Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №908/621/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.09.2026 м. Дніпро Справа № 908/621/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі

головуючого судді: Віннікова С.В. доповідач,

суддів: Андрейчука Л.В., Чус О.В.,

секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Сергійчик А.О.;

від відповідача: Капуста А.В.;

розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства Міністерства оборони України “Агенція оборонних закупівель” на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.06.2026 (суддя Федько О.А, повний текст якого підписаний 17.06.2026) у справі № 908/621/26,

за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України “АГЕНЦІЯ ОБОРОННИХ ЗАКУПІВЕЛЬ”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “МІК”

про стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Державне підприємство Міністерства оборони України “АГЕНЦІЯ ОБОРОННИХ ЗАКУПІВЕЛЬ” звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “МІК” 3 375 789,00 грн, яка складається з 2 255 859,00 грн пені та 1 119 930,00 грн 7% штрафу.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 11.06.2026 у справі №908/621/26 позовні вимоги задоволено частково. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ “МІК” на користь ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА МІНІСТЕРСТВА ОБОРОНИ УКРАЇНИ “АГЕНЦІЯ ОБОРОННИХ ЗАКУПІВЕЛЬ” пеню в розмірі 451 171,80 грн, штраф у розмірі 223 986,00 грн, судовий збір, сплачений за подання позовної заяви, в розмірі 40 509,47 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись із зазначеним рішенням до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Державне підприємство Міністерства оборони України “Агенція оборонних закупівель”, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 11.06.2026 у справі № 908/621/26 в частині відмови у задоволенні суми штрафних санкцій у розмірі 3 375 789,00 грн і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Судові витрати покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «МІК».

Скаржник в апеляційній інстанції зазначає, що суд першої інстанції безпідставно зменшив розмір неустойки на 80 % за відсутності встановлених і належним чином доведених виняткових обставин, чим неправильно застосував положення ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України. Надмірне зменшення штрафних санкцій нівелює правову природу неустойки як заходу відповідальності та способу стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання.

Договір укладався 10.05.2024 в умовах діючого воєнного стану, і сторони в пунктах 10.1 та 10.2 прямо погодили, що усвідомлюють усі ризики воєнного часу та не будуть посилатися на воєнний стан як на форс-мажор. Відповідач як професійний суб`єкт господарювання мав можливість передбачити ризики, а поставка товару (утеплені бахіли) призначалася для нагальних потреб оборони держави та забезпечення ЗСУ, де дотримання строків має критичне значення і загроза інтересам оборони настає вже внаслідок самого факту прострочення, не вимагаючи окремого доведення збитків.

Суд помилково послався на недопущення отримання кредитором невиправданих додаткових прибутків, оскільки замовник є державною службою, контракт фінансується за рахунок держбюджету, а стягнуті санкції в силу п. 23 ч. 2 ст. 29 Бюджетного кодексу України зараховуються до доходів загального фонду державного бюджету і спрямовуються на фінансування сектору оборони. Крім того, наявність судових рішень у справах №№ 908/1252/24, 908/2296/25, 908/3316/25, 908/3309/25 підтверджує системний і повторюваний характер прострочень поставок з боку ТОВ «МІК» за державними контрактами, що виключає випадковість порушення та підтверджує недотримання ним договірної дисципліни.

Суд першої інстанції також неправомірно застосував норму п. 4 ст. 17 Закону України № 4196-IX для зменшення розміру штрафу до 223 986,00 грн, оскільки вказаний закон виключає застосування законодавчої санкції за абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України. Натомість штраф у розмірі 7 % був самостійно погоджений сторонами в п. 8.2 Договору на підставі принципу свободи договору (ст. 6, 627, 628 ЦК України), тому застосування вказаної норми закону до погодженої договірної відповідальності є неправомірним втручанням у зміст договору.

