Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №904/3448/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.2026 року м.Дніпро Справа № 904/3448/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Висоцького А.М. (доповідач по справі)

суддів: Левшиної Г.В., Чус О.В.

секретар судового засідання: Гетьманенко С.М.

за участю представників сторін у справі:

від Дніпровської міської ради – Білан С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Білого Євгена Володимировича

на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026, суддя суду першої інстанції Назаренко Н.Г., м. Дніпро, повний текст ухвали складено та підписано 06.08.2026

у справі № 904/3448/26

за позовом Дніпровської міської ради (м. Дніпро)

до Фізичної особи-підприємця Білого Євгена Володимировича (м. Дніпро)

про стягнення безпідставно збережених коштів

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Білого Євгена Володимировича про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки по АДРЕСА_1 за період з 01.01.2022 по 22.01.2026 у розмірі 969 918 грн 02 коп., набутих без достатньої правової підстави внаслідок несплаченої орендної плати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не сплачував орендну плату за користування земельною ділянкою, на якій знаходиться належне йому на праві власності нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , а саме автостоянка: Літ. А-1 - будівля вартової площею 6,0 кв. м; літ. № 1 - огорожа площею 205,5 кв. м; Літ. І - замощення площею 1 199,0 кв. м, за період з 01.01.2022 по 22.01.2026 за відсутності укладеного договору оренди, у зв`язку з чим фактично збільшив свої доходи, а Дніпровська міська рада втратила належне їй майно (кошти від орендної плати).

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 15.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.

30.06.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшла заява про заміну сторони її правонаступником, у якій відповідач просив залучити до участі у справі свого правонаступника - Приватне підприємство "Оздоровчий центр "ВІКТОРІЯ".

Подане клопотання відповідач мотивував наявністю договору безоплатного тимчасового користування нерухомим майном від 21.10.2021 року, за яким Фізична особа-підприємець Білий Євген Володимирович передав у безоплатне тимчасове користування Приватному підприємству "Оздоровчий центр "ВІКТОРІЯ" нерухоме майно – майновий комплекс автостоянки, за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, бульвар Слави, 1-Ж. При цьому, відповідно до пункту 2.5 цього договору усі податки, збори, обов`язкові платежі, штрафи, пені та інші фінансові зобов`язання, що виникають у зв`язку з користуванням майном або здійсненням користувачем діяльності з використанням майна, сплачуються виключно останнім.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026 у задоволенні клопотання фізичної особи-підприємця Білого Євгена Володимировича про заміну сторони її правонаступником відмовлено.

Місцевий господарський суд виходив з того, що правонаступництво юридичної особи має місце у випадку її припинення шляхом реорганізації: злиття, приєднання, поділу, перетворення (частина перша статті 104 Цивільного кодексу України), і в такому разі відбувається одночасне правонаступництво (передання) прав і обов`язків юридичної особи, або, іншими словами, одночасне правонаступництво щодо майна, прав і обов`язків юридичної особи (частина друга статті 107 ЦК України), а тому правонаступництво юридичної особи завжди є універсальним, тобто передбачає одночасний перехід до правонаступника за передавальним актом або розподільчим балансом (частина перша статті 104, статті 106— 109 ЦК України) і прав, і обов`язків юридичної особи, яка припиняється шляхом реорганізації.

Суд першої інстанції також врахував висновки Верховного Суду про те, що процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав та обов`язків від однієї особи до іншої, а виникнення процесуального правонаступництва безпосередньо пов`язане з переходом матеріальних прав між такими особами; заміна сторони правонаступником відбувається, як правило, у випадках зміни суб`єкта права або обов`язку у правовідношенні, коли новий суб`єкт права (позивач, відповідач або третя особа) повністю або частково приймає на себе права чи обов`язки попередника.

