Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №904/4312/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.2026 року м.Дніпро Справа № 904/4312/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чус О.В. (доповідач)

судді: Висоцький А.М., Левшина Г.В.

секретар судового засідання: Солодова І.М.; Логвиненко І.Г.

За участю (найменування сторін та інших осіб, що беруть участь у справі):

Представник позивача: Сергієнко М.О.

Представник відповідача: Квітка Ю.Г., директор-керівник

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2026 (суддя Ярошенко В.І.) у справі № 904/4312/26

за позовом Дніпровської міської ради, м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ЛАДАС", м. Дніпро

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

В липні 2026 Дніпровська міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області до Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "ЛАДАС", в якому просить суд стягнути заборгованість, що виникла у зв`язку з несплатою орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності у розмірі 801 851, 08 грн.

Заява мотивована тим, що відповідачем належним чином не виконано зобов`язання щодо сплати орендних платежів за користування земельною ділянкою комунальної власності за договором оренди землі від 18.11.2002.

Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «ЛАДАС», а саме на будівлі та споруди, а також на грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «ЛАДАС», у межах суми стягнення в розмірі 801 851, 08 грн до набрання рішенням у справі законної сили.

Заява мотивована тим, що відповідач безпідставно ухиляється від виконання зобов`язання перед позивачем, а тому вважає, що невжиття заходів щодо накладення заборони відносно нерухомого майна Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «ЛАДАС», а також арешт грошових коштів Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «ЛАДАС», може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2026 у задоволенні заяви Дніпровської міської ради про забезпечення позову відмовлено.

Не погодившись із зазначеною ухвалою суду, через систему «Електронний суд» до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся представник Дніпровської міської ради, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2026 у справі № 904/4312/26 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржувана ухвала суду є незаконною, необґрунтованою, ухваленою з порушенням норм процесуального та матеріального права і без дотримання практики Верховного Суду та ЄСПЛ (ст. 6 Конвенції, справи «Котенко та інші проти України», «Краска проти Швейцарії», «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України»).

Міська рада подала позов до ТОВ фірма «ЛАДАС» про стягнення заборгованості з орендної плати за земельну ділянку комунальної власності у розмірі 801 851,08 грн. Між сторонами 18.11.2002 укладено договір оренди земельної ділянки по вул. Черкаська, 8 з кадастровим номером 1210100000:08:509:0009 строком на п`ятнадцять років; рішенням міської ради від 24.07.2019 № 261/47 договір поновлено з 20.06.2017, укладено додаткову угоду. На ділянці розташоване нерухоме майно, що належить відповідачу.

Міська рада просила забезпечити позов шляхом накладення арешту на нерухоме майно та грошові кошти відповідача в межах 801 851,08 грн, посилаючись на ст. 136, 137 ГПК України та практику Верховного Суду (справи № 344/14718/20, № 755/3782/17, № 910/3158/20, № 905/448/22, № 908/2382/21, № 381/4019/18, № 753/22860/17, № 910/9498/19, № 910/72/20, № 914/1939/20, № 910/16866/20, № 910/16370/20, № 904/3783/21, № 911/3208/21, № 904/1934/23, № 904/1478/19, № 904/3459/19, № 10/5026/290/2011(925/1502/20), № 905/446/22, № 904/1136/24, № 915/577/22).

Суд відмовив, зазначивши, що заявник не довів обставин, які обґрунтовують забезпечення позову, та що саме лише посилання на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання рішення не є достатньою підставою.

Міська рада вважає це хибним - забезпечення позову є гарантією реального виконання рішення; у справах про стягнення коштів арешт нерухомого майна є належним заходом; відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів; суд застосував завищений стандарт доказування.

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.07.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Висоцький А.М., Левшина Г.В.

Ухвалою суду від 04.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2026 у справі № 904/4312/26. Розгляд апеляційної скарги призначено у судовому засіданні на 16.09.2026 о 12 год. 20 хв.