Крім цього, суд не врахував сталу практику Верховного Суду (постанови у справах № 922/2141/21, № 911/1608/18, № 910/17079/23, № 910/4390/23) та суміжну практику апеляційних судів (у справах № 916/2713/25, № 908/3309/25, № 922/4561/25), яка наголошує на підвищеній відповідальності постачальника в оборонній сфері та неприпустимості зменшення неустойки без документального підтвердження виключних обставин. На підставі викладеного скаржник просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні вимог і ухвалити нове рішення про повне задоволення позову, стягнувши з ТОВ «МІК» штрафні санкції у сумі 3 375 789,00 грн (2 255 859,00 грн пені та 1 119 930,00 грн штрафу) та покласти судові витрати на відповідача.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Відповідач зазначає, що товар поставлено на 100 % без претензій щодо якості, при цьому 60 % обсягу було відвантажено завчасно, а незначне прострочення стосувалося лише партії в кількості 10 000 одиниць вартістю 15 999 000,00 грн. Нарахована позивачем неустойка в сумі 3 375 789,00 грн становить 21,1 % від вартості несвоєчасно поставленого товару, що має каральний характер, призводить до необґрунтованого збагачення кредитора та створює надмірний майновий тягар для підприємства, тоді як позивач не зазнав жодних збитків і не надав доказів завдання безпосередньої шкоди обороноздатності держави.

Виробництво відповідача розташоване в м. Запоріжжя, яке наказом Мінрозвитку від 28.02.2025 № 376 віднесене до територій можливих бойових дій. За період виконання зобов`язання з 10.05.2024 по 17.10.2024 тривалість повітряних тривог склала 833,6 години (919 оголошень), що забирало 21,7 % наявного часу. Крім того, на підтвердження майнового стану та виробничих труднощів відповідач надав листи ГУ НП в Запорізькій області про захоплення військовими РФ швейних цехів у Мелітополі та Токмаку, а також акти комісійного обстеження про руйнування орендованого майнового комплексу фабрики в м. Оріхів артилерійськими обстрілами влітку 2022 року та пошкодження будівлі підприємства в м. Охтирка Сумської області. Попри це, ТОВ «МІК» продовжує працювати на оборонний сектор України та зберігає робочі місця, що наповнює бюджет для фінансування ЗСУ.

Позивач, використовуючи специфіку процедури закупівель і неможливість відповідача змінювати проект договору, створив істотний дисбаланс прав і обов`язків пунктами 8.8 та 8.9 Договору замовник повністю звільнений від сплати штрафних санкцій, інфляційних нарахувань, збитків та витрат на правничу допомогу, тоді як для постачальника в п. 8.2 розмір пені був безпідставно збільшений утричі порівняно зі ст. 231 ГК України (з 0,1 % до 0,3 % за день). Це суперечить принципам справедливості, добросовісності, розумності та правовим позиціям Верховного Суду щодо обмеження свободи договору з метою недопущення зловживань (постанови ВП ВС у справі № 902/417/18, ВС у справах № 6-330цс16, № 449/1154/14, № 910/353/19, № 910/488/21, № 910/8396/20, № 910/7256/20, № 910/11889/20, № 925/577/21).

Зменшення розміру неустойки є виключним правом суду на основі індивідуальних обставин кожної справи, що узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати КГС ВС від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, а також постановами ВС у справах № 911/378/17, № 910/11733/18, № 920/1013/18, № 904/2847/19, № 904/3551/18, № 916/878/20, № 910/14591/21, № 910/6807/26. Аналогічні висновки щодо законності зменшення санкцій (на 85 %) за договором на поставку військового майна за участю відповідача підтверджено у постанові ВС від 08.07.2026 у справі № 908/3309/26, де суд врахував роботу підприємства поблизу зони бойових дій, повну поставку товару та відсутність збитків у замовника. З огляду на це ТОВ «МІК» просить залишити апеляційну скаргу ДП «Агенція оборонних закупівель» без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Віннікова С.В. (доповідач), судді Андрейчук Л.В., Чус О.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства Міністерства оборони України “Агенція оборонних закупівель” на рішення Господарського суду Запорізької області від 11.06.2026 у справі № 908/621/26. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 09.09.2026.

На підставі службової записки головуючого судді Віннікова С.В. від 26.08.2026, у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Чус О.В., розпорядженням № 731/26 від 26.08.2026 призначено автоматичну зміну складу колегії суддів у судовій справі № 908/621/26.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.08.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Віннікова С.В. (доповідач), суддів: Андрейчука Л.В., Ярешко О.В.

У зв`язку з відпусткою судді - члена колегії Андрейчука Л.В. судове засідання 09.09.2026 о 14:50 год. не відбулось.