Виходячи з наведеного, місцевий господарський суд дійшов висновку, що укладення між відповідачем і третьою особою договору безоплатного тимчасового користування нерухомим майном не є правонаступництвом в розумінні закону.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що фактично ФОП Білий Є.В. просить замінити відповідача у справі належним - Приватним підприємством "Оздоровчий центр "ВІКТОРІЯ", та звернув увагу на приписи частин другої, четвертої статті 48 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. З огляду на це суд дійшов висновку, що процесуальним законодавством передбачено право на подання клопотання про заміну відповідача лише у позивача, а тому відмовив у задоволенні клопотання відповідача про заміну сторони її правонаступником.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із вказаним рішенням, фізична особа-підприємець Білий Євген Володимирович звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову, якою заяву про заміну сторони її правонаступником задовольнити.

Апелянт вказує на те, що за договором від 21.10.2021 фактичним користувачем спірного майнового комплексу було Приватне підприємство "Оздоровчий центр "ВІКТОРІЯ". При цьому пунктом 2.5 зазначеного договору сторони прямо погодили, що всі фінансові зобов`язання, які виникають у зв`язку із користуванням зазначеним майном або здійсненням діяльності із його використанням, покладаються виключно на користувача. Тобто фактично протягом усього спірного періоду саме Приватне підприємство "Оздоровчий центр "ВІКТОРІЯ" здійснювало користування майновим комплексом та земельною ділянкою, отримувало всі економічні вигоди від такого користування, здійснювало господарську діяльність та відповідно до укладеного між сторонами договору прийняло на себе обов`язок щодо сплати всіх платежів, пов`язаних із використанням майна.

За доводами апелянта, суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 52 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, відмовляючи у задоволенні заяви, фактично звів зміст частини першої цієї статті виключно до випадків реорганізації юридичної особи або переходу права власності на майно, тоді як наведена норма процесуального закону має значно ширший зміст: суд залучає до участі у справі правонаступника не лише у випадку припинення юридичної особи або заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а й в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір. Скаржник наголошує, що законодавець свідомо передбачив відкритий перелік випадків процесуального правонаступництва, який не обмежується лише реорганізацією юридичних осіб, однак суд першої інстанції зазначену норму фактично не застосував, звузивши її зміст лише до випадків переходу права власності на нерухоме майно, хоча предметом поданої заяви не було встановлення нового власника майнового комплексу, а було встановлення особи, яка відповідно до укладеного між сторонами договору фактично вступила у спірні матеріальні правовідносини щодо користування майном та прийняла на себе всі фінансові зобов`язання, що виникають у зв`язку із таким користуванням. Отже, висновок суду про відсутність правонаступництва виключно з тих підстав, що право власності залишилося за ФОП Білим Є.В., є передчасним, неповним та не ґрунтується на повному змісті статті 52 ГПК України.

Фізична особа-підприємець Білий Євген Володимирович також вказує на те, що суд першої інстанції не дослідив характер спірних матеріальних правовідносин та фактично не надав оцінки доказам, поданим відповідачем. Як убачається із поданої відповідачем заяви про процесуальне правонаступництво, остання була обґрунтована не лише фактом укладення договору безоплатного тимчасового користування нерухомим майном, а й тим, що саме Приватне підприємство "Оздоровчий центр "ВІКТОРІЯ" фактично здійснює користування майновим комплексом автостоянки; здійснює господарську діяльність із використанням зазначеного майна; відповідно до умов договору прийняло на себе усі податки, збори, обов`язкові платежі та інші фінансові зобов`язання, пов`язані із використанням майнового комплексу; отримує усі майнові вигоди від використання спірного об`єкта нерухомості. Саме зазначені обставини були покладені відповідачем в основу заяви про заміну сторони її правонаступником, разом із тим суд першої інстанції не дослідив зазначених доводів взагалі.

