодавцем кредитних коштів на картковий рахунок, в сумі 12000,00 грн., строк кредитування 360 днів, процентна ставка 0,01% знижена, 1% базова.

Договір було підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором М773 19.02.2025 о 14:30:37.

За змістом ст. ст. 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а якщо у зобов`язанні встановлений термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термін.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Пунктами 5 та 6 частини 1 статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченоу ЦК України та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеному у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною 6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію).

Частиною 5 статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" передбачено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення ( відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення ( відсилання) до них.

Згідно ч. 8 ст. 11 цього Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, кредитний договір між сторонами у справі був укладений в електронній формі.

За приписами ч.1 ст.1046 та ч.2 ст. 1054 ЦК України кредитний договір є укладеним з моменту передання грошей. Саме в обов`язок позивача входить довести не лише факт підписання договору, а і факт передачі грошей.

Аналогічні за змістом правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 11.11.2015 в справі № 6-1967цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 в справі № 464/3790/16-ц, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.10.2020 в справі №194/1126/18.

Факт отримання кредитних коштів в сумі 12000,00 грн. на картку № НОМЕР_1 відкритою на ім`я ОСОБА_1 , підтверджується випискою, витребуваною з АТ КБ «ПРИВАТБАНК», та довідкою за вих.№2107772 від 06.01.2026.

Згідно із частиною 1 статті 510 ЦК України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор. Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов`язанні.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги по суті – це договірна передача зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно зі статтею 514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як передбачено ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Статтею 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Як передбачено ч. 1 ст.1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу. Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред`явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу.

26.11.2025 між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та позивачем укладено договір факторингу №26-11/25, відповідно до якого позивачем набуто право вимоги до відповідача за кредитним договором №2107772 від 19.02.2025.

Відповідно до витягу з додатку до Договору факторингу №26-11/25 від 26.11.2025, ТОВ «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №2107772 від 19.02.2025 на суму 43556,82 грн.

Згідно зі ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно із частиною другою статті 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. ч.1, 5, 7 ст.81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 752/17604/15-ц (провадження № 61-14780св23).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі №904/2104/19).

Ухвалюючи судове рішення суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України" (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Зважаючи на вищевикладене, судом встановлено факт укладання кредитного договору між сторонами, його було укладено в електронній формі, відповідно до умов чинного законодавства. Також, підтверджено факт отримання відповідачем кредитних коштів на його банківський рахунок.

А, отже, наявні у суда докази спростовують твердження відповідача про неукладання коедитного договору та не перерахування йому кредитних коштів.

Крім того, з наданого суду розрахунку заборгованомсті вбачається, що відповідач здійснював часткову оплату за кредитним договором.

Стосовно нарахування відсотків за користування кредитними коштам, суд зазначає наступне.

Пунктом 1.3 кредитного договору №2107772 від 19.02.2025 строк кредиту становить 360 днів.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, відсотки за користування кредитом нараховані в період з 19.02.2025-26.11.2025, тобто в межах строк кредитування, який було узгоджено сторонами під час підписання кредитного договору. Відсотки нараховувались за незмінною ставкою 1% в день.

Отже, суд дійшов висновку, що наданими суду документами підтверджується, правильність нарахування відсотків за користування кредитними коштами, та спростовують аргументи відповідача, зазначені у відзиві.

Комісія за договором не визначена позивачем до стягнення, тому у цій частині суд також не бере до уваги заперечення відповідача.

Згідно розрахунку заборгованості позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 53155,98 грн., з яких 11998,95 грн. заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту); 25557,87 грн. заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення прав вимоги; 9599,16 грн. заборгованість за нарахованими процентами новим кредитором, 6000,00 грн. заборгованість за штрафами.

Разом із цим, суд не погоджується із вказаним розміром загальної заборгованості за кредитним договором, оскільки позивачем здійснено нарахування заборгованості по штрафам.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено воєнний стан з 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Таким чином, неустойка (штраф, пеня) за прострочення (невиконання, часткове виконання) грошового зобов`язання не підлягає стягненню на період дії військового стану, а відтак вимога позивача про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості зі сплати штрафів у розмірі 6000,00 грн. не підлягає задоволенню.

Зважаючи на зазначене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає заборгованість за договором №2107772 від 19.02.2025 в сумі 47155,98 грн., з яких 11998,95 грн. заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту); 25557,87 грн. заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення прав вимоги; 9599,16 грн. заборгованість за нарахованими процентами новим кредитором.

Щодо вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких за частиною 3 статі 133 ЦПК належать витрати на професійну правову допомогу, які за змістом статті 137 ЦПК несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Приписами статті 141 ЦПК України визначено: розмір витрат, які сторона сплатила у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд звертає увагу, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, тому обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а суд при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу повинен надати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких відповідач має заперечення.

Частиною 3 статті 141 ЦПК України закріплено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року по справі №755/9215/15-ц.

Як вбачається з матеріалів справи, понесені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 16000,00 грн. підтверджуються: Договором про надання правової допомоги №02-07/2024 від 02.07.2024 , заявкою на надання юридичної допомоги №2135 від 01.01.2025; витягом з акту №27 про надання юридичної допомоги від 30.01.2026.

Отже, з огляду на зазначені норми права, правову позицію Великої Палати Верховного Суду та встановлені обставин справи, суд дійшов переконання, що вимоги про відшкодування витрат позивача на правничу допомогу підлягають частковому задоволенню, оскільки вони пов`язані з розглядом справи, але при цьому не були дотримані критерії розумності їх вартості, також зважаючи на те, що позовні вимоги задоволено частково, та беручи до уваги заперечення відповідача щодо необгрунтовано завищених витрат на правову допомогу, стягненню підлягають витрати на правничу допомогу у розмірі 8000 грн.

Згідно частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Позивачем заявлено вимогу про відшкодування судового збору у розмірі 2662,40 грн., сплаченого при подачі позовної заяви, однак оскільки позов підлягає частковому задоволенню, суд з урахуванням положень ст. 141 ЦПК України вважає можливим відшкодувати позивачу понесені витрати у розмірі 2361,88 грн. (47155,98 грн. (сума боргу, стягнута судом) х 2662,40 (сума судового збору, сплачена позивачем) / 53155,98 грн. (сума боргу, заявлена до стягнення).

Керуючись ст. ст. 525, 526, 530, 610, 625, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 10, 12,13, 141, 263, 265, 280-284, 288 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (ЄДРПОУ 42640371, юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд.6, оф.521) суму заборгованості за кредитними договорами №2107772 від 19.02.2025 у розмірі 47155 (сорок сім тисяч сто п`ятдесят п`ять) гривень 98 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (ЄДРПОУ 42640371, юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд.6, оф.521) витрати на правову допомогу 8000 (вісім тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГ ПАРТНЕРС» (ЄДРПОУ 42640371, юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Ґедройця Єжи, буд.6, оф.521) судовий збір в розмірі 2361 (дві тисячі триста шістдесят одна) гривня 88 коп.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення. Учасник справи,якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення,має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 21.09.2026.

Суддя Костенко Є. К