Ухвалою від 27.08.2026 відкладено розгляд справи №908/621/26 та призначено судове засіданні на 16.09.2026.

На підставі службової записки головуючого судді Віннікова С.В. від 07.09.2026, у зв`язку з вирішенням питання щодо відкладення розгляду справи, на виконання пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, з метою дотримання принципу незмінності колегії суддів при розгляді справи, здійснено автоматичну зміну складу колегії суддів по справі №908/621/26 шляхом передачі справи раніше визначеній колегії суддів у складі: головуючого судді Віннікова С.В. (доповідач), судді Андрейчук Л.В., Чус О.В.

У судове засідання 16.09.2026 з`явився представник позивача, який підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Відповідач також був присутнім у судовому засіданні, просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

У судовому засіданні 16.09.2026 колегією суддів оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Встановлені судом обставини справи

Як встановлено судом першої інстанції, 10.05.2024 між Державним підприємством Міністерства оборони України “Державний оператор тилу” та Товариством з обмеженою відповідальністю “МІК” укладено державний контракт (Договір) про закупівлю № 201/05-24-РМ (далі - Договір).

Наказом Міністерства оборони України № 281 від 02.05.2025 реорганізовано юридичну особу – державне підприємство Міністерства оборони України “Державний оператор тилу” (ідентифікаційний код юридичної особи – 44830311) шляхом приєднання до державного підприємства Міністерства оборони України “Агенція оборонних закупівель” (ідентифікаційний код юридичної особи – 44725823). У зазначеному наказі визначено, що державне підприємство Міністерства оборони України “Агенція оборонних закупівель” є правонаступником усіх прав та обов`язків державного підприємства Міністерства оборони України “Державний оператор тилу”.

Наказом Міністерства оборони України № 647 від 30.09.2025 внесено зміни до наказу Міністерства оборони України № 281 від 02.05.2025, якими продовжено строк завершення заходів з реорганізації державного підприємства Міністерства оборони України “Державний оператор тилу” до 31 грудня 2025 року.

Наказом Міністерства оборони України № 7/нм від 06.01.2026 затверджено передавальний акт приймання-передачі справ, документів та майна державного підприємства Міністерства оборони України “Державний оператор тилу” його правонаступнику – державному підприємству Міністерства оборони України “Агенція оборонних закупівель”.

Відтак, ДП “Агенція оборонних закупівель” є правонаступником усіх прав та обов`язків ДП “Державний оператор тилу”.

Відповідно до п. 1.1 Договору, Постачальник зобов`язується поставити Замовнику Бахіли утеплені, вид 5 (35810000-5: Індивідуальне обмундирування) (далі за текстом - Товар), найменування, перелік, характеристики, обсяг, код згідно з національним класифікатором ДК яких визначені в Специфікації (Додаток №1) (номер оголошення про проведення закупівлі, присвоєний електронною системою закупівель – ID: UA-2024-04-12-009361-a), а Замовник - прийняти та оплатити Товар в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що Отримувачами Товару за Договором є Об`єднані центри забезпечення Міністерства оборони України, до яких здійснюється постачання Товару (далі - Отримувач) для задоволення нагальних потреб функціонування держави, забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів країни.

Відповідно до пункту 4.1. Договору, Постачальник зобов`язаний здійснити поставку Товару за цим Договором не пізніше строку, визначеного у Специфікації (Додаток №1), але у будь-якому випадку в строк, визначений Замовником у заявці на поставку, складеній Замовником за формою, визначеною у Додатку №2 до цього Договору (далі - заявка на поставку Товару). Вказані у Специфікації (Додаток №1) або заявках на поставку Товару строки поставки Товару можуть бути змінені за зверненням Замовника. Поставка Товару здійснюється Постачальником однією або окремими партіями, які формуються відповідно до заявки на поставку Товару та ростовки, визначеної у Специфікації (Додаток №1).

Згідно п. п. 1 та 5 Специфікації (Додаток № 1 до Договору) Постачальник взяв на себе зобов`язання здійснити поставку Товару - - бахіли утеплені, вид 5 (35810000-5: Індивідуальне обмундирування) у кількості 25 000 пар за ціною за одиницю без ПДВ 1333,30 грн на загальну суму з ПДВ 39 999 000,00 грн у строк до 31.08.2024 року.