Апелянт наголошує, що у мотивувальній частині оскаржуваної ухвали відсутня будь-яка правова оцінка пункту 2.5 договору безоплатного тимчасового користування нерухомим майном, яким сторони прямо визначили, що усі фінансові зобов`язання, які виникають у зв`язку з користуванням майном, покладаються виключно на Приватне підприємство "Оздоровчий центр "ВІКТОРІЯ". Так само судом не встановлено, хто саме здійснював господарську діяльність на земельній ділянці у спірний період, хто отримував доходи від використання майнового комплексу, хто фактично користувався земельною ділянкою та чи відповідають наведені обставини характеру спірних матеріальних правовідносин. Фактично суд обмежився лише встановленням обставини щодо незмінності права власності на майновий комплекс, після чого зробив висновок про відсутність підстав для застосування статті 52 Господарського процесуального кодексу України, при цьому жодної оцінки тим доказам та доводам, які безпосередньо стали підставою звернення із відповідною заявою, суд не надав.

Скаржник також вважає, що суд першої інстанції безпідставно застосував положення статті 48 Господарського процесуального кодексу України, яка не регулює спірні процесуальні правовідносини.

З огляду на викладене Фізична особа-підприємець Білий Є.В. вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, зроблені без повного дослідження доказів та не відповідають вимогам статей 86 та 236 Господарського процесуального кодексу України щодо законності й обґрунтованості судового рішення.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

Дніпровська міська рада подала відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого вважає її безпідставною та необґрунтованою, а оскаржувану ухвалу суду такою, що прийнята відповідно до норм матеріального та процесуального права, що є підставою для відмови в задоволенні апеляційної скарги.

Позивач наполягає на тому, що процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони в матеріальних правовідносинах її правонаступником). Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірних матеріальних правовідносинах, у зв`язку із чим для вирішення судом питання щодо процесуальної заміни сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріальних правовідносин та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника; підставою здійснення правонаступництва в процесуальному аспекті є вибуття (заміна) сторони у матеріальних правовідносинах, у тому числі й у відповідному зобов`язанні.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги щодо фактичного користування майновим комплексом автостоянки Приватним підприємством "Оздоровчий центр "ВІКТОРІЯ" із прийняттям на себе усіх фінансових зобов`язань пов`язаних із таким користуванням, позивач посилається на правову позицію Верховного Суду з даного приводу, відповідно до якої обов`язок зі сплати земельного податку або відшкодування безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою покладається на власника нерухомого майна, розташованого на такій земельній ділянці, незалежно від того, чи здійснює такий власник фактичне користування цим майном. Наявність внутрішніх договорів найму нерухомого майна між власником та користувачами не змінює того факту, що перед власником землі за неотриманий дохід відповідає виключно титульний власник; обов`язок плати за землю та відповідальність за безпідставне збереження коштів за користування ділянкою автоматично виникає у власника нерухомості з моменту реєстрації права власності.

Міська рада наголошує, що відповідачем не надано доказів переходу до Приватного підприємства "Оздоровчий центр "ВІКТОРІЯ" права власності на об`єкт нерухомого майна, а договір безоплатного користування не підтверджує факту вибуття відповідача з матеріальних правовідносин та переходу його прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника, що підтверджує позицію суду першої інстанції стосовно того, що укладення між відповідачем і третьою особою договору безоплатного тимчасового користування нерухомим майном не є правонаступництвом у розумінні закону.

Крім того, позивач зазначає, що у Дніпровської міської ради є підстави вважати, що поданий відповідачем у даній справі договір безоплатного тимчасового користування нерухомим майном створений штучно та підписаний заднім числом, а долучення його до матеріалів справи може свідчити про умисні дії відповідача з метою введення суду в оману щодо фактичних обставин спору. На обґрунтування цього позивач вказує, що позовні вимоги базуються на даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до яких власником об`єкта нерухомого майна, розташованого по АДРЕСА_1 , є Білий Євген Володимирович, при цьому згідно даних вказаного реєстру відсутні будь-які відомості про укладений договір безоплатного користування майном або будь-які інші правочини між відповідачем та Приватним підприємством "Оздоровчий центр "ВІКТОРІЯ".