Відзиву на апеляційну скаргу відповідачем не надано. Згідно ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні 16.09.2026 проголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини постанови) по справі.

Розглянувши матеріали оскарження ухвали, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного висновку.

Предметом апеляційного перегляду у даній справі є ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2026.

Суд відмовив у забезпеченні позову, оскільки заявник не довів необхідності вжиття таких заходів. За змістом ст. 136, 137 ГПК України та практики Верховного Суду (зокрема, постанов Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21 і від 03.03.2023 у справі № 905/448/22) забезпечення позову допускається лише за наявності спору, ризику незабезпечення ефективного захисту прав позивача, співмірності заходу з позовними вимогами та відсутності зловживання правами. Обґрунтування необхідності забезпечення покладається на заявника і має бути підтверджене доказами, а саме лише посилання на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання рішення без доказів і обґрунтування терміновості не є достатньою підставою.

Колегія суддів не погоджується з даним судовим рішенням з огляду на наступне.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.

Частиною першою статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" зазначено що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

У рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 №5-рп/2011 у справі N1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову (такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 29.07.2019 у справі № 905/491/19).

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

При цьому, вжиття заходів забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

По своїй природі забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 та постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі № 910/15328/23, від 14.08.2023 у справі № 904/1329/23, від 11.07.2023 у справі № 917/322/23, від 28.07.2023 у справі № 911/2797/22.

Пунктом 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 137 Господарського процесуального кодексу України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним із позовною вимогою, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 в справі № 753/22860/17, у постанові Верховного Суду від 19.07.2024 у справі № 917/1862/21).

Відповідно до статті 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17, від 05.08.2019 у справі № 922/599/19, від 01.07.2024 у справі № 916/795/24).

Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Аналізуючи викладене, можна дійти висновку, що метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача з тим, щоб забезпечити позивачеві реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, зокрема і для попередження потенційних труднощів при подальшому виконанні такого рішення.

Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя. Судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням.

Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову, та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам норм національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

З огляду на викладене господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 19.07.2024 у справі № 917/1862/21.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 виснувала, що гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.

Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті забезпечити подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому, обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21.

До того ж, за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач. Крім того, заходи забезпечення позову є тимчасовими на період вирішення спору по суті, з метою зупинення можливого вчинення під час розгляду справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки, що можуть призвести до ускладнення чи унеможливлення виконання судового рішення у випадку задоволення позову.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 910/4669/21, від 06.10.2022 у справі № 905/446/22.

Предметом позовних вимог у даному випадку є майнова вимога про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "ЛАДАС" заборгованості, що виникла у зв`язку з несплатою орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності у розмірі 801 851, 08 грн.

Відтак, враховуючи предмет та підстави заявленого позову майнового характеру, виконання в майбутньому судового рішення у цій справі за позовом про стягнення заборгованості у розмірі 801 851, 08 грн, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "ЛАДАС" необхідну суму грошових коштів, або майно за рахунок якого таку суму можна компенсувати.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19.

Вирішуючи питання про необхідність вжиття заходів забезпечення позову, колегія суддів зауважує, що суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21).

Суд першої інстанції відмовив у забезпеченні позову, оскільки заявник не довів необхідності вжиття таких заходів, як накладення арешту на нерухоме майно ТОВ фірми "ЛАДАС", а також грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках ТОВ фірми "ЛАДАС".

Переглядаючи висновки місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції визначає, що адекватність обраного заходу забезпечення позову визначається його відповідністю предмету та характеру заявлених вимог.

Оцінюючи обґрунтованість застосування арешту майна, суд повинен виходити із принципу співмірності, зокрема враховувати співвідношення вартості майна, на яке пропонується накласти арешт, із розміром позовних вимог, а також наслідки застосування такого заходу для прав та інтересів учасників справи.