Додатковою угодою №2 від 12.07.2024 до державного контракту (договору) про закупівлю №201/05-24-РМ від 10.05.2024 сторони змінили ціну за одиницю товару та суму договору. Так, ціна за одиницю товару без ПДВ - 1333,25 грн, загальна сума закупівлі з ПДВ - 39 997 500,00 грн.

Згідно з п. 4.3 Договору, заявка на поставку Товару подається Замовником Постачальнику засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим Договором, протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту укладення Договору.

На виконання такого пункту договору, 13.05.2024 Замовником на адресу Постачальника було направлено Заявку на поставку № R000283, де зазначено Отримувача Товару, відповідну кількість Товару та строки, що відповідають пунктам 1 та 5 Специфікації (Додаток № 1 до Договору) - бахіли утеплені, 25000 пар, кінцева дата поставки – 31.08.2024.

Згідно з п. 6.7 Договору після здійснення перевірки Товару відповідно до пунктів 6.3,6.4 Договору, у разі відсутності зауважень Отримувача до Товару, Постачальник та Отримувач підписують Акт приймання Товару, що підтверджує перехід права власності на Товар від Постачальника до Отримувача, та Постачальник передає Замовнику підписаний Акт приймання Товару згідно Додатку 4 до договору, оригінал товарно-транспортної накладної, підписаної отримувачем, оригінал видаткової накладної, підписаної отримувачем тощо, після чого Замовник повертає належні екземпляри Акту приймання Товару Постачальнику та Отримувачу протягом 14 календарних днів або повідомляє про відтермінування строку передачі документів.

Відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання та порушив строки поставки частини товару, обумовленого в договорі. Так, згідно з Актом приймання Товару №1019 від 17.10.2024, товар у кількості 10 000 пар вартістю 15 999 000,00 грн з ПДВ отримувачем, визначеним у заявці № R000283, отримано від відповідача 18.10.2024 року.

Відповідно до пункту 8.1. Договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань, що виникають з цього Договору, Сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством України.

Згідно з п. 8.2 Договору, у разі порушення строку поставки, непередачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим Договором) Товару, Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,3 (нуль цілих три десятих) відсотка від ціни Товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) Товару, за кожний день затримки передачі. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов`язань за Договором за кожен повний день прострочення виконання таких зобов`язань, включаючи день виконання порушеного зобов`язання. За порушення строку поставки Товару понад 30 (тридцять) календарних днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 (сім) відсотків від ціни Товару, строк поставки якого порушено. При цьому, відібрані зразки партії Товару для проведення лабораторних випробувань не вважаються непоставленими (неприйнятими).

У зв`язку з неналежним виконанням Постачальником покладених на нього зобов`язань, Замовником відповідно до умов пункту 8.2 Договору нараховані штрафні санкції та направлено відповідачеві претензію про їх сплату у розмірі 3423786,00 грн (вих. № 2165/06/2093-2024 від 12.12.2024).

11.03.2026 позивачем надіслано уточнення до претензії (вих. №22.3-6244), за яким позивач вимагав сплатити штрафні санкції в розмірі 3 375 789,00 грн.

Відповідно до п. 8.4 Договору у разі застосування пені / штрафу Постачальник зобов`язаний сплатити суму пені / штрафу протягом 7 (семи) банківських днів від дати направлення Замовником письмового повідомлення Постачальнику.

Відповідач на претензію не відповів. Доказів оплати штрафних санкцій в добровільному порядку суду не надав.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з вимогами про стягнення з відповідача нарахованих штрафних санкцій.

За наслідками розгляду позову Господарським судом Запорізької області прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Колегія суддів констатує, що причиною звернення з апеляційною скаргою стала незгода позивача з оскаржуваним рішенням суду першої інстанції та вимога його скасувати в частині відмови у задоволенні суми штрафних санкцій, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Розглянувши апеляційну скаргу, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина перша статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 265 Господарського кодексу України (чинний на дату виникнення спірних відносин) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст.530 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Порушенням зобов`язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (ст. 611 ЦК України). Виконання зобов`язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст. 548 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Правовстановлення розміру та порядку нарахування штрафних санкцій надано сторонам ч. 4 ст. 231 ГК України. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до п.п. 1, 5 Специфікації (Додаток № 1 до Договору) та Додаткової угоди № 2 від 12.07.2024 відповідач узяв на себе зобов`язання здійснити поставку товару - бахіли утеплені, вид 5 (35810000-5: Індивідуальне обмундирування) у кількості 25 000 пар за ціною за одиницю без ПДВ 1 333,25 грн (загальна вартість з ПДВ 39 997 500,00 грн) у строк до 31.08.2024 включно.