Дніпровська міська рада також звертає увагу на наявність в судах спорів фактично між тими ж сторонами, у яких представником Фізичної особи-підприємця Білого Євгена Володимировича подаються аналогічні клопотання про заміну відповідача його правонаступником — Приватним підприємством "Оздоровчий центр "ВІКТОРІЯ". Необхідність здійснення заміни відповідача ФОП Білий Є.В. мотивує наявністю договорів, за якими користування нерухомим майном передано Приватному підприємству "Оздоровчий центр "ВІКТОРІЯ". При цьому, адреси в цих договорах, укладених у 2021 році, зазначені з урахуванням рішенням Дніпровської міської ради від 24.04.2024 № 78/49 "Про перейменування топонімів міста Дніпра, назви яких пов`язані з державою-агресором", що об`єктивно є неможливим, та за твердженням позивача свідчить про умисну підробку доказів з метою уникнення цивільно-правової відповідальності та введення суду в оману щодо фактичних обставин справи.

З огляду на викладене позивач вважає, що підстави для скасування ухвали суду першої інстанції відсутні, а тому у задоволенні апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Білого Євгена Володимировича слід відмовити.

Рух справи у суді апеляційної інстанції

07.08.2026 Фізична особа-підприємець Білий Євген Володимирович звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 07.08.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Висоцького А.М. (доповідач), суддів - Левшиної Г.В., Чус О.В.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи № 904/3448/26 на адресу Центрального апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Білого Євгена Володимировича на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026 у справі № 904/3448/26; розгляд справи призначено у судовому засіданні на 15.09.2026 об 10 год. 00 хв.; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань; витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області копії матеріалів, необхідних для розгляду скарги у справі № 904/3448/26.

До Центрального апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи.

15.09.2026 у судовому засіданні взяла участь представниця Дніпровської міської ради – Білан С.А.

Представники інших учасників справи у судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлялися належним чином.

Відповідно до частин другої-третьої статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є необов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2026, якою призначено справу № 904/3448/26 до розгляду на 15.09.2026 о 10 год. 00 хв., була отримана в електронному кабінеті Фізичної особи-підприємця Білого Євгена Володимировича - 14.08.2026.

Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 15.09.2026, не визнавалася апеляційним господарським судом обов`язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні в матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Білого Євгена Володимировича на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026 у справі № 904/3448/26, до суду не повідомлялося.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Білого Євгена Володимировича на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026 у справі № 904/3448/26, незважаючи на відсутність представників окремих учасників справи, повідомлених про судове засідання належним чином. Відсутність зазначених представників у даному випадку не повинна заважати здійсненню правосуддя.

Фактичні обставини, встановлені судом

Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Білого Євгена Володимировича про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки по бульвару Слави, 1 Ж в м. Дніпро за період з 01.01.2022 - 22.01.2026 у розмірі 969 918 гривень 02 копійок набутих без достатньої правової підстави, внаслідок несплаченої орендної плати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не сплачував орендну плату за користування земельною ділянкою, на якій перебуває належне йому на праві власності нерухоме майно за адресою: м. Дніпро, бульвар Слави, 1 Ж, а саме автостоянка: Літ А-1 - будівля вартової площею 6,0 кв. м; літ № 1 - огорожа площею 205,5 кв. м; Літ І - замощення площею 1 199,0 кв. м за період з 01.01.2022 - 22.01.2026 за відсутності укладеного договору оренди, фактично збільшив свої доходи, а Дніпровська міська рада втратила належне їй майно (кошти від орендної плати).

30.06.2026 відповідач подав заяву про заміну сторони її правонаступником, мотивуючи її тим, що відповідно до договору безоплатного тимчасового користування нерухомим майном від 21.10.2021 останній передав у безоплатне тимчасове користування Приватному підприємству "Оздоровчий центр "ВІКТОРІЯ" спірне нерухоме майно – майновий комплекс автостоянки, за адресою: Дніпропетровська область, місто Дніпро, бульвар Слави, 1-Ж. Оскільки майно за зазначеною адресою перебуває у фактичному користуванні та розпорядженні третьої особи, а відповідач не здійснює господарську діяльність на вищезазначеній земельній ділянці, за доводами останнього відповідачем у справі має бути саме Приватне підприємство "Оздоровчий центр "ВІКТОРІЯ".