Обрання належного заходу забезпечення позову забезпечує дотримання принципу співвіднесення виду забезпечувального заходу із заявленими вимогами позивача, що, у свою чергу, сприяє досягненню балансу інтересів сторін та інших учасників процесу, реальному виконанню судового рішення у разі задоволення позову та ефективному захисту порушених або оспорюваних прав та інтересів позивача без безпідставного обмеження прав відповідача.

З огляду на викладене, необхідною умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення про те, що їх невжиття може істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист чи поновлення прав позивача, а також створити перешкоди для виконання можливого судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 виснувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Колегія суддів зауважує, що обрання належного та адекватного предмету спору заходу забезпечення позову є необхідною умовою дотримання принципу співвіднесення виду забезпечувального заходу із заявленими позовними вимогами. Це, у свою чергу, забезпечує баланс інтересів сторін та інших учасників судового процесу, сприяє реальному та своєчасному виконанню судового рішення у разі задоволення позову, а також гарантує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача без безпідставного обмеження прав та законних інтересів інших осіб.

Вказаний підхід узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17, від 05.08.2019 у справі № 922/599/19, від 16.11.2023 у справі № 921/333/23.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що оскаржувана ухвала постановлена без належного дотримання вимог процесуального закону та без урахування правових позицій суду касаційної інстанції, зокрема щодо визначення співвідношення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.

Частиною четвертою статті 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Постановою Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 по справі № 381/4019/18 зокрема зазначене, що оскільки предметом спору є стягнення боргу, вбачається, що обраний судом апеляційної інстанції вид забезпечення позову - накладення арешту на майно, що належить відповідачу на праві власності, є співмірним із заявленими позовними вимогами.

Відступаючи від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на нерухоме майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, Верховний Суд у справі № 908/2382/21 зазначив, що «можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника».

Крім того, заявником ставиться питання, як про арешт об`єктів рухомого та нерухомого майна, так і грошових коштів відповідача, що в свою чергу виключає неможливість співвіднесення виду забезпечувального заходу із заявленими позовними вимогами.

Судова колегія не погоджується з висновками місцевого суду про те, що заявником, як підстави для задоволення поданої заяви про забезпечення позову не наведено обставин, які б свідчили про ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав позивача.

Апеляційний господарський суд виходить з того, що у даному випадку подання доказів, які б свідчили про ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав позивача, не є визначальною умовою для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки до ухвалення рішення і набуття ним чинності Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Ладас» може у будь-який момент безперешкодно відчужити своє майно, зокрема шляхом укладення договорів купівлі-продажу, дарування, міни з третіми особами. При цьому до укладання таких договорів відповідач може і не здійснювати жодних дій, які б могли прямо чи опосередковано свідчити про намір вчинити відчуження нерухомості.

Колегія суддів зазначає, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів, можливість відповідача в будь-який момент, як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (вказана правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22).

Крім того, аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23.

Таким чином, висновок місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову є передчасним та зробленим без належної оцінки всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення питання про забезпечення позову.

Натомість, колегія суддів апеляційного суду вважає, що заява позивача про забезпечення позову підлягає лише частковому задоволенню.

Заявником ставиться питання про арешт нерухомого майна, а також грошових коштів, що обліковуються на розрахункових рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ЛАДАС", в межах суми стягнення в розмірі 801 851,08 грн.

Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 910/12404/21).

Як вже зазначалось вище, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинна блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Відповідно до норм Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

При цьому, однією із незмінних складових господарської діяльності є безготівкові розрахунки - перерахування коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів, а також перерахування надавачами платіжних послуг коштів, внесених платниками готівкою, на рахунки отримувачів (пункт 3 частини першої статті 1 Закону України «Про платіжні послуги»).

Тобто, наявність арешту грошових коштів може значно ускладнити реалізацію господарської діяльності та потенційно заблокувати діяльність товариства, може призвести до неможливості сплати відповідачем податків та інших обов`язкових платежів, виплати заробітної плати, тощо.