Постачальник виконав договірні зобов`язання в повному обсязі (на 100 %). При цьому 60 % Товару (15 000 пар) було поставлено своєчасно та завчасно (за актами № 765 від 01.08.2024 та № 834 від 30.08.2024). Прострочення поставки мало місце лише щодо частини Товару в кількості 10 000 пар на загальну суму 15 999 000,00 грн із ПДВ, яку було фактично прийнято 18.10.2024 згідно з Актом приймання товару № 1019 від 17.10.2024. Період прострочення склав 47 днів (з 01.09.2024 по 17.10.2024).

Факт прострочення поставки зазначеної частини товару та арифметична правильність нарахування позивачем на підставі пункту 8.2 Договору пені у розмірі 2 255 859,00 грн та 7 % штрафу у розмірі 1 119 930,00 грн (всього штрафних санкцій на суму 3 375 789,00 грн) відповідачем не заперечуються.

Предметом апеляційного перегляду в даній справі є виключно питання законності та обґрунтованості висновків суду першої інстанції щодо зменшення розміру належної до стягнення неустойки (пені та штрафу) на 80 % (до стягнення визначено 451 171,80 грн пені та 223 986,00 грн штрафу) на підставі частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.

Щодо зменшення розміру штрафних санкцій на 80 %, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Статтею 233 ГК України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин відповідно до ст. 5 ЦК України) також передбачено право суду зменшити розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, з урахуванням ступеня виконання зобов`язання, майнового стану сторін та інших інтересів, що заслуговують на увагу.

Суд першої інстанції, обґрунтовано реалізуючи свої дискреційні повноваження відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, вірно визначив прифронтовий статус міста Запоріжжя (згідно з Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376) та тривалість повітряних тривог як обставини, що мають істотне значення.

При цьому судом, зокрема, враховано, що відповідач повністю та в натурі виконав свої зобов`язання щодо поставки товару у загальній кількості 25 000 пар, що відповідає пунктам 1 та 5 Специфікації (Додаток № 1 до Договору). Позивач прийняв вказаний Товар без зауважень та підписав відповідні акти приймання Товару (в тому числі акт № 1019) згідно з процедурою пункту 6.7 Договору. Будь-які претензії щодо якості чи комплектності поставленого Товару з боку замовника або отримувача, вказаного у пункті 1.2 Договору, відсутні. Важливо підкреслити, що предмет поставки - «Бахіли утеплені, вид 5» - був фактично поставлений у повному обсязі у жовтні 2024 року, тобто до настання зимового (холодного) періоду, що забезпечило досягнення основної мети державного контракту.

Матеріалами справи підтверджено, що причиною порушення строків поставки частини товару став комплекс об`єктивних та виняткових обставин безпекового характеру.

Виробничі потужності ТОВ «МІК» розташовані у Запорізькій міській територіальній громаді, яка відповідно до Наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376 віднесена до територій можливих бойових дій.

За період з дати укладення договору (10.05.2024) по дату фактичної поставки (17.10.2024) у м. Запоріжжі (за місцем знаходження виробничих потужностей відповідача) тривалість повітряних тривог становила 833,6 години (34,7 днів), а їх кількість сягала 919 оголошень. Це складало 21,7 % від усього наявного у постачальника часу для виконання Договору (із загальних 160 днів). Під час оголошення сигналів повітряної тривоги працівники підприємства зобов`язані слідувати в укриття задля забезпечення пріоритету життя та здоров`я, що об`єктивно змушувало підприємство призупиняти технологічний цикл.