Місцевий господарський суд за результатами розгляду поданої заяви виснував, що укладення між відповідачем і третьою особою договору безоплатного тимчасового користування нерухомим майном не є правонаступництвом в розумінні закону, а тому відмовив у здійсненні заміни відповідача.

Мотивувальна частина

Відповідно до частини першої статті 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною другою статті 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, виходячи з таких підстав.

Як було зазначено вище, позовні вимоги у даній справі обґрунтовані тим, що відповідач користується земельною ділянкою, на якій розташоване належне йому на праві власності нерухоме майно, без достатньої правової підстави, зокрема, без укладення договору оренди земельної ділянки, у зв`язку з чим позивач нарахував та заявив до стягнення безпідставно збережені кошти у розмірі недоотриманої Дніпровською міською радою орендної плати.

Відповідно до частини четвертої статті 319 Цивільного кодексу України власність зобов`язує.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. При цьому обов`язок сплати земельного податку або орендної плати покладається на власника земельної ділянки або землекористувача, а у випадках, визначених законом - на орендаря земельної ділянки.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував на тому, що обов`язок зі сплати земельного податку або відшкодування безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою покладається на власника нерухомого майна, розташованого на такій земельній ділянці, незалежно від того, чи здійснює такий власник фактичне користування цим майном.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди має фундаментальне значення та глибокий зміст, він передбачений як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Ніхто, крім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, яка зайнята належним йому об`єктом нерухомого майна.

Відповідно до статті 120 Земельного кодексу України, якщо жилий будинок, будівля або споруда, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, що регулюються главою 83 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин першої, другої статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Разом з цим, обов`язок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно потерпілому не належить до заходів відповідальності, оскільки боржник при цьому не несе жодних майнових затрат - він зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно утримував (зберігав).

Для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Апеляційним судом враховано, що 21.10.2021 між фізичною особою – підприємцем Білим Є.В. (далі – позичкодавець) та Приватним підприємством "Оздоровчий центр "ВІКТОРІЯ" (далі – користувач) укладено Договір безоплатного тимчасового користування нерухомим майном, за умовами пункту 1.1. якого позичкодавець передає, а користувач приймає в безкоштовне тимчасове користування нерухоме майно, а саме автостоянку, яка складається з Літ. А-1 - будівля вартової площею 6,0 кв. м; літ. № 1 - огорожа площею 205,5 кв. м; Літ. І - замощення площею 1 199,0 кв. м (надалі - майно), за адресою: м. Дніпро, бульвар Слави, 1 Ж, та перебуває на балансі позичкодавця.

У пункті 2.1. договору передбачено, що користувач вступає у безоплатне тимчасове користування майном не раніше дати підписання сторонами цього договору та Акта приймання-передачі в користування нерухомого майна.

Пунктом 2.5. договору сторони погодили, що усі податки, збори, обов`язкові платежі, штрафи та інші фінансові зобов`язання, що виникають у зв`язку з користуванням майном або здійсненням користувачем діяльності з використанням майна, сплачуються виключно користувачем.

У пунктах 6.2., 6.3. договору сторони зазначили, що договір діє протягом 2 роки і 11 місяців. У разі, якщо жодна із сторін не заявила про розірвання договору, договір пролонгується автоматично на той самий термін.

У той же час, з огляду на наведене вище законодавче регулювання, обов`язок власника нерухомого майна оформити право користування земельною ділянкою, розташованою під нерухомим майном, що йому належить, не залежить від того, чи користується власник цим майном самостійно, чи передав власник майна права користування цим майном іншим особам, чи не користується належним йому майном взагалі.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Враховуючи викладене, наявність укладеного відповідачем (як власником майна) з третьою особою договору безоплатного тимчасового користування нерухомим майном, а також досягнення з цією особою згоди щодо покладення на неї всіх витрат, що виникають у зв`язку з користуванням майном або здійсненням користувачем діяльності з використанням майна, не звільняє відповідача від його законодавчо визначеного обов`язку оформити право користування земельною ділянкою, розташованою під нерухомим майном, що йому належить, а також здійснювати оплату за користування цією земельною ділянкою на користь її власника.