У зв`язку із чим, колегія суддів вважає недоцільним накладення арешту на грошові кошти відповідача, які обліковуються на його розрахункових рахунках.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Товариству з обмеженою відповідальністю фірма "ЛАДАС" належить нерухоме майно, а саме будівлі та споруди (РНОНМ 1209819912101) що розташоване за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вулиця Черкаська, будинок 8.

Зважаючи на встановлений частиною четвертою статті 137 Господарського процесуального кодексу України принцип співмірності із заявленими позивачем вимогами, колегія суддів вважає обґрунтованим застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на належний відповідачу об`єкт нерухомого майна, який розташований за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вулиця Черкаська, будинок 8 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1209819912101), будівлю і споруди. У межах суми стягнення в розмірі 801 851,08 грн, до набрання рішенням по справі законної сили.

Відтак, суд дійшов висновку, що у цій справі існує прямий та логічний зв`язок між обраним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, водночас такі заходи на період розгляду спору судом не будуть перешкоджати діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ЛАДАС", оскільки не позбавляють власника прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, а лише тимчасово обмежують право розпоряджатися майном, зокрема, його відчуження.

Зазначений захід може бути застосований і за відсутності доведеності обставин, які безпосередньо свідчать про намір відповідача відчужити майно або вчинення ним відповідних дій, оскільки потенційні негативні наслідки такого відчуження значно переважають можливі обмеження, пов`язані із запровадженням заходів забезпечення позову.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, наведені в апеляційній скарзі, є обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на положеннях чинного законодавства. Разом із тим суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали неповно з`ясував обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, а також дійшов висновків, які не відповідають встановленим у справі обставинам.

На підставі наведеного, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення, про часткове задоволення заяви про забезпечення позову. Доводи апелянта в ході апеляційного розгляду частково знайшли своє підтвердження.

Згідно з п. 2 частини першої ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до частини першої ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Дніпровської міської ради підлягає частковому задоволенню, ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2026 у справі № 904/4312/26 підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення, яким заяву про забезпечення позову Дніпровської міської ради слід задовольнити частково.

У зв`язку зі скасуванням ухвали місцевого господарського суду, розподіл сум судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції підлягає здійсненню судом першої інстанції за результатами розгляду ним спору, згідно з загальними правилами статті 129 ГПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2026 у справі № 904/4312/26 – задовольнити частково.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 20.07.2026 у справі

№ 904/4312/26 - скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким заяву Дніпровської міської ради про забезпечення позову задовольнити частково.

Накласти арешт на нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ЛАДАС" (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Винокурова, будинок 5, офіс 401; код ЄДРПОУ 21940919), а саме будівлі і споруди (РНОНМ 1209819912101) що розташоване за адресою: Дніпропетровська область, м. Дніпро, вулиця Черкаська, будинок 8), в межах суми стягнення у розмірі 801 851, 08 грн (вісімсот одна тисяча вісімсот п`ятдесят одна гривня 08 копійок.) до набрання рішенням по справі законної сили.

В решті вимог заяви відмовити.

Стягувачем є: Дніпровська міська рада (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, будинок 75; ідентифікаційний код 26510514)

Боржником є: Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "ЛАДАС" (49000, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Винокурова, будинок 5, офіс 401; код ЄДРПОУ 21940919)

Постанова про забезпечення позову набирає законної сили з моменту її прийняття 16.09.2026, підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому чинним законодавством України для виконання судових рішень, та може бути пред`явлена до виконання в строк до 16.09.2029.

Постанова з урахуванням пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" має статус виконавчого документа. В силу статті 129-1 Конституції України та статті 144 Господарського процесуального кодексу України ця постанова є обов`язковою для виконання всіма органами, організаціями та посадовими особами на всій території України.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена та підписана: 22.09.2026.

Головуючий суддя О.В. Чус

Суддя А.М. Висоцький

Суддя Г.В. Левшина