Крім того, за наданими матеріалами (листи ГУ НП в Запорізькій області від 15.02.2023 № 1211/6/03-2023, Акт обстеження від 14.03.2023, Акт комісійного обстеження від 29.11.2022) відповідач зазнав суттєвих руйнувань та втрат виробничих потужностей внаслідок збройної агресії РФ (зокрема, захоплення швейних цехів у м. Мелітополь та м. Токмак, зруйнування артилерійськими обстрілами орендованого майнового комплексу в м. Оріхів та пошкодження будівлі в м. Охтирка). Хоча вказані обставини мали місце до моменту підписання контракту і не були заявлені як форс-мажор у порядку розділу 10 Договору, вони об`єктивно характеризують складний майновий стан боржника та свідчать про відсутність умислу відповідача на порушення договірної дисципліни.

В матеріалах справи відсутні докази того, що для позивача мали місце майнові збитки у зв`язку із порушенням відповідачем строку поставки частини товару. Позивач за текстом позову не заявляв і документально не підтверджував понесених майнових збитків чи завдання безпосередньої шкоди обороноздатності держави.

Разом з тим, вартість товару, поставленого з простроченням, становить 15 999 000,00 грн, тоді як загальний розмір заявленої позивачем до стягнення неустойки склав 3 375 789,00 грн, що становить 21,1 % від вартості простроченого товару. Такий розмір штрафних санкцій за прострочення на 47 днів за умови повного виконання договору є явно надмірним, набуває ознак каральної функції та порушує баланс інтересів сторін.

Щодо посилань скаржника на принципи формування бюджету відповідно до п. 23 ч. 2 ст. 29 Бюджетного кодексу України та положення постанови Кабінету Міністрів України від 03.11.2023 № 1142, колегія суддів зазначає, що бюджетний статус позивача як замовника у сфері оборони та цільове призначення повернення коштів не змінюють цивільно-правової природи неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язань і міри відповідальності. Неустойка не може перетворюватися на інструмент надмірного збагачення або каральний захід, незалежно від суб`єктного складу правовідносин.

Щодо доводів апеляційної скарги про помилкове застосування судом першої інстанції п. 4 ст. 17 Закону України № 4196-IX: зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що місцевий господарський суд констатував правильність нарахування позивачем як пені, так і 7 % штрафу за п. 8.2 Договору. Проте зменшення загальної суми неустойки на 80 % (включаючи суму нарахованого штрафу до розміру 223 986,00 грн) відбулося саме внаслідок реалізації судом дискреційного права на зменшення штрафних санкцій за клопотанням відповідача на підставі ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України, а не через невизнання дії договірної санкції, що виключає порушення норм матеріального права судом першої інстанції в цій частині.

Отже, враховуючи специфіку відносин, які існують між сторонами, з урахуванням важливості та необхідності дотримання балансу інтересів сторін у даному конкретному випадку, виходячи з міркувань розумності та справедливості, беручи до уваги матеріальні інтереси обох сторін, характер господарської діяльності, її суспільне значення, а також відомості про те, що підприємство відповідача продовжує працювати на оборонний сектор, сплачувати податки та забезпечувати громадян робочими місцями під час воєнного стану, господарський суд вбачав наявність низки виняткових обставин, з якими законодавством пов`язується можливість реалізації судом дискреційних повноважень для зменшення розміру неустойки.

Відтак господарський суд, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін та верховенства права, вважав обґрунтованим, розумним та справедливим зменшення розміру пені та штрафу за прострочення поставки товару на 80 %.

Зменшення суми штрафних санкцій на 80 % від заявленого розміру (до суми 451 171,80 грн пені та 223 986,00 грн штрафу), з урахуванням обставин справи, не звільняє відповідача від господарської відповідальності, однак є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання взятих на себе зобов`язань. На підставі викладеного, позов було задоволено частково.

Колегія суддів наголошує, що за своєю правовою природою неустойка є засобом стимулювання боржника до виконання зобов`язання. Хоча закон надає суду право зменшувати розмір штрафних санкцій, таке зменшення є актом дискреції (правом суду) і має застосовуватися для досягнення балансу між інтересами сторін.

Суд першої інстанції вже врахував сукупність обставин, що мають істотне значення для справедливого вирішення питання про розмір цивільно-правової відповідальності, а саме: 100 % виконання договірних зобов`язань відповідачем згідно зі Специфікацією (Додаток № 1) до настання зимового періоду (при завчасній поставці 60 % обсягу); відсутність збитків та претензій щодо якості товару з боку замовника; обставини здійснення господарської діяльності у прифронтовому регіоні в умовах частих повітряних тривог та знищення частини виробничих потужностей в інших населених пунктах; неспівмірність та каральний характер визначеної позивачем неустойки, стягнення якої у повному обсязі призвело б до надмірного фінансового тягаря для виконавця державних оборонних замовлень.

Окрему увагу колегія суддів приділяє аргументам позивача щодо того, що договір укладався під час дії воєнного стану. Суд зауважує, що факт підписання контракту в умовах війни не нівелює обов`язок суду враховувати реальні безпекові умови в регіоні діяльності виробника. Місто Запоріжжя, де розташовані потужності відповідача, є прифронтовим і перебуває під постійним ризиком обстрілів. Статистичні дані про тривалість повітряних тривог, які займали 21,7 % від загального часу поставки, є об`єктивним фактором, що безпосередньо впливає на графік роботи персоналу та технологічні процеси. Відповідач діяв в умовах підвищеного ризику, що виключає наявність умислу на свідоме ігнорування строків поставки.

Верховний Суд у постанові від 18.05.2022 у справі № 280/988/19 зазначив, що дотримання необхідного (справедливого) балансу між суспільними (публічними) та приватними інтересами (принципу пропорційності) є важливою вимогою громадянського суспільства, демократичної, соціальної та правової держави та складовою принципу верховенства права.

У справі № 902/417/18 (постанова від 18.03.2020) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір неустойки, оскільки вона спрямована на відновлення майнової сфери кредитора, а не на його необґрунтоване збагачення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В рішенні Конституційного Суду України у справі № 15-рп/2004 вказано, що зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки, а справедливе застосування норм права передбачає передусім недискримінаційний підхід, неупередженість.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18.

Щодо доводів апелянта щодо системного характеру порушень з боку ТОВ «МІК» з посиланням на судові рішення у справах №№ 908/1252/24, 908/2296/25, 908/3316/25, 908/3309/25 колегія суддів зазначає, що відповідно до правової позиції Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, правовідносини у кожному спорі про стягнення неустойки є відмінними, а чинники, якими обґрунтовується її зменшення, мають суто індивідуальний характер у межах судового розсуду. Наявність інших судових спорів жодним чином не спростовує встановлених судом фактів щодо умов виконання зобов`язань за цим конкретним Договором № 201/05-24-РМ від 10.05.2024.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 08.07.2026 у справі № 908/3309/26 за участю цих самих сторін та за аналогічних правовідносин підтвердив законність зменшення розміру штрафних санкцій на 85 %, вказавши, що оцінка судом першої інстанції балансу інтересів сторін, відсутності збитків, виконання зобов`язання в повному обсязі та безпекових умов діяльності відповідача здійснена у межах дискреційних повноважень та відповідає приписам статей 551 ЦК України і 233 ГК України.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зменшення неустойки (пені та штрафу) на 80 % від заявленого розміру є оптимальним балансом інтересів сторін, який є достатнім та пропорційним заходом відповідальності, що забезпечує реалізацію превентивної та стимулюючої функцій штрафних санкцій.

Таким чином, колегія суддів наголошує, що рішення суду першої інстанції забезпечує справедливий баланс між правом позивача на компенсацію за прострочення та необхідністю збереження життєздатності вітчизняного виробника в умовах війни. Будь-яке інше співвідношення санкцій могло б призвести до невиправданої фінансової дестабілізації відповідача, що було б очевидно неспівмірним із наслідками допущеного порушення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався принципу пропорційності та справедливості. Підстав для переоцінки встановлених обставин немає. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду.

Згідно зі статтями 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Підсумовуючи вищенаведене, судова колегія вважає, що викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються належними доказами і ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм права, що у сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006" Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про неповне з`ясування інших обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування статей ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та п. 4 ст. 17 Закону України № 4196-IX не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Судові витрати

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України “Агенція оборонних закупівель” залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 11.06.2026 по справі № 908/621/26 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повна постанова складена та підписана 21.09.2026.

Головуючий суддя С.В. Вінніков

Суддя Л.В. Андрейчук

Суддя О.В. Чус