З огляду на наведене апеляційний господарський суд зазначає, що скаржник помилково вважає необхідним встановлення обставин щодо фактичного користувача земельної ділянки у спірний період. Також не має визначального значення для вирішення питання про процесуальне правонаступництво те, хто здійснював експлуатацію майнового комплексу, отримував економічні результати від його використання та ніс витрати, пов`язані з таким використанням.

Відповідно до статті 52 Господарського процесуального кодексу України, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив. Про заміну або про відмову в заміні учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу.

За змістом наведеної норми, процесуальне правонаступництво - це заміна в судовому процесі сторони або третьої особи іншою особою, до якої переходять права та обов`язки особи, яку вона замінює, у спірних матеріальних правовідносинах. При цьому така заміна можлива лише у випадках, коли правонаступництво виникає в матеріальних правовідносинах, тобто коли відбувається перехід прав та обов`язків від однієї особи до іншої на підставі закону або договору.

Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального і може мати місце лише у разі, коли до іншої особи перейшли матеріальні права та обов`язки попередника у відповідних правовідносинах. Правонаступництво у матеріальних правовідносинах - це перехід суб`єктивних прав та обов`язків від однієї особи до іншої у порядку правонаступництва (універсального або сингулярного).

Універсальне правонаступництво має місце при реорганізації юридичної особи (злиття, приєднання, поділ, перетворення), а також у випадку смерті фізичної особи.

Сингулярне (часткове) правонаступництво передбачає перехід до іншої особи окремих прав та обов`язків у конкретних правовідносинах на підставі правочину або закону.

Підсумовуючи все вищевикладене, апеляційний господарський суд зазначає, що укладення договору безоплатного тимчасового користування нерухомим майном (договору позички) не припиняє прав і обов`язків власника цього майна як користувача земельною ділянкою, на якій це майно розміщене, оскільки укладення договору безоплатного тимчасового користування нерухомим майном (договору позички) не тягне за собою переходу права власності на таке майно.

Наявність внутрішніх договорів найму нерухомого майна між власником та користувачами не змінює того факту, що перед власником землі за неотриманий дохід відповідає виключно титульний власник будівлі. Орендар окремих приміщень не є користувачем земельної ділянки під будівлею, обов`язок плати за землю та відповідальність за безпідставне збереження коштів за користування ділянкою автоматично виникає у власника нерухомості з моменту реєстрації права власності. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25.12.2025 у справі № 643/4629/20.

Отже, як правильно виснував суд першої інстанції, наявність договору безоплатного тимчасового користування нерухомим майном у цій справі не є підставою для правонаступництва у матеріальних (у даному випадку - кондикційних) правовідносинах, отже суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні заяви відповідача про заміну сторони її правонаступником, а саме: залучення до участі у справі правонаступника відповідача - Приватного підприємства "Оздоровчий центр "ВІКТОРІЯ".

Колегією суддів також враховано, що підставою для відмови у задоволенні заяви відповідача стали встановлені судом першої інстанції обставини наявності права власності на нерухоме майно саме у відповідача, отже підставою для відмови не стала норма статті 48 Господарського процесуального кодексу, як помилково вважає скаржник.

Таким чином, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Висновки апеляційного господарського суду

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 р., серія A, № 303-A, пункт 29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування чи зміни ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026 по справі № 904/3448/26, за результатами її апеляційного перегляду, колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржувана ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026 по справі № 904/3448/26 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подання апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись статтями 269-271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Білого Євгена Володимировича на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026 у справі № 904/3448/26 – залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 04.08.2026 у справі № 904/3448/26 – залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 22.09.2026.

Головуючий суддя Висоцький А.М.

Судді Левшина Г.В.

Чус О